Рішення

від 25.08.2023 по справі 544/1116/22

ПИРЯТИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 544/1116/22

№ 2/544/30/2023

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

25 серпня 2023 року м. Пирятин

Пирятинський районний суд Полтавської області у складі:

головуючої судді Сайко О.О.,

за участі секретаря Костенко Т.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду по вул. Соборній, 41, цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання недійсними правочинів, припинення права власності та визнання права власності,

у с т а н о в и в :

ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним показом, в обґрунтування якого зазначила, що з 16.09.2008 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .Згідно із заповітом від 13.09.2010 (реєстровий № 1188) спадкоємцем майна ОСОБА_5 є ОСОБА_4 .

Відповідно до договору дарування від 15.08.2007 ОСОБА_5 отримав в дар від ОСОБА_6 незакінчений будівництвом торгівельний комплекс А-1 (готовність 28 %) та земельну ділянку з цільовим призначенням для традиційних народних промислів і підприємницької діяльності площею 0,150 га, на якій розміщений вказаний комплекс.

В подальшому торгівельний комплекс було здано в експлуатацію та 12.01.2010 зареєстровано право власності, що підтверджено свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, видане виконавчим комітетом Пирятинської міської ради та відповідною реєстрацією в реєстрі прав власності на нерухоме майно за № 19898278 від 12.01.2010. До складу комплексу входить нежитлова будівля торгівельного комплексу «А-1» загальною площею 502,70 кв.м., сарай «В», замощення «І», огорожа № «1-3».

Також на згаданій земельній ділянці знаходиться наразі незавершене будівництво готельного комплексу (розпочато в 2006 році, в експлуатацію не введено, право власності не зареєстровано), яке в порядку спадкування належить ОСОБА_4

03.08.2016 року у ОСОБА_5 діагностували тяжку та рекомендували проводити лікування за кордоном (Німеччина або Ізраїль). В цей же період, 23.09.2016 року було відкрито провадження у цивільній справі № 544/1092/16-ц за позовом доньки ОСОБА_5 ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування (згаданого вище) і витребування майна.

Враховуючи фізичний та морально-психологічний стан ОСОБА_5 , який дізнався про тяжкий діагноз, що не давало змоги йому, як відповідачу, активно приймати участь в судовому процесі на засадах змагальності, в рамках стратегії захисту було прийнято рішення щодо проведення відчуження спірного майна. Вказана дія мала убезпечити майно від можливого витребування, або ж взагалі спонукати позивача до відмови від неперспективного позову. Відтак, було вирішено вчинити фіктивні правочини (про людське око) за участю третьої особи. Такою особою було обрано давнього знайомого ОСОБА_5 - ОСОБА_2 , який погодився на пропозицію формально виступити фіктивним покупцем та в подальшому, після завершення вказаного судового провадження, повернути майно фактичному власнику. На той час ОСОБА_2 часто виконував доручення ОСОБА_5 та ОСОБА_4 щодо певних організаційних та технічних дій в рамках діяльності торгівельного комплексу - поточний ремонт, організація асенізаційних робіт, тощо. Отже, 21.10.2016 договори купівлі-продажу торгівельного комплексу та земельної ділянки було підписано, посвідчено нотаріусом та внесено відповідні записи до державного реєстру прав власності на нерухоме майно.

За умовами вказаних договорів оплата мала відбутися протягом трьох банківських днів після їх укладення, шляхом безготівкового розрахунку, оскільки вартість майна істотно перевищувала суми, дозволені законодавством для проведення оплати готівкою. Враховуючи фіктивність правочинів, така безготівкова оплата проведена не була, хоча, охоплюючи єдиний комплекс дій, спрямований на підтвердження формального відчуження майна, ОСОБА_5 нотаріально посвідчив документ щодо нібито отримання грошей на свій рахунок в «Ощадбанку».

ОСОБА_5 не булореальної потребибезповоротно тавідплатно відчужуватиоб`єктторгівельної нерухомості,при тому,що вінзнаходиться уфізично єдиномуконгломераті зкомплексом торгівельнихпавільйонів,які належать ОСОБА_4 ,та прибудівництві охоплювалисяєдиним бізнес-проєктом.Фактична передачамайна невідбувалась,про щосвідчить,зокрема,факт діїдоговору пропостачання електричноїенергії №1236від 24.05.2016,укладеного ПАТ«Полтаваобленерго» з ОСОБА_5 ,який бувчинний аждо 30.07.2019. ОСОБА_5 (апотім і ОСОБА_4 )після укладенняправочинів продовжуваливолодіти такористуватись майном,отримувати знього дохід.

Іншим фактом, який свідчить про фіктивність договорів, є введення в оману нотаріуса обома сторонами правочину щодо відсутності на земельній ділянці інших об`єктів нерухомості (крім торгівельного комплексу) - незавершеного будівництва готельно- адміністративного корпусу. Відповідно висновків, зроблених Полтавським відділенням Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С.Бокаріуса Міністерства юстиції України - висновок експерта № 698/699/700/767-769 від 27.06.2019, незавершене будівництво являє собою об`єкт нерухомості. Відповідно до Звіту про оцінку майна № р 10/10 від 2019 року коефіцієнт готовності незвершеного будівництвом готельного комплексу складає 73%. Відтак, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки, за наявності у нотаріуса відповідних даних не могло відбутись.

Відповідач за час перебування у його власності нерухомого майна, набутого за правочином від 21.10.2016 року, вчинив дії, направлені на ускладнення можливого застосування судом наслідків недійсності правочину. Станом на дату звернення із даним позовом земельна ділянка, площею 0,1500 га, кадастровий номер 5323810100:00:045:0001, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка була об`єктом правочину, поділена, відповідно до рішення №135 від 16.04.2019 року виконавчого комітету Пирятинської міської ради Полтавської області. Замість однієї земельної ділянки, площею 0,1500 га утворились три земельних ділянки:земельна ділянка площею 0,0611 га, кадастровий номер 5323810100:00:045:0031, адреса розташування АДРЕСА_1 (цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1824329253238;земельна ділянка площею 0,0141 га, кадастровий номер 5323810100:00:045:0032, адреса розташування АДРЕСА_1 (цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1824303753238;земельна ділянка площею 0,0748 га, кадастровий номер 5323810100:00:045:0033, адреса розташування АДРЕСА_1 (цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1824319153238. Крім того, відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об`єкту нерухомого майна - торгівельний комплекс (реєстраційний номер 1824405153238) також проведено поділ з утворенням нових об`єктів. Наразі, відповідно до актуальної інформації, замість об`єкту - нежитлова будівля торгівельного комплексу «А-1» загальною площею 502,70 кв.м., сарай «В», замощення «І», огорожа № «1-3» облікується два об`єкти: нежитлова будівля А-1 загальною площею 93,4 кв.м., адреса - АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1824405153238, нежитлова будівля «А-1» загальною площею 409,3 кв.м., сарай «В», замощення «І», огорожа № «1-3», адреса - АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1824383453238.

Щодо ймовірної заявивідповідача прозастосування позовноїдавності зазначив,що в судовому провадженні по справі № 544/690/19 розглядався позов ОСОБА_7 до ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними з підстав їх укладення під впливом тяжких обставин на вкрай невигідних умовах. Позов було подано у червні 2019 року, остаточне рішення по справі (про залишення без змін рішення про відмову у позові), яке набрало законної сили 26.09.2022, ухвалено Полтавським апеляційним судом. Таким чином, ОСОБА_8 , звернулась до суду за захистом своїх порушених прав через 2 роки та 8 місяців після укладення оспорюваних правочинів. Розгляд справи тривав понад три роки. Подання позову з іншими матеріально-правовими підставами не перериває перебігу позовної давності, але разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.

Вважає, що в даному випадку можуть бути визнані поважними причини пропуску звернення до суду із даним позовом, оскільки ОСОБА_4 вчиняла дії на захист своїх порушених прав, вважаючи, що права будуть захищені у відповідному судовому провадженні, після чого, не зволікаючи звернулась із даним позовом.

Просив визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 21.10.2016, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 щодо земельної ділянки площею 0,1500 га, кадастровий номер 5323810100:00:045:0001, посвідчений державним нотаріусом Пирятинської державної нотаріальної контори Полтавської області Репях Т.І. та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо об`єкту - земельна ділянка площею 0,0141 га, кадастровий номер 5323810100:00:045:0032, адреса розташування АДРЕСА_1 (цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі) (запис про право власності № 31447334 від 26.04.2019, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) № 467560006 від 07.05.2019, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1824303753238). Визнати недійсним договір купівлі-продажу торгівельного комплексу від 21.10.2016, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 щодо торгівельного комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений державним нотаріусом Пирятинської державної нотаріальної контори Полтавської області Репях Т.І. Визнати право власності на нежитлову будівлю А-1 загальною площею 93,4 кв.м., адреса - АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1824405153238, за ОСОБА_4 . Визнати право власності на нежитлову будівлю «А-1» загальною площею 409,3 кв.м., сарай «В», замощення «І», огорожа № «1-3», адреса - АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1824383453238, за ОСОБА_4 . Визнати право власності на земельну ділянку площею 0,0611 га, кадастровий номер 5323810100:00:045:0031, адреса розташування АДРЕСА_1 (цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1824329253238, за ОСОБА_4 . Визнати право на земельну ділянку площею 0,0141 га, кадастровий номер 5323810100:00:045:0032, адреса розташування АДРЕСА_1 (цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1824303753238 за ОСОБА_4 . Визнати право на земельну ділянку площею 0,0748 га, кадастровий номер 5323810100:00:045:0033, адреса розташування АДРЕСА_1 (цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1824319153238 за ОСОБА_4 . Стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати.

У відзиві напозову заяву ОСОБА_2 заперечував протипозовних вимог ОСОБА_4 ,виходячи знаступного.

Відповідно до п. 10 Договору 1 (договір купівлі-продажуторгівельного комплексувід 21.10.2016,укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 щодоторгівельного комплексу,розташованого заадресою: АДРЕСА_1 ) «Сторони підтверджують, що вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними; укладення договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним і усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому». Відповідно до п. 11 Договору 1 «Сторони свідчать, що у тексті цього договору зафіксовано всі істотні умови, що стосуються купівлі-продажу зазначеного торгівельного комплексу». Відповідно доп.10Договору 2 (договіркупівлі-продажуземельної ділянкивід 21.10.2016,укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 щодоземельної ділянкиплощею 0,1500га,кадастровий номер5323810100:00:045:0001) «Сторони підтверджують, що: вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними; укладення договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільніш і усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому». Відповідно до п. 11 Договору 2 «Сторони свідчать, що у тексті цього договору зафіксовано всі істотні умови, що стосуються купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки».

Суми грошових коштів, вказаних у п. 2 Договору 1 та у п. 2 Договору 2 були повністю сплачені ОСОБА_2 ОСОБА_5 після укладення Договору 1 та Договору 2.

При підготовцівідповідних документівдля укладенняДоговору 1та Договору2виявилося,що наЗемельній ділянці,крім Торгівельногокомплексу,також розташованібудівельні матеріали,для будівництваприміщення адміністративно-готельногокомплексу та комплекснатрансформаторна підстанція№ 95,потужністю 10/0,4кВ.Оскільки Будівельніматеріали таКТП №95були розміщеніна Земельнійділянці,але небули предметомДоговору 1, приукладенні Договору1та Договору2,за домовленістюіз ОСОБА_5 , ОСОБА_2 сплатив ОСОБА_5 грошові коштине тількиза Торгівельнийкомплекс (відповіднодо умовДоговору 1)та Земельнуділянку (відповіднодо умовДоговору 2),а іокремо заБудівельні матеріали(50000(п`ятдесяттисяч)доларів США)та КТП№ 95(1000(однутисячу)доларів США). Таким чином, з моментуукладення Договору1та Договору 2 ОСОБА_2 набув права власності на: Торгівельний комплекс, Земельну ділянку, Будівельні матеріали та КТП № 95.

Після укладенняДоговору 1та Договору2 ОСОБА_2 ,як власникТоргівельного комплексута Земельноїділянки,у зв`язкуіз господарськоюнеобхідністю таоптимізацією веденняпідприємницької діяльності,у відповідностіз чиннимзаконодавством України,здійснив їх поділта оптимізаціюрозміщення.Будучи власникомНежитлових приміщень,Земельних ділянок,Будівельних матеріалівта КТП№ 95 ОСОБА_2 проводив підприємницькудіяльні у Нежитлових приміщеннях, з метою здійснення та подальшого розширення підприємницької діяльності займався облаштуванням, реконструкцією та добудовою об`єктів нерухомого майна, що розташовані на Земельних ділянках, обслуговував ремонтом КТП № 95 .

До червня 2019 року ніхто ніяких претензій ОСОБА_2 щодо його права власності на Торгівельний комплекс (Нежитлові приміщення), ділянку (Земельні ділянки), Будівельні матеріали та КТП № 95 не пред`являв, власності ОСОБА_2 на Торгівельний комплекс та Земельну ділянку не оспорювалося.

Протягом 2019 року Пирятинським районним судом Полтавської області були відкриті провадження:

1.У справі № 544/690/19 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 ; треті особи: Державний нотаріус Пирятинської державної нотаріальної контори Реп`ях Тетяна Іванівна, Державний реєстратор виконавчого комітету Пирятинської міської ради Міхєєв Дмитро Сергійович, Виконавчий комітет Пирятинської міської ради про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна, зобов`язання повернути майно, отримане за правочинами, визнаними недійсними та скасування записів про право власності (далі Справа № 544/690/19) (предмет позову: визнання права власності ОСОБА_4 на Нежитлові приміщення та Земельні ділянки).

2.У справі № 544/1060/19 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 ; третя особа: Пирятинська філія АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ПОЛТАВАОБЛЕНЕРГО» про встановлення факту належності майна померлому та витребування майна з чужого незаконного володіння (далі Справа № 544/1060/19) (предмет позову: визнання права власності ОСОБА_4 на КТП № 95).

3.У справі № 544/1061/19 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 ; третя особа: Пирятинська міська рада про визнання права власності на будівельні матеріали, що використані в процесі будівництва, та витребування майна з чужого незаконного володіння (далі Справа № 544/1061/19) (предмет позову: визнання права власності ОСОБА_4 на Будівельні матеріали).

Рішенням від 16.07.2020 у Справі № 544/1060/19 Пирятинський районний суд Полтавської області ухвалив про відмову в задоволенні позову.

Рішенням від 24.02.2022 у Справі № 544/690/19 Пирятинський районний суд Полтавської області ухвалив відмовити в задоволенні позову.

Справа № 544/1061/19 на даний час розглядається Пирятинським районним судом Полтавської області.

У своїйпозовній заяві(уСправі № 544/690/19) ОСОБА_4 підставою позовувказувала «ст. 233 ЦК України: правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнано недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. . .

І лише тоді, коли Пирятинський районний суд Полтавської Рішенням від 24.02.2022 у Справі № 544/690/19 відмовив ОСОБА_4 у її позові до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 «вигадала» нове, тепер вона «вважає», що Договір 1 та Договір 2 вчинялися ОСОБА_5 не під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах, а є фіктивними правочинами.

Таким чином,на думку ОСОБА_2 , звернення ОСОБА_4 до Пирятинськогорайонного судуПолтавської областіз позовомдо ОСОБА_2 про визнаннянедійсними правочинів,припинення прававласності тавизнання прававласності, єгрубе зловживання ОСОБА_4 процесуальними правами,намагання вчерговий разввести судв оману,та наміртепер вжев такийспосіб «заволодіти»нерухомим майном, що є предметом позовних вимог ОСОБА_4 у Справі №544/1116/22.

Крім того,відповідно доп.6Договору 1 « ОСОБА_4 - дружина Продавця,надала згодусвоєму чоловікові, ОСОБА_5 ,на продажза ціну,на умовах,за йогорозсудом торгівельного комплексу що єпредметом цьогодоговору,про щовикладено взаяві,засвідченій Пирятинською державною нотаріальною конторою 21 жовтня 2016 року за реєстром № 1-1265.

Тобто, проукладення, надумку ОСОБА_4 «фіктивних правочинів Договору 1 та Договору 2), ОСОБА_4 «стало відомо» 21.10.2016.

Тому відповідач просив застосувати наслідки спливу строку позовної давності, що є підставою для відмови у позові, про що подав окрему заяву.

У відповіді на відзив представник позивача зазначив, що посилання у відзиві на текст правочинів, викладених відповідно до усталених нотаріальних шаблонів, позбавлено доказової переконливості, оскільки, виходячи з суті фіктивного правочину, обидві його сторони, намагаючись досягти мети (наразі - убезпечення майна від можливого звернення стягнення), власне і стараються придати правдоподібності змісту договору. Природньо, що лексичне наповнення договорів цілком відповідває стандартам для випадків купівлі-продажу. Згадка щодо проведення відповідачем повної оплати за спірне майно не знайшла свого підтвердження належними та допустимими доказами, оскільки ОСОБА_2 не надано раніше і не надано в даному провадженні відповідних платіжних документів щодо перерахування (внесення) коштів на банківський рахунок ОСОБА_5 . Навпаки, відсутність такої оплати підтверджено, як уже зазначалось, зокрема відповідною інформацією « ІНФОРМАЦІЯ_2 », отриманою в іншій цивільній справі (544/690/19), яка міститься в її матеріалах.

Твердження щодо набуття відповідачем права власності одночасно з торгівельним комплексом та земельною ділянкою на готельно-адміністративний комплекс та комплектну трансформаторну підстанцію відображає лише настирливе бажання відповідача видати бажане за дійсне. Не існує жодного легітимного документу, який би підтверджував як факт передачі вказаного майна відповідачу, так і факт проведення оплати.

В рамках цивільної справи № 544/1061/19 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права власності на будівельні матеріали (з яких складається об`єкт незавершеного будівництва - готельно-адміністративний комплекс) дійсно згадується розписка, відповідно до якої ОСОБА_2 нібито передав ОСОБА_5 грошові кошти. Але, саме щодо цього документу, як єдиного письмового доказу на підтвердження правочину, Верховний Суд вказав щодо необхідності дослідження його правової природи.

В рамках вказаної справи позивачем надано до суду висновок експерта, з якого вбачається, що підпис на даній розписці ОСОБА_5 не належить. На вимогу суду оригінал розписки для проведення судової почеркознавчої експертизи ОСОБА_2 не надано.

Щостосується дій ОСОБА_2 ,як «власника»,який здійснивподіл майна(торгівельногокомплексу таземельної ділянки),реалізуючи своїправа,варто зауважити, що такі дії, вчинені ним у 2019 році, жодним чином не впливають на правову оцінку правочину, який здійснено у 2016 році.

Критичної оцінки заслуговують також аргументи відповідача щодо посилання на цивільну справу № 544/690/19, оскільки позовні вимоги у цій справі не були задоволені внаслідок недоведення позивачем фактів, що були підставою для позову.

Відтак, суд, спростувавши доводи відповідача в частині наявності тяжких обставин та завідомо низької ціни майна, фактично визнав такі обставини такими, що не мають правового значення. Хибна теза позивача в іншій справі не може бути юридичною перешкодою для зверенення до суду з тим же предметом, але іншою підставою.

Що стосується наданих відповідачем низки доказів, які, з його точки свідчать про вчинення ним дій, що підтверджують реалізацію прав власника (ремонт), слід зауважити, що ці аргументи викликають обгрунтований сумнів, оскільки надані документів містять ряд суперечностей. Проте, за будь-яких умов, певні дії відповідача, спрямовані на вдосконалення спірного майна (навіть якщо допустити, що такі дії дійсно відбувались охоплюються єдиним наміром сторін ще раз підтвердити, що фіктивна угода нібито відбулсь, тобто з метою упевнити дотичних осіб про зміну власника.

Позивач ОСОБА_4 надала суду пояснення про те, що спірні договори купівлі-продажу майна з ОСОБА_2 були укладений фіктивно, з метою зберегти майно. Оскільки на той момент її чоловік ОСОБА_5 тяжко захворів, а його дочка звернулася з позовом до суду з вимогами про повернення їй подарованого батьку об`єкта нерухомості. Спочатку вона звернулася з цим питанням до свого брата ОСОБА_9 , але в нього були певні обставини, через які він не зміг прийняти цю пропозицію. Такий договір мав бути укладений на тих умовах, що майно буде переписане на іншу особу, а потім ця особа поверне назад вказане майно. Так порадив їм з чоловіком зробити їх юрист. Продавати цей майновий комплекс на той момент наміру у них з чоловіком не було. Такі плани були в 2010 році, тому на будинку і досі висить оголошення про продаж. Проте після закінчення розгляду справи у суді, ОСОБА_2 відмовився повертати майно за договором.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги, надав пояснення аналогічні тим, які викладені у позові та відповіді на відзив.

Відповідач та його представник просили відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзві. Представник відповідача зазначив, що у разі, якщо суд не знайде підстав для відмови у позові по суті заялених вимог, просив відмовити за пропуском строку позовної давності.

Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні пояснила, що знає позивачку ОСОБА_4 як власницю торгових павільйонів в районі автостанції м. Пирятин, так як вона там працює понад 20 років. Спочатку там господарем був ОСОБА_5 , а потім стала його дружина ОСОБА_4 . ОСОБА_2 їй допомагав. Приміщенні громадської вбиральні було побудоване ще у 2010 році разом з будівництвом ринку. В подальшому його реконструкція не проводилася.

Свідок ОСОБА_11 пояснила суду, що з 2002 року працює на ринку, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Будівництво нового торгівельного комплексу було розпочате ОСОБА_5 у 2008 році, вона орендувала там окремий ларьок. В 2009 році туалет в цьому комплексі вже функціонував. При попередньому власнику вони відвідували його безкоштовно, а тепер ОСОБА_2 бере за це гроші і вже близько 3 років вона там не була. З 2016-2017 року за електроенергію вони сплачують Острянському. Він став хазяйнувати у комплексі та пішли чутки, що він його придбав. Проте його дружина заперечувала цей факт, посилаючись на безгрошів`я. За життя ОСОБА_5 ( коли він захворів) вони приходили разом з дружиною і він всім говорив, що вона тепер буде господаркою комплексу. Вона сама рідко приходила на ринок, а після смерті чоловіка перестала приходити.

Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні пояснила, що вона працювала суддею Пирятинського районного суду Полтавської області, з 2016 року - суддя у відставці. У 2016 році їй стало відомо про майновий спір між ОСОБА_5 та його дочкою, яка хотіла звернутися до суду та відібрати у батька, який захворів, майновий торгівельний комплекс. Вона спілкувалася з нею та повідомила, що перспектив цієї справи немає, у тому числі з моральної точи зору. Проте дочка все ж таки подала позов та до неї вже звернувся сам ОСОБА_5 і повідомив про свій намір відчужити це майно на когось з близьких, щоб не втратити його. Вона не радила йому це робити. Однак він згодом повідомив, що перестрахувався та переписав майно на ОСОБА_2 . Свідок запитала чи довіряє він йому, на що той сказав, що довіряє. Як він збирався повертати майно назад, ОСОБА_13 не повідомляв.

Свідок ОСОБА_14 дав суду пояснення про те, що у 2016 році до нього як юриста за консультацією звернувся ОСОБА_5 та повідомив, що його дочка звернулася з позовом до суду про визнання недійсним договору купівлі-продажу торгівельного комплексу, укладеного між ними у 2007 році. Він погодився представляти інтереси відповідача у суді та вони оформили на його ім`я довіреність на представництво інтересів у суді. У другій декаді жовтня 2016 року ОСОБА_5 приїхав до нього в офіс та сказав, що хоче приховати це майно, щоб уникнути арешту. Свідок заперечував та роз`яснив останньому, що це матиме юридичні наслідки. Він не розумів його позицію та категорично заперечував. 24.10.2016 ОСОБА_5 разом з дружиною приїхали до нього та продемонстрували договір купівлі-продажу. При цьому ОСОБА_5 наголошував, що він має намір все майно передати дружині. На його запитання він пояснив, що довіряє ОСОБА_2 як і своїй дружині. Свідок вважає, що ОСОБА_13 хтось постійно спонукав до цього кроку, щоб уникнути арешту майна. Він сказав, що коли розгляд справи закінчиться, все майно буде повернуто дружині, або ОСОБА_15 віддасть їй гроші. При цьому свідок підтвердив, що гроші за договором купівлі-продажу ОСОБА_2 не передавалися. 25.10.2016 у справі було проведене підготовче судове засідання, де він представляв інтереси ОСОБА_5 . Про продаж майна він суду не повідомляв.

Свідок ОСОБА_9 пояснив суду, що він є рідним братом позивачки. У жовтні 2016 року йому зателефонувала сестра та попросила приїхати для розмови. Коли він приїхав, між ними відбулася розмова, в ході якої вона запропонувала укласти угоду з приводу тимчасової передачі йому частини їх майна. Така потреба виникла у зв`язку з тим, що у ОСОБА_5 почалися судові процеси з приводу цього майна з дочкою. Він відмовився, оскільки розумів, що матиме у зв`язку з цим певні незручності. Потім ОСОБА_5 запропонував укласти таку угоду ОСОБА_2 .

Свідок ОСОБА_16 пояснив суду, що раніше був знайомий з сином відповідача ОСОБА_17 по роботі в ДельтаБанку. У вересні 2016 року він до нього звернувся з питанням чи зможе той надати юридичну допомогу його знайомому для представництва його інтересів у Пирятинському районному суді. Через деякий час ОСОБА_18 приїхав з батьком до нього в офіс м. Полтави, щоб обговорити обставини справи. Відповідач повідомив, що в нього в ОСОБА_19 є товариш, донька якого подала позов про витребування майна. Тоді він порадив знайти таку людину, якій би товариш відповідача повністю довіряв і укласти з ним фіктивний договір по передачі майна (відплатний договір), оскільки це ускладнить витребування майна в подальшому у нового власника. Буде інший склад учасників спору, можливо також змінити характеристику майна, його індивідуальні ознаки. При цьому така особа не обговорювалася. Свідок не знав, що договір буде оформлено на ОСОБА_2 . Вони обговорили механізм. З ОСОБА_5 вони познайомилися в кінці вересня - на початку жовтня 2016. Острянський згодом направив йому копію договору. Він порекомендував також оформити розписку про передачу коштів, на якій нотаріус засвідчила підпис ОСОБА_5 . Проте фактично відчуження не проводилося, кошти за договором не сплачувалися. Була домовленість, що після закінчення розгляду справи за позовом ОСОБА_20 перепише майно назад на ОСОБА_5 чи на його дружину. В подальшому він був свідком розмов ОСОБА_13 та Острянського з приводу повернення майна. Улітку 2019 ОСОБА_2 вимагав у позивачки за майно 400000 доларів США.

Свідок ОСОБА_21 пояснила суду, що у 2017 році вона, як приватний підприємець, підписувала з ОСОБА_2 договір оренди частини приміщення торгівельного комплексу. Від свого чоловіка вона довідалася, що ОСОБА_2 купив цей комплекс, тому домовленості велися з ним безпосередньо. Близько 3 місяців в орендованому приміщенні функціонувало її кафе, а потім було закрите.

Свідок ОСОБА_22 у судовому засіданні дав пояснення, що з травня-червня 2017 року він орендує приміщення торгівельного комплексу для здійснення своєї підприємницької діяльності. Договір оренди він підписував з ОСОБА_2 та орендну плату платив йому. З ОСОБА_5 він не був знайомий.

Свідок ОСОБА_23 пояснив суду, що ОСОБА_2 у 2016 році придбав торгівельний комплекс, де потрібно було проводити ремонтні роботи по будівництву кафе. Тому ОСОБА_2 попросив його скласти кошторис витрат. Роботи по будівництву (облицювання стін, облаштування підлоги, встановлення обладнання на кухні) виконував ОСОБА_24 , ОСОБА_15 керував процесом. Роботи тривали близько 3 місяців.

Свідок ОСОБА_25 пояснив суду, що він є фахівцем з питань купівлі-продажу нерухомості. За життя до нього звертався ОСОБА_5 з питання продажу недобудованого готелю і торгівельного комплексу. Він цікавився, які потрібно підготувати документи для нотаріального оформлення договору. Свідок порадив, де йому робити експертну оцінку. ОСОБА_5 та той час вже хворів. Через певний час він довідався, що цю нерухомість придбав ОСОБА_2 . Деякий час свідок орендував у вказаному об`єкті приміщення та відповідно укладав договір з ОСОБА_2 .

Свідок ОСОБА_26 у судовому засіданні повідомив, що товаришує з ОСОБА_2 . Пояснив, що у жовтні 2016 року останній звертався та просив позичити йому гроші. ОСОБА_2 говорив, що гроші потрібні, оскільки він хоче купити у ОСОБА_5 торгівельний комплекс, щоб займатися бізнесом. До того, він бачив, що ОСОБА_15 разом з ОСОБА_13 вели у тому комплексі якусь господарську діяльність. Свідок позичив Острянському гроші і той оформив договір купівлі-продажу. Після придбання ОСОБА_2 майна, у ОСОБА_5 розпочалися судові спори з дочкою з приводу вказаного майна.

Свідок ОСОБА_27 є товаришем ОСОБА_2 та пояснив суду, що восени 2017 року він позичав ОСОБА_2 кошти в сумі 10000 доларів США, які той просив на придбання готелю.Купував він готель у ОСОБА_28 .Острянський пообіцяв, що як добудується готель, то у свідка буде доля у приміщенні. Розписки про позичені кошти з ОСОБА_2 свідок не брав.

Свідок ОСОБА_29 зазначив, що давно товаришує з ОСОБА_2 . Останній у жовтні 2017 попросив його позичити кошти у сумі 10 тисяч доларів США. Гроші йому були потрібні для придбання торгівельного комплексу ОСОБА_5 , пообіцяв частку в бізнесі. Після підписання договору ОСОБА_2 показував їм з ОСОБА_30 всі документи ( у тому числі розписки) на придбане майно.

Свідок ОСОБА_31 є сином відповідача. Пояснив, що ОСОБА_5 у 2016 році вирішив продати свій торгівельний комплекс і запропонував його купити ОСОБА_2 . До цього вони товаришували. Свідок, оскільки має юридичну освіту, допомагав батьку в оформлені документів. ОСОБА_5 за декілька років до укладення договору, десь з 2013 року, вже мав намір продати комплекс, але не міг домовитися з потенційними покупцями з приводу його ціни. Останній хотів розпродати все своє майно та гроші передати дружині, яка мала намір виїхати з ОСОБА_19 . Об`єктом продажу був торгівельний комплекс та земельна ділянка під ним. Вже після купівлі-продажу майна вони дізналися, що донька ОСОБА_5 подала позов до суду. Батька було залучено у справу третьою особою. У ОСОБА_5 представником був ОСОБА_32 . Потім він порадив йому взяти представником ОСОБА_16 , а свідок представляв інтереси батька. Справу вони у суді виграли. Через деякий час після смерті ОСОБА_5 його дружина почала вимагати у батька повернути майно. За купівлю будівельних матеріалів (недобудованого готелю) було сплачено 50 тисяч доларів США, за трансформатор 1000 доларів США, і 50 тисяч доларів США за земельну ділянку та торгівельний комплекс, який на ній знаходився.

Суд, вислухавши доводи сторін та їх представників, показання свідків, розглянувши справу в межах заявлених вимог, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом установлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

15 серпня 2007 року ОСОБА_5 отримав у дар від ОСОБА_6 незакінчений будівництвом торгівельний комплекс та земельну ділянку, на якій розміщений цей незакінчений будівництвом торгівельний комплекс, що знаходиться в АДРЕСА_1 , та в цілому складається з незакінченого будівництвом торгівельного комплексу А-1, процент готовності якого складає 28% та земельної ділянки для традиційних народних промислів і підприємницької діяльності розміром 0,150 га (том 1 а.с. 17-18).

21 жовтня 2016 року між ОСОБА_5 продавцем та ОСОБА_2 - покупцем було укладено договір купівлі-продажу торгівельного комплексу за адресою: АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці площею 0,1500га, кадастровий номер земельної ділянки 5323810100:00:045:0001, з цільовим призначенням для традиційних народних промислів і підприємницької діяльності (далі Договір №1) (т.1 а.с.26-28).

Згідно п.2 Договору№1 продаж торгівельного комплексу вчиняється за 716 000 грн, які продавець отримає після підписання даного договору. Покупець зобов`язується протягом трьох банківських днів з дня підписання цього договору сплатити грошові кошти за придбаний торгівельний комплекс у розмірі 716 000грн без ПДВ продавцю на його розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 , ТВБВ №10016/079 філії Полтавське обласне управління АТ «Ощадбанк», МФО 331467, код ЄДРПОУ 09331508, отримувач ОСОБА_5 . Сторони свідчать, що розрахунок між ними відбуватиметься з дотриманням вимог ст.1087, 1088 ЦК України та Постанови НБУ №210 «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою» від 06.06.2013.

Загальна вартість торгівельного комплексу, що є предметом цього договору, становить 716 000грн відповідно до Звіту про незалежну оцінку майна, виготовленого 18.10.2016 ПП «Центр незалежної оцінки та експертизи» (п.3 Договору №1).

У пункті 4 Договору №1 Покупець засвідчив, що незастережних недоліків, які значно знижують цінність або можливість використання за цільовим призначенням зазначеної в цьому договорі нерухомого майна немає; з моменту набуття Продавцем права власності на відчужуваний торгівельний комплекс він не здійснював самочинних або будь-яких інших перебудов чи перепланувань нерухомого майна, що є предметом цього договору; на день укладання цього договору всі технічні характеристики відповідають вищезазначеному правовстановлюючому документу та технічному паспорту, виготовленому КП «Лубенське МБТІ» від 03.06.2009 за реєстровим №2-39, у зв`язку з цим Покупець не наполягає на проведенні поточної технічної інвентаризації відчужуваного нерухомого майна, що є предметом цього договору; від Покупця не приховано обставин, які мають істотне значення; до укладення цього договору торгівельний комплекс або будь-які його складові іншим особам не відчужені; торгівельний комплекс або будь-які його складові під забороною (арештом) на в заставі, в податковій заставі не перебувають, як внесок до статутного капіталу юридичних осіб не передано; щодо нього відсутні судові спори; обтяжень, а також будь-яких прав у третіх осіб щодо торгівельного комплексу немає.

ОСОБА_4 , дружина Продавця, надала згоду своєму чоловікові ОСОБА_5 на продаж за ціну, на умовах, за його розсудом, торгівельного комплексу, що є предметом цього договору, про що викладено в заяві, засвідченій Пирятинською Д НК 21.10.2016 за реєстром №1-1256 (п.6 Договору №1).

У пункті 10 Договору №1 сторони підтвердили, що: вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними; укладення договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним і усвідомленим, відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені в ньому.

21 жовтня 2016 року між ОСОБА_5 продавцем та ОСОБА_2 - покупцем було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 0,1500га, кадастровий номер земельної ділянки 5323810100:00:045:0001, з цільовим призначенням для традиційних народних промислів і підприємницької діяльності, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці (далі Договір №2) (т.1 а.с.29-31).

Згідно п.2 Договору №2 продаж земельної ділянки вчиняється за 185200 грн, які продавець отримає після підписання даного договору. Покупець зобов`язується протягом трьох банківських днів з дня підписання цього договору сплатити грошові кошти за придбаний торгівельний комплекс у розмірі 185 200грн без ПДВ продавцю на його розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 , ТВБВ №10016/079 філії Полтавське обласне управління АТ «Ощадбанк», МФО 331467, код ЄДРПОУ 09331508, отримувач ОСОБА_5 . Сторони свідчать, що розрахунок між ними відбуватиметься з дотриманням вимог ст.1087, 1088 ЦК України та Постанови НБУ №210 «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою» від 06.06.2013.

Загальна вартість земельної ділянки, що є предметом цього договору, становить 185 200 грн відповідно до Звіту про незалежну оцінку майна, виготовленого 18.10.2016 ПП «Центр незалежної оцінки та експертизи» (п.3 Договору №2).

Продавець повідомив Покупця, що земельна ділянка, яка є предметом цього договору, є особистою приватною власністю, не є спільною сумісною власністю, і осіб, які б могли порушити питання про визнання ними права власності на зазначену земельну ділянку, немає, так як набута в порядку приватизації (п.6 Договору №2).

У пункті 10 Договору №2 сторони підтвердили, що: вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними; укладення договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним і усвідомленим, відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені в ньому.

22 жовтня 2016 року ОСОБА_5 підтвердив проведення зі сторони ОСОБА_2 повного розрахунку за продані земельну ділянку площею 0,1500 га з кадастровим номером 5323810100:00:045:0001 та торгівельний комплекс, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , перерахувавши грошові кошти в сумі 185200 грн та 716000грн відповідно ОСОБА_5 на його розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 , ТВБВ №10016/079 філії Полтавське обласне управління АТ «Ощадбанк», МФО 331467, код ЄДРПОУ 09331508, про що ОСОБА_5 склав відповідні заяви, які були посвідчені державним нотаріусом Пирятинської ДНК 22.10.2016 (т.1 а.с.135-136). У вказаних заявах ОСОБА_5 засвідчив про відсутність претензій майнового та фінансового характеру щодо ОСОБА_2 та що розрахунок між ними відбувся з дотриманням вимог ст.1087, 1088 ЦК України та Постанови Правління НБУ №210 «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою» від 06.06.2013, грошові кошти за продані земельну ділянку та торгівельний комплекс перераховані ОСОБА_2 ОСОБА_5 в повному обсязі.

Будучи власником спірної земельної ділянки площею 0,1500 га з кадастровим номером 5323810100:00:045:0001 за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 здійснив її поділ на три суміжні з присвоєнням нових адрес, а саме: земельна ділянка площею 0,0141га, кадастровий номер 5323810100:00:045:0032, адреса: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка площею 0,0611га, кадастровий номер 5323810100:00:045:0031, адреса: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка площею 0,0748га, кадастровий номер 5323810100:00:045:0033, адреса: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.32-40).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. За життя 13.09.2010 ОСОБА_5 склав заповіт, яким все своє майно, де б воно не було та з чого не складалось, і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті та на що він за законом матиме право, заповів повністю дружині ОСОБА_4 (т.1 а.с.16). ОСОБА_4 прийняла спадщину після смерті чоловіка та оформила свідоцтво про право на спадщину на частину спадкового майна (том 1 а.с.41).

Згідно висновку експерта №698/699/700/767-769 зазначено, що за результатами проведеної судової оціночно-будівельної, будівельно-технічної та оціночно-земельної експертизи від 27.06.2019, проведеної на підставі заяви ОСОБА_4 , ринкова вартість земельної ділянки площею 0,1500 га кадастровий номер 5323810100:00:045:0001 станом на 21.10.2016 становить 232 600 грн (т.1 а.с.46-50).

Матеріалами справи також установлено, що 22.09.2016 року ОСОБА_6 звернулася з позовом до суду до ОСОБА_5 і було відкрито провадження у цивільній справі № 544/1092/16-ц. У зв`язку із смертю відповідача ОСОБА_5 ухвалою Пирятинського районного суду Полтавської області від 24.05.2018 до участі у справі як правонаступників відповідача залучено ОСОБА_4 та ОСОБА_33 . Рішенням Пирятинського районного суду Полтавської області від 26.11.2018 у справі №544/1092/16-ц за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 , ОСОБА_34 , ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, визнання права власності на нерухоме майно та витребування майна з чужого незаконного володіння відмовлено у задоволенні позову (т.1 а.с. 99-102). Предметом спору у справі №544/1092/16-ц були, в тому числі, земельна ділянка площею 0,1500 га кадастровий номер 5323810100:00:045:0001 та торгівельний комплекс за адресою: АДРЕСА_1 . Рішення суду набрало законної сили 05.01.2019.

Між сторонами у цій справі протягом останніх 4 років тривають судові спори з приводу майна, яке було предметом розгляду у справі №544/1092/16-ц. Так,у справі№ 544/690/19відкрито провадження запозовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 ;треті особи:Державний нотаріусПирятинської державноїнотаріальної конториРеп`яхТетяна Іванівна,державний реєстраторвиконавчого комітетуПирятинської міськоїради МіхєєвДмитро Сергійович,виконавчий комітетПирятинської міськоїради провизнання недійснимидоговорів купівлі-продажунерухомого майна,зобов`язанняповернути майно,отримане заправочинами,визнаними недійснимита скасуваннязаписів проправо власності (предметпозову:визнання прававласності ОСОБА_4 на нежитловіприміщення таземельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .).

Рішенням Пирятинського районного суду Полтавської області від 23.10.2020 у справі № 544/690/19 позов ОСОБА_4 було задоволено. Однак відповідно до постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26 травня 2021 року вказане рішення у справі та постанова Полтавського апеляційного суду від 13.01.2021 скасовані, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Після повторного розгляду справи Пирятинським районним судом було ухвалене рішення від 24.02.22 про відмову в задоволенні позову ОСОБА_35 , яке постановою Полтавського апеляційного суду від 26.09.22 залишено без змін (том 1 а.с.51-98).

У справі № 544/1060/19 було відкрито провадження за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 ; третя особа: Пирятинська філія АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ПОЛТАВАОБЛЕНЕРГО» про встановлення факту належності майна померлому та витребування майна з чужого незаконного володіння (предмет позову: визнання права власності ОСОБА_4 на КТП № 95).

Рішенням від 16.07.2020 у справі № 544/1060/19 Пирятинський районний суд Полтавської області ухвалив відмовити в задоволенні позову ОСОБА_4 . Постановою Касаційногоцивільного суду ускладі ВерховногоСуду від17.11.2021вказане рішеннязалишене всилі ( т.1 а.с.171-187).

У справі № 544/1061/19 було відкрите провадження за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 ; третя особа: Пирятинська міська рада про визнання права власності на будівельні матеріали, що використані в процесі будівництва, та витребування майна з чужого незаконного володіння (предмет позову: визнання права власності ОСОБА_4 на Будівельні матеріали). Рішенням від 16.07.2020 у справі № 544/1061/19 Пирятинський районний суд Полтавської області ухвалив про задоволення позовних вимог ОСОБА_4 , яке Постановою Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 18.05.2022 скасоване, а справу передано на новий розгляд. Справа № 544/1061/19 на даний час розглядається Пирятинським районним судом Полтавської області (т.1 а.с.188-214).

Згідно договору про постачання електричної енергії до торгівельних павільйонів по АДРЕСА_1 , № 1236 від 24.05.2016, укладеного ПАТ «Полтаваобленерго» з ОСОБА_5 , цей договір був чинний до 30.07.2019, після чого був переукладений договір з ОСОБА_2 (том 1 а.с. 105-119).

Згідно договору підряду на виконання будівельних робіт від 02.11.2016 ОСОБА_2 замовив ФОП ОСОБА_36 проведення будівельних робіт з будівництва громадської вбиральні по АДРЕСА_1 (т.1 а.с.137-147). 28.11.2016 ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_37 договір на виконання електромонтажних робіт у приміщенні вказаної громадської вбиральні (а.с.148-149). 08.09.22 за замовленням ОСОБА_2 виготовлений технічний паспорт на готель ( незавершене будівництво) з вбудованою вбиральнею ( завершене будівництво) АДРЕСА_1 (т. 1 а.с.151-156).

Згідно договору підряду на виконання будівельних робіт від 02.02.2017 ОСОБА_2 замовив ФОП ОСОБА_36 проведення робіт з облаштування кафе по АДРЕСА_1 (т.1 а.с.157-162).

На протязі 2017-2018 років ОСОБА_2 були укладені договори з фізичними особами щодо оренди нежитлових приміщень, що розташовані по АДРЕСА_1 (т. 1 а.с.164-170).

Після встановлення зазначених обставин та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Згідностатті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, тобто з моменту його державної реєстрації (ч.1ст. 210 ЦК України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації).

Згідно ч.ч. 1, 3ст. 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно дост. 216 ЦК Україниу разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи" (статті 215, 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов?язковий елемент конкретного суб?єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб?єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Такийвисновок судуповністю узгоджуєтьсяз ПостановоюПленуму ВерховногоСуду Українивід 09листопада 2009року №9"Просудову практикурозгляду цивільнихсправ провизнання правочинівнедійсними",де власний інтересзаінтересованої особиполягає втому,щоб предметправочину перебуваву власностіконкретної особичи щобсторона (сторони)правочину перебувалау певномуправовому становищі,оскільки відцього залежитьподальша можливістьзаконної реалізаціїзаінтересованою особоюїї прав.

У ст. 638 ЦК Українизазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідност. 234 ЦК Українифіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в п. 7постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 рокудля визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Відповідно достатті 655 ЦК Україниза договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму

За своїм змістом договір купівлі-продажу є двостороннім, консенсуальним та відплатним правочином, метою якого є відчуження майна від однієї сторони та передання його у власність іншій стороні.

Відповідно достатті 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. За змістом ч. 5ст. 203 ЦК Україниправочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятоїстатті 203 ЦК України, що за правиламистатті 215 цього Кодексує підставою для визнання його недійсним відповідно достатті 234 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), вказала, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Показаннями свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_16 , ОСОБА_9 , підстав не довіряти яким у суду немає, та які узгоджуються між собою та з установленими письмовими доказами обставинами справи, підтверджується, що спірні договори купівлі-продажу були укладені сторонами під час вирішення в Пирятинському районному суді Полтавської області спору ( в період між відкриттям провадження у справі та першим судовим засіданням) у цивільній справі № 544/1092/16-ц за позовом доньки ОСОБА_5 - ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування (майна, що є предметом позову в цій справі) і витребування майна. Вказана дія, на думку ОСОБА_5 , мала убезпечити його майно від можливого витребування за рішенням суду. Зазначене підтвердила у суді і сама позивачка, яка, як дружина ОСОБА_5 , надала нотаріальну згоду своєму чоловікові ОСОБА_5 на продаж за ціну, на умовах, за його розсудом, торгівельного комплексу, що є предметом спірного договору. Допитані вище свідки підтвердили, що особою, якій повністю довіряв ОСОБА_5 та який погодився на пропозицію формально виступити фіктивним покупцем та в подальшому, після завершення вказаного судового провадження, повернути майно фактичному власнику, став його товариш ОСОБА_2 .

Прицьому суд критичнооцінює доводивідповідача, щопро справжність йогонамірів наукладення договору купівлі-продажусвідчать дії,що підтверджуютьреалізацію праввласника (ремонт,укладення договоріворенди приміщень). Яквбачається знаданих матеріалівсправи, відповідач уклавдоговори щодоремонту таоблаштування громадськоївбиральні,кафе,що знаходяться в приміщенніоб`єкту незавершеногобудівництва,який неє предметомспірного договору.Дії відповідачащодо передачі воренду приміщень можуть,зокрема, свідчитипро намір сторінпідтвердити,що фіктивнаугода нібитовідбулсь,тобто зметою переконати причетних доспору осібпро змінувласника,щоб приховатисправжні наміриучасників правочину.Крім того, свідки, що вели підприємницьку діяльність у торгівільному комплексі та які були допитані судом, підтвердили ті обставини, що ОСОБА_2 до укладення договору часто виконував доручення ОСОБА_5 щодо організаційних та технічних дій в рамках діяльності торгівельного комплексу - поточний ремонт, обслуговування комплексу.

Про свідомий намір невиконання зобов`язань по договору може вказувати також не переукладення тривалий час (три роки) новим власником приміщення договору з енергопостачальною організацією та відсутність достовірних доказів, які б підтверджували як факт передачі вказаного майна відповідачу, так і факт проведення оплати за нього. Наявність нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_5 про отримання коштів за договорами в сукупності з іншими доказами ( у тому числі і тими, що були предметом розгляду в інших цивільних справах з приводу спірного майна) ставлять під сумнів передачу цих коштів. Показання свідків зі сторони відповідача (Тютюнник, Сокур, Обруч) про надання йому в позику коштів для придбання торгівельного комплексу є суперечливими та не підтверджені іншими доказами ( зокрема письмовими розписками про надання коштів у позику чи договором позики). Свідок ОСОБА_27 дав пояснення про те, що гроші позичав ОСОБА_15 для придбання недобудованого готелю ( а не комплексу), при цьому в обмін на якусь частку у бізнесі, про що зазначили і свідки ОСОБА_38 та ОСОБА_39 . Тобто свідки не змогли достеменно пояснити, чи вони позичали кошти відповідачу, чи це були їх інвестиції в бізнес, проте на яких умовах не зрозуміло. Показання свідка ОСОБА_25 підтверджують той факт, що ОСОБА_5 мав намір оформити договір купівлі-продажу ( що він і зробив) та потребував консультації спеціаліста з нерухомості для оформлення необхідних документів. Однак це не означає, що ОСОБА_13 мав ділитися із спеціалістом своїми справжніми намірами щодо передачі вказаного майна. Показання свідка ОСОБА_40 суд не бере до уваги з огляду на його зацікавленість в результатах розгляду справи, оскільки він є близьким родичем відповідача. Крім того, його показання про те, що він та його батько не знали під час укладення договорів про звернення ОСОБА_41 до суду, є непереконливими, оскільки свідок сам повідомив суду, що його батько та ОСОБА_5 мали довірливі стосунки та саме він порекомендував ОСОБА_5 юриста ( знайомого ОСОБА_40 ) для представництва у суді його інтересів.

Щодо аргументів відповідачапро те,що він яквласник здійснивподіл майна(торгівельногокомплексу таземельної ділянки),реалізуючи своїправа,необхідно зазначити, що такі дії були вчинені ним у 2019 році, коли між сторонами вже виник конфлікт з приводу повернення отриманого за договором майна і може розцінюватися як намагання ускладнити можливе застосування судом наслідків недійсності правочину.

Таким чином, суд дійшов висновку про визнання оспорюваних договорів купівлі-продажу недійсним на підставістатті 234 ЦК України,так якпри їхукладенні волясторін невідповідала зовнішньомуїї проявута сторонине передбачалиреального настанняправових наслідків,обумовлених вказанимправочином,на моментукладення договоруу обохсторін бувумисел нафіктивність такихдій. Наведені вище факти і та обставина, що на момент укладення спірних договорів ОСОБА_5 був відповідачем в іншій цивільній справі про витребування спірного майна в сукупності підтверджують те, що останній укладав договори купівлі-продажу майна лише для вигляду, без мети його реального виконання, переслідуючи при цьому справжню мету -унеможливити чи ускладнити витребування майна в разі задоволення судом позову ОСОБА_6 , що свідчить про фіктивність цього договору.

Таким чином, вимоги позивача є обґрунтованими, однак у позові ОСОБА_4 слід відмовити у зв`язку із спливом строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі.

За статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки(стаття 257 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із частиною другою статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя статті 264 ЦК України).

Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі. Тлумачення наведених норм свідчить, що перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається.Не перериває перебігу позовної давності й подання позовуз недодержанням правил підвідомчості, а такожз іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.

Тобто позов ОСОБА_4 у цій справі, поданий за визначених позивачем матеріально-правових підстав, є відмінними з підставами позову, поданого нею у червні 2019 року до Пирятинського районного суду Полтавської області по справі № 544/690/19. Судом розглядався позов ОСОБА_7 до ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними з підстав їх укладення під впливом тяжких обставин на вкрай невигідних умовах. За наведеного, пред`явлення позивачем позову до суду про визнання недійсним оспорюваних договорів за інших матеріально-правових підстав у порівняні з підставами позову у справі, яка розглядається, не перериває позовної давності за заявленими вимогами позивача. У цій справі відсутнє переривання позовної давності за заявленими вимогами позивача, а сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

При цьому суд не може погодитися з доводами представника позивача, що зазначені ним причини пропуску строку позовної давності є поважними, тому порушене право підлягає захисту.

Поважними причинами пропуску позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні він наводить відповідні мотиви на підтвердження цих висновків. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Тож при вирішенні питання про захист порушеного правау разі пропуску позовної давностісуд: а) у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які обґрунтовують поважність причин пропущення позовної давності; б) вирішує зазначене питання у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини; в) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставини справи в їх сукупності, керуючись законом (аналогічної позиції дотримуєтьсяКасаційний господарський суду у складі Верховного Суду у постановах від 11.08.2020 в справі № 910/13193/19, від 17.06.2021 у справі № 17-14-01/1494 (925/460/20)).

Суд звертає увагу, щодо висновку про поважність причинпропускупозовної давностіможна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; від 20.09.2011 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Представник позивача стверджує, що ОСОБА_4 вчиняла дії на захист своїх порушених прав, вважаючи, що її права будуть захищені у відповідному судовому провадженні, після чого (після винесення остаточного рішення у справі №544/690/19), не зволікаючи звернулась із даним позовом. На його думку, хибна теза позивача в іншій справі не може бути юридичною перешкою для зверенення до суду з тим же предметом, але іншою підставою. Суд не погоджується з аргументами представника позивача про те, що подача в даному випадку до суду позовів з одного і того ж предмету спору, але з іншими матеріально-правовими підставами ( що є взаємовиключними), є добросовісним вчиненням позивачем дій, спрямованих на захист порушених прав, а, на думку суду, є, навпаки, зловживанням процесуальними правами. Викривлення дійсних обставин справи позивачем не може розглядатися судом як хибна теза та визнаватися поважною причиною для поновлення пропущеного строку позовної давності. При цьому суд зауважує, що про «хибність» матеріально-правової підстави у справі №544/690/19 сторона позивача «усвідомила» через 2 роки і 8 місяців розгляду справи у всіх судових інстанціях. Навіть після скасування Верховним Судом рішення суду першої інстанції та повернення указаної справи на новий розгляд, позивач наполягала на своїй правовій позиції щодо підстави позову та оскаржила рішення суду першої інстанції після повторного розгляду справи. Лише після остаточного рішення суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, позивач звернулася до суду з того ж самого предмету позову, але з інших підстав. До того ж суд не погоджується з доводами, що позивач дізналася про порушення своїх прав лише після прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , оскільки і з пояснень самої позивачки і з нотаріально посвідченої заяви позивача, як дружини продавця, вбачається, що про фіктивність договору їй стало відомо з моменту його укладення 21 жовтня 2016 року. Таким чином, суд також не бере до уваги доводи представника позивача про продовження строків позовної давності у звязку із введення на території України карантину, а пізніше воєнного стану, оскільки строк позовної давності сплинув до їх настання.

Дослідивши заяву представника відповідача ОСОБА_3 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що вказана заява підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідач у зв`язку з розглядом справи поніс витрати на правничу допомогу. Відповідно до ч. 2ст. 141 ЦПК України, інші судовівитрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються: 1)у разізадоволення позову-на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно дост.137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співрозмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Надання адвокатом Гордієнком Ю.П. відповідачу ОСОБА_2 адвокатських послуг при розгляді справи в суді підтверджується, зокрема, договором про надання правничої допомоги №23 від 22.09.2022, детальним описом робіт, виконаних адвокатом та здійснених ним витрат для надання професійної правничої допомоги на загальну суму 58 000 грн, з розрахунку 2000 грн. за одну годину роботи адвоката по наданню правничої допомоги (крім участі у судових засіданнях) та 4000 грн за одне судове засідання (вартість наданих послуг визначено сторонами на підставі п.3 договору);квитанцією № 25/08 від 25.08.2023 про отримання адвокатом гонорару в сумі 58 000 грн за надані послуги (а.с.38-40).

Представник позивача у судовому засіданні заявив про необґрунтованість заявлених витрат на правничу допомогу, з огляду на критерії виваженості та розумності таких витрат.

Cуд погоджуєтьсяз доводамипредставникавідповідачапро те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності),а також критерію розумності їхнього розміру. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Суд зазначає, що такі послуги адвоката як «попереднє опрацювання матеріалів справи, ознайомлення з матеріалами справи, попередні консультації, підготовка заяв про ознайомлення з матеріалами справи, формування правової позиції, консультування» мають організаційний характер, є складовими підготовки процесуальних документів у справі та за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги як окрема послуга, а тому такі витрати не підлягають компенсації. До того ж кількість витраченого часу на підготовчі дії та складання процесуальних документів (34 год) значно перевищує час, витрачений адвокатом на представництво інтересів клієнта у судових засіданнях (24 год). Тому, суд дійшов висновку про часткове задоволення таких витрат у розмірі 30 000 грн, з урахуванням критерію розумності розміру таких витрат, виходячи з конкретних обставин справи та обсягу наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва його інтересів в суді під час розгляду справи.

Керуючись ст. ст.12,13,81,141,259,263-265 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання недійсними правочинів, припинення права власності та визнання права власності відмовити за пропуском строку позовної давності.

Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , мешканки АДРЕСА_2 )на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , мешканця АДРЕСА_3 ) у відшкодування понесених ним витрат на правничу допомогу у розмірі 30 000 (тридцять тисяч) гривень.

Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Пирятинський районний суд Полтавської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 05.09.2023.

Головуюча О.О. Сайко