Ухвала

від 01.05.2024 по справі 921/339/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

01 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 921/339/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О.А. - головуючий, Баранець О.М., Мамалуй О.О.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Комунального некомерційного підприємства "Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня" Тернопільської обласної ради

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.03.2024

(головуючий - Галушко Н.А., судді Желік М.Б., Орищин Г.В.)

та рішення Господарського суду Тернопільської області від 20.11.2023

(суддя - Гевко В.Л.)

у справі №921/339/23

за позовом Фізичної особи-підприємця Давида Михайла Володимировича

до Комунального некомерційного підприємства "Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня" Тернопільської обласної ради

про стягнення заборгованості у сумі 55 534,96 грн, з яких: 41 288,24 грн основний борг; 1 679,81 грн - 3% річних; 12 566,91 грн інфляційні втрати,

ВСТАНОВИВ:

У 2023 році Фізична особа-підприємець Давид Михайло Володимирович (далі - ФОП Давид М.В.) звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до Комунального некомерційного підприємства "Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня" Тернопільської обласної ради (далі - КНП "ТОКПЛ" ТОР) про стягнення заборгованості у сумі 55 534,96 грн, з яких: 41 288,24 грн - основний борг; 1 679,81 грн - 3% річних; 12 566,91 грн - інфляційні втрати.

Позов обґрунтовано тим, що 01.11.2019 між КНП "ТОКПЛ" ТОР та ФОП Давид М.В. укладено договір про надання послуг, предметом якого є надання КП «Тернопільводоканал», Тернопільський міський РЕМ ВАТ «Тернопільобленерго», ТОВ «Тернопільелектропостач», ДП «Газпостач», ПАТ «Тернопільміськгаз», ПП «Квартал-Л» ФОП Давид М.В. комунальних послуг на орендоване у КНП «ТОКПЛ» ТОР приміщення площею 195,6 м.кв. і долі площ спільного користування 26,5 кв.м. за адресою м.Тернопіль, вул. Тролейбусна,14, а ФОП Давид М.В. відшкодовує вартість фактично спожитих послуг орендодавцю.

З листопада 2019 року відповідачем було виставлено позивачу рахунки на відшкодування вартості комунальних послуг, згідно яких на щомісячну суму витрат за постачання електроенергії, холодної води, газу, реактивної енергії відповідачем нараховувалось ПДВ. У зв`язку з чим, позивач вважає, що відповідач неправомірно (всупереч вимогам ПК України та договору про надання послуг від 03.01.2017) здійснював нарахування та включення розміру ПДВ в рахунках на відшкодування комунальних послуг та електроенергії, що у свою чергу призвело до набуття відповідачем коштів за рахунок позивача не в порядку виконання договірного зобов`язання та Закону. Крім цього, позивач нарахував за період 01.01.2022 по 31.03.2023 - 12 566,91 грн інфляційних втрат та 1 679,81 грн 3% річних за період з 01.01.2022 по 10.05.2023.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 20.11.2023 у справі №921/339/23, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 29.03.2024, позов задоволено. Стягнуто з КНП "ТОКПЛ" ТОР на користь ФОП Давида М.В. 41 288,24 грн безпідставно набутих грошових коштів, 12 566,91 грн інфляційних витрат, 1 679,81 грн 3% річних. Судові витрати покладено на відповідача у справі. Стягнуто з КНП "ТОКПЛ" ТОР на користь ФОП Давида М.В. 2684,00 грн судового збору та 4 077,72 грн судових витрат пов`язаних із залученням експерта.

22.04.2024 КНП "ТОКПЛ" ТОР звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.03.2024 та рішення Господарського суду Тернопільської області від 20.11.2023 у справі №921/339/23.

Перевіривши матеріали касаційної скарги КНП "ТОКПЛ" ТОР, Суд дійшов висновку, що слід відмовити у відкритті касаційного провадження з огляду на наступне.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, передбачених підпунктами "а-г" цієї норми.

Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом ч. 7 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2023 року встановлений у розмірі 2 684,00 грн.

У п. 1 ч. 1 ст. 163 ГПК України зазначено, що ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом спору у справі №921/339/23 є стягнення 55 534,96 грн. Оскільки предметом спору в цій справі є стягнення суми меншої, ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 2023 рік - 268 400,00 грн), то у розумінні ГПК України ця справа є малозначною.

Водночас у п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України передбачено випадки наявності підстав для перегляду в касаційному порядку судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Разом з тим, скаржник у касаційній скарзі зазначає про наявність підстав для перегляду у касаційному порядку оскаржуваних судових рішень, що передбачена пп."в" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України. Необхідність відкриття касаційного провадження у справі скаржник обґрунтовує тим, що справа №921/339/23 становить значний суспільний інтерес, оскільки питання оподаткування ПДВ операцій з компенсації орендарями вартості комунальних послуг орендодавцям є широко розповсюдженими у господарських відносинах України, а неоднозначні податкові консультації та роз`яснення з цього питання не сприяють формуванню єдиного підходу у застосуванні норм ч. 4 п. 188.1 ст. 188 ПК України, що видно з різних за змістом листів органів податкової служби. Так, у спірному рішенні суд посилався на лист ДФС від 19.04.2016 №8815/6/99-99-19-03-02-15, за яким операції з компенсації орендарями вартості комунальних послуг орендодавцям не оподатковуються ПДВ. В той самий час лист ДФС від 23.09.2016 №31390/7/99-99-12-02-01-17, а також індивідуальна податкова консультація, містять прямо протилежну позицію по відношенню до застосованого судами листа ДФС України.

Розглянувши наведені підстави, колегія суддів дійшла висновку про відсутність обставин для відкриття касаційного провадження, оскільки посилання скаржника на те, що справа №921/339/23 становить значний суспільний інтерес визнаються необґрунтованими, оскільки вищевказані доводи зводяться до незгоди із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій і в цілому до заперечення результату розгляду справи, що не може свідчити про значний суспільний інтерес.

Суд зазначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь скаржника є звичайним передбачуваним процесом.

Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).

Таким чином, у Верховного Суду є право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у ч. 1 ст. 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями ст. 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

Оскільки предметом спору у справі №921/339/23 є стягнення суми, що є меншою, ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а в касаційній скарзі не наведено іншого обґрунтування щодо наявності підстав, передбачених пп. "а-г" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, то касаційну скаргу КНП "ТОКПЛ" ТОР подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою КНП "ТОКПЛ" ТОР на постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.03.2024 та рішення Господарського суду Тернопільської області від 20.11.2023 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1.Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Комунального некомерційного підприємства "Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня" Тернопільської обласної ради на постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.03.2024 та рішення Господарського суду Тернопільської області від 20.11.2023 у справі №921/339/23.

2.Копії ухвали надіслати учасникам справи.

3.Надіслати скаржнику касаційну скаргу разом з доданими до неї матеріалами. Копію касаційної скарги залишити у Верховному Суді.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.А. Кролевець

Судді О.М. Баранець

О.О. Мамалуй