ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
01 травня 2024 року місто Чернівці справа №716/2152/23
провадження №22-ц/822/338/24
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючогоВисочанської Н.К.,
суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б.
секретар Факас А.В.
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідачі Відділ освіти, культури, молоді та спорту Заставнівської міської ради Чернівецької області, Комунальний заклад «Заставнівська міська дитячо-юнацька спортивна школа» Заставнівської міської ради Чернівецького району Чернівецької області
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відділу освіти, культури, молоді та спорту Заставнівської міської ради Чернівецької області, в інтересах якого виступає адвокат Чепишко Дмитро Вікторович на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 31 січня 2024 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу освіти, культури, молоді та спорту Заставнівської міської ради Чернівецької області, Комунального закладу «Заставнівська міська дитячо-юнацька спортивна школа» Заставнівської міської ради Чернівецького району Чернівецької області про визнання протиправним та скасування наказу про припинення виплати середнього заробітку на період проходження військової служби, стягнення заробітної плати, головуючий в суді першої інстанції суддя Стрілець Я.С.,
В С Т А Н О В И В:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відділу освіти, культури, молоді та спорту Заставнівської міської ради Чернівецької області, Комунального закладу «Заставнівська міська дитячо-юнацька спортивна школа» Заставнівської міської ради Чернівецького району Чернівецької області про визнання протиправним та скасування наказу №01-1/22-к-п/з від 19 липня 2022 року про припинення виплати середнього заробітку на період проходження військової служби з 19 липня 2022 року, зобов`язання відповідачів нарахувати та виплатити заробітну плату за період проходження військової служби з 19 липня 2022 року по 24 лютого 2023 року.
Посилався на те, що з 1986 року призначений на посаду тренера-викладача з вільної боротьби в Заставнівській ДЮСШ. Вказаний заклад перейменовувався та наразі йменується Комунальний заклад «Заставнівська міська дитячо-юнацька спортивна школа» Заставнівської міської ради Чернівецького району Чернівецької області.
З 24 лютого 2022 року по всій території України введено воєнний стан, який триває і на даний час.
З 01 березня 2022 року позивач був мобілізований до лав Збройних Сил України, у зв`язку з цим його, як працівника Комунального закладу «Заставнівська міська дитячо-юнацька спортивна школа» Заставнівської міської ради Чернівецького району Чернівецької області увільнено від роботи з 01 березня 2022 року у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації.
В період з березня 2022 року по липень 2022 року йому нараховувалася заробітна плата. Згодом, наказом від 19 липня 2022 року №01-1/22-к-п/з в.о. директора Комунального закладу «Заставнівська міська дитячо-юнацька спортивна школа» Заставнівської міської ради Чернівецького району Чернівецької області на виконання Закону України «Про внесення змін до деяких законів, України щодо оптимізації трудових відносин» йому припинено виплату середнього заробітку на період проходження військової служби як тренеру-викладачу відділення вільної боротьби.
Підставою для прийняття вказаного наказу послужила норма ст. 119 Кодексу законів про працю України та Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».
Про існування наказу його повідомлено в кінці липня 2022 року в телефонному режимі адміністрацією даного навчального закладу.
Вважає, що даний наказ від 19 липня 2022 року є протиправним виходячи з того, що відповідно до ч.2 ст.57 Закону України «Про освіту» у разі захворювання педагогічного чи науково-педагогічного працівника, яке тимчасово унеможливлює виконання ним посадових обов`язків і обмежує можливість перебування у колективі осіб, які навчаються, або тимчасового переведення за цих чи інших обставин на іншу роботучипроходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період за таким працівником зберігається попередній середній заробіток. У разі хвороби або каліцтва попередній середній заробіток виплачується до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.
Також посилається на роз`яснення Міністерства юстиції України від 26 грудня 2008 року «Щодо практики застосування норм права у випадку колізії», відповідно до якого при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.
В період з 19 липня 2022 року по 24 лютого 2023 року він не звільнявся з військової служби, а тому не втрачав право на виплату середнього заробітку.
Вважає, що оскільки він є педагогічним працівником, був мобілізований на військову службу до Збройних Сил України в зв`язку з введенням воєнного стану, що діє і на даний час, тому йому протиправно припинено нарахування і виплату середнього заробітку. У зв`язку з чим наказ № 01-1/22-к-п/з від 19 липня 2022 року про припинення виплати середнього заробітку, на його думку, є незаконним та підлягає скасуванню.
Також просив стягнути понесені судові витрати на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 31 січня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Відділу освіти, культури, молоді та спорту Заставнівської міської ради Чернівецької області, Комунального закладу «Заставнівська міська дитячо-юнацька спортивна школа» Заставнівської міської ради Чернівецького району Чернівецької області про визнання протиправним та скасування наказу про припинення виплати середнього заробітку на період проходження військової служби, стягнення заробітної плати задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ № 01-1/22-к-п/з від 19 липня 2022 року виданий в.о. директора Комунального закладу «Заставнівська міська дитячо-юнацька спортивна школа» Заставнівської міської ради Чернівецької області Сергієм Кулінковичем, яким тренеру-викладачу відділення боротьби вільної ОСОБА_1 з 19 липня 2022 року припинено виплату середнього заробітку на період проходження військової служби.
Зобов`язано Відділ освіти, культури, молодітаспорту Заставнівської міської ради Чернівецької області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період з 19 липня 2022 року по 24 лютого 2023 року (час закінчення проходження військової служби)
Стягнуто з Відділу освіти, культури, молоді та спорту Заставнівської міської ради Чернівецької області на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000 (дванадцять тисяч) гривень.
Стягнуто з Відділу освіти, культури, молоді та спорту Заставнівської міської ради Чернівецької області на користь держави судові витрати в виді судового збору в розмірі 2147,20 гривень.
Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги на рішення суду
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Відділ освіти, культури, молоді та спорту Заставнівської міської ради Чернівецької області подали апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального права в частині неправильного з`ясування обставин, що мають значення для справи, просило рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
В апеляційній скарзі вказує, що компенсація середнього заробітку на підприємстві (в установі/організації) де працювали працівники на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності здійснювалась по 18 липня 2022 року включно, тобто до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року.
З 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за працівником, призваним на військову службу, відсутні. Натомість із вказаної дати за працівниками, слід зберігати лише місце роботи (посаду), а збереження середнього заробітку є правом, а не обов`язком роботодавця. Таких висновків дійшов і суд першої інстанції та відповідач з такими висновками погоджується.
Разом з зим, суд першої інстанції виснував, що посада тренера-викладача дитячо-юнацької спортивної школи відноситься до педагогічних працівників, а тому на підставі статті 57 Закону України «Про освіту» за позивачем мав зберігатись середній заробіток до моменту звільнення із військової служби, що і стало підставою для задоволення позовних вимог.
Однак такі висновки суду суперечать нормам матеріального права, оскільки з аналізу пунктів 28, 29 Положення про позашкільний навчальний заклад слідує, що Кабінет Міністрів України не відносить посаду тренера-викладача до педагогічних працівників.
Така послідовна позиція Уряду знаходить своє відображення і у Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженим постановою від 14 червня 2000 року №963, в якому відсутня посада тренера-викладача.
Суд першої інстанції належним чином не обґрунтував підстав тотожності поняття викладач відповідної кваліфікації та тренер-викладач позашкільного навчального накладу, внаслідок чого допустив помилкове тлумачення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Крім того, педагогічні працівники зобов`язані проходити атестацію (оцінювання їх професійної діяльності) у порядку, передбаченому Типовим положенням про атестацію педагогічних працівників, затвердженим наказом Міністерства освіти і науки України від 06 жовтня 2010 року №930 (було чинним на момент виникнення спірних відносин).
Натомість порядок атестації тренерів-викладачів чинним законодавством України не передбачений, що також доводить відмінність посади тренера-викладача і педагогічного працівника.
Твердження місцевого суду про те, що Положенням про дитячо-юнацьку спортивну школу (затверджене постановою Кабінету Міністрів України №993 від 05 листопада 2008 року) прямо передбачено посаду тренера-викладача ДЮСШ жодним чином не впливає на оцінку спірних відносин, оскільки жодна із сторін не заперечує наявність такої посади у такому закладі позашкільної освіти.
Проте саме по собі зазначення у наведеному Положенні посади тренера-викладача за відсутності норми про те, що вона є або прирівнюється до посади педагогічних працівників, не може бути підставою, яка підтверджує обґрунтованість позовних вимог.
Навпаки пунктом 31 Положення про дитячо-юнацьку спортивну школу унормовано, що тренером-викладачем спортивної школи може бути особа, що має в тому числі вищу освіту за спеціальністю фізична культура і спорт та ступенем ''бакалавр" чи "магістр".
Обов`язковою умовою зайняття посади педагогічного працівника є наявність педагогічної освіти, однак до посади тренера-викладача таких вимог не ставиться, що свідчить про те, що така посада не є педагогічною. При цьому, позивач не надав доказів присвоєння йому закладом освіти, де він працює, кваліфікації педагогічного працівника.
Крім того, Положенням про позашкільний навчальний заклад чітко розмежовано педагогічних працівників та працівників, які працюють на посадах тренерів-викладачів.
Конструкція пункту 2 Порядку виплати надбавок за вислугу років педагогічним та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 № 78, встановлено, що посада тренера-викладача не відноситься до Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року №963.
У матеріалах справи відсутні докази того, що позивачу на посаді тренера-викладача виплачувалась вказана надбавка за вислугу років, оскільки вона виплачується педагогічним та науково-педагогічним працівникам.
Натомість оплата тренерам-викладачам здійснюється відповідно до наказу Міністерства України у справах молоді та спорту №2097 від 23 вересня 2005 року, наказу Держкомспорту №2850 від 29 грудня 2002 року, Постанови КМУ №755 від 14 серпня 2019 року.
Позивач протягом всього терміну роботи на посаді тренера-викладача не отримував вказану надбавку, так як не був педагогічним працівником та будь-яких заперечень з цього приводу роботодавцю не виказував.
Аналогічно за весь період часу на посаді тренера-викладача позивач жодного року не мав щорічної відпустки терміном 56 календарних днів як педагогічні працівники.
При цьому, відповідач не оспорює той факт, що робота на посаді тренера-викладача включається до педагогічного стажу та надає позивачу право на отримання пенсії за вислугу років, проте така посада за своєю суттю не є педагогічною або науково-педагогічною.
Посилання суду першої інстанції на постанови Великої Палати Верховною Суду від 30 січня 2019 року (справа №876/5312/17), Верховного Суду від 15 лютого 2019 року (справа №255/4308/17) є помилковими, оскільки спірні відносини у них не є релевантними до обставин цієї справи, а стосується неврахування органом Пенсійного фонду України стажу роботи на посадах викладачів у позашкільних навчальних закладах до стажу педагогічної роботи, що дає право на пільгову пенсію.
Крім цього, вважають, що позивач пропустив тримісячний строк для звернення із позовом до суду, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки про оскаржуваний наказ позивачу стало відомо у липні 2022 року, 25 лютого 2023 року позивач після звільнення з військової служби приступив до виконання роботи на посаді тренера-викладача у цьому ж закладі, позивач не звертався до суду із клопотанням про поновлення пропущеного строку, не навів поважних причин, що перешкоджали йому звернутись із позовом в період з 25 лютого 2023 року по 08 листопада 2023 року(більше восьми місяців).
Твердження місцевого суду щодо такого змісту: «Поряд з цим встановлено, що при зверненні до суду із вимогою про стягнення додаткових витрат на неповнолітню дитину позивачка судовий здір не сплачувала, оскільки відповідно до п. 12, 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» є таким, що звільнений від його сплати» - взагалі не мають жодного відношення до цього спору, а тому в будь-якому випадку підлягають виключенню із мотивувальної частини оскаржуваної о рішення.
Також вважають, що заявлені позивачем та стягнуті судом першої інстанції витрати на правничу допомогу не відповідають критеріям пропорційності до предмета позову, є завищеними та не є необхідними, а тому суд першої інстанції мав зменшити розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на правничу допомогу.
Також суд першої інстанції помилково поклав сплату всіх судових витрат лише на апелянта, хоча і не встановив, що спір виник саме через неправильні дії останнього.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом встановлено, що 01 січня 2019 року видано наказ по Комунальному закладу «Заставнівська міська дитячо-юнацька спортивна школа» Заставнівської міської ради за № 09/19-к-п/з від 01 січня 2019 року «Про призначення ОСОБА_1 на посаду тренера-викладача з боротьби вільної Комунального закладу «Заставнівська міська дитячо-юнацька спортивна школа» Заставнівської міської ради з 01 січня 2019 року в порядку переведення із Комунального закладу «Дитячо-юнацька спортивна школа Заставнівського району» Заставнівської районної ради Чернівецької області». Даний факт вбачається з копії трудової книжки позивача (а.с.8-10).
24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 на всій території України введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на даний час.
На підставі витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 3 від 02 березня 2022 року, директором Комунального закладу «Заставнівська міська дитячо-юнацька спортивна школа» Заставнівської міської ради видано наказ № 01/22-к-п/з від 02 березня 2022 року «Про увільнення від роботи з 02 березня 2022 року тренера-викладача відділення боротьби вільної ОСОБА_1 у зв`язку із призовом на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження військової служби». Дана обставина визнана сторонами по справі, а тому доведенню не підлягає.
У зв`язку із набранням чинності Закону України № 2352- IX від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» та внесенням змін до ч. 3 ст. 119 КЗпП України, заступником директора з адміністративно-господарської роботи Комунального закладу «Заставнівська міська дитячо-юнацька спортивна школа» Заставнівської міської ради ОСОБА_2 , був виданий наказ № 01-1/22-к-п/з від 19 липня 2022 року «Про припинення виплати середнього заробітку ОСОБА_1 » відповідно до якого позивачу ОСОБА_1 , тренеру-викладачу відділення боротьби вільної комунального закладу «Заставнівська міська дитячо-юнацька спортивна школа», припинено виплату середнього заробітку на період проходження військової служби з 19 липня 2022 року (а.с.14).
Як вбачається з довідки про доходи №36 від 30 жовтня 2023 року позивачу за період з березня 2022 року по липень 2022 року нараховувалася заробітна плата. Загальна сума доходу за даний період 88 825,03 грн. (а.с.13).
Згідно Витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №55 від 24 лютого 2023 року, позивач ОСОБА_1 звільнений з військової служби у запас з 24 лютого 2023 року та виключений із списків особового складу військової частини (а.с.15).
Згідно наказуКомунального закладу «Заставнівська міська дитячо-юнацька спортивна школа» Заставнівської міської ради Чернівецького району Чернівецької області від 25 лютого 2023 року №01/23-к-п/з, позивач ОСОБА_1 приступив до виконання своїх обов`язків тренера-викладача відділення боротьби вільної з 25 лютого 2023 року, у зв`язку з чим йому поновили нарахування та виплату заробітної плати (а.с.16).
Відповідно до Положення про відділ освіти, культури, молоді та спорту Заставнівської міської ради Чернівецької області (у новій редакції), яке затверджене рішенням сесії Заставнівської міської ради від 25 жовтня 2022 року №454/30-2022 вказаний відділ є юридичною особою, його засновником є Заставнівська міська рада. Вказаний відділ має самостійний баланс, рахунки у територіальних представництвах Державного казначейства України та інші ознаки. Згідно п. 2.2 Положення, відділ здійснює управління загальноосвітніми, дошкільними та позашкільними закладами освіти громади, організовує нормативно-правове забезпечення загальної середньої, дошкільної та позашкільної освіти в громаді, організовує фінансове забезпечення підпорядкованих відділу закладів (а.с.32-37).
Комунальний заклад «Заставнівська міська дитячо-юнацька спортивна школа» Заставнівської міської ради Чернівецького району Чернівецької області є позашкільним закладом освіти, який підпорядковується Відділу освіти, культури, молоді та спорту Заставнівської міської ради Чернівецької області. Всі нарахування заробітної плати проводяться централізованою бухгалтерію вказаного закладу, що також підтверджується і довідкою про доходи позивача, яка вже була предметом аналізу та дослідження.
Мотиви, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права переглядаючи рішення суду
Відповідно до частин першої, другої та п`ятоїстатті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 працював до проходження військової служби за призовом під час мобілізації тренером-викладачем відділення боротьби вільної Комунального закладу «Заставнівська міська дитячо-юнацька спортивна школа» Заставнівської міської ради Чернівецького району Чернівецької області, а отже є педагогічним працівником, у зв`язку з чим мав право на збереження попереднього середнього заробітку на період проходження військової служби за призовом під час мобілізації.
Саме тому, наказ в. о. директора Комунального закладу «Заставнівська міська дитячо-юнацька спортивна школа» Заставнівської міської ради Чернівецького району Чернівецької області Кулінковича С.В. № 01-1/22-к-п/з від 19 липня 2022 року є незаконним та підлягає скасуванню, а Відділ освіти, культури, молоді та спорту Заставнівської міської ради Чернівецької області необхідно зобов`язати нарахувати та виплатити середній заробіток позивачу ОСОБА_1 , який проходив військову службу за призовом, за період з 19 липня 2022 року по час закінчення проходження ним військової служби 24 лютого 2023 року.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Стаття 48 Конституції України передбачає, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (стаття 4 КЗпП України).
Положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства (частина перша статті 9 ЦК України).
Положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2023 року в справі № 593/1156/21 (провадження № 61-11963св23).
Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці,оголошення рішення про проведення мобілізаціїта (або) введення воєнного стану,користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 ічастиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту» (частина друга статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).
Указом Президента України № 69/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 03 березня 2022 року, у зв`язку із введенням воєнного стану на території України, відповідно до Указу Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» оголошено та проводиться загальна мобілізація.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, внесено зміни та у частині третій статті 119 КЗпП слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».
У разі захворювання педагогічного чи науково-педагогічного працівника, яке тимчасово унеможливлює виконання ним посадових обов`язків і обмежує можливість перебування у колективі осіб, які навчаються, або тимчасового переведення за цих чи інших обставин на іншу роботу чипроходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий періодза таким працівником зберігається попередній середній заробіток. У разі хвороби або каліцтва попередній середній заробіток виплачується до відновлення працездатності або встановлення інвалідності (частина друга статті 57 Закону України «Про освіту»).
На рівні Кодексу законів про працю України не передбачено правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів. Правила в статті 4 ЦК України, про пріоритетність його норм над приватно-правовими нормами інших законів, до вирішення колізій між Кодексом законів про працю України та іншими законами не застосовується.
Участині другій статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачені гарантії для громадян України призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, зокрема, шляхом відсилання як до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України, так і до норм інших законів (зокрема,частина друга статті 57 Закону України «Про освіту»).
Законом №2352-IX не внесено зміни до інших законів, які передбачаютьгарантії для громадян України призваних на військову службу за призовом під час мобілізаціїі встановлені нормами інших законів (зокрема, дляпедагогічних чи науково-педагогічних працівників). Тобто, для окремих категорій суб`єктів(зокрема, дляпедагогічних чи науково-педагогічних працівників) призваних на військову службу за призовом під час мобілізаціїзбережено такугарантію якпопередній середній заробіток.
В частині другій статті 57 Закону України «Про освіту» міститься спеціальна норма щодо положень частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України, оскільки поширюється на педагогічних чи науково-педагогічних працівників.
Спеціальна норма (частина друга статті 57 Закону України «Про освіту») має перевагу над загальною (частина третя статті 199 Кодексу законів про працю України) нормою(lex specialis derogat generali). Прийнята пізніше в часі загальна норма (частина третя статті 199 Кодексу законів про працю України) не скасовує спеціальної норми (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Тому за педагогічними чи науково-педагогічними працівникамипризваними на військову службу за призовом під час мобілізаціїзберігається попередній середній заробіток.
Проходження військової служби в Збройних Силах України, врегульовано Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Частиною 6 статті 2 вказаного Закону визначено такі види військової служби:
строкова військова служба;
військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;
військова служба за контрактом осіб рядового складу;
військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів);
військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі, яка переглядається встановлено, що ОСОБА_1 до проходження військової служби за призовом під час мобілізації працював на посаді тренера-викладача з вільної боротьби в Комунальному закладі «Заставнівська міська дитячо-юнацька спортивна школа» Заставнівської міської ради Чернівецького району Чернівецької області.
Виходячи із системного аналізу норм ч.2 ст.57 Закону України «Про освіту», ч.ч.2,6 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», оскільки позивач не проходить військову службу за контрактом, а за призовом, тому гарантії, передбачені ч.2 ст.57 Закону України «Про освіту» на нього поширюються.
Отож, за педагогічними працівниками, які проходять військову службу за призовом зберігається середній заробіток за місцем роботи.
Щодо доводів апеляційної скарги, що позивач як тренер-викладач дитячо-юнацької спортивної школи не являється педагогічним працівником, слід вказати про наступне.
Відповідно до Положення про дитячо-юнацьку спортивну школу, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2008 року № 993, дитячо-юнацька спортивна школа є позашкільним навчальним закладом спортивного профілю - закладом фізичної культури і спорту, який забезпечує розвиток здібностей вихованців в обраному виді спорту, визнаному в Україні, створює необхідні умови для гармонійного виховання, фізичного розвитку, повноцінного оздоровлення, змістовного відпочинку і дозвілля дітей та молоді, самореалізації, набуття навичок здорового способу життя, підготовки спортсменів для резервного спорту.
Статтею 28 цього Законувизначено, що учасниками навчально-тренувальної та спортивної роботи в спортивній школі є: вихованці; тренери-викладачі, медичні працівники та інші фахівці; батьки або особи, що їх замінюють; директор та його заступники.
Згідно ізстаттею 1 Закону України «Про позашкільну освіту»позашкільний навчальний заклад - складова системи позашкільної освіти, яка надає знання, формуючи вміння та навички за інтересами, забезпечує потреби особистості у творчій самореалізації та інтелектуальний, духовний і фізичний розвиток, підготовку до активної професійної та громадської діяльності, створює умови для соціального захисту та організації змістовного дозвілля відповідно до здібностей, обдарувань та стану здоров`я вихованців, учнів і слухачів.
Відповідно достатті 19 Закону України «Про позашкільну освіту»учасниками навчально-виховного процесу в позашкільному навчальному закладі є: вихованці, учні, слухачі; директор, заступники директора позашкільного навчального закладу; педагогічні працівники, психологи, соціальні педагоги, бібліотекарі, спеціалісти, які залучені до навчально-виховного процесу; батьки або особи, які їх замінюють; представники підприємств, установ, організацій, які беруть участь у здійсненні навчально-виховного процесу.
Отже, позивач у цій справі належить до категорії педагогічних працівників, оскільки є тренером-викладачем позашкільного закладу освіти, на якого законами, нормативно-правовими актами та трудовим контрактом покладено виконання виховних та педагогічних функцій.
Отож, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що ОСОБА_1 є педагогічним працівником.
За таких обставин, з урахуванням положеньчастини другої статті 39 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу»,частини другої статті 57 Закону України «Про освіту», суд першої інстанції з яким погоджується апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про задоволених позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки наказ в.о. директора Комунального закладу «Заставнівська міська дитячо-юнацька спортивна школа» Заставнівської міської ради Чернівецького району Чернівецької області Кулінковича С.В. № 01-1/22-к-п/з від 19 липня 2022 року є незаконним та підлягає скасуванню, а Відділ освіти, культури, молоді та спорту Заставнівської міської ради Чернівецької області необхідно зобов`язати нарахувати та виплатити середній заробіток позивачу, який проходив військову службу за призовом, за період з 19 липня 2022 року по час закінчення проходження ним військової служби 24 лютого 2023 року.
Щодо доводів апеляційної скарги про порушення позивачем тримісячного строку для звернення до суду з даним позовом, апеляційний суд вказує наступне.
Відповідно до положень ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
У статті 234 КЗпП України не передбачений перелік поважних причин для поновлення строку, їх поважність визначається судом в кожному випадку залежно від конкретних обставин. Як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.
Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.
Оскільки матеріали справи не містять доказів про те, що позивач отримав копію наказу про припинення виплати середнього заробітку від 19 липня 2022 року, у зв`язку з чим позивачне пропустив тримісячний строк для звернення до суду з трудовим спором, визначений статтею 233 КЗпП України.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно із частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатіву справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Задовольняючи повністю заяву представника ОСОБА_1 адвоката Павчука С.І. про стягнення витрат, пов`язаних з отриманням професійної правничої допомоги у суді першої інстанції, суд першої інстанції виходив із того, що надані стороною позивача докази відповідають вимогам частини 2, 3 статті 137 ЦПК України, із запереченнями щодо співмірності судових витрат, або клопотаннями про їх зменшення відповідачі до суду не зверталися, а також суд врахував вид та характер правничої допомоги, що відображений в акті виконаних робіт від 08 листопада 2023 року, що надало суду право стверджувати, що правнича допомога у такому виді стосується та пов`язана з даною справою, була необхідною для здійснення у ній провадження, а тому заява є обґрунтованою.
Колегія суддів погоджується із висновками суду, оскільки як вбачається з матеріалів справи та не заперечується апелянтом, відповідачі у суді першої інстанції заперечень щодо відшкодування заявлених позивачем витрат на правову допомогу чи клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не надавали.
З огляду на викладене, враховуючи що позивач згідно з положеннями статті 81 ЦПК України довів надання йому адвокатом зазначених послуг у суді першої інстанції у заявленому розмірі, витрати на правову допомогу мають бути відшкодовані позивачу відповідачами повністю.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що за відсутності клопотання іншої сторони про зменшення таких витрат, у суду не було правових підстав за власною ініціативою зменшити заявлені позивачем до відшкодування витрати на правову допомогу, які належно підтверджені, а тому рішення в цій частині теж не може бути скасоване.
Вказана правова позиція щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.
Щодо доводів апеляційної скарги, що в рішенні суду в частині вирішення питання про стягнення судових витрат по справі міститься посилання щодо стягнення судових витрат на неповнолітню дитину яке немає відношення до даної справи, то колегія суддів погоджується з такими доводами та такі посилання необхідно виключити з мотивувальної частини оскаржуваного рішення, однак такі доводи не є підставою для скасування законного рішення, оскільки не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21).
Також, апеляційний суд відхиляє аргументи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправомірно стягнув судові витрати тільки з одного відповідача, оскільки позовні вимоги задоволені саме до Відділу освіти, культури, молоді та спорту Заставнівської міської ради Чернівецької області
Інші доводи апеляційної скарги, є ідентичними доводам вказаним у відзиві, яким суд надав належну оцінку, висновки суду є достатньо аргументованими.
При цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Висновки апеляційногосуду зарезультатами розглядуапеляційної скарги
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
Відповідно дост. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив це рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 31 січня 2024 року слід залишити без змін.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Відділу освіти, культури, молоді та спорту Заставнівської міської ради Чернівецької області, в інтересах якого виступає адвокат Чепишко Дмитро Вікторович задовольнити частково.
Виключити з мотивувальної частини рішення абзац такого змісту: «Отже, розмір суми судового збору за вимогу про стягнення аліментів на повнолітніх дітей, які продовжують навчання, який підлягає до сплати, становить 2 684 грн х 0,4 = 1073,6 грн.».
В решті рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 31 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 02 травня 2024 року.
Головуючий: Н.К. Височанська
Судді: І.М. Литвинюк
І.Б. Перепелюк
Суд | Чернівецький апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 01.05.2024 |
Оприлюднено | 03.05.2024 |
Номер документу | 118779293 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Інші справи позовного провадження |
Цивільне
Чернівецький апеляційний суд
Височанська Н. К.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні