Постанова

від 23.04.2024 по справі 385/537/23

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

іменем України

23 квітня 2024 року м. Кропивницький

справа № 385/537/23

провадження № 22-ц/4809/358/24

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Чельник О.І. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О.Л., Мурашка С.І.,

за участю секретаря судового засідання Антошиної А.В.,

учасники справи:

позивач - Фермерське господарство «Юлія»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 , Головне управління Держгеокадастру в Кіровоградській області,

розглянувши у відкритомусудовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гура Костянтин Вікторович, на рішення Гайворонського районного судуКіровоградської області від 07 листопада 2023 року та на додаткове рішення Гайворонського районного судуКіровоградської області від 29 листопада 2023 року у складі судді Панасюка І.В.,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2023 року Фермерське господарство «Юлія» (далі по тексту ФГ «Юлія») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , Головне управління Держгеокадастру в Кіровоградській області, про витребування майна у добросовісного набувача.

В обґрунтуванняпозову посилалося на те, що рішеннями Гайворонської районної Ради народних депутатів Гайворонського району Кіровоградської області від 02 серпня 2000 року №114 та від 24 квітня 2001 року №152 ОСОБА_3 було надано земельну ділянку загальною площею 30,3 га, яка фактично складалася з чотирьох окремих земельних ділянок різної площі, а саме ділянка № НОМЕР_1 площею 6,8 га, ділянка № НОМЕР_2 площею 2,6 га, ділянка № НОМЕР_3 площею 15 га і ділянка № НОМЕР_4 площею 5,9 га, на території Котовської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства. Право постійного користування вказаною земельною ділянкою підтверджено державним актом на право постійного користування землею серії КР від 01 серпня 2001 року, зареєстрований у книзі записів державних актів на право постійного користування за №64.

22 жовтня 2001 року ОСОБА_3 заснував Фермерське господарство «Юлія». Згідно зі статутом ФГ «Юлія», зареєстрованим Гайворонською РДА 27 лютого 2005 року, в користуванні господарства знаходиться земельна ділянка площею 30,30 га, яка розташована на території Котовської сільської ради відповідно до державного акту на право постійного користування землею від 01 серпня 2001 року № 64.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за законом від 29 грудня 2015 року спадкоємцями майна померлого ОСОБА_3 є його син ОСОБА_4 , дочка ОСОБА_5 та дочка ОСОБА_6 в рівних частках - по 1/3 частці кожному. Спадкове майно складається з внеску до статутного фонду ФГ «Юлія» у розмірі 5000 гривень.

Згідно з протоколом загальних зборів членів ФГ «Юлія» №1 ОСОБА_3 виключено із засновників господарства у зв`язку зі смертю, а головою обрано ОСОБА_4 , затверджено, а згодом зареєстровано статут ФГ «Юлія» в новій редакції. Після зазначених змін ФГ «Юлія» продовжувало користуватися тією ж земельною ділянкою площею 30,30 га та вносило плату за землю.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 18 березня 2020 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам України для ведення особистого селянського господарства загальною площею 14 га, які розташовані за межами населеного пункту на території Покровської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області. Крім того, надано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 2,0 га, в тому числі ріллі площею 2,0 га, із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, відомості про яку внесено до Державного земельного кадастру з присвоєнням кадастрового номера 3521182800:02:000:2119.

Вважає, що вказана земельна ділянка сформована із земельної ділянки № НОМЕР_3 площею 15,0 га, яка на праві постійного користування належить ФГ «Юлія», що підтверджується висновком експертизи, а тому наказ Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 18 березня 2020 року №11-4273/14-20-С є протиправним стосовно нього, бо порушує існуюче право користування землею. Крім того, 18 березня 2020 року державний реєстратор Гайворонської міської ради здійснив державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку площею 2,0 га за ОСОБА_2 .

В подальшому ОСОБА_2 продав цю земельну ділянку ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 28 березня 2020 року.

Вказало, що ОСОБА_2 неправомірно набув у власність спірну земельну ділянку, а тому не мав права її відчужувати ОСОБА_1 , що дає позивачу право витребувати її у останнього.

Посилаючись на зазначені обставини просило суд витребувати у ОСОБА_1 земельну ділянку розміром 2,0 га, кадастровий номер 3521182800:02:000:2119, яка розташована на території Покровської (Котовської) сільської ради на користь Фермерського господарства «Юлія» та стягнути судові витрати із відповідача.

Рішенням Гайворонського районного судуКіровоградської області від 07 листопада 2023 року позов задоволено. Витребувано у ОСОБА_1 земельну ділянку розміром 2,0 га, кадастровий номер 3521182800:02:000:2119, яка розташована на території Покровської (Котовської) сільської ради на користь Фермерського господарства «Юлія».

Додатковим рішенням Гайворонського районного судуКіровоградської області від 29 листопада 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користьФермерського господарства «Юлія»судові витрати у сумі 45372 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гура Костянтин Вікторович, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просив вказані рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Фермерського господарства «Юлія» .

ФГ «Юлія» направило до апеляційного суду відзив на апеляційнускаргу, в якому просило рішення Гайворонського районного судуКіровоградської області від 07 листопада 2023 року та додаткове рішення Гайворонського районного судуКіровоградської області від 29 листопада 2023 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення. Вважало, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального права.

Сторони у судове засідання апеляційного суду не з`явилися, своїх представників не направили. Про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Причини неявки суду не повідомили. Колегія суддів постановила ухвалу про слухання справи у відсутності сторін на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судом встановленота підтвердженописьмовими доказамипо справі,що відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії КР, виданого Гайворонською районною радою 01 серпня 2001 року та зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 64, ОСОБА_3 на підставі рішень Гайворонської районної Ради Гайворонського району Кіровоградської області від 02 серпня 2000 року №114 та від 24 квітня 2001 року №152, надано у постійне користування земельну ділянку площею 30,30 га, з них ріллі - 15 га, кормових угідь - 15,3 га, на території Котовської (Покровської) сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства. Згідно з наведеним у державному акті на право постійного користування землею планом зовнішніх меж землекористування вказані 30,30 га землі складається з чотирьох окремих ділянок: ділянка № НОМЕР_1 площею 6,8 га, ділянка № НОМЕР_2 площею 2,6 га, ділянка № НОМЕР_3 площею 15 га, ділянка № НОМЕР_4 площею 5,9 га (т.1 а.с.14-15).

Положеннями статуту ФГ «Юлія» у редакції 2005 року було передбачено, що засновником господарства є ОСОБА_3 (п.1.2 Статуту); господарство є юридичною особою (п.3.1 Статуту); на ім`я голови господарства відповідно до законодавства України видаються документи, що засвідчують право власності або користування землею (п.3.4 Статуту); статутний фонд господарства складає 5000 грн (п.4.1 Статуту); до земель господарства належать земельні ділянки, отримані (придбані) засновником господарства у власність, у постійне користування та надані господарству в оренду. В користуванні господарства знаходиться земельна ділянка площею 30,3 га, яка розташована на території Котовської сільської ради (Державний акт на право постійного користування землею №64 від 1 серпня 2001 року) (п.5.1 Статуту) (т.1 а.с.18-25).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується копію свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 (т.1 а.с.12).

Як убачається з копії свідоцтва про право на спадщину за законом, виданим державним нотаріусом Гайворонської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області Ковбасюк Н.Ю., спадкоємцями майна ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його син ОСОБА_4 на 1/3 частку у спадщині, дочка ОСОБА_5 на 1/3 частку, та дочка ОСОБА_6 на 1/3 частку у спадщині. Спадщина, на яку видане це свідоцтво, складається з внеску до статутного фонду ФГ «Юлія», ідентифікаційний код юридичної особи 31609271, с. Котовка Гайворонського району Кіровоградської області розміром 5000 грн, що належить спадкодавцеві на підставі витягу з Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 14 грудня 2015 року №21528188 (т.1 а.с.13).

09 січня 2016 року загальними зборами ФГ «Юлія» затверджено статут ФГ «Юлія» у новій редакції (т.1 а.с.115-121).

Як свідчить довідка Покровської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області від 25 січня 2017 року №67 ФГ «Юлія» на території Покровської сільської ради користується земельними ділянками площею 30,30 га (фермерські землі), з них орні - 15 га; пасовища - 15,3 га (т.1 а.с.26).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 18 березня 2020 року №11-4273/14-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам України (згідно додатку до завдання на виконання робіт) для ведення особистого селянського господарства загальною площею 14 га, які розташовані за межами населеного пункту на території Покровської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області. Пунктом 2 цього наказу надано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 2 га, у тому числі ріллі площею 2 га (кадастровий номер 3521182800:02:000:2119) із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Покровської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області (т.1 а.с.128).

18 березня 2020 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 18 березня 2020 року №11-4273/14-20-СГ за ОСОБА_2 зареєстроване право власності на земельну ділянку площею 2,0 га, кадастровий номер 3521182800:02:000:2119, для ведення особистого селянського господарства на території Покровської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області (т.1 а.с.140).

28 березня 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу за умовами якого продавець ( ОСОБА_2 ) продав та передав, а покупець ( ОСОБА_1 ) купив та прийняв у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2 га за кадастровим номером 3521182800:02:000:2119, яка розташована на території Покровської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області. Земельна ділянка, яка відчужується, належить продавцю на підставі наказу №11-4273/14-20-СГ, виданого Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області 18 березня 2020 року (т.1 а.с.112-113).

28 березня 2020 року на підставі договору купівлі-продажу від 28 березня 2020 року приватний нотаріус Веліховська Т.С. (державний реєстратор) зареєструвала у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 3521182800:02:000:2119, для ведення особистого селянського господарства на території Покровської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області, за ОСОБА_1 (т.1 а.с.114).

У Державному земельному кадастрі власником земельної ділянки площею 2,0 га, кадастровий номер 3521182800:02:000:2119, розташованої в Кіровоградській області, Гайворонський район, Котовська сільська рада також вказаний ОСОБА_1 (т.1 а.с.79-81).

Відповідно до висновку експерта №2-09/2023 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи по цивільній справі № 385/537/23 від 04 вересня 2023 року земельна ділянка з кадастровим номером 3521182800:02:000:2119, площею 2,0 га, яка розташована на території Покровської (Котовської) сільської ради Голованівського району Кіровоградської області, утворилася внаслідок поділу земельної ділянки кадастровий номер: 3521182800:02:000:2028 площею 15,1897 га, яка розташована на території Покровської (Котовської) сільської ради Голованівського району Кіровоградської області. Виходячи з того, що по усіх параметрах, а саме площі, периметру, конфігурації, геометричних розмірах меж, розташування земельних ділянок, дослідженням встановлено значний відсоток схожості, зроблено висновок, що ділянка № НОМЕР_3 площею 15 га, яка згідно з планом зовнішніх меж землекористування, який розташований на зворотній частині Державного акту на право постійного користування землею, виданого від 01 серпня 2001 року на ім`я ОСОБА_3 , та архівна земельна ділянка кадастровий номер: 3521182800:02:000:2028, яка розташована на території Покровської (Котовської) сільської ради найбільш вірогідно є однією і тією ж земельною ділянкою (т.2 а.с.72-85).

27 лютого 2023 року загальними зборами ФГ «Юлія» затверджено статут ФГ «Юлія» у новій редакції (т.1 а.с.72-78).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірна земельна ділянка може бути витребувана у добросовісного набувача, яким є ОСОБА_1 , оскільки вона вибула з володіння ФГ «Юлія», якому земельна ділянка була передана у володіння та користування власником (державою), не з волі останнього внаслідок протиправного рішення Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з такого.

Згідно зі ст.152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 396 ЦК України передбачено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положеньглави 29цього Кодексу.

За положеннями ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Частина першаст.388ЦК Українипередбачає,що уразі,якщо майноза відплатнимдоговором придбанев особи,яка немала правайого відчужувати,про щонабувач незнав іне мігзнати (добросовіснийнабувач),власник маєправо витребуватице майновід набувачалише уразі,якщо майно: 1)було загубленевласником абоособою,якій вінпередав майноу володіння; 2)було викраденеу власникаабо особи,якій вінпередав майноу володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом ч.1 ст.16 ЦК України та ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позивач звернувся до суду на захист порушеного права постійного користування спірною земельною ділянкою для ведення фермерського господарства.

У постанові від 20 січня 2021 року у справі № 9901/258/20 Велика Палата Верховного Суду вказала, що гарантованест.55 Конституції Україний конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 березня 2021 року у справі №372/2876/17 зазначено, що передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтвердженого належними доказами факту порушення (невизнання або оспорювання) цього права на земельну ділянку.

Цивільне судочинство ґрунтується, зокрема, на принципі змагальності сторін, відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій . Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (п.4 ч.3 ст.2, ст.12, ст. 81 ЦПК України).

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з наданою судом першої інстанції оцінкою доказів у справі, на підставі яких суд правильно встановив, що ФГ «Юлія» набуло право постійного користування земельною ділянкою площею 30,30 га, а фактично чотирьох окремих земельних ділянок: ділянка № НОМЕР_1 площею 6,8 га, ділянка № НОМЕР_2 площею 2,6 га, ділянка № НОМЕР_3 площею 15 га, ділянка № НОМЕР_4 площею 5,9 га, на території Котовської (Покровської) сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства, які їй надано рішеннями Гайворонської районної ради Гайворонського району Кіровоградської області від 02 серпня 2000 року №114 та від 24 квітня 2001 року №152.

Також суд першої інстанції правильно оцінив державний акт на право постійного користування землею серії КР, виданий ОСОБА_3 Гайворонською районною радою 01 серпня 2001 року та зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №64, а також статут заснованого ОСОБА_3 ФГ «Юлія» у редакції 2005 року згідно з п.5.1 якого до земель господарства належать земельні ділянки, отримані засновником господарства у власність, постійне користування та оренду, зокрема в користуванні господарства перебуває земельна ділянка площею 30,3 га на території Котовської сільської ради, право на яку підтверджено державним актом на постійне користування земельною ділянкою від 01 серпня 2001 року №64.

Хоча вказана редакція статуту ФГ «Юлія» затверджена та зареєстрована у лютому 2005 року, з наявної у справі виписи з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 02 лютого 2016 року убачається, що датою державної реєстрації ФГ «Юлія» є 22 жовтня 2001 року, а запис у ЄДР про його реєстрацію здійснено пізніше - 27 лютого 2005 року.

При цьому згідно з абз.2 ч.1ст.9Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», чинного до 29 липня 2003 року, наявність статуту у селянського (фермерського) господарства не була обов`язковою.

Згідно з ч.2 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» у разі, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Встановлено, що ОСОБА_3 заснував ФГ «Юлія» менш ніж через три місяці після надання йому для цієї мети у постійне користування земельної ділянки площею 30,3 га.

Нормами ст.7 ЗК України у редакції Закону №561-ХІІ від 18 грудня 1990 року зі змінами, який був чинним до 31 грудня 2001 року, передбачено, зокрема, що користування землею може бути постійним або тимчасовим; постійним визнається користування без заздалегідь установленого строку; у постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності громадянами України для ведення селянського (фермерського) господарства. Районні Ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів, зокрема, для ведення селянського (фермерського) господарства, у разі відмови в наданні земельної ділянки сільською, селищною Радою народних депутатів (ч. 3 ст. 19 ЗК України). Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (ч.1 ст.23 ЗК України).

На час заснування ОСОБА_3 ФГ «Юлія», тобто станом на 22 жовтня 2001 року, відносини, пов`язані зі створенням і діяльністю селянських (фермерських) господарств були унормовані Законом України «Про селянське (фермерське) господарство» (далі по тексту Закон №2009-XII), приписи якого були спеціальними до відповідних приписів іншихЗаконів України, зокрема і до чинного на той час ЗК України.

Селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Інтереси селянського (фермерського) господарства перед підприємствами, установами та організаціями, окремими громадянами представляє голова господарства. На його ім`я видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю або Державний акт на право постійного користування землею (ч.1, ч.4, ч.5ст.2 Закону № 2009-XII).

Земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передаються у приватну власність і надаються в користування, в тому числі на умовах оренди. У постійне користування земля надаються громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебували у державній власності (ч.2ст.4Закону№2009-XII).

Для ведення селянського (фермерського) господарства можуть передаватися у приватну власність або надаватися у користування земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 50 гектарів ріллі і 100 гектарів усіх земель. Конкретні розміри земельних ділянок громадян, які ведуть селянське (фермерське) господарство, у межах норм, передбачених частиною першою цієї статті, визначають, зокрема, районні Ради народних депутатів диференційовано, з урахуванням регіональних особливостей, спеціалізації та можливостей ефективного використання наданих земель (ч.ч. 1, 2 ст.6 Закону№2009-XII).

Після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний строк державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства до відповідної Ради народних депутатів подається заява, статут, якщо це необхідно для створення організаційної форми підприємства, список осіб, які виявили бажання створити його (із зазначенням прізвища, імені та по батькові голови), і документи про внесення плати за державну реєстрацію. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) й одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержувало печатку з його найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку, вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону (ч. ч.1, 2ст.9Закону № 2009-XII).

Діяльність селянського (фермерського) господарства припиняється у разі припинення права власності на землю, права користування земельною ділянкою у випадках, передбачених статтями27і28 Земельного кодексу України(п.2 ч.1ст.29Закону№2009-XII).

Право користування земельною ділянкою чи її частиною припинялося, зокрема, у разі припинення діяльності селянського (фермерського) господарства (п.3 ч.1 ст.27 ЗК України у редакції Закону №561-ХІІ від 18 грудня 1990 року).

Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у п. п.59, 60 постанови від 23 червня 2020 року у справі №179/1043/16-ц вказала, що статті 27 і 114 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, а такожстаття 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 рокуне передбачали припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок смерті особи. Тому право постійного користування (на підставі відповідного державного акта)земельною ділянкою не припиняється зі смертю особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки. За змістом системного тлумачення статей 2,4,5,7,8,10,11 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», статей1,5,7,8і12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, статей31,92 ЗК України від 25 жовтня 2001 рокупісля отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство. Натомість право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, за змістом приписів статті 6 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року у редакції, чинній до 16 травня 1992 року, могло належати лише фізичній особі та згідно з частиною першоюстатті 55 цього кодексуу тій же редакції було об`єктом спадкування у випадку смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство. Тому таке право зі створенням селянського (фермерського) господарства до останнього не переходило.

Тому з огляду на правильно встановлені судом першої інстанції обставини у цій справі, обґрунтованим є висновок суду про те, що з моменту створення ФГ «Юлія» відбулася фактична заміна постійного землекористувача за державним актом на право постійного користування землею серії КР, виданим Гайворонською районною радою від 01 серпня 2001 року за №64, і права та обов`язки останнього перейшли від ОСОБА_3 до заснованого ним ФГ «Юлія» з дня його державної реєстрації, тобто з 22 жовтня 2001 року, та не припинилися в наслідок смерті ОСОБА_3 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Не припинилося право постійного користування земельною ділянкою позивача й у зв`язку із пізнішими у часі змінами у земельному законодавстві, а саме у зв`язку із набранням чинності з 01 січня 2002 року ЗК України у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року №2768-ІІІ, відповідно до ч.2 ст.92 якого фермерські господарства не віднесені до вичерпного переліку суб`єктів права постійного користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності та відповідно до п.6розділу Х«Перехідні положення»цього Кодексу повинні були до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Проте Рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року у справі №5-рп/2005 п. 6розділу Х «Перехідні положення» ЗК України від 25 жовтня 2001 рокущодо обов`язку переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або на право оренди визнано неконституційним.

При цьому Конституційний Суд України вказав, що немає підстав визнавати неконституційноюст.92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року, оскільки використання у ній терміна «набувають» (який означає «ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь») вказує на те, що ця стаття не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення(абз.11 п.5.3 мотивувальної частини вказаного рішення).

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на ту обставину, що статут ФГ «Юлія» у редакції 2016 року, на відміну від попередньої редакції статуту 2005 року, не містить умов про право постійного користування земельною ділянкою площею 30,3 га на території Котовської сільської ради згідно з державним актом на постійне користування земельною ділянкою від 01 серпня 2001 року №64, не дає підстав вважати, що відповідне право позивача припинилося, оскільки чинним на той час законодавством (Закон України «Про фермерське господарство», ст. 141, 143. 149 ЗК України) не було передбачено припинення права фермерського господарства користування земельною ділянкою у зв`язку із внесенням змін до статутних документів.

Щодо твердження апелянта про те, що у позивача відсутнє будь-яке право на земельні ділянки загальною площею 30,3 га через нездійснення ним, починаючи з 01 січня 2013 року, державної реєстрації речового права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, колегія суддів апеляційного суду цей аргумент до уваги не приймає з таких підстав.

Нездійснення з 01 січня 2013 року, тобто з дати набрання чинності закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України», державної реєстрації чинного на той час права ФГ «Юрія» на постійне користування вказаною земельною ділянкою розміром 30,3 га не вказує на відсутність або припинення такого права, оскільки це право позивача виникло до набрання чинності вказаним Законом, зареєстроване відповідно до тогочасного законодавства і не припинилося у зв`язку з настанням цієї події.

Щодо аргументу апеляційної скарги про недоведеність тієї обставини, що спірна земельна ділянка площею 2,0 га, яку витребовує позивач, утворена за рахунок поділу зазначеної у державному акті на право постійного користування землею земельної ділянки № НОМЕР_3 площею 15,0 га, яка надана ОСОБА_3 для ведення селянського (фермерського) господарства.

Те, що спірна земельна ділянка утворилася шляхом поділу земельної ділянки площею 15,1897 га, яка розташована на території Покровської (Котовської) сільської ради Голованівського району Кіровоградської області та є ділянкою № НОМЕР_3 площею 15 га, яка зазначена в плані зовнішніх меж землекористування на зворотному боці державного акту на право постійного користування землею, виданого 01 серпня 2001 року ОСОБА_3 , доводиться наданим до суду позивачем висновком експерта від 04 вересня 2023 року №2-09/2023 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи по цивільній справі №385/537/23 (т.2 а.с.72-87).

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано вважав доведеним, що спірна земельна ділянка площею 2,0 га, якій присвоєно кадастровий номер 3521182800:02:000:2119 та яку наказом Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 18 березня 2020 року №11-4273/14-20-СГ безоплатно передано у власність ОСОБА_2 , сформована шляхом поділу земельної ділянки № НОМЕР_3 площею 15,0 га, яка є частиною постійного землекористування ФГ «Юлія».

При цьому позивач стверджував, що він протиправно (з порушенням встановленого законом порядку) був позбавлений Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області права на цю земельну ділянку, а треті особи на стороні відповідача - ОСОБА_2 та Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області не надали будь-яких доказів того, що це відбулося у законний спосіб.

Станом на 18 березня 2020 року коли Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області видало наказ №11-4273/14-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», яким ОСОБА_2 надано у власність спірну земельну ділянку, ч.6 ст.118 ЗК України передбачала, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідно до ст.149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок проводиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності (крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті), які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для, зокрема, і сільськогосподарського використання. У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

Всупереч вказаним нормам ЗК України відповідач та треті особи у справі на їх стороні не надали суду доказів того, що уповноважений орган прийняв рішення за згодою ФГ «Юлія», як постійного землекористувача, про вилучення у нього земельної ділянки, яка згодом передана у власність ОСОБА_7 , або суд ухвалив відповідне рішення.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області своїм наказом від 18 березня 2020 року №11-4273/14-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» передало ОСОБА_2 безоплатно у власність спірну земельну ділянку без попередньої згоди ФГ «Юлія» на її вилучення та відповідного рішення уповноваженого законом органу або рішення суду.

Тобто, територіальний орган Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру без додержання встановлених законодавством процедур втрутився у право позивача на мирне володіння його майном, яким є земельна ділянка, надана йому у постійне (безстрокове) користування для здійснення його діяльності.

Наслідком цього стала неможливість здійснення позивачем свого права на спірну земельну ділянку.

Отже, місцевий суд правильно констатував порушення права позивача, за захистом якого він звернувся до суду.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Це конституційне обмеження повною мірою поширюється на територіальні органи Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, яким, зокрема, являється Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області.

Колегія суддів апеляційного суду відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, вдавшись до оцінки законності рішення Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, щодо якої позивач вимог не висував.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово у своїх постановах у справах про земельні спори виснувала, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідностізаконуне тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (п. 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (п. 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (п. 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (п. 52). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia- «суд знає закони» (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (п. 50), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (п. 84), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (п. 101) тощо). Тому суд незалежно від того,оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (п. 109).

З огляду на обставини справи, яка переглядається в апеляційному порядку, можна виснувати, що спірна земельна ділянка передана з державної власності у приватну власність ОСОБА_2 з порушенням прав ФГ «Юлія», у якої вона не була вилучена згідно з законом.

Здійснюючи правосуддя суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. ч.1, 2 ст.5 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала свою позицію стосовно ефективності способу захисту суб`єктивних прав, свобод та інтересів, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови: від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Зокрема, у пунктах 6.6. 6.7. постанови від 19січня 2021року усправі №916/1415/19Велика ПалатаВерховного Судувказала,що, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захистузакономабо договором; 2) чи передбаченийзакономабо договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбаченийзакономабо договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбаченийзакономабо договором, проте є ефективним та не суперечитьзакону, азаконабо договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

У цій справі предметом судового захисту є порушене право позивача на постійне користування наданою йому із земель державної власності земельною ділянкою.

За визначенням,яке міститьч.1ст.92ЗК України,право постійногокористування земельноюділянкою -це правоволодіння ікористування земельноюділянкою,яка перебуваєу державнійабо комунальнійвласності,без встановленнястроку.

Отже, право постійного користування земельною ділянкою є похідним від права державної або комунальної власності. При цьому суб`єкт такого права є володільцем і користувачем наданої йому земельної ділянки.

Внаслідок протиправної передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 та державної реєстрації цього права позивач позбавлений можливості реалізувати своє право володіння і користування земельною ділянкою.

Враховуючи специфіку нерухомих речей в обороті, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі власникові або його законному користувачу. Останній на підставі норм ст. ст.388, 396 ЦК України має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

З огляду на те, що позивач протиправно позбавлений права володіння земельною ділянкою, правильним є висновок суду першої інстанції, що пред`явлення позивачем віндикаційного позову до ОСОБА_1 є визначеним законом та ефективним способом захисту порушеного права.

Спірна земельна ділянка може бути витребувана у добросовісного набувача, яким є ОСОБА_1 , оскільки вона вибула з володіння ФГ «Юлія», якому земельна ділянка була передана у володіння та користування власником (державою), не з волі останнього внаслідок протиправного рішення Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області.

Отже, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин сторін та правильно застосував до них відповідні норми права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Відповідно до ч.1ст.375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому на підставістатті 375 ЦПК Українизалишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст.367,374,375,382 - 384 ЦПК України

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гура Костянтин Вікторович, залишити без задоволення, а рішення Гайворонського районного судуКіровоградської області від 07 листопада 2023 року та додаткове рішення Гайворонського районного судуКіровоградської області від29листопада 2023року- без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 02 травня 2024 року.

Головуючий суддя О.І. Чельник

Судді О.Л. Карпенко

С.І. Мурашко