Постанова

від 09.04.2024 по справі 369/4021/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2024 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 369/4021/21

провадження номер: 22-ц/824/4763/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Нежури В.А., Соколової В.В.,

за участю секретаря - Мазурок О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромбудіндустрія» на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 липня 2023 року у складі судді Волчко А.Я., у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 до Гостомельської селищної ради Бучанського району Київської області, товариства з обмеженою відповідальністю «Аргопромбудіндустрія», третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів - Гостомельська селищна військова адміністрація Бучанського району Київської області, про визнання недійсним рішення та свідоцтв про право власності, припинення права власності,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 звернулися до суду з позовом до виконавчого комітету Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, товариства з обмеженою відповідальністю «Аргопромбудіндустрія» (далі - ТОВ «Аргопромбудіндустрія»), в якому просили:

визнати недійсним рішення виконавчого комітету Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 71/3 від 25 серпня 2004 року про визнання за ТОВ «Аргопромбудіндустрія» права колективної власності на гуртожитки НОМЕР_1 та АДРЕСА_1 і видані на підставі цього рішення свідоцтва про право власності на вказані гуртожитки від 23 вересня 2004 року та від 31 серпня 2004 року;

припинити право власності ТОВ «Аргопромбудіндустрія» на зазначене майно.

Позовна заява мотивована тим, що прийняття виконавчим комітетом Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області рішення № 71/3 від 25 серпня 2004 року про визнання за ТОВ «Аргопромбудіндустрія» права колективної власності на гуртожитки НОМЕР_1 та АДРЕСА_1 та оформлення 23 вереcня 2004 року і 31 серпня 2004 року свідоцтв про право власності на вказане нерухоме майно позбавляє позивачів можливості реалізувати їх конституційне право на житло та призводить до порушення їх прав як мешканців цих гуртожитків. До того ж ТОВ «Аргопромбудіндустрія» не є законним правонаступником первинного власника цих гуртожитків, а саме, Мостищенського цегляного заводу.

У липні 2023 року представник позивачів - адвокат Грицаєнко О.П. звернулась до Києво-Святошинського районного суду Київської області із заявою про забезпечення вказаного вище позову.

Заява мотивована тим, що в провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області знаходиться вказана вище справа про визнання недійсним рішення та свідоцтв про право власності, припинення права власності. Прийняття виконавчим комітетом Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області рішення №71/3 від 25 серпня 2004 року про визнання за товариством права колективної власності на гуртожитки НОМЕР_2 та АДРЕСА_1 і оформлення 23 вересня 2004 року та 31 серпня 2004 року свідоцтв про право власності на вказане нерухоме майно позбавляє позивачів можливості реалізувати їх конституційне право на житло та призводить до порушення їх прав як мешканців гуртожитків. В силу положень ст.4 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» позивачі, які є мешканцями та на законних правових підставах проживають у гуртожитках, мають право на приватизацію відповідних кімнат за умови перебування гуртожитків у комунальній власності. Скасування оскаржуваного рішення ради дозволить розпочати процедуру передачі гуртожитків у комунальну власність та в подальшому надасть позивачам можливість реалізувати своє конституційне право на житло шляхом приватизації кімнат відповідного гуртожитку, який буде перебувати у комунальній власності. Проте товариством, попри наявність даного судового спору, вчиняються умисні незаконні дії по відношенню до предмету спору з метою унеможливлення розгляду справи чи виконання можливого судового рішення.

Вказувала, що у процесі судового розгляду даної справи товариством вживалися дії по зняттю позивачів з реєстрації в гуртожитках. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 червня 2023 року у справі №369/4021/21 було вжито заходи забезпечення позову та заборонено як товариству так і органам реєстрації місця проживання знімати з реєстрації позивачів у спірних гуртожитках до моменту набрання законної сили судовим рішенням у даній справі. На даний момент стало відомо, що товариством розпочато активні дії по внесенню відомостей до ДРРП про припинення права колективної власності на спірні гуртожитки у зв?язку з їх знесенням/знищенням, а саме, товариство оформлює матеріали технічної інвентаризації про знесення (знищення) гуртожитків. Зазначені обставини свідчать про те, що поки триватиме судовий розгляд даної цивільної справи товариство внесе до ДРРП відомості про припинення права колективної власності на гуртожитки, які є предметом спору у даній справі, у зв?язку з їх знесенням (знищенням), закриє відповідний розділ реєстраційної справи по даним об?єктам нерухомого майна тим самим унеможливить подальший судовий розгляд та виконання судового рішення.

З урахуванням наведеного, представник позивачів - адвокат Грицаєнко О.П. просила забезпечити позов шляхом:

- накладення арешту на об?єкти нерухомого майна - гуртожитки НОМЕР_2 та АДРЕСА_1 , що належать на праві колективної власності ТОВ «Агропромбудіндустрія» до моменту набрання законної сили рішенням суду у справі №369/4021/21;

- заборони суб`єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно та державним реєстраторам прав на нерухоме майно, в тому числі, особам, які виконують функції державного реєстратора прав, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо об?єктів нерухомого майна - гуртожитків НОМЕР_2 та АДРЕСА_1 , що належать на праві колективної власності ТОВ «Агропромбудіндустрія», крім виконання судового рішення про накладення арешту.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 липня 2023 року заяву представника позивачів - адвоката Грицаєнко О.П. задоволено.

Накладено арешт на наступні об`єкти нерухомого майна гуртожитки НОМЕР_2 та АДРЕСА_1 , що належить на праві колективної власності ТОВ «Агропромбудіндустрія» до моменту набрання законної сили рішенням суду у справі №369/4021/21.

Заборонено суб`єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно та державним реєстраторам прав на нерухоме майно в тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо об`єктів нерухомого майна гуртожитків НОМЕР_2 та АДРЕСА_1 , що належать на праві колективної власності ТОВ «Агропромбудіндустрія», крім виконання судового рішення про накладення арешту.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ТОВ «Агропромбудіндустрія» подало апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачі просять визнати недійсними два документи та припинити право власності, тому заходи забезпечення позову не пов`язані з неможливістю виконання рішення суду. Вважає безпідставними посилання представника позивачів у заяві про забезпечення позову про те, що ТОВ «Агропромбудіндустрія» оформлює матеріали технічної інвентаризації про знесення (знищення) гуртожитків та поки триватиме судовий розгляд даної цивільної справи товариство внесе до ДРРП відомості про припинення права колективної власності на гуртожитки, які є предметом спору у даній справі, та закриє відповідний розділ реєстраційної справи по даним об`єктам нерухомого майна, у зв`язку з чим унеможливить подальший судовий розгляд та виконання судового рішення, оскільки вказані доводи не підтверджені належними доказами.

Вказує, що позивачами не надано доказів про те, що відповідачем розпочаті активні дії щодо внесенню відомостей до ДРРП про припинення права колективної власності на гуртожитки, у зв`язку з їх знесенням/знищенням. В оскаржуваній ухвалі судом жодного конкретного факту не зазначено.

Зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивачі зареєстровані та проживають в гуртожитках, оскільки жодних доказів проживання їх в гуртожитку немає. З дев`яти позивачів зареєстровані в гуртожитках лише двоє, але вони у гуртожитках не проживають, а сім позивачів зареєстровані за іншою адресою. Таким чином вважає, що в оскаржуваній ухвалі не доведено обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

Представник позивачів - адвокат Грицаєнко О.П. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 липня 2023 року без змін. Вказує, що своє звернення до суду позивачі обґрунтовують тим, що вони зареєстровані та проживають у гуртожитках, а незаконне набуття товариством права власності на таке майно, позбавляє їх можливості реалізувати своє право на приватизацію кімнат у таких гуртожитках.

Зазначає, що зміна власника гуртожитків чи приведення реєстрації припинення права власності на такі гуртожитки в ДРРП призведе до ускладнення ефективного судового захисту прав позивачів. Твердження в апеляційній скарзі про ненадання позивачами суду доказів вчинення товариством дій, є необґрунтованими та такими, що не можуть бути підставою для скасування ухвали від 31 липня 2023 року.

Крім того зазначає, що вжиті судом заходи забезпечення позову жодним чином не впливають на права товариства, адже останній не позбавлений можливості користування належним йому майном, а судове рішення передбачає лише заборону відчуження такого майна чи вчинення з ним інших дій, що призведуть до зміни власника чи статусу такого майна в цілому.

Також вказує, що в матеріалах справи містяться докази місця реєстрації позивачів, а саме: ОСОБА_9 - АДРЕСА_1 ; ОСОБА_8 - АДРЕСА_2 ; ОСОБА_2 - АДРЕСА_2 ; інші позивачі - зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції відповідає не в повному обсязі.

Задовольняючи вимоги заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що заходи забезпечення позову, які просять вижиті позивачі, є співмірними із заявленими позовними вимогами та фактично реалізує мету його застосування, а тому невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Однак з такими висновками суду першої інстанції в повній мірі погодитись не можна з таких підстав.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до пунктів 1,2 ч.1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та забороною вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч.3 ст.150 ЦПК України).

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження №14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачізвернулися до суду з позовом до виконавчого комітету Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ТОВ «Аргопромбудіндустрія», в якому просили: визнати недійсним рішення виконавчого комітету Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 71/3 від 25 серпня 2004 року про визнання за ТОВ «Аргопромбудіндустрія» права колективної власності на гуртожитки НОМЕР_1 та АДРЕСА_1 і видані на підставі цього рішення свідоцтва про право власності на вказані гуртожитки від 23 вересня 2004 року та від 31 серпня 2004 року; припинити право власності ТОВ «Аргопромбудіндустрія» на зазначене майно.

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення вказаного вище позову, позивачі посилалися на те, що поки триватиме судовий розгляд даної цивільної справи товариство внесе до ДРРП відомості про припинення права колективної власності на гуртожитки, які є предметом спору у даній справі, у зв?язку з їх знесенням (знищенням), закриє відповідний розділ реєстраційної справи по даним об?єктам нерухомого майна, що унеможливить подальший судовий розгляд та виконання судового рішення.

Враховуючи предмет спору, обставини, на які посилаються позивачі у заяві про забезпечення позову, а також те, що саме вчинення відповідачем дій щодо нерухомого майна (гуртожитків) може унеможливити поновлення порушених прав позивачів у разі задоволення позову, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновки, що існують обґрунтовані припущення вважати, що невжиття заходів забезпечення позову в частині заборони суб`єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно та державним реєстраторам прав на нерухоме майно, в тому числі, особам, які виконують функції державного реєстратора прав, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо об?єктів нерухомого майна - гуртожитків НОМЕР_2 та АДРЕСА_1 , може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його задоволення.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову в частині заборони суб`єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно та державним реєстраторам прав на нерухоме майно в тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо об`єктів нерухомого майна гуртожитків НОМЕР_2 та АДРЕСА_1 , що належать на праві колективної власності ТОВ «Агропромбудіндустрія».

При цьому, колегія суддів зауважує, що спосіб забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні реєстраційні дії, не позбавляє відповідача права володіння та користування майном, а лише обмежує право розпорядження вказаним майном до часу ухвалення судом рішення у вказаній справі, що є справедливим по відношенню і до позивачів.

Такий вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав товариства, оскільки спірне майно фактично перебуває у його володінні, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що вимоги заяви в частині накладення арешту на спірне нерухоме майно не підлягають задоволенню з таких підстав.

Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2021 року у справі № 643/12369/19 (провадження № 61-21685св19), де предметом позову було визнання протиправним та скасування рішення, скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно та скасування запису про право власності, дійшов висновку, що арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Натомість заборона на відчуження об`єкта нерухомого майна - це перешкода у вільному розпорядженню майном.

Враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним.

Арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову.

Колегія суддів враховує, що арешт майна є правовим механізмом, який використовується для забезпечення інтересів держави або третіх осіб, наприклад, кредиторів або жертв злочину. Метою арешту є перешкодити власнику розпорядитися майном або передати його іншій особі, оскільки це може завдати шкоди інтересам держави або третіх осіб.

З огляду на це заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що накладений судом першої інстанції арешт на майно перешкоджає відповідачу як власнику у будь-якому розпорядженні спірним майном, а не лише забороняє його відчуження.

Однак, суд першої інстанції у порушення вимог ст.264 ЦПК України наведеного вище не врахував, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про задоволення заяви в частині накладення арешту на нерухоме майно.

Таким чином, колегія суддів приходить висновку, що у даному випадку обґрунтованим та співмірним способом забезпечення позову є заборона суб`єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно та державним реєстраторам прав на нерухоме майно, в тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо об`єктів нерухомого майна гуртожитків НОМЕР_2 та АДРЕСА_1 , що належать на праві колективної власності ТОВ «Агропромбудіндустрія».

Посилання в апеляційній скарзі на відсутність доказів того, що позивачі зареєстровані та проживають у спірних гуртожитках, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються наявними у матеріалах справи документами, які містять дані реєстрацію позивачів у спірних гуртожитках (а.с.128-158, т.1).

Доводи апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження недобросовісної поведінки товариства, колегія суддів вважає, що вони не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову в частині заборони вчиняти півні дії, виходячи з такого.

Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 серпня 2018 року у справі №910/1040/18, від 21 січня 2021 року у справі №363/1448/20, від 10 листопада 2021 року у справі №344/2900/21, від 23 грудня 2021 року у справі №727/5718/21, від 15 липня 2022 року у справі №910/4445/21, при вирішенні питання про забезпечення позову з немайновими вимогами судом має досліджуватися така підстава вжиття таких заходів як достатньо обґрунтоване припущення, що їхнє невжиття може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У таких спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленного заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, тобто до того, що позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Отже, враховуючи викладене та те, що для забезпечення позову у спорах немайнового характеру та реалізації порушених прав позивачів, у разі задоволення їх позовних вимог, необхідно лише достатні обґрунтовані припущення, що їхнє невжиття може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачів, тому доводи апеляційної скарги в цій частині не приймаються апеляційним судом.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною 2 ст.376 ЦПК України визначено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції в частині задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно не відповідають обставинам справи та наданим доказам, судом порушені норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, тому ухвала суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову в частині накладення арешту. В іншій частині ухвалу суду першої інстанції необхідно залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромбудіндустрія» задовольнити частково.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 липня 2023 року в частині накладення арешту на об?єкти нерухомого майна - гуртожитки НОМЕР_2 та АДРЕСА_1 , що належать на праві колективної власності товариству з обмеженою відповідальністю «Агропромбудіндустрія» до моменту набрання законної сили рішенням суду у справі №369/4021/21 - скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову в цій частині.

В іншій частині ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 липня 2023 рокузалишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 26 квітня 2024 року.

Головуючий

Судді: