Ухвала

від 18.04.2024 по справі 916/379/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

18 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 916/379/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О. М. - головуючий, Бакуліна С. В., Кролевець О. А.,

за участю секретаря судового засідання Москалика О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕХАБ"

на рішення Господарського суду Одеської області

у складі судді Нікітенка С.В.,

від 19.07.2023

та на постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Філінюка І.Г., Аленіна О.Ю., Разюк Г.П.

від 22.01.2024

у справі за позовом ОСОБА_1

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОМАРКЕТ";

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕХАБ",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - 1) державного реєстратора юридичного департаменту Одеської міської ради Шерстюк Володимири Дмитрівни;

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - 2) ОСОБА_2

про визнання недійсними рішень, правочину та застосування наслідків недійсності правочину,

за участю представників:

від позивача: Кобак Р.І.,

від відповідача-1: не з`явилися,

від відповідача-2: Серт О.В. ,

від третьої особи-1: не з`явилися,

від третьої особи-2: не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОМАРКЕТ» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕХАБ», в якому просила, з урахуванням уточнених позовних вимог:

- визнати недійсним акт приймання-передачі нерухомого майна, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТОМАРКЕТ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЕХАБ» 12.12.2022, зареєстрований в реєстрі за № 3382, 3383;

- визнати недійсним рішення установчих зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕХАБ», оформлене протоколом установчих зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕХАБ» № 1/28-11 від 28.11.2022, в частині внесення до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕХАБ» Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТОМАРКЕТ» нежитлових будівель (автомобільного торговельного комплексу), загальною площею 1571,1 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОМАРКЕТ», що оформлене протоколом № 1/28-11 Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОМАРКЕТ» від 28.11.2022, яким вирішено внести до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕХАБ» Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТОМАРКЕТ» нежитлові будівлі (автомобільний торговельний комплекс), загальною площею 1571,1 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;

- застосувати наслідки недійсності правочину - акту приймання-передачі нерухомого майна, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТОМАРКЕТ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЕХАБ» 12.12.2022, зареєстрованого в реєстрі за № 3382, 3383, а саме: скасувати рішення державного реєстратора Юридичного департаменту Одеської міської ради, Одеська обл., Шерстюк Володимири Дмитрівни (індексний номер 65805291 від 16.12.2022) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) щодо нерухомого майна - нежитлових будівель (автомобільного торговельного комплексу), загальною площею 1571,1 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; (реєстраційний номер об`єкта нерухомі майна 2670752551080.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внесення нежитлових будівель (автомобільного торговельного комплексу) загальною площею 1571,1 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕХАБ» було протиправно здійснене Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТОМАРКЕТ» з метою ухилення від виконання зобов`язань щодо виплати позивачці, як колишньому учаснику вказаного товариства, вартості її частки.

Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

ОСОБА_1 була учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОМАРКЕТ» (надалі - відповідач-1 або ТОВ «АВТОМАРКЕТ») із внеском до статутного капіталу у розмірі 1 164 430,62 грн, що складало 47,8 % статутного капіталу, при цьому розмір статутного капіталу складав 2 230 710,00 грн.

09 січня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріусу Ізмаїльського міського нотаріального округу Єфимової Т.І., яка посвідчила її підпис у заяві про вихід зі складу учасників TOB «АВТОМАРКЕТ».

13 січня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до державного реєстратора відділу державної реєстрації та надання інформації з державних реєстрів секретаріату виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради із заявою про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

15 січня 2020 року ОСОБА_1 було виключено зі складу учасників ТОВ «АВТОМАРКЕТ» та зменшено статутний капітал ТОВ «АВТОМАРКЕТ» на розмір внеску ОСОБА_1 до статутного капіталу на суму 1 164 430,62 грн. Після внесення відповідних змін, розмір статутного капіталу ТОВ «АВТОМАРКЕТ» склав 1 164 430,62 грн.

Вищезазначене підтверджується витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 11.03.2020 за № 1006449570 (інформація станом на 13.01.2020) та за №1006448921 (інформація станом на 16.01.2020).

16 січня 2020 року ОСОБА_1 надіслала до ТОВ «АВТОМАРКЕТ» лист, яким повідомила, що на підставі особистої заяви вийшла зі складу учасників ТОВ «АВТОМАРКЕТ». У зв`язку з цим ОСОБА_1 просила у порядку передбаченому ч. 6 ст. 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» не пізніше 30 днів з дня отримання надісланого листа, повідомити її, як колишнього учасника ТОВ «АВТОМАРКЕТ» вартість її частки, надати обґрунтований розрахунок та копії документів, необхідних для розрахунку.

Лист від 16 січня 2020 року ОСОБА_1 направила на адресу відповідача-1 цінним листом з описом вкладення, до цього листа були долучені: копія нотаріально посвідченої заяви про вихід зі складу ТОВ «АВТОМАРКЕТ» від 09.01.2020, копія опису документів для проведення реєстраційної дії та копія виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 15.01.2020.

29 квітня 2020 року ОСОБА_1 отримала рекомендований лист від представника засновника (учасника) ТОВ «АВТОМАРКЕТ», в якому остання повідомила ОСОБА_1 про те, що 20.04.2020 відбулися Загальні збори учасників ТОВ «АВТОМАРКЕТ», які оформлені протоколом № 1 від 20.04.2020 року. До вказаного листа було долучено, зокрема, протокол № 1/20 загальних зборів учасників (засновників) ТОВ «АВТОМАРКЕТ» від 20 квітня 2020 року.

Згідно з протоколом № 1/20 від 20.04.2020, загальні збори учасників (засновників) вирішили виплатити ОСОБА_1 частку статутного капіталу ТОВ «АВТОМАРКЕТ», шляхом виплати ринкової вартості частини майна товариства, пропорційно її частці у статутному капіталі відповідно до ст. 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» у загальному розмірі 616 428,80 грн протягом одного року з дня виходу, а також зобов`язали директора товариства виконати вищевказане рішення Загальних зборів учасників.

ОСОБА_1 зазначає, що ТОВ «АВТОМАРКЕТ» свої зобов`язання, встановлені статтею 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» не виконало. 01.12.2022 ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до ТОВ «АВТОМАРКЕТ», в якій просила суд стягнути з відповідача вартість частки у сумі 5 261 293,14 грн та судові витрати.

ОСОБА_1 також зазначає, що 12.01.2023 отримавши Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек. Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 320073663, їй стало відомо про те, що власником нежитлових будівель, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , стало Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЕХАБ» (надалі - відповідач-2 або ТОВ «ДЕХАБ» ).

Підставою для державної реєстрації права власності за ТОВ «ДЕХАБ» на вищевказаний об`єкт нерухомого майна зазначено акт прийому-передачі нерухомого майна, серія та номер: 3382, 3383, виданий 12.12.2022, видавник ТОВ «АВТОМАРКЕТ» та ТОВ «ДЕХАБ», протокол, серія та номер: 1/28-11, виданий 28.11.2022, видавник установчі збори засновників ТОВ «ДЕХАБ».

В свою чергу, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 315204216, станом на 15 листопада 2022 року нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 належали на праві власності ТОВ «АВТОМАРКЕТ».

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 28.12.2022, засновниками ТОВ «ДЕХАБ» були ОСОБА_5 , з розміром частки засновника 4584,00 грн та ТОВ «АВТОМАРКЕТ», з розміром частки засновника 87100,00 грн.

Тобто ТОВ «АВТОМАРКЕТ» стало засновником ТОВ «ДЕХАБ» та в якості внеску до статутного капіталу передало нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які були оцінені в 87100,00 грн.

В подальшому 29.12.2022 відбулася державна реєстрація змін до відомостей про ТОВ «ДЕХАБ», зокрема зміна складу засновників (учасників), а саме змінився засновник ТОВ «ДЕХАБ» з ТОВ «АВТОМАРКЕТ» на ОСОБА_2 , що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 12.01.2023.

З огляду на вищезазначене, ОСОБА_1 вважає, що після відчуження нерухомого майна, у ТОВ «АВТОМАРКЕТ» не залишилось активів за рахунок яких можливо було б задовольнити її вимоги як кредитора.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.07.2023, залишеним без змін постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 22.01.2024, позов задоволено повністю. Визнано недійсним рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОМАРКЕТ", що оформлене протоколом № 1/28-11 Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОМАРКЕТ" від 28.11.2022, яким було вирішено внести до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕХАБ" Товариством з обмеженою відповідальністю "АВТОМАРКЕТ" нежитлові будівлі (автомобільний торговельний комплекс), загальною площею 1571,1 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ; визнано недійсним рішення установчих зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕХАБ", оформлене протоколом установчих зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕХАБ" № 1/28-11 від 28.11.2022, у частині внесення до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕХАБ" Товариством з обмеженою відповідальністю "АВТОМАРКЕТ" нежитлових будівель (автомобільного торговельного комплексу), загальною площею 1571,1 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 ; визнано недійсним акт приймання-передачі нерухомого майна, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "АВТОМАРКЕТ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЕХАБ" 12.12.2022, зареєстрований в реєстрі за №№ 3382, 3383; застосовано наслідки недійсності правочину - акту приймання-передачі нерухомого майна, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "АВТОМАРКЕТ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЕХАБ" 12.12.2022, зареєстрованого в реєстрі за №№ 3382, 3383, а саме: скасовано рішення державного реєстратора Юридичного департаменту Одеської міської ради, Одеська обл., Шерстюк Володимири Дмитрівни (індексний номер 65805291 від 16.12.2022) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) щодо нерухомого майна - нежитлових будівель (автомобільного торговельного комплексу), загальною площею 1571,1 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомі майна 2670752551080.

Рішення судів мотивовані тим, що станом на час прийняття оскаржуваних рішень та акту прийому-передачі нерухомого майна, ТОВ «АВТОМАРКЕТ» було обізнано про наявність у нього визнаного обов`язку виплатити ОСОБА_1 вартість частки майна у розмірі 616 428,80 грн, як учаснику, який вибув.

Отже, передача TOB «АВТОМАРКЕТ» майна до статутного капіталу ТОВ «ДЕХАБ» була здійснена після виникнення у ТОВ «АВТОМАРКЕТ» обов`язку зі сплатити ОСОБА_1 вартості частки, як учаснику який вибув, про що ТОВ «АВТОМАРКЕТ» достовірно було відомо.

Суди зазначили, що такі дії ТОВ «АВТОМАРКЕТ» свідчать про його намір позбутися власних майнових активів, завдяки яким товариство може виконати грошові зобов`язання з виплати ОСОБА_1 вартості частки, як учаснику який вибув.

Внесення ТОВ «АВТОМАРКЕТ» майна до статутного капіталу ТОВ «ДЕХАБ» не мало економічного обґрунтування, оскільки внаслідок таких дій ТОВ «АВТОМАРКЕТ» втратило єдині ліквідні активи, які приносили йому фінансові прибутки та могли б задовольнити вимоги ОСОБА_1 щодо виплати вартості частки.

У зв`язку з чим, суди дійшли висновку, що визнання недійсними двох рішень загальних зборів товариств від 28.11.2022 та акту приймання-передачі нерухомого майна від 12.12.2022, завдяки яким відбулось відчуження належного TOB «АВТОМАРКЕТ» нерухомого майна на користь ТОВ «ДЕХАБ», як фраудаторних правочинів, а також застосування наслідків визнання цих рішень та акту недійсними, призведе до повернення у власність ТОВ «АВТОМАРКЕТ» належного йому майна, за рахунок якого ТОВ «АВТОМАРКЕТ» матиме можливість задовольнити грошові вимоги ОСОБА_1 відповідно до статті 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЕХАБ" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Одеської області від 19.07.2023 та постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 у справі № 916/379/23, у якій просило їх скасувати. Провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсним рішення, оформленого протоколом установчих зборів ТОВ «ДЕХАБ» № 1/28-11 від 28.11.2022 в частині внесення до статутного капіталу ТОВ «ДЕХАБ» ТОВ «АВТОМАРКЕТ» нежитлових будівель, закрити. В іншій частині ухвалити рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач-2 вказує на неправильне застосування судами статей 16, 96-1, 203, 215, 216, 234 ЦК України та статті 4 ГПК України у їхньому правовому взаємозв`язку, а також про порушення судами статей 20, 21 ГПК України та статті 19 ЦПК України у їхньому правовому взаємозв`язку, за відсутності висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування наведених норм у подібних правовідносинах.

Позивачка у відзиві на касаційну скаргу просила залишити її без задоволення, судові рішення - без змін.

Скаржник подав клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду: - в порядку частини п`ятої статті 302 ГПК України скаржником вказано, що правовою метою передачі цієї справи №916/379/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду є необхідність вирішити правову проблему в частині встановлення винятків із принципу «корпоративної завіси», він же «no reflective loss», у випадку, коли позивачка, якій належало 47,8% статутного капіталу товариства, є учасником, що вийшов, відтак правовою проблемою є те, чи може такий учасник, що вийшов, оскаржувати правочин, вчинений виконавчим органом товариства. Тобто чи може учасник, який вийшов, в корпоративному спорі проникнути за «корпоративну завісу», а також, чи застосовне взагалі це правило у спорі про фраудаторність оскаржуваного правочину;

- в порядку частини шостої статті 302 ГПК України з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції. Однією із підстав касаційного оскарження є порушення судами статей 20, 21 ГПК України, 19 ЦПК України та неправильне застосування судами 96-1 ЦК України у їхньому правовому взаємозв`язку. Вимога фізичної особи ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «ДЕХАБ» не є вимогою у корпоративному спорі, адже ОСОБА_1 ніколи не була та не є учасником (засновником) ТОВ «ДЕХАБ», ніколи не була та не є кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «ДЕХАБ», відтак з урахуванням положень частини першої статті 19 ЦПК України та пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України у їх взаємозв`язку, такий спір не віднесено законом до судів господарської юрисдикції, а має розглядатись судами загальної юрисдикції з урахуванням правил підсудності, визначених ЦПК України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, дослідивши наведені позивачкою у касаційній скарзі доводи, перевіривши дотримання та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання скаржника та передачу справи № 916/379/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з підстав, передбачених частинами четвертою, п`ятою статті 302 Господарського процесуального кодексу України, з наведених нижче підстав.

Щодо суті правовідносин у цій справі № 916/379/23.

Предметом позову у цій справі № 916/379/23, що переглядається, є визнання недійсними: 1) рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОМАРКЕТ», що оформлене протоколом № 1/28-11 від 28.11.2022, яким вирішено внести до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕХАБ» нежитлові будівлі (автомобільний торговельний комплекс), загальною площею 1571,1 кв.м, розташовані за адресою: Одеська обл., Ізмаїльський р-н, м.Ізмаїл, проспект Незалежності, будинок 221;

2) рішення установчих зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕХАБ», оформленого протоколом установчих зборів № 1/28-11 від 28.11.2022, в частині внесення до його статутного капіталу цих нежитлових приміщень;

3) акту приймання-передачі нерухомого майна, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТОМАРКЕТ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЕХАБ» від 12.12.2022;

4) застосування наслідків недійсності правочину - акту приймання-передачі нерухомого майна, шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) щодо нерухомого майна - нежитлових будівель (автомобільного торговельного комплексу), загальною площею 1571,1 кв.м, розташованого за адресою: Одеська обл., Ізмаїльський р-н, м. Ізмаїл, проспект Незалежності, будинок 221.

Позивачем у цій справі є особа, яка 13.01.2020 вийшла зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОМАРКЕТ» на підставі особистої заяви та не отримала у порядку передбаченому ст. 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» вартість її частки у статутному капіталі товариства.

Відповідачами є Товариство з обмеженою відповідальністю «АВТОМАРКЕТ» (відповідач-1), зі складу якого позивачка вийшла на підставі особистої заяви, та яке до виконання свого обов`язку з виплати їй вартості частки у статутному капіталі товариства, здійснило передачу належного товариству нерухомого майна як внеску до статутного капіталу іншої юридичної особи. Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЕХАБ» (відповідач-2) - юридична особа, яка прийняла від відповідача-1 внесок до статутного капіталу у виді спірного нерухомого майна.

Підставою позову є те, що спірні рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОМАРКЕТ» та установчих зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕХАБ», а також підписаний між ними акт приймання-передачі нерухомого майна є фраудаторними правочинами, оскільки дії відповідачів не відповідають критеріям розумності та добросовісності, а самі правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків обумовлених ними. Позивачка оскаржує їх в порядку частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України, як заінтересована особа. Інтерес позивачки полягає в тому щоб предмет правочину перебував у власності Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОМАРКЕТ», що дасть позивачці змогу задовольнити грошові вимоги відповідно до статті 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та в майбутньому виконати рішення суду по справі № 916/3260/22.

Отже, суть спірних правовідносин у цій справі полягає у тому, що позивачка, як учасник, який вибув з товариства відповідача-1, оспорює рішення загальних зборів цього товариства, прийняте майже через 2 роки після її виходу з товариства, та рішення установчих зборів юридичної особи, учасником якої позивачка не є, а також акт приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу відповідача-2, як фраудаторні правочини, мотивуючи це порушенням її корпоративних прав на отримання частки при виході зі складу товариства відпоідача-1.

Щодо оскарження рішень вищого органу управління товариством.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України). Так, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників правовідносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Правочинами визнаються дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин - це дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети (набуття майна тощо), яка характеризується такими ознаками: це завжди вольовий акт, тобто дії свідомі; це правомірні дії, тобто вчиняються відповідно до закону; спеціальна спрямованість на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, тобто в правочину завжди присутня правова мета.

Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

Стаття 13 ЦК України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Межі є невід`ємною рисою будь-якого суб`єктивного права. Суб`єктивні цивільні права, будучи мірою можливої поведінки уповноваженої особи, має певні межі за змістом і за характером здійснення.

Зокрема, зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм в рамках дозволеного йому законом загального типу поведінки.

За одним із сучасних визначень під зловживанням правом розуміються випадки, коли суб`єкт цивільних правовідносин, якому належить певне суб`єктивне цивільне право, здійснює його неправомірно, коли суть здійснення права іде врозріз з його формальним змістом.

Тобто уповноважена особа, маючи суб`єктивне право і спираючись на нього, виходить за межі дозволеної поведінки. Слово "зловживання" за своїм буквальним змістом означає використання, вживання чого-небудь з метою заподіяння певного зла, шкоди, збитків кому б то не було.

Семантичне тлумачення терміна "зловживання правом" призводить до висновку про те, що його основним змістом є використання належного уповноваженій особі суб`єктивного цивільного права на шкоду іншому учаснику цивільних відносин.

Отже, можна стверджувати, що учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

У зв`язку з цим слід дійти висновку, що межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.

Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 №2-р(II)/2021 у справі №3-95/2020(193/20) визнано, що ч. 3 ст. 13, ч. 3 ст. 16 ЦК України не суперечать ч. 2 ст. 58 Конституції України та вказано, що оцінюючи домірність припису ч. 3 ст. 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису ч. 1 ст. 68 Конституції України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у ч. 3 ст. 13 ЦК України, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими ЦК України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що ч. 3 ст. 13 та ч. 3 ст. 16 ЦК України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною).

Отже, правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, тобто кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.07.2019 у справі №405/1820/17, 28.11.2019 у справі №910/8357/18, 20.05.2020 у справі №922/1903/18 та 07.06.2023 у справі №910/8861/21.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 01.04.2020 у справі №182/2214/16-ц, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст. 234 ЦК України, так і інша, наприклад підстава, передбачена ст. 228 вказаного Кодексу.

Суд апеляційної інстанції, керуючись висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07.10.2020 у справі №755/17944/18, в основу яких покладено висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, визнав недійсними рішення загальних зборів відповідача-1, установчих зборів відповідача-2 та акт приймання-передачі нерухомого майна з тих підстав, що вони є фраудаторними правочинами.

Разом з цим Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначає про те, що рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України і до них не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 Цивільного кодексу України, які визначають підстави недійсності правочину за статтею 216 Цивільного кодексу України.

Зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин, а тому вважаються скасованими з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням.

Таке розуміння правової природи рішень загальних зборів як актів ненормативного характеру, а не правочинів, викладене в правових позиціях Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постановах від 20.03.2018 у справі № 916/375/17, від 28.03.2018 у справі № 910/22291/16, від 12.04.2018 у справі № 922/2688/17, від 21.03.2018 у справі № 927/699/17, від 01.09.2022 у справі № 922/2402/21, від 19.04.2023 року у справі № 916/4097/21 та інших, Постанові Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин» № 4 від 25.02.2016 (пункт 2.12).

Такий підхід щодо правової природи рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів, засновників) та інших органів юридичної особи є загальним стосовно рішень органів управління юридичної особи.

Відходу від такої позиції щодо правової природи рішення загальних зборів учасників не встановлено.

Крім того стала судова практика виходить з розширювального тлумачення змісту поняття "порядку прийняття рішення" та визначає, що підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства є: порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах; порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №915/540/16).

Велика Палата Верховного Суду прямо вказує, що рішення загальних зборів юридичної особи можуть бути визнані недійсними в судовому порядку в разі недотримання процедури їх скликання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.01.2020 у справі №924/641/17), але зауважує та конкретизує, що права учасника (акціонера) товариства можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання вимог закону про скликання і проведення загальних зборів, якщо він не зміг взяти участь у загальних зборах, належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №915/540/16).

У той же час Велика Палата Верховного Суду у пункті 104 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц зробила висновок щодо застосування пункту 2 частини першої статті 116 Цивільного кодексу України та зазначила про те, що зазначене положення цивільного законодавства означає, що учасник товариства уповноважений брати участь у вищому органі товариства при вирішенні ним питання про розподіл прибутку, в тому числі при вирішенні питання про виплату за рахунок прибутку дивідендів учасникам. Зазначене повноваження не є суб`єктивним правом на одержання дивідендів, і таке повноваження належить учаснику в силу закону. Лише у разі прийняття товариством (в особі вищого органу) рішення про виплату учасникам дивідендів у певному розмірі, яке є одностороннім правочином товариства, спрямованим на виникнення прав учасників товариства, в учасників виникає суб`єктивне право - вимоги до товариства щодо сплати сум дивідендів у визначеному рішенням товариства розмірі.

Тобто у цій постанові Велика Палата Верховного Суду визнала рішення загальних зборів товариства одностороннім правочином. При цьому наведена постанова не містить обґрунтування помилковості попереднього підходу судів до визначення правової природи рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів, засновників) як акту ненормативного характеру та відходу від неї. Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц не визначила критеріїв, за якими рішення загальних зборів можуть бути віднесені до односторонніх правочинів. А також у цій постанові відсутні висновки про необхідність відступити від власних висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.01.2020 у справі №924/641/17, від 04.02.2020 у справі №915/540/16 щодо підстав для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства, у тому числі тих, які є безумовними.

Отже, висновки Великої Палати Верховного Суду у цій справі є загальними та є обов`язковими для врахування усіма судовими інстанціями.

Однак, у разі зміни підходу до визначення правової природи рішення загальних зборів учасників товариства та визначення цих рішень односторонніми правочинами, до оскаржених рішень загальних зборів товариства мають застосовуватися положення статей 203 та 215 Цивільного кодексу України, які визначають підстави недійсності та правові наслідки недійсності правочину за статтею 216 Цивільного кодексу України.

Також, якщо прийняти позицію, що рішення загальних зборів є одностороннім правочином, то можливість його оскаржити виникає не лише у учасників товариства, а у будь-якої заінтересованої особи, наприклад кредитора товариства, з підстав їх фраудаторності, що призводить до зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються шляхом прийняття рішень його колективними органами управління.

У той час як за сталою практикою навіть майнові інтереси учасників товариства не завжди збігаються з інтересами самого товариства та рішеннями його органів управління, зокрема зборів учасників про розпорядження майном товариства. Таке неспівпадіння не означає безумовного порушення корпоративних прав учасника товариства та наявності підстав для визнання недійсними правочинів, укладених органом управління товариством із третіми особами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19).

Право оскаржити рішення загальних зборів, як акту ненормативного характеру, пов`язане зі спорами, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Чинне процесуальне законодавство передбачає можливість для учасника юридичної особи, який вибув, бути учасником корпоративного спору. При цьому учасник, який вибув зі складу юридичної особи, може бути стороною корпоративного спору про визнання недійсними рішень юридичної особи, у разі, якщо ці рішення прийняті у період до виходу (виключення) учасника, а відповідні вимоги обґрунтовуються порушенням його корпоративних прав на момент прийняття такого рішення.

Натомість віднесення рішень товариства до односторонніх правочинів надало позивачці право оскаржити не лише рішення загальних зборів товариства зі складу учасників якого вона вийшла задовго до його прийняття, але і рішень іншого товариства, акціонером або учасником якого вона ніколи не була. У цьому разі постає питання щодо належності цього спору до спорів, що виникають з корпоративних відносин, а також належності таких спорів взагалі до юрисдикції господарського суду.

Оскільки справами у спорах, що виникають з корпоративних відносин (корпоративними спорами), є справи у спорах між учасником господарського товариства та господарським товариством, пов`язані з діяльністю юридичної особи, правами й обов`язками учасників товариства, визначеними статтею 96 1 ЦК України, реалізацією та захистом корпоративних прав, носіями яких (прав) є учасники цих товариств.

Також, правовою метою передачі цієї справи № 916/379/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду є необхідність вирішити правову проблему, на яку вказує скаржник у своєму клопотанні, (в частині встановлення винятків із принципу «корпоративної завіси», він же «no reflective loss»), у випадку, коли позивачка, якій належало 47,8% статутного капіталу товариства, є учасником, що вийшов, відтак правовою проблемою є те, чи може такий учасник, що вийшов, оскаржувати правочин, вчинений виконавчим органом товариства.

Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду висловлені у постановах від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц, від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц, від 07.07.2020 у справі №910/10647/18, від 03.12.2019 у справі №904/10956/16, від 15.10.2019 у справі №905/2559/17, від 08.10.2019 у справі №916/2084/17, позивачка не могла б вважатись належним позивачем за її позовом про оскарження правочину, укладеного товариством, якщо б вона зберігала правовий зв`язок із товариством як його учасниця.

13.01.2020 позивачка вийшла зі складу учасників ТОВ «АВТОМАРКЕТ», відтак постає правова проблема чи може учасник, який вийшов, в корпоративному спорі проникнути за «корпоративну завісу», та звертатися за захистом своїх прав у справах з предметом позову подібним (аналогічним) предмету позову у цій справі, а також, чи застосовне взагалі це правило у спорі про фраудаторність оскаржуваного правочину.

Наведені скаржником підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду в порядку частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України не підтвердились.

Щодо визнання недійсними правочинів, укладених органом управління товариства з третіми особами, з підстав їх фраудаторності поза процедурами банкрутства, неплатоспроможності банків чи у виконавчому провадженні.

У цій справі № 916/379/23 позов, зокрема, про визнання недійсним правочину, який оформлено актом приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕХАБ», подано позивачкою як кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОМАРКЕТ», тобто особою, яка не була стороною оспорюваного правочину (заінтересованою особою).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з протоколом № 1/20 від 20.04.2020, загальні збори учасників (засновників) вирішили виплатити ОСОБА_1 частку статутного капіталу ТОВ «АВТОМАРКЕТ», шляхом виплати ринкової вартості частини майна товариства, пропорційно її частці у статутному капіталі відповідно до ст. 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» у загальному розмірі 616 428,80 грн.

ОСОБА_1 не погодилася з визначеним розміром вартості частки та 01.12.2022 звернулася до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до ТОВ «АВТОМАРКЕТ», в якій просила суд стягнути з відповідача вартість частки у сумі 5 261 293,14 грн та судові витрати, за якою 07.12.2022 у справі № 916/3260/22 відкрито провадження.

Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 11.08.2022 у справі № 916/546/21 зазначила, що залежно від встановлених судами обставин конкретної справи, документ, який сторони справи іменують як "акт приймання-передачі", може як підтверджувати певні факти та бути документом первинного бухгалтерського обліку, так і мати ознаки правочину, тобто бути спрямованим на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Встановлення правової природи акта приймання-передачі - це питання дослідження як змісту такого акта приймання-передачі, так і інших доказів, наявних у матеріалах справи. Таким чином, суд досліджує акт в кожному конкретному випадку та надає йому оцінку в залежності від того, чи підтверджує він волевиявлення сторін, а також чи має він юридичні наслідки, в залежності від чого суд робить висновок щодо того, чи є акт правочином та щодо ефективного способу захисту.

Отже, акт прийому-передачі майна може бути визнано правочином, у разі якщо він підтверджує волевиявлення сторін, має юридичні наслідки - набуття та припинення права власності на майно. Оскарження правочину, оформленого актом, (у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України) є належним способом захисту цивільних прав та обов`язків у розумінні статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України.

У той же час у разі, якщо вважати рішення зборів про передачу майна до статутного фонду іншої юридичної особи одностороннім правочином, то підписання акту приймання-передачі майна є виконанням цього одностороннього правочину товариства, а не самим правочином (адже за наявності рішення загальних зборів виконавчий орган вже не має права вибору своєї поведінки, волевиявлення товариства вже сформоване), а тому обидва питання є взаємопов`язаними.

Крім того, суди попередніх інстанцій визнали оскаржені рішення загальних зборів та акт прийому-передачі майна недійсними на підставі загальних засад цивільного законодавства пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України як такі, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 Цивільного кодексу України, мотивуючи недопустимістю зловживання правом. Зазначили, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, пославшись на пункт 51 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 2 591/11 та постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі №755/17944/18 (провадження №61-17511св19).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 07.10.2020 у справі №755/17944/18, цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Боржник, який відчужує майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості, або виникнення у нього обов`язку зі сплати боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає за необхідне уточнити висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду викладені у постанові від 07.10.2020 в справі №755/17944/18 (провадження №61-17511св19) щодо можливості визнання недійсним правочину у будь-якому випадку, поза межами сфер в яких регулюються фраудаторні правочини, виходячи лише з загальних засад цивільного законодавства, без необхідності заявника доводити наявність інших підстав недійсності правочину, що передбачені законом.

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема у банкрутстві (стаття 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (до введення в дію КУзПБ), стаття 42 КУзПБ), при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України "Про виконавче провадження").

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №755/17944/18 зазначив, що у цій справі апеляційним судом у повній мірі досліджено докази та встановлено, що на час укладення оспорюваного правочину відповідачами вчинялися дії по уникненню виконання грошових зобов`язань, які виникли між сторонами на підставі трьох розписок та договорів позики на загальну суму 480 тис. доларів США, про що свідчить зведене виконавче провадження, відкрите 24 липня 2014 року на загальну суму більше 2 млн грн.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України "Про виконавче провадження" укладення протягом строку, зазначеного в частині третій цієї статті, правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, є підставою для визнання такого правочину недійсним, крім випадків продажу у процесі приватизації майна, яке входить до складу єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства, внесеного до Єдиного реєстру боржників.

Отже, у цій справі підстави для визнання недійсним правочину, як фраудаторного, виходячи з загальних засад цивільного законодавства, прямо передбачені нормами чинного законодавства.

У той же час викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі №755/17944/18 висновки не містять застережень, щодо того, що їх застосування здійснюється лише у певних сферах, зокрема, у банкрутстві (стаття 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (до введення в дію КУзПБ), стаття 42 КУзПБ), при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України "Про виконавче провадження").

Висновки, викладені у цій постанові, сприймаються як загальні ознаки фраудаторних правочинів, які застосовні до будь-яких правочинів в усіх сферах, та надають можливість позивачеві не доводити наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, пославшись лише на загальні засади цивільного законодавства щодо добросовісності дій учасників правовідносин.

При цьому Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду посилається на постанови:

Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), у якій укладення спірного договору відбулося після відкриття виконавчого провадження про стягнення з відповідача-1 на користь ПАТ «Банк Фамільний» боргу в розмірі 580 849,84 грн;

Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц, у якій вирішувалося правове питання щодо можливості поділу майна подружжя при наявності судового рішення про стягнення боргу з одного з подружжя та арешту, накладеного на майно;

Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 161/12564/21, у якій встановлено, що відповідачеві було відомо про пред`явлення позивачкою цивільного позову в межах розгляду кримінальної справи № 161/9741/18, а також в намаганні її представника забезпечити його арештом (тобто, спірні правочини були укладені у період розгляду кримінальної справи № 161/9741/18 та після пред`явлення позивачкою матеріальної претензії); оспорювані договори від 12 січня 2019 року та визначення розміру часток в спільному майні подружжя та дарування частки в праві спільної часткової власності від 02 лютого 2021 року направлені на недопущення звернення стягнення на майно в рамках здійснення виконавчого провадження;

Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761/19), у якій встановлено, що на момент здійснення безоплатного відчуження поручителем спірного майна кредитне зобов`язання боржника вважалося простроченим, його належне виконання не відбулося, а отже виникло право вимоги до поручителя основного боржника у зв`язку з його неплатоспроможністю. Також встановлено, що щодо боржника - ТОВ «Креатив» порушено провадження у справі про банкрутство, розпочато ліквідаційну процедуру боржника;

Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 693/624/19, провадження № 61-6420св21, у якій зазначено, що до обставин, які дозволяють кваліфікувати оспорювані договори як фраудаторні відноситься: момент вчинення договорів (після відкриття провадження, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні в справі № 439/506/16-ц); контрагент з яким боржник вчинив оспорювані договори (ТОВ «Автобастіон» вчинило оспорювані договори купівлі-продажу з особою, який був учасником ТОВ «Автобастіон» на момент їх вчинення); ціна в оспорюваних договорах купівлі-продажу є заниженою; боржник (ТОВ «Автобастіон»), який відчужує майно (транспортні засоби) на підставі договорів купівлі-продажу на користь свого учасника після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами, оскільки вчинив оспорювані договори купівлі-продажу, які порушують майнові інтереси кредитора і направлені на недопущення звернення стягнення на майно боржника;

Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 жовтня 2022 року у справі № 904/624/19, у якій питання вчинення боржником фраудаторного правочину вирішувалося у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕФЕКТІНВЕСТ-2015";

Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09 лютого 2023 року у справі № 910/12093/20, у якій спір про визнання недійсним договору переведення боргу №01-10/18 від 01.10.2018 та стягнення коштів у розмірі 2750000,00 грн на підставі договору поставки №27/12/16БТД від 27.12.2016 вирішувався в межах справи №910/17629/18 про банкрутство ТОВ "Бестом".

Надання учасникам цивільних правовідносин можливості оскаржити правочин з підстав фраудаторності поза межами сфер, в яких вони законодавчо врегульовані: банкрутства, неплатоспроможності банків та виконавчого провадження, пославшись лише на загальні засади цивільного законодавства, відкриває шлях до зловживання правами.

У цій справі позивачка є кредитором відповідача-1 на суму 616 428,80 грн. Звернення позивачки з позовом до відповідача-1 про стягнення 5 261 293,14 грн у справі № 916/3260/22 відбулося після укладення оскаржуваних нею рішень загальних зборів відповідача-1, установчих зборів відповідача-2 та підписаного між ними акта приймання-передачі нерухомого майна.

Тобто на час вирішення спору у справі № 916/379/23 у позивачки є лише гіпотетичне припущення, що її позов у справі № 916/3260/22 про стягнення 5 261 293,14 грн буде задоволено та буде відкрито виконавче провадження за таким рішенням про стягнення заявленої нею суми.

Натомість на час звернення з позовом у справі № 916/379/23 підтвердженим є право позивачки на отримання 616 428,80 грн за рахунок відповідача-1. Після виходу позивачки зі складу учасників ТОВ «АВТОМАРКЕТ» його статутний капітал складає 1 164 430,62 грн. Підстави вважати, що прийняття відповідачем-1 рішення про передачу нерухомого майна до статутного капіталу іншої юридичної особи робить його неплатоспроможним щодо виконання існуючого обов`язку з виплати вартості частки позивачки, як учасника що вийшов зі складу товариства, у підтвердженій на час звернення з цим позовом сумі, відсутні.

Незважаючи на відсутність рішення суду про стягнення на користь позивачки 5 261 293,14 грн з відповідача-1, чи відкритого виконавчого провадження, суд апеляційної інстанції, керуючись висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №755/17944/18, визнав недійсними рішення загальних зборів відповідача-1, установчих зборів відповідача-2 та акт приймання-передачі нерухомого майна недійсними з підстав їх фраудаторності. Рішення мотивовано тим, що задоволення позову призведе до повернення у власність ТОВ «АВТОМАРКЕТ» належного йому майна, за рахунок якого відповідач-1 матиме можливість задовольнити грошові вимоги позивачки. Однак грошові вимоги позивачки у заявленому розмірі не існували на час укладення спірних рішень та акта приймання-передачі, право позивачки на отримання за рахунок відповідача-1 заявленої нею суми не підтверджено і на час вирішення спору у справі № 916/379/23, тобто задоволення позову про визнання недійсним правочину, виходячи виключно з загальних засад цивільного законодавства, фактично є способом забезпечення виконання рішення суду у іншій справі.

Отже, питання можливості визнання недійсним правочину з підстав його фраудаторності, у будь-якому випадку, тобто поза межами процедур банкрутства (стаття 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (до введення в дію КУзПБ), стаття 42 КУзПБ), неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); виконавчого провадження (частина четверта статті 9 Закону України "Про виконавче провадження") вимагає здійснення судового тлумачення норм закону, має значення для забезпечення сталої судової практики, а тому підлягає уточненню.

Крім того, вирішення поставлених питань впливає також на визначення юрисдикції цього спору, оскільки за відсутності підстав вважати, що цей спір виник з корпоративних правовідносин, позивачка, виступаючи виключно кредитором відповідача-1, є фізичною особою у спорі про визнання недійсними правочинів, укладених між двома юридичними особами, і у такому разі спір не підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдине застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Отже, передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, що забезпечить дотримання фундаментальних прав людини на звернення до суду та судовий захист.

Під час розгляду цієї справи Великій Палаті Верховного Суду необхідно вирішити питання:

1) щодо відступу від висновку, викладеного у пункті 104 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, згідно з яким рішення загальних зборів товариства є одностороннім правочином товариства.

Оскільки, за відсутності чітко визначених критеріїв за яких рішення загальних зборів товариства належить до односторонніх правочинів, та обставина, що у справі № 522/22473/15-ц Велика Палата Верховного Суду свій висновок зробила щодо прийнятого товариством (в особі вищого органу) рішення про виплату учасникам дивідендів у певному розмірі, яке є одностороннім правочином товариства, спрямованим на виникнення прав учасників товариства, єдності правозастосовчої практики не сприяє.

При вирішенні спорів щодо законності рішень загальних зборів товариства, а ця категорія становить значну частину серед спорів, що надходять на розгляд судів господарської юрисдикції, та є основною серед справ що надходять на розгляд судової палати для розгляду справі щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду, судді притримуються різної точки зору щодо правової природи рішення загальних зборів та відповідно підстав з яких їх може бути оскаржено.

Зокрема, у справі № 914/1370/22 суддя Касаційного господарського суду Кібенко О.Р. не погодилася з ухваленим Верховним Судом рішенням та виклала окрему думку, у якій вказала на те, що у цій справі рішення загальних зборів про вихід учасника з товариства та про передачу йому при виході майна товариства є правочином, який містить ознаки фраудаторного. При цьому погодилася, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/16579/20 ухвалена за інших фактичних обставин справи, однак вважала, що будь-яке рішення загальних зборів товариства може мати ознаки правочину, який в свою чергу може бути визнаний фраудаторним.

Тобто наразі не існує єдиного розуміння критеріїв за яких рішення загальних зборів товариства є одностороннім правочином.

У свою чергу невирішення проблеми щодо правової природи рішення загальних зборів та відповідно підстав з яких його може бути оскаржено зумовлює питання щодо належності цього спору до спорів, що виникають з корпоративних відносин, а також належності таких спорів взагалі до юрисдикції господарського суду, у разі, коли з позовом про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства саме як одностороннього правочину, з підставі його фраудаторності, звертається фізична особа.

2) щодо відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18, шляхом його уточнення.

А саме, щодо визначення умов, з наявністю яких пов`язується право зацікавленої особи звернутися з позовом про визнання недійсним правочину з підстав фраудаторності поза межами процедур банкрутства, неплатоспроможності банків та виконавчого провадження.

А також вирішити питання щодо належності у такому разі цих спорів взагалі до господарської юрисдикції з огляду на суб`єктний склад та суть правовідносин.

3) щодо вирішення виключної правової проблеми, а саме встановлення винятків із принципу «корпоративної завіси», зокрема, у випадку, коли позивачка, якій належало 47,8% статутного капіталу товариства, є учасником, що вийшов, відтак правовою проблемою є те, чи може такий учасник, що вийшов, оскаржувати правочин, вчинений виконавчим органом товариства.

Наявність кількісних та якісних вимірів, необхідних для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми, підтверджується тим, що питання можливості оскаржити учасником товариства правочину, вчиненого виконавчим органом товариства, у тому чи іншому вигляді неодноразово було предметом перегляду Великої Палати Верховного Суду, зокрема, такі висновки сформовані у постановах від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц, від 07.07.2020 у справі №910/10647/18, від 03.12.2019 у справі №904/10956/16, від 15.10.2019 у справі №905/2559/17, від 08.10.2019 у справі №916/2084/17, що свідчить про виключність цієї проблеми.

У цій справі позивачка вийшла зі складу учасників ТОВ «АВТОМАРКЕТ», відтак постає правова проблема чи може учасник, який вийшов, в корпоративному спорі проникнути за «корпоративну завісу», та звертатися за захистом своїх прав у справах з предметом позову подібним (аналогічним) предмету позову у цій справі, а також, чи застосовне взагалі це правило у спорі про фраудаторність оскаржуваного правочину.

Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Справу № 916/379/23 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОМАРКЕТ"; Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕХАБ", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Державного реєстратора юридичного департаменту Одеської міської ради Шерстюк Володимири Дмитрівни, ОСОБА_2 про визнання недійсними рішень, правочину та застосування наслідків недійсності правочину передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий О. Баранець

Судді С. Бакуліна

О. Кролевець