Ухвала

від 26.04.2024 по справі 133/3211/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 133/3211/23

Провадження №11-сс/801/335/2024

Категорія: крим.

Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1

Доповідач: ОСОБА_2

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2024 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

головуючої судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 ,

з секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,

з участю:

підозрюваного ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

в режимі відеоконференції:

прокурора ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці апеляційну скаргу начальника Козятинського відділу Хмільницької окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_9 на ухвалу слідчого судді Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 11.04.2024 про відмову у задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на майно в кримінальному провадженні № 42023022330000001 від 03.01.2023,

ВСТАНОВИВ:

Цією ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання старшого слідчого СВ відділення поліції № 2 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_10 , погоджене прокурором Козятинського відділу Хмільницької окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_9 , по матеріалах кримінального провадження за № 42023022330000001 від 03.01.2023, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366, ч. 4 ст. 358 КК України.

Слідчий суддя вказав на неналежне обґрунтування необхідності накладення арешту на нерухоме та рухоме майно, яке належить ОСОБА_6 .

В апеляційній скарзі прокурор вважає ухвалу слідчого судді незаконною, просить її скасувати та ухвалити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання та накласти арешт на майно ОСОБА_6 .

Прокурор вважає, що висновки суду, викладені в оскаржуваній ухвалі, не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду.

Заслухавши доповідь судді, виступ прокурор на підтримку апеляційної скарги, думку підозрюваного та його захисника, які заперечили проти вимог прокурора та вважали рішення суду законним та обґрунтованим, перевіривши та обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів провадження, СВ відділення поліції № 2 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області здійснює досудове розслідування кримінального провадження за № 42023022330000001 від 03.01.2023, в якому повідомлено про підозру ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366, ч. 4 ст. 358 КК України.

В межах зазначеного кримінального провадження слідчий звернувся до суду з клопотанням про арешт майна, належного підозрюваному ОСОБА_6 з метою забезпечення цивільного позову, заявленого прокурором у провадженні начальником Козятинського відділу Хмільницької окружної прокуратури Вінницької області в інтересах Козятинської міської ради Вінницької області до ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої вчиненими ним кримінальними правопорушеннями.

За змістом п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна - є заходом забезпечення кримінального провадження.

Арештом майна згідно із ч. 1 ст. 170 КПК України є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

У пункті 4 ч. 2 ст. 170 КПК України визначено, що арешт майна допускається з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. При цьому, у випадку, передбаченому п. 4 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи щодо якої здійснюється провадження, - за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а також обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом 2 частини 1 статті 170 цього Кодексу.

При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

У відповідності до ч. 8 ст. 170 КПК України вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову або стягнення отриманої неправомірної вигоди, повинна бути співмірною розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або зазначеної у цивільному позові, розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою.

З аналізу процесуальних норм закону вбачається, що слідчий, прокурор подаючи клопотання про арешт майна повинні довести завдання арешту майна, а саме те, що незастосування арешту на майно може призвести до його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Доведеною повинна бути і мета щодо такого майна, передбачена ч. 2 ст. 170 КПК України, зокрема: відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов).

Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати усі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, право приватної власності є непорушним.

Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено і засади недоторканості права власності. Згідно з вимогами ст. 16 КПК України позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення ухваленого в порядку, передбаченому КПК.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню. Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя згідно із положеннями ст.ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження. Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Слідчий суддя місцевого суду у своєму судовому рішенні вказав на неналежне обґрунтування необхідності накладення арешту, і з цим повністю погоджується апеляційний суд.

Так слідчий у поданому до суду клопотанні не наводить, та його матеріали не містять жодних доказів з приводу вартості частини майна, яке слідчий просить арештувати у зв`язку з чим не являється можливим оцінити його співмірність із розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, про яку вказує слідчий, як це передбачено ч. 8 ст. 170 КПК України.

Також стороною обвинувачення не було доведено і ризику того, що незастосування арешту може призвести до зникнення, втрати, знищення, перетворення, відчуження майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.

Таким чином, клопотання про арешт майна не містить жодних доказів, які підтверджували б необхідність накладення арешту на вказане майно, як того вимагає ст. 171 КПК України, і таких не було надано в ході розгляду провадження апеляційним судом.

Колегія суддів повністю погоджується з висновком слідчого судді місцевого суду про відсутність законних підстав для накладення арешту на майно. Не було таких здобуто і в ході апеляційного розгляду провадження.

При цьому, усі доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі щодо незаконності оскаржуваного судового рішення, на думку апеляційного суду, жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції.

Апеляційний суд не вбачає будь-яких порушень норм кримінального процесуального закону, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 422 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу начальника Козятинського відділу Хмільницької окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_9 залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 11.04.2024 про відмову у задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на майно, залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4