Постанова

від 19.11.2024 по справі 907/883/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 907/883/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників сторін:

позивача - не з`явилися,

відповідача - Олійника Р. Б. (адвоката, в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спільного українсько-угорського підприємства "Геліос" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 (колегія суддів: Скрипчук О. С. - головуючий, Плотніцький Б. Д, Лагутін В. Б.) у справі

за позовом Спільного українсько-угорського підприємства "Геліос" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю

до Чопської міської ради Закарпатської області

про визнання права постійного користування земельною ділянкою та визнання недійсним рішення,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Спільне українсько-угорське підприємство "Геліос" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - СП "Геліос") звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Чопської міської ради Закарпатської області (далі - Чопська міська рада) про визнання права постійного користування земельною ділянкою площею 4,1 га за адресою: м. Чоп, Мукачівське шосе, 2, на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-ЗК № 001701 від 03.04.1996; визнання недійсним рішення Чопської міської ради Ужгородського району Закарпатської області від 15.09.2022 № 9 "Про припинення права постійного користування землею".

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав про порушення процедури прийняття рішення Чопською міською радою від 15.09.2022 № 9 "Про припинення права постійного користування землею". Позивач посилався на невідповідність розміру фактичної заборгованості СП "Геліос" зі сплати земельного податку сумі податкового зобов`язання, на судові рішення у спорах позивача з контролюючими органами та зазначав про відсутність підстав для припинення права постійного користування земельною ділянкою СП "Геліос".

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Згідно з рішенням Господарського суду Закарпатської області від 03.04.2024 (суддя Пригара Л. І.) у справі № 907/883/22 позов СП "Геліос" задоволено частково.

Визнано недійсним рішення Чопської міської ради від 15.09.2022 № 9 "Про припинення права постійного користування землею".

Стягнуто з Чопської міської ради на користь СП "Геліос" 2481,00 грн витрат зі сплати судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

2.2. Суд першої інстанції виходив із того, що однією із підстав для прийняття спірного рішення Чопською міською радою від 15.09.2022 № 9 слугував, зокрема, лист Головного управління державної податкової служби у Закарпатській області від 11.08.2022 № 3987/5/07-16-13-08-06 разом із долученою до нього довідкою контролюючого органу про стан заборгованості позивача зі сплати земельного податку станом на 01.08.2022. Суд першої інстанції зазначив, що за змістом довідки Головного управління державної податкової служби у Закарпатській області, долученої до цього листа, податкове зобов`язання СП "Геліос" за кодом платежу 18010500 "Земельний податок з юридичних осіб" складає 1 369 630,14 грн (дата виникнення боргу - 02.07.2007). Разом з тим суд першої інстанції зазначив про помилковість застосування відповідачем листа Головного управління державної податкової служби у Закарпатській області від 11.08.2022 № 3987/5/07-16-13-08-06 разом із долученою до нього довідкою про стан заборгованості позивача зі сплати земельного податку як підстави для прийняття спірного рішення та припинення права постійного користування СП "Геліос" земельною ділянкою без належного та всебічного дослідження факту систематичної несплати позивачем земельного податку та наявності у відповідача податкової заборгованості саме в тому розмірі, що зазначений у довідці контролюючого органу та станом на дату виникнення такого боргу - 02.07.2007.

При цьому суд першої інстанції зазначив, що судові рішення у справі № 907/63/15, а також матеріали справи містять також і ряд інших судових рішень, ухвалених за наслідками розгляду спорів між позивачем та податковими органами щодо стягнення заборгованості зі сплати земельного податку та про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, в яких, як установив суд першої інстанції, суди виснували, зокрема, про те, що узгоджене податкове зобов`язання не є саме по собі доказом наявності боргу у СП "Геліос" зі сплати земельного податку. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем не подано суду жодних доказів на підтвердження розміру заборгованості позивача зі сплати земельного податку станом на 02.07.2007 у розмірі 1 369 630,14 грн, що зазначений у листі Головного управління державної податкової служби у Закарпатській області від 11.08.2022, який слугував підставою для прийняття спірного рішення.

Суд першої інстанції також зазначив, що не надає оцінки та не враховує обставин, встановлених рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 у справі № 260/3561/20, оскільки його наявність не слугувала підставою для припинення позивачу права постійного користування земельною ділянкою шляхом прийняття відповідачем спірного рішення.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем належними й допустимими доказами обґрунтовано незаконність рішення Чопської міської ради від 15.09.2022 № 9 "Про припинення права постійного користування землею", тому воно підлягає визнанню недійсним судом. Водночас суд першої інстанції зазначив, що з урахуванням наведеного право постійного користування земельною ділянкою площею 4,1 га за адресою: м. Чоп, Мукачівське шосе, 2, належить позивачеві на законних підставах відповідно до Державного акта серії ІІ-ЗК № 001701 від 03.04.1996; достатнім та ефективним способом захисту порушеного речового права позивача є задоволення позову в частині визнання недійсним спірного рішення відповідача від 15.09.2022 № 9. Тому суд першої інстанції в задоволенні вимоги про визнання права постійного користування відмовив, оскільки зазначив, що таке право наявне у позивача відповідно до правовстановлюючого документа.

2.3. Західний апеляційний господарський суд ухвалив постанову від 07.08.2024 у справі № 907/883/22, якою рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.04.2024 у справі № 907/883/22 скасував; прийняв нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог СП "Геліос" відмовив; здійснив розподіл судових витрат.

2.4. Суд апеляційної інстанції виходив із того, що орган місцевого самоврядування перед прийняттям спірного рішення від 15.09.2022 № 9 вжив достатніх заходів (у межах наявної компетенції) для з`ясування факту систематичної несплати позивачем земельного податку, а сама лише спірність (на думку позивача) суми заборгованості не спростовує факту систематичної несплати позивачем земельного податку. Тому, як зазначив суд апеляційної інстанції, згадування (врахування) у преамбулі рішення Чопської міської ради від 15.09.2022 № 9 "Про припинення права постійного користування землею" листа Головного управління державної податкової служби у Закарпатській області від 11.08.2022 № 3987/5/07-16-13-08-06 не може свідчити про незаконність такого рішення, враховуючи доведеність систематичної несплати земельного податку, що підтверджується іншими матеріалами справи.

Суд апеляційної інстанції виснував, що систематичність несплати позивачем земельного податку також підтверджується рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 № 260/3561/20. Разом з тим, як зауважив суд апеляційної інстанції, позивач доказів про здійснення оплати відповідних щомісячних сум земельного податку, зокрема за період 2017- 2019 років, не надав, так само як не надав і доказів про погашення відповідної суми заборгованості, стягнутої згідно із зазначеним рішенням адміністративного суду. Так само позивачем не надано доказів щодо здійснення ним оплати за землю за 2020, 2021 та 2022 роки.

Суд апеляційної інстанції погодився з доводами апеляційної скарги про те, що, враховуючи доведеність систематичної несплати земельного податку позивачем, ненадання ним доказів про сплату земельного податку і здійснення погашення заборгованості, суд першої інстанції не мав підстав визнавати недійсним рішення Чопської міської ради від 15.09.2022 № 9 "Про припинення права постійного користування землею". Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про помилковість висновку суду першої інстанції щодо визнання недійсним спірного рішення від 15.09.2022 № 9 "Про припинення права постійного користування землею".

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погодившись із постановою Західного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 у справі № 907/883/22, СП "Геліос" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 у справі № 907/883/22 скасувати, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.04.2024 у справі № 907/883/22 залишити в силі.

3.2. СП "Геліос", звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20.08.2019 у справі № 911/714/18, від 05.12.2019 у справі № 914/73/18, від 14.01.2020 у справі № 910/21404/17, від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, від 28.05.2020 у справі № 826/17201/17 та від 14.07.2021 у справі № 520/11594/19. СП "Геліос" також вважає, що суд апеляційної інстанції обґрунтував рішення фактом доведеності систематичної несплати земельного податку виключно на підставі доводів апеляційної скарги, без встановлення фактичних обставин справи та підтвердження їх доказами.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 03.04.1996 відповідно до рішення VII сесії 22 скликання Чопської міської Ради народних депутатів від 15.01.1996 СП "Геліос" видано Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ЗК № 001701, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 146/33.

4.2. На підставі цього Державного акта позивачу було надано в постійне користування 4,1 га землі в межах згідно з планом землекористування для будівництва заводу будматеріалів, складських приміщень, внутрішньої автозаправної станції та адміністративного будинку.

4.3. За змістом довідки Закарпатської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" від 13.07.2006 № 584 земельна ділянка загальною площею 4,1 га, надана СП "Геліос" на праві постійного користування відповідно до Державного акта на право постійного користування землею від 03.04.1996 серії ІІ-ЗК № 001701, розташована за адресою: м. Чоп, Мукачівське шосе, 2, з кадастровим номером 2111000000:07:002:0001.

4.4. Згідно з рішенням двадцять п`ятої сесії восьмого скликання Чопської міської ради від 15.09.2022 № 9 "Про припинення права постійного користування землею", прийнятим із урахуванням рішення Господарського суду Закарпатської області від 18.08.2021 у справі № 907/219/21, листа Головного управління державної податкової служби у Закарпатській області від 11.08.2022 № 3987/5/07-16-13-08-06, протоколу комісії з питань земельних відносин та містобудування від 13.09.2022 № 7 та на підставі статті 122, пункту "д" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України, припинено право постійного користування СП "Геліос" земельною ділянкою площею 4,1 га за адресою: м. Чоп, Мукачівське шосе, 2, згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 03.04.1996 серії ІІ-ЗК № 001701.

4.5. Як зазначив суд апеляційної інстанції, позивач наголошував, що дані про розмір податкового боргу, надані контролюючим органом Чопській міській раді, не досліджувалися відповідачем і, за твердженням позивача, не відповідають дійсності, що підтверджується численними судовими рішеннями у спорах позивача з контролюючими органами; наявний у позивача податковий борг зі сплати земельного податку в сумі 466 505,55 грн був стягнутий із позивача на підставі рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 у справі № 260/3561/20, яке станом на сьогодні перебуває на примусовому виконанні.

4.6. Спір виник у зв`язку із наявністю чи відсутністю правових підстав для визнання права постійного користування земельною ділянкою за позивачем та визнання недійсним рішення про припинення права постійного користування землею.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення з огляду на таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги СП "Геліос" про визнання недійсним рішення Чопської міської ради від 15.09.2022 № 9 "Про припинення права постійного користування землею" та про визнання права постійного користування земельною ділянкою. Позов обґрунтований тим, що рішення Чопської міської ради від 15.09.2022 № 9 було прийняте за недоведеності правових підстав, з порушенням процедури прийняття та без урахування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

5.4. Згідно із частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

5.5. Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" унормовано, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить вирішення відповідно до закону питань із врегулювання земельних відносин.

5.6. Згідно із частиною 10 статті 59 цього Закону акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

5.7. Частиною 1 статті 155 Земельного кодексу України визначено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

5.8. Таким чином, якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, він визнається недійсним у судовому порядку.

5.9. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

5.10. Згідно із частиною 1 статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

5.11. За змістом частини 1 статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, вилучення земельних ділянок комунальної власності із постійного користування відповідно до цього Кодексу.

5.12. Відповідно до частини 1 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Конституційний Суд України у Рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 зазначив, що стаття 92 Земельного кодексу України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб.

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 924/482/21.

5.13. Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 цього Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, на який також посилається скаржник).

5.14. Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди враховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140- 149 Земельного кодексу України.

5.15. Згідно з пунктом "д" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Водночас стаття 143 Земельного кодексу України визначає випадки примусового припинення прав на земельну ділянку, яке здійснюється у судовому порядку. З положень статті 143 Земельного кодексу України вбачається, що перелік підстав примусового припинення прав на земельну ділянку в судовому порядку є вичерпним, а систематична несплата земельного податку не включена до цього переліку.

З урахуванням системного аналізу змісту статей 141, 143, 144 Земельного кодексу України за наявності підстав, передбачених пунктом «д» статті 141 цього Кодексу, припинення права користування земельною ділянкою проводиться у загальному порядку - за рішенням компетентного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування. Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 924/689/17, від 15.12.2021 у справі № 924/856/20.

5.16. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову СП "Геліос", виходив із того, що орган місцевого самоврядування перед прийняттям спірного рішення від 15.09.2022 № 9 вжив достатні заходи (у межах наявної компетенції) для з`ясування факту систематичної несплати позивачем земельного податку, а сама лише спірність (на думку позивача) суми заборгованості не спростовує факту систематичної несплати позивачем земельного податку. Тому, як зазначив суд апеляційної інстанції, згадування (врахування) у преамбулі рішення Чопської міської ради від 15.09.2022 № 9 "Про припинення права постійного користування землею" листа Головного управління державної податкової служби у Закарпатській області від 11.08.2022 № 3987/5/07-16-13-08-06 не може свідчити про незаконність такого рішення, враховуючи доведеність систематичної несплати земельного податку, що підтверджується іншими матеріалами справи.

Суд апеляційної інстанції виснував, що систематичність несплати позивачем земельного податку також підтверджується рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 у справі № 260/3561/20. Разом з тим, як зауважив суд апеляційної інстанції, позивач доказів про здійснення оплати відповідних щомісячних сум земельного податку, зокрема, за період 2017- 2019 років не надав, так само як не надав і доказів про погашення відповідної суми заборгованості, стягнутої згідно із зазначеним рішенням адміністративного суду; так само позивачем не надано доказів щодо здійснення ним оплати за землю за 2020, 2021 та 2022 роки.

Суд апеляційної інстанції погодився з доводами апеляційної скарги про те, що, враховуючи доведеність систематичної несплати земельного податку позивачем, ненадання ним доказів про сплату земельного податку і здійснення погашення заборгованості, суд першої інстанції не мав підстав визнавати недійсним рішення Чопської міської ради від 15.09.2022 № 9 "Про припинення права постійного користування землею". Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про помилковість висновку суду першої інстанції щодо визнання недійсним спірного рішення від 15.09.2022 № 9 "Про припинення права постійного користування землею".

5.17. Не погодившись із постановою Західного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 у справі № 907/883/22, СП "Геліос" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, СП "Геліос" посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.18. Пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

5.19. Скаржник у касаційній скарзі зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20.08.2019 у справі № 911/714/18, від 05.12.2019 у справі № 914/73/18, від 14.01.2020 у справі № 910/21404/17, від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, від 28.05.2020 у справі № 826/17201/17 та від 14.07.2021 у справі № 520/11594/19.

СП "Геліос" також вважає, що суд апеляційної інстанції обґрунтував рішення фактом доведеності систематичної несплати земельного податку виключно на підставі доводів апеляційної скарги, без встановлення фактичних обставин справи та підтвердження їх доказами.

5.20. Як зазначає скаржник, у постановах Верховного Суду від 20.08.2019 у справі № 911/714/18, від 05.12.2019 у справі № 914/73/18, від 14.01.2020 у справі № 910/21404/17 сформульовано висновки про те, що "підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі".

5.21. Колегія суддів установила, що предметом позову у справі № 911/714/18 були вимоги про визнання незаконним та скасування рішення про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, укладеного з позивачем. Верховний Суд погодився з висновками судів про відмову в задоволенні позову, оскільки у справі встановлено, що саме лише прийняття відповідачем спірного рішення не порушує прав позивача та не може бути підставою для його скасування, так як воно за своєю природою є підготовчою складовою процедури внесення змін до укладених з позивачем договорів оренди.

5.22. У справі № 914/73/18 предметом позову були вимоги про визнання незаконною і скасування ухвали міської ради, визнання недійсним договору оренди землі, визнання за державою в особі позивача права власності на земельну ділянку. Суди відмовили у задоволенні позову у справі № 914/73/18. Суди встановили, що в матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достатні докази на підтвердження перебування спірної земельної ділянки у користуванні чи власності позивачів на момент її вилучення або належності цієї земельної ділянки до земель оборони, що унеможливлює встановлення права позивача на цю земельну ділянку.

5.23. У справі № 910/21404/17 предметом позову були вимоги про визнання недійсним рішення міської ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва житла військовослужбовцям. Суди задовольнили позовні вимоги у справі № 910/21404/17. Мотивуючи свої рішення, суди у справі № 910/21404/17 послалися на те, що спірне рішення є актом розпорядження земельною ділянкою, а міська рада, надаючи згоду на вчинення дій з розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки установі, діяла як власник (представник власника) та перевищила свої повноваження, чим порушила права держави на землі оборони. Верховний Суд, скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд, зазначив, що суди залишили поза увагою приписи пунктів 4 і 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності".

5.24. У постанові Великої палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, на яку посилається скаржник, Верховний Суд виклав такі висновки:

"Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою ".

У справі № 906/392/18 предметом позову були вимоги про визнання недійсним рішення селищної ради, яким припинено позивачу право постійного користування земельною ділянкою на підставі пункту "в" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України у зв`язку із припиненням діяльності позивача. Позов у справі № 906/392/18 було задоволено, оскільки суди встановили, що місцева рада прийняла рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою позивача як правонаступника прав та обов`язків особи, якій було видано державний акт на право постійного користування землею, без належних на те законодавчо встановлених підстав, тому порушила та незаконно припинила право постійного користування земельною ділянкою позивача. Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій.

5.25. У справі № 907/883/22, яка розглядається, висновки суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для визнання недійсним рішення відповідача про припинення права постійного користування земельною ділянкою не суперечать висновкам, наведеним у справах № 911/714/18, № 914/73/18, № 910/21404/17, № 906/392/18, щодо підстав для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) органу місцевого самоврядування, а також щодо припинення права користування земельною ділянкою лише з підстав, визначених статтею 141 Земельного кодексу України.

Так, у справі № 907/883/22 суд апеляційної інстанції встановив, що обставиною, яка слугувала підставою для прийняття оскаржуваного рішення, стала систематична несплата позивачем земельного податку (пункт "д" статті 141 Земельного кодексу України). Як зазначив суд апеляційної інстанції, посилання відповідача на обставини, встановлені рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 у справі № 260/3561/20, в жодному разі не змінює обставину, що стала підставою для прийняття оскаржуваного рішення, - такою підставою була і є систематична несплата земельного податку, що мав щомісячно сплачуватись постійним користувачем землі. Суд апеляційної інстанції врахував, що за умови наявності порушення якоїсь внутрішньої процедури прийняття рішень міською радою, таке порушення жодні права та інтереси позивача не зачіпає, але при цьому саме рішення міської ради про припинення права постійного користування земельною ділянкою є законним за наявності систематичної несплати земельного податку і значної заборгованості зі сплати відповідного податку.

При цьому колегія суддів зазначає, що СП "Геліос" ані в позовній заяві, ані в касаційній скарзі не спростовує факт систематичної несплати земельного податку, а посилається лише на формальні недоліки спірного рішення про припинення права постійного користування землею, не спростовуючи при цьому підставу для його прийняття - факт систематичної несплати земельного податку. Тому обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що спірне рішення не може бути скасоване з формальних підстав, оскільки воно є правильним по суті (наявна заборгованість і систематичність щодо несплати земельного податку).

5.26. У постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 826/17201/17, на яку посилається скаржник, сформульовано такий висновок:

"…суб`єкт владних повноважень не може обґрунтовувати правомірність рішення, що оскаржується, іншими обставинами, ніж ті, що зазначені безпосередньо в листі, що оскаржується. За іншого підходу суб`єкт владних повноважень міг би самостійно та довільно змінювати (доповнювати) обґрунтування своїх дій (рішень) після їх вчинення (ухвалення), що не сумісне з принципами правової визначеності та належного урядування, які є фундаментальними для правової держави".

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 520/11594/19, на яку посилається скаржник.

5.27. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 826/17201/17 ухвалена за позовом про визнання протиправною відмови відповідача у наданні позивачу дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

5.28. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 520/11594/19 ухвалена за позовом про визнання протиправною відмови відповідача за заявою позивача про надання містобудівних умов та обмежень для завершення самочинно розпочатого будівництва нежитлової будівлі (торговельного призначення).

5.29. Враховуючи предмет, підстави та правове регулювання спірних правовідносин у справі № 907/883/22, що розглядається, колегія суддів вважає, що зміст спірних правовідносин у справах № 826/17201/17, № 520/11594/19 є неподібним зі справою № 907/883/22. Тому доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28.05.2020 у справах № 826/17201/17, № 520/11594/19 є безпідставними.

5.30. Отже, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не підтвердилися.

5.31. Посилаючись на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, СП "Геліос" у касаційній скарзі зазначає про те, що суд апеляційної інстанції обґрунтував рішення фактом доведеності систематичної несплати земельного податку виключно на підставі доводів апеляційної скарги, без встановлення фактичних обставин справи та підтвердження їх доказами.

5.32. Колегія суддів, розглянувши наведені доводи СП "Геліос", зазначає, що відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

5.33. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

5.34. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

5.35. За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, наведені СП "Геліос" підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цієї підстави.

5.36. Колегія суддів зазначає, що доводи скаржника про обґрунтування судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови виключно доводами відповідача, а також посиланням на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 у справі № 260/3561/20, довідку контролюючого органу, якими, на думку СП "Геліос", не підтверджується факт систематичної несплати земельного податку, спрямовані на переоцінку доказів.

5.37. Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно із частиною 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

5.38. Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

5.39. Згідно із частинами 1, 2 статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

5.40. Вирішуючи спір у справі № 907/883/22, що розглядається, суд апеляційної інстанції врахував наведені вимоги процесуального права. Суд надав належну оцінки доводам як позивача про те, що спірне рішення прийняте неуповноваженим органом та без встановлення цим органом факту систематичної несплати земельного податку, з посиланням на те, що податковий борг зі сплати земельного податку в сумі 466 505,55 грн був стягнутий із позивача на підставі рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 у справі № 260/3561/20, яке станом на сьогодні перебуває на примусовому виконанні.

Також суд апеляційної інстанції надав оцінку доводам відповідача про те, що згадування у преамбулі рішення Чопської міської ради від 15.09.2022 № 9 "Про припинення права постійного користування землею" офіційного листа Головного управління ДПС у Закарпатській області від 11.08.2022 № 3987/5/07-16-13-08-06 в жодному випадку не може свідчити про незаконність такого рішення, враховуючи доведеність систематичної несплати земельного податку, що підтверджується іншими матеріалами справи, в тому числі рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 року у справі № 260/3561/20; доводам про те, що позивачем доказів щодо здійснення оплати відповідних щомісячних сум земельного податку, зокрема, за період 2017- 2019 років, не надано, так само як не надано і доказів про погашення відповідної суми заборгованості, стягнутої згідно із зазначеним рішенням адміністративного суду, а також про те, що позивачем не надано доказів щодо здійснення ним оплати за землю за 2020, 2021 та 2022 роки.

При цьому суд дослідив докази, наявні у матеріалах справи, що були подані сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень, а відтак, висновки суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову є законними та обґрунтованими.

5.41. Колегія суддів зазначає, що інші доводи, викладені в касаційній скарзі, стосуються з`ясування обставин, уже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому суд касаційної інстанції не може взяти їх до уваги згідно з положеннями частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

6.3. За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. Оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

6.5. Ураховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися під час касаційного провадження, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, тому підстав для задоволення касаційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваної постанови немає.

7. Судові витрати

Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Спільного українсько-угорського підприємства "Геліос" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 у справі № 907/883/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак