Постанова

від 15.05.2007 по справі 18/134-21/7

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

18/134-21/7

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 15.05.2007                                                                                           № 18/134-21/7

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Губенко Н.М.

 суддів:                                           

 при секретарі:                       

 За участю представників:

 від позивача - Каляєв В.В. – представник (дов. б/н від 01.01.2007);

 від відповідачів - 1. повідомлений, але не з'явився;

2. Сватанов Є.О. – представник (дов. б/н від 06.02.2006),

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства „Торговий дім „Інтерсервіс”

 на рішення Господарського суду м.Києва від 23.02.2007

 у справі № 18/134-21/7  

 за позовом                               Акціонерного комерційного банку „Інтерконтинентбанк”

 до                                                   1. Приватного підприємства „Сімург”

                                                  2. Закритого акціонерного товариства „Торговий дім „Інтерсервіс”

 про                                                  розірвання договору та стягнення 11192257,84 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду м. Києва від 23.02.2007 у справі №18/134-21/7 позов Акціонерного комерційного банку „Інтерконтинентбанк” до Приватного підприємства „Сімург” та Закритого акціонерного товариства „Торговий дім „Інтерсервіс” про розірвання договору та стягнення 14245564,34 грн. задоволено повністю. За рішенням підлягає розірванню кредитний договір № 220304-243 від 22.03.2004, укладений між позивачем та відповідачем 1; стягнуто солідарно з відповідача 1 та відповідача 2 на користь позивача 14 245 564,34 грн. заборгованості за кредитним договором № 220304-243, 25 500,00 грн. витрат по сплаті державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Закрите акціонерне товариства „Торговий дім „Інтерсервіс” не погоджуючись з оскаржуваним рішенням, подало апеляційну скаргу до Київського апеляційного господарського суду. У своїй скарзі  відповідач просить частково скасувати рішення Господарського суду м. Києва від  23.02.2007 у справі № 18/134-21/7, посилаючись на те, що воно прийняте з порушенням (неправильним застосуванням) норм матеріального та процесуального права.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Загальною підставою припинення договору поруки є закінчення її строку, який зазвичай визначається у договорі. Якщо ж такий строк дії поруки договором не встановлено, то в такому випадку чинним є правило ч. 4 ст. 559 ЦК України, відповідно до якої в межах обмежувального шестимісячного строку від дня настання строку виконання зобов'язання кредитор має право пред'явити вимогу до поручителя. Якщо така вимога у зазначений строк не пред'явлена, порука припиняється.

Строк виконання ЗАТ „ТД „Інтерсервіс” за порукою, встановлений у договорі забезпечення від 23.06.2004 моментом пред'явлення вимоги, у зв'язку з чим порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладання договору поруки (ч. 4 ст. 559 ЦК України).

Оскільки договір забезпечення було укладено сторонами у справі 23.06.2004, позовна заява була подана АКБ „Інтерконтинентбанк” 06.02.2006, тому скаржник вважає, що зобов'язання ЗАТ „ТД „Інтерсервіс” як поручителя за договором забезпечення від 23.06.2004 є припиненими.

Скаржник не погоджується із висновком суду стосовно того, що положення ст. 559 ЦК України по відношенню до пунктів 1.1 та 3.5 договору забезпечення не є імперативними, оскільки положення ст.ст. 553-559 ЦК України, які регулюють відносини поруки, не містять в собі будь-якого формулювання, яке дозволяє сторонам договору поруки відступати від вказаних норм ЦК України і тому є імперативними по відношенню до умов договору забезпечення від 23.06.2004.

Факт укладення договору забезпечення не може бути згодою, яка передбачена умовами договору солідарної відповідальності № 24/03/04-16 від 22.03.2004, а є окремим правочином направленим на забезпечення виконання ПП „Сімург” взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, тому як текст вказаного договору забезпечення не містить жодної вказівки або посилання на договір солідарної відповідальності.

Згідно із п. 3.9 договору солідарної відповідальності АКБ „Інтерконтинентбанк” та ПП „Сімург” не вправі змінювати умови кредитного договору без письмової згоди на те ЗАТ „ТД „Інтерсервіс”. У противному випадку ЗАТ „ТД”Інтерсервіс” не відповідає перед позивачем за виконання ПП „Сімург” його зобов'язань з моменту внесення змін в кредитний договір. Між АКБ „Інтерконтинентбанк” та ПП „Сімург” були укладені додаткові угоди до кредитного договору, якими були змінені умови кредитного договору, при цьому письмової згоди ЗАТ„ТД „Інтерсервіс” на укладання додаткових угод до кредитного договору не надавались, тому відповідно до п.п.3.9 та 4.1 договору солідарної відповідальності та ч. 1 ст. 559 ЦК України порука вважається припиненою.

Позивач та відповідач 1 відзиви на апеляційну скаргу не надали, що відповідно до ст. 96 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення господарського суду першої інстанції.

При розгляді апеляційної скарги колегією суддів були заслухані пояснення представників сторін, досліджені наявні матеріали справи та встановлено наступне.

АКБ „Інтерконтинентбанк” звернувся до Господарського суду м. Києва з позовною  заявою (з урахуванням заяви про зміну (збільшення) позовних вимог від 21.02.2007) до відповідачів ПП “Сімург”, ЗАТ„ТД „Інтерсервіс” про розірвання кредитного договору № 220304-243 від 22.03.2004  та про солідарне стягнення з обох відповідачів заборгованості з повернення  кредитних коштів в сумі 9 906 000 грн., відсотків за користування кредитом у розмірі 3813131,51 грн., пені в сумі 526432,83 грн. у зв'язку з порушенням позичальником зобов'язання за кредитним договором та виникненням солідарної відповідальності у поручителя  за договором поруки.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 23.02.2007 у справі № 18/134-21/7 позов Акціонерного комерційного банку „Інтерконтинентбанк” до Приватного підприємства „Сімург” та Закритого акціонерного товариства „Торговий дім „Інтерсервіс” про розірвання договору та стягнення 14245564,34 грн. задоволено повністю.

Апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення, враховуючи наступне.

Між Акціонерним комерційним банком „Інтерконтинентбанк”(у подальшому іменується „Банк”) і   ПП “Сімург” (за договором позичальник) було укладено кредитний договір № 220304-243 від 22.03.2004 (далі – кредитний договір), за умовами якого „Банк” відкриває   ПП “Сімург” відкличну кредитну лінію з лімітом кредитування 8 000 000 грн. на строк до 21.03.2007 для фінансування інвестиційного договору № 22/03-04-12 від 22.03.2004 із ЗАТ ТД “Інтерсервіс” зі сплатою 21% річних, які нараховуються щомісячно за фактичну кількість днів періоду нарахування відсотків, виходячи з тривалості банківського року 365 днів, і підлягають сплаті не пізніше останнього робочого банківського дня місяця, за який проводиться сплата відсотків.

На виконання умов кредитного договору позивач перерахував ПП “Сімург” кредитні кошти на загальну суму 9 906000, 15 грн., що підтверджується копіями виписок по особовому рахунку ПП “Сімург” (див. арк. с. 180-186).

22.03.2004 між Закритим акціонерним товариством „Торговий дім „Інтерсервіс” (за договором поручитель) та Акціонерним комерційним банком „Інтерконтинентбанк” (за договором кредитор) та ПП “Сімург” (за договором боржник) укладено договір солідарної відповідальності, за умовами якого поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором за виконання боржником своїх зобов'язань, що виникли за кредитним договором № 220304-243 від 22.03.2004, укладеним між кредитором і боржником в повному обсязі.

Додатковою угодою № 1 від 08.06.2004 до договору солідарної відповідальності сторони обумовили, що предметом кредитного договору є відкриття позичальнику кредитної лінії на суму 10.000.000 грн. строком на 3 роки до 21.03.2007 зі сплатою 16% річних, а також встановили, що дана додаткова угода вступає в дію з 01.03.2005.

05.04.2004 між „Банком” та позичальником укладена додаткова угода до кредитного договору, якою пункт 1.1.1 кредитного договору доповнюється підпунктом „д” в наступній редакції: „Сторони дійшли згоди про те, що виконання зобов'язань по цьому договору в частині, що стосується повернення (погашення), у т.ч. частково, кредиту, сплати, у т.ч. частково, процентів за користування кредитом та штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) може бути покладено позичальником на іншу особу. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти здійснені за позичальника іншою особою платежі, як виконання позичальником договірних зобов'язань. У разі невиконання або неналежного виконання іншою особою обов'язку позичальника по поверненню (погашенню) кредиту, сплаті процентів за користування кредитом та штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) цей обов'язок позичальник повинен виконати сам.

Додатковою угодою № 1 від 05.05.2004  „Банком” та позичальником внесено зміни до пункту 1.1 кредитного договору, якою встановлені відсотки за користування кредитом у розмірі 16 % річних.

Додатковою угодою № 2 від 08.06.2004 до кредитного договору сторони визначили, що „Банк” відкриває відповідачу 1 відкличну кредитну лінію з лімітом кредитування 10 000 000 грн. на строк до 21.03.2007 .

За договором забезпечення від 23.06.2004 ЗАТ “Торговий дім “Інтерсервіс” зобов'язалося відповідати перед позивачем за виконання ПП “Сімург” зобов'язань за кредитним договором № 220304-243 від 22.03.2004  в повному обсязі з урахуванням внесених  і тих, що будуть вноситися змін та доповнень до кредитного договору.

Додатковою угодою  № 3 від 01.03.2005 до кредитного договору сторони встановили 25% річних за користування кредитом.

Як вбачається із матеріалів справи станом на 1 грудня 2005 року ПП «Сімург» мало перед позивачем  заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом у розмірі 827761,65 грн.

09.12.2005 позивачем у справі було направлено відповідачеві-1 лист № 4.1/2542, в якому позивач вказував, що відповідачем порушено пункти 1.1.1.(б), 4.4 кредитного договору  № 220304-243 та вимагав сплатити заборгованість за відсотками і пеню за порушення строків виконання зобов'язання по сплаті відсотків.

Листом за № 10/2686 від 30.12.2005 позивач звернувся до  відповідача ПП “Сімург” з пропозицією достроково розірвати кредитний  договір у зв'язку з порушенням зобов'язання з оплати відсотків за користування кредитом та протягом двадцяти календарних днів з дати одержання даної пропозиції, повернути непогашену частину кредиту, відсотки та пеню і сплатити комісійну винагороду.

Листом за № 2-14/23 від 06.01.2006 позивач повідомив ЗАТ “Торговий дім “Інтерсервіс” про намір розірвати кредитний договір № 220304-243 від 22.03.2004 у зв'язку з невиконанням зобов'язань боржником ПП “Сімург” з оплати відсотків за користування кредитом та просив виконати зобов'язання боржника в повному обсязі.

Ні відповідач 1, ні відповідач 2 відповіді на вищезазначені листи позивача не надіслали.

Положеннями  частини  2  статті 651  Цивільного кодексу України передбачено,  що  договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно із статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Пунктом 5.5 кредитного договору сторонами передбачена можливість дострокового розірвання договору у разі недотримання позичальником умов кредитного договору.

Статтею 611 Цивільного кодексу України також передбачено розірвання договору у разі порушення зобов'язання.

Оскільки відповідач 1 припустився прострочення сплати відсотків за користування кредитом у строки, встановлені підпунктом  б пункту 1.1.1 кредитного договору, позивач в порядку, встановленому статтею 188 Господарського кодексу України, звернувся до відповідача 1 з пропозицією щодо розірвання кредитного договору, відповідач відповідь на вказану пропозицію не надіслав, то місцевим господарським судом цілком обґрунтовано задоволені вимоги  позивача в частині розірвання кредитного договору № 220304-243 від 22.03.2004, укладеного між Акціонерним комерційним банком "Інтерконтинентбанк" та Приватним підприємством "Сімург".

Згідно із частиною 2 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили (частина 3 статті 653 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст.ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З огляду на викладене колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що господарським судом першої інстанції цілком обґрунтовано задоволені вимоги позивача щодо стягнення з відповідача-1  непогашеної суми кредиту у розмірі 9906000,00 грн.,  3813131,51 грн. заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитними коштами, а також пені за несвоєчасну оплату відсотків у розмірі 526432,83 грн. ( з урахуванням уточнення позовних вимог (див. заяву позивача від 14.02.2007 б/№, арк. с. 206)), розрахунок до заяви позивача про уточнення позовних вимог відповідачами не був спростований.

Статтями 553, 554 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку, поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником, порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Отже, виходячи зі змісту положень ст.ст. 553, 554 Цивільного кодексу України,   місцевим господарським судом правильно встановлено, що у зв'язку з невиконанням передбачених кредитним договором зобов'язань з боку боржника, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування рішення місцевого господарського суду з огляду на наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки; у разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя; якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Згідно із пунктом 1.1 договору забезпечення від 23.06.2004  поручитель зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, відповідати перед кредитором за виконання боржником своїх зобов'язань, що виникли за кредитним договором № 220304243 від 22.03.2004, укладеним між кредитором і боржником та всіма змінами і доповненнями до нього, які укладені та можуть бути укладені у майбутньому.

За договором забезпечення поручитель відповідає за боржника у повному обсязі за умови невиконання або неналежного виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором (пункт 1.2 договору забезпечення). Предметом кредитного договору є відкриття боржнику кредитної лінії на суму 10000000 (десять мільйонів) гривень строком до 21 березня 2007 року (пункт 1.3 договору забезпечення).

Відповідно до пункту 3.2 договору забезпечення дія договору припиняється з припиненням дії кредитного договору або виконання поручителем зобов'язань за цим договором у повному обсязі.

Отже, оскільки умовами кредитного договору встановлено строк виконання основного зобов'язання, а саме передбачено повернення кредиту до 21 березня 2007 року, то твердження скаржника стосовно припинення поруки у зв'язку з тим,  що кредитор не пред'явив позову до поручителя протягом одного року від дня укладання договору поруки (ч. 4 ст. 559 ЦК України) є безпідставним, тому як на час звернення з позовом до суду ще не настав строк виконання основного зобов'язання.

Не може погодитися  апеляційний господарський суд із доводами скаржника стосовно припинення договору поруки на підставі пункту 1 статті 559 ЦК України з посиланням на пункти 3.9, 4.1 договору солідарної відповідальності, якими заборонено АКБ „Інтерконтинентбанк” та ПП „Сімург” змінювати умови кредитного договору без письмової згоди на те ЗАТ „ТД „Інтерсервіс” та у противному випадку передбачено, що ЗАТ „ТД”Інтерсервіс” не відповідає перед позивачем за виконання ПП „Сімург” його зобов'язань з моменту внесення змін в кредитний договір, однак в порушення пункту 3.9 договору солідарної відповідальності між АКБ „Інтерконтинентбанк” та ПП „Сімург” були укладені додаткові угоди до кредитного договору, якими були змінені умови кредитного договору, при цьому письмової згоди ЗАТ„ТД „Інтерсервіс” на укладання додаткових угод до кредитного договору не надавались, із  врахуванням наступного.

Після укладення додаткових угод до кредитного договору між ЗАТ„ТД „Інтерсервіс”, АКБ „Інтерконтинентбанк” та ПП „Сімург” був укладений трьохсторонній договір забезпечення від 23.06.2004, в якому сторони погодили внесені додатковими угодами зміни до кредитного договору. Крім того, про письмове погодження змін, внесених додатковими угодами до кредитного договору, свідчить також додаткова угода № 1 до договору № 24/03/04-16 солідарної відповідальності, пунктом 4 якої встановлено, що дана додаткова угода вступає в дію з 01 березня 2005 року. Тобто, відповідач 2, підписавши договір забезпечення від 23.06.2004 та додаткову угоду № 1 до договору № 24/03/04-16 солідарної відповідальності,  погодився із внесеними змінами до кредитного договору, а відтак немає підстав вважати, що зміна зобов'язання відбулася без згоди поручителя та як наслідок припинення поруки.

Таким чином, враховуючи викладене, немає підстав визнати доводи  ЗАТ„ТД „Інтерсервіс”, викладені в апеляційній скарзі, переконливими та такими, що спростовують докази, надані в обґрунтування позовних вимог, а тому колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення господарський суд першої інстанції всестороннє та у повному обсязі дослідив докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

 Рішення Господарського суду м. Києва від 23.02.2007 у справі № 18/134-21/7 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Матеріали справи № 18/134-21/7 повернути до Господарського суду м. Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 21.05.07 (відправлено)