Постанова

від 21.11.2007 по справі 18/134-21/7

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

18/134-21/7

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 21 листопада 2007 р.                                                                                    № 18/134-21/7  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Перепічая В.С. ( головуючого ),

Вовка І.В., Гончарука П.А.,

розглянувши  у     відкритому  судовому засіданні  в м. Києві  касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства “Торговий дім “Інтерсервіс”

на постановуКиївського  апеляційного господарського суду від 15.05.2007 року

у справі за позовомАкціонерного комерційного банку “Інтерконтинентбанк”

до Приватного підприємства “Сімург” і Закритого акціонерного товариства “Торговий дім” “Інтерсервіс”

пророзірвання договору та стягнення заборгованості,

УСТАНОВИВ:

У лютому 2006 року позивач звернувся до господарського суду м.Києва з позовною заявою до відповідача ПП “Сімург” про розірвання кредитного договору № 220304-243 від 22.03.2004 року та про солідарне стягнення з обох відповідачів заборгованості з повернення кредитних коштів у сумі 9 906 000 грн., відсотків за користування кредитом 1 214 502,14 грн., пені в сумі 46 990,10 грн. і комісії за дострокове розірвання договору в сумі 24 765 грн. у зв'язку з порушенням позичальником зобов'язання за кредитним договором та виникненням солідарної відповідальності у поручителя за договором поруки.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач уточнив і доповнив заявлені вимоги та просив розірвати спірний кредитний договір та стягнути солідарно з відповідачів заборгованість в сумі 14 245 564,34 грн.

Рішенням господарського суду м.Києва від 23.02.2007 року позов задоволено та розірвано кредитний договір № 220304-243 від 22.03.2004 року і стягнуто солідарно з відповідачів заборгованість в сумі 14 245 564,34 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2007 року зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач ЗАТ "Торговий дім “Інтерсервіс” вважає, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ним рішення скасувати.

Відзиви на касаційну скаргу від позивача та іншого відповідача до суду не находили.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 20.09.2007 року розгляд справи відкладено на 17.10.2007 року .

У судовому засіданні оголошувалася перерва на 21.11.2007 року.

Дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, між позивачем і відповідачем ПП “Сімург” було укладено кредитний договір № 220304-243 від 22.03.2004 року, за умовами якого позивач відкриває відповідачу ПП “Сімург” відкличну кредитну лінію з лімітом кредитування 8 000 000 грн. на строк до 21.03.2007 року для фінансування інвестиційного договору № 22/03-04-12 від 22.03.2004 року із ЗАТ "ТД “Інтерсервіс” зі сплатою 21% річних, які нараховуються щомісячно за фактичну кількість днів періоду нарахування відсотків, виходячи з тривалості банківського року 365 днів, і підлягають сплаті не пізніше останнього робочого банківського дня місяця, за який проводиться сплата відсотків.

Додатковою угодою № 1 від 05.05.2004 року до цього договору сторони визначили , що позикодавець відкриває позичальнику відкличну кредитну лінію з лімітом кредитування 8 000 000 грн. на строк до 21.03.2007 року зі сплатою 16% річних.

Додатковою угодою № 2 від 08.06.2004 року до кредитного договору позикодавець відкриває позичальнику відкличну кредитну лінію з лімітом кредитування 10 000 000 грн. на строк до 21.03.2007 року зі сплатою 16% річних.

Додатковою угодою № 3 від 01.03.2005 року до кредитного договору сторони  встановили 25% річних за користування кредитом.

За договором № 24/03/04-16 від 22.03.2004 року ЗАТ “Торговий дім “Інтерсервіс” зобов'язалося відповідати перед позикодавцем за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором № 220304-243 від 22.03.2004 року в повному обсязі.

Додатковою угодою № 1 від 08.06.2004 року до договору поруки сторони обумовили, що предметом кредитного договору є відкриття позичальнику кредитної лінії на суму 10 000 000 грн. строком на 3 роки до 21.03.2007 року зі сплатою 16% річних, і поручитель несе відповідальність перед кредитором за сплату суми в розмірі заборгованості за кредитним договором, в тому числі в розмірі суми кредиту, процентів за його користування та неустойки.

За договором забезпечення від 23.06.2004 року укладеним між сторонами поручитель зобов'язався відповідати перед позикодавцем за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором № 220304-243 від 22.03.2004 року в повному обсязі з урахуванням внесених і тих, що будуть вноситися змін та доповнень до кредитного договору.

Згідно п.2.3 зазначеного договору поручитель здійснює платежі протягом 3-х банківських днів після відправлення кредитором повідомлення про невиконання або неналежне виконання боржником своїх зобов'язань.

У листі за № 10/2686 від 30.12.2005 року позивач пропонує відповідачу ПП “Сімург” достроково розірвати кредитний договір у зв'язку з порушенням зобов'язання з оплати відсотків за користування кредитними коштами і на протязі 20-ти календарних днів з дати одержання даної пропозиції  повернути непогашену частину кредиту, відсотки та пеню і сплатити комісійну винагороду.

Листом № 2-14/23 від 06.01.2006 року позивач повідомив ЗАТ “Торговий дім “Інтерсервіс” про невиконання ПП “Сімург” зобов'язань за кредитним договором і про намір розірвати цей договір та просив виконати зобов'язання за кредитним договором у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У пункті 5.5. кредитного договору передбачено право позикодавця у разі недотримання позичальником його умов розірвати цей договір і достроково стягнути непогашену частину кредиту, нараховані відсотки, пеню у безспірному порядку або шляхом звернення стягнення на предмет забезпечення зобов'язання.

Оскільки на час звернення позивача до суду заборгованість позичальника за кредитною угодою становила 9 906 000 грн., а зі сплати відсотків 3 813 131,51 грн., то суди попередніх інстанцій дійшли до правильного висновку про наявність правових підстав для розірвання кредитного договору, виходячи з передбачених ним умов.

Згідно ч.1 ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Суди обох інстанцій зробили правильний висновок про те, що договори солідарної відповідальності № 24/03/04-16 від 22.03.2004 року та забезпечення від 23.06.2004 року визначають способи забезпечення виконання позичальником зобов'язання за кредитним договором і правовідносини, які виникли між сторонами за цими договорами, регулюються нормами § 3 глави 49 ЦК України.

Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Отже, висновок судів про наявність правових підстав для покладення солідарної відповідальності на поручителя і боржника у зв'язку з невиконанням зобов'язання забезпеченого порукою на підставі договору забезпечення від 23.06.2004 року, п.3.5 якого передбачає, що для внесення будь-яких змін та доповнень до кредитного договору кредитору та боржнику не потрібно отримувати попередню згоду поручителя на внесення таких змін, грунтується на матеріалах справи і вимогах закону.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.

За таких обставин, судові рішення попередніх інстанцій обгрунтовані матеріалами справи та відповідають вимогам закону, і тому підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга без задоволення.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства “Торговий дім “Інтерсервіс” залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2007 року без змін.

Головуючий  суддя                                                              В.Перепічай                                                                                                                  

Судді                                                                                                  І.Вовк

                                                                                       П.Гончарук          

тс