Постанова

від 29.04.2024 по справі 916/1194/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/1194/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Поліщук Л.В., Богатиря К.В.,

при секретарі судового засідання: Колцун В.В.,

за участю представників:

від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради Вакаренко І.В.,

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "БУДСТРОЙ" участі не брали,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "БУДСТРОЙ"

на рішення Господарського суду Одеської області від 02.11.2023, прийняте суддею Нікітенком С.В., м. Одеса, повний текст складено 14.11.2023,

у справі №916/1194/23

за позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "БУДСТРОЙ"

про стягнення 4 714 112,27 грн, розірвання договору та виселення

ВСТАНОВИВ:

У березні 2023 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "БУДСТРОЙ", в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача борг у загальній сумі 4714112,27 грн, з яких: 4434160,48 грн заборгованості з орендної плати та 279951,79 грн пені за несвоєчасну сплату орендної плати; розірвати укладений між сторонами договір оренди №001/57 від 20.04.2017 та виселити Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "БУДСТРОЙ" з нежитлових будівель загальною площею 1675,9 кв.м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Сегедська, 8А, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за укладеним між сторонами договором оренди нежитлових приміщень №001/57 від 20.04.2017.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 27.03.2023 відкрито провадження у справі №916/1194/23.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 02.11.2023 у справі №916/1194/23 (суддя Нікітенко С.В.) позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "БУДСТРОЙ" на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради суму заборгованості з орендної плати у розмірі 4434160,48 грн, суму пені у розмірі 279951,79 грн та суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 76079,68 грн; розірвано договір оренди №001/57 від 20.04.2017, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "БУДСТРОЙ" та Департаментом комунальної власності Одеської міської ради; виселено Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "БУДСТРОЙ" із нежитлових будівель загальною площею 1675,9 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Сегедська, 8-А, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Судове рішення мотивоване доведеністю Департаментом комунальної власності Одеської міської ради факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором оренди нежитлових приміщень №001/57 від 20.04.2017 у зв`язку з систематичним невиконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "БУДСТРОЙ" обов`язку щодо внесення орендної плати, що зумовило правомірність заявлених позовних вимог про стягнення заборгованості, розірвання вказаного договору та виселення відповідача.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "БУДСТРОЙ" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 02.11.2023 у справі №916/1194/23 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що позивачем при здійсненні розрахунку заборгованості з орендної плати за договором оренди нежитлових приміщень №001/57 від 20.04.2017 безпідставно не було враховано рішення Одеської міської ради №969-VIII від 29.06.2022 "Про орендну плату за використання комунального майна територіальної громади м. Одеси у період дії воєнного стану" (з подальшими змінами), яке є обов`язковим до виконання та яким врегульовано питання зміни порядку нарахування орендної плати за договорами оренди комунального майна територіальної громади м. Одеси, укладеними до 24.02.2022. Крім того, за твердженням апелянта, місцевий господарський суд необґрунтовано не застосував до позовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради наслідки спливу строку позовної давності, про яку відповідач зазначив під час розгляду даної справи, та не врахував існування форс-мажорних обставин, які унеможливлювали використання Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "БУДСТРОЙ" об`єкта оренди (наявність судових спорів щодо орендованого майна, запровадження карантинних обмежень та введення правового режиму воєнного стану).

У відзиві на апеляційну скаргу №01-13/49 від 09.01.2024 (вх.№3945/23/Д2 від 11.01.2024) Департамент комунальної власності Одеської міської ради просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "БУДСТРОЙ" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 02.11.2023 у справі №916/1194/23 без змін. Зокрема, позивач зазначає про те, що відповідач не звертався до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради з відповідною заявою щодо звільнення його від орендної плати на підставі рішення Одеської міської ради №969-VIII від 29.06.2022 "Про орендну плату за використання комунального майна територіальної громади м. Одеси у період дії воєнного стану" (з подальшими змінами). Позивач також посилається на недоведеність Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "БУДСТРОЙ" існування обставин, які б звільняли його від обов`язку зі сплати орендних платежів за договором оренди нежитлових приміщень №001/57 від 20.04.2017, і на те, що строк позовної давності для звернення з позовом у даній справі Департаментом комунальної власності Одеської міської ради не пропущений.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 29.12.2023 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження.

В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 вирішено розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "БУДСТРОЙ" на рішення Господарського суду Одеської області від 02.11.2023 у справі №916/1194/23 поза межами строку, встановленого частиною першою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній для забезпечення можливості реалізації учасниками процесу відповідних процесуальних прав з урахуванням запровадженого в Україні воєнного стану, а також призначено дану справу до розгляду на 28.02.2024 о 10:30.

28.02.2024 до суду апеляційної інстанції від Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "БУДСТРОЙ" надійшло клопотання б/н від 27.02.2024 (вх.№3945/23/Д3 від 28.02.2024) про відкладення розгляду справи №916/1194/23.

Протокольною ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.02.2024 задоволено вищенаведене клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "БУДСТРОЙ" та відкладено розгляд справи №916/1194/23 на 03.04.2024 об 11:00.

З метою повного та всебічного розгляду апеляційної скарги з забезпеченням принципу змагальності та надання учасникам справи необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи, а також правильного застосування законодавства Південно-західним апеляційним господарським судом у судовому засіданні у справі №916/1194/23, яке було проведено 03.04.2024, шляхом постановлення протокольної ухвали було оголошено перерву до 11:30 год 29.04.2024.

У судовому засіданні 29.04.2024 представник Департаменту комунальної власності Одеської міської ради висловив заперечення проти задоволення апеляційної скарги; представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "БУДСТРОЙ" участі не брав, хоча був належним чином сповіщений про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (т.ІІ а.с.89).

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представника Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності належить об`єкт нерухомого майна, який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Сегедська, 8-А, та в цілому складається з будівель літ. "А", "Б", "В", "И", "Е" загальною площею 1675,9 кв.м, основною площею 796,1 кв.м, відображених у технічному паспорті від 15.10.2008, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нежитлові будівлі серії САС №197750 від 24.10.2008, виданим Виконавчим комітетом Одеської міської ради.

03.03.2009 Комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості" за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради було проведено державну реєстрацію права комунальної власності нежитлові будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Сегедська, 8-А (реєстраційний номер 26613571), про що свідчить витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №22046814 від 03.03.2009. Підставою виникнення права власності у вказаному витязі значиться вищенаведене свідоцтво про право власності серії САС №197750 від 24.10.2008, видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради.

20.04.2017 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради ("Орендодавець") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Будстрой" ("Орендар") укладено договір оренди нежилих приміщень №001/57 (далі договір №001/57 від 20.04.2017), за умовами пункту 1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежитлові будівлі загальною площею 1675,9 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Сегедська, 8-А ("об`єкт оренди"). Характеристика об`єкта оренди наводиться у технічному паспорті, який виданий Комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості" Виконавчого комітету Одеської міської ради 15.10.2008. Ринкова вартість об`єкту оренди становить 8120580 грн (без урахування податку на додану вартість). Звіт про незалежну оцінку вартості об`єкта оренди складений Приватним підприємством "Дельта Консалтінг", сертифікат суб`єкта оціночної діяльності №16292/14, виданий 15.04.2014 Фондом державного майна України.

Згідно з пунктом 1.2 договору №001/57 від 20.04.2017 передача в оренду об`єкту, зазначеного у пункті 1.1 цього договору, здійснюється на підставі Цивільного та Господарського кодексів України, Закону України "Про оренду державного та комунального майна», на підставі розпорядження міського голови №348 від 20.04.2017 "Про передачу в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Будстрой" нежитлових будівель загальною площею 1675,9 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Сегедська, 8-А".

В силу пункту 1.3 договору №001/57 від 20.04.2017 термін дії даного договору з 20.04.2017 до 20.03.2020.

У пункті 2.1 договору №001/57 від 20.04.2017 узгоджено, що орендна плата визначається на підставі статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України 04.10.1995 зі змінами та доповненнями; рішень Одеської міської ради та Виконкому Одеської міської ради.

За орендоване приміщення Орендар зобов`язується сплачувати орендну плату, що становить за перший, після підписання договору оренди, місяць 68889,59 грн (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Орендні платежі починають нараховуватися з моменту підписання відповідного акта приймання-передачі орендованих приміщень. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства. До орендної плати не входить плата за комунальні послуги, вартість експлуатаційних витрат, плата за користування земельною ділянкою та інші послуги, які надаються спеціалізованими організаціями (пункт 2.2, 2.3 договору №001/57 від 20.04.2017).

Положеннями пункту 2.4 договору №001/57 від 20.04.2017 визначено, що орендар зобов`язаний вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця незалежно від результатів його господарської діяльності.

Пунктом 2.5 договору №001/57 від 20.04.2017 передбачено, що розмір орендної плати змінюється у випадках зміни методики її розрахунку, цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України та рішеннями міської ради, що набрали чинності, в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Відповідно до пункту 3.3 договору №001/57 від 20.04.2017 Орендодавець має право виступати з ініціативою розірвання договору оренди у разі невиконання або неналежного виконання Орендарем обов`язків, передбачених цим договором, у тому числі несплати орендної плати своєчасно та в повному обсязі.

В силу пункту 3.4 договору №001/57 від 20.04.2017 Орендодавець зобов`язується передати Орендарю в оренду нежиле приміщення згідно з пунктом 1.1 цього договору за актом приймання-передачі, який підписується обома сторонами.

Згідно з пунктом 4.1 договору №001/57 від 20.04.2017 вказані у пункті 1.1 цього договору приміщення Орендодавцем передаються Орендарю виключно під розміщення приватного дошкільного навчального закладу.

У пункті 4.2 договору №001/57 від 20.04.2017 визначено, що Орендар зобов`язаний своєчасно вносити орендну плату.

Після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання Орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду, та відшкодувати Орендодавцю збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди (пункт 4.7 договору №001/57 від 20.04.2017).

У пунктах 5.2, 5.3 договору №001/57 від 20.04.2017 сторони узгодили, що за несвоєчасне внесення орендної плати Орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки. Нарахування пені за прострочку виконання обов`язку припиняється через один рік з дня, коли обов`язок повинен бути виконаний. У разі невнесення Орендарем орендної плати протягом 3-х місяців з дати закінчення терміну платежу Орендодавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення об`єкта оренди. Також Орендодавець має право відмовитись від договору оренди у разі невикористання Орендарем приміщення за його профільним призначенням, невиконання поточного та капітального ремонту в порядку, передбаченому цим договором та законодавством України. У разі відмови Орендодавця від договору останній є розірваним з моменту одержання Орендарем повідомлення Орендодавця про відмову від договору.

За умовами пунктів 7.5, 7.6 договору №001/57 від 20.04.2017 зміна або розірвання договору можуть мати місце за погодженням сторін. Зміни та доповнення, що вносяться до договору, розглядаються сторонами протягом 20 днів і вносяться у тій самій формі, в якій укладено цей договір. Договір може бути розірваний на вимогу однієї із сторін за рішенням господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством та зазначеним договором оренди.

Відповідно до пункту 7.7 договору №001/57 від 20.04.2017 після закінчення строку дії договору Орендар має переважне право на його продовження на нових умовах, у разі належного виконання ним умов договору та за відсутності у Орендодавця наміру передачі об`єкта оренди на наступний термін на конкурсних засадах.

В силу пункту 7.11 договору №001/57 від 20.04.2017 дія договору оренди припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; продажу об`єкта оренди за участю Орендаря; загибелі об`єкта оренди; достроково за згодою сторін або рішенням господарського суду; банкрутства або ліквідації Орендаря; в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Пунктом 7.13 договору №001/57 від 20.04.2017 передбачено, що вступ Орендаря у користування приміщеннями настає одночасно з підписанням акту приймання-передачі вказаних приміщень.

Цей договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами (пункт 7.17 договору №001/57 від 20.04.2017).

Додатком до договору №001/57 від 20.04.2017 є підписаний сторонами розрахунок орендної плати.

На виконання умов вищезазначеного договору 20.07.2017 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Будстрой" підписано акт прийому-передачі б/н, з якого вбачається, що Орендареві передано нежитлові будівлі загальною площею 1675,9 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Сегедська, 8-А.

В адресованому відповідачу листі №01-13/133 від 18.01.2023 Департамент комунальної власності Одеської міської ради повідомив про припинення договору №001/57 від 20.04.2017 у зв`язку з закінченням строку, на який він був укладений, та про необхідність повернення позивачеві об`єкта оренди.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.09.2021 у справі №916/1184/21 частково задоволено позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Будстрой" про стягнення 4469659,55 грн, розірвання договору та виселення; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Будстрой" на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради заборгованість з орендної плати за договором оренди нежилих приміщень №001/57 від 20.04.2017 в сумі 2795085,51 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 41926,28 грн; у задоволенні решти частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.07.2022, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 21.12.2022, у задоволенні апеляційної скарги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради відмовлено; апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Будстрой" задоволено частково; рішення Господарського суду Одеської області від 27.09.2021 у справі №916/1184/21 в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості з орендної плати за договором оренди нежилих приміщень №001/57 від 20.04.2017 та в частині розподілу судових витрат змінено; в решті залишено без змін, а саме: позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Будстрой" про стягнення 4469659,55 грн, розірвання договору та виселення задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Будстрой" на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради заборгованість з орендної плати за договором оренди нежилих приміщень №001/57 від 20.04.2017 у сумі 1955715,65 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 29335,73 грн; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Предметом спору у даній справі є вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 4434160,48 грн заборгованості з орендної плати за договором №001/57 від 20.04.2017 та 279951,79 грн пені за несвоєчасну сплату орендної плати, про розірвання укладеного між сторонами договору №001/57 від 20.04.2017 та про виселення Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "БУДСТРОЙ" з нежитлових будівель загальною площею 1675,9 кв.м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Сегедська, 8А, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з доведеності Департаментом комунальної власності Одеської міської ради факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором №001/57 від 20.04.2017 у зв`язку з систематичним невиконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "БУДСТРОЙ" обов`язку щодо внесення орендної плати, що зумовило правомірність заявлених позовних вимог про стягнення заборгованості, розірвання вказаного договору та виселення відповідача.

Колегія суддів частково погоджується з вищенаведеними висновками Господарського суду Одеської області з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №001/57 від 20.04.2017 є договором найму (оренди) комунального майна.

Згідно з частиною першою статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

В силу частини шостої статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За умовами частин першої, п`ятої статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини третьої статті 285, частин першої та четвертої статті 286 Господарського кодексу України орендар зобов`язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату. Орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Правові, економічні та організаційні відносини, що виникають у зв`язку з орендою державного та комунального майна, врегульовано Законом України "Про оренду державного та комунального майна", за умовами якого орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі незалежно від наслідків господарської діяльності; строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Отже, договір №001/57 від 20.04.2017 став підставою виникнення у сторін господарського зобов`язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).

Приписами частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу статті 530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.

Як зазначалося вище, на виконання умов договору №001/57 від 20.04.2017 між сторонами підписано акт прийому-передачі нежилих приміщень б/н від 20.07.2017, з якого вбачається, що Орендареві передано передбачений вказаним договором об`єкт оренди, у зв`язку з чим відповідач відповідно до узгоджених сторонами умов даного договору оренди зобов`язаний був вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця незалежно від результатів його господарської діяльності.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Колегія суддів наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Таким чином, враховуючи викладені вище норми права та узгоджені сторонами умови договору №001/57 від 20.04.2017, беручи до уваги відсутність у матеріалах справи доказів сплати відповідачем орендних платежів за вказаним договором за період з 23.12.2019 по 31.01.2023 (включно), що зумовлює наявність у останнього відповідної заборгованості, Південно-західний апеляційний господарський суд, перевіривши правильність наданого позивачем розрахунку суми основної заборгованості за даним договором оренди, погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Будстрой" на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради заборгованості з орендної плати за цим договором у сумі 4434160,48 грн.

Стосовно доводів апелянта про те, що позивачем при здійсненні розрахунку заборгованості з орендної плати за договором №001/57 від 20.04.2017 безпідставно не було враховано рішення Одеської міської ради №969-VIII від 29.06.2022 "Про орендну плату за використання комунального майна територіальної громади м. Одеси у період дії воєнного стану" (з подальшими змінами), яке є обов`язковим до виконання та яким врегульовано питання зміни порядку нарахування орендної плати за договорами оренди комунального майна територіальної громади м. Одеси, укладеними до 24.02.2022, колегія суддів зазначає наступне.

29.06.2022 відповідно до Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні" та "Про правовий режим воєнного стану", з урахуванням указу Президента України від 24.02.2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні" і постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану", з метою підтримки орендарів комунального майна територіальної громади м. Одеси шляхом зниження фінансового навантаження, враховуючи необхідність врегулювання питання внесення орендної плати у період воєнного стану, Одеська міська рада прийняла рішення від 29.06.2022 №969-VIII "Про орендну плату за використання комунального майна територіальної громади м. Одеси у період дії воєнного стану", відповідно до пункту 1 якого вирішила на період воєнного стану та до його припинення (скасування) за договорами оренди комунального майна територіальної громади м. Одеси, укладеними до 24.02.2022, звільнити від орендної плати, зокрема, орендарів, які орендують нерухоме комунальне майно закладів освіти комунальної власності територіальної громади м. Одеси, але не користуються ним у зв`язку із обмеженням доступу.

Згідно з рішенням Одеської міської ради від 28.09.2022 №987-VIII "Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 29.06.2022 №969-VIII "Про орендну плату за використання комунального майна територіальної громади м. Одеси у період дії воєнного стану" доповнено пунктом 3 такого змісту: "3. Орендодавцям комунального майна територіальної громади м. Одеси забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з цим рішенням, починаючи з 24.02.2022, за виключенням орендарів, зазначених в другому абзаці пункту 1 цього рішення, яким нарахування орендної плати відповідно до цього рішення забезпечити з дня погодження орендодавцем використання майна для розміщення гуманітарних штабів, складів, центрів волонтерської допомоги".

Отже, з огляду на зміст вищенаведених рішень Одеської міської ради за договорами оренди комунального майна територіальної громади м. Одеси, укладеними до 24.02.2022, зокрема, орендарі такого майна, які орендують нерухоме комунальне майно закладів освіти комунальної власності територіальної громади м. Одеси, але не користуються ним у зв`язку із обмеженням доступу, на період воєнного стану та до його припинення (скасування) звільняються від орендної плати.

Між тим, зазначене рішення не містить положень щодо порядку, за яким здійснюється реалізація звільнення або перерахунку орендної плати для певної категорії орендарів, у тому числі, що знижки або звільнення застосовуються без окремого рішення орендодавця, а також не визначає дат, з яких у відповідних випадках надаються такі орендні знижки або звільнення.

Водночас питання, у тому числі порядок реалізації надання орендних знижок або звільнень від сплати орендної плати за договорами оренди певного майна або за договорами оренди майна, яке використовується за певними цільовими призначеннями, у зв`язку з подіями, які можуть негативно вплинути на здатність орендарів продовжувати сплачувати орендну плату за укладеними договорами оренди, урегульовано положеннями Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483 (далі Порядок).

За змістом пункту 1291 Порядку (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин лютий місяць 2022 року) якщо у зв`язку зі змінами у соціально-економічному становищі в країні або в окремих її регіонах внаслідок економічної кризи, стихійного лиха, запровадження карантинних обмежень або інших подій, які можуть негативно вплинути на здатність орендарів продовжувати сплачувати орендну плату за укладеними договорами оренди, Кабінет Міністрів України або представницький орган місцевого самоврядування ухвалили рішення про надання орендних знижок або звільнень від сплати орендної плати за договорами оренди певного майна або за договорами оренди майна, яке використовується за певними цільовими призначеннями, визначеними у такому рішенні, то підставою для застосування таких звільнень або знижок є наказ орендодавця, прийнятий на підставі звернення орендаря, на якого вони поширюються. Орендні знижки або звільнення у таких випадках надаються з дати, визначеної у рішенні Кабінету Міністрів України (рішенні представницького органу місцевого самоврядування), або якщо у відповідному рішенні дата початку застосування знижки або звільнення не визначена, - то з дати, визначеної у наказі орендодавця. Припинення застосування знижки або звільнення відбувається з дати, визначеної у рішенні Кабінету Міністрів України (рішенні представницького органу місцевого самоврядування) або в наказі орендодавця. Зміни до договору оренди про початок або припинення застосування знижки або звільнення у такому випадку не вносяться.

Згодом відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.09.2022 №1026 внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483 "Деякі питання оренди державного та комунального майна" і від 27.05.2022 №634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану". Зокрема, у Порядку в першому реченні пункту 1291 слова "орендних знижок або звільнень" замінено словами "орендних знижок, звільнень", а після слів "на якого вони поширюються" доповнено словами "крім випадків, коли у рішенні Кабінету Міністрів України або представницького органу місцевого самоврядування зазначається про те, що знижки або звільнення застосовуються без окремого рішення орендодавця".

Таким чином, положеннями пункту 1291 Порядку конкретизовано порядок застосування орендних знижок або звільнень від сплати орендної плати за договорами оренди певного майна або за договорами оренди майна, яке використовується за певними цільовими призначеннями, за яким відповідно до рішення Кабінету Міністрів України або представницького органу місцевого самоврядування, ухваленого з відповідного питання, підставою для застосування таких звільнень або знижок є наказ орендодавця, прийнятий на підставі звернення орендаря, на якого вони поширюються. При цьому орендні знижки або звільнення у таких випадках надаються з дати, визначеної у рішенні Кабінету Міністрів України (рішенні представницького органу місцевого самоврядування), або якщо у відповідному рішенні дата початку застосування знижки або звільнення не визначена, - то з дати, визначеної у наказі орендодавця.

З огляду на викладене, беручи до уваги відсутність у матеріалах справи доказів дотримання процедури, передбаченої пунктом 1291 Порядку, а саме: доказів прийняття Департаментом комунальної власності Одеської міської ради наказу про звільнення Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Будстрой" від орендної плати за договором №001/57 від 20.04.2017 на підставі відповідного звернення відповідача, а також враховуючи недоведеність апелянтом неможливості користування об`єктом оренди (закладом освіти комунальної власності територіальної громади м. Одеси) за вказаним договором у зв`язку з обмеженням доступу, Південно-західним апеляційним господарським судом критично оцінюються твердження скаржника про безпідставність нарахування позивачем орендної плати.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 22.11.2023 у справі №916/3587/22 та від 06.12.2023 у справі №916/3377/22.

Судом апеляційної інстанції також не приймаються до уваги доводи апелянта про безпідставність неврахування місцевим господарським судом факту існування форс-мажорних обставин, які унеможливлювали використання Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "БУДСТРОЙ" об`єкта оренди (наявність судових спорів щодо орендованого майна, запровадження карантинних обмежень та введення правового режиму воєнного стану), з огляду на наступне.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості. Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Отже, у будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов`язань.

Факт, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом (правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 22.06.2022 у справі №904/5328/21 та від 25.01.2022 у справі №904/3886/21).

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами у відповідності до статей 14, 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" шляхом видачі сертифіката.

При цьому колегією суддів враховується, що таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних. Відтак сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.

Як зазначалося вище, ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання.

Обставини наявності судових спорів щодо об`єкта оренди та запровадження карантинних обмежень не зумовлюють неможливості здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "БУДСТРОЙ" господарської діяльності з використанням нерухомого майна комунальної форми власності, орендованого на підставі договору №001/57 від 20.04.2017, а також не звільняють орендаря від обов`язку своєчасно сплачувати орендні платежі незалежно від наслідків його господарської діяльності.

Сама по собі збройна агресія проти України та воєнний стан також не можуть автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 15.06.2023 у справі №910/8580/22.

Колегія суддів наголошує, що лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, який розміщений на офіційному веб-сайті останньої та на який посилається апелянт, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Зазначений лист не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", при цьому такий лист також не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини, натомість він адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, і його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

Таким чином, лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 07.06.2023 у справі №912/750/22 та від 07.06.2023 у справі №906/540/22.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що у матеріалах справи відсутній та відповідачем до місцевого господарського суду не подано сертифікату Торгово-промислової палати України або уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат на підтвердження існування форс-мажорних обставин, які б зумовили неможливість виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "БУДСТРОЙ" прийнятих на себе зобов`язань за договором №001/57 від 20.04.2017.

За таких обставин, відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами об`єктивної неможливості виконання ним прийнятих на себе зобов`язань за договором №001/57 від 20.04.2017 внаслідок існування обставин непереборної сили.

Крім того, як обґрунтовано зазначив в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції, відповідач не підпадає під дію рішення Одеської міської ради від 10.06.2020 №6121-VІІ "Про особливості нарахування плати за оренду майна комунальної власності територіальної громади міста Одеси на період дії карантину та протиепідемічних обмежувальних заходів", тим більше, що доказів встановлення Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "БУДСТРОЙ" заборон для користування об`єктом оренди за договором №001/57 від 20.04.2017 до суду не подано.

Південно-західний апеляційний господарський суд також зауважує на тому, що невиконання вищезазначеного зобов`язання правильно кваліфіковане місцевим господарським судом як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а відповідача визнано таким, що прострочив виконання зобов`язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.

За умовами частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В силу частин першої, другої та четвертої статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Суб`єкти господарювання при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до приписів статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У пункті 5.2 договору №001/57 від 20.04.2017 узгоджено, що за несвоєчасне внесення орендної плати Орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки. Нарахування пені за прострочку виконання обов`язку припиняється через один рік з дня, коли обов`язок повинен бути виконаний.

Перевіривши правильність проведеного позивачем розрахунку штрафних санкцій, апеляційний господарський суд зазначає, що Департаментом комунальної власності Одеської міської ради у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань зі сплати орендних платежів за договором №001/57 від 20.04.2017 правомірно нараховано Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "БУДСТРОЙ" пеню у загальній сумі 279951,79 грн (19357,58 грн за зобов`язаннями лютого місяця 2022 року за період 16.02.2022-15.08.2022; 22989,99 грн за зобов`язаннями березня місяця 2022 року за період 16.03.2022-15.09.2022; 27109,38 грн за зобов`язаннями квітня місяця 2022 року за період 16.04.2022-15.10.2022; 31384,15 грн за зобов`язаннями травня місяця 2022 року за період 16.05.2022-15.11.2022; 34050,07 грн за зобов`язаннями червня місяця 2022 року за період 16.06.2022-15.12.2022; 35297,46 грн за зобов`язаннями липень місяця 2022 року за період 16.07.2022-15.01.2023; 32646,89 грн за зобов`язаннями серпня місяця 2022 року за період 16.08.2022-31.01.2023; 26951,65 грн за зобов`язаннями вересня місяця 2022 року за період 16.09.2022-31.01.2023; 21493,35 грн за зобов`язаннями жовтня місяця 2022 року за період 16.10.2022-31.01.2023; 15707,07 грн за зобов`язаннями листопада місяця 2022 року за період 16.11.2022-31.01.2023; 9654,54 грн за зобов`язаннями грудня місяця 2022 року за період 16.12.2022-31.01.2023; 3309,66 грн за зобов`язаннями січня місяця 2023 року за період 16.01.2023-31.01.2023), у зв`язку з чим позов в цій частині також підлягає задоволенню.

При цьому колегія суддів вбачає, що під час розгляду даної справи в місцевому господарському суді Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Будстрой" було подано письмові пояснення б/н та б/д (вх.№16855/23 від 22.05.2023), в яких відповідач зазначив про пропуск позивачем строку позовної давності при зверненні з позовними вимогами про стягнення.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У пункті 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України вказано, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

11.03.2020 відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу "COVID-19" та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу "COVID-19", відповідно до якої на всій території України з 12.03.2020 до 03.04.2020 установлено карантин.

В подальшому на підставі відповідних постанов Кабінету Міністрів України дія карантину, встановленого на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211, була неодноразово продовжена, у зв`язку з чим останній було припинено лише з 01.07.2023.

Пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (в редакції Закону України №540-IX від 30.03.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)") передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

В силу приписів частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року", наголошує, що "позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі Відкритого акціонерного товариства "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності встановлення судом факту доведеності порушення права особи, яка звернулися до суду з позовом.

Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Однак, правила про позовну давність відповідно до статті 267 вказаного Кодексу мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв`язку з необґрунтованістю самої вимоги.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 зазначено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Колегія суддів наголошує на тому, що Департамент комунальної власності Одеської міської ради, будучи органом, уповноваженим управляти майном комунальної власності територіальної громади міста Одеси, та, відповідно, орендодавцем нежитлових будівель за укладеним між сторонами договором №001/57 від 20.04.2017, безумовно мав бути обізнаним із положеннями та змістом такого договору, у тому числі зі змістом пунктів, які визначають строк та порядок внесення орендної плати (щомісячно до 15 числа поточного місяця), а також передбачають обов`язок орендаря щоквартально здійснювати перевірку розрахунків з орендної плати з орендодавцем не пізніше 20 числа наступного місяця звітного кварталу (пункт 4.11 договору №001/57 від 20.04.2017), у зв`язку з чим, беручи до уваги встановлену законодавцем презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а також момент настання строку виконання зобов`язання (щомісячно протягом періоду користування об`єктом оренди), апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що строк позовної давності щодо пред`явлення вимог про стягнення заборгованості з орендної плати за вказаним договором слід встановлювати щодо кожного місяця оренди.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду про порядок відліку строку позовної давності за вимогами про стягнення боргу з платежів, які підлягали сплаті щомісячно, повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.08.2021 у справі №911/1070/20.

Як вбачається з наданого позивачем до місцевого господарського суду розрахунку заявленої до стягнення заборгованості, періодом заборгованості за договором №001/57 від 20.04.2017 визначено 23.12.2019-31.01.2023 (включно), а загальним періодом нарахування заявленої до стягнення пені 16.02.2022-31.03.2023 (включно).

З огляду на викладене, враховуючи те, що загальнодержавний карантин був запроваджений з 12.03.2020 та тривав до 31.06.2023, при цьому позивач звернувся з позовом 23.03.2023, апеляційний господарський суд, беручи до уваги продовження встановленого законом строку позовної давності на період дії карантину, дійшов висновку про звернення позивача з позовними вимогами про стягнення заборгованості з орендної плати та пені у даній справі в межах строків позовної давності.

Згідно з пунктом 3.3 договору №001/57 від 20.04.2017 Орендодавець має право виступати з ініціативою розірвання договору оренди у разі невиконання або неналежного виконання Орендарем обов`язків, передбачених цим договором, у тому числі несплати орендної плати своєчасно та в повному обсязі.

Відповідно до частини третьої статті 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін; на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (частини перша-четверта статті 188 Господарського кодексу України).

Статтею 783 Цивільного кодексу України визначено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту, якщо обов`язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

При цьому повинні враховуватися приписи частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, які є загальними для розірвання договору та які передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, що вона розраховувала при укладанні договору.

Оцінка істотності порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом.

Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина сторони, що припустилася порушення договору, (як суб`єктивний чинник) не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Положеннями статті 782 Цивільного кодексу України передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Визначена статтею 782 Цивільного кодексу України можливість розірвати договір найму шляхом відмови від договору в позасудовому порядку є правом, а не обов`язком наймодавця.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України №15-рп/2002 від 09.07.2002 (справа №1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Отже, норми чинного законодавства України не позбавляють сторону договору права на безпосереднє звернення до суду з вимогою про розірвання договору оренди без дотримання порядку досудового врегулювання спору, а відтак право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене частиною першою статті 782 Цивільного кодексу України, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою розірвати договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення умов договору.

Розірвання договору в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання стороною договору відповідно до пункту 2 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України, тобто способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.

03.10.2019 Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ, у пункті 1 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" якого було передбачено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 01.02.2020 (за виключенням окремих зазначених норм).

Водночас згідно з пунктом 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 з дня введення в дію цього Закону було визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992.

За загальним правилом, якщо прийнятим нормативним актом порівняно з попереднім змінюється правове регулювання відносин в тій чи іншій сфері, то нові норми застосовуються з дати набрання ними чинності, якщо інше не визначено в самому нормативному акті (частина перша статті 5 Цивільного кодексу України).

Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 опублікований в офіційному друкованому виданні "Голос України" 26.12.2019, набрав чинності 27.12.2019 і введений в дію з 01.02.2020, а відтак саме з цієї дати підлягають застосуванню його приписи (за винятком окремих норм, наведених у розділі "Прикінцеві та перехідні положення").

В силу частини другої статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.

Вказана норма Закону України "Про оренду державного та комунального майна" застосовується з урахуванням наведених вище загальних положень Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.

Отже, оскільки законодавець визначає однією із істотних умов договору оренди комунального майна орендну плату, то основний інтерес особи, яка передає майно в оренду, полягає в отриманні орендної плати за таким договором. Порушення цього інтересу має наслідком завдання шкоди, через що сторона (орендодавець) значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні відповідного договору оренди об`єкта комунальної форми власності.

З огляду на викладене, істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди державного (комунального) майна, як невнесення орендної плати, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання зазначеного договору оренди в судовому порядку. У разі звернення до суду з вимогою про розірвання договору оренди у зв`язку з несплатою орендарем орендної плати протягом трьох місяців позивачу необхідно довести факт такої несплати та її триваючий характер (протягом трьох місяців).

Саме така правова позиція Верховного Суду викладена в постановах від 21.01.2020 у справі №914/252/19 та від 13.11.2019 у справі №908/1399/17.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, більше трьох років (а саме: з 23.12.2019 по 31.01.2023) Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "БУДСТРОЙ" взагалі не сплачувало орендну плату за договором №001/57 від 20.04.2017, що свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про розірвання даного договору оренди у зв`язку з істотним порушенням відповідачем його умов.

Щодо позовної вимоги про виселення Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "БУДСТРОЙ" з нежитлових будівель загальною площею 1675,9 кв.м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Сегедська, 8А, колегія суддів зазначає наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що, не зважаючи на існування договірних орендних відносин за договором №001/57 від 20.04.2017, між сторонами було укладено нотаріально посвідчений договір №001/57 від 23.12.2019, за умовами пункту 1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежитлові будівлі загальною площею 1675,9 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Сегедська, 8-А ("об`єкт оренди").

В силу пункту 1.3 договору №001/57 від 23.12.2019 даний договір укладено до 01.01.2045.

Статтею 204 Цивільного кодексу України унормовано, що правомірність правочину презюмується.

Закріплена зазначеною статтею Цивільного кодексу України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами цього правочину, повинні безперешкодно реалізовуватись, а прийняті обов`язки підлягають виконанню.

Саме така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 12.12.2019 у справі №910/13985/19.

Таким чином, до спростування презумпції правомірності договору №001/57 від 23.12.2019, в результаті укладення якого відповідач набув право користування тим самим об`єктом оренди, що і за договором №001/57 від 20.04.2017, у апеляційного господарського суду відсутні правові підстави не враховувати зазначений правочин, тим більше, що жодного доказу на підтвердження визнання договору №001/57 від 23.12.2019 недійсним позивачем до суду не подано.

При цьому колегія суддів наголошує на відсутності правових підстав вважати договір №001/57 від 23.12.2019 новацією раніше укладеного між сторонами договору №001/57 від 20.04.2017, оскільки однією з необхідних умов новації виступає наявність наміру сторін вчинити новацію, про який сторони повинні обов`язково вказати у договорі, у той час як за відсутності такого застереження первинне зобов`язання не припиняється, а буде діяти поряд з новим. Між тим, договір №001/57 від 23.12.2019 не містить будь-яких зазначень (вказівок, застережень) про те, що він є новацією будь-якого іншого договору, зокрема, договору №001/57 від 20.04.2017.

Аналогічна стала правова позиція про те, що необхідною умовою новації є наявність наміру сторін вчинити новацію, про який сторони обов`язково повинні вказати у договорі, викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 01.06.2021 у справі №910/638/20(910/1884/20), від 14.04.2022 у справі №177/1781/19, від 29.01.2021 у справі №569/1037/18, від 13.03.2019 у справі №609/67/18 тощо.

Крім того, висновок Південно-західного апеляційного господарського суду про те, що договір №001/57 від 23.12.2019 не є новацією договору №001/57 від 20.04.2017 підтриманий Верховним Судом в постанові від 21.12.2022 у справі №916/1184/21.

Враховуючи вищевикладене, а також не спростування позивачем презумпції правомірності чинного договору №001/57 від 23.12.2019, відповідно до якого відповідач набув право користування нежитловими будівлями загальною площею 1675,9 кв.м, розташованими за адресою: м. Одеса, вул. Сегедська, 8А, правові підстави для задоволення позовної вимоги про виселення відсутні, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "БУДСТРОЙ" на теперішній час має право користуватися об`єктом оренди на підставі вказаного договору №001/57 від 23.12.2019 з огляду на наведені вище приписи чинного законодавства.

Зазначене безпідставно залишилось поза увагою місцевого господарського суду, який, задовольняючи позовну вимогу про виселення, неправомірно зобов`язав відповідача звільните об`єкт оренди, право користування яким останній має на підставі іншого договору, що є чинним та, як наслідок, обов`язковим для виконання сторонами, у тому числі і Департаментом комунальної власності Одеської міської ради.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення Господарського суду Одеської області від 02.11.2023 у справі №916/1194/23 не повністю відповідає вказаним вище вимогам у зв`язку з невідповідністю викладених у ньому висновків обставинам справи, а тому підлягає скасуванню в частині задоволення позовної вимоги про виселення з одночасним ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині, а також зміні в частині розподілу судових витрат.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно задоволенню вказаних позову та скарги.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "БУДСТРОЙ" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 02.11.2023 у справі №916/1194/23 в частині задоволення позовної вимоги про виселення скасувати, у задоволенні позову в цій частині відмовити, в частині розподілу судових витрат змінити, в решті рішення залишити без змін, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

"Позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "БУДСТРОЙ" задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "БУДСТРОЙ" на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 4434160,48 грн заборгованості з орендної плати, 279951,79 грн пені та 73395,68 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.

Розірвати договір оренди №001/57 від 20.04.2017, укладений між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "БУДСТРОЙ".

У задоволенні решти позову відмовити".

Стягнути з Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "БУДСТРОЙ" 4026 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази з зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 02.05.2024.

Головуючий суддяС.В. Таран

СуддяК.В. Богатир

СуддяЛ.В. Поліщук