Рішення

від 25.04.2024 по справі 607/11484/21

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25.04.2024 Справа №607/11484/21 Провадження №2/607/343/2024

м. Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Вийванка О. М.

за участю секретаря судового засідання Медвідь О. А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Тернопільської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Монастириської міської ради про скасування в Державному реєстрі речових прав державної реєстрації права власності, визнання недійсними договорів, застосування правових наслідків їх недійсності, припинення права власності та закриття розділу Державного реєстру речових прав відносно об`єкта нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

Позивач Тернопільська міська рада звернулася в суд із позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Монастириської міської ради про скасування в Державному реєстрі речових прав державної реєстрації права власності, визнання недійсними договорів, застосування правових наслідків їх недійсності, припинення права власності та закриття розділу Державного реєстру речових прав відносно об`єкта нерухомого майна.

В обґрунтування змінених позовних вимог позивачем викладено обставини, що 28.04.2021 на адресу Тернопільської міської ради звернувся відповідач ОСОБА_1 із заявою про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі площею 0,0009 га для обслуговування кіоску по ремонту взуття.

Однак, під час опрацювання поданих заявником документів та за результатами аналізу інформації, яка міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було з`ясовано, що державним реєстратором Монастириської міської ради Тернопільської області Савкою С.В. 15.10.2019 зареєстровано право власності на будівлю для торгівлі, тобто приміщення торгового павільйону № 1 та приміщення торгового павільйону № 2 , загальною площею 13,4 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 , реєстраційний номер № 1936992261000.

Після чого, 12.05.2020 приватним нотаріусом Терещук Л.І. внесено запис № 36463346 та № 36463241 на підставі договору купівлі-продажу від 12.05.2020 серія та номер: 527 виданий 12.05.2020 р., яким право власності визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з одночасним припиненням права власності на дану будівлю за ОСОБА_1

04.12.2020 приватним нотаріусом Терещук Л.І. внесено запис № 39532101 на підставі договору купівлі-продажу серія та номер:1790 виданий 04.12.2020 р., згідно якого право власності визнано на дану будівлю за ОСОБА_2 з одночасним припиненням права власності за ОСОБА_3

26.03.2021 приватним нотаріусом Терещук Л.І. внесено запис № 41198125 на підставі договору купівлі-продажу серія та номер:402 виданий 26.03.2021 р., згідно якого право власності визнано на дану будівлю за ОСОБА_1 з одночасним припиненням права за ОСОБА_2

30.03.2021 приватним нотаріусом Терещук Л.І. внесено запис № 41237660 на підставі договору купівлі-продажу серія та номер:411 виданий 30.03.2021 р., та право власності на будівлю за адресою: АДРЕСА_1 визнано за ОСОБА_1 з одночасним припиненням права за ОСОБА_2 .

Процедура державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна регламентується як Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» так і Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №1127.

Проте, відповідачем ОСОБА_1 відповідний перелік документів не був поданий під час здійснення оскаржуваної державної реєстрації.

Розпорядження начальника управління містобудування, архітектури та кадастру Тернопільської міської ради щодо присвоєння даній будівлі адресного номера АДРЕСА_1 в управлінні відсутнє. Управлінням містобудування, архітектури та кадастру Тернопільської міської ради видано паспорт прив`язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності на торговий кіоск №346/13 від 30.09.2013 року за адресою: АДРЕСА_1, строк дії якого продовжено до 26.04.2022 року, що підтверджує факт незаконної реєстрації права власності.

Другою підставою при здійсненні оскаржуваної первинної реєстрації державним реєстратором зазначено технічний паспорт, який не є правовстановлюючим документом, що свідчить про наявність чи відсутність у відповідачів права власності на нерухоме майно чи його частину, не є документом, що засвідчує готовність об`єкта для подальшої безпечної експлуатації та не підміняє собою декларацію про готовність об`єкта до експлуатації.

Документи дозвільного характеру щодо даної будівлі за адресою: АДРЕСА_1 б відділом державного архітектурно-будівельного контролю Тернопільської міської ради не видавалися.

У відповідності до Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №244 від 21.10.2011 об`єкт - торговий павільйон є тимчасовою спорудою.

Отже, враховуючи зазначене, вважаємо, що реєстрація державним реєстратором Монастириської міської ради проводилася без повноцінного та об`єктивного розгляду поданих заявником документів.

Також позивач вказує, що власником земельної ділянки, на якій розташована дана будівля для торгівлі за адресою: АДРЕСА_1 являється Тернопільська міська рада, яка не надавала дозвіл та не погоджувала відповідачам будівництво об`єкта нерухомого майна.

Позивач вважає, що проведенням первинної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на дану будівлю державним реєстратором Монастириської міської ради порушено норми чинного законодавства, які регулюють відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, оскаржувана реєстрація проводилася ним без повноцінного та об`єктивного розгляду поданих заявником документів.

А також, вважає, що протиправне внесення державним реєстратором Монастириської міської ради у жовтні 2019 року запису до Державного реєстру прав про право власності за ОСОБА_1 на будівлю для торгівлі, яка не є нерухомим майном, спричиняє порушення права комунальної власності на землю територіальної громади в особі Тернопільської міської ради.

Дані державні реєстрації відносно будівлі для торгівлі за адресою: АДРЕСА_1 здійсненні з порушенням вимог чинного законодавства України, є незаконними та підлягають до скасування.

Крім того, договори купівлі-продажу, на підставі яких було оформлено право власності на будівлю для торгівлі загальною площею 13,4 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 за відповідачами укладені з порушенням вимог чинного законодавства.

Власником земельної ділянки, на якій розташований даний об`єкт являється Тернопільська міська рада, та перехід права власності від однієї особи до іншої, внаслідок державної реєстрації з недотриманням вимог чинного законодавства України порушує права Тернопільської міської територіальної громади на землю комунальної власності.

Враховуючи наведене, позивач вважає, що в даному випадку є достатні та обґрунтовані підстави стверджувати про те, що державна реєстрація права власності за відповідачами на об`єкт - будівлю для торгівлі загальною площею 13,4 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , внесено з порушенням вимог чинного законодавства, а тому такі державні реєстрації підлягають скасуванню.

У зв`язку з недосягненням згоди щодо досудового врегулювання спору, з підстав викладених у позові, позивач просить позов задовольнити та скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна державної реєстрації права власності на будівлю для торгівлі, загальною площею 13,4 кв. м, яка знаходиться по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 з одночасним припиненням права власності; визнати недійсним договір купівлі-продажу будівлі для торгівлі, серія та номер 527, посвідченого 12 травня 2020 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Терещук Л.І., шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на будівлю для торгівлі, яка знаходиться по АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з одночасним припиненням права власності; визнати недійсними договір купівлі-продажу будівлі для торгівлі, серія та номер 1790, посвідченого 04 грудня 2020 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Терещук Л.І., шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на будівлю для торгівлі, яка знаходиться по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 та припинення права власності на вказану будівлю в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу будівлі для торгівлі, серія та номер 402, посвідченого 26 березня 2021 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Терещук Л.І., шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на 1/2 частини будівлі для торгівлі, яка знаходиться по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та припинення права власності на 1/2 частину вказаної будівлі в Державному реєстрі речових прав не нерухоме майно за ОСОБА_1 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу будівлі для торгівлі, серія та номер 411, посвідченого 30 березня 2021 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Терещук Л.І., шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на 1/2 частини будівлі для торгівлі, яка знаходиться по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та припинення права власності на 1/2 частину вказаної будівлі в Державному реєстрі речових прав не нерухоме майно за ОСОБА_1 ; закрити розділ Державного реєстру речових прав за №1936992261000 відносно будівлі для торгівлі загальною площею 13,4 кв. м, яка знаходиться по АДРЕСА_1 .

Відповідачами не подано відзив на позов.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, однак просив розгляд справи провести без його участі, позов підтримує та просить його задовольнити з підстав та обґрунтувань, викладених у ньому.

Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , представник Монастириської міської ради у судове засідання не з`явилися, не повідомивши суду про причини своєї неявки, хоча про день та час слухання справи були повідомлені у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, не подав відзив, позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Суд, вважає за необхідне проводити заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Перевіривши та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

При розгляді справи судом, учасниками справи подано заяви та клопотання та судом було вчинено інші процесуальні дії, зокрема.

При розгляді справи судом учасниками справи подано заяви та клопотання та судом було вчинено інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду витребувано докази.

Ухвалою суду справу прийнято до провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду відмовлено у прийняті позовної заяви.

Ухвалою суду залучено третю особу та прийнято позовну заяву.

Ухвалою суду зупинено провадження у справі, у зв`язку із призначенням судової земельно-технічної експертизи.

Ухвалою суду поновлено провадження у справі.

Ухвалами суду витребувано докази.

Ухвалою суду з метою проведення судової земельно-технічної експертизи надано експерту витребувані докази, продовжено термін виконання експертизи та зупинено провадження у справі.

Ухвалою суду прийнято до розгляду справу.

Ухвалою суду поновлено провадження у справі.

Ухвалою суду закрито провадження у справі за позовом Комунального підприємства «Тернопільводоканал».

Перевіривши, дослідивши об`єктивно та оцінивши зібранні у справі докази, суд дійшов наступного висновку, виходячи з фактичних обставин справи, мотивів та застосованих норм права.

Судом встановлено фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Суд, встановив, що на підставі рішення Тернопільської міської ради № 6/31/99 від 26.04.2013 між Тернопільською міською радою та ОСОБА_1 10 грудня 2014 року укладено договір про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди, терміном на 1 рік. Термін дії договору сервітуту продовжено до 26 квітня 2022 року на підставі додаткової угоди до договору про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди від 18.02.2021.

Відповідно до пунктів 1.1 - 1.4 Договору сервітуту Позивачу встановлено особистий строковий сервітут на територію в м. Тернополі, на якій буде розміщуватись та використовуватись тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності площею 0,0009 га. Об`єктом сервітуту є територія в м. Тернополі за адресою: АДРЕСА_1. Сервітут встановлено для розміщення тимчасової споруди. Даний договір не є договором оренди земельної ділянки чи будь-яким іншим договором користування земельною ділянкою.

28.04.2021 на адресу Тернопільської міської ради із заявою про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі площею 0,0009 га для обслуговування кіоску по ремонту взуття звернувся ОСОБА_1 .

Згідно з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за № 261773136 від 16.06.2021 вбачається, що державним реєстратором Монастириської міської ради Тернопільської області Савкою С.В. 15.10.2019 на підставі: розпорядження, серія та номер:77, виданий 01.10.2019, видавник: управління містобудування, архітектури та кадастру; технічного паспорта, серія та номер: б/н, виданий:02.10.2019 видавник: ФОП ОСОБА_4 , зареєстровано право власності на будівлю для торгівлі, тобто приміщення торгового павільйону № 1 та приміщення торгового павільйону № 2 , загальною площею 13,4 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , реєстраційний номер № 1936992261000 .

Після цього, 12.05.2020 приватним нотаріусом Терещук Л.І. внесено запис № 36463346 та № 36463241 на підставі договору купівлі-продажу від 12.05.2020 серія та номер:527 виданий 12.05.2020 р., яким право власності визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з одночасним припиненням права власності на дану будівлю за ОСОБА_1 .

04.12.2020 приватним нотаріусом Терещук Л.І. внесено запис № 39532101 на підставі договору купівлі-продажу серія та номер:1790 виданий 04.12.2020 р., згідно якого право власності визнано на дану будівлю за ОСОБА_2 з одночасним припиненням права власності за ОСОБА_3 .

26.03.2021 приватним нотаріусом Терещук Л.І. внесено запис № 41198125 на підставі договору купівлі-продажу серія та номер:402 виданий 26.03.2021 р., згідно якого право власності визнано на дану будівлю за ОСОБА_1 з одночасним припиненням права за ОСОБА_2 .

30.03.2021 року приватним нотаріусом Терещук Л.І. внесено запис № 41237660 на підставі договору купівлі-продажу серія та номер:411 виданий 30.03.2021 р., та право власності на будівлю за адресою: АДРЕСА_1 визнано за ОСОБА_1 з одночасним припиненням права за ОСОБА_2 .

Листом управління містобудування, архітектури та кадастру Тернопільської міської ради за № 165/14 від 22.06.2021 зазначено, що розпорядження начальника управління містобудування, архітектури та кадастру Тернопільської міської ради щодо присвоєння даній будівлі адресного номера АДРЕСА_1 від 01.10.2019 №77 в управлінні відсутнє. Одночасно зазначено, що управлінням містобудування, архітектури та кадастру Тернопільської міської ради видано паспорт прив`язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності на торговий кіоск №346/13 від 30.09.2013 за адресою: АДРЕСА_1, строк дії якого продовжено до 26.04.2022 - замовник ФОП ОСОБА_1 .

Згідно листа відділу державного архітектурно-будівельного контролю Тернопільської міської ради за № 184/27 від 23.06.2021 вбачається, що документи дозвільного характеру щодо об`єкта нерухомості - торгового павільйону за адресою: АДРЕСА_1 б відділом не видавалися.

Позивач як на підставі заявлених вимог посилається на те, що договори купівлі-продажу, на підставі яких за відповідачами було оформлено право власності на будівлю для торгівлі загальною площею 13,4 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , укладені з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки власником земельної ділянки, на якій розташований даний об`єкт являється Тернопільська міська рада, та перехід права власності від однієї особи до іншої, внаслідок державної реєстрації з недотриманням вимог чинного законодавства України порушує права Тернопільської міської територіальної громади на землю комунальної власності, а тому, як наслідок державна реєстрація права власності за відповідачами на об`єкт - будівлю для торгівлі загальною площею 13,4 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , внесено з порушенням вимог чинного законодавства, відтак протиправне внесення державним реєстратором Монастириської міської ради у жовтні 2019 року запису до Державного реєстру прав про право власності за ОСОБА_1 на будівлю для торгівлі, яка не є нерухомим майном, спричиняє порушення права комунальної власності на землю територіальної громади в особі Тернопільської міської ради, внаслідок чого порушено норми чинного законодавства, які регулюють відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, так як оскаржувана реєстрація проводилася державним реєстратором Монастириської міської ради без повноцінного та об`єктивного розгляду поданих заявником документів, а тому підлягає скасуванню.

Суд частково погоджується з такими аргументами позивача, виходячи з наступних норм права, які підлягають застосуванню та мотиви їх застосування.

Згідно із ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 2 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі N 338/180/17).

Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно - правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі N 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі N 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі N 209/3085/20).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі N 753/8671/21 (провадження N 61-550св22).

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі N 925/1265/16, провадження N 12-158гс18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 30 січня 2019 року у справі N 569/17272/15-ц (провадження N 14-338цс18); від 11 вересня 2019 року у справі N 487/10132/14-ц (провадження N 14-364цс19); від 06 квітня 2021 року у справі N 925/642/19 (провадження N 12-84гс20) та інших)).

Отже, зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Згідно ч. 1 ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, крім іншого, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до ст. 375 ЦК України, власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці встановлюється статтею 376 цього Кодексу.

В силу вимог частини 2 статті 331 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлене судом.

Згідно із частини першої статті 376 ЦК України, об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; не має належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

Положення частини другої статті 331 ЦК України слід розуміти у системному зв`язку з положеннями статті 182 ЦК України щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, яка не передбачає жодних винятків. Як правило, усі об`єкти нерухомого майна в силу своєї специфіки після завершення будівництва підлягають прийняттю в експлуатацію та державній реєстрації.

Право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (стаття 90 ЗК України), землекористувачі (ст.95 ЗК України), особи, які набули права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки або з інших передбачених законом підстав.

Власником або землекористувачем земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов та обмежень, встановлених законодавством.

Крім того, відповідно до ч. 2 статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об`єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об`єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

Отже, до початку реалізації права на забудову конкретної земельної ділянки, особа зобов`язана в установленому порядку набути право власності або користування на цю земельну ділянку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 земельна ділянка під забудову не виділялась, а між Тернопільською міською радою та ОСОБА_1 26.04.2013 було укладено договір про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди, терміном на один рік.

Відповідачем ОСОБА_1 було розміщено об`єкт дрібно роздрібної торгівлі приміщення торгового павільйону № 2 , загальною площею 13,4 кв. м., за адресою АДРЕСА_1 .

Власником землі, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , є Тернопільська міська рада, яка не виділяла на час розгляду справи ОСОБА_1 в установленому порядку спірну земельну ділянку у власність або у користуванні.

Особа, яка здійснила самочинне будівництво об`єкта на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, не може набути право власності на нього в порядку статті 331 чи 392 ЦК України.

Згідно п. 1,2 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі Закон) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державний реєстр речових прав на нерухоме майно це - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.

Відповідно до п. 1 та п. 4 ч. 1 ст. 3 Закону загальними засадами державної реєстрації прав є: гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Частини 1, 2, 4 ст. 5 Закону передбачають, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення. Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку. Не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про зареєстровані права власності на об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяження, а відповідно до ч. 5 цієї статті відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом.

Наведені норми чинного законодавства свідчать про те, що державній реєстрації підлягають речові права виключно на нерухоме майно або об`єкти незавершеного будівництва тобто таке майно має бути нерухомим.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Згідно з ч. 7 ст. 14 Закону у разі ухвалення судом рішення про закриття розділу Державного реєстру прав у випадках, передбачених цією статтею, закриття відповідного розділу допускається виключно в разі, якщо таким судовим рішенням вирішується питання щодо набуття та/або припинення речових прав, обтяжень речових прав на об`єкт нерухомого майна, щодо якого закривається розділ у Державному реєстрі прав.

Відповідно до статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", тимчасова споруда торгівельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється із полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, і встановлюється тимчасово без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому периметру) або не мати такого приміщення.

Враховуючи ті обставини, що спірне приміщення торгово-побутового призначення за адресою: АДРЕСА_1 , є тимчасовою спорудою, земельна ділянка під забудову позивачем не надавалась, внесення до Державного реєстру прав запису про реєстрацію права власності на торгове приміщення, як об`єкт нерухомого майна відповідно до положень статті 120 ЗК України обмежує право комунальної власності позивача на земельну ділянку, а тому позовні вимоги про скасування реєстрації права власності на зазначене торгове приміщення підлягає задоволенню, а тому слід скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна державної реєстрації права власності на будівлю для торгівлі, загальною площею 13,4 кв. м, яка знаходиться по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та припинення права власності на вказану будівлю в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 та закрити розділ Державного реєстру речових прав за №1936992261000 відносно будівлі для торгівлі загальною площею 13,4 кв. м, яка знаходиться по АДРЕСА_1 .

Разом з тим, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі для торгівлі, серія та номер 527, посвідченого 12 травня 2020 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Терещук Л.І., договору купівлі-продажу будівлі для торгівлі, серія та номер 1790, посвідченого 04 грудня 2020 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Терещук Л.І., договору купівлі-продажу будівлі для торгівлі, серія та номер 402, посвідченого 26 березня 2021 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Терещук Л.І., договору купівлі-продажу будівлі для торгівлі, серія та номер 411, посвідченого 30 березня 2021 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Терещук Л.І., застосування правових наслідків недійсності договорів, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною другою статті 230 ЦК України визначено, що сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

В постанові Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі N 753/10863/16-ц викладено правовий висновок про те, що за змістом статті 230 ЦК України правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі N 489/3570/16-ц аналіз статті 230 ЦК України дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення; тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Обман може виражатися: в активних діях недобросовісної сторони правочину (наприклад, повідомлення іншій стороні помилкових відомостей, надання підроблених документів тощо); у пасивних діях недобросовісної сторони правочину, яка утримується від дій, які вона повинна була зробити (зокрема умисне умовчання про обставини, що мають істотне значення тощо).

В постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі N 910/18600/19 вказано, що при вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 ЦК України суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Згідно частини першої статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Отже, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права у спірних правовідносинах не є ефективним, адже позивач не є учасником правовідносин за спірними договорами купівлі-продажу нерухомого майна, а тому їх визнання не призведе до відновлення або ефективного захисту прав позивача, які він вважає порушеними. Права особи, яка вважає себе власником майна, не захищаються шляхом задоволення позову до відповідачів з використанням механізмів, передбачених статтями 215 та 216 Цивільного кодексу України , а такий захист можливий відносно тимчасової споруди шляхом пред`явлення вимог про скасування державної реєстрації.

Крім того, Верховний Суду зазначає, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі N 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі N 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі N 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі N 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі N 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі N 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі N 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі N 520/17304/15-ц (пункт 63)).

Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі N 823/2042/16 (пункт 36), від 16 січня 2019 року у справі N 755/9555/18 (пункт 25), від 21 серпня 2019 року у справі N 805/2857/17-а, від 15 січня 2020 року у справі N 587/2326/16-ц (пункт 24), від 26 лютого 2020 року у справі N 287/167/18-ц (пункт 52)).

Зміст і характер відносин між учасниками справи, підтверджують, що позивач має спір з фізичною особою, яка зареєструвала за собою право власності на тимчасову споруду тобто з ОСОБА_1 . Отже, позовні вимоги, спрямовані на скасування рішень про державну реєстрацію відповідних речових прав не можуть бути звернені до державного реєстратора - Монастириську міську раду, яку позивач визначив співвідповідачем.

Тому суд приходить до висновку, що слід відмовити у задоволенні позову Тернопільської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Монастириської міської ради про визнання недійсними договорів, застосування правових наслідків їх недійсності.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає.

Відповідно до частин 1 і 3 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно зі статтею 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Враховуючи, що позов задоволено частково, суд вважає, що слід стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача сплачений судовий збір відповідно до задоволених позовних вимог про скасування в Державному реєстрі речових прав державної реєстрації права власності, припинення права власності та закриття розділу Державного реєстру речових прав відносно об`єкта нерухомого майна.

На підставі наведеного, керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Задовольнити частково позов Тернопільської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Монастириської міської ради про скасування в Державному реєстрі речових прав державної реєстрації права власності, визнання недійсними договорів, застосування правових наслідків їх недійсності, припинення права власності та закриття розділу Державного реєстру речових прав відносно об`єкта нерухомого майна.

Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна державної реєстрації права власності на будівлю для торгівлі, загальною площею 13,4 кв. м, яка знаходиться по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .

Припинити право власності за ОСОБА_1 на будівлю для торгівлі, загальною площею 13,4 кв. м, яка знаходиться по АДРЕСА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Закрити розділ Державного реєстру речових прав за №1936992261000 відносно будівлі для торгівлі загальною площею 13,4 кв. м, яка знаходиться по АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Тернопільської міської ради сплачений судовий збір в розмірі 6 810,00 грн (шість тисяч вісімсот десять гривень 00 копійок).

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Відповідачам направити копію заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуто Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починається відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду відповідачем подається протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення до Тернопільського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду учасниками справи подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач Тернопільська міська рада, унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 34334305, місцезнаходження вул. Листопадова, буд. 5, м. Тернопіль;

відповідачі:

1. ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , місце проживання АДРЕСА_2 ;

2. ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , місце проживання АДРЕСА_3 ;

3. ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , місце проживання АДРЕСА_4 ;

4.Монастириська міська рада, унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 04058433, місцезнаходження вул. Шевченка, 19, м. Монастириськ Чортківського району Тернопільської області;

Повний текст рішення суду складено та підписано 01 травня 2024 року.

Головуючий суддяО. М. Вийванко