Постанова

від 29.04.2024 по справі 756/16112/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 756/16112/21 головуючий у суді І інстанції Ткач М.М.

провадження № 22-ц/824/62/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді - Березовенко Р.В.,

суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Щавлінського С.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - ОСОБА_4 , про стягнення авансу,-

В С Т А Н О В И В:

22 жовтня 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - ОСОБА_4 , про стягнення авансу, у якому просив:

- стягнути зі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 солідарно на користь ОСОБА_2 авансовий внесок у розмірі 70 000,00 доларів США та 3% річних, що складає 874,52 долари США, що в сумі - 70 874,52 долари США.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 27 червня 2019 року на підставі нотаріально посвідченої довіреності надав повноваження ОСОБА_4 проводити переговори з відповідачами, засновниками ТОВ «САННАКОД АУТСОРСИНГ» (далі -Товариство), щодо придбання частки у Товаристві.

ОСОБА_4 провів переговори з власником Товариства ОСОБА_1 , який діяв також від імені співвласниці ОСОБА_5 щодо придбання 51% частки у Статутному капіталі Товариства. Цього ж дня ОСОБА_4 передав, а ОСОБА_1 отримав грошові кошти у розмірі 70 000,00 доларів США в якості авансу за передачу засновниками такої частки. При цьому було погоджено, що участь у Статутному капіталі передається учасниками товариства наступними частинами: ОСОБА_1 - 25,5 %; ОСОБА_3 - 25,5 %.

Загальна сума грошових коштів, яка мала бути передана засновникам TOВ «САННАКОД АУТСОРСИНГ» у якості сплати за передачу 51% Статутного капіталу TOB «САННАКОД АУТСОРСИНГ», становить 350 000,00 доларів США.

Покупець мав намір завершити угоду протягом двох місяців, до 27 серпня 2019 року.

Про це сторони склали і вручили ОСОБА_4 розписку від 27 червня 2019 року, яку ОСОБА_1 підписав від свого імені, а також від імені співвласниці ТОВ «Саннакод Аутсорсинг» ОСОБА_3 , з посиланням на її усне доручення.

Оскільки до вказаного у розписці строку сторони не уклали договір купівлі-продажу частки, аванс за таким неукладеним договором підлягає поверненню.

30 квітня 2021 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 направлено претензію про повернення авансу за неукладеним договором, однак 18 травня 2021 року обидві претензії повернулись відправнику за закінченням терміну зберігання.

Оскільки договір купівлі-продажу, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам законодавства, між сторонами укладено не було, а сторони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, то передана позивачем грошова сума у загальному розмірі 70000,00 дол. США є авансом, який підлягає поверненню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідачів 3% річних від суми неповернутого авансу, яка відповідно до розрахунку позивача за період з 19 травня 2021 року по 18 жовтня 2021 року складає 874,52 долари США, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 11 350,00 грн.

13 січня 2022 року ОСОБА_4 подав письмові пояснення на позовну заяву, у яких серед іншого зазначив, що він діючи від імені позивача та за погодженням з ним, на підставі довіреності №385, посвідченої нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мельник Ю.О., здійснював переговори з власником ТОВ «САННАКОД АУТСОРСИНГ» ОСОБА_1 щодо придбання 51 % частки у Статутному капіталі Товариства.

27 червня 2019 року відбулась зустріч, на якій ОСОБА_4 від імені ОСОБА_2 передав грошові кошти у розмірі 70 000,00 доларів США, надані йому позивачем, а ОСОБА_1 отримав їх в якості авансу за передачу засновниками такої частки.

При цьому ним було погоджено, що участь у Статутному капіталі передається учасникам товариства наступними частинами: ОСОБА_1 - 25,5 %; ОСОБА_3 - 25,5 %, загальна сума, що мала бути передана засновникам товариства у якості оплати за 51% Статутного капіталу товариства становить 350000,00 доларів США. Сторони мали намір завершити угоду до 27 серпня 2019 року, про що було складено і йому вручено розписку від 27 вересня 2019 року, яку відповідач ОСОБА_1 підписав від свого імені, а також від імені співвласниці товариства ОСОБА_3 , з посиланням на її усне доручення.

Після підписання розписки було встановлено, що відповідачі надали позивачу відомості про товариство, що не відповідають дійсності. У зазначений у розписці строк договір купівлі- продажу частки статутного капіталу не було укладено, а тому виникло питання повернення авансу.

16 лютого 2022 року відповідач ОСОБА_3 подала відзив на позовну заяву, в якому заперечила проти задоволення позовних вимог. Вказала, що переговори щодо купівлі частки Товариства дійсно мали місце і дійсно ОСОБА_6 спілкувався з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з цього приводу. Проте це були не єдині пропозиції щодо купівлі-продажу Товариства, які надходили відповідачці. Дійсно ОСОБА_6 підписував певний документ, однак, як йому пояснював ОСОБА_4 , це комерційна пропозиція, з якою він ознайомився і вона ні до чого не зобов`язує. Посилання позивача на те що, по «Розписці» було передано певну суму грошей необґрунтоване, оскільки факту прийому коштів по ній не зафіксовано. Згідно інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, Фізичних осіб-підприємців та громадських формувань єдиним засновником (учасником), бенефіціарним власником та керівником Товариства (код ЄДРПОУ 42155462) є ОСОБА_3 . Відомості про ОСОБА_7 у реєстрі відсутні. У зв`язку з цим, не зрозуміло, чому позивач говорить про ОСОБА_7 як про співвласника Товариства. Твердження позивача, що ОСОБА_3 уповноважувала ОСОБА_7 на підписання розписки про одержання авансового платежу за продаж частки товариства, в якому вона є власником та керівником, є безпідставними. Зі змісту розписки не вбачається, що вона відповідає вимогам закону, з її змісту не зрозуміло, чи отримував ОСОБА_6 кошти, які визначені в ній, чому мова йде про відчуження часток співвласників, при тому, що ОСОБА_3 є єдиним власником товариства, тобто розписка є такою, що складена із порушенням.

24 березня 2023 року представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Вакулік Я.І. подала відповідь на відзив, у якій позовні вимоги підтримала.

Серед іншого зазначила, що відповідно до загальнодоступних відомостей викладених на сайті «Опендатобот» до 14 серпня 2021 року (під час проведення переговорів, отримання авансу та складання розписки) ОСОБА_1 був співзасновником і кінцевим бенефіціарним власником компанії.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 21 серпня 2023 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - ОСОБА_4 , про стягнення авансу задоволено частково.

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 70 000,00 доларів США, 3 % річних у розмірі 874,52 долари США, витрати по сплаті судового збору у розмірі 11 350,00 грн.

В решті позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 02 листопада 2023 року подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 серпня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вважає, що суд дійшов передчасного висновку про те, що апелянт підписав розписку про отримання авансу.

Зазначив, що не заперечує зустріч з представником позивача, оскільки останній дійсно проявляв інтерес щодо купівлі частки Товариства, однак коштів за продаж частки у статутному капіталі Товариства не отримував, розписок про отримання коштів не підписував.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 грудня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - ОСОБА_4 , про стягнення авансу, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

07 березня 2024 року адвокат Гук А.Р., діючи в інтересах ОСОБА_2 , подав відзив у якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Свою позицію представник обґрунтував обставинам, на які позивач посилався у заявах по суті справи, поданих до суду першої інстанції.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 березня 2024 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.

У судовому засіданні представник ОСОБА_2 - адвокат Гук Андрій Русланович заперечив проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві.

У судове засідання апелянт ОСОБА_1 не з`явився, про розгляд справи повідомлений у встановленому законом порядку. 29 квітня 2024 року подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням за кордоном.

У судове засідання ОСОБА_3 не з`явилася, про розгляд справи повідомлена у встановленому законом порядку. 24 квітня 2024 року подала клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Верховним Судом неодноразово зазначалось, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення спору (питання) у відповідному судовому засіданні без участі особи, яка не з`явилась (статті 240 ЦПК України).

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення від 2 грудня 2010 року у справі «Шульга проти України», заява № 16652/04).

Виходячи з наведеного, колегія суддів у межах своїх повноважень дійшла висновку про визнання неявки учасників справи, у тому числі апелянта, в судове засідання такою, що не перешкоджає розгляду справи по суті, та з огляду на належне повідомлення їх про судове засідання, з урахуванням категорії та строку розгляду справи, ухвалила проводити розгляд справи по суті на підставі наявних у справі доказів.

Заслухавши думку учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, а судове рішення скасуванню із закриттям провадження, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 27 червня 2019 року ОСОБА_4 , який діяв від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності, посвідченої 18 вересня 2018 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мельник Ю.О. (зареєстрована в реєстрі за №385) та ОСОБА_1 склали розписку, відповідно до змісту якої: «Ця розписка підтверджує отримання ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 70 000,00 дол США (сімдесят тисяч доларів США) від ОСОБА_4 (довірена особа покупця), у якості авансу за передачу засновниками товариства істотної участі, а саме 51 % у Статутному капіталі ТОВ «САННАКОД АУТСОРСИНГ». Участь у Статутному капіталі передається учасниками товариства наступними частинами: ОСОБА_1 - 25,5%, ОСОБА_3 - 25,5%. Загальна сума грошових коштів, яка має бути передана засновникам ТОВ «САННАКОД АУТСОРСИНГ» у якості сплати за передачу 51% Статутного капіталу ТОВ «САННАКОД АУТСОРСИНГ» становить 350 000,00 дол США (триста п`ятдесят тисяч доларів США). Покупець має наміри завершити угоду на протязі 2х місяців, до 27 серпня 2019р. Партнерські зобов`язання сторін починають свою дію з моменту передачі/отримання авансу, а саме з 27.06.2019р».

Розписка підписана ОСОБА_1 від свого імені, а також від імені ОСОБА_3 , з посиланням на її усне доручення та ОСОБА_4 , який діяв від імені ОСОБА_2 .

Відповідно до статуту ТОВ «САННАКОД АУТСОРСИНГ», відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (станом на дату складання розписки) ОСОБА_1 та ОСОБА_3 являлись засновниками (учасниками) ТОВ «САННАКОД АУТСОРСИНГ».

До вказаного у розписці строку сторонами не було укладено договору купівлі-продажу частки ТОВ «САННАКОД АУТСОРСИНГ», про що не заперечили сторони.

30 квітня 2021 року представник позивача направив ОСОБА_3 та ОСОБА_1 претензію про повернення авансу за неукладеним договором, однак 18 травня 2021 року обидві претензії повернулись відправнику за закінченням терміну зберігання.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 70 000, 00 доларів США, які отримано ним відповідно до розписки від 27 червня 2019 року, однак факти, викладені позивачем у позовній заяві в обґрунтування позовних вимог щодо солідарного стягнення суми авансу з ОСОБА_3 не знайшли своє підтвердження.

Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення, не погоджується з таким висновками суду першої інстанції, оскільки суд залишив поза увагою господарсько-правову природу спірних правовідносин.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв`язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов`язано з процесуальним законодавством.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад, а також пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, ЦПК України, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Звідси можна дійти висновку, що загальні (цивільні) суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Вирішуючи питання про те, чи можна вважати правовідносини та відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 ГК України, щодо віднесення до господарських правовідносин, зокрема правовідносин, які виникають з некомерційної діяльності, спрямованої на забезпечення матеріально-технічних умов функціонування таких суб`єктів. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №910/8729/18 визначено ознаки спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду: наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, та спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі №646/6644/17 зроблено висновок, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб`єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом.

Статтею 20 ГПК України визначено коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, зокрема й справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Відповідно до частин першої, третьої статті 167 ГК України корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Предметом позову у справі є стягнення зі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 авансу у розмірі 70 000,00 дол. США, сплаченого за пропозицією купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «САННАКОД АУТСОРСИНГ» на підставі розписки від 27 червня 2019 року.

Незважаючи на те, що фактично між сторонами у справі виникли правовідносини за цивільно-правовим договором, однак позивач (покупець) зобов`язався купити частку в статутному капіталі ТОВ «САННАКОД АУТСОРСИНГ», як визначено в розписці, а тому цей договір стосується набуття корпоративних прав і підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Те, що позивач звернувся з позовом у цій справі до фізичних осіб не спростовує характеру правовідносин, які стосуються набуття корпоративних прав, оскільки з матеріалів справи встановлено, що відповідачі на час складення розписки були співзасновниками та власниками ТОВ «САННАКОД АУТСОРСИНГ».

Таким чином, спір у цій справі виник з приводу реалізації сторонами своїх корпоративних прав як учасників указаного товариства.

Спір, пов`язаний з управлінням юридичною особою її найвищим керівним органом та реалізацією особами, які є або вважають себе учасниками юридичної особи їх повноважень, є корпоративним спором і підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Подібні правові висновки щодо юрисдикції спору у аналогічних спірних правовідносинах викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 червня 2019 року у справі №917/1338/18, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі №904/7701/21 та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 червня 2023 року у справі №209/925/21.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 2 ст. 377 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

За правилами ч. 4 ст. 377 ЦПК України у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору

За результатами апеляційного розгляду справи, колегія суддів встановила, що суд першої інстанції, розглянув справу з порушенням правил предметної підсудності, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення, а провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 255, 377, 381, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 серпня 2023 року - задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - ОСОБА_4 , про стягнення авансу скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - ОСОБА_4 , про стягнення авансу - закрити, роз`яснивши позивачеві, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

Роз`яснити ОСОБА_2 про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 01 травня 2024 року.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова