Постанова

від 02.12.2024 по справі 420/16040/22

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/16040/22

Головуючий І інстанції: Дубровна В.А.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 15.07.2024р.) про відмову у визнанні виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, виданих у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , а також ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області та Малиновського відділу у м.Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

07.11.2022р. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ГУ ДМС в Одеській області, у якому просили суд:

- визнати протиправними дії Малиновського відділу у м.Одесі ГУ ДМС в Одеській області (відповідь від 11.10.2022р. №08/5114.1-22) щодо відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), без присвоєння унікального номеру запису у реєстрі, без застосування безконтактного електронного носія персональних даних, без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру та передачі персональних та біометричних даних до нього, відповідно до постанови Верховної Ради України від 26.06.1992р. №2503-XII, яким затверджено «Положення про паспорт громадянина України», та постанови Верховної Ради України від 23.02.2007р. №719-V, яким затверджено «Положення про паспорт громадянина України для виїзду для кордон»;

- зобов`язати відповідача оформити та видати паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), без присвоєння унікального номеру запису у реєстрі, без застосування безконтактного електронного носія персональних даних, без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру та передачі персональних та біометричних даних до нього, згідно з постановою Верховної Ради України від 26.06.1992р. №2503-XII, яким затверджено «Положення про паспорт громадянина України», та постанови Верховної Ради України від 23.02.2007р. №719-V, яким затверджено «Положення про паспорт громадянина України для виїзду для кордон»;

- визнати протиправними дії Малиновського відділу у м.Одесі ГУ ДМС в Одеській області (відповідь від 11.10.2022р. №08/5114.1-22) щодо відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), без присвоєння унікального номеру запису у реєстрі, без застосування безконтактного електронного носія персональних даних, без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру та передачі персональних та біометричних даних до нього, відповідно до постанови Верховної Ради України від 26.06.1992р. №2503-XII, яким затверджено «Положення про паспорт громадянина України», та постанови Верховної Ради України від 23.02.2007р. №719-V, яким затверджено «Положення про паспорт громадянина України для виїзду для кордон»;

- зобов`язати відповідача оформити та видати паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), без присвоєння унікального номеру запису у реєстрі, без застосування безконтактного електронного носія персональних даних, без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру та передачі персональних та біометричних даних до нього, згідно з постановою Верховної Ради України від 26.06.1992р. №2503-XII, яким затверджено «Положення про паспорт громадянина України», та постанови Верховної Ради України від 23.02.2007р. №719-V, яким затверджено «Положення про паспорт громадянина України для виїзду для кордон»;

- визнати протиправними дії Малиновського відділу у м.Одесі ГУ ДМС в Одеській області (відповідь від 11.10.2022р. №08/5114.1-22) щодо відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), без присвоєння унікального номеру запису у реєстрі, без застосування безконтактного електронного носія персональних даних, без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру та передачі персональних та біометричних даних до нього, відповідно до постанови Верховної Ради України від 26.06.1992р. №2503-XII, яким затверджено «Положення про паспорт громадянина України», та постанови Верховної Ради України від 23.02.2007р. №719-V, яким затверджено «Положення про паспорт громадянина України для виїзду для кордон»;

- зобов`язати відповідача оформити та видати паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), без присвоєння унікального номеру запису у реєстрі, без застосування безконтактного електронного носія персональних даних. без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру та передачі персональних та біометричних Даних до нього, згідно з постановою Верховної Ради України від 26.06.1992р. №2503-XII, яким затверджено «Положення про паспорт громадянина України», та постанови Верховної Ради України від 23.02.2007р. №719-V, яким затверджено «Положення про паспорт громадянина України для виїзду для кордон».

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30.01.2023р. у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивачі 13.02.2023р. подали апеляційну скаргу.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.03.2023р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - задоволено, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.01.2023р. - скасовано та ухвалено нове, яким їх адміністративний позов - задоволено.

11.04.2023р. ухвалою Верховного Суду у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ГУ ДМС в Одеській області - відмовлено.

15.04.2024р. від позивачів надійшла заява про встановлення судового контролю за виконанням постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.03.2023р. у справі №420/16040/22, у зв`язку із тим, що відповідач безпідставно ухиляється від виконання цього судового рішення.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.05.2024р. у задоволенні заяви позивачів - відмовлено.

Зазначена вище ухвала суду апеляційної інстанції жодним із учасників справи в касаційному порядку оскаржена не була та набрала законної сили.

06.06.2024р. ГУ ДМС в Одеській області подано до суду першої інстанції заяву про визнання виконавчих листів у справі №420/16040/22, виданих Одеським окружним адміністративним судом 23.03.2023р. такими, що не підлягають виконанню. Обґрунтованість заяви відповідача полягає в тому, що неможливість виконання боржником рішення суду пов`язана із відсутністю відповідних правових, технічних та технологічних можливостей виготовляти бланки паспортів громадянина України для виїзду за кордон без БЕН, тобто з причин, що не залежать від ГУ ДМС в Одеській області.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року (ухваленою в порядку письмового провадження) заяву ГУ ДМС в Одеській області щодо визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню - залишено без задоволення.

Не погоджуючись з вищевказаною ухвалою суду першої інстанції, ГУ ДМС в Одеській області 02.08.2024р. подало апеляційну скаргу, в якій зазначило, що судом, при винесенні оскаржуваного судового рішення, було порушено норми матеріального і процесуального права, просило скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 15.07.2024р. та ухвалити нове судове рішення, яким вимоги заяви про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню - задовольнити в повному обсязі.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивачів та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.

22.10.2024р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

10.04.2024р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому позивачі заперечували щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просили оскаржувану ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи її законною та обґрунтованою.

У відповідності до ч.1 ст.312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить висновку про відсутність достатніх підстав для її задоволення.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що наведені ГУ ДМС в Одеській області обставини не є такими, що тягнуть за собою визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, оскільки обов`язок покладений на нього судовим рішенням не є відсутнім, а рішення суду не скасовано.

Надаючи правову оцінку фактичним обставинам цієї справи, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що за ст.129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Так, Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абз.3 п.2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013р. №5-рп/2013). Це право охоплює, серед іншого, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист, а також відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012р. №18-рп/2012). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012р. №11-рп/2012).

При цьому, Конституційний Суд України у Рішенні від 26.06.2013р. взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який у п.43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява №60750/00, від 20.07.2004р.) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Також, у Рішенні від 15.05.2019р. №2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику Європейського суду з прав людини підкреслив, що визначене у ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін. І саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, та гарантувала б їх виконання без неналежних затримок. Водночас, ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (п.84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 07.06.2005р, заява №6318/03, п.43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004р., заява №60750/00; п.п.46,51,54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009р., заява №40450/04).

На підставі аналізу ст.ст.3,8, ч.ч.1 та 2 ст.55, а також ч.ч.1,2 ст.129-1 Конституції України в їх системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в п.2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019р. №2-р(II)/2019 наголосив на тому, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, а тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку стосовно забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту і відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає також створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, що здатні гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Статтею 14 КАС України передбачено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими і службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Аналогічні положення містяться у ст.370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ і організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб та підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Тобто, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що визначене ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією із основних засад судочинства, передбачених у ст.129-1 Конституції України, а також ст.ст.14 та 370 КАС України.

Вказані правові висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23.04.2020р. у справі №560/523/19, від 01.02.2022р. у справі №420/177/20 та від 18.05.2022р. у справі №140/279/21.

Подібний підхід був застосований Верховним Судом і в постанові від 26.01.2021р. у справі №611/26/17, в якій суд касаційної інстанції зазначив про те, що обов`язковість судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантовано ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією із основних засад судочинства, що визначені ст.ст.129 та 129-1 Конституції України, ст.ст.2,14,370 КАС України та ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Обов`язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) і в повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає про те, що в адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства відносно ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку відповідачів - суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов`язані процесуальні засоби, зобов`язані максимально сприяти реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.

Зазначені висновки Суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 01.02.2022р. у справі №420/177/20 та ухвалах від 26.01.2021р. у справі №611/26/17, а також від 07.02.2022р. у справі №200/3958/19-а.

Поряд із наведеним, судова колегія звертає увагу на те, що чинне процесуальне законодавство передбачає механізм нівелювання наслідків видачі виконавчого документа і, зокрема, припинення процедури примусового виконання судового рішення у разі виникнення обставин, які впливають на існування обов`язку боржника виконати судове рішення.

Це відбувається шляхом визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Так, суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню (ч.1 ст.374 КАС України).

Згідно з ч.2 вказаної статті, суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю чи частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку із його припиненням, добровільним виконанням боржником або ж іншою особою або з інших причин.

У постанові від 05.11.2020р. у справі №752/2391/17 Верховний Суд вказав на те, що наведені у ст.374 КАС України підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові і процесуально-правові.

До матеріальних підстав відносяться випадки саме відсутності обов`язку боржника через його припинення, добровільне виконання боржником чи іншою особою.

Разом із тим, процесуальними підставами для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема:

- видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню);

- коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню;

- видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа;

- помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого документа у справі рішення суду було скасоване;

- видачі виконавчого листа повторно з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката;

- пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

Під «іншими причинами» слід розуміти випадки, коли в апеляційному чи касаційному порядку або ж у зв`язку із нововиявленими обставинами скасовано чи змінено рішення суду, а виконавчий лист ще не виконаний.

Наявність таких обставин має бути підтверджено належними та допустимими доказами.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали даної справи, встановив, що вони не містять відомостей щодо виконання виконавчих листів, виданих Одеським окружним адміністративним судом 23.03.2023р. у справі №420/16040/22, зокрема, в частині зобов`язання ГУ ДМС в Одеській області оформити та видати паспорти громадянина України для виїзду за кордон на ім`я позивачів без застосування безконтактного носія персональних даних відповідно до постанови Верховної Ради України «Про затвердження Положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» від 26.06.1992р. №2503-XII (в редакції від 23.02.2007р. №719-V).

У цьому контексті, варто звернути увагу й на те, що після звернення позивачів до державного виконавця правовідносини у даній справі перейшли в площину виконавчого провадження. При цьому, визнання відповідних виконавчих листів, виданих 23.03.2023р., такими, що не підлягають виконанню, призведе до безпідставного припинення обов`язку заявника щодо виконання судового рішення.

З огляду на наведене вище, вимоги заяви відповідача є безпідставними, необґрунтованими, а тому судом першої інстанції правомірно відмовлено у її задоволенні.

Що ж стосується посилання відповідача на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.08.2023р. у справі №420/18890/23, яким адміністративний позов ГУ ДМС в Одеській області було задоволено, а постанову Відділу примусового виконання рішень від 05.07.2023р. про накладення штрафу за невиконання виконавчого документа №420/16040/22 у розмірі - 5100 грн., винесену у межах виконавчого провадження №71901350, - визнано протиправною та скасовано, то суд першої інстанції цілком вірно зауважив на тому, що вказаним судовим рішенням було визнано поважними причини невиконання рішення у справі, звільнивши тим самим боржника - ГУ ДМС в Одеській області від відповідальності лише за невиконання судового рішення, а не від виконання судового рішення.

Разом із тим, на думку судової колегії, обов`язок апелянта щодо виконання судового рішення не змінився, оскільки, в даному випадку, оцінку щодо повного виконання такого судового рішення повинен надати державний виконавець, який відкрив виконавче провадження.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про те, що такі були перевірені і проаналізовані судом попередньої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги ГУ ДМС в Одеській області не спростовуються висновки, викладені судом 1-ї інстанції в оскаржуваному рішенні.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст.249,308,311,315,316,321,322,325,328,382 КАС України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області - залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст.328 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено: 02.12.2024р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: М.П. Коваля

В.О. Скрипченко