Ухвала

від 01.05.2024 по справі 204/2655/23

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

іменем України

01 травня 2024 року

м. Київ

справа № 204/2655/23

провадження № 51-2139 ск 24

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року,

встановив:

Вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2023 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого, визнано винуватим та засуджено:

- за ч. 1 ст. 357 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік;

- за ч. 4 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

За вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень за таких обставин.

05 січня 2023 року приблизно о 14 годин 00 хвилин, більш точний час під час досудового розслідування не встановлений, ОСОБА_5 , перебуваючи за адресою: м. Дніпро, вул. Робоча, буд. 67, біля магазину «Варус», побачив на банкоматі банківську картку АТ КБ «ПриватБанк», номер розрахункового рахунку якої НОМЕР_1 та яка відповідно до Закону України «Про інформацію», Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» є офіційним документом, тобто електронним платіжним документом, засобом доступу до банківського рахунку, яка обладнана технологією безконтактної оплати та належить потерпілому ОСОБА_6 .

В той же час, ОСОБА_5 , не вчинивши жодних дій щодо встановлення власника картки чи її повернення, припускаючи, що на її розрахунковому рахунку можуть знаходитись грошові кошти, які можна викрасти, з корисливих мотивів, взяв з банкомату вищевказану банківську картку, тим самим привласнив офіційний документ - банківську картку АТ КБ «ПриватБанк», номер розрахункового рахунку якої НОМЕР_1 , яка належить потерпілому ОСОБА_6 .

Крім того, приблизно о 17 годині 13 хвилин 05 січня 2023 року у ОСОБА_5 виник злочинний умисел на крадіжку невизначеної кількості грошових коштів, які знаходяться на розрахунковому рахунку НОМЕР_1 раніше привласненої ним банківської картки АТ КБ «Приват Банк», яка належить потерпілому ОСОБА_6 .

Реалізуючи свій злочинний умисел, в умовах воєнного стану, ОСОБА_5 05 січня 2023 року, маючи при собі раніше привласнену ним банківську картку АТ КБ «Приват Банк» з розрахунковим рахунком НОМЕР_1 , яка обладнана технологією безконтактної оплати, прибув до магазину «Продукти 72» ТОВ «АТБ-МАРКЕТ», який розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Робоча, 158, де діючи умисно, таємно, з корисливих мотивів, використовуючи вказану банківську картку, у період часу з 17 години 13 хвилин по 17 годину 30 хвилин здійснив 6 транзакцій оплати товарів на касі магазину. Своїми умисними діями ОСОБА_5 спричинив потерпілому ОСОБА_6 майнову шкоду на загальну суму 1975 гривень 60 копійок.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_5 та захисника ОСОБА_4 залишено без задоволення, а вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2023 року - без зміни.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_5 та призначити її підзахисному покарання за ч. 1 ст. 357, ч. 4 ст. 185 КК із застосуванням ст. 75 КК, встановивши йому іспитовий строк тривалістю 1 рік.

Подану касаційну скаргу обґрунтовує тим, що у вироку вказано, що призначення покарання, ближчого до найнижчої межі, встановленої санкціями ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК у вигляді позбавлення волі із застосуванням вимог, передбачених ст. 70 КК, буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. При цьому вказує, що місцевим судом не вказано чому менш суворий вид покарання, тобто із застосуванням ст. 75 КК, буде недостатнім для виправлення ОСОБА_5 . Разом з тим зазначає, що і суд апеляційної інстанції на це не звернув уваги, і не зробив свого висновку про причину неможливості звільнення особи від покарання з випробуванням.

На думку захисника, суд першої інстанції, призначаючи реальне покарання без застосування ст. 75 КК, неправильно вказав про відсутність обставин, що пом`якшують покарання, а саме - щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Як зазначає захисник, незважаючи на передбачене КК звільнення від відбування покарання з випробуванням особи, яка вперше вчинила кримінальне правопорушення, сприяла встановленню обставин його вчинення та відшкодувала потерпілому завдану йому шкоду, суд призначив її підзахисному покарання у виді позбавлення волі, яке є найсуворішим із покарань, передбачених КК, не зазначивши при цьому, чому менш суворий вид покарання буде недієвим та не забезпечить виправлення засудженого.

При цьому звертає увагу на те, що відсутні заборони щодо застосування ст. 75 КК за умови невизнання засудженим своєї вини (постанова ВС від 17 жовтня 2019 року у справі № 205/7091/16-к).

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, зокрема, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_5 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі захисника не оспорюються та не заперечуються.

Доводи захисника щодо невідповідності призначеного засудженому ОСОБА_5 судом покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого внаслідок суворості, є безпідставними.

Положеннями ст. 50 ККвизначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Згідно із ст. 414 КПК, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Як убачається із долучених до касаційної скарги копій судових рішень,суд першої інстанції при призначенні виду та розміру покарання ОСОБА_5 врахував принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, характер і ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК відносяться до тяжкого кримінального правопорушення та кримінального проступку, дані про особу обвинуваченого, факт не визнання обвинуваченим своєї вини та відсутність з його сторони щирого каяття у вчиненому, раніше не судимого, не працюючого, на утриманні нікого не маючого та не перебуваючого на обліку у лікарів нарколога та психіатра.

Також, місцевий суд обставиною, що пом`якшує покарання засудженого ОСОБА_5 , визнав добровільне відшкодування завданого збитку потерпілому, та не встановив обставин, що його обтяжують.

При цьому, суд першої інстанції зазначив у своєму рішенні про те, що вчинення даного кримінального правопорушення обвинуваченим ОСОБА_5 не пов`язане з його скрутним матеріальним становищем, а крадіжка була вчинена за чітко продуманим планом, з метою особистого незаконного збагачення, про що, у тому числі, свідчить і кількість здійснених останнім транзакцій щодо сплати банківською карткою потерпілого ОСОБА_6 товарів, які були обрані обвинуваченим, а також з огляду на товар, який було придбано обвинуваченим.

Крім того, врахувавши поведінку ОСОБА_5 під час вчинення кримінального правопорушення, його спосіб, припинення вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим у зв`язку з обставинами, що не залежали від його волі та намагання продовжити вчинення кримінального правопорушення, відсутність каяття, намагання ввести суд в оману, бажання уникнути відповідальності та відсутність готовності нести таку за свої вчинки, суд першої інстанції прийшов до висновку про неможливість виправлення ОСОБА_5 без реального відбування покарання.

Також суд першої інстанції вказав на те, що хоча обвинуваченим й було відшкодовано потерпілому збитки, однак таке відшкодування, на думку суду, є лише намаганням ОСОБА_5 перевести справу в площину цивільно-правових відносин з метою уникнення відповідальності.

Підстав для призначення обвинуваченому покарання із застосуванням положень статей 69, 75 КК суд не знайшов.

З урахуванням вищевикладених обставин, виходячи із принципів індивідуалізації і співмірності заходу примусу, характеру вчинених дій, суд вирішив, що необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_5 та попередження вчинення ним нових злочинів буде покарання, наближене до найнижчої межі, встановленої санкціями ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК, у вигляді позбавлення волі із застосуванням вимог, передбачених ст. 70 КК, яке буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Таким чином, призначаючи засудженому ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, суд дотримався вимог статей 50, 65 КК,оскільки вказане покарання відповідає обставинам справи, характеру й тяжкості вчиненого, даним про особу обвинуваченого, є справедливим, а також необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Апеляційний суд, переглянувши справу в апеляційному порядку, обґрунтовано залишив вирок місцевого суду без змін, зазначивши в ухвалі підстави постановлення такого рішення.

Суд апеляційної інстанції, спростовуючи доводи, наведені в апеляційних скаргах обвинуваченого та захисника, дійшов обґрунтованого висновку, що суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_5 за ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК дотримався вимог кримінального закону, врахував ступінь тяжкості вчинених правопорушень, дані про особу обвинуваченого, який вину не визнав, щиро не розкаявся, раніше не судимий, не працює, на утриманні нікого не має, позицію потерпілого, наявність обставини, яка пом`якшує покарання - добровільне відшкодування потерпілому завданого збитку та відсутність обставин, які обтяжують покарання.

Переглядаючи вирок районного суду, апеляційний суд у своєму рішенні зазначив про те, що обвинувачений ОСОБА_5 не надав критичної оцінки своїй протиправній поведінці та у суді першої інстанції взагалі відмовився надавати пояснення, намагався перевести провадження у площину цивільно-правових відносин, а в суді апеляційної інстанції під час з`ясування того, в чому саме полягає його щире каяття відповідно до доводів апеляційної скарги, заявив про свою невинуватість, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції розцінив каяття обвинуваченого як бажання пом`якшити персональну відповідальність за скоєне.

Крім того, апеляційний суд, не знайшовши підстав для призначення обвинуваченому ОСОБА_5 менш суворого покарання, у своєму рішенні вказав на те, що з огляду на фактичні обставини кримінального провадження, положення кримінального закону, мету покарання, призначене ОСОБА_5 судом першої інстанції покарання за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

На думку колегії суддів, покарання, призначене ОСОБА_5 , в повній мірі відповідає вимогам кримінального законодавства, за своїм видом та розміром є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК та погоджується з наведеними у ній висновками про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції.

Суд не знаходить підстав для скасування оскаржуваних судових рішень внаслідок невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого ОСОБА_5 , та не вважає призначене покарання явно несправедливим через його суворість.

В касаційній скарзі захисника не наведено переконливих доводів на обґрунтування невиправданої суворості призначеного ОСОБА_5 покарання.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для зміни або скасування судових рішень, у касаційній скарзі захисника не наведено.

Таким чином, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Враховуючи викладене, Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 статті 428 КПК, Верховний Суд

постановив:

Відмовити захиснику ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за її касаційною скаргою, поданою в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3