Постанова

від 01.05.2024 по справі 686/32939/23

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2024 року

м. Хмельницький

Справа № 686/32939/23

Провадження № 22-ц/4820/918/24

Хмельницький апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Гринчука Р.С., Костенка А.М., Спірідонової Т.В.,

розглянув без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 лютого 2024 року, суддя Салоїд Н.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Управління Державної Казначейської служби України у м. Хмельницькому Хмельницької області, Державної казначейської служби України, про стягнення трьох процентів річних, інфляційних втрат та моральної шкоди,

встановив:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Держави Україна в особі Управління Державної Казначейської служби України у м. Хмельницькому, Державної казначейської служби України, про стягнення з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 63066,89 грн. нарахованих 3% річних, інфляційне збільшення боргу за період з березня 2019 року до листопада 2023 року та 50000 грн. моральної шкоди.

В обґрунтування заявленого позову посилався на те, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області у справі № 686/21868/18 від 26.10.2018 року, яке набрало законної сили 18.02.2019 року, стягнуто на його користь шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 89980,79 грн. шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.

03.04.2019 року він направив до Державної казначейської служби України, зазначивши банківські реквізити стягувача, оригінал виконавчого листа, виданого 22.03.2019 року, однак на даний час рішення суду в повному обсязі не виконане.

Загальний розмір інфляційних втрат розрахованих з 19.02.2019 року по 11.12.2023 року становить 50079,89 грн., а сума трьох відсотків річних становить 12987 грн.

Оскільки відповідач порушив грошове зобов`язання, тому враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦПК України, він зобов`язаний сплатити на його користь інфляційні втрати та три відсотки річних від простроченої суми боргу за весь час прострочення.

Окрім того, невиконанням рішення суду, йому завдано моральної шкоди, розмір якої ним визначено у 50000 грн.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19.02.2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3% річних в сумі 11959 грн. та 47871,99 грн. інфляційних втрат від простроченого зобов`язання. В решті позову відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що недостатність бюджетних коштів чи їх відсутність не звільняють державу від обов`язку належним чином виконати судове рішення, яке набрало законної сили.

Звернення відповідача до Міністерства фінансів України з пропозиціями відповідно до п. 39 Порядку №845 свідчить про використання наданих йому повноважень з метою виконання судового рішення.

На користь позивача підлягає стягнення 3% річних та інфляційні втрати за прострочення виконання рішення суду не з дати набрання чинності рішенням суду першої інстанції у справі, а з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.

В той же час, позивачем не надано суду доказів щодо заподіяння моральної шкоди, у зв`язку з чим позов в цій частині є необґрунтованим.

В апеляційній скарзі ДКС України просила рішення суду скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування скарги апелянт зазначив, що Законом України «Про Державний бюджет України» на 2018-2024 роки не передбачено видатків для відшкодування шкоди, завданої органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності та/або шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.

Державним бюджетом України ні за КПКВК 3504030, ні за КПКВК 3504040, ні за іншою бюджетною програмою не передбачено асигнувань для виплати інфляційних втрат та трьох відсотків річних за прострочення виконання рішення суду про відшкодування шкоди.

З огляду на те, що відповідних асигнувань не передбачено законом, відповідач не може їх виконати в силу незалежних від нього обставин.

Стягнення з держави коштів на відшкодування шкоди внаслідок визнання неконституційним нормативно-правового акту не врегульовано положеннями ЦК України.

Розгляд справи судом проведено без повідомлення учеників справи, в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення без задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст.375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26.10.2018 року у справі №686/21868/18, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до Держави України в особі управління Державної казначейської служби у місті Хмельницькому, про відшкодування шкоди задоволено.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 89980,79 грн. шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.

Виконавчий лист, виданий на виконання вказаного судового рішення, надійшов на адресу Управління Державної казначейської служби у м. Хмельницькому 27.03.2019 року та зареєстрований за №М-11/793, що визнано відповідачем та не оспорюється.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга статті 509 ЦК України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, але також завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі й інші юридичні факти (частина друга статті 11 ЦК України).

Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між суб`єктом, який таку шкоду завдав, і потерпілим. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

Грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати (постанови Великої палати Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі №758/1303/15-ц (провадження №14-68цс18) та від 16.05.2018 року у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18)).

Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» та особливості їх виконання.

Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Частиною першою статті 5 указаного Закону встановлено, що у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України діє у незміненій редакції з часу набрання чинності цим Кодексом 01.01.2004 року. Так само незмінним залишається припис частини першої статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», який не встановлює інший, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розмір процентів.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 року у справі №686/21962/15-ц від 19.06.2019 року у справі №646/14523/15-ц).

У постанові від 03.10.2023 року у справі №686/7081/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону №4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3% річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України). Ні Закон №266/94-ВР, ні Закон №4901-VI не обмежують дію статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання державою-боржником її грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежують можливість стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовні лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами.

У разі, якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина перша статті 5 Закону №4901-VI). Отже, цей припис не встановлює інший, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розмір процентів річних за прострочення держави-боржника.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частина четверта статті 3 Закону №4901-VI).

З огляду на цей припис, прострочення держави-боржника настає за сукупності таких юридичних фактів: (1) стягувач подав до ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів; (2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до ДКС України.

Тому припис частини другої статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення».

Інший підхід до визначення моменту початку прострочення держави у спірних правовідносинах (наприклад, ототожнення такого моменту з датою вчинення делікту чи датою набрання законної сили судовим рішенням про стягнення з держави відшкодування) може зумовлювати недобросовісну поведінку стягувача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 року у справі №420/2411/19 (провадження №11-422апп21)).

Встановивши прострочення виконання державою грошового зобов`язання, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що положення частини другої статті 625 ЦК України можуть бути застосовні до спірних правовідносин. Позивач має право на стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних за невиконання державою грошового зобов`язання, визначеного у рішенні суду. Також суд першої інстанції правильно визначився з періодом за який підлягають стягненню грошові кошти.

Колегія суддів зауважує, що відсутність відповідних бюджетних призначень не може бути легітимною підставою для невиконання відповідачем у законодавчо встановлені строки покладених на нього функцій, пов`язаних з виконанням рішень судів.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини, внаслідок чого доводи апеляційної скарги слід визнати необґрунтованими.

Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: Р.С. Гринчук

А.М. Костенко

Т.В. Спірідонова