Постанова

від 30.04.2024 по справі 756/9295/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/489/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2024року місто Київ

справа №756/9295/22

Київський апеляційний судв складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Левенця Б.Б., Ратнікової В.М.

за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 та за апеляційною скаргою відповідача Державного підприємства «Адміністрація морських портів» на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 20 листопада 2023 року, ухвалене під головуванням судді Тихої О.О., повний текст рішення складено 01 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», третя особа: Первинна профспілкова організація працівників Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення дії трудового договору, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив:

визнати незаконним та скасувати пункт 2 наказу ДП «АМПУ» від 30 серпня 2022 року №239-к «Про припинення простою та призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 » та поновити дію трудового договору, укладеного між ним та ДП «АМПУ»;

стягнути з ДП «АМПУ» на його користь суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 30 серпня 2022 року по день фактичного допуску до роботи з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів;

стягнути з ДП «АМПУ» на його користь моральну шкоду в розмірі 150 000 грн. та витрати по сплаті судового збору;

рішення суду в частині поновлення дії трудового договору та стягнення середньомісячного заробітку за один місяць допустити до негайного виконання.

В обґрунтування вимог посилався на те, що він з 20 липня 2020 року перебував у трудових відносинах з ДП «АМПУ», а з 20 травня 2021 року працював на посаді начальника відділу досліджень та аналізу служби аналізу та управління ризиками апарату управління ДП «АМПУ».

Указом Президента України від 24 квітня 2022 року №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Вказував, що наказом ДП «АМПУ» від 28 лютого 2022 року №84-к «Про організаційні заходи, пов'язані з веденням воєнного стану в Україні» (зі змінами), погодженим з Первинною профспілковою організацією працівників ДП «АМПУ», встановлено початок простою в апараті управління ДП «АМПУ» з 08 год. 30 хв. 01 березня 2022 року - до припинення або скасування воєнного стану в Україні. У подальшому законами України строк дії воєнного стану в Україні продовжувався і продовжує діяти дотепер.

Зазначав, що незважаючи на зазначене, на підставі наказу ДП «АМПУ» від 30 серпня 2022 року №239-к «Про припинення простою та призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 » припинено з 30 серпня 2022 року простій, встановлений йому наказом ДП «АМПУ» від 28 лютого 2022 року №84-к «Про організаційні заходи, пов'язані з введенням воєнного стану в Україні» (зі змінами) (пункт 1) та призупинено з 30 серпня 2022 року дію трудового договору, укладеного з ним, до відновлення можливості виконувати ним роботу, але не пізніше дня після припинення або скасування воєнного стану в Україні (пункт 2).

Позивач вважає, що п.2 наказу ДП «АМПУ» від 30 серпня 2022 №239-к в частині призупинення дії трудового договору є незаконним, суперечить вимогам статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», оскільки у обох сторін трудових відносин була та є можливість виконувати обов'язки, а тому у ДП «АМПУ» були відсутні підстави для призупинення дії трудового договору, укладеного з ним.

Посилався на те, що наказом ДП «АМПУ» від 01 вересня 2022 року №264-к «Про припинення простою та запровіадження дистанційної роботи працівників апарату управління ДП «АМПУ» з 05 вересня 2022 року припинено простій, встановлений наказом від 28 лютого 2022 року №84-к «Про організаційні заходи, пов'язані з веденням воєнного стану в Україні», для сорока трьох працівників апарату управління ДП «АМПУ», серед яких, зокрема, були працівники відділу досліджень та аналізу служби аналізу та управління ризиками апарату управління ДП «АМПУ».

Вказував, що у роботодавця все ж наявна для нього робота і він повідомляв про свою готовність її виконувати листом від 02 вересня 2022 року. Окрім того, ряд працівників служби аналізу та управління ризиками продовжують перебувати на простої, що також свідчить про відсутність підстав для призупинення з ним дії трудового договору, а дії роботодавця є дискримінацією щодо нього та прихованим покаранням зі сторони посадових осіб ДП «АМПУ», не пов'язаним з військовою агресією Російської Федерації та неможливістю обох сторін виконувати обов'язки.

Зазначав, що ДП «АМПУ» під час призупинення з ним дії трудового договору не дотримано вимоги п.8.1.8 Колективного договору, оскільки не отримано попередньої згоди від профспілки, членом якої він є.

Позивач вважає, що він має право на отримання належної йому суми заробітної плати за період незаконного призупинення дії трудового договору на підставі ст.235 КЗпП України.

Посилався на те, що внаслідок порушення його прав у сфері трудових відносин, йому спричинена моральна шкода, яка полягає у тому, що він у незаконний спосіб був позбавлений заробітку, який був джерелом для існування його сім'ї, він був змушений шукати додаткові засоби для існування, братися до роботи не за фахом, позичати кошти у знайомих, втратив авторитет та повагу серед колег по роботі та був змушений постійно виправдовуватися, відчуваючи приниження. Вказані обставини загалом призвели до втрати ним нормальних життєвих зв'язків та вимагають від нього докладання додаткових зусиль для організації свого життя.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 20 листопада 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано пункт 2 наказу ДП «АМПУ» від 30 серпня 2022 року №239-к «Про припинення простою та призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 ».

Стягнуто з ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 185815,25 грн. з утриманням з цієї суми податків та інших обов'язкових платежів.

Стягнуто з ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000 грн.

В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Стягнуто з ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1025,48 грн.

Стягнуто з ДП «АМПУ» в дохід держави судовий збір у розмірі 1858 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць.

Частково не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просив рішення в частині стягнення з ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 185815,25 грн. з утриманням з цієї суми податків та інших обов'язкових платежів змінити, та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 305 594 грн. В іншій частині рішення залишити без змін.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги посилався на те, що судом першої інстанції не взято до уваги положення абзацу 6 пункту 2 Порядку №100, відповідно до якого час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану.

Вказував, що з 01 березня 2022 року по 30 серпня 2022 року він перебував в простої на підставі наказу ДП «АМПУ» від 28 лютого 2022 № 84-к «Про організаційні заходи, пов'язані з введенням воєнного стану в Україні» (зі змінами).

Зазначав, що останніми двома повністю відпрацьованими місяцями його роботи є січень, лютий 2022 року.

Відповідно до Індивідуальних відомостей про застраховану особу Пенсійного фонду України від 27 січня 2023 року, даних про нараховану заробітну плату (дохід, грошове забезпечення) ОСОБА_1 за січень 2022 року було нараховано 54936 грн., за лютий 2022 - 71889 грн. У січні 2022 року було 19 робочих днів, у лютому 2022 року - 20 робочих днів. Отже середньоденний заробіток складає: (54936+71889)/(19+20) = 3251 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ДП «АМПУ» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги посилався на те, законодавець прямо передбачив, що призупинення дії трудового договору може відбуватись не тільки за умов повного призупинення діяльності роботодавця та у випадку неможливості виконання роботи всіма працівниками, а лише у випадку неможливості внаслідок військової агресії проти України надання певної роботи та виконання роботи конкретними працівниками.

Вказував, що призупинення трудового договору у даному випадку було можливе за наявності наступних умов: відсутність у роботодавця можливості для надання роботи працівнику у зв'язку з військовою агресією проти України та (або) відсутності у працівника можливості виконання роботи у зв'язку з військовою агресією проти України.

Зазначав, що вимога позивача про готовність та можливість виконувати роботу не може бути беззаперечним доказом того, що у позивача у зв`язку з військової агресією проти України у період призупинення дії трудового договору була робота та можливість її виконувати. У той же час бажання і готовність позивача виконувати свої обов'язки не є підставою для скасування наказу щодо призупинення дії трудового договору та не передбачено чинним законодавством для врахування під час прийняття відповідного рішення.

Посилався на те, що враховуючи відсутність у ДП «АМПУ» можливості для надання роботи працівникам через зупинення функціонування підприємства у зв'язку з військовою агресією проти України, з урахуванням його статутних завдань, фактичних умов роботи підприємства, та у причино-наслідковому зв'язку відсутність у працівників можливості виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором, ДП «АМПУ» було вимушено у межах своїх дискреційних повноважень прийняти рішення про призупинення дії трудових договорів з працівниками підприємства.

Вказував, що статтею 13 Закону «Про правовий режим воєнного стану» встановлено обов`язковий досудовий порядок вирішення спору у разі припинення дії трудового договору у зв`язку з воєнним станом, а саме: звернення працівника, який вважає такий наказ незаконним, до центрального органу виконавчої влади про внесення припису про скасування відповідного наказу.

Зазначав, що враховуючи, що ОСОБА_1 не скористався правом на звернення до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, або його територіального органу, тобто не вжив заходів обов`язкового досудового порядку, у суду були відсутні підстави щодо розгляду цієї справи, що призвело до помилкових висновків про задоволення позовних вимог, не встановлення всіх обставин справи, а ОСОБА_1 в свою чергу передчасно звернувся з позовом до суду. При цьому, посилався на наказ Міністерства економіки України від 09 березня 2023 року №1243, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 08 травня 2023 року №773/39829.

02 лютого 2024 року від відповідача на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому останній вказував на те, що апеляційна скарга є необґрунтованою та позивачем невірно розраховується сума середнього заробітку.

В судовому засіданні апеляційного суду позивач доводи своєї апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити з вказаних підстав, у задоволенні апеляційної скарги відповідача просив відмовити.

Представник відповідача у судовому засіданні апеляційного суду доводи апеляційної скарги ДП «АМПУ» підтримала, просила її задовольнити, проти доводів апеляційної скарги позивача заперечувала.

Третя особа Первинна профспілкова організація працівників ДП «АМПУ» у судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином.

Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність третьої особи на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що призупинення дії трудового договору з позивачем здійснено без належної правової підстави, відповідач не довів неможливість надати позивачу роботу, а останньому її виконувати.

Також судом у рішенні зазначено про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середньогозаробіткуза час вимушеного прогулу з 30 серпня 2022року (день призупинення дії трудового договору) до 10січня 2023року (день звільнення позивача), кількість робочих днів за вказаний період складає 95 робочих днів, що становить 185 815,25 грн. Розрахунок середнього заробітку здійснений судом з урахуванням заробітної плати позивача за червень, липень 2022 року.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, з 20 липня 2020 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ДП «АМПУ», а з 20 травня 2021 року працював на посаді начальника відділу досліджень та аналізу служби аналізу та управління ризиками апарату управління ДП «АМПУ».

Указом Президента України від 24 квітня 2022 року №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.

У подальшому законами України строк дії воєнного стану в Україні продовжувався і триває дотепер.

Наказом ДП «АМПУ» від 28 лютого 2022 року №84-к «Про організаційні заходи, пов`язані з веденням воєнного стану в Україні» (зі змінами) встановлено початок простою в апараті управління ДП «АМПУ» з 08 год. 30 хв. 01 березня 2022 року - до припинення або скасування воєнного стану в Україні.

Пунктом п`ятим наказу визначено, що нарахування та виплату заробітної плати працівникам апарату управління ДП «АМПУ» за весь період дії простою проводити в розмірі посадового окладу, встановленого у штатному розписі.

На підставі наказу ДП «АМПУ» від 30 серпня 2022 року №239-к «Про припинення простою та призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 » припинено з 30 серпня 2022 року простій, встановлений йому наказом ДП «АМПУ» від 28 лютого 2022 року №84-к «Про організаційні заходи, пов`язані з введенням воєнного стану в Україні» (зі змінами) (пункт 1) та призупинено з 30 серпня 2022 року дію трудового договору, укладеного з ОСОБА_1 , до відновлення можливості виконувати ним роботу, але не пізніше дня після припинення або скасування воєнного стану в Україні (пункт 2).

Відповідно до наказу ДП «АМПУ» від 01 вересня 2022 року №264-к «Про припинення простою та запровадження дистанційної роботи працівників апарату управління ДП «АМПУ» з 05 вересня 2022 року припинено простій, встановлений наказом від 28 лютого 2022 року №84-к працівникам апарату управління ДП «АМПУ» згідно з переліком, який є додатком до наказу та налічує сорок три працівники; з 05 вересня 2022 року для зазначених у додатку до наказу працівників запроваджено дистанційну роботу, тимчасово до припинення або скасування воєнного стану в Україні. Зокрема, на дистанційну роботу переведено працівника відділу досліджень та аналізу служби аналізу та управління ризиками, який очолював ОСОБА_1 , - ОСОБА_2 .

Згідно наказу ДП «АМПУ» від 09 січня 2023 року №17-к ОСОБА_1 10 січня 2023 року звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказував на те, що що п.2 наказу ДП «АМПУ» від 30 серпня 2022 №239-к в частині призупинення дії трудового договору є незаконним, суперечить вимогам статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», оскільки у обох сторін трудових відносин була та є можливість виконувати обов'язки, а тому у ДП «АМПУ» були відсутні підстави для призупинення дії трудового договору, укладеного з ним.

Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.

Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.

15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-ІХ), яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Частинами другою та третьою статті 1 Закону №2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень ЦПК України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Відповідно до частин першої та четвертої статті 13 Закону № 2136-ІХ, призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.

Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Призупинення дії трудового договору не може бути прихованим покаранням і не застосовується до керівників та заступників керівників державних органів, а також посадових осіб місцевого самоврядування, які обіймають виборні посади.

Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.

Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.

Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

Як на підставу для призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 , відповідач в оспорюваному наказі від 30 серпня 2022 року №239-к посилався на призупинення діяльності портових операторів у більшості морських портів України, що вплинуло на фінансовий стан підприємства, відсутність організаційних та технічних умов для виконання позивачем роботи.

Однак відповідачем не було доведено наявності передбачених законом підстав для призупинення з позивачем дії трудового договору, оскільки не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про неможливість виконання виробничих завдань та функцій підприємства, призупинення його діяльності, а саме головне - про неможливість виконання ОСОБА_1 визначених трудовим договором завдань навіть з огляду на такі обставини, як закриття чотирьох морських портів у містах Маріуполі, Бердянську, Скадовську та Херсоні, обмеження руху суден в інших портах та, як наслідок, зниження функціонування виробничих потужностей ДП «АМПУ» та погіршення майнового стану підприємства, на які неодноразово посилалися представники відповідача під час розгляду справи.

За встановленими судом першої інстанції обставинами, як на час видачі оспорюваного наказу про призупинення дії трудового договору, так і на час розгляду справи, ДП «АМПУ» здійснювало свою діяльність. Трудові відносини відповідач призупинив вибірково з окремими працівниками, а не з усіма працівниками.

Принцип такої вибірковості ДП «АМПУ» не обґрунтувало.

Отже, ДП «АМПУ» не було позбавлене можливості надати позивачу роботу.

При цьому саме по собі погіршення фінансового стану підприємства не є тією обставиною, яка надає роботодавцю право призупиняти трудові договори з працівниками на підставі статті 13 Закону №2136-ІХ.

Доводи сторони відповідача про те, що позивач не оскаржував перебування у простої, тобто погоджувався з відсутністю виробничих та організаційних умов для виконання ним роботи, які також були підставами для призупинення з ним дії трудового договору, суд першої інстанції вірно не прийняв до уваги, оскільки вони не свідчать про недобросовісну поведінку позивача та не спростовують доводів останнього, зазначених в обгрунтування позову.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що призупинення дії трудового договору з позивачем є незаконним, оскільки обставин неможливості відповідача у зв`язку з військовою агресією проти України надати позивачу роботу, а останньому її виконувати не встановлено й доводи апеляційної скарги ДП «АМПУ» цього не спростовують.

До аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд у постановах від 27 березня 2024 року №753/12518/22, 507/1435/22.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивач недотримався запровадженого на період воєнного стану особливого порядку врегулювання трудового спору, а тому передчасно звернувся з позовом до суду, колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набув чинності 19 липня 2022 року, було викладено текст статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» в новій редакції.

Відповідно до п.2 прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону передбачено, що у разі незгоди працівника (працівників) із наказом (розпорядженням) роботодавця про призупинення дії трудового договору, виданим до набрання чинності цим Законом, таким працівником (працівниками) відповідний наказ (розпорядження) може бути оскаржений до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, або його територіального органу, який, вивчивши зміст наказу (розпорядження) та підстави для його видання, за погодженням з військовою адміністрацією може внести роботодавцеві припис про визнання відповідного наказу (розпорядження) таким, що втратив чинність.

Отже, станом на момент звернення до суду з даним позовом, законодавством не було затверджено форми припису про скасування відповідного наказу (розпорядження).

При цьому, відповідач посилався на наказ Міністерства економіки України від 09 березня 2023 року №1243, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 08 травня 2023 року №773/39829, однак як вбачається з матеріалів справи оскаржуваний наказ видано 30 серпня 2022 року.

Крім того, у статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено саме право працівника звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю або його територіального органу, зі скаргою на наказ (розпорядження) роботодавця про призупинення дії трудового договору, а не обов`язок, а тому визначений данною нормою порядок оскарження наказу роботодавця жодним чином не нівелює право працівника звернутися безпосередньо до суду за захистом порушенного трудового права.

Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час призупинення дії трудового договору, колегія суддів виходить з наступного.

Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

У КЗпП України відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, так як це не є ні простоєм, ні звільненням працівника.

Водночас частиною дев`ятою статті 10 ЦПК України передбачено, що якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Враховуючи, що незаконні дії відповідача позбавили ОСОБА_1 можливості працювати та призвели до порушення його конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю, суд першої інстанції обґрунтовано застосував до спірних правовідносин норму частини другої статті 235 КЗпП України, яка регулює подібні за змістом відносини, та поклав на відповідача обов`язок відшкодувати позивачу середній заробіток за час його перебування у вимушеному прогулі.

Такий висновок суду узгоджується з висновком, викладеним Верховним Судом у постановах від 21 червня 2023 року в справі №149/1089/22 та від 31 січня 2024 року в справі №161/8196/22.

Колегія суддів погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром середнього заробітку, з огляду на наступне.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Згідно з пунктом 5 розділу IV Порядку №100 основною для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього-п`ятого пункту 4 цього Порядку, а саме з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

З наведеного можна зробити висновок про те, що якщо працівник протягом останніх чотирьох календарних місяців, що передують місяцю, у якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, не відпрацював жодного робочого дня, у нього відсутній розрахунковий період, тому середня заробітна плата в такому випадку обчислюється виходячи з посадового окладу.

Водночас, якщо в розрахунковому періоді є хоча б один повний відпрацьований день, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за такий робочий день.

При цьому простій - це час протягом якого працівник не працює. Оплата простою не з вини працівника є платою за невідпрацьований час і входить до фонду додаткової заробітної плати.

Як зазначено в пункті 2 розділу ІІ Порядку №100, час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

Також при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (абзац другий пункту 4 розділу ІІІ Порядку № 100).

Отже, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці час простою не враховується, навіть у разі збереження під час простою за працівником середнього заробітку.

Тобто, розрахунковим періодом є червень та липень 2022 року. У цей час позивач перебував у простої.

З матеріалів справи вбачається, у період з 30 серпня 2022 року до 10 січня 2023 року, тобто 95 днів, дія трудового договору з позивачем була призупинена і останній не отримував заробітної плати.

Як вбачається з наданої ДП «АМПУ» довідки №10-04-01.01-26/105 від 22 вересня 2023 року щодо розрахунку середнього заробітку ОСОБА_1 , останньому за червень 2022 року нараховано оклад у розмірі 42053,00 грн., за липень 2022 року оклад становить - 42053,00 грн., всього - 84106,00 грн.; кількість відпрацьованих днів складає 43 дні, що підтверджується також витягами з табелю обліку робочого часу, тобто середньоденна заробітна плата позивача становила 1955,95 грн.

Згідно з розрахунком суду першої інстанції середній заробіток позивача за період з 30 серпня 2022 року (день призупинення дії договору) по 10 січня 2023 року (день звільнення) становить 185815,25 грн. (1955,95 грн. х 95 днів (кількість робочих днів).

Розрахунок здійснений судом правильно з дотриманням вимог Порядку №100 та колегія суддів з ним погоджується.

Доводи позивача щодо необхідності обчислювати середню заробітну плату виходячи з виплат, які передували простою - січень, лютий 2022 року, не заслуговують на увагу, оскільки згідно з пунктом 2 розділу ІІ Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи лише в тому випадку, якщо працівник не працював протягом останніх двох календарних місяців. Якщо працівник не працював і протягом цих двох місяців, підстав для обчислення середньої заробітної плати виходячи з виплат за останні відпрацьовані ним місяці немає. У такому випадку, як уже зазначено вище, застосуванню підлягають абзаци третій-п'ятий пункту 4 цього Порядку.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості.

Суди першої інстанції встановивши, що внаслідок порушення права позивача на працю йому спричинено моральних страждань, дійшов вірного висновку про навність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди 5000 грн. відповідає обставинам цієї справи й доводи апеляційної скарги ДП «АМПУ» цього не спростовують, а позивач у цій частині судове рішення не оскаржує.

Доводи апеляційних скарг не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені ст.376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог є законними і обґрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Отже, суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 та апеляційну скаргу відповідача Державного підприємства «Адміністрація морських портів» - залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 20 листопада 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 03 травня 2024 року.

Головуючий:

Судді: