Постанова

від 23.04.2024 по справі 544/1116/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 544/1116/22 Номер провадження 22-ц/814/719/24Головуючий у 1-й інстанції Сайко О.О. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.

суддів: Гальонкіна С.А., Карпушина Г.Л.,

секретар: Андрейко Я.Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 адвоката Гордієнка Юрія Петровича

на рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 25 серпня 2023 року, постановлене суддею Сайко О.О.

по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсними правочинів, припинення права власності та визнання права власності,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсними правочинів, припинення права власності та визнання права власності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 16.09.2008 вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно із заповітом від 13.09.2010 (реєстровий № 1188) спадкоємцем майна ОСОБА_3 є ОСОБА_1 .

Відповідно до договору дарування від 15.08.2007 ОСОБА_3 отримав в дар від ОСОБА_4 незакінчений будівництвом торгівельний комплекс А-1 (готовність 28 %) та земельну ділянку з цільовим призначенням для традиційних народних промислів і підприємницької діяльності площею 0,150 га, на якій розміщений вказаний комплекс, що розташовані в АДРЕСА_1 .

В подальшому торгівельний комплекс було здано в експлуатацію та 12.01.2010 зареєстровано право власності, що підтверджено свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, видане виконавчим комітетом Пирятинської міської ради та відповідною реєстрацією в реєстрі прав власності на нерухоме майно за № 19898278 від 12.01.2010. До складу комплексу входить нежитлова будівля торгівельного комплексу «А-1» загальною площею 502,70 кв.м., сарай «В», замощення «І», огорожа № «1-3».

Також на згаданій земельній ділянці знаходиться наразі незавершене будівництво готельного комплексу (розпочато в 2006 році, в експлуатацію не введено, право власності не зареєстровано), яке в порядку спадкування належить ОСОБА_1 .

03.08.2016 року у ОСОБА_3 діагностували тяжку хворобу та рекомендували проводити лікування за кордоном (Німеччина або Ізраїль).

В цей же період, 23.09.2016 року було відкрито провадження у цивільній справі № 544/1092/16-ц за позовом доньки ОСОБА_3 ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування (згаданого вище) і витребування майна.

Враховуючи фізичний та морально-психологічний стан ОСОБА_3 , який дізнався про тяжкий діагноз, що не давало змоги йому, як відповідачу, активно приймати участь в судовому процесі на засадах змагальності, в рамках стратегії захисту було прийнято рішення щодо проведення відчуження спірного майна. Вказана дія мала убезпечити майно від можливого витребування, або ж взагалі спонукати позивача до відмови від неперспективного позову. Відтак, було вирішено вчинити фіктивні правочини за участю третьої особи. Такою особою було обрано давнього знайомого ОСОБА_3 ОСОБА_2 , який погодився на пропозицію формально виступити фіктивним покупцем та в подальшому, після завершення вказаного судового провадження, повернути майно фактичному власнику.

21 жовтня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договори купівлі-продажу торгівельного комплексу та земельної ділянки загальною площею 0,1500 га, кадастровий номер 5323810100:00:045:0001, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

За умовами вказаних договорів оплата мала відбутися протягом трьох банківських днів після їх укладення, шляхом безготівкового розрахунку, оскільки вартість майна істотно перевищувала суми, дозволені законодавством для проведення оплати готівкою. Враховуючи фіктивність правочинів, така безготівкова оплата проведена не була, хоча, охоплюючи єдиний комплекс дій, спрямований на підтвердження формального відчуження майна, ОСОБА_3 нотаріально посвідчив документ щодо нібито отримання грошей на свій рахунок в «Ощадбанку».

У ОСОБА_3 не було реальної потреби безповоротно та відплатно відчужувати об`єкт торгівельної нерухомості, при тому, що він знаходиться у фізично єдиному конгломераті з комплексом торгівельних павільйонів, які належать ОСОБА_1 та при будівництві охоплювалися єдиним бізнес-проєктом.

Фактична передача майна не відбувалась, про що свідчить, зокрема, факт дії договору про постачання електричної енергії № 1236 від 24.05.2016, укладеного ПАТ «Полтаваобленерго» з ОСОБА_3 , який був чинний аж до 30.07.2019. ОСОБА_3 (а потім і ОСОБА_1 ) після укладення правочинів продовжували володіти та користуватись майном, отримувати з нього дохід.

Іншим фактом, який свідчить про фіктивність договорів, є введення в оману нотаріуса обома сторонами правочину щодо відсутності на земельній ділянці інших об`єктів нерухомості (крім торгівельного комплексу) - незавершеного будівництва готельно - адміністративного корпусу. Відповідно висновків, зроблених Полтавським відділенням Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса Міністерства юстиції України - висновок експерта № 698/699/700/767-769 від 27.06.2019, незавершене будівництво являє собою об`єкт нерухомості. Відповідно до Звіту про оцінку майна № р 10/10 від 2019 року коефіцієнт готовності незвершеного будівництвом готельного комплексу складає 73 %. Відтак, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки, за наявності у нотаріуса відповідних даних не могло відбутись.

Відповідач за час перебування у його власності нерухомого майна, набутого за правочином від 21.10.2016 року, вчинив дії, направлені на ускладнення можливого застосування судом наслідків недійсності правочину. Станом на дату звернення із даним позовом земельна ділянка, площею 0,1500 га, кадастровий номер 5323810100:00:045:0001, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка була об`єктом правочину, поділена, відповідно до рішення № 135 від 16.04.2019 року виконавчого комітету Пирятинської міської ради Полтавської області. Замість однієї земельної ділянки, площею 0,1500 га утворились три земельних ділянки: земельна ділянка площею 0,0611 га, кадастровий номер 5323810100:00:045:0031, адреса розташування АДРЕСА_1 (цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1824329253238; земельна ділянка площею 0,0141 га, кадастровий номер 5323810100:00:045:0032, адреса розташування АДРЕСА_1 (цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1824303753238; земельна ділянка площею 0,0748 га, кадастровий номер 5323810100:00:045:0033, адреса розташування АДРЕСА_1 (цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1824319153238.

Крім того, відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об`єкту нерухомого майна - торгівельний комплекс (реєстраційний номер 1824405153238) також проведено поділ з утворенням нових об`єктів. Наразі, відповідно до актуальної інформації, замість об`єкту - нежитлова будівля торгівельного комплексу «А-1» загальною площею 502,70 кв.м., сарай «В», замощення «І», огорожа № «1-3» облікується два об`єкти: нежитлова будівля А-1 загальною площею 93,4 кв.м., адреса АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1824405153238, нежитлова будівля «А-1» загальною площею 409,3 кв.м., сарай «В», замощення «І», огорожа № «1-3», адреса АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1824383453238.

Враховуючи викладене, просила визнати вищевказані договори купівлі-продажу земельної ділянки та торгівельного комплексу від 21.10.2016, які були укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 недійсними. Визнати за нею право власності на: нежитлову будівлю А-1 загальною площею 93,4 кв.м., адреса АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 182440515323; нежитлову будівлю «А-1» загальною площею 409,3 кв.м., сарай «В», замощення «І», огорожа № «1-3», адреса АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1824383453238; земельну ділянку площею 0,0611 га, кадастровий номер 5323810100:00:045:0031, адреса розташування АДРЕСА_1 (цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1824329253238; земельну ділянку площею 0,0141 га, кадастровий номер 5323810100:00:045:0032, адреса розташування АДРЕСА_1 (цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1824303753238; земельну ділянку площею 0,0748 га, кадастровий номер 5323810100:00:045:0033, адреса розташування АДРЕСА_1 (цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1824319153238.

Рішенням Пирятинського районного суду Полтавської області від 25 серпня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсними правочинів, припинення права власності та визнання права власності відмовлено за пропуском строку позовної давності.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 30 000 гривень.

Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 , просила скасувати його та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відмовляючи в задоволенні її позову внаслідок пропуску строку позовної давності, суд першої інстанції не врахував, що повну юридичну спроможність щодо захисту своїх майнових прав ОСОБА_1 могла отримати у випадку набуття прав спадкоємця, тобто через півроку після смерті спадкодавця ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , піврічний строк наступив 10.04.2018, свідоцтво про право на спадщину отримано 13.04.2018.

Відтак, місцевий суд невірно оцінив дату набуття ОСОБА_1 статусу власника (потенційного позивача) та допустив хибне визначення початку перебігу строку позовної давності 21.10.2016, замість 10 (13).04.2018.

Рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 25 серпня 2023 року в апеляційному порядку також оскаржив представник ОСОБА_2 адвокат Гордієнко Ю.П., який в апеляційній скарзі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права просив змінити його мотивувальну та резолютивну частину, у задоволені позову ОСОБА_1 відмовити, вимоги щодо стягнення з останньої на користь відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 58000 грн. задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_1 звертаючись до суду з даним позовом та прохаючи визнати вищевказані правочини фіктивними не довела факт введення в оману (до або в момент укладення спірних договорів) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників, свідомий намір невиконання зобов`язань договору, приховування справжніх намірів учасників правочину. Окрім того, позивач не довела, які саме її права були порушені, з огляду на те, що вона, як дружина ОСОБА_3 , надала свою нотаріально посвідчену згоду на укладення спірних договорів.

Таким чином позовні вимоги ОСОБА_1 не підтверджені належними та допустимими доказами, що є підставою для відмови в їх задоволенні, тому висновок суду про відмову у задоволенні позову внаслідок пропуску строку позовної давності є помилковим.

Також вказав, що розмір судових витрат на правничу допомогу надану відповідачу в суді першої інстанції є доведеним та обґрунтованим, представником позивача жодним доказом не було доведено їх неспівмірність, тому часткове задоволення даної вимоги не ґрунтується на вимогах закону.

Від представника ОСОБА_1 адвоката Ступніка С.В. до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Гордієнка Ю.П. без задоволення.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга представника ОСОБА_2 адвоката Гордієнка Юрія Петровича підлягає задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до вимогст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення місцевого суду не відповідає вказаним вимогам.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, 15 серпня 2007 року ОСОБА_3 отримав у дар від ОСОБА_4 незакінчений будівництвом торгівельний комплекс та земельну ділянку, на якій розміщений цей незакінчений будівництвом торгівельний комплекс, що знаходиться в АДРЕСА_1 , та в цілому складається з незакінченого будівництвом торгівельного комплексу А-1, процент готовності якого складає 28 % та земельної ділянки для традиційних народних промислів і підприємницької діяльності розміром 0,150 га (т. 1, а.с. 17-18).

21 жовтня 2016 року між ОСОБА_3 (ділі Продавець) та ОСОБА_2 (далі Покупець) було укладено договір купівлі-продажу торгівельного комплексу за адресою: АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці площею 0,1500 га, кадастровий номер земельної ділянки 5323810100:00:045:0001, з цільовим призначеннямдля традиційних народних промислів і підприємницької діяльності (даліДоговір № 1) (т.1, а.с. 26-28).

Згідно п. 2 Договору № 1 продаж торгівельного комплексу вчиняється за 716 000 грн., які продавець отримає після підписання даного договору. Покупець зобов`язується протягом трьох банківських днів з дня підписання цього договору сплатити грошові кошти за придбання торгівельного комплексу.

Загальна вартість торгівельного комплексу, що є предметом цього договору, становить 716000 грн. відповідно до Звіту про незалежну оцінку майна, виготовленого 18.10.2016 ПП «Центр незалежної оцінки та експертизи» (п. 3 Договору №1).

У пункті 4 Договору № 1 Покупець засвідчив, що незастережних недоліків, які значно знижують цінність або можливість використання за цільовим призначенням зазначеної в цьому договорі нерухомого майна немає; з моменту набуття Продавцем права власності на відчужуваний торгівельний комплекс він не здійснював самочинних або будь-яких інших перебудов чи перепланувань нерухомого майна, що є предметом цього договору; на день укладання цього договору всі технічні характеристики відповідають вищезазначеному правовстановлюючому документу та технічному паспорту, виготовленому КП «Лубенське МБТІ» від 03.06.2009 за реєстровим № 2-39, у зв`язку з цим Покупець не наполягає на проведенні поточної технічної інвентаризації відчужуваного нерухомого майна, що є предметом цього договору; від Покупця не приховано обставин, які мають істотне значення; до укладення цього договору торгівельний комплекс або будь-які його складові іншим особам не відчужені; торгівельний комплекс або будь-які його складові під забороною (арештом) та в заставі, в податковій заставіне перебувають, як внесок до статутного капіталу юридичних осіб не передано; щодо нього відсутні судові спори; обтяжень, а також будь-яких прав у третіх осіб щодо торгівельного комплексу немає.

ОСОБА_1 , дружина Продавця, надала згоду своєму чоловікові ОСОБА_3 на продаж за ціну, на умовах, за його розсудом, торгівельного комплексу, що є предметом цього договору, про що викладено в заяві, засвідченій Пирятинською державною нотаріальною конторою 21.10.2016 за реєстром № 1-1256 (п. 6 Договору № 1).

У пункті 10 Договору № 1 сторони підтвердили, що: вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними; укладення договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним і усвідомленим, відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені в ньому.

21 жовтня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 0,1500 га, кадастровий номер земельної ділянки 5323810100:00:045:0001, з цільовим призначеннямдля традиційних народних промислів і підприємницької діяльності, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці (даліДоговір № 2) (т. 1, а.с. 29-31).

Згідно п. 2 Договору № 2 продаж земельної ділянки вчиняється за 185200 грн., які продавець отримає після підписання даного договору. Покупець зобов`язується протягом трьох банківських днів з дня підписання цього договору сплатити грошові кошти за придбаний торгівельний комплекс.

Загальна вартість земельної ділянки, що є предметом цього договору, становить 185 200 грн. відповідно до Звіту про незалежну оцінку майна, виготовленого 18.10.2016 ПП «Центр незалежної оцінки та експертизи» (п. 3 Договору № 2).

Продавець повідомив Покупця, що земельна ділянка, яка є предметом цього договору, є особистою приватною власністю, не є спільною сумісною власністю, і осіб, які б могли порушити питання про визнання ними права власності на зазначену земельну ділянку, немає, так як набута в порядку приватизації (п. 6 Договору № 2).

У пункті 10 Договору № 2 сторони підтвердили, що: вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними; укладення договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним і усвідомленим, відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені в ньому.

22 жовтня 2016 року ОСОБА_3 підтвердив проведення зі сторони ОСОБА_2 повного розрахунку за продані земельну ділянку площею 0,1500 га з кадастровим номером 5323810100:00:045:0001 та торгівельний комплекс, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , перерахувавши грошові кошти в сумі 185200 грн. та 716000 грн. відповідно ОСОБА_3 на його розрахунковий рахунок, про що ОСОБА_3 склав відповідні заяви, які були посвідчені державним нотаріусом Пирятинської державної нотаріальної контори 22.10.2016 (т. 1, а.с. 135-136).

У вказаних заявах ОСОБА_3 засвідчив про відсутність претензій майнового та фінансового характеру щодо ОСОБА_2 та що розрахунок між ними відбувся з дотриманням вимог ст. 1087,1088 ЦК Українита Постанови Правління НБУ № 210 «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою» від 06.06.2013, грошові кошти за продані земельну ділянку та торгівельний комплекс перераховані ОСОБА_2 . ОСОБА_3 в повному обсязі.

Крім того, при підготовці відповідних документів для укладення договору № 1 та Договору № 2 виявилося, що на земельній ділянці, крім торгівельного комплексу також розташовані будівельні матеріали для будівництва приміщення адміністративно-готельного комплексу та комплексна трансформаторна підстанція № 95.

Оскільки будівельні матеріали та КТП № 95 були розміщені на земельній ділянці, але не були предметом Договору № 1 та Договору № 2, за домовленістю з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 сплатив йому за будівельні матеріали 50000 доларів США та за КТП № 95 1000 доларів США.

Будучи власником спірної земельної ділянки площею 0,1500 га з кадастровим номером 5323810100:00:045:0001 за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 здійснив її поділ на три суміжні з присвоєнням нових адрес, а саме: земельна ділянка площею 0,0141 га, кадастровий номер 5323810100:00:045:0032, адреса: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка площею 0,0611 га, кадастровий номер 5323810100:00:045:0031, адреса: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка площею 0,0748 га, кадастровий номер 5323810100:00:045:0033, адреса: АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 32-40).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер.

За життя, 13.09.2010 ОСОБА_3 склав заповіт, яким все своє майно, де б воно не було та з чого не складалось, і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті та на що він за законом матиме право, заповів дружині ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 16).

ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті чоловіка та оформила свідоцтво про право на спадщину на частину спадкового майна (т. 1, а.с. 41).

Згідно висновку експерта № 698/699/700/767-769 зазначено, що за результатами проведеної судової оціночно-будівельної, будівельно-технічної та оціночно-земельної експертизи від 27.06.2019, проведеної на підставі заяви ОСОБА_1 , ринкова вартість земельної ділянки площею 0,1500 га кадастровий номер 5323810100:00:045:0001 станом на 21.10.2016 становить 232 600 грн. (т. 1, а.с. 46-50).

Матеріалами справи також встановлено, що 22.09.2016 року ОСОБА_4 звернулася з позовом до суду до ОСОБА_3 і було відкрито провадження у цивільній справі № 544/1092/16-ц. У зв`язку із смертю відповідача ОСОБА_3 ухвалою Пирятинського районного суду Полтавської області від 24.05.2018 до участі у справі як правонаступників відповідача залучено ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . Рішенням Пирятинського районного суду Полтавської області від 26.11.2018 у справі № 544/1092/16-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, визнання права власності на нерухоме майно та витребування майна з чужого незаконного володіннявідмовлено у задоволенні позову (т. 1, а.с. 99-102). Предметом спору у справі № 544/1092/16-ц були, в тому числі, земельна ділянка площею 0,1500 га кадастровий номер 5323810100:00:045:0001 та торгівельний комплекс за адресою: АДРЕСА_1 . Рішення суду набрало законної сили 05.01.2019.

Між сторонами у цій справі протягом останніх 4 років тривають судові спори з приводу майна, яке було предметом розгляду у справі № 544/1092/16-ц.

Так, у справі № 544/690/19 відкрито провадженняза позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ; треті особи: Державний нотаріус Пирятинської державної нотаріальної контори Реп`ях Тетяна Іванівна, державний реєстратор виконавчого комітету Пирятинської міської ради Міхєєв Дмитро Сергійович, виконавчий комітет Пирятинської міської ради про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна, зобов`язання повернути майно, отримане за правочинами, визнаними недійсними та скасування записів про право власності(предмет позову: визнання права власності ОСОБА_1 на нежитлові приміщення та земельні ділянкиза адресою: АДРЕСА_1 ).

Рішенням Пирятинського районного суду Полтавської області від 24.02.2022, яке постановою Полтавського апеляційного суду від 26.09.2022 залишено без змін, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено (т.1 а.с. 51-98).

У справі № 544/1060/19 було відкрито провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ; третя особа: Пирятинська філія АТ «Полтаваобленерго» про встановлення факту належності майна померлому та витребування майна з чужого незаконного володіння (предмет позову: визнання права власності ОСОБА_1 на КТП № 95).

Рішенням від 16.07.2020 у справі № 544/1060/19 Пирятинський районний суд Полтавської області ухвалив відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 . Постановою Касаційного цивільного судуу складі Верховного Суду від 17.11.2021 вказане рішення залишене без змін (т. 1, а.с. 171-187).

У справі № 544/1061/19 було відкрите провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Пирятинська міська рада про визнання права власності на будівельні матеріали, що використані в процесі будівництва, та витребування майна з чужого незаконного володіння (предмет позову: визнання права власності ОСОБА_1 на будівельні матеріали). Рішенням від 16.07.2020 у справі № 544/1061/19 Пирятинський районний суд Полтавської області ухвалив про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , яке Постановою Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 18.05.2022 скасоване, а справу передано на новий розгляд. Справа № 544/1061/19 на даний час розглядається Пирятинським районним судом Полтавської області (т. 1, а.с. 188-214).

Згідно договору про постачання електричної енергії до торгівельних павільйонів по АДРЕСА_1 , № 1236 від 24.05.2016, укладеного ПАТ «Полтаваобленерго» з ОСОБА_3 , цей договір був чинний до 30.07.2019, після чого був переукладений договір з ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 105-119).

Згідно договору підряду на виконання будівельних робіт від 02.11.2016 ОСОБА_2 замовив у ФОП ОСОБА_6 проведення будівельних робіт з будівництва громадської вбиральні по АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 137-147).

28.11.2016 ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_7 договір на виконання електромонтажних робіт у приміщенні вказаної громадської вбиральні (а.с.148-149). 08.09.22 за замовленням ОСОБА_2 виготовлений технічний паспорт на готель (незавершене будівництво) з вбудованою вбиральнею (завершене будівництво) АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 151-156).

Згідно договору підряду на виконання будівельних робіт від 02.02.2017 ОСОБА_2 замовив у ФОП ОСОБА_6 проведення робіт з облаштування кафе по АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 157-162).

На протязі 2017-2018 років ОСОБА_2 були укладені договори з фізичними особами щодо оренди нежитлових приміщень, що розташовані по АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 164-170).

Суд першоїінстанції прийшовдо висновку про визнання оспорюваних договорів купівлі-продажу недійсним на підставі статті 234 ЦК України, так як при їх укладенні воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та сторони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним правочином, на момент укладення договору у обох сторін був умисел на фіктивність таких дій.Наведені вище факти і та обставина, що на момент укладення спірних договорів ОСОБА_3 був відповідачем в іншій цивільній справі про витребування спірного майна в сукупності підтверджують те, що останній укладав договори купівлі-продажу майна лише для вигляду, без мети його реального виконання, переслідуючи при цьому справжню мету - унеможливити чи ускладнити витребування майна в разі задоволення судом позову ОСОБА_4 , що свідчить про фіктивність цього договору.

Разом з тим, внаслідок пропуску ОСОБА_1 строку позовної давності в задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Колегія суддів не погоджується з даним висновком місцевого суду з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначала, що спірні договори купівлі-продажу є недійсними з підстав їх фіктивності, що вчинені без наміру настання реальних наслідків, які обумовлені ними.

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно з частиною першою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першоїстатті 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина другастатті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третястатті 215 ЦК України).

Згідно з частиною першоюстатті 234 ЦК Українифіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16, Верховний Суд у постановах від 11 березня 2024 року у справі № 610/1475/20 (провадження № 61-15794св23), від 17 січня 2024 року у справі № 757/11883/18-ц (провадження № 61-9790св22) та інших зазначили, що для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до абов момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання такого договору недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Відповідні ознаки фіктивного правочину заначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16, провадження № 14-260цс19, та у постанові Верховного Суду від 16 серпня 2022 року у справі № 754/2738/20, провадження № 61-4796св 22.

За правилами статей12,81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ізстаттею 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина другастатті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третястатті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті13, частина третя статті16 ЦК Українине суперечать частині другійстатті 58 Конституції Українита вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першоїстатті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогамКонституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягненняборгу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19).

Згідно зістаттею 626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу / набуття / зміни / встановлення / припинення прав взагалі).

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третястатті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц зроблено висновок, що: «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнаннядоговору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третястатті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбаченастаттею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбаченастаттею 228 ЦК України».

Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті3,13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та другастатті 228 ЦК України).

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (постанова Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.

До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа).

Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18).

Разом з тим відповідно до частини першоїстатті 627 ЦК Українисторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Матеріалами справи підтверджується, що на момент укладення оспорюваних договорів від 21.10.2016 ОСОБА_3 був власником спірного нерухомого майна та мав право розпоряджатися ним на власний розсуд.

Оспорювані договори купівлі-продажу укладено сторонами у належній формі, сторони приступили до його фактичного виконання, оскільки відповідач ОСОБА_2 здійснив оплату визначеної договорами суми коштів та зареєстрував за собою право власності на спірне нерухоме майно.

В матеріалах справи відсутні докази того, що станом на момент укладення оспорюваних договорів у ОСОБА_3 існувало невиконане та прострочене боргове зобов`язання та що спірне майно було відчужено на момент виникнення цього боргового зобов`язання.

Сам факт того, що станом на момент укладення спірних договорів було відкрито судове провадження у цивільній справі № 544/1092/16-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання договору недійсним, визнання права власності на нерухоме майно та витребування майна з чужого незаконного володіння, не свідчить про майбутнє задоволення судом заявлених позовних вимог, а тому висновок суду першої інстанції про фіктивність оспорюваних договорів з огляду на те, що їх справжньою метою було унеможливлення чи ускладнення витребування майна у разі задоволення позову ОСОБА_4 є помилковим.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, на підставі оспорюваних договорів купівлі-продажу за ОСОБА_2 було зареєстровано у визначеному законом порядку право власності на спірне нерухоме майно, ним здіснювалися ремонтні роботи нерухомого майна, укладалися договори оренди щодо нього, що свідчить про вчинення учасниками правочину дій, спрямованих на реальне виконання укладених договорів купівлі-продажу та спростовує доводи ОСОБА_1 про наявність підстав для визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 21 жовтня 2016 року, як таких, що є фіктивними.

Таким чином, ОСОБА_1 не доведено обставин, необхідних для визнання оспорюваних договорів фіктивними, а саме такими, що укладені без мети настання реальних наслідків, як не довела і порушення своїх прав та законних інтересів укладенням оспорюваних договорів купівлі-продажу відповідачем.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та вимоги чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку про необгрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для задоволення позову.

Апеляційний суд зауважує, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц,від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц,від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-цтощо).

Таким чином, з огляду на необгрунтованість та безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про відмову в задоволенні позову внаслідок пропуску строку позовної давності.

Рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 25 серпня 2023 року в апеляційному порядку також оскаржив представник ОСОБА_2 адвокат Гордієнко Ю.П. в частині часткового задоволення його заяви про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правову допомогу.

Дана апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьоїстатті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно достатті 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно достатті 59 Конституції Україникожен має право на професійну правничу допомогу.

За вимогамистатті 15 ЦПК Україниучасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленомузаконом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

За положеннями пункту 4 частини першої статті1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечитиКонституції Українита законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 3.2Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягомта формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/12876/19 зауважено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Водночас чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. З урахуванням наведеного суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За частиною другоюстатті 137 ЦПК Україниза результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу частини третьоїстатті 141 ЦПК Україниможна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостоїстатті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19) та постанові від08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс).

Представником ОСОБА_2 адвокатом Гордієнко Ю.П. на підтвердження понесених ним витрат наданокопію договору про надання правової допомоги № 23 від 22.09.2022, в якому сторони узгодили вартість правничої допомоги, а саме 2000 грн. за годину надання правової допомоги (крім участі у судових засіданнях) (п. 3.1) та 4000 грн. за одне судове засідання (п. 3.2) (т. 2, а.с. 38); розрахунок суми гонорару (т. 2, а.с. 40); квитанцію № 25/08 від 25.08.2023 про оплату гонорару у сумі 58000 грн. (т. 2, а.с. 39).

При дослідженні наданого адвокатом розрахунку суми гонорару, встановлено, що надана ним правова допомога є реальною та підтверджена матеріалами справи. Кількість витраченого часу відповідає характеру наданої правової допомоги.

Вартість гонорару обрахована відповідно до погодженої сторонами вартості правничої допомоги адвоката.

Таким чином, визначений адвокатом Гордієнко Ю.П. розмір витрат на професійну правничу допомогу є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами) та часом, витраченим адвокатом на виконання цих робіт.

Всвою чергупозивачем недоведено неспівмірність визначених витрат.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, враховуючи принцип співмірності та розумності, критерій реальності адвокатських витрат, а також характер складності справи, обсяг виконаної адвокатом роботи дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу у розмірі 58000 грн.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 3, 4 ч. 1ст. 376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 2,376 ч. 1 п. 3, 4,382, 383, 384 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Гордієнка Юрія Петровича задовольнити.

Рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 25 серпня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсними правочинів, припинення права власності та визнання права власності залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 58000 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: О. Ю. Кузнєцова

Судді: С. А. Гальонкін

Г. Л. Карпушин