Постанова

від 27.11.2024 по справі 716/2152/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада2024 року

м. Київ

справа № 716/2152/23

провадження № 61-7971 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: відділ освіти, культури, молоді та спорту Заставнівської міської ради Чернівецької області, комунальний заклад «Заставнівська міська дитячо-юнацька спортивна школа» Заставнівської міської ради Чернівецького району Чернівецької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги відділу освіти, культури, молоді та спорту Заставнівської міської ради Чернівецької області на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 31 січня 2024 року у складі судді Стрільця Я. С. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 01 травня 2024 року у складі колегії суддів: Височанської Н. К., Литвинюк І. М., Перепелюк І. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив під час розгляду справи, до відділу освіти, культури, молоді та спорту Заставнівської міської ради Чернівецької області, комунального закладу «Заставнівська міська дитячо-юнацька спортивна школа» Заставнівської міської ради Чернівецького району Чернівецької області (далі - КЗ «Заставнівська міська ДЮСШ») провизнання протиправним та скасування наказу про припинення виплати середнього заробітку на період проходження військової служби, стягнення середньої заробітної плати.

Позовна заява обґрунтована тим, що з 1986 році він перебуває у трудових відносинах з відповідачем, працює на посаді тренера-викладача з вільної боротьби.

На виконання Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 641/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», 01 березня 2022 року він був призваний на військову службу до Збройних Сил України.

На підставі наказу КЗ «Заставнівська міська ДЮСШ» від 01 березня 2022 року його було увільнено від роботи у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації.

Наказом КЗ «Заставнівська міська ДЮСШ» від 19 липня 2022 року № 01-1/22-к-п/з, у зв`язку з набранням чинності Законом України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким передбачено припинення нарахування середнього заробітку працівникам, які увільнені від роботи на підставі частини третьої статті 119 КЗпП України, йому припинено виплату середнього заробітку з 19 липня 2022 року.

Вважав протиправним припинення нарахування і виплату середнього заробітку, оскільки норма статті 119 КЗпП України є загальною нормою, а частина друга статті 57 Закону України «Про освіту» є спеціальною та стосується виключно педагогічних чи науково-педагогічних працівників, яким він є, а тому має право на отримання середнього заробітку за час перебування на військовій службі під час мобілізації на особливий період.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати протиправним та скасувати наказ від 19 липня 2022 року № 01-1/22-к-п/з про припинення виплати йому середнього заробітку на період проходження військової служби з 19 липня 2022 року; зобов`язати відповідачів нарахувати та виплатити йому середню заробітну плату за період з 19 липня 2022 року по 24 лютого 2023 року (час закінчення проходження військової служби), а також стягнути понесені судові витрати по справі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 31 січня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ від 19 липня 2022 року № 01-1/22-к-п/з, виданий в. о. директора КЗ «Заставнівська міська ДЮСШ» Кулінковичем С., яким тренеру-викладачу відділення боротьби вільної ОСОБА_1 з 19 липня 2022 року припинено виплату середнього заробітку на період проходження військової служби.

Зобов`язано відділ освіти, культури, молоді та спорту Заставнівської міської ради Чернівецької області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період часу з 19 липня 2022 року по 24 лютого 2023 року (час закінчення проходження військової служби).

Стягнуто з відділу освіти, культури, молоді та спорту Заставнівської міської ради Чернівецької області на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000 грн.

Стягнуто з відділу освіти, культури, молоді та спорту Заставнівської міської ради Чернівецької області на користь держави судові витрати в виді судового збору в розмірі 2 147, 20 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 працював до проходження військової служби за призовом під час мобілізації тренером-викладачем відділення боротьби вільної у КЗ «Заставнівська міська ДЮСШ», а отже є педагогічним працівником, а тому в силу положень частини другої статті 57 Закону України «Про освіту» мав право на збереження нарахування середнього заробітку на період проходження військової служби за призовом під час мобілізації.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 01 травня 2024 року апеляційну скаргу відділу освіти, культури, молоді та спорту Заставнівської міської ради Чернівецької області задоволено частково.

Виключено з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції абзац такого змісту: «Отже, розмір суми судового збору за вимогу про стягнення аліментів на повнолітніх дітей, які продовжують навчання, який підлягає до сплати, становить 2 684 грн х 0, 4 = 1 073, 6 грн».

У решті рішення суду залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що на позивача, посада якого відноситься до педагогічних працівників, поширюються гарантії, передбачені частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», щодо збереження нарахування середнього заробітку на період проходження військової служби за призовом під час мобілізації, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу від 19 липня 2022 року № 01-1/22-к-п/з, яким припинено виплату середнього заробітку на період проходження військової служби, та зобов`язання нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період часу з 19 липня 2022 року по 24 лютого 2023 року (час закінчення проходження військової служби).

Апеляційний суд також зазначив, що оскільки матеріали справи не містять доказів отримання позивачем копії оспорюваного наказу від 19 липня 2022 року № 01-1/22-к-п/з, позивач не пропустив тримісячний строк для звернення до суду з позовом, визначений статтею 233 КЗпП України.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У травні 2024 року відділ освіти, культури, молоді та спорту Заставнівської міської ради Чернівецької області подав до Верховного Суду касаційні скарги, в яких просить зазначені судові рішення скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 57 Закону України «Про освіту», частини першої статті 233 КЗпП України (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України); недослідження судами зібраних і справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2024 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 716/2152/23 із Заставнівського районного суду Чернівецької області.

У липні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційні скарги

Касаційні скарги мотивовано тим, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року, який набрав чинності 19 липня 2022 року, внесено зміни до статті 119 КЗпП України в частині вилучення з неї положень про збереження заробітної плати за мобілізованими працівниками, у зв`язку з чим і було видано оспорюваний наказ про припинення нарахування середньої заробітної плати позивачу.

Водночас суди першої та апеляційної інстанції виснували, що посада тренера-викладача дитячо-юнацької спортивної школи відноситься до педагогічних посад, а тому в силу положень частини другої статті 57 Закону України «Про освіту» позивачу мало бути нараховано середній заробіток по день його звільнення з військової служби (24 лютого 2023 року).

Вважає, що вказані висновки судів суперечать нормам матеріального права, оскільки з аналізу пунктів 28, 29 Положення про позашкільний навчальний заклад слідує, що Кабінет Міністрів України не відносить посаду тренера-викладача до педагогічних працівників.

Положенням про позашкільний навчальний заклад чітко розмежовано педагогічних працівників та працівників, які працюють на посадах тренерів-викладачів. Така послідовна позиція Уряду знаходить своє відображення і у Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженому постановою від 14 червня 2000 року № 963, в якому відсутня посада тренера-викладача. Збереження за тренером-викладачем спортивної школи середнього заробітку на час мобілізації після 19 липня 2022 року чинним законодавством України не передбачено.

Крім цього вважає, що позивач пропустив тримісячний строк для звернення із позовом до суду, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки про оспорюваний наказ позивачу стало відомо у липні 2022 року; 25 лютого 2023 року позивач після звільнення з військової служби приступив до виконання роботи на посаді тренера-викладача у цьому ж закладі; з клопотанням про поновлення пропущеного строку позивач не звертався до суду та не навів поважних причин, що перешкоджали йому звернутись із позовом в період з 25 лютого 2023 року по 08 листопада 2023 року (більше восьми місяців). Посилання суду апеляційної інстанції на ту обставину, що матеріали справи не містять доказів вручення позивачу копії наказу від 19 липня 2022 року, а відтак строк звернення до суду із позовом не пропущений, вважає є безпідставними, оскільки з часу, коли позивач довідався про наявність цього наказу вважається, що позивач довідався й про порушення своїх прав.

Відзив на касаційні скарги не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом КЗ «Заставнівська міська ДЮСШ» від 01 січня 2019 року № 09/19-к-п/з ОСОБА_1 призначено на посаду тренера-викладача з боротьби вільної в порядку переведення із комунального закладу «Дитячо-юнацька спортивна школа Заставнівського району» Заставнівської районної ради Чернівецької області», що підтверджується даними трудової книжки позивача (а. с. 8-10).

Відповідно до Положення про відділ освіти, культури, молоді та спорту Заставнівської міської ради Чернівецької області (у новій редакції), затверджене рішенням сесії Заставнівської міської ради від 25 жовтня 2022 року № 454/30-2022 вказаний відділ є юридичною особою, його засновником є Заставнівська міська рада. Вказаний відділ має самостійний баланс, рахунки у територіальних представництвах Державного казначейства України та інші ознаки.

Згідно з пунктом 2.2. цього Положення, відділ здійснює управління загальноосвітніми, дошкільними та позашкільними закладами освіти громади, організовує нормативно-правове забезпечення загальної середньої, дошкільної та позашкільної освіти в громаді, організовує фінансове забезпечення підпорядкованих відділу закладів (а. с. 32-37).

КЗ «Заставнівська міська ДЮШС» є позашкільним закладом освіти, який підпорядковується відділу освіти, культури, молоді та спорту Заставнівської міської ради Чернівецької області. Всі нарахування заробітної плати проводяться централізованою бухгалтерію вказаного закладу.

24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 на всій території України введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на цей час.

На підставі витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 3 від 02 березня 2022 року, директором КЗ «Заставнівська міська ДЮСШ» видано наказ від 02 березня 2022 року № 01/22-к-п/з «Про увільнення від роботи з 02 березня 2022 року тренера-викладача відділення боротьби вільної ОСОБА_1 у зв`язку із призовом на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження військової служби».

У зв`язку із набранням чинності Закону України № 2352-IX від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» та внесенням змін до частини третьої статті 119 КЗпП України, заступником директора з адміністративно-господарської роботи КЗ «Заставнівська міська ДЮСШ» Кулінковичем С. В. був виданий наказ від 19 липня 2022 року № 01-1/22-к-п/з «Про припинення виплати середнього заробітку ОСОБА_1 », відповідно до якого ОСОБА_1 , тренеру-викладачу відділення боротьби вільної КЗ «Заставнівська міська ДЮСШ», припинено виплату середнього заробітку на період проходження військової служби з 19 липня 2022 року (а. с. 14).

Згідно з довідкою про доходи від 30 жовтня 2023 року № 36 ОСОБА_1 за період з березня 2022 року по липень 2022 року нараховувалася заробітна плата, загальна сума доходу за цей період складає 88 825, 03 грн (а. с. 13).

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 24 лютого 2023 року № 55 ОСОБА_1 звільнений з військової служби у запас з 24 лютого 2023 року та виключений із списків особового складу військової частини (а. с. 15).

Згідно з наказом КЗ «Заставнівська міська ДЮСШ» від 25 лютого 2023 року № 01/23-к-п/з ОСОБА_1 приступив до виконання своїх обов`язків тренера-викладача відділення боротьби вільної з 25 лютого 2023 року, у зв`язку з чим йому поновлено нарахування та виплату заробітної плати (а. с. 16).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційні скарги відділу освіти, культури, молоді та спорту Заставнівської міської ради Чернівецької області задоволенню не підлягають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення суддів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (стаття 4 КЗпП України).

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2023 року в справі № 593/1156/21 (провадження № 61-11963св23)).

Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту» (частина друга статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в редакції, чинній на час винесення спірного наказу).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію», у зв`язку із введенням воєнного стану на території України, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» оголошено та проводиться загальна мобілізація.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, внесено зміни та у частині третій статті 119 КЗпП України слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Відповідно до частини другої статті 57 Закону України «Про освіту» в редакції, чинній на час винесення спірного наказу, у разі захворювання педагогічного чи науково-педагогічного працівника, яке тимчасово унеможливлює виконання ним посадових обов`язків і обмежує можливість перебування у колективі осіб, які навчаються, або тимчасового переведення за цих чи інших обставин на іншу роботу чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період за таким працівником зберігається попередній середній заробіток. У разі хвороби або каліцтва попередній середній заробіток виплачується до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави дійти висновку про те, що за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, зберігається попередній середній заробіток.

У постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2023 року у справі № 718/209/23 (провадження № 61-11879св23) зроблено висновок, що «на рівні КЗпП України не передбачено правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів. Правила в статті 4 ЦК України, про пріоритетність його норм над приватно-правовими нормами інших законів, до вирішення колізій між КЗпП України та іншими законами не застосовується; у частині другій статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачені гарантії для громадян України призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, зокрема, шляхом відсилання як до частини третьої статті 119 КЗпП України, так і до норм інших законів (зокрема, частина друга статті 57 Закону України «Про освіту»); Законом № 2352-IX не внесено зміни до інших законів, які передбачають гарантії для громадян України призваних на військову службу за призовом під час мобілізації встановлені нормами інших законів (зокрема, для педагогічних чи науково-педагогічних працівників). Тобто, для окремих категорій суб`єктів (зокрема, для педагогічних чи науково-педагогічних працівників) призваних на військову службу за призовом під час мобілізації збережено таку гарантію як попередній середній заробіток; в частині другій статті 57 Закону України «Про освіту» міститься спеціальна норма щодо положень частини третьої статті 119 КЗпП України, оскільки поширюється на педагогічних чи науково-педагогічних працівників; спеціальна норма (частина друга статті 57 Закону України «Про освіту») має перевагу над загальною (частина третя статті 119 КЗпП України) нормою (lex specialis derogat generali). Прийнята пізніше в часі загальна норма (частина третя статті 119 КЗпП України) не скасовує спеціальної норми (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Тому за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, зберігається попередній середній заробіток».

Законом України від 22 листопада 2023 року № 3494-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань», який набрав чинності 24 грудня 2023 року, внесено зміни та у частині другій статті 57 Закону України «Про освіту» слова «чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період» виключено.

Тобто з 24 грудня 2023 року за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, не зберігається попередній середній заробіток.

Отже, слід дійти висновку про те, що у період до 24 грудня 2023 року за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, попередній середній заробіток зберігався.

Подібний за змістом висновок міститься у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2023 року у справі № 718/209/23 (провадження № 61-11879св23), від 11 вересня 2024 року у справі № 158/2181/23 (провадження № 61-16956св23), від 13 листопада 2024 року у справі № 158/155/24 (провадження № 61-7460св24).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 є педагогічними працівником, який 01 березня 2022 року був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на якій перебував до 24 лютого 2023 року, а тому відповідно до частини другої статті 57 Закону України «Про освіту» в редакції, чинній на час винесення спірного наказу, мав право на отримання середнього заробітку.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що посада тренера-викладача з вільної боротьби в КЗ «Заставнівська міська ДЮСШ» відноситься по посад педагогічних працівників, з огляду на таке.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про позашкільну освіту» позашкільна освіта - сукупність знань, умінь та навичок, що здобувають вихованці, учні і слухачі в закладах позашкільної освіти, інших суб`єктах освітньої діяльності за програмами позашкільної освіти; заклад позашкільної освіти - складова системи позашкільної освіти, яка надає знання, формуючи вміння та навички за інтересами, забезпечує потреби особистості у творчій самореалізації та інтелектуальний, духовний і фізичний розвиток, підготовку до активної професійної та громадської діяльності, створює умови для соціального захисту та організації змістовного дозвілля відповідно до здібностей, обдарувань та стану здоров`я вихованців, учнів і слухачів.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про позашкільну освіту» учасниками навчально-виховного процесу в позашкільному навчальному закладі є: вихованці, учні, слухачі; директор, заступники директора позашкільного навчального закладу; педагогічні працівники, психологи, соціальні педагоги, бібліотекарі, спеціалісти, які залучені до навчально-виховного процесу; батьки або особи, які їх замінюють; представники підприємств, установ, організацій, які беруть участь у здійсненні навчально-виховного процесу.

Відповідно до Положення про дитячо-юнацьку спортивну школу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2008 року № 993, дитячо-юнацька спортивна школа є позашкільним навчальним закладом спортивного профілю - закладом фізичної культури і спорту, який забезпечує розвиток здібностей вихованців в обраному виді спорту, визнаному в Україні, створює необхідні умови для гармонійного виховання, фізичного розвитку, повноцінного оздоровлення, змістовного відпочинку і дозвілля дітей та молоді, самореалізації, набуття навичок здорового способу життя, підготовки спортсменів для резервного спорту.

Учасниками навчально-тренувальної та спортивної роботи в спортивній школі є: вихованці; тренери-викладачі, медичні працівники та інші фахівці; батьки або особи, що їх замінюють; директор та його заступники (пункт 28 Положення).

Отже Положенням про дитячо-юнацьку спортивну школу прямо передбачено такі посади працівників освіти вказаного виду позашкільного навчального закладу як тренер-викладач.

Переліком посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 № 963 (з наступними змінами), викладачі всіх спеціальностей віднесені до педагогічних працівників.

Крім того, відповідно до пункту 2 Порядку виплати надбавок за вислугу років педагогічним та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 року № 78, діяльність на посаді тренера-викладача у спортивних школах всіх типів зараховується до стажу педагогічної роботи. Тобто, згідно з вищевказаними нормативними актами тренер-викладач дитячо-юнацької спортивної школи є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу і має право на пенсію за вислугу років при наявності відповідного педагогічного стажу роботи.

Отже, позивач у цій справі належить до категорії педагогічних працівників, оскільки є тренером-викладачем позашкільного закладу освіти, на якого законами, нормативно-правовими актами та трудовим контрактом покладено виконання виховних та педагогічних функцій. Тому відповідні доводи касаційної скарги є безпідставними.

Суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку, що ОСОБА_1 є педагогічними працівником, який 02 березня 2022 року призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, а тому гарантії, передбачені частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту» (в редакції, чинній на час винесення спірного наказу), поширюються на позивача та порушені відповідачем.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про визнання протиправним та скасування наказу від 19 липня 2022 року № 01-1/22-к-п/з, яким позивачу з 19 липня 2022 року припинено виплату середнього заробітку на період проходження військової служби та зобов`язання нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за період часу з 19 липня 2022 року по 24 лютого 2023 року (час закінчення проходження військової служби).

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Вказані правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20 (провадження № 61-16181св20).

У справі, що переглядається, Верховний Суд, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень з точки зору застосування норм права, які стали підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій були ухвалені судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів.

Враховуючи викладене, заявлена в касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, є необґрунтованою.

В контексті доводів касаційних скарг відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом, встановленого статтею 233 КЗпП України, колегія суддів зазначає таке.

Згідно зі статтею 233 КЗпП України (у редакції, чинній на час видачі оспорюваного наказу) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Відповідно до статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на час подання позову) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Згідно із частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на час подання позову) із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк.

Згідно з вимогами статті 234 КЗпП України (у редакції, чинній на час подання позову) у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначатися в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, є ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (див. постанову Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18).

Вирішуючи спір, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_1 не пропустив строк на звернення до суду з цим позовом, передбачений статтею 233 КЗпП України, оскільки матеріали справи не містять доказів отримання позивачем копії оспорюваного наказу від 19 липня 2022 року № 01-1/22-к-п/з.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Наведені у касаційних скаргах доводи не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначеній постанові.

Доводи касаційних скарг загалом зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій, питання обґрунтованості висновків цього суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, рішення суду першої інстанції в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги відділу освіти, культури, молоді та спорту Заставнівської міської ради Чернівецької області залишити без задоволення.

Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 31 січня 2024 року в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Чернівецького апеляційного суду від 01 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович