Постанова

від 02.05.2024 по справі 910/11149/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" травня 2024 р. Справа№ 910/11149/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Тищенко О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

матеріали апеляційної скарги Служби безпеки України

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2023, повний текст якого складений 18.12.2023,

у справі № 910/11149/23 (суддя Турчин С.О.)

за позовом Служби безпеки України

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Компанія Ді Сі»

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Воєнторг Ді Сі»

3) Товариства з обмеженою відповідальністю «Надія-3000»

про стягнення 220 562,25 грн.

ВСТАНОВИВ:

У липні 2023 позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Компанія Ді Сі», Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Воєнторг Ді Сі» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Надія-3000», у якому просив:

- замінити боржника у виконавчому провадженні № 70526603, яке приєднано до зведеного виконавчого провадження № 72108645 з примусового виконання судового наказу у справі № 910/12123/13 з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Компанія Ді Сі» на трьох боржників: Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Компанія Ді Сі», як основного боржника; Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Воєнторг Ді Сі», як субсидіарного боржника; Товариство з обмеженою відповідальністю «Надія-3000», як субсидіарного боржника та видати накази на виконання зазначеного рішення щодо зазначених боржників;

- стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю «Надія-3000» на користь позивача пеню у розмірі 44 335,20 грн., штраф за прострочення поставки товару понад 30 днів у розмірі 44 335,20 грн., штраф за поставку неякісного товару в розмірі 126 672,00 грн., судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 4 306,85 грн., судовий збір за подання до суду апеляційної скарги в розмірі 913,00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач послався на те, що:

- судовими рішеннями у справі №910/12120/13 встановлено факт порушення відповідачем 1 зобов`язань за договором поставки товарів № 12/59 від 08.06.2012 в період з 30.06.2012 по 16.10.2012, та наявності підстав для стягнення з останнього на користь позивача пені та штрафів ;

- рішенням Господарського суду міста Києва від 21.01.2015, зміненим постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2015, у справі №910/12120/13 з відповідача 1 на користь позивача присуджено до стягнення пеню у розмірі 44 335,20 грн., штраф за прострочення поставки товару понад 30 днів у розмірі 44 335,20 грн., штраф за поставку неякісного товару в розмірі 126 672,00 грн., судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 4 306,85 грн. та судовий збір за подання до суду апеляційної скарги в розмірі 913,00 грн.;

- виконання вказаного вище судового рішення у справі №910/12120/13 Господарським судом міста Києва 06.04.2015 видано наказ, який виконується Дніпровським ВДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ);

- з метою ухилення від виконання своїх зобов`язань за вищевказаним договором поставки товарів № 12/59 від 08.06.2012, зокрема, за рахунок відповідного нерухомого та рухомого майна, відповідач 1 здійснив реорганізацію у спосіб виділу та передачі новоутвореній юридичній особі (відповідачу 2) основної кількості прав, нерухомого та рухомого майна. Однак, у результаті виділу від відповідача 1 до відповідача 2 серед частини обов`язків (зобов`язань) перед кредиторами, зазначеному правонаступнику не було передано спірні обов`язки (зобов`язання) перед кредитором (позивачем);

- у подальшому, відповідач 2 також здійснив реорганізацію у спосіб виділу та передачі новоутвореній юридичній особі відповідачу 3 основної кількості прав, нерухомого та рухомого майна. Так, 24.06.2015 створено нову юридичну особу - відповідач 3 на підставі розподільчого акту (балансу) від 15.06.2015, проте вказаній особі також не були передані спірні обов`язки (зобов`язання) перед кредитором (позивачем);

- водночас відповідач 2 та відповідач 3 у відповідності до ст. 109 ЦК України є субсидіарними боржниками та несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями відповідача 1 зі сплати штрафних санкцій за неналежне виконання відповідачем 1 договору поставки товарів № 12/59 від 08.06.2012;

- при цьому відповідач 1 несе перед позивачем відповідальність, як основний боржник, а виділений з нього відповідач 2 та виділений з останнього відповідач 3, тісно пов`язані з вимогою кредитора щодо виконання існуючих перед ним зобов`язань щодо сплати наявної заборгованості, та є юридичними особами, які додатково відповідальні за зобов`язаннями основного боржника в силу прямого припису закону, в порядку ст.619 ЦК України;

-з метою дотриманням порядку передбаченого статтею 619 ЦК України, позивачем 16.05.2023 пред`явлено вимоги щодо сплати суми заборгованості за зобов`язаннями в повному обсязі до основного боржника, а 06.06.2023 - до осіб, які несуть субсидіарну відповідальність (відповідач 2 та відповідач 3), які вказаними особами задоволені не були.

Відповідач 1 та відповідач 2 правом на подання відзиву на позовну заяву не скористались.

Відповідач 3 проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:

- вимога позивача про заміну боржника у виконавчому провадженні не підлягають розгляду в господарських судах України в порядку позовного провадження, а ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.03.2023 у справі №910/12120/13 було відмовлено у заміні сторони виконавчого провадження;

- оскільки не відбулось припинення відповідача 1, вказана юридична особа не вибула зі спірних правовідносин;

- датою виникнення зобов`язань відповідачем 1 є день набрання чинності постанови Київського апеляційного господарського суду у справі №910/12120/13 - 17.03.2015, а розподільчий баланс про виділ відповідача 2 з відповідача 1 складено 17.05.2013. Отже станом на дату затвердження розподільчого балансу у відповідача 2 були відсутні зобов`язання перед позивачем;

- юридична особа, що утворилась внаслідок виділу до дня набрання чинності рішенням суду у справі №910/12120/13, не несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ та які виникли внаслідок вказаного судового рішення;

- чинним законодавством не передбачено, що юридична особа несе відповідальність за зобов`язаннями юридичної особи з якої вона не була виділена;

- оскільки відповідач 3, який виділений зі складу відповідача 2 згідно розподільчого балансу від 15.06.2015, він не може нести субсидіарну відповідальність щодо прав та обов`язків, які існують у відповідача 1.

Крім того відповідач 3 заявив про застосування строків позовної давності до позовних вимог щодо стягнення пені, штрафу та судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 закрито провадження у справі №910/11149/23 в частині вимоги про заміну боржника у виконавчому провадженні.

Вказана ухвала обґрунтована тим, що, вимога про заміну сторони виконавчого провадження не підлягає розгляду судом в порядку позовного провадження,

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 у справі № 910/11149/23 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що

- визначальним чинником для заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками і, відповідно, визначення виду відповідальності (основної чи субсидіарної) є саме створення нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника з розподілом зобов`язань за розподільчим балансом між юридичною особою, з якої здійснено виділ, та новоствореною особою;

- у цій справі створення нової юридичної особи, до якої пред`явлені позовні вимоги у цій справі (відповідач 3) шляхом виділу (реєстрація нової юридичної особи відбулася 24.06.2015), відбулося після ухвалення остаточного судового рішення у справі №910/12120/13;

- розподільчим актом (балансом) від 15.06.2015 визначено обсяг прав та обов`язків, які передані відповідачу 3 в результаті виділу (виділення) з відповідача 2 та відомості щодо переходу до нової юридичної особи, як правонаступника за розподільчим балансом всіх або частини зобов`язань юридичної особи, з якої був здійснений виділ, та щодо яких існує судове рішення, відсутні. За змістом розшифровки активів і зобов`язань з розподільчого балансу від 15.06.2015 відповідачу 3 не передавалися зобов`язання (кредиторська заборгованість) юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які (зобов`язання) виникли перед позивачем (стягувачем). Вказані обставини також були зазначені і самим позивачем у позові;

- у спірних правовідносинах захист майнових прав позивача, як кредитора та стягувача за виконавчим документом, наразі не може здійснюватися у порядку позовного провадження;

- на момент відкриття провадження у справі №910/12120/13, її розгляду та вирішення спору по суті у зазначеній справі, виділ відповідача 2 був завершений, вказана юридична особа вже існувала та була у встановленому законом порядку зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Тобто, на момент пред`явлення вимоги в матеріальному правовідношенні були наявні одночасно й основний (відповідач 1), і субсидіарний боржники (відповідач 2);

- згідно із розподільчим актом (балансом) від 17.05.2013, у результаті виділу (виділення) від відповідача 1 до відповідача 2 передано не всі зобов`язання відповідача 1, зокрема спірне зобов`язання передано не було, що свідчить про те, що саме відповідач 1 залишатьєся основним боржником в зобов`язанні за неналежне виконання умов договору поставки товарів №12/59 від 08.06.2012, факт порушення якого з 30.06.2012 встановлено постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2015 у справі №910/12120/13, що набрала законної сили;

- оскільки, позивач розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, з огляду на те, що створення нової юридичної особи до якої пред`явлені позовні вимоги у цій справі, а саме відповідача 3 шляхом виділу відбулося з відповідача 2 після ухвалення остаточного судового рішення у справі №910/12120/13 щодо зобов`язань відповідача 1, виходячи з системного аналізу приписів ст.109, 619 ЦК України, враховуючи приписи ст.76, 77-79, 86 ГПК України, а також сформованої Верховним Судом практики у спірних правовідносинах, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог до відповідача 3 належить відмовити;

- з огляду на те, що до відповідача 1 та відповідача 2 позивачем взагалі не заявлено позовних вимог, зважаючи на викладені вище висновки з приводу розпорядження позивачем своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, позов в частині зазначених відповідачів також задоволенню не підлягає;

- посилання позивача на те, що ним було пред`явлено 16.05.2023 вимогу до основного боржника (відповідача 1), яку останній залишив без задоволення, не може нівелювати законодавчо встановленого права у субсидіарного боржника можливості реалізації в повному обсязі своїх процесуальних прав, які б він мав можливість реалізувати під час позовного провадження зокрема заперечувати проти суми заборгованості за зобов`язанням.

Суд першої інстанції зазначив і про те, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, заявлених позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності, проте у цьому випадку відсутні підстави для застосування позовної давності, оскільки відповідно до статті 261 ЦК України позовна давність застосовується за наявності порушеного права особи.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Служба безпеки України звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 у справі № 910/11149/23 та ухвалити нове рішення, яким:

- замінити боржника у виконавчому провадженні № 70526603, яке приєднано до зведеного виконавчого провадження № 72108645 з примусового виконання судового наказу у справі № 910/12123/13 з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Компанія Ді Сі» на трьох боржників: Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Компанія Ді Сі», як основного боржника; Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Воєнторг Ді Сі», як субсидіарного боржника; Товариство з обмеженою відповідальністю «Надія-3000», як субсидіарного боржника та видати накази на виконання зазначеного рішення щодо зазначених боржників;

- стягнути з відповідача 3 на користь позивача пеню у розмірі 44 335,20 грн., штраф за прострочення поставки товару понад 30 днів у розмірі 44 335,20 грн., штраф за поставку неякісного товару в розмірі 126 672,00 грн., судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 4 306,85 грн., судовий збір за подання до суду апеляційної скарги в розмірі 913,00 грн.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було неправильно застосовано норми процесуального права, викладені у рішення висновки, не відповідають обставинам справи та містять протиріччя.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:

- висновок суду першої інстанції про те, що до відповідача 1 та відповідача 2 позивачем взагалі не заявлено позовних вимог є помилковим, оскільки в п. 1 позовної заяви позивач просить замінити боржника у виконавчому провадженні № 70526603, яке приєднано до зведеного виконавчого провадження № 72108645 з примусового виконання судового наказу у справі № 910/12123/13 з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Компанія Ді Сі» на трьох боржників: Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Компанія Ді Сі», як основного боржника; Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Воєнторг Ді Сі», як субсидіарного боржника; Товариство з обмеженою відповідальністю «Надія-3000», як субсидіарного боржника та видати накази на виконання зазначеного рішення щодо зазначених боржників;

- враховуючи, що на момент пред`явлення позивачем вимоги в матеріальному правовідношенні (тобто з 26.06.2013) вже були наявними одночасно і основний (відповідач 1) і субсидіарний (відповідач 2) боржники, у такому разі звернення до суду з окремим позовом до субсидіарних боржників в порядку позовного провадження відповідає висновку, зазначеному в п. 6.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 922/4519/14 щодо правомірності застосування положень ч.ч. 1, 2 ст. 619 ЦК України , зокрема, права кредитора пред`явити вимогу (позов) як до основного, так і до субсидіарних боржників;

- у зв`язку з тим, що заміна основного боржника на двох боржників - основного та субсидіарного - без існуванні судового рішення щодо субсидіарного боржника позбавить останнього реалізації в повному обсязі процесуальних прав, які б він мав можливість реалізувати під час позовного провадження, з метою скористання правом звернутися до суду з окремим позовом до субсидіарного боржника в порядку позовного провадження. СБУ звернулась до Господарського суду міста Києва з цим позовом;

- позовні вимоги, викладені позивачем у п. 1 позовної заяви по суті не розглядались та в їх задоволенні, разом з іншими позовними вимогами не було відмовлено.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.01.2024, справу № 910/11149/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко О.В..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу ІV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/11149/23, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/11149/23.

18.01.2024 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (глава 1. Апеляційне провадження Розділу IV ГПК України - прим. суду).

Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684*100=268 400 грн.) крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів зазначає про наступне.

Як встановлено вище при зверненні до суду з цим позовом позивачем було заявлено дві вимоги, а саме вимогу про заміну боржника у виконавчому провадженні № 70526603 з відповідача 1 та відповідачів 1, 2 та 3, та вимогу про стягнення з відповідача 3 грошових коштів;

Водночас щодо першої з позовних вимог судом першої інстанції винесено ухвалу від 23.11.2023, якою провадження у справі №910/11149/23 в частині вимоги про заміну боржника у виконавчому провадженні закрито, а щодо другої - ухвалено оскаржуване рішення.

У частині 1 ст. 255 ГПК України наведено перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції, до яких віднесено ухвали про закриття провадження у справі (п. 13).

Отже, за правилами ГПК України ухвала про закриття провадження у справі може бути оскаржена окремо від рішення суду.

Водночас апелянтом не оскаржено ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.11.2023, якою провадження у справі №910/11149/23 в частині вимоги про заміну боржника у виконавчому провадженні закрито (відповідних вимог подана апеляційна скарга не містить).

За таких обставин у цьому апеляційному провадженні переглядається лише рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 у справі № 910/11149/23, а предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення з відповідача 3 на користь позивача пені у розмірі 44 335,20 грн., штрафу за прострочення поставки товару понад 30 днів у розмірі 44 335,20 грн., штрафу за поставку неякісного товару в розмірі 126 672,00 грн., судового збору за подання позовної заяви в розмірі 4 306,85 грн. та судового збору за подання до суду апеляційної скарги в розмірі 913,00 грн. , тобто суми, меншої за 268 400,00 грн., а відтак вказана справа підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Служби безпеки України на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 у справі № 910/11149/23, постановлено здійснювати розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

15.02.2024 до суду від відповідача 3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач 3, з посиланням на ті ж самі обставини, що й в суді першої інстанції, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

05.03.2024 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

Станом на 02.05.2024 інших відзивів, пояснень та клопотань до суду не надходило.

Враховуючи обставини, пов`язані зі запровадженням воєнного стану в Україні з 24.02.2022 Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, та його неодноразове продовження, справа розглядається у розумний строк.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, проте оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає зміні, з наступних підстав.

Предметом розгляду у цій справі, з урахуванням того, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 провадження у справі №910/11149/23 в частині вимоги про заміну боржника у виконавчому провадженні закрито, є позовна вимога про стягнення з відповідача 3 на користь позивача пені у розмірі 44 335,20 грн., штрафу за прострочення поставки товару понад 30 днів у розмірі 44 335,20 грн., штрафу за поставку неякісного товару в розмірі 126 672,00 грн., судового збору за подання позовної заяви в розмірі 4 306,85 грн. та судового збору за подання до суду апеляційної скарги в розмірі 913,00 грн.

Правові позиції сторін детально наведені вище.

Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.

З матеріалів справи слідує, що рішенням Господарського суду міста Києва від 21.01.2015, зміненим постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2015, у справі № 910/12120/13 до стягнення з відповідача 1 на користь позивача присуджено пеню у розмірі 44 335,20 грн., штраф за прострочення поставки товару понад 30 днів у розмірі 44 335,20 грн., штраф за поставку неякісного товару в розмірі 126 672,00 грн., судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 4 306,85 грн. та судовий збір за подання до суду апеляційної скарги в розмірі 913,00 грн.

Зі змісту судових рішень у вказаній справі слідує, що відповідачем 1 було допущено порушення умов договору поставки товарів №12/59 від 08.06.2012 в частині своєчасної поставки товару, а також порушено умови договору щодо якості товару, з огляду на що наявні підстави для стягнення пені та штрафу.

На виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва 06.04.2015 видано наказ, який позивачем пред`явлено до виконання і на даний час вказаний наказ виконано не було.

Водночас у результаті виділу з відповідача 1 було утворено відповідача 2, а в результаті виділу з відповідача 2 було утворено відповідача 3.

Відповідно до частини першої статті 104 ЦК України (в редакції чинній до внесення змін Законом України № 642-VII від 10.10.2013) юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов`язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

У відповідності до ч.1 ст.104 ЦК України (в редакції Закону України № 642-VII від 10.10.2013) юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Правонаступництвом є перехід прав і обов`язків від одного суб`єкта до іншого. Процесуальне правонаступництво виникає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони матеріального правовідношення її правонаступником) і відображає зв`язок матеріального і процесуального права. Процесуальне правонаступництво фактично слідує за матеріальним. У кожному конкретному випадку для вирішення питань можливості правонаступництва господарському суду слід аналізувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.

Статтею 109 ЦК України передбачено виділ, як різновид створення юридичної особи, при якому припинення існуючої юридичної особи, з якої здійснюється виділ, не відбувається. Відповідно до частини першої статті 109 ЦК України виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб.

Згідно із ч. 3 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» виділ вважається завершеним з дати державної реєстрації змін до відомостей, що містяться у Єдиному державному реєстрі, про юридичну особу, з якої здійснено виділ, щодо юридичної особи - правонаступника.

Отже виділ не є різновидом припинення юридичної особи, це один зі способів створення юридичної особи. Основною відмінністю виділу є те, що в результаті виділу створюється нова юридична особа, яка наділяється існуючою юридичною особою певним майном. При цьому попередня юридична особа не припиняється.

Відповідно до ч. 3 ст. 109 ЦК України юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Юридична особа, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Якщо юридичних осіб, що утворилися внаслідок виділу, дві або більше, субсидіарну відповідальність вони несуть спільно з юридичною особою, з якої був здійснений виділ, солідарно.

Якщо після виділу неможливо точно встановити обов`язки особи за окремим зобов`язанням, що існувало у юридичної особи до виділу, юридична особа, з якої здійснено виділ, та юридичні особи, що були створені внаслідок виділу, несуть солідарну відповідальність перед кредитором за таким зобов`язанням (ч. 4 ст. 109 ЦК України).

Зі змісту положень ч.ч. 3 та 4 ст. 109 ЦК України слідує, що субсидіарна відповідальність нової юридичної особи, створеної шляхом виділу з основного боржника, може наставати щодо зобов`язань, які виникли до виділу та створення нової юридичної особи.

Подібні положення містяться в ч. 5 ст. 55 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (чинній на час розгляду справи), де визначено, що товариство, створене внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями товариства, з якого здійснено виділ, які згідно з розподільним балансом не перейшли до товариства, створеного внаслідок виділу. Товариство, з якого здійснено виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями, які згідно з розподільним балансом перейшли до товариства, створеного внаслідок виділу. Якщо внаслідок виділу створено декілька товариств, вони несуть субсидіарну відповідальність спільно з товариством, з якого здійснено виділ, солідарно. Якщо після виділу неможливо точно встановити обов`язки товариства, з якого здійснено виділ, за окремим зобов`язанням, що існувало у нього до виділу, товариство, з якого здійснено виділ, та створені внаслідок виділу товариства несуть солідарну відповідальність перед кредитором за таким зобов`язанням.

Отже, оскільки внаслідок виділу зберігається і юридична особа, з якої було здійснено виділ, і створюється нова юридична особа, в законі закріплено положення про взаємну субсидіарну відповідальність зазначених юридичних осіб за зобов`язаннями, боржником за якими була юридична особа, з якої здійснено виділ, та які існували перед виділом.

Згідно із ч. 1 та 2 ст. 619 ЦК України договором або законом може бути передбачена поряд з відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи. До пред`явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред`явити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред`явлену вимогу, кредитор може пред`явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.

Особа, яка несе субсидіарну відповідальність, повинна до задоволення вимоги, пред`явленої їй кредитором, повідомити про це основного боржника, а в разі пред`явлення позову - подати клопотання про залучення основного боржника до участі у справі. У разі недотримання цих вимог особою, яка несе субсидіарну відповідальність, основний боржник має право висунути проти регресної вимоги особи, яка несе субсидіарну відповідальність, заперечення, які він мав проти кредитора (ч. 4 ст. 619 ЦК України ).

Отже кредитор може пред`явити вимогу в досудовому порядку або звернутися до суду з окремим позовом до субсидіарного боржника в порядку позовного провадження.

У таких випадках субсидіарний боржник є не правонаступником основного боржника, а особою, яка є додатково відповідальною за зобов`язанням основного боржника в силу прямого припису закону.

У цивільно-правовому зобов`язанні може виникати, зокрема, солідарна та субсидіарна відповідальність. Відповідно до ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Субсидіарна ж відповідальність має додатковий характер, який полягає, зокрема, в тому, що в разі, якщо вимога кредитора в повному обсязі задоволена основним боржником, додатковий боржник до відповідальності не притягується. Тому під час виконання зобов`язань важливо визначити вид відповідальності; від цього залежить порядок пред`явлення вимоги кредитора, а також порядок виконання зобов`язання боржником.

Пунктами 1, 3 ч. 1 ст. 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства, зокрема, є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом ч. 7 ст. 75 ГПК України, правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №917/1345/17.

Отже судове рішення, яким вирішено спір між кредитором та основним боржником щодо стягнення заборгованості та визначено розмір такої заборгованості, не може мати преюдиційного значення для субсидіарного боржника.

При цьому в разі коли первісний боржник зобов`язань перед кредитором за розподільчим балансом не передавав та залишається основним боржником за зобов`язаннями, щодо яких винесено судове рішення, стягувач не втрачає права та можливості звернення до особи, яку він вважає субсидіарним боржником, з окремим позовом.

При розгляді справи про звернення кредитора з позовом до субсидіарного боржника останній може заперечувати проти суми заборгованості за зобов`язанням, навіть якщо вона встановлена судовим рішенням у справі за позовом кредитора до основного боржника, зокрема доводити, що сума боргу є меншою або відсутня взагалі.

Заміна ж основного боржника у виконавчому документі на двох боржників - основного та субсидіарного без існування судового рішення щодо останнього, позбавить субсидіарного боржника можливості реалізації в повному обсязі своїх процесуальних прав, які б він мав можливість реалізувати під час позовного провадження.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.04.2022 у справі № 910/2615/18 (провадження № 12-75гс21).

У пунктах 6.14-6.24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 922/4519/14, якою судові рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні заяви стягувача про зміну сторони виконавчого провадження було скасовано та ухвалено нове рішення про заміну боржника у виконавчому провадженні № 50542105, на двох боржників: Комунальне підприємство «Луганська обласна «Фармація» (як основного боржника та Комунальне підприємство «Луганська обласна «Фармація Північ» як субсидіарного боржника, викладені такі висновки щодо комплексного застосування положень статей 109, 619 ЦК України, статей 52 34 ГПК України та статті 15 Закону України "Про виконавче провадження":

« 6.14. … положення частини другої цієї ж статті (до пред`явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред`явити вимогу до основного боржника; якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред`явлену вимогу, кредитор може пред`явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність) підлягають застосуванню до тих обставин, коли на момент пред`явлення вимоги в матеріальному правовідношенні наявні одночасно й основний, і субсидіарний боржники.

6.15. В іншому ж випадку формальне дотримання положень частини другої статті 619 ЦК України до випадку виникнення субсидіарного боржника за наслідками процедури виділу призводить до висновку про можливість повторного судового розгляду справи, спір у якій вже було вирішено судом у повному та належному складі сторін, зобов`язаних у матеріальних правовідносинах.

6.16. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду враховує те, що передача основним боржником - стороною у виконавчому провадженні правонаступнику за наслідками реорганізації у спосіб виділу основної кількості прав, зокрема, нерухомого майна та залишення за собою лише зобов`язань, на що кредитор не впливає, може ускладнити виконання цих зобов`язань, зокрема, за рахунок відповідного нерухомого майна, тобто такий спосіб реорганізації може бути спрямований на ухилення основного боржника від виконання своїх зобов`язань.

6.17. Невиконання основним боржником у процесі виконавчого провадження судового рішення внаслідок, наприклад, недостатності коштів у такого боржника ускладнить реалізацію кредитором права на задоволення своєї вимоги від субсидіарного боржника.

6.18. Водночас забезпечення остаточності судового рішення та його неухильного виконання спрямоване на дотримання таких вимог верховенства права, як забезпечення прав і свобод людини, правової визначеності, доступу до правосуддя, законності. Порушення принципу обов`язковості виконання судового рішення суперечить вимогам правової визначеності.

6.19. Виходячи з викладеного за аналогією закону у випадках, коли один (первісний) боржник у матеріальному правовідношенні замінюється двома боржниками, суд має замінити такого боржника як сторону виконавчого провадження двома боржниками (основним і субсидіарним боржниками).

6.20. Отже, після заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками - основним і субсидіарним - виконавчі дії з виконання рішення мають вчинятися щодо обох цих боржників.

6.21. Саме такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 905/1956/15.

6.22. Разом з тим, мотивуючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що правова позиція, яка викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15 стосується субсидіарної відповідальності юридичної особи, з якої був здійснений виділ за зобов`язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу (частина третя статті 109 ЦК України). Відповідно у цьому випадку для встановлення факту правонаступництва визначальним чинником є перехід до нової юридичної особи як правонаступника за розподільчим балансом всіх або частини зобов`язань юридичної особи, з якої був здійснений виділ та щодо яких існує судове рішення і відповідне виконавче провадження. Однак у справі № 922/4519/14 до юридичної особи, яка утворилася внаслідок виділу, не перейшли зобов`язання юридичної особи, з якої був здійснений виділ згідно з розподільчим балансом. Отже, на думку колегії суддів, правовідносини у справі Великої Палати Верховного Суду № 905/1956/15 та у справі № 922/4519/14 не є подібними.

6.23. У зв`язку із цим Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне уточнити правову позицію, викладену в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15, вказавши, що визначальним чинником для заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками і відповідно визначення виду відповідальності (основної чи субсидіарної) є саме створення нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника з розподілом зобов`язань за розподільчим балансом між юридичною особою, з якої здійснено виділ, та новоствореною особою.

6.24. Таким чином, враховуючи, що КП «Фармація Північ» утворено шляхом виділу з КП «Фармація» і у зв`язку з цим несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями останнього перед позивачем, господарські суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ТОВ «Бад-Алтай» про заміну сторони виконавчого провадження».

Правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 922/4519/14 стосуються обставин заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками - основним і субсидіарним у разі створення нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника після ухвалення остаточного судового рішення щодо зобов`язань останнього, які виникли до завершення процедури виділу.

Таким чином, звернення до суду з окремим позовом до субсидіарного боржника в порядку позовного провадження, не відповідає вміщеному в пункті 6.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 922/4519/14 висновку про те, що положення частини 2 статті 619 ЦК України (до пред`явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред`явити вимогу до основного боржника; якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред`явлену вимогу, кредитор може пред`явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність) підлягають застосуванню до тих обставин, коли на момент пред`явлення вимоги в матеріальному правовідношенні наявні одночасно й основний, і субсидіарний боржники.

У відповідності до п. 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 922/4519/14 Велика Палата Верховного Суду уточнила правову позицію, викладену в постанові від 26.06.2019 у справі 905/1956/15, вказавши, що визначальним чинником для заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками і відповідно визначення виду відповідальності (основної чи субсидіарної) є саме створення нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника з розподілом зобов`язань за розподільчим балансом між юридичною особою, з якої здійснено виділ, та новоствореною особою.

З матеріалів справи слідує, що згідно з розподільчими актами (балансами) від 17.05.2013 (щодо виділення з відповідача 1 відповідача 2) та від 15.06.2015 (щодо виділення з відповідача 2 відповідача 3) до відповідача 2 та відповідача 3 не переходили зобов`язання відповідача 1, зокрема і за договором поставки товарів №12/59 від 08.06.2012.

Отже, відповідач 2 та відповідач 3, в силу приписів чинного законодавства є субсидіарними боржниками щодо зобов`язання відповідача 1 за договором поставки товарів №12/59 від 08.06.2012.

Водночас колегія суддів зазначає про таке.

Як слідує з матеріалів справи відповідача 2 було зареєстровано 28.05.2013, тобто до постановлення судового рішення у справі №910/12120/13 (постанова Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2015 у справі № 910/12120/13), а відповідача 3 - 24.06.2015, тобто після ухвалення вказаного рішення.

При цьому слід окремо зауважити на те, що незважаючи на те, що судове рішення у справі у справі №910/12120/13 (постанова Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2015 у справі № 910/12120/13) набрало законної сили після державної реєстрації відповідача 2, вказане не може свідчити про те, що зобов`язання відповідача 1 за договором поставки товарів №12/59 від 08.06.2012 щодо сплати пені та штрафу виникло на підставі такого судового рішення (тобто після реєстрації відповідача 2 - примітка суду), оскільки вказані зобов`язання виникли на підставі відповідного договору, а саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення відповідних вимог, не змінює ані підстави, ані строку виникнення відповідних зобов`язань.

Колегія суддів зазначає про те, що відповідно до правової позиції, яка викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.04.2022 у справі № 910/2615/18 (провадження № 12-75гс21) при розгляді справи про звернення кредитора з позовом до субсидіарного боржника останній може заперечувати проти суми заборгованості за зобов`язанням, навіть якщо вона встановлена судовим рішенням у справі за позовом кредитора до основного боржника, зокрема доводити, що сума боргу є меншою або відсутня взагалі, а заміна ж основного боржника у виконавчому документі на двох боржників - основного та субсидіарного без існування судового рішення щодо останнього позбавить субсидіарного боржника можливості реалізації в повному обсязі своїх процесуальних прав, які б він мав можливість реалізувати під час позовного провадження.

При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 755/10947/17 (постанова від 30.01.2019) встановила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.

Отже, на думку колегії суддів, звернення до суду з позовом до субсидіарних боржників у цьому випадку надає як позивачу можливість реалізувати надане йому право на стягнення заборгованості і з субсидіарних боржників, так і субсидіарним боржникам - право на надання відповідних заперечень щодо суми заборгованості.

При цьому, у випадку звернення до суду з таким позовом позивач має обов`язок належними та допустимими доказами, довести і наявність відповідного грошового зобов`язання, адже як відповідач 2, так і відповідач 3 не були учасниками справи №910/12120/13, а відтак обставини, встановлені у вказаній справі в силу приписів ч. 7 ст. 75 ГПК України, згідно з якою правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду, не може мати преюдиційного значення для субсидіарного боржника (Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №917/1345/17).

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів встановлено, що позивачем у цій справі не надано належних та допустимих доказів на підставі яких у відповідача 1 виник обов`язок сплатити пеню у розмірі 44 335,20 грн., штраф за прострочення поставки товару понад 30 днів у розмірі 44 335,20 грн., штраф за поставку неякісного товару в розмірі 126 672,00 грн..

Так, позивачем до матеріалів справи додані копії договору поставки товарів №12/59 від 08.06.2012 з додатком № 1, претензій № 28/3778 від 23.07.2012, № 28/4397 від 16.08.2012, № 28/5507 від 10.10.2012, № 28/6673 від 30.11.2012, виписок по рахунку, водночас вказані документи на дають колегії суду можливість встановити, як несвоєчасне виконання відповідачем 1 обов`язку щодо поставки товару, так і поставку неякісного товару. Слід окремо зауважити і на тому, що позивач не надає і розрахунку пені та штрафів, що унеможливлює перевірку судом правильності розрахунків.

При цьому у відповідних листах-вимогах про сплату боргу від 30.05.2023, які позивач надав як доказ на підтвердження звернень до відповідачів 2 та 3, як солідарних боржників, щодо сплати заборгованості, ним зазначено про те, що розмір заборгованості за договором поставки товарів №12/59 від 08.06.2012 становить 857 174,48 грн. (розрахунку вказаної суми у листах не наведено - примітка суду), що в декілька разів перевищує суму присуджену до стягнення судовими рішеннями у справі № 910/12120/13 і жодних пояснень з вказаного приводу позивачем надано не було.

За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 ГПК України).

За змістом положень ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Законом України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на досліджені документальні докази, колегія суддів вважає, що позивачем на доведено наявності у відповідачів 2 та 3 обов`язок щодо сплати пені у розмірі 44 335,20 грн., штрафу за прострочення поставки товару понад 30 днів у розмірі 44 335,20 грн. та штрафу за поставку неякісного товару в розмірі 126 672,00 грн..

Вказане є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові.

Отже, правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 3 на користь позивача пені у розмірі 44 335,20 грн., штрафу за прострочення поставки товару понад 30 днів у розмірі 44 335,20 грн., штрафу за поставку неякісного товару в розмірі 126 672,00 грн., судового збору за подання позовної заяви в розмірі 4 306,85 грн., судового збору збір за подання до суду апеляційної скарги в розмірі 913,00 грн. відсутні, проте рішення суду першої інстанції в підлягає зміні в мотивувальній частині.

Водночас колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції про те, що:

- суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, заявлених позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності, проте у цьому випадку відсутні підстави для застосування позовної давності, оскільки відповідно до статті 261 ЦК України позовна давність застосовується за наявності порушеного права особи;

- з огляду на те, що до відповідача 1 та відповідача 2 позивачем взагалі не заявлено позовних вимог, позов в частині зазначених відповідачів також задоволенню не підлягає.

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

За змістом ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 277 ГПК України).

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мало місце неправильне застосуванням норм матеріального права, тому рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 у справі № 910/11149/23 підлягає зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Враховуючи вимоги, які викладені в апеляційній скарзі та зміну цією постановою лише мотивувальної частини рішення суду першої інстанції і залишення без змін його резолютивної частини, якою у задоволенні позову відмовлено повністю, апеляційна скарга Служби безпеки України задоволенню не підлягає, а витрати зі її подачу відповідно до приписів ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Служби безпеки України на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 у справі № 910/11149/23 залишити без задоволення.

2. Змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 у справі № 910/11149/23, виклавши її в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 у справі № 910/11149/23 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/11149/23.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Є.Ю. Шаптала

О.В. Тищенко