Постанова

від 22.04.2024 по справі 462/2473/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 462/2473/23 Головуючий у 1 інстанції: Пилип`юк Г. М.

Провадження № 22-ц/811/3483/23 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючої судді: Мікуш Ю.Р.,

суддів: Приколоти Т.І.,Савуляка Р.В.,

секретар Cалата Я.І.,

без участі сторін,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №462/2473/23 за апеляційноюскаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м.Львова від 16 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунальної 3-ї стоматологічної поліклініки м. Львова про стягнення мінімальної заробітної плати

в с т а н о в и в :

10 квітня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунальної 3-ї стоматологічної поліклініки м. Львова про стягнення мінімальної заробітної плати.

Позовна заява мотивована тим, що вона перебуває у трудових відносинах з відповідачем, працює на посаді статистика медичного.

З 01 серпня 2017 року відповідачем заробітна плата працівникам поліклініки не нараховується та не виплачується, що унеможливлює отримати довідку про нараховану, але не виплачену заробітну плату. Відсутність нарахувань заробітної плати тривалий час та факт перебування у трудових відносинах підтверджуються доданими копіями рішень Залізничного районного суду м. Львова щодо стягнення на її користь заборгованості по заробітній платі, які не були оскаржені та набрали законної сили.

Просить стягнути з відповідача на її користь заробітну плату у розмірі 210 092 грн. за період з травня 2020 року по березень 2023 року.

Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 16 жовтня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто із Комунальної 3-ої стоматологічної поліклініки м. Львова на користь ОСОБА_1 4723 невиплаченої заробітної плати за травень 2020 року, провівши з цієї суми стягнення податків та обов`язкових зборів, які підлягають стягненню при виплаті заробітної плати.

Стягнуто із Комунальної 3-ої стоматологічної поліклініки м. Львова на користь держави 46,22 грн судового збору.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 .

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду є незаконним та необгунтованим.

Суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що з червня 2020 року по вересень 2022 року відповідачем здійснюється нарахування ОСОБА_1 та виплачується мінімальна заробітна плата. Виписка Пенсійного фонду України з індивідуальних відомостей про застраховану особу не є підтвердженням виплати заробітної плати. Виписка містить відомості щодо страхувальників, а саме щодо страхувальника Управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради за період з червня 2020 року по вересень 2022 року.

Відповідачем за період з червня 2020 року по вересень 2022 року заробітна плата не нарахована і не виплачена.

Просить змінити рішення Залізничного районного суду міста Львова від 16 жовтня 2023 року в частині відмови у задоволенні позову та задоволити позов повністю, стягнувши з Комунальної 3-ї стоматологічної поліклініки м.Львова в її користь 210092 грн мінімальної заробітної плати, гарантованої законом за період з травня 2020 року по березень 2023 року.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи те, що ціна позову у даній справі менша ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, апеляційна скарга підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно ч.2 ст. 247 ЦПК у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За змістом ч.1 ст. 367 ЦПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду оскаржується в частині відмовлених позовних вимог, а тому суд апеляційної інстанції в частині задоволення позову рішення не переглядає.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що підстав для задоволення апеляційної скарги немає.

Судом встановлено такі обставини.

У позовній заяві позивач ОСОБА_1 стверджує, що працює в Комунальній 3-й стоматологічній поліклініці м. Львова на посаді статистика медичного, що стверджується записом у трудовій книжці /а.с. 4/.

З виписки Пенсійного фонду України з індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 вбачається, що за травень 2020 року відсутня сума заробітку для нарахування пенсії, сраховий внесок не сплачений .

З червня 2020 року по вересень 2022 року Страхувальником застрахованої особи ОСОБА_2 є Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, яке проводить нарахування та виплату заробітної плати позивачу /а.с. 7-8/.

Ухвалюючи рішення про відмову позові в частині стягнення мінімальної заробітної плати за період з червня 2020 року по вересень 2022 року, суд виходив з того, що позивачу здійснюється нарахування та виплата мінімальної заробітної плати встановленої на поточний бюджетний період, а відомості щодо нарахування та виплати заробітної плати ОСОБА_1 за 2023 рік відсутні.

З такими висновками суду першої інстанції, апеляційний суд погоджується враховуючи наступне.

Відповідно дост. 43 Конституції Україниправо на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з ч. 1ст. 94 КЗпП Українизаробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

У ч. 1ст. 1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року, який є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює правовідносини у сфері оплати праці, міститься аналогічне визначення поняття заробітна плата.

Згідно зст. 2 Закону України «Про оплату праці»основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Статтею115 КЗпП Українивизначено, що заробітна плата повинна виплачуватися робітнику регулярно у робочі дні у строки, встановлені колективною угодою, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, не перевищуючий шістнадцяти календарних днів.

Відповідно дост. 2 КЗпП Україниправо громадян на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Як зазначається уст. 3 Закону України «Про заробітну плату»мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці.

За вимогами ч. 1, 4ст. 95 КЗпП Українимінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.

У п. 20постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»роз`яснено, що у будь-якому випадку оплата праці при виконанні працівником місячної (годинної) норми праці (обсягу робіт) не може бути нижчою від встановленої законом мінімальної заробітної плати. При визначенні, чи не є заробітна плата нижчою від мінімальної, до неї не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.

Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Комунальна 3-я стоматологічна поліклініка м. Львова з 29 листопада 2018 року перебуває в стані припинення.

Ухвалою Львівської міської ради № 4242 від 29 листопада 2018 року припинено Комунальну 3-ю стоматологічну поліклініку м. Львова шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства Стоматологічна поліклініка № 4 ; утворено комісію з припинення Комунальної 3-ї стоматологічної поліклініки м. Львова шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства Стоматологічна поліклініка № 4 ; затверджено її персональний склад та призначено ліквідатора.

Правонаступництво - це перехід суб`єктивного права (а у широкому розумінні - також і юридичного обов`язку) від однієї особи до іншої (правонаступника).

Правонаступництво юридичної особи можливе у випадку її припинення шляхом реорганізації: злиття, приєднання, поділу, перетворення (ч. 1 ст. 104 ЦК України). У такому разі відбувається одночасне правонаступництво (передання) прав і обов`язків юридичної особи - одночасне правонаступництво щодо майна, прав і обов`язків юридичної особи (ч. 2 ст. 107 ЦК України).

Правонаступництво юридичної особи є універсальним, тобто передбачає одночасний перехід до правонаступника за передавальним актом або розподільчим балансом (ч. 1 ст. 104, ст.ст. 106-109 ЦК України) прав і обов`язків юридичної особи, яка припиняється шляхом реорганізації.

Відповідно до ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань можуть підтверджувати факт правонаступництва юридичної особи у випадку її припинення шляхом реорганізації.

Встановлено, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Комунальна 3-я стоматологічна поліклініка м. Львова перебуває у стані припинення з 29 листопада 2018 року, процедура припинення юридичної особи не завершена, відомості про правонаступників юридичної особи відсутні, однак як вбачається з Індивідуальних відомостей про застраховану особу, страхові внески за застраховану особу ОСОБА_1 сплачує Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради на що позивач звертає увагу в апеляційній скарзі.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1,2 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Всупереч зазначеним нормам процесуального закону, позивач не надала суду належних та допустимих доказів про те, що її трудові відносини на даний час тривають з відповідачем Комунальною 3-ою стоматологічною поліклінікою м.Львова, яка перебуває в стані припинення. Матеріали справи не місять доказів про те, що позивач виконує роботу відповідно до своїх посадових обов`язків .

Посилаючись на те, що судом безпідставно взято до уваги індивідуальні відомості про застраховану особу, позивач не враховує, що саме на неї як ініціатора спору покладений обов`язок довести обставини на які вона посилається у позовній заяві. Саме позивачем до позовної заяви долучені зазначені відомості, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку. Інших доказів про те, що позивач має право на отримання мінімальної заробітної плати саме від Комунальної 3-ої стоматологічної поліклініки м.Львова до справи не надано.

Враховуючи те, що судом першої інстанції належним чином встановлено фактичні обставини справи, дано їм відповідно до діючих правових норм правову оцінку, доводи апедяційної скарги не спростовують висновків суду, тому відсутні підстави для зміни оскаржуваного рішення суду.

Згідно з ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини прописав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обгрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обгрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ( справа «Серявін та інші протии України», рішення від 10 лютого 2010 року).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.268 ЦПК України).

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1;375;383; 384; 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м.Львова від 16 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 01 травня 2024 року.

Головуюча суддя Ю.Р. Мікуш

Судді: Т.І. Приколота

Р.В. Савуляк