Постанова

від 22.10.2024 по справі 363/4077/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 363/4077/22

провадження № 22-ц/824/12612/2024

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кирилюк Г. М.

суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.

при секретарі Халепчук Д. С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Вишгородської міської ради, треті особи: Кабінет Міністрів України, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним рішення, державного акту та повернення у постійне користування земельної ділянки, за апеляційною скаргою представника Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Вищедубечанське лісове господарство» - адвоката Зубчук Оксани Русланівни на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 22 квітня 2024 року в складі судді Чіркова Г. Є.,

встановив:

29.11.2022 Державне підприємство «Вищедубечанське лісове господарство» ( далі - ДП "Вищедубечанське лісове господарство") , правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Вишгородської міської ради, треті особи: Кабінет Міністрів України, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в якому просило усунути перешкоди у здійсненні ДП "Вищедубечанське лісове господарство" права постійного користування та розпоряджання земельною ділянкою площею 0,0806 га з кадастровим номером 3221810100:38:095:0161, що розташована в СТ «Дніпро-8» Вишгородської міської ради Київської області шляхом:

- визнання недійсним рішення тридцять першої сесії 5 скликання Вишгородської міської ради Київської області від 29 грудня 2009 року №31/16 в частині надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:38:095:0161, площею 0,1076 га для ведення колективного садівництва, що розташована в СТ «Дніпро-8»;

- визнання недійсним державного акту серії ЯЛ № 329822 на право власності на земельну ділянку площею 0,1072 га, з кадастровим номером 3221810100:38:095:0161, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю 18 жовтня 2010 року за № 011094202442.

- повернути земельну ділянку площею 0,05 га з кадастровим номером 3221810100:38:095:0184, яка розташована в СТ «Дніпро-8» Вишгородської міської ради Київської області, у користування ДП «Вищедубечанське лісове господарство».

Позов мотивовано тим, що ДП «Вищедубечанське лісове господарство» є постійним користувачем земельної ділянки площею 294 га у Вишгородському районі Київської області, що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 1993 року (планшет №5).

Проте, за даними Публічної кадастрової карти України на зазначених землях ДП «Вищедубечанське лісове господарство» знаходиться земельна ділянка з кадастровим номером 3221810100:38:095:0161, площею 0,1076 га, що розташована в СТ «Дніпро-8» Вишгородської міської ради Київської області, без відома та погодження лісгоспу.

Згідно листа ВО «Укрдержліспроект» №530 від 12.08.2019 вказана вище земельна ділянка з кадастровим номером 3221810100:38:095:0184 (яка утворилася шляхом поділу з земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:38:095:0161) накладається ( за матеріалами лісовпорядкування 2014 року) на землі лісогосподарського призначення, які перебувають в постійному користуванні ДП «Вищедубечанське лісове господарство», а саме повністю накладається на землі лісгоспу Хотянівського лісництва квартал №892 виділ 3.

Так, рішенням Вишгородської міської ради №31/16 від 29 грудня 2009 року передано безкоштовно у приватну власність земельні ділянки 111 громадян. В тому числі, передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3221810100:38:095:0161 для ведення садівництва в СТ «Дніпро - 8», яке розташоване в адміністративних межах Вишгородської міської ради.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 отримав державний акт серії ЯЛ № 329822 на право власності на земельну ділянку площею 0,1072 га, з кадастровим номером 3221810100:38:095:0161, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю 18 жовтня 2010 року за № 011094202442.

В подальшому, 21 березня 2012 року, на підставі договору купівлі-продажу №1062, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , остання набула право власності на вказану земельну ділянку.

18 січня 2016 року право власності на вказану земельну ділянку перейшло до ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу №76.

18 січня 2016 року за заявою ОСОБА_4 вказану земельну ділянку розділено на дві окремі земельні ділянки : земельну ділянку з кадастровим номером 3221810100:38:095:0184; земельну ділянку з кадастровим номером 3221810100:38:095:0185.

За матеріалами лісовпорядкування 2014 року земельна ділянка з кадастровим номером 3221810100:38:095:0184, загальною площею 0,05 га, накладається на землі лісогосподарського призначення. Накладки земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:38:095:0185 із землями лісгоспу не встановлено.

19 лютого 2016 року, на підставі договору купівлі-продажу №446, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , остання набула право власності на земельну ділянку 3221810100:38:095:0184, загальною площею 0,05 га.

22 вересня 2021 року, на підставі договору купівлі-продажу №1134, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , остання набула право власності на земельну ділянку 3221810100:38:095:0184, загальною площею 0,05 га.

Оскільки спірна земельна ділянка не перебувала в користуванні СТ «Дніпро-8», вона не могла бути надана фізичним особам, як членам товариства, оскільки вона є земельною ділянкою лісового фонду, відноситься до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні ДП «Вищедубечанське лісове господарство».

Таким чином, Вишгородська міська рада незаконно розпорядилась спірною земельною ділянкою та змінила цільове призначення земель лісогосподарського призначення з перевищенням передбачених законом повноважень, оскільки дані дії відносяться до виключної компетенції Кабінету Міністрів України та з обов`язковим погодженням органу з питань лісового господарства.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 22 квітня 2024 року у задоволенні позову ДП "Вищедубечанське лісове господарство" відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, оскільки задоволення позовних вимог не призведе до захисту або відновлення порушеного речового права позивача, яке потребуватиме додаткових засобів судового захисту. Позовні вимоги та обраний спосіб захисту у виді повернення земельної ділянки за своєю суттю є негаторним позовом. Такий спосіб захисту є ефективним щодо земельних ділянок водного фонду, на які за жодних умов не може виникнути право власності за виключенням випадків, передбачених ст. 59 ЗК України. Усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення повинно відбуватися шляхом її витребування з володіння кінцевого набувача, проте такої вимоги позивачем заявлено не було.

20.05.2024 Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» звернулось до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 22 квітня 2024 року.

В апеляційній скарзі заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення ухвалено судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Оскільки передані земельні ділянки є землями лісового фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання тa надання їх у користування, такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ЛК України. Тому зайняття земельної ділянки лісового фонду з порушенням треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави, тобто даний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Правом на надання відзиву на апеляційну скаргу учасники справи не скористались.

В судовому засіданні представник Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії "Вищедубечанське лісове господарство" - адвокат Зубчук О. Р. апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що рішенням 31 сесії 5 скликання Вишгородської міської ради № 31/16 від 29 грудня 2009 року «Про передачу земельних ділянок у власність громадян», ОСОБА_1 було безкоштовно передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,12 га для ведення садівництва в СТ «Дніпро-8».

19 жовтня 2010 року ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯЛ №329822 на право власності на земельну ділянку площею 0,1072 га, з кадастровим номером 3221810100:38:095:0161, що розташована на території СТ «Дніпро-8» Вишгородського району Київської області.

21 березня 2012 року ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу, продав вказану земельну ділянку ОСОБА_3 .

18 січня 2016 року ОСОБА_3 , на підставі договору купівлі-продажу, продала вказану земельну ділянку ОСОБА_4 .

18 січня 2016 року ОСОБА_4 звернулась з нотаріально-посвідченою заявою №79 до Компетентних органів або кого це стосується, в якій просила розділити на дві окремі земельні ділянки, земельну ділянку з кадастровим номером 3221810100:38:095:0161, площею 0,1072 га, та оформити на її ім`я технічну документацію на кожну земельну ділянку окремо і видати два окремі правовстановлюючі документи на них згідно кадастрових планів з цільовим призначення для колективного садівництва площею 0,05 га та площею 0,0572 га.

Внаслідок поділу утворилась земельна ділянка площею 0,0500 га, з кадастровим номером 3221810100:38:095:0184, яку 19 лютого 2016 року на підставі договору купівлі-продажу було відчужено ОСОБА_5

22 вересня 2021 року, на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , остання набула право власності на земельну ділянку 3221810100:38:095:0184, загальною площею 0,0500 га.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду, які перебувають у державній власності, її передача у приватну власність фізичній особі здійснена з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, в подальшому ця земельна ділянка була відчужена іншій фізичній особі, що є підставою для усунення позивачу перешкод в користуванні та розпорядженні майном шляхом визнання недійсним рішення Вишгородської міської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та зобов`язання повернути земельну ділянку лісогосподарського призначення, що відповідає негаторному позову.

Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387-388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 90)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67)).

Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70-71)).

Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою.

З урахуванням наведеного, визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном.

Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі№ 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) у порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» не є володільцем спірної земельної ділянки, а тому права останнього підлягають захисту шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Разом із тим, вирішуючи позов в частині вимог про визнання незаконним та скасування рішення міськради про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки у власність, слід враховувати, що вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21)).

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначила, що під час розгляду справи, у якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного, не допускається відмова в позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане недійсним.

Фактично оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного повинна бути надана при розгляді відповідного віндикаційного позову, а висновки викладені в мотивувальній частині судового рішення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно виснував, що заявлений позивачем негаторний позов про повернення спірної земельної ділянки у контексті зазначених обставин справи не спрямований на ефективне відновлення права на спірну земельну ділянку лісового фонду.

Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та обґрунтовано зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним. В контексті обставин цієї справи належним способом захисту прав є звернення до суду з вимогами про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

З огляду на викладене, суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження судом першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Вищедубечанське лісове господарство» - адвоката Зубчук Оксани Русланівни залишити без задоволення.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 22 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 25.12.2024 року.

Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

Т. І. Ящук