Постанова

від 01.05.2024 по справі 336/7670/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 01.05.2024 Справа № 336/7670/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 336/7670/23 Головуючий у 1-й інстанції: Савеленко О.А.

Провадження №22-ц/807/1108/24 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2024 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Кочеткової І.В., Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Лобаченка Олександра Вікторовича на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Преображенської об`єднаної територіальної громади, треті особи: ОСОБА_2 , який є правонаступником третьої особи ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Преображенської об`єднаної територіальної громади, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

В обґрунтування позовних вимог зазначили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її двоюрідний дядько - ОСОБА_4 , про що 12 квітня 2022 року складено відповідний актовий запис № 125.

Після його смерті відкрилася спадщина, до якої входить: земельна ділянка для введення товарного сільськогосподарського виробництва, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЗП№2141032 на території Омельницької сільської ради Оріхівського району Запорізької області.

Після смерті двоюрідного дядька- ОСОБА_4 із заявою про прийняття спадщини щодо спадкового майна у період, визначений статтею 1270 ЦК України, вона не зверталася, оскільки були поважні перешкоди (причини), а саме закінчення 6-ти місячного терміну на прийняття спадщини припадало в період з 07 жовтня 2022 року по 20 жовтня 2022 року коли ОСОБА_1 перебувала на лікуванні в амбулаторно-поліклінічному закладі - Оріхівській ЦРЛ, через захворювання на гострий вірусний кон`юнктивіт правого ока.

В подальшому, на звернення ОСОБА_1 нотаріуса, останній постановою приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Масловець Л.С. від 30 червня 2023 року №389/02-31 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , через пропуск строку на прийняття спадщини після його смерті, оскільки на день смерті ОСОБА_1 не була зареєстрована зі спадкодавцем за однією адресою, що підтверджується даними її паспорта серії НОМЕР_1 , виданого Оріхівським РВ ГУМВС України в Запорізькій області 17 вересня 2009 року, та не подала заяву про прийняття спадщини в строк, встановлений ст.1270 ЦК України. В даній постанові також зазначено, що 11 квітня 2022 року відкрилася спадщина після померлого, спадкова справа №36/2023 заведено 29 березня 2023 року.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 просила суд визначити їй додатковий строк для подання заяви до нотаріуса про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті двоюрідного дядька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У серпні2023року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Преображенської об`єднаної територіальної громади в особі Преображенської сільської ради Пологівського району Запорізької області, третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Масловець Людмила Сергіївна про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2023 року об`єднано справи за вищезазначеними позовами в одне провадження.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 березня 2024 року провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_3 закрито на підставі п.7 ч.1 ст.255 ЦПК України.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 березня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючисьз рішеннямШевченківського районногосуду м.Запоріжжя від12березня 2024року, ОСОБА_1 , представник, адвокат Лобаченко Олександр Вікторович подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 березня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Узагальненими доводамиапеляційної скаргиє те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову дійшовши помилкового висновку про відсутність поважних причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини та не взяв до уваги обставини, на які позивач посилалась при зверненні до суду. Вважає, що всі зібрані по справі докази в їх сукупності та встановлені обставини можуть бути визнані поважними причинами для визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини після смерті її двоюрідного дядька ОСОБА_4 .. Звертаючись до суду ОСОБА_1 було додано довідку, яка підтверджувала поважність причини пропуску саме останніх днів строку прийняття спадщини (з 07.10.2022 по 20.10.2022), хоча до матеріалів справи також було додано виписку з акту огляду МСЕК який свідчить про онкологічне захворювання ОСОБА_1 та її диспансерний нагляд у лікаря онколога, крім того, вона проходила амбулаторне лікування з 18.04.2022 по 02.05.2022, з 15.07.2022 по 29.07.2022, з 03.10.2022 по 18.10.2022. Посилаючись на свій похилий вік, онкологічне захворювання, фактичне проживання її за місцем реєстрації, яке фактично граничить з лінією ведення бойових дій в зв`язку з військовою агресією рф, нотаріальні контори Пологівського району не працюють, а проїзд до м. Запоріжжя становить певні труднощі через активні бойові дії, що безумовно ставило під загрозу не лише її здоров`я, а і життя.

Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Преображенська об`єднанатериторіальна громада,третя особа ОСОБА_2 ,будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідкою апеляційного суду про доставку судової повістки в електронний кабінет Преображенської об`єднаноїтериторіальна громада( а.с. 236). Третя особа ОСОБА_2 зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 та знаходиться на тимчасово окупованій території, тому повідомлений про дату, час і місце розгляду справи через оголошення, яке міститься на сайті апеляційного суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи навказане,колегія увідповідності доположень ч.2ст.372ЦПК України ухвалилаздійснювати апеляційнийрозгляд увідсутності Преображенської об`єднаної територіальної громади, третьої особи ОСОБА_2 .

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що зазначені позивачем обставини для надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини ( перебування в амбулаторно-поліклінічному закладі з 07 жовтня 2022 року по 20 жовтня 2022 року), не є об`єктивними, непереборними, істотними труднощами, які перешкоджали їй у встановлений законом строк звернутися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини у порядку, визначеному статтею 1270Цивільного кодексуУкраїни (далі - ЦК України), а надані нею докази щодо знаходження на лікуванні охоплюють лише останні п`ять днів відведеного строку на прийняття спадщини, інших доказів, які б свідчили про те, що з моменту відкриття спадщини (11 квітня 2022 року) до 07 жовтня 2022 року (перший день знаходження на лікуванні), тобто протягом 5 місяців 25 днів у позивача були істотні труднощі, які б перешкоджали їй подати заяву про прийняття спадщини, остання суду не надала.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Статтею 10ЦПКУкраїни визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахистправ людиниіосновоположнихсвобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2ЦПКУкраїни завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 , її батьками є ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_2 (а.с.5 т.1).

Згідно з свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 , ОСОБА_5 уклала шлюб з ОСОБА_8 , після реєстрації шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_9 (а.с.6 т.1).

ОСОБА_10 народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 , її батьками є ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_4 (а.с.9 т.1).

ОСОБА_13 та ОСОБА_10 зареєстрували шлюб, після реєстрації шлюбу прізвища ОСОБА_14 (а.с.8 т.1).

ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , його батьками є ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , про що свідчить свідоцтво про народження НОМЕР_5 (а.с.7 т.1).

ІНФОРМАЦІЯ_6 народився ОСОБА_16 , його батьками є ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_6 (а.с.10 т.1).

Згідно з свідоцтвом про народження №6, ІНФОРМАЦІЯ_7 народився ОСОБА_6 , його батьками є ОСОБА_16 , ОСОБА_17 (а.с.11).

ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_8 , його батьками є ОСОБА_13 , ОСОБА_15 (а.с.57 т.1).

Згідно з свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_7 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що складено відповідний актовий запис №125 (а.с.12 т.1).

На підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЗП № 141032, ОСОБА_4 на праві власності належить земельна ділянка площею 6,3381 га, розташована на території Омельницької сільської ради Оріхівського району Запорізької області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.13-14 т.1).

Згідно з випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , перебувала в амбулаторно-поліклінічному закладі з 07 жовтня 2022 року по 20 жовтня 2022 року (а.с.16 т.1).

На підставі заяви ОСОБА_1 про прийняття спадщини від 29 березня 2023 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Масловець Л.С. заведено спадкову справу № 36/2023 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.23-46 т.1).

Згідно матеріалів спадкової справи № 36/2023 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , вбачається, що 14 травня 2013 року ОСОБА_4 склав заповіт посвідчений Омельницькою сільською радою Запорізької області, зареєстровано в реєстрі за № 21, яким все своє майно заповідав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_11 . (а.с.37 т.1).

Постановою приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Масловець Л.С. від 30 червня 2023 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку із пропуском строку для прийняття спадщини (а.с.40 т.1).

21 липня 2023 року до приватного нотаріуса Масловець Л.С. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ОСОБА_4 звернувся ОСОБА_3 (а.с.41 т.1).

Постановою приватного нотаріуса ЗМНО Масловець Л.С. від 24 липня 2023 ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку із тим, що ОСОБА_3 не був зареєстрований зі спадкодавцем за однією адресою та не подав заяву про прийняття спадщини у встановлений законом строк (а.с.46 т.1).

Відповідно до копії паспорта ОСОБА_2 вбачається, що місце проживання останнього зареєстровано за адресою АДРЕСА_2 з 28 березня 2019 року ( а.с. 92- 94), тобто не за місцем проживання спадкодавця, який на день смерті проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с. 27).

Доказів того, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 звертався до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом після померлого ОСОБА_4 , матеріали справи не містять.

Згідно письмових пояснень представника третьої особи ОСОБА_3 , адвоката Комарової А.О., які містяться в матеріалах справи ( а.с. 99-105) вбачається, що третя особа ОСОБА_2 знаходиться на тимчасово окупованій території, тому не має можливості скористатися послугами нотаріуса України, тобто подати заяву про прийняття спадщини за заповітом після померлого ОСОБА_4 ..

Із матеріалів справи вбачається, що спадкова справа № 36/3023 після ОСОБА_4 померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 була відкрита приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Масловець Л.С. за заявою ОСОБА_1 29 березня 2023 року ( 22- 62).

Відповідно до статей 1216, 1217Цивільного кодексуУкраїни (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1268ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини третьої статті 1268ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не відмовився від неї.

Згідно зі статтею 1269ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Отже, закон розрізняє факти, які свідчать про прийняття спадщини особою, яка на час відкриття спадщини постійно проживала зі спадкодавцем, та особою, яка на час відкриття спадщини не проживала (постійно не проживала) зі спадкодавцем.

Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Відповідно, пропустити строк на прийняття спадщини може лише спадкоємець, який на час відкриття спадщини постійно не проживав зі спадкодавцем.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 20 січня 2021 року у справі № 752/11156/18-ц (провадження № 61-14082св20).

Водночас відповідно до частини третьої статті 1272ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом зазначеної статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини; 2) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви для прийняття спадщини; 3) ці обставини визнані судом поважними.

Отже, лише якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку для прийняття спадщини, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Водночас необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Водночас, судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, проживання у спадковому майні після відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Крім того, оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття.

Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд України у постановах від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17 та Верховний Суд у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18.

Відповідно до положень частини першої статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини починається з дня відкриття спадщини , тобто з 11 квітня 2022 року та спливає 11 жовтня 2022 року.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про те, що зазначені позивачем обставини для надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини (перебування на амбулаторному лікуванні з 07 жовтня 2022 року по 20 жовтня 2022 року), тобто охоплюють неповний період строку, відведеного на прийняття спадщини, а лише 5 днів, не є об`єктивними, непереборними, істотними труднощами, які перешкоджали їй у встановлений законом строк звернутися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини у порядку, визначеному статтею 1270 ЦК України.

Прицьому,суд першоїінстанції правильнозауважив,що оцінкаповажності причинпропуску строкузвернення іззаявою проприйняття спадщиниповинна,у першучергу, стосується періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття.

Водночас доказів, які б свідчили про те, що з часу відкриття спадщини 11 квітня 2022 року до 07 жовтня 2022 року, тобто до часу, коли позивачка перебувала на амбулаторному лікуванні у неї не було можливості подати заяву про прийняття спадщини, матеріали справи не містять.

Отже, судом вірно встановлено, що шестимісячний строк для прийняття спадщини збігає 11 жовтня 2022 року, ОСОБА_1 перебувала на амбулаторному лікуванні з 07 жовтня 2022 року по 20 жовтня 2022 року, при цьому до нотаріуса звернулася лише 29 березня 2023 року, які обставини чи перешкоди у прийняття спадщини існували з 11 квітня 2022 року по 07 жовтня 2022 року ОСОБА_1 не наведено, тому суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що позивач ОСОБА_1 не надала належних та беззаперечних доказів суду відповідно до статей 76, 81 ЦПК України, які б свідчили про поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини.

При цьому, суд першої інстанції вірно зауважив, що до даних правовідносин не можна застосовувати постанову Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 "Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану", відповідно до якої перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на чотири місяці.

Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон). Актами цивільного законодавства України є також постанови Кабінету Міністрів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону (частина четверта статті 4 ЦК України).

Правила щодо строку на прийняття спадщини (початок перебігу, наслідки спливу) регулюються Цивільним кодексом України, який прийнятий Верховною Радою України і є основним актом цивільного законодавства України.

Строк на прийняття спадщини по своїй сутності є присічним (статті 1270, 1272 ЦК), оскільки його сплив призводить до того, що спадкоємець вважається таким, який не прийняв спадщину. Тобто сплив строку "присікає" право на прийняття спадщини. Проте в законі, вочевидь з урахуванням сутності права на прийняття спадщини як майнового, передбачена можливість: за згодою самих спадкоємців, що прийняли спадщину, подати заяву про прийняття спадщини (частина друга статті 1272 ЦК України); для спадкоємця звернутися з позовною вимогою та за наявності поважної причини суд визначає додатковий строк на прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України); законодавець як у статті 1270 ЦК України, так і в інших нормах ЦК України, не передбачає допустимості існування такої конструкції як "зупинення перебігу строку на прийняття спадщини" та можливості в постанові Кабінету Міністрів України визначати інші правила щодо строку на прийняття спадщини.

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 25 січня 2023 року у справі № 676/47/21 (провадження № 61 -8014 св21), від 21 червня 2023 року у справі № 175/1404/19 (провадження № 61-5707св23), від 16 серпня 2023 року у справі № 520/15620/17 (провадження № 61-8414 св23).

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач проходила амбулаторне лікування з 18.04.2022 року по 02.05 2022 року, з 15 липня 2022 року по 29 липня 2022 року та з 03 жовтня 2022 року по 18 жовтня 2022 року, про що надано до апеляційної скарги копію виписки із медичної карти амбулаторного хворого, колегія суддів не бере до уваги, оскільки на зазначені обставини, як на поважність причин пропуску строку позивач в позові не посилалась, ці докази суду першої інстанції не надавались та не були предметом дослідження судом першої інстанції.

Відповідно до положень статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як звернення особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя статті 367 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року в справі № 264/949/19 (провадження № 61-16692св19) вказано, що:

"тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої - третьої статті 367ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № №346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18))".

У постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18) зазначено, що:"частинами другою, третьою статті 367ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Апеляційний суд при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та не має права виходити як за межі доводів апеляційної скарги, так і за межі вимог, заявлених у суді першої інстанції, крім випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.

Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень. Таких обставин апеляційним судом встановлено не було".

Водночас, як вбачається з матеріалів справи до позовної заяви надано виписку із медичної картки амбулаторного (стаціонарного хворого) з якої вбачається, що ОСОБА_1 перебувала на амбулаторному лікуванні з 07 жовтня 2022 року по 20 жовтня 2022 року з діагнозом гострий вірусний кон`юктивіт правого ока та виписку з акта огляду медико-соціальною експертною комісією, з якої вбачається, що 10. 03 2020 року ОСОБА_1 встановлена друга група інвалідності безстроково загальне захворювання. Ці докази були предметом дослідження судом першої інстанції та їм дана належна оцінка.

Доказів неможливості надання іншої виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого до суду першої інстанції з об`єктивних причин, копію якої заявник додав до апеляційної скарги, скаржник апеляційному суду не надав.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим кодексом.

Натомість, надана до апеляційної скарги копія виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого належним чином не засвідчена, тому не може бути прийнята апеляційним судом до уваги, як належний доказ по справі також і з цих підстав.

Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 були предметом розгляду суду першої інстанції додаткового правового аналізу не потребують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду та спростовуються встановленими вище обставинами справи.

У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у скаржника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятого судом першої інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання апеляційного суду до прийняття іншого рішення - на користь скаржника.

З урахуванням вищевикладеного, вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обгрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить, суд врахував висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

З огляду на те, що апеляційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Лобаченка Олександра Вікторовича залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районногосуду м.Запоріжжя від12березня 2024року у ційсправі залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повна постанова складена 02 травня 2024 року.

Головуючий, суддя СуддяСуддяПодліянова Г.С.Гончар М.С. Кочеткова І.В.