Ухвала

від 03.05.2024 по справі 420/16040/22

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

03 травня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/16040/22

Головуючий І інстанції: Корой С.М.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі заяву представника позивачів про встановлення судового контролю у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області та Малиновського відділу у м.Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

07.11.2022р. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ГУ ДМС в Одеській області, у якому просили суд:

- визнати протиправними дії Малиновського відділу у м.Одесі ГУ ДМС в Одеській області (відповідь від 11.10.2022р. №08/5114.1-22) щодо відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), без присвоєння унікального номеру запису у реєстрі, без застосування безконтактного електронного носія персональних даних, без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру та передачі персональних та біометричних даних до нього, відповідно до постанови Верховної Ради України від 26.06.1992р. №2503-XII, яким затверджено «Положення про паспорт громадянина України», та постанови Верховної Ради України від 23.02.2007р. №719-V, яким затверджено «Положення про паспорт громадянина України для виїзду для кордон»;

- зобов`язати відповідача оформити та видати паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), без присвоєння унікального номеру запису у реєстрі, без застосування безконтактного електронного носія персональних даних, без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру та передачі персональних та біометричних даних до нього, згідно з постановою Верховної Ради України від 26.06.1992р. №2503-XII, яким затверджено «Положення про паспорт громадянина України», та постанови Верховної Ради України від 23.02.2007р. №719-V, яким затверджено «Положення про паспорт громадянина України для виїзду для кордон»;

- визнати протиправними дії Малиновського відділу у м.Одесі ГУ ДМС в Одеській області (відповідь від 11.10.2022р. №08/5114.1-22) щодо відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), без присвоєння унікального номеру запису у реєстрі, без застосування безконтактного електронного носія персональних даних, без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру та передачі персональних та біометричних даних до нього, відповідно до постанови Верховної Ради України від 26.06.1992р. №2503-XII, яким затверджено «Положення про паспорт громадянина України», та постанови Верховної Ради України від 23.02.2007р. №719-V, яким затверджено «Положення про паспорт громадянина України для виїзду для кордон»;

- зобов`язати відповідача оформити та видати паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), без присвоєння унікального номеру запису у реєстрі, без застосування безконтактного електронного носія персональних даних, без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру та передачі персональних та біометричних даних до нього, згідно з постановою Верховної Ради України від 26.06.1992р. №2503-XII, яким затверджено «Положення про паспорт громадянина України», та постанови Верховної Ради України від 23.02.2007р. №719-V, яким затверджено «Положення про паспорт громадянина України для виїзду для кордон»;

- визнати протиправними дії Малиновського відділу у м.Одесі ГУ ДМС в Одеській області (відповідь від 11.10.2022р. №08/5114.1-22) щодо відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), без присвоєння унікального номеру запису у реєстрі, без застосування безконтактного електронного носія персональних даних, без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру та передачі персональних та біометричних даних до нього, відповідно до постанови Верховної Ради України від 26.06.1992р. №2503-XII, яким затверджено «Положення про паспорт громадянина України», та постанови Верховної Ради України від 23.02.2007р. №719-V, яким затверджено «Положення про паспорт громадянина України для виїзду для кордон»;

- зобов`язати відповідача оформити та видати паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), без присвоєння унікального номеру запису у реєстрі, без застосування безконтактного електронного носія персональних даних. без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру та передачі персональних та біометричних Даних до нього, згідно з постановою Верховної Ради України від 26.06.1992р. №2503-XII, яким затверджено «Положення про паспорт громадянина України», та постанови Верховної Ради України від 23.02.2007р. №719-V, яким затверджено «Положення про паспорт громадянина України для виїзду для кордон».

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30.01.2023р. у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивачі 13.02.2023р. подали апеляційну скаргу.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.03.2023р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - задоволено, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.01.2023р. - скасовано та ухвалено нове, яким їх адміністративний позов - задоволено.

15.04.2024р. від позивачів надійшла заява про встановлення судового контролю за виконанням постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.03.2023р. у справі №420/16040/22, у зв`язку із тим, що відповідач безпідставно ухиляється від виконання цього судового рішення.

24.04.2024р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши зміст ухваленого у цій справі судового рішення та доводи заяви позивача про встановлення судового контролю, судова колегія доходить висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Як передбачено ст.129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (ч.ч.2,3 ст.14 КАС України).

За змістом ст.370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

У разі невиконання судового рішення позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження.

Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів звертає увагу на те, що питання судового контролю за виконанням судових рішень дійсно врегульовано нормами ст.382 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч.2 ст.382 КАС України).

Системний аналіз вищезазначених норм права свідчить, що адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду першої інстанції, а в разі неподання такого звіту - встановлення нового строку для подання звіту та накладення штрафу.

Для застосування таких процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.

Так, підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.

Суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

При цьому, варто зазначити, що вищезазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

У відповідності до ч.8 ст.382 КАС України, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому ст.287 цього Кодексу.

Статтею 287 КАС України встановлені особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.

У свою чергу, обов`язковість судового рішення забезпечується через примусове виконання на підставі Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016р. №1404-VIII.

Як уже зазначалося вище, чинним процесуальним Законом встановлено право суду встановити судовий контроль за виконанням судових рішень. При цьому, такий контроль встановлюється в разі, якщо судове рішення не виконується зобов`язаною стороною тривалий час без поважних на те підстав.

Колегія суддів наголошує на тому, що судовий контроль це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішення нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.

Верховний Суд у постанові від 20.02.2019р. у справі №806/2143/15 зазначив, що застосування ст.382 КАС України має на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій або ж бездіяльності суб`єкта владних

Такої ж позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду у своїй ухвалі від 26.10.2023р. у справі №9901/388/21.

Також, Європейський суд з прав людини у п.18 рішення від 12.05.2011р. у справі «Ліпісвіцька проти України» (заява №11944/05) звернув увагу й на те, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (п.197 рішення у праві «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy), №36813/97). Отже, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду та провадження повинно розглядатися загалом (п.п.24- 27 рішення від 13.06.2006р. у справі «Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovaki), N 2132/02).

Крім того, у п.25 рішення від 22.02.2005р. у справі «Шаренок проти України» (заява №35087/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Таким чином, виконання судового рішення має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р. (п.34 рішення у справі «Бурдов проти Росії», заява №589498/0).

Підставою застосування положень ст.382 КАС України є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень чи дій суб`єкта владних повноважень. Тобто, встановлення судового контролю за виконанням рішень суду є заходом превентивного впливу на відповідача у справі з метою своєчасного виконання зобов`язань у межах відповідної справи.

При цьому, позивач, надаючи заяву про встановлення судового контролю має надати докази, що судове рішення не виконується, а відповідач, заперечуючи проти встановлення контролю, може надати докази на спростування вимоги про встановлення судового контролю, наприклад надавши докази про виконання судового рішення або про неможливість виконання такого рішення з поважних причин, тощо.

Так, згідно з ч.1 ст.325 КАС України, постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Колегія суддів зазначає про те, що постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.03.2023р. набрала законної сили з моменту прийняття, а саме - 23.03.2023р. та на її виконання Одеським окружним адміністративним судом були видані виконавчі листи.

Вказані виконавчі документи позивачі, як стягувачі, пред`явили до примусового виконання до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса).

За приписом ст.1 Закону №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими згідно з цим Законом, а також рішеннями, які у відповідності до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч.1 ст.5 цього Закону, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

У свою чергу, виконавець зобов`язаний вживати передбачених Законом №1404-VIII заходів стосовно примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч.1 ст.18 цього Закону).

Статтею 19 Закону №1404-VIII закріплено права та обов`язки сторін, а також інших учасників виконавчого провадження.

Так, сторони виконавчого провадження мають право, зокрема, оскаржувати рішення, дії або ж бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання та користуватися іншими правами, наданими законом.

Як підтверджується матеріалами даної справи, 26.05.2023р. органом ДВС відкриті виконавчі провадження №71901148, №71900914 та №71901350, тобто, державним виконавцем вчиняються виконавчі дії, які врегульовані Законом №1404-VIII.

У контексті зазначеного, варто наголосити, що під час відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, державний виконавець не обмежується лише прийняттям відповідної постанови, а має право вчиняти ряд виконавчих дій, які врегульовані ст.18 Закону №1404-VIII.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

Згідно з інформацією з Автоматизованої системи виконавчого провадження, станом на момент розгляду заяви позивачів про встановлення судового контролю, відсутні докази саме закінчення виконавчого провадження.

Матеріали справи також таких доказів не містять.

Тобто, з урахуванням положень ч.1 ст.287 КАС України, позивачі мають право звернутися до суду із позовною заявою, якщо вважатимуть, що рішенням, дією або ж бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їх права, свободи чи інтереси.

У відповідній нормі законодавець фактично відзначив, що окрім заходів судового контролю зазначених у резолютивній частині судового рішення, суд здійснює контроль за виконанням судового рішення і у порядку, встановленому ст.287 КАС України, тобто шляхом розгляду позовних заяв про оскарження рішень, дій та бездіяльності державних чи приватних виконавців, які допущені в ході примусового виконання судового рішення.

У той же час, ст.382 КК України передбачено кримінальну відповідальність за не виконання судового рішення, яке набрало законної сили, що беззаперечно свідчить про наявність у позивачів, в разі умисного невиконання відповідачем постанови суду апеляційної інстанції у даній справі, можливості звернутися з відповідною заявою відносно відповідача до правоохоронних органів.

З урахуванням наведеного, колегія суддів доходить висновку, що позивачами, на даний час, не вичерпано загальний порядок виконання судового рішення, визначений Законом №1404-VIII, у зв`язку із чим підстави для встановлення судового контролю за виконанням постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.03.2023р. у справі №420/16040/22 - відсутні.

Керуючись ст.ст.241,242,243,248,310,321,322,325,328,382 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі №420/16040/22 - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з моменту її виготовлення в повному обсязі.

Повний текст ухвали виготовлено: 03.05.2024р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: М.П. Коваль

В.О. Скрипченко