Ухвала

від 02.04.2024 по справі 569/1956/23

РІВНЕНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 569/1956/23

1-кс/569/2279/24

УХВАЛА

02 квітня 2024 року м. Рівне

Слідчий суддя Рівненського міського суду ОСОБА_1

з участю секретаря судових засідань - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засідання в м.Рівне клопотання ОСОБА_3 про скасування арешту,-

В С Т А Н О В И В:

До Рівненського міського суду з клопотання про повернення майна звернувся ОСОБА_3 .

В обґрунтування клопотання зазначено, що 2 січня 2024 року, слідчим суддею Рівненського міського суду Рівненської області було постановлено ухвалу (далі - ухвала) в справі № 569/1956/23 за матеріалами кримінального провадження № 42023181110000011 від 26.01.2023 з ознаками кримінальних правопорушень, передбаченихч. 3ст.365-2 КК України та заознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 362, ч. 2. ст. 190 КК України, якою задоволено клопотання слідчого ВП№2 Рівненського районного управління поліції ГУНП в Рівненській області, майора поліції ОСОБА_4 про арешт майна.Серед переліку майна, яке було вилучено та на який було накладено арешт булонерухоме майно, а саме: мобільний телефон «SamsungS21» IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 , із сім-картою НОМЕР_3 , що належать мені, ОСОБА_3 .

В ухвалі зазначено, що у відповідності до ч.1 ст.98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям кримінального правопорушення, зберігали на собі його сліди або містять відомості, які можуть бути використані як доказ обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі що були об`єктом кримінально процесуальних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок кримінального правопорушення. Однак серед інформації, яка містилась на вищезазначеному мобільному телефоні немає жодної інформації, яка стосується кримінально провадження № 42023181110000011 від 26.01.2023.

В свою чергу, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню (ст. 84 КПК України). Речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення (ст. 98 КПК України).

ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився. Однак подав до суду клопотання про проведення судового засідання у його відсутність вимоги клопотання підтримав та просив їх задоволити.

Слідчий та прокурор в судове засідання не з`явилися, про час місце та дату розгляду справи були повідомлений належним чином. Однак слідчим подана заява про розгляд клопотання у його відсутність з приводу скасуанняарешту майна не заперечує.

Дослідивши надані матеріали кримінального провадження, слід прийти до висновку, що клопотання підлягає до задоволення.

Судом встановлено, що Ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду від 02 січня 2024 року накладено арешт на мобільний телефон «SamsungS21» IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 , із сім-картою НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ), який упаковано до спец пакету KIV2108677; конверт із картою-тримачем сім-катри «Водафон» НОМЕР_4 , сім-картка «Водафон» с/н НОМЕР_5 , які упаковано до спец пакету KIV2108289; спецприлад із маркуванням «MiniA8» в упаковці-коробці, який упаковано до спец пакету KIV2108286; копія листа ОСОБА_5 із друкованим та рукописним текстом на 1 арк.; копія паспорта ОСОБА_6 на 1 арк.; копія паспорта ОСОБА_5 на 1 арк.; оригінали заявок-звітів щодо оплати підзвітної особи ОСОБА_7 за листопад-грудень 2023 року на 15 арк.; довідка №1 від 30.01.2023 видана ТОВ «ІБК «Градобуд» на 1 арк.; чорнові записи щодо судових засідань за участю сторін ТОВ «ІБК «Градобуд» та КП «Озон», а також інших суб`єктів на 6 арк.; копії технічних паспортів на торгово офісні приміщення за адресою АДРЕСА_2 на 18 арк.; інструкція для користування приладом «GPSтрекерMiniA8» на 11 арк., які упаковано до спец пакету WAR1781409, які було вилучено 21.12.2023 в ході огляду обшуку за місцем здійснення господарської діяльності групи осіб у нежитловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_3 , яке по домовленості із утримувачем (користувачем) фактично використовується ОСОБА_8 (згідно даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, за адресою: АДРЕСА_3 , нежитлові приміщення на праві власності належить: 1) р\н 1431357456101, нежитлові приміщення І поверху (№22-кабінет, №23-матеріальне, №24-коридор, №36-коридор), Загальна площа (кв.м): 52.6, належать ОСОБА_9 (РНОКПП НОМЕР_6 ), 2) р\н НОМЕР_7 , нежитлове приміщення, підвального поверху, загальна площа (кв.м): 95.6, належать ОСОБА_10 (РНОКПП НОМЕР_8 ), 3) р\н НОМЕР_9 , нежитлове приміщення, літ. А-9, об`єкт житлової нерухомості, Загальна площа (кв.м): 188, належать ОСОБА_11 , (РНОКПП НОМЕР_10 ), 4) р\н НОМЕР_11 , нежитлові приміщення, Загальна площа (кв.м): 8.3, належить ОСОБА_12 (РНОКПП НОМЕР_12 ), 5) р\н НОМЕР_13 , нежитлове приміщення, приміщення нотаріальної контори, Загальна площа (кв.м): 68.6, належить ОСОБА_13 , (РНОКПП НОМЕР_14 ).

Згідно ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до частини першої статті 174 Кримінального процесуального кодексу України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Як встановлено в судовому засіданні, що заявник не є підозрюваними у кримінальному провадженні, їм не оголошено підозри та у органу досудового розслідування відсутні будь-які відомості про причетність останнього до будь-якого із злочинів.

Крім того, заявники є добросовісними власниками арештованого майна, до кримінальної відповідальності не притягуються, не є учасниками кримінального провадження. При цьому вони позбавлені права володіння своїм майном досить тривалий час.

Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінально-процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції», заява 31107/96, п. 58). Вимога, щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994рр.; справа «Кушог проти Болгарії» від 10 травня 2007р.).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982р. у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986р. у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).

У рішенні по справі «Жушман проти України» зазначається - «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності».

Згідно ст. 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», а саме частиною 3 пункту 1 зазначено, що за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа, як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов`язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтями 174, 539 Кримінального процесуального кодексу України до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини, в справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 р., для з"ясування наявності порушення цього положення ЄСПЛ має встановити, чи було забезпечено справедливу рівновагу між вимогами загальних інтересів суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід"ємним принципом всієї Конвенції, що відбито в структурі ст. 1 Протоколу №1 Європейської конвенції з прав людини.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях в тому числі щодо України констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов"язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами ( див. п. 46 рішення у справі " Устименко проти України", п.п. 51,52 рішення у справі " Рябих проти Росії", п. 31 рішення у справі " Марушин проти Росії", п. 61 рішення у справі "Брумареску проти Румунії").

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до конвенції є запобігання свавільному захопленню власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому ЄСПЛ постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини ( рішення у справах Sperrong and Lonnroth v Sweden» від 23.09.82, «новоселець кий проти України» від 11.03.2003, «Федоренко проти України» від 1.06.2006).

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої в постанові від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16, згідно якій критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними. Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04) , "Кривенький проти України" від 16.02.2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07) ( ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Таким чином, необхідність скасування накладеного арешту майна обумовлені такими обставинами як невідповідність майна, на яке накладено арешт, критеріям, зазначеним у ч. 2 ст. 167 КПК України, та (або) накладення арешту на майно особи, яка у кримінальному провадженні не має процесуального статусу підозрюваного або обвинуваченого, не належить до осіб, які в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого, тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

У зв`язку з чим, суд вважає доцільним скасувати арешт майна, не вбачаючи потреби для подальшого застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст. 170, 171,174 КПК України, -

УХВАЛИВ :

Клопотання ОСОБА_3 про скасування арешту - задоволити.

Скасувати повністю накладений арештна нерухоме майно, а саме мобільний телефон «SamsungS21» IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 , із сім-картою НОМЕР_3 , що належать мені, ОСОБА_3 на підставі ухвали слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 02.01.2024, справа № 569/1956/23.

Ухвала , відповідно до ст.309 КПК України, оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя Рівненського міського суду ОСОБА_1