Постанова

від 01.05.2024 по справі 755/12906/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 755/12906/22 Головуючий у 1 інстанції: Лісовська О.В.

Провадження № 22-ц/824/319/2024 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.

1 травня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Гаращенка Д.Р.

суддів Олійника В.І., Сушко Л.П.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Приватного підприємства «Універсал-Транс» на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 липня 2023 року за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Універсал-Транс», ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст обставин справи

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Приватного підприємства «Універсал-Транс» (далі - ПП «Універсал-Транс»), ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП).

Просила стягнути ПП «Універсал-Транс», ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 різницю між розміром фактичної шкоди та розміром страхового відшкодування в розмірі 15 783,34 грн, моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн, понесені судові витрати в розмірі 16 984,80 грн та витрати, що очікує понести в розмірі 3 000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 17 серпня 2021 року на вул. Миропільській у м. Києві сталася ДТП за участю автомобілів «Атаман», державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 та «Хонда», державний номерний знак НОМЕР_2 , що належить на праві власності позивачці ОСОБА_1 , та під її керуванням. У результаті ДТП автомобіль «Хонда» отримав механічні пошкодження, а власнику автомобіля була завдана матеріальна шкода.

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 29 вересня 2021 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєній ДТП та притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 124 КпАП України. На момент ДТП цивільно-правова відповідальність винної особи була застрахована в Акціонерному товаристві «Страхова група «ТАС» (далі - АТ «СГ «ТАС»).

Позивач звернулася до страхової компанії із заявою про виплату страхового відшкодування та отримала страхове відшкодування у розмірі 38 225,66 грн.

Відповідно до акта виконаних робіт від 14 грудня 2021 року № 101 вартість відновлювального ремонту автомобіля «Хонда» становить 54 009,00 грн. Також у страховому полісі встановлена франшиза у розмірі 1 500,00 грн. Таким чином, різниця між виплаченим страховим відшкодуванням та розміром заподіяної шкоди становить 15 783,34 грн.

Короткий зміст ухвали та рішення суду першої інстанції

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 20 березня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди залишено без розгляду.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 24 липня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ПП «Універсал-Транс» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задоволено частково.

Стягнуто з ПП «Універсал-Транс» на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 15 783,34 грн, витрати на проведення оцінки пошкодженого транспортного засобу у розмірі 3 000,00 грн, витрати на правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 984,80 грн.

У задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись із рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 24 липня 2023 року, 24 серпня 2023 року ПП «Універсал-Транс» подало апеляційну скаргу, в якій просить:

- у частині розподілу судових витрат, а саме: понесених витрат на правничу допомогу - змінити, зменшити суму стягнутих правових витрат на правничу допомогу і стягнути з ПП «Універсал-Транс» на користь позивачки 4 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу;

- у частині витрат на проведення оцінки пошкодженого транспортного засобу - скасувати і відмовити позивачці у задоволенні стягнення витрат на проведення оцінки пошкодженого транспортного засобу.

Вважає, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення стягнення витрат на правову допомогу є необґрунтованим, обставини, що мають значення для справи були з`ясовані не повно, а позивачем не було доведено підстави для стягнення коштів в цій частин, висновки, до яких дійшов суд першої інстанції, не відповідають обставинам справи.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що інтереси позивачки під час розгляду справи представляв інший представник, а не той, з яким було укладено договір про надання правової допомоги.

Вказує, що до матеріалів справи долучено квитанцію від 27 січня 2023 року № 2Х37-2344-ХНР0-РТМ3, згідно з якою сплачено 1 973,78 грн, тобто загальна сума витрат складає 11 973,78 грн, а не 12 000,00 грн, як зазначив суд першої інстанції.

Вважає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вважає, що суд першої інстанції випадково стягнув витрати на проведення оцінки пошкодженого транспортного засобу, тому що в прохальній частині позовної заяви не міститься такої вимоги, до того ж оцінка пошкодженого транспортного засобу проводилась також страховиком, якого залучено до розгляду справи як третю особу.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

27 жовтня 2024 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокатом Конюшко Д.Б. подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечував щодо задоволення апеляційної скарги та просив залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване.

Позиція суду апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

У порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з вимогами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом першої інстанції встановлено, що 17 серпня 2021 року на вул. Миропільській у м. Києві сталася ДТП за участю автомобілів «Атаман», державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 та «Хонда», державний номерний знак НОМЕР_2 , що належить на праві власності позивачці ОСОБА_1 , та під її керуванням.

У результаті ДТП автомобіль «Хонда» отримав механічні пошкодження, а власнику автомобіля була завдана матеріальна шкода.

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 29 вересня 2021 року ОСОБА_2 визнаний винним у скоєній ДТП та притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 124 КпАП України.

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність винної особи була застрахована в АТ «СГ «ТАС», що підтверджується полісом страхування цивільно-правової відповідальності.

Позивач ОСОБА_1 звернулась до АТ «СГ «ТАС» із заявою про виплату страхового відшкодування, в результаті чого їй виплачено страхове відшкодування у розмірі 38 225,66 грн, що підтверджується платіжним дорученням.

Відповідно до акта виконаних робіт від 14 грудня 2021 року № 101 вартість відновлювального ремонту автомобіля «Хонда» становить 54 009,00 грн.

Страховим полісом встановлена франшиза у розмірі 1 500,00 грн.

Різниця між виплаченим страховим відшкодуванням та розміром заподіяної шкоди становить 15 783, 34 грн.

Також судом встановлено, що ОСОБА_2 на момент ДТП перебував у трудових відносинах з ПП «Універсал-Транс», що підтверджується відповідними письмовими доказами у справі.

Задовольняючи позовні вимоги позивача частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачці було завдано матеріальних та моральних збитків внаслідок ДТП, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Атаман» була застрахована у АТ «СГ «ТАС» та частково відшкодована страховою компанією.

Винна особа ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з відповідачем ПП «Універсал-Транс», яке не бажає добровільно відшкодувати різницю між завданою шкодою та виплаченим страховим відшкодуванням, а тому завдана позивачці матеріальна шкода повинна бути відшкодована відповідачем ПП «Універсал Транс» у розмірі 15 783,34 грн.

Також підлягають стягненню з відповідача на користь позивача і витрати на проведення оцінки пошкодженого транспортного засобу у розмірі 3 000,00 грн, що підтверджується відповідним платіжним документом.

Суд першої інстанції зазначив, що позивачкою не наведено достатньо підстав та не надано доказів для покладення відповідальності за відшкодування моральної шкоди саме на відповідача ПП «Універсал Транс», а тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 1187 цього Кодексу джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно із п. 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

У пункті 14 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» роз`яснено, що при визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід враховувати положення статті 1192 ЦК. Наприклад, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Як при відшкодуванні шкоди в натурі, так і при відшкодуванні реальних збитків потерпілий має право вимагати відшкодування упущеної вигоди. Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), було використано нові вузли, деталі, комплектуючі частини, у тому числі іншої модифікації, що випускаються в обмін знятих із виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не має права вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого вартості такого майна (у разі відшкодування збитків).

Пленум Верховного Суду України у пункті 17 Постанови від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» роз`яснив, що у разі пошкодження внаслідок дій винної особи окремих деталей, вузлів, агрегатів транспортного засобу розмір реальних збитків необхідно визначати виходячи з вартості запасних частин і відновлювального ремонту.

Згідно з ч. 1 ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатньої страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Частиною 1 ст. 1172 ЦК України визначено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків.

Встановивши, що позивачці було завдано матеріальних та моральних збитків внаслідок ДТП, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу « Атаман » була застрахована у СГ «ТАС» та частково відшкодована страховою компанією, винна особа ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з відповідачем ПП «Універсал-Транс», яке не бажає добровільно відшкодувати різницю між завданою шкодою та виплаченим страховим відшкодуванням, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача ПП «Універсал-Транс» матеріальну шкоду у розмірі 15 783,34 грн.

Доводи апеляційної скарги щодо випадкового стягнення витрати на проведення оцінки пошкодженого транспортного засобу, оскільки в прохальній частині позовної заяви не міститься такої вимоги, і така оцінка проводилась також страховиком, якого залучено до розгляду справи як третю особу, не знайшли свого підтвердження.

Згідно з частиною першою та пунктом 1 частини другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Позивач з метою захисту свого порушеного права замовила проведення транспортно-товарознавчої експертизи та отримала висновок експерта № 402, складений 11 жовтня 2021 року, вартість якого документально підтверджена матеріалами справи (квитанція від 01 жовтня 2021 року № Е74Е-7ЕТ1-15ТТ-Е4Т4, а. с. 26), та просила суд у позові стягнути понесені нею збитки, тому суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача 3 000,00 грн - витрат з оплати проведення оцінки пошкодженого транспортного засобу.

Вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції встановив, що 14 грудня 2021 року між позивачкою ОСОБА_1 та адвокатом Конюшком Д.Б. укладений договір про надання правової допомоги № 14/12/21.

11 листопада 2022 року адвокат склав акт виконаних робіт № 1 відповідно до договору від 14 грудня 2021 року, в якому також вказаний детальний опис робіт, виконаних адвокатом. Цей акт підписаний позивачкою ОСОБА_1 .

Відповідно до цих документів загальна вартість робіт, виконаних адвокатом, становить 15000,00 грн.

Позивачкою було сплачено на рахунок адвоката грошові кошти у розмірі 12 000,00 грн, в рахунок виконання зобов`язань за договором від 14 грудня 2021 року.

Враховуючи вимоги чинного законодавства, надані стороною позивача письмові докази, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 12 000,00 грн витрат позивача на правничу допомогу, які були нею сплачені.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних та фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

За приписами ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до положень ч. ч. 1,2,3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

При цьому, відповідно до ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 у справі № 755/9315/15-ц дійшла висновку про те що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 та ч. 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення»

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має врахувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих судом доказів (договорів, розрахунків, тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України щодо співмірності розміру витрат на оплату послуг суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Подібні правові висновки щодо порядку та критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу та їх розподіл викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, провадження № 12-14гс22.

24 липня 2023 року відповідач пожав до суду першої інстанції клопотання про неспіввмірність заявлених позивачем витрат на правову допомогу, а також невідповідність заявлених сум наданим квитанціям.

Апеляційний суд вважає, що відповідач належним чином не довів неспівмірності розміру витрат на оплату послуг, заявлених позивачем, оскільки незгода із сумою без обґрунтування недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України щодо співмірності розміру витрат, зокрема складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справ, не є підставою для зменшення заявленого позивачем розміру таких витрат.

Оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази щодо наданої позивачу правничої допомоги в розрізі вимог статей 89, 137, 141 ЦПК України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведення факту понесення позивачем витрат за надання професійної правничої допомоги адвоката у розмірі 12 000,00 грн.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для зменшення суми стягнутих правових витрат на правничу допомогу на користь позивачки до 4 000,00 грн не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Інші доводи апеляційної скарги на висновки суду не впливають, зводяться до необхідності переоцінки доказів, яким судом першої інстанції дана належна оцінка.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат немає.

Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Універсал-Транс» залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий Д.Р. Гаращенко

Судді В.І. Олійник

Л.П. Сушко