Рішення

від 03.04.2024 по справі 907/883/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області

Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88000

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Рішення

"03" квітня 2024 р. м. Ужгород Справа №907/883/22

За позовом Спільного українсько-угорського підприємства Геліос у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, м. Чоп Ужгородського району Закарпатської області

до відповідача Чопської міської ради Закарпатської області, м. Чоп Ужгородського району Закарпатської області

про визнання права постійного користування земельною ділянкою площею 4,1 га, за адресою: м. Чоп, Мукачівське шосе, 2, на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ЗК №001701 від 03.04.1996; визнання недійсним рішення Чопської міської ради Ужгородського району Закарпатської області №9 від 15.09.2022 Про припинення права постійного користування землею,

Суддя господарського суду Пригара Л.І.

Секретар судового засідання Іваниш Д.П.

представники:

Позивача Репінець С.З., керівник

Відповідача Олійник Р.Б., адвокат, ордер серії АО №1086396 від 13.04.2023

СУТЬ СПОРУ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ СУДУ В МЕЖАХ СПРАВИ

Спільним українсько-угорським підприємством Геліос у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, м. Чоп Ужгородського району Закарпатської області заявлено позов до відповідача Чопської міської ради Закарпатської області, м. Чоп Ужгородського району Закарпатської області про визнання права постійного користування земельною ділянкою площею 4,1 га, за адресою: м. Чоп, Мукачівське шосе, 2, на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ЗК №001701 від 03.04.1996; визнання недійсним рішення Чопської міської ради Ужгородського району Закарпатської області №9 від 15.09.2022 Про припинення права постійного користування землею.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 17.01.2023 відкрито провадження у справі №907/883/22 в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 21.02.2023. Явку уповноважених представників сторін у підготовче засідання визнано обов`язковою. Встановлено відповідачу строк на подання суду відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165 ГПК України з одночасним надісланням копії такого позивачу, а доказів надіслання суду, протягом 15-ти днів із дня одержання даної ухвали. Встановлено позивачу строк для надання суду та відповідачу відповіді на відзив у порядку ст. 166 ГПК України, протягом 5-ти днів із дня одержання копії відзиву.

У підготовчих засіданнях 21.02.2023, 16.03.2023, 13.04.2023 та 18.05.2023 судом за участю уповноважених представників сторін оголошувались перерви.

Ухвалами суду від 22.06.2023, 15.09.2023 та 17.10.2023 підготовчі засідання у справі відкладалися з підстав, наведених в ухвалах суду.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 16.11.2023 закрито підготовче провадження у справі №907/883/22 та призначено справу до судового розгляду по суті, судове засідання призначено на 23.01.2024. Явка уповноважених представників сторін у судове засідання визнана судом на власний розсуд.

Ухвалою суду від 23.01.2024 судове засідання у справі призначено на 06.03.2024.

В судовому засіданні 06.03.2024 судом за участю уповноважених представників сторін оголошено перерву до 03.04.2024.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення в даній справі прийнято в нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами спору.

В судовому засіданні 03.04.2024 судом у присутності уповноважених представників позивача та відповідача проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

АРГУМЕНТИ СТОРІН СПОРУ

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач покликається на те, що рішенням Чопської міської ради Ужгородського району Закарпатської області №9 від 15.09.2022 Про припинення права постійного користування землею, із посиланням на рішення Господарського суду Закарпатської області від 18.08.2021 у справі №907/219/21 та лист Головного управління ДПС у Закарпатській області №3987/5/07-16-13-08-06 від 11.08.2022, було припинено Спільному українсько-угорському підприємству Геліос право постійного користування земельною ділянкою площею 4,1 га за адресою: м. Чоп, Мукачівське шосе, 2, згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ ЗК №001701 від 03.04.1996.

На переконання позивача, вищевказане рішення відповідача є таким, що підлягає визнанню недійсним, оскільки процедура його прийняття не передбачала іншого варіанту, окрім як припинення права постійного користування землею СП Геліос; крім того, на сесії Чопської міської ради Закарпатської області позивачу взагалі не було надано права висловити власні пояснення щодо безпідставності й незаконності винесення на розгляд сесії означеного питання порядку денного, що було поставлено на голосування навіть без обговорення депутатами.

Покликаючись на відомості, наявні в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, позивач стверджує, що оспорюване рішення було прийнято неуповноваженим органом Чопською міською радою Ужгородського району Закарпатської області, інформація про яку відсутня в ЄДРЮОФОПтаГФ.

На переконання позивача, вирішуючи питання про припинення права постійного користування землею, відповідач повинен був встановлювати факт систематичної несплати земельного податку, натомість, останній цю обставину не досліджував, обмежившись виключно наявністю податкового боргу зі сплати земельного податку.

Позивач наголошує, що розмір податкового боргу, наданий контролюючим органом на адресу Чопської міської територіальної громади, також не досліджувався відповідачем, і такий не відповідає дійсності, що підтверджується численними судовими рішеннями у спорах позивача з контролюючими органами; наразі наявний в останнього податковий борг зі сплати земельного податку в сумі 466 505,55 грн був стягнутий із позивача на підставі рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 у справі №260/3561/20, яке станом на сьогодні перебуває на примусовому виконанні.

Враховуючи вищевикладене, позивач наголошує, що рішення Чопської міської ради Ужгородського району Закарпатської області №9 від 15.09.2022 Про припинення права постійного користування землею суперечить приписам ч. 2 ст. 19 Конституції України та є безпосереднім втручанням у право позивача на мирне володіння майном.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання суду відзиву на позов у порядку ст. 165 ГПК України.

Водночас у надісланих на електронну адресу суду поясненнях по справі б/н від 16.03.2023 (вх. №02.3.1-02/1944/23 від 16.03.2023) представник відповідача вказує на те, що наявність заборгованості позивача по сплаті земельного податку підтверджується листом Головного управління ДПС у Закарпатській області №3987/5/07-16-13-08-06 від 11.08.2022, рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 у справі №260/3561/20, яким присуджено до стягнення зі СП Геліос податковий борг у розмірі 472 381,93 грн за період, зокрема, починаючи з 2017 року (рішення суду набуло законної сили 11.08.2021), виконавчим провадженням №67508182, відкритим у зв`язку із примусовим виконанням рішення Закарпатського окружного .адміністративного суду від 11.05.2021 у справі №260/3561/20, а також листом Головного управління ДПС у Закарпатській області №2322/5/07-16-13-08-07 від 13.03.2023, зі змісту якого випливає, що в межах виконавчого провадження стягнуто лише 32 565,89 грн із загальної суми 472 381,93 грн податкового боргу по платі за землю, присудженої до стягнення рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 у справі №260/3561/20.

Представник відповідача, покликаючись на приписи ч. 4 ст. 75 ГПК України, наголошує, що вищевказаним судовим рішенням встановлена обставина систематичної несплати позивачем земельного податку, і вказане свідчить про обґрунтованість прийнятого відповідачем рішення №9 від 15.09.2022 Про припинення права постійного користування землею на підставі п. д ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України.

Хибним представник відповідача вважає і посилання позивача на приписи ст. 61 Конституції України в контексті наявного рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 у справі №260/3561/20 про стягнення із СП Геліос суми 472 381,93 заборгованості зі сплати земельного податку, оскільки стягнення податкового боргу в судовому порядку є лише способом примусового стягнення добровільно несплаченої заборгованості, а не способом застосування юридичної відповідальності; так само і припинення права постійного користування у зв`язку із систематичною несплатою земельного податку не є видом юридичної відповідальності, а лише наслідком відповідних дій користувача землі.

Водночас представник відповідача зазначає, що постанова Верховного Суду від 30.09.2020 у справі №6/88-Б-05, на висновки щодо застосування норм права в якій посилається позивач у позовній заяві, була прийнята за іншої, ніж у даній справі фактично-доказової бази, а також за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, залежно від яких і прийняті судові рішення, тобто зазначена справа і справа, що розглядається, є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність спірних правовідносин у них та, відповідно, про відсутність підстав враховувати відповідні висновки.

За твердженням представника відповідача, висновок про право органу місцевого самоврядування (Чопської міської ради) самостійно прийняти рішення про припинення права постійного користування у випадку систематичної несплати земельного податку (без необхідності звернення до суду) зроблений у рішенні Господарського суду Закарпатської області від 18.08.2021 у справі №907/219/21 за позовом Чопської міської ради до СП Геліос про припинення права постійного користування земельною ділянкою (тією ж самою, що і в даній справі).

Аналогічно безпідставним представник відповідача вважає і посилання позивача на постанову Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №904/6059/19, оскільки в такій встановлено інші обставини, що передували прийняттю рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою, а саме, набуття іншою особою права власності на частину будівель та споруд, розташованих на спірній земельній ділянці, і наявність клопотання користувача земельної ділянки на вилучення частини земельної ділянки, і це, за висновком Верховного Суду, виключає можливість для органу місцевого самоврядування припинити право постійного користування усією земельною ділянкою.

Безпідставним представник відповідача вважає і твердження позивача про втручання відповідача в його право на мирне володіння своїм майном, оскільки нерухоме майно, що належить на праві власності позивачу, а також земельна ділянка, право постійного користування на яку припинено та яка необхідна для обслуговування такого нерухомого майна, згідно з оскаржуваним рішенням нікому не передані, а тому, позивач не позбавлений права у встановленому законодавством порядку оформити право користування на земельну ділянку, яка необхідна для обслуговування цього нерухомого майна.

Представник відповідача зауважує, що позивач у позовній заяві не вказує із посиланням на конкретні норми законодавства, які саме порушення процедури прийняття оспорюваного рішення мали місце; крім того, навіть за умови наявності порушення внутрішньої процедури прийняття рішення Чопською міською радою, таке порушення жодні права та інтереси позивача не зачіпає, але при цьому, саме рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою є однозначно законним за наявності систематичної несплати земельного податку і значної заборгованості по сплаті останнього, а відтак, не може бути скасоване з формальних підстав, оскільки є правильним по суті.

ДОВОДИ, ВИКЛАДЕНІ СТОРОНАМИ В ІНШИХ ЗАЯВАХ ПО СУТІ СПРАВИ

Позивач через канцелярію суду подав письмові пояснення №559 від 14.03.2023 (вх. №02.3.1-02/1908/23 від 15.03.2023), в яких, серед іншого, наголошує на тому, що в порядку денному протоколу комісії з питань земельних відносин та містобудування №7 від 13.09.2022 не містилося питання, яке стосувалось прийняття оскаржуваного рішення відповідача №9 від 15.09.2022, тобто на вказаній комісії таке взагалі не розглядалось.

Із посиланням на норми Податкового кодексу України позивач зазначає про те, що в разі спливу 1095-денного строку з дня виникнення податкового боргу, такий борг визнається безнадійним та підлягає списанню, у тому числі пеня та штрафні санкції, а відтак, з того часу в податкового органу відсутнє право вживати будь-які заходи щодо стягнення такої суми заборгованості.

Покликаючись на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.06.2015 у справі №907/63/15, постанову Господарського суду Закарпатської області від 03.07.2015 у справі №16/24, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2015 у справі №876/3760/14, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2015 у справі №876/7485/15, постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.08.2017 у справі №2а-0770/1521/12, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2019 у справі №857/608/18 та інші судові рішення, позивач вказує на те, що суму його заборгованості зі сплати земельного податку визначено на підставі відсутніх у матеріалах справи доказів, без урахування переривання податкового боргу та із включенням сум, що не підлягають стягненню у зв`язку із пропуском строку позовної давності, а також сум неузгоджених зобов`язань, які в подальшому скасовані судовими рішеннями. Враховуючи наведене, позивач вважає, що відповідачем не підтверджено, а матеріалами справи не доведено дійсної суми податкового боргу СП Геліос.

Представник відповідача на електронну адресу суду надіслав письмові пояснення б/н від 17.05.2023 (вх. №02.3.1-02/3647/23 від 18.05.2023), в яких, із посиланням на лист Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області №29-7-0.161-1726/2-23 від 18.04.2023, стверджує про те, що дотримання процедури припинення права користування земельною ділянкою, передбаченої ст. 144 Земельного кодексу України, не є необхідним у випадку, якщо підставою для припинення права постійного користування землею є несплата земельного податку, оскільки таке порушення не є порушенням земельного законодавства, а є порушенням вимог податкового законодавства; крім того, державні інспектори навіть не мають повноважень проводити перевірки на предмет несплати земельного податку і, відповідно, надавати приписи про усунення цього порушення, що аналогічно підтверджує неможливість застосування порядку припинення користування земельною ділянкою, передбаченого ст. 144 Земельного кодексу України у спірних правовідносинах.

Представник відповідача звертає увагу, що станом на дату прийняття оскаржуваного рішення Чопської міської ради Ужгородського району Закарпатської області №9 від 15.09.2022 Про припинення права постійного користування землею в позивача була наявна заборгованість зі сплати земельного податку, встановлена рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 у справі №260/3561/20, на суму більше, ніж 440 000 грн (з урахуванням сум стягнутих в межах виконавчого провадження).

За твердженням представника відповідача, СП Геліос було зобов`язане щомісячно (12 разів на рік) сплачувати задекларовані у 2017-2020 роках суми плати за землю, однак цього не робило, що однозначно свідчить про систематичність несплати земельного податку та, відповідно, про обґрунтованість прийняття оскаржуваного рішення №9 від 15.09.2022 про припинення права постійного користування земельною ділянкою на підставі пункту д частини першої статті 141 Земельного кодексу України.

Представник відповідача звертає увагу суду на те, що позивачем доказів здійснення оплати відповідних щомісячних сум земельного податку, зокрема, за період 2017-2020 рр., не надано, так само як і доказів погашення відповідної суми заборгованості, стягнутої згідно з рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 у справі №260/3561/20, а також доказів здійснення позивачем оплати земельного податку за 2021 та 2022 роки.

Із приводу посилань позивача на наявність судових рішень про відмову у задоволенні позовів про стягнення податкового боргу зі сплати земельного податку за певні податкові періоди та про скасування податкових повідомлень-рішень податкових органів, представник відповідача наголошує, що наявність таких судових рішень не змінює тієї обставини, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 у справі №260/3561/20 із позивача стягнуто податковий борг, в тому числі зі сплати податку за землю, у розмірі 472 381,93 грн за період, зокрема, починаючи з 2017 року.

У надісланих на електронну адресу суду поясненнях по справі б/н від 16.10.2023 (вх. №02.3.1-02/7234/23 від 17.10.2023) представник відповідача просить суд врахувати при ухваленні рішення в даній справі лист фінансового управління Чопської міської ради №256/07-18 від 13.10.2023, за змістом якого станом на 01.10.2023 сума податкового боргу зі сплати земельного податку до бюджету Чопської територіальної громади у Спільного українсько-угорського підприємства Геліос у формі Товариства з обмеженою відповідальністю становить 1 491 192,55 грн.

У поданих через підсистему Електронний суд поясненнях по справі б/н від 15.11.2023 (вх. №02.3.1-02/8158/23 від 16.11.2023) представник відповідача покликається на лист Головного управління ДПС у Закарпатській області №9124/5/07-16-13-08-07 від 24.10.2023, згідно з яким за даними інформаційно- комунікаційних систем ДПС, по відкритій інтегрованій картці платника податків СП Геліос (19110530) за кодом платежу 18010500 Земельний податок з юридичних осіб (адміністративний район - 751, Чопська ТГ) станом на 24.10.2023 обліковується податковий борг у розмірі 1 491 192,55 грн (в т.ч. несплаченої пені 50 853,66 грн).

Позивач через канцелярію суду подав письмові пояснення №560 від 02.04.2024 (вх. №02.3.1-02/2662/24 від 03.04.2024), в яких вкотре зазначає про те, що комісією з питань земельних відносин та містобудування питання про припинення СП Геліос права постійного користування спірною земельною ділянкою не розглядалось; протокол вказаної комісії відповідачем на запит позивача не надано, а у протоколі, який міститься на сайті Чопської міської ради Закарпатської області, в порядку денному було відсутнє вказане питання.

Таким чином, на переконання позивача, всупереч затвердженому регламенту, відповідачем було прийнято оспорюване рішення без розгляду комісією з питань земельних відносин та містобудування, хоча саме рішення містить формальне посилання на протокол вказаної комісії.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ. ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

03.04.1996 відповідно до рішення VII сесії 22 скликання Чопської міської Ради народних депутатів від 15.01.1996 Спільному українсько угорському підприємству Геліос (позивачу у справі) було видано Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ ЗК №001701, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №146/33.

На підставі означеного Державного акту позивачу було надано в постійне користування 4,1 га землі в межах згідно із планом землекористування для будівництва заводу будматеріалів, складських приміщень, внутрішньої АЗС та адмінбудинку.

Із наявної в матеріалах справи довідки Закарпатської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах №584 від 13.07.2006 судом встановлено, що земельна ділянка загальною площею 4,1 га, надана Спільному українсько угорському підприємству Геліос на праві постійного користування відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ ЗК №001701 від 03.04.1996, розташована за адресою: м. Чоп, Мукачівське шосе, 2, і їй присвоєно кадастровий номер 2111000000:07:002:0001.

В подальшому, рішенням двадцять п`ятої сесії восьмого скликання Чопської міської ради Ужгородського району Закарпатської області №9 від 15.09.2022 Про припинення права постійного користування землею, прийнятим із урахуванням рішення Господарського суду Закарпатської області від 18.08.2021 у справі №907/219/21, листа Головного управління ДПС у Закарпатській області №3987/5/07-16-13-08-06 від 11.08.2022, протоколу комісії з питань земельних відносин та містобудування №7 від 13.09.2022 та на підставі ст. 122, п. д ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України, припинено Спільному українсько угорському підприємству Геліос право постійного користування земельною ділянкою площею 4,1 га за адресою: м. Чоп, Мукачівське шосе, 2, згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ ЗК №001701 від 03.04.1996.

Позивач, не погодившись із вищенаведеним рішенням Чопської міської ради Ужгородського району Закарпатської області, звернувся із позовом про визнання такого недійсним у судовому порядку, обґрунтовуючи вказане порушенням процедури його прийняття, а також невідповідністю розміру фактичної заборгованості СП Геліос зі сплати земельного податку сумі податкового зобов`язання, що стала передумовою для припинення права постійного користування землею.

У частинах 1 та 4 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права і обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 Цивільного кодексу України).

Із огляду на положення ст. 4 Господарського процесуального кодексу України і ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення.

Згідно із п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

За змістом ст. 393 Цивільного кодексу України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Якщо інше не встановлено законом, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 10 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (ч. 1 ст. 155 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі №903/857/18, від 20.08.2019 у справі №911/714/18.

Отже підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і, водночас, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 20.08.2019 у справі №911/714/18, від 05.12.2019 у справі №914/73/18, від 14.01.2020 у справі №910/21404/17.

Відповідно до ст. 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), місцеве самоврядування в Україні це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (ч. 1 ст. 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні).

Згідно зі ст. 25 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні).

За визначенням, наведеним у ст. 2 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) земельні відносини це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

За приписами ст. 12 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Право постійного користування регламентується статтею 92 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), за визначенням частини 1 якої право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2 статті 116 Земельного кодексу України).

Згідно із приписами частини 1 статті 122 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно зі ст. 23 Земельного кодексу України №561-XII від 18.12.1990, що був чинним на момент виникнення в позивача права постійного користування земельною ділянкою, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Як уже зазначалось судом попередньо, позивачу на праві постійного користування було надано 4,1 га землі за адресою: м. Чоп, Мукачівське шосе, 2, відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії ІІ ЗК №001701 від 03.04.1996, що зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №146/33.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №923/466/17 та від 05.11.2019 у справі №906/392/18, право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 цього Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 Земельного кодексу України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою. Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України.

Згідно зі ст. 141 Земельного України (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення), підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22.09.2005 №5-рп/2005 вказав, що стаття 92 Земельного кодексу України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб.

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні. Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом.

Із комплексного аналізу наведених положень земельного законодавства вбачається, що право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві. Водночас такі підстави умовно можна поділити на дві категорії, а саме: в добровільному порядку (за заявою чи згодою користувача) і в примусовому порядку (позасудовому за рішенням уповноваженого органу, та судовому).

Так, судом встановлено, що рішенням Чопської міської ради Ужгородського району Закарпатської області №9 від 15.09.2022 Про припинення права постійного користування землею припинено позивачу право постійного користування земельною ділянкою площею 4,1 га, розташованою за адресою: м. Чоп, Мукачівське шосе, 2, відповідно до положень п. д ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України, а саме, у зв`язку із систематичною несплатою земельного податку.

Згідно пункту д ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України, однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Положеннями ст. 143 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення) визначено випадки примусового припинення прав на земельну ділянку, яке здійснюється в судовому порядку: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені приписами органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки; ґ1) примусового звернення стягнень на право емфітевзису, суперфіцію за зобов`язаннями особи, яка використовує земельну ділянку на такому праві.

Перелік підстав примусового припинення прав на земельну ділянку в судовому порядку є вичерпним, а систематична несплата земельного податку не включена до цього переліку (ст. 143 Земельного кодексу України).

З урахуванням системного аналізу змісту статей 141, 143, 149 Земельного кодексу України, суд зауважує, що за наявності підстав, передбачених пунктом д статті 141 Земельного кодексу України, припинення права користування земельною ділянкою проводиться у загальному порядку за рішенням компетентного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування.

При цьому, порядок припинення права користування земельними ділянками, передбачений частинами першою, другою статті 144 Земельного кодексу України (в частині виявлення порушення земельного законодавства та видачі припису щодо його усунення) у такому випадку не застосовується, оскільки систематична несплата земельного податку не фіксується державним інспектором сільського господарства чи державним інспектором з охорони довкілля, а контроль за сплатою земельного податку (оскільки позивач є постійним землекористувачем) віднесено до повноважень податкових органів.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі №924/856/20.

Згідно ст. 206 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення), використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платники податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначаються й регулюються Податковим кодексом України (тут і надалі в редакції, чинній станом на момент прийняття спірного рішення).

За змістом підп. 14.1.147. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, плата за землю обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до підп. 14.1.72. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, земельний податок обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Платниками плати за землю є, зокрема, землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування (підп. 269.1.1.2. п. 269.1. ст. 269 Податкового кодексу України).

За змістом підп. 270.1.1.3. п. 270.1. ст. 270 Податкового кодексу України, об`єктами оподаткування платою за землю є земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування.

Як вбачається із преамбули рішення Чопської міської ради Ужгородського району Закарпатської області №9 від 15.09.2022 Про припинення права постійного користування землею, однією із підстав для його прийняття слугував, зокрема, лист Головного управління ДПС у Закарпатській області №3987/5/07-16-13-08-06 від 11.08.2022 разом із долученою до нього довідкою контролюючого органу про стан заборгованості позивача по сплаті земельного податку станом на 01.08.2022.

Аналогічна інформація зазначена також і в наявній у матеріалах справи пояснювальній записці до проєкту рішення Про припинення права постійного користування землею (том 1, арк. спр. 105).

Проаналізувавши зміст довідки Головного управління ДПС у Закарпатській області, долученої до листа №3987/5/07-16-13-08-06 від 11.08.2022, суд встановив, що податкове зобов`язання Спільного українсько-угорського підприємства Геліос у формі Товариства з обмеженою відповідальністю за кодом платежу 18010500 Земельний податок з юридичних осіб складає суму 1 369 630,14 грн (дата виникнення боргу 02.07.2007).

У даному контексті слід відзначити, що припинення права постійного користування позивачем спірною земельною ділянкою площею 4,1 га, скасування виданого останньому Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ІІ ЗК №001701 від 03.04.1996, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №146/33, та повернення спірної земельної ділянки у землі запасу Чопської міської ради виступало предметом розгляду Господарським судом Закарпатської області у справі №907/63/15, рішенням в якій позов Ужгородського міжрайонного прокурора, заявлений в інтересах держави в особі Чопської міської ради, задоволено повністю та, зокрема, припинено право постійного користування Спільного українсько-угорського підприємства Геліос у формі Товариства з обмеженою відповідальністю земельною ділянкою площею 4,1 га, наданою відповідно до рішення Чопської міської ради народних депутатів 7 сесії 22 скликання від 15.01.1996; скасовано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ІІ - ЗК №001701, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №146/33 від 05.04.1996; зобов`язано Спільне українсько-угорське підприємство Геліос у формі Товариства з обмеженою відповідальністю повернути у землі запасу Чопської міської ради земельну ділянку площею 4,1 га, що була надана у постійне користування відповідно до рішення Чопської міської ради народних депутатів 7 сесії 22 скликання від 15.01.1996.

Водночас постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.06.2015 рішення Господарського суду Закарпатської області від 02.04.2015 у справі №907/63/15 скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Так, апеляційним судом у вказаній постанові констатовано, що місцевим господарським судом не надано належної оцінки запереченням відповідача щодо наявності податкового боргу, які ґрунтувались на самостійній зміні контролюючим органом призначення платежів (узгодженого земельного податку) за вказаний прокурором у позовній заяві період, безпідставно не взято до уваги наявність у провадженні Закарпатського окружного адміністративного суду справи №20-0070/3089/12, постанова у якій прийнята 22.01.2013, та перевірка законності якої в апеляційному порядку (справа №4788/13876) здійснена Львівським апеляційним адміністративним судом, котрим встановлено факт сплати СП Геліос у межах встановленого строку, визначеним Законом №2181-ІІІ, узгодженого комунального та земельного податків в період з 01.07.2003 по 13.06.2006, з 01.11.2004 по 09.10.2007, з 30.05.2005 по 27.11.2007, з 30.05.2005 по 24.01.2008 і неправомірне зарахування третьою особою поточних платежів в рахунок погашення податкового боргу (зміна призначення платежу).

Водночас матеріали справи містять також і ряд інших судових рішень, ухвалених за наслідками розгляду спорів між позивачем та податковими органами щодо стягнення заборгованості зі сплати земельного податку, а також щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, у яких суди дійшли висновку, зокрема, про те, що узгоджене податкове зобов`язання не є саме по собі доказом наявності боргу у СП Геліос по сплаті земельного податку.

За наведених обставин, суд зазначає про помилковість застосування відповідачем листа Головного управління ДПС у Закарпатській області №3987/5/07-16-13-08-06 від 11.08.2022 разом із долученою до нього довідкою про стан заборгованості позивача по сплаті земельного податку в якості підстави для прийняття оспорюваного рішення та припинення права постійного користування Спільного українсько-угорського підприємства Геліос у формі Товариства з обмеженою відповідальністю земельною ділянкою площею 4,1 га за адресою: м. Чоп, Мукачівське шосе, 2, без належного та всебічного дослідження факту систематичної несплати позивачем земельного податку та наявності в останнього податкової заборгованості саме в тому розмірі, що зазначений у довідці контролюючого органу та станом на дату виникнення такого боргу 02.07.2007.

Крім того, відповідачем не подано суду жодних доказів у підтвердження розміру заборгованості позивача зі сплати земельного податку станом на 02.07.2007 у розмірі 1 369 630,14 грн, що зазначений у листі Головного управління ДПС у Закарпатській області від 11.08.2022, який слугував підставою для прийняття оспорюваного рішення.

Водночас суд критично оцінює посилання представника відповідача на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 у справі №260/3561/20, яким із позивача стягнуто податковий борг, в тому числі зі сплати податку за землю, у розмірі 472 381,93 грн за період, починаючи з 2017 року, а також на отримані після прийняття оспорюваного рішення від 15.09.2022 листи Головного управління ДПС у Закарпатській області від 13.03.2023 та 24.10.2023, які датовані значно пізніше за час прийняття оспорюваного рішення №9 від 15.09.2022, щодо наявності у СП Геліос непогашених податкових зобов`язань, оскільки відповідач як суб`єкт владних повноважень у спірних правовідносинах не може обґрунтовувати правомірність рішення, що оскаржується, іншими обставинами, ніж ті, що зазначені безпосередньо в документі, що оскаржується. За іншого підходу суб`єкт владних повноважень міг би самостійно та довільно змінювати (доповнювати) обґрунтування своїх дій (рішень) після їх вчинення (ухвалення), що не сумісне з принципами правової визначеності та належного урядування, які є фундаментальними для правової держави. У зв?язку із цим, суд під час перевірки правомірності рішення суб?єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб?єктом владних повноважень для доведення правомірності (виправдання) свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №826/17201/17 та від 14.07.2021 у справі №520/11594/19.

З урахуванням наведеного, суд не вбачає визначених законом підстав для надання оцінки та застосування у спірних правовідносинах обставин, встановлених судовим рішенням, наявність якого не слугувала підставою для припинення позивачу права постійного користування земельною ділянкою шляхом прийняття відповідачем оспорюваного рішення.

Водночас заслуговує на увагу і той факт, що у преамбулі рішення Чопської міської ради Ужгородського району Закарпатської області №9 від 15.09.2022 Про припинення права постійного користування землею міститься посилання на протокол засідання комісії з питань земельних відносин та містобудування №7 від 13.09.2022, порядком денним якого взагалі не передбачався розгляд питання про припинення права постійного користування позивача земельною ділянкою площею 4,1 га за адресою: м. Чоп, Мукачівське шосе, 2.

Проаналізувавши вищевикладене в сукупності, суд дійшов висновку про те, що позивачем належними й допустимими доказами обґрунтовано незаконність рішення Чопської міської ради Ужгородського району Закарпатської області №9 від 15.09.2022 Про припинення права постійного користування землею, у зв`язку із чим таке підлягає визнанню недійсним судом.

Що стосується заявленої позивачем вимоги про визнання за ним права постійного користування земельною ділянкою площею 4,1 га, за адресою: м. Чоп, Мукачівське шосе, 2, на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ЗК №001701 від 03.04.1996, суд зазначає наступне.

За змістом статті 15 Цивільного кодексу України, право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Таким чином, у розумінні наведених законодавчих норм, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Водночас під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України.

Як було зазначено вище, статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, до яких належать, в тому числі, визнання права.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Отже суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №912/1856/16 та від 14.05.2019 у справі №910/11511/18.

Позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Тобто метою подання цього позову є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Крім того, наслідком визнання права може бути визнання наявності або відсутності обов`язків у особи або їх припинення, визнання особи такою, що втратила право, визнання наявності правовідносин, тощо, про що також можуть заявлятися позовні вимоги.

Відповідно до положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність із точки зору ст. 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 Рішення ЄСПЛ у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2015).

Отже законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з урахуванням положень ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції.

З урахуванням вищенаведеного та беручи до уваги характер спірних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що право постійного користування земельною ділянкою площею 4,1 га, за адресою: м. Чоп, Мукачівське шосе, 2, належить позивачеві на законних підставах відповідно до Державного акту серії ІІ-ЗК №001701 від 03.04.1996, а відтак, достатнім та ефективним способом захисту порушеного речового права позивача є задоволення позову в частині визнання недійсним оспорюваного рішення №9 від 15.09.2022, із огляду на що в задоволенні вимоги про визнання права постійного користування необхідно відмовити, оскільки таке право наявне у позивача в силу наявності відповідного правовстановлюючого документа.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач доказів на спростування викладених позивачем обставин суду не надав, а його аргументи не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи та положеннях законодавства.

З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ У СПРАВІ

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 2481 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст. 11, 13, 14, 73 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України

СУД УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Визнати недійсним рішення Чопської міської ради Ужгородського району Закарпатської області №9 від 15.09.2022 Про припинення права постійного користування землею.

3. Стягнути з Чопської міської ради Закарпатської області, вул. Берег, будинок 2, м. Чоп, Ужгородський район, Закарпатська область, 89502 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 04053737) на користь Спільного українсько-угорського підприємства Геліос у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, вул. Мукачівське шосе, будинок 2, м. Чоп, Ужгородський район, Закарпатська область, 89502 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 19110530) суму 2481 грн (Дві тисячі чотириста вісімдесят одна гривня) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду, згідно зі ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

6. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повне судове рішення складено та підписано 02.05.2024.

Суддя Пригара Л.І.