Постанова

від 30.04.2024 по справі 128/2636/20

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 128/2636/20

Провадження № 22-ц/801/696/2024,22-ц/801/937/2024

Категорія: 61

Головуючий у суді 1-ї інстанції Карпінська Ю. Ф.

Доповідач:Міхасішин І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 рокуСправа № 128/2636/20м. Вінниця

Вінницький апеляційнийсуд ускладі колегіїсуддів судовоїпалати зцивільних справ:головуючого: Міхасішина І.В.

суддів: Войтка Ю.Б., Стадника Ю.Б.

з участю секретаря судового засідання: КахноО.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу № 128/2636/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Якушинецька сільська рада, про визнання заповіту недійсним,

за апеляційнимискаргами позивачки ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 22 січня 2024 року та додаткове рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 20 лютого 2024 року, ухвалені у складі судді Карпінської Ю.Ф.,

встановив:

В вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Якушинецька сільська рада, про визнання заповіту недійсним

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що її батьками є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Крім неї, дітьми ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 . Батько ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . 23.02.1993 нею укладено шлюб з ОСОБА_9 , після чого їй присвоєно прізвище « ОСОБА_10 ». ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6 у віці 91 рік. Після її смерті відкрилася спадщина, тому вона звернулася до Вінницької районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, оскільки вважала, що має право на спадщину за законом, як донька спадкоємиці. 12.02.2019 в кінці спливу шестимісячного строку на прийняття спадщини помер спадкоємець ОСОБА_7 (її брат). Після прийняття участі в організації похорон брата вона звернулася до Вінницької державної нотаріальної контори для отримання відповідного свідоцтва, але нотаріус повідомила, що не може видати їй свідоцтво про право на спадщину за законом, оскільки існує заповіт. Про існування заповіту їй відомо не було. Відповідно до заповіту, посвідченого 13.10.2016 секретарем Майданської сільської ради Вінницького району Вінницької області ОСОБА_11 , ОСОБА_6 заповіла все своє майно, яке належало їй на день смерті, своїм дочкам: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також своєму сину ОСОБА_7 у рівних частках кожному. У заповіті її здивувало те, що станом на 30.10.2016, коли живими було п`ятеро дітей, крім ОСОБА_12 , в заповіті зазначено лише дві сестри. Вважаючи, що заповідати лише трьом дітям із п`яти мати точно не могла, вона почала вивчати це питання. Дітям і сусідам було добре відомо, що станом на 2016 рік (у віці 89-ти років) мати майже повністю втратила зір. Вона не могла самостійно забезпечувати свої елементарні потреби. Вони з братом постійно готували їжу, допомагали пересуватися, готували постіль для сну тощо. Самостійно виходити за межі свого господарства до сусідів чи до магазину, тим паче піти до сільської ради, що знаходиться в іншому населеному пункті та самостійно прочитати і підписати заповіт, мати точно не могла. Навіть пенсію за матір отримував покійний брат ОСОБА_7 , тому що вона не могла поставити свій підпис через поганий зір та немічність. Доказом того, що мати не могла себе обходити, є відповідь Вінницької РДА від 24.04.2020 №01-40/720, яка доводить, що ОСОБА_7 надавав матері соціальні послуги, як особі похилого віку, з 31.01.2011 до 11.06.2018 та отримував від Управління праці та соціального захисту Вінницької РДА грошову компенсацію. У неї з матір`ю були довірливі стосунки, вона була в курсі всіх її намірів, тому їй добре відомо, що після її смерті будинок мав залишитися синові. Усі діти та навіть сусіди про це знали і не перечили цьому. Якби мати виїжджала до сільської ради в село Майдан або секретар сільської ради приїжджала до матері, то вона, її сестри, брат та сусіди обов`язково мали б про це довідатися. Разом з тим, в 2016 році мати повідомляла, що відповідач ОСОБА_2 просила поставити підпис у якійсь заяві, яку вона сама принесла і повинна була віднести до сільської ради. Маючи поганий зір та довіряючи дочці, мати такий підпис ставила, що на той час у неї, як і у всіх інших дітей, не викликало занепокоєння. Зараз точно їй невідомо, що то була за заява, однак не виключено, що це міг бути заповіт. В порушення встановленого законодавством порядку вчинення нотаріальних дій секретарем сільської ради не зазначено місце вчинення нотаріальної дії (адреси), а також причини, з якої нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням органу місцевого самоврядування; секретарем в порушення порядку стягнуто плату за домовленістю; секретар сільської ради не встановила особу, в результаті чого в одному місці вказано прізвище « ОСОБА_13 », а в іншому місці «Сторжук»; секретар сільської ради не перевірила справжність підпису особи, тому що про це не зазначено у заповіті; секретар не визначила обсягу цивільної дієздатності, не вказала, за яким документом перевірено дієздатність; секретар сільської ради не встановила фізичну ваду заповідача (поганий зір). Якби заповідач мала б добрий зір, то вона б побачила, що у тексті заповіту прізвище « ОСОБА_14 » записано невірно, а також відсутня ще одна спадкоємиця. Також секретар сільської ради не зазначила місця проживання та реєстраційні номери облікових карток платників податків спадкоємців та заповідача. Секретарем сільської ради відмінено заповіт, посвідчений 14.12.2015. Тому із оспорюваного заповіту не зрозуміло, чи попередній заповіт змінено, чи його скасовано. Вважає, що посвідчений секретарем сільської ради 13.10.2015 заповіт по формі та змісту не відповідає вимогам закону, і має бути визнаний судом недійсним. Тому просить визнати недійсним заповіт ОСОБА_6 , що мешкала в АДРЕСА_1 , посвідчений 13.10.2016 секретарем Майданської сільської ради Вінницького району Вінницької області Косичук Л.В., зареєстрований в реєстрі за №77.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 22 січня 2024 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Якушинецька сільська рада, про визнання заповіту недійсним відмовлено.

Додатковим рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 20 лютого 2024 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у справі № 128/2636/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Якушинецька сільська рада, про визнання заповіту недійсним задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати на правничу допомогу в сумі 15000 (п`ятнадцять тисяч) грн 00 коп.

В апеляційних скаргах ОСОБА_1 просить скасувати рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 22 січня 2024 року та додаткове рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 20 лютого 2024 року.

Зазначила, що оскаржувані рішення суду прийняті із недотриманням норм процесуального права та неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Представник відповідачки ОСОБА_2 адвокат Мишковська Т.М. надіслала відзив на апеляційну скаргу, де просила рішення суду та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Від інших учасників справи відзиви до Вінницького апеляційного суду не надходили.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційні скарги підтримала, просила суд їх задовольнити, на підставі доводів, які викладені в апеляційній скарзі.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Мишковська Т.М. заперечувала щодо задоволення апеляційних скарг, просила суд рішення та додаткове першої інстанції залишити без змін.

Представник третьої особи ОСОБА_3 адвокат Когутницький В.М. заперечував щодо задоволення апеляційних скарг, просив суд рішення та додаткове першої інстанції залишити без змін.

Третя особа ОСОБА_4 заперечувала щодо задоволення апеляційних скарг, просила суд рішення та додаткове першої інстанції залишити без змін.

Представник Якушинецької сільської ради в судове засіданні не з`явився про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

24.04.2024 на адресу Вінницького апеляційного суду від Якушинецької сільської ради надійшло клопотання про розгляд справи у їх підсутність.

Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та можливість проведення судового розгляду у відсутність представника Якушинецької сільської ради , який не з`явився.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг на рішення суду і на додаткове рішення суду, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення за таких підстав.

Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

По справі встановлено, що в свідоцтві про народження серії НОМЕР_1 від 14.05.1960 батьками ОСОБА_15 записано ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , що підтверджується копією такого свідоцтва про народження (т. 1 а.с. 7).

Згідно з копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 23.02.1993, ОСОБА_9 та ОСОБА_16 23.02.1993 уклали шлюб (т. 1 а.с. 8).

ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Слобода-Дашковецька помер ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 16.12.1998 (т. 1 а.с. 9).

ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Слобода-Дашковецька померла ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 від 11.06.2018 (т. 1 а.с. 10).

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 від 15.02.2019, ІНФОРМАЦІЯ_3 у с. Слобода-Дашковецька Вінницького району Вінницької області помер ОСОБА_7 (т. 1 а.с. 11).

13.10.2016 за адресою: АДРЕСА_1 на випадок своєї смерті ОСОБА_6 склала заповіт, відповідно до якого все її майно, де б воно не було, та з чого б воно не складалось, у тому числі все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона матиме право за законом, вона заповідає своїм дочкам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та своєму сину ОСОБА_7 , в рівних частках кожному; цей заповіт посвідчено секретарем Майданської сільської ради Вінницького району Вінницької області Косичук Л.В., заповіт підписаний особисто ОСОБА_6 , особу заповідача встановлено, дієздатність перевірено; цим заповітом відмінено заповіт посвідчений Майданською сільською радою Вінницького району Вінницької області від 14.12.2015, зареєстрований в реєстрі за №131, що підтверджується копією заповіту, посвідченого секретарем Майданської сільської ради Вінницького району Вінницької області Косичук Л.В., зареєстрованого в реєстрі за №77 (т. 1 а.с. 6).

Згідно з копією спадкової справи №329/2018 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_6 , ОСОБА_1 28.07.2018 подала нотаріусу заяву, якою приймає все спадкове майно рухоме та нерухоме після смерті матері ОСОБА_6 , повідомила, що крім неї є спадкоємці передбачені законом діти померлої: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 ; 03.08.2018 ОСОБА_2 подала нотаріусу заяву, якою приймає спадщину після смерті матері ОСОБА_6 ; 16.10.2018 ОСОБА_3 подала нотаріусу заяву, у якій повідомила, що відмовляється від належної їй частки спадкового майна, яке залишилося після смерті ОСОБА_6 , на користь ОСОБА_1 ; 24.11.2018 ОСОБА_4 подала нотаріусу заяву, у якій повідомила, що відмовляється від прийняття спадщини за законом на користь сестри ОСОБА_1 ; 10.12.2018 ОСОБА_7 подав нотаріусу заяву, якою приймає майно, яке залишилося після смерті його матері ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 44-55).

З копії листа Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області від 24.04.2020 №01-40/720 убачається, що в Опікунської ради з питань забезпечення прав повнолітніх осіб, які потребують опіки (піклування), створеній при Вінницькій районній державній адміністрації, відсутні відомості щодо призначення опікунства відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка проживала у АДРЕСА_1 ; з 31.01.2011 до 11.06.2018 ОСОБА_7 перебував на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації та отримував компенсацію фізичній особі, яка надавала соціальні послуги особі похилого віку ОСОБА_6 відповідно до Порядку призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2004 №558 (т. 1 а.с. 14).

Відповідно до копії заяви ОСОБА_6 від 31.01.2011, поданої начальнику Управління праці та соціального захисту населення Вінницької райдержадміністрації, ОСОБА_6 за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду; згодна, щоб соціальні послуги їй надавав ОСОБА_7 (т. 1 а.с. 129).

Згідно з копією заяви про призначення компенсаційної виплати №110287/518 від 02.02.2011, ОСОБА_7 погоджується надавати соціальні послуги ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 130).

З рішення лікарсько-консультативної комісії від 13.01.2011 убачається, що ОСОБА_6 не здатна до самообслуговування, потребує постійного стороннього догляду (т. 1 а.с. 131).

Відповідно до листа директора Вінницької дирекції АТ «Укрпошта» від 01.06.2021 №14-03-568, надісланого на виконання вимог ухвали Вінницького районного суду Вінницької області від 26.05.2021, виплата пенсій здійснюється відповідно до «Інструкції про виплату та доставку пенсій, соціальних допомог національним оператором поштового зв`язку», затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України та Міністерством праці та соціальної політики України №464/156; згідно з п. 1.13 Інструкції, за заявою одержувача, що надається до органу Пенсійного фонду, органу праці та соціального захисту населення, виплата пенсій, соціальних допомог може здійснюватися безпосередньо в операційній касі виплатного об`єкта поштового зв`язку згідно із зазначеною на відомості датою або після цієї дати протягом виплатного періоду, за окремими відомостями за формою В1-М, в яких проставляється відмітка «Для виплати в касі»; відповідно до абз. 2 п. 6.8 даної Інструкції, відомості за формою В1-М і разові доручення за формами В2-М та В3-М, підібраними за номерами до однієї підшивки, зберігаються у поштамтах, вузлах (центрах) поштового зв`язку в установленому порядку протягом 3-х років; таким чином, термін зберігання запитуваних відомостей на виплату пенсії за період з 2014 року до 2016 року включно є закінченим, а тому Вінницька дирекція АТ «Укрпошта» не вбачає за можливе надати останні (т. 1 а.с. 192).

Згідно зі ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Згідно зі ст. 15, ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом та за законом.

Відповідно до ст. 1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Статтею 1233 ЦК України встановлено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати значущі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.

При цьому право дієздатності фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).

Право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і право на їх зміну, скасування. Усі наведені правомочності заповідача у сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є здійсненням свободи заповіту, яка є принципом спадкового права.

Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Здійснення права на заповіт не пов`язується законом з місцем проживання та перебування заповідача. Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.

Відповідно до вимог статті 1235 ЦК України, заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

На заповіт, який є правочином, поширюються загальні положення про правочини, якщо у Книзі шостій Глави 68 ЦК України немає відповідного правила. Водночас загальні правила про правочин, у тому числі про їх недійсність, можуть бути поширені на заповіт у тому випадку, коли це не суперечить суті заповіту та природі спадкування.

Аналіз норм Книги шостої Глави 68 ЦК України свідчить, що її нормами визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248, 1249, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 522/9893/17).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У статті 1257 ЦК України зазначено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах

За статтею 1247 ЦК України, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 207 ЦК України, якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 1248 ЦК України, нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України).

У статтях 12, 81 ЦПК України зазначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом першої інстанціїустановлено,що 13.10.2016 за адресою: АДРЕСА_1 на випадок своєї смерті ОСОБА_6 склала заповіт, відповідно до якого все її майно, де б воно не було, та з чого б воно не складалось, у тому числі все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона матиме право за законом, вона заповідає своїм дочкам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та своєму сину ОСОБА_7 , в рівних частках кожному; цей заповіт посвідчено секретарем Майданської сільської ради Вінницького району Вінницької області Косичук Л.В., заповіт підписаний особисто ОСОБА_6 , особу заповідача встановлено, дієздатність перевірено; цим заповітом відмінено заповіт, посвідчений Майданською сільською радою Вінницького району Вінницької області від 14.12.2015, зареєстрований в реєстрі за №131.

Оспорюваний заповіт складено у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складення, особисто підписаний заповідачем, посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Наполягаючи на задоволенні позовних вимог, позивач ОСОБА_1 зазначає, що її матір ОСОБА_6 не могла підписати заповіт, оскільки повністю втратила зір, слух та майже не пересувалася.

Дані обставини стороною позивача при розгляді справи не підтверджені жодними належними та достатніми доказами, а саме: у матеріалах справи відсутня відповідна медична документація, яка б свідчила про вади слуху та зору заповідача ОСОБА_6 .

Хворобливий стан заповідача, який перешкоджав з`явитись до селищної ради для укладення заповіту, не слугує підставою для визнання заповіту недійсним.

Вказана позиція узгоджується із висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеними у постанові від 05.10.2021 (справа № 646/8766/18).

Посилання сторони позивача на рішення Управління праці та соціального захисту Вінницької РДА, яким сину ОСОБА_6 ОСОБА_7 було призначено допомогу по догляду за ОСОБА_6 , не є належним доказом, який беззаперечно підтверджує наявність чи відсутність у ОСОБА_6 таких фізичних вад, при яких остання не могла б прочитати та підписати текст заповіту.

Варто зазначити, що вказане рішення Управлінням праці та соціального захисту Вінницької РДА було прийняте ще у 2011 році, а заповіт складено у 2016 році. Тобто вказане рішення не підтверджує стан здоров`я, наявність чи відсутність фізичних вад у ОСОБА_6 саме на момент складання оспорюваного заповіту.

Показання свідків, допитаних під час судового розгляду, різняться, оскільки одні свідки підтримують сторону позивача, а інші сторону відповідача. Крім того, свідки сторони позивача мають неприязні відносини з відповідачем по справі. Під час допиту свідки точно не підтвердили, чи мала померла ОСОБА_6 такі фізичні вади, які б не давали їй можливість скласти, прочитати та підписати оспорюваний заповіт. Допитані в судовому засіданні свідки лише висловлювали свої припущення.

Крім того, більшість допитаних свідків є родичами учасників справи, вони можуть бути зацікавленими у вирішенні справи на користь будь-кого із сторін по справі, тому суд не приймає до уваги їхні показання, надані під час судового розгляду.

Припущення сторонипозивача проте,що нібитозаповіт булопідписано відповідачем ОСОБА_2 ,не заслуговуютьна увагу,оскільки висновкипочеркознавчих експертизу матеріалах справи відсутні. Клопотання про призначення почеркознавчої експертизи стороною позивача не заявлялися.

Судом також установлено, що заповідач ОСОБА_6 не була визнана судом недієздатною чи обмежено дієздатною.

Стороною позивача не доведено, що оспорюваний заповіт не відповідав внутрішній (дійсній) волі заповідача, не підписаний нею особисто, при складанні заповіту ОСОБА_6 не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

Варто зазначити, що непогодження із текстом заповіту не є підставою для його визнання недійсним.

Крім того, заінтересованими особи,повноважними пред`являтипозовні вимогипро визнаннязаповіту недійсним,відповідно дочастини другоїстатті 1257ЦК України,можуть розглядатисявиключно особи,суб`єктивніспадкові праваяких,що виникаютьвідповідно донорм Книгишостої Глави68ЦК України(спадкоємцівза законом,спадкоємців заіншим заповітом,відказоодержувачів),порушені узв`язкуіз вчиненням(складанням)недійсного (заїхнім твердженням)заповіту (постановаВерховного Судувід 01.11.2023№730/624/20).

У даному випадку стороною позивача не обґрунтовано, які саме суб`єктивні спадкові права позивача ОСОБА_1 порушені у зв`язкуіз вчиненнямоспорюваного заповіту, оскільки згідно з таким заповітом, ОСОБА_1 являється спадкоємицею за заповітом на майно після смерті матері ОСОБА_6 .

Твердження позивача про те, що спадкове майно після смерті матері повинно бути розділене між усіма сестрами, оскільки оспорюваним заповітом порушуються права інших сестер третіх осіб по справі, спростовується тим, що треті особи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з будь-якими позовними вимогами до суду не зверталися; згідно з матеріалами спадкової справи, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 після смерті матері ОСОБА_6 звернулися до нотаріуса із заявами про відмову від належних їм часток майна на користь ОСОБА_1 .

Також судом було звернуто увагу на заяву позивача ОСОБА_1 , подану нотаріусу, про прийняття спадщини, у якій ОСОБА_1 повідомила нотаріусу про наявність інших спадкоємців, але про одну дочку померлої ОСОБА_6 ОСОБА_2 , яка є відповідачем у даній справі, не зазначила, що доводить про неприязні відносини між сторонами по справі.

На запитання суду з приводу порушеного вчиненням заповіту права позивача, остання зазначила, що вона не бажає, щоб серед спадкоємців була відповідач ОСОБА_2 , з якою у неї тривалий час існують суперечки.

Однак заповідач ОСОБА_6 особисто здійснила право на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і не може бути відміненим/обмеженим за зверненням одного із спадкоємців лише через особисті суперечки.

Щодо посилання сторони позивача на те, що у заповіті наявні порушення встановленого законодавством порядку вчинення нотаріальних дій, зокрема секретарем сільської ради не зазначено місце вчинення нотаріальної дії (адреси), а також причини, з якої нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням органу місцевого самоврядування, секретарем в порушення порядку стягнуто плату за домовленістю, секретар сільської ради не встановила особу, в результаті чого в одному місці вказано прізвище « ОСОБА_13 », а в іншому місці «Сторжук», секретар сільської ради не перевірила справжність підпису особи, тому що про це не зазначено у заповіті, секретар не визначила обсягу цивільної дієздатності, не вказала, за яким документом перевірено дієздатність, секретар сільської ради не встановила фізичну ваду заповідача (поганий зір), суд зазначає таке.

Заповіт від 13.10.2016 складений у письмовій формі із зазначенням місця, дати та часу його складання, особисто підписаний заповідачем ОСОБА_6 , посвідчений секретарем Майданської сільської ради Вінницького району Вінницької області Косичук Л.В., як уповноваженою на вчинення такої нотаріальної дії особою органу місцевого самоврядування.

Текст заповідального розпорядження складено від першої особи, що свідчить про складання заповіту особисто заповідачем. Заповіт власноручно підписано заповідачем у присутності секретаря сільської ради, який в свою чергу вчинив нотаріальну дію щодо посвідчення поданого йому заповіту, що не викликало необхідності зачитувати заповідачем вголос складений і підписаний ним заповіт, як передбачено частиною другою статті 1248 ЦК України.

Особистий підпис заповідача у заповіті свідчить про вільне волевиявлення заповідача, й обставини, які вплинули на волевиявлення заповідача, судом не встановлені.

Припущення про те, що секретарем сільської ради не встановлено особу заповідача спростовується самим заповітом, у якому чітко зазначено, що особу заповідача встановлено, а зазначення замість вірного « ОСОБА_13 » прізвища « ОСОБА_14 » є технічною опискою.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що технічні помилки (описки) у заповіті не впливають на його дійсність, не свідчать про порушення його форми та порядку посвідчення (постанова Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 397/1396/19).

Пропуск однієї літери при написанні прізвища не є тим порушенням, яке впливає на форму та посвідчення заповіту, що було б підставою для визнання заповіту недійсним.

Інших порушень вимог щодо форми і посвідчення оспорюваного заповіту судом не установлено та стороною позивача не доведено, а отже, з урахуванням установлених у цій справі обставин та вимог чинного законодавства, відсутні підстави вважати вказаний заповіт недійсним.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач, є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач, для відхилення його заперечень проти позову (постанова Верховного Суду від 22.04.2021 по справі № 707/2882/19).

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати, що несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог у зв`язку із їх недоведеністю.

В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 (справа №450/1686/17) та від 15.07.2019 (справа №235/499/17) зазначено, що аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що вимога позивача про визнання недійсним заповіту є недоведеною, а обставини, якими позивач підтверджує недійсність заповіту, не підтвердженими належними та допустимими доказами, а тому у задоволенні такої вимоги слід відмовити.

Ухвалюючи додаткове судове рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із матеріалів справи, у тому числі із рішення суду про відмову у задоволенні позову та документального підтвердження витрат, понесених відповідачем, на правову допомогу і їх розрахунок.

Частиною другою статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Такі висновки суду першої інстанції апеляційний суд вважає законними та обґрунтованими.

Доводи апеляційнихскарг щодонеобґрунтованого висновкусуду першоїінстанції,колегія суддівне приймаєдо уваги,оскільки такідоводи зводятьсядо викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першоїстатті 382 ЦПК України,статті 141 ЦПК Українисуд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то понесені судові витрати покладаються на учасника справи, який звернувся з апеляційною скаргою.

Керуючись 375, 381-384, 389, 390ЦПК України, апеляційний суд,

постановив :

Апеляційні скарги позивачки ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 22 січня 2024 року та додаткове рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 20 лютого 2024року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: І.В. Міхасішин

Судді: Ю.Б. Войтко

І.М. Стадник