Постанова

від 02.05.2024 по справі 553/3573/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 553/3573/21 Номер провадження 22-ц/814/1946/24Головуючий у 1-й інстанції Путря О.Г. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Пилипчук Л.І.,

судді Дряниця Ю.В., Чумак О.В.,

секретар Стеценко В.С.,

з участю представника відповідача ОСОБА_1 , позивача ОСОБА_2 та представника третьої особи - Паненко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця»

на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 23 січня 2024 року, постановлене суддею Путря О.Г.,

у справі за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа: незалежна профспілка залізничників Полтавщини, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час відсторонення,

в с т а н о в и в:

24.12.2021 ОСОБА_2 звернувся в суд із указаним позовом. В обґрунтування підстав позову зазначає, що із 24.11.1999 працює у відокремленому підрозділі Вагонного депо Полтава, регіональної філії «Південна залізниця», АТ «Українська залізниця» на посаді слюсаря рухомого складу.

Наказом начальника виробничого підрозділу «Вагонне депо Полтава» №129/ОС від 08.12.2021 його відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 09.12.2021, у зв`язку з відсутністю вакцинації від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 чи медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації, до усунення причин відсторонення. Передувало викладеному його попередження про відсторонення від роботи, яке він, позивач, отримав 26.11.2021.

Вважає своє відсторонення від роботи неприпустимим та таким, що порушує його права як громадянина України та працівника, а дії роботодавця незаконними та такими, що поставили його у скрутне становище, оскільки він не може влаштуватися на іншу роботу для забезпечення свого фінансового становища.

Наголошує, що ні в трудовому контракті, ні в посадовій інструкції, погоджених сторонами, такого зобов`язання з боку позивача немає, так само, як і не передбачено повноваження відповідача на його відсторонення від посади з підстав відсутності такого щеплення. Натомість, Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» щеплення від COVID-19 не встановлено як обов`язкове, а тому відсторонення працівника з підстав частини другої статті 12 цього Закону є незаконним та безпідставним. Також зазначений наказ прийнятий за відсутності визначеного законом порядку відсторонення, оскільки ні стаття 46 КЗпП України, ні стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не містить порядку для відсторонення працівників, які не щеплені проти COVID-19. Тоді як норма пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України №1236, яка містить вимогу про «взяття до відома», не містить імперативних приписів про порядок здійснення відсторонення працівників, а лише вказує на рекомендації до усвідомлення інформації, висловленої Кабінетом Міністрів України.

Із підстав викладеного, позивач просить захистити порушене право та визнати незаконним і скасувати наказ відповідача про відсторонення його від роботи, стягнувши середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з моменту незаконного відсторонення від роботи до дати ухвалення рішення у справі.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 23.01.2024 позовну заяву ОСОБА_2 до АТ «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час відсторонення - задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ начальника Виробничого підрозділу «Вагонне депо Полтава» регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» №129/ОС від 08.12.2021 «Про відсторонення від роботи».

Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 23 145,66 грн.

У частині стягнення середнього заробітку у межах платежу за один місяць рішення суду допущено до негайного виконання.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 816,00 грн.

Рішення районного суду вмотивовано тим, що оскаржуваний наказ не містить посилань на посадові обов`язки позивача та порядок їх реалізації, а отже, нагальну потребу у відстороненні його від роботи. Відтак, необґрунтованими є подальші висновки роботодавця, що обіймаючи посаду слюсаря з ремонту рухомого складу у відокремленому підрозділі Вагонне депо Полтава регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця», він міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників підприємства.

Визнавши незаконним та скасувавши наказ про відсторонення позивача від посади, районний суд дійшов висновку, що за період із 09.12.2021 по 01.03.2022 із відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час відсторонення від роботи, який обраховується за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Відповідач із рішенням районного суду не погодився та подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Позивач, попередньо будучи ознайомленим із наслідками невиконання вимоги щодо вакцинації проти COVID-19 чи ненадання довідки щодо протипоказання до такої вакцинації, не надав роботодавцю документи на підтвердження наявності профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання до вакцинації проти COVID-19. Відтак, оскаржуваний наказ є законним та обґрунтованим, а обов`язковість такого щеплення прямо передбачена наказом МОЗ №2362 від 27.10.2021, яким із Дорожньої карти виключено абзац про його добровільність.

Звертає уваги, що рішенням суду визнано незаконним та скасовано наказ від 08.12.2021 №129/ОС «Про відсторонення від роботи», якого не існує, а наявний у справі наказ виданий виробничим підрозділом «Вагонне депо Полтава» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» має найменування «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 ». У свою чергу середній заробіток за час вимушеного прогулу є компенсаційною виплатою працівнику, відтак, не є заробітною платою працівника та не входить до її складу.

Наголошує, що на час відсторонення за позивачем робоче місце було збережено, а наказом від 01.03.2022 №32/ОС його допущено до роботи.

Зазначає, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини першої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Висновок щодо застосування наведених норм закону викладено у постанові ВП ВС у справі №130/3548/21 від 14.12.2022 роботодавцем їх виконано. Так, відсторонюючи позивача від роботи, роботодавець виходив як з Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153 (зі змінами), так і оцінки загрози, яку потенційно позивач міг нести на роботі, як невакцинований працівник. Обставинами, які враховувалися роботодавцем були: кількість соціальних контактів даного працівника на робочому місці, форму організації праці, у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим, умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження.

Зокрема, роботодавцем було враховано, що під час виконання позивачем посадових обов`язків є необхідність у контактуванні з іншими працівниками підприємства, тоді як іншу організації роботи, зокрема, дистанційну або надомно, відповідач організувати не може. Тоді як перед початком кожної робочої зміни майстер вагонного депо цієї дільниці проводив виробничу нараду з обговорення плану роботи на зміну у присутності позивача та інших працівників зміни, в процесі чого відбувався прямий контакт з 18 працівниками, тоді як вірогідність періодичного контакту позивача з іншими працівниками депо зі штатною чисельністю 304 штатних одиниць орієнтовно складала 40-45 осіб, що районний суд залишив поза увагою.

При постановленні рішення просить врахувати практику Верховного Суду, сформовану у справах №537/1718/22 від 22.11.2023, №203/917/22 від 10.01.2024, №203/216/22 від 15.08.2023, №621/4155/21 від 12.04.2023, №130/3554/21 від 12.04.2023, №130/3531/21 від 22.03.2023.

16.04.2024 до Полтавського апеляційного суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу, яку просить залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, як законне та обґрунтоване.

Наголошує, що він, позивач, кожного дня упродовж багатьох років виконував одну і ту саму роботу, одні й ті самі маніпуляції з візком (ремонтом) вантажного вагону одноосібно, без залучення сторонніх осіб, а кожен з членів бригади виконував наступні операції з візком, а саме: бригадир - проводив обміри та наносив крейдою відповідні розміри, міста наплавок, тощо; дефектоскопіст - проводив дефектоскопію, дефектні малогабаритні деталі складав у відповідну тару, а великогабаритні бригадир відправляв на подальше відновлення або в утилізацію; електрогазозварник - проводить наплавку деталей візка згідно шаблонів за позначками, які наніс бригадир. Тоді як у робочій інструкції та технологічній карті не передбачено, щоб слюсар рухомого складу допомагав виконувати іншим робітника їх обов`язки та є категорично забороненим. Отже, він мав можливість працювати без соціальних контактів з іншими працівниками та безпідставно був відсторонений від роботи, при цьому його примушували приходити на виробничі наради.

Спростовує твердження відповідача щодо створення навчальних груп зі слюсарями рухомого складу та з якими проводилися відповідні навчання з послідуючою перевіркою знань в кабінеті охорони праці, де у нього, позивача, могли відбуватися соціальні контакти, як такі, що носять декларативний характер. Оскільки такі навчання мали проходити у неробочий час з оплатою з розрахунку годинної тарифної ставки за кожну годину, але фактично не здійснювалися.

Заперечує проти застосування наведеної відповідачем практики Верховного Суду, як сформованої з відмінних фактичних обставин.

19.04.2024 до Полтавського апеляційного суду надійшли пояснення відповідача у порядку статті 43 ЦПК України, у прохальній частині яких просить: врахувати висновки Верховного Суду, сформовані у справах з аналогічним предметом спору; залишити без розгляду відзив позивача, як поданий поза межами строку, визначеного ухвалою суду про відкриття апеляційного провадження, які колегією суддів відхиляться, оскільки обрахування строку на подачу відзиву здійснюється у 15-ти денний строк від дня отримання апеляційної скарги та ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі, а не від дати постановлення такої ухвали.

У суді апеляційної інстанції представники відповідача та третьої особи доводи апеляційної скарги підтримали. Позивач заперечив проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених ним у відзиві на неї.

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 наказом роботодавця від 23.11.1999 прийнятий на роботу учнем слюсаря по ремонту рухомого складу візкового відділення підсобно-заготівельного цеху; 27.07.2015 - переведений бригадиром(звільнений) підприємств залізничного транспорту та метрополітенів 6 розряду; 23.04.2021 - переведений слюсарем з ремонту рухомого складу 5 розряду підсобно-заготівельної дільниці 1 групи візкове відділення, що підтверджується записами у трудові книжці серія НОМЕР_1 ./а.с.7-9 т.1/

Згідно робочої інструкції, затвердженої начальником Виробничого підрозділу «Вагонне депо Полтава» регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» ОСОБА_3 01.03.2021 слюсар з ремонту рухомого складу 5-го розряду візкового відділення підсобно-заготівельної дільниці має наступні завдання та обов`язки: 1) раціонально й ефективно організовує працю на робочому місці; 2) виконує відповідні підготовчі та завершальні роботи на початку і в кінці робочого дня (зміни); 3) читає креслення просторових металоконструкцій; 4) додержується норм технологічних процесів ремонту та модернізації візків вантажних вагонів; 5) виконує ремонт візків вантажних вагонів в обсязі технічного обслуговування з відчепленням; 6) розбирає, ремонтує, виконує дефектацію вузлів, випробовує і складає вузли візків вантажних вагонів, що працюють в умовах напружених та міцних посадок (включаючи тріангелі в зборі); 7) виконує слюсарне оброблення деталей візків за 6-7-м квалітетами (1-2-м класами точності); 8) перевіряє правильність складання вузлів візка; 9) виконує механічне оброблення деталей візка шліфувальною машинкою після наплавлення та під постановку клейм; 10) регулює та випробовує гальмівну важільну передачу візка в складеному стані; 11) використовує в разі необхідності засоби попередження і усунення непередбачених виробничих негативних явищ (пожежі, аварії тощо); 12) дотримується правил внутрішнього трудового розпорядку, охорони праці, техніки безпеки, пожежної безпеки згідно з інструкціями./а.с.157-161 т.1/.

Листом-ознайомлення, який є додатком до наказу начальника вагонного депо Полтава від 26.11.2021 №632/ВД, доведено до відома працівників необхідність пред`явлення безпосередньому керівнику документу, який підтверджує вакцинацію від COVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань проведення профілактичних щеплень проти COVID-19./а.с.10 т.1/

08.12.2021 ОСОБА_2 звернувся до роботодавця із заявою у якій повідомляє про прийняте ним рішення тимчасово утриматися від щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 до моменту опублікування в офіційних джерелах результатів, які містять в сукупності науково обґрунтовані докази, у тому числі дані адекватних та добро контрольованих досліджень, які дають змогу вважати, що вакцина або інші медичні імунобіологічні препарати можуть бути ефективними для профілактики коронавірусної хвороби та не несуть загрози життю та здоров`ю вакцинованих. Просить забезпечити йому безкоштовне проходження ПЛР-тестування кожні 72 години, а в разі відсутності відповідного фінансування перевести його на дистанційний режим роботи чи оплатити простій./а.с.12 т.1/

Наказом начальника виробничого підрозділу «Вагонне депо Полтава» ОСОБА_3 від 08.12.2021 №129/ОС ОСОБА_2 , слюсаря з ремонту рухомого складу 5 розрядку Візкового відділення; підсобно-заготівельної дільниці 1 групи, відсторонено з 09.12.2021 від роботи, як особу, що ухиляється від проведення обов`язкових щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та не надав медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, або не пред`явив електронний COVID-сертифікат про одужання з мобільного застосунку «Дія» (з визначеним терміном дії), до моменту усунення причин відсторонення; наказано не допускати до робочого місця ОСОБА_2 до видання окремого наказу про його допуск до роботи (п.2.2.); на час відсторонення ОСОБА_2 оплату праці не проводити (п.3). ОСОБА_2 із наказом ознайомлений 09.12.2021, що підтверджується його підписом на наказі з відміткою про незгоду з ним./а.с.11 т.1/

10.12.2021 ОСОБА_2 звертався до роботодавця із запереченнями на лист-ознайомлення направлений листом від 23.11.2021 №Ц-3-91/4589-21 та заяву заперечення./а.с.13,14 т.1/

Згідно із довідкою АТ «Укрзалізниця» від 13.12.2021 дохід позивача ОСОБА_2 за період із червня 2021 року по листопад 2021 року, без урахування аліментів, складав 60 303,89 грн./а.с.15 т.1/

Наказом роботодавця від 01.03.2022 №32/ОС ОСОБА_2 допущено до роботи із 01.03.2022 до завершення воєнного стану в Україні./а.с.86 т.1/

Задовольняючи вимоги позову, районний суд, встановивши характер посадових обов`язків позивача, дійшов висновку, що фактично він мав справу з машинами та механізмами, тоді як його відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, об`єктивної необхідності під час їх виконання особистого контактування з іншими працівниками, а оскаржуваний наказ не містить відомостей щодо кола особистих контактів позивача з іншими працівниками та достатнього обґрунтування, що перебуваючи на посаді слюсаря з ремонту рухомого складу, він міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників підприємства.

Із підстав викладеного, районний суд дійшов висновку, що таке відсторонення не можна вважати пропорційній меті охорони здоров`я населення та самого позивача, а оскаржуваний наказ підлягає скасуванню, як незаконний із виплатою середнього заробітку, який обраховується за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками районного суду, з огляду на наступне.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Спірні правовідносини урегульовані положеннями Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я», Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та вимогами Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».Крім того, питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України від 24 лютого 1994 року №4004-XII «Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення» (далі - Закон № 4004-XII) та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затверджена наказом МОЗ від 14 квітня 1995 року №66. Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону № 4004-XII).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону №4004-XII та Інструкції №66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19.

Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом №4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону №1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Таким чином, підстави та процедура відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, урегульовано чинним законодавством, які є чітким та зрозумілими.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21 (провадження №14-82цс22) зазначено, що:

«нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку №2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року №595. Отже, Перелік №2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку №2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку №2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

Із огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).

Таким чином, при визначенні об`єктивної необхідності в проведенні щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність вищенаведених факторів.

У даному випадку, судом першої інстанції правильно установлено, що в оспорюваному наказі не надана оцінка виконуваним трудовим обов`язкам позивача, не вказано коло його особистих контактів з іншими працівниками, у зв`язку з займаною ним посадою слюсаря з ремонту рухомого складу 5 розряду підсобно-заготівельної дільниці 1 групи візкового відділення, не досліджено можливості організації дистанційної чи надомної роботи.

Так, з робочої інструкції слюсаря з ремонту рухомого складу 5-го розряду візкового відділення підсобно-заготівельної дільниці, яка становила предмет дослідження суду першої інстанції та який дійшов обґрунтованого висновку щодо характеру виконуваної ним роботи, пов`язаної з машинами та механізмами, вбачається, що слюсар виконував відповідні підготовчі та завершальні роботи на початку і в кінці робочого дня (зміни), а сама робота працівників відділення була поетапною і не передбачала значної кількості соціальних контактів працівника на робочому місці, оскільки становила контакт орієнтовно з 4 працівниками, у порівнянні зі штатною чисельністю 304 штатних одиниць. При цьому, під час карантину були заборонені масові заходи, у яких бере участь понад 10 осіб, а проведення виробничих нарад не вимагає особистої присутності працівника, оскільки не виключає його участь у режимі відеоконференцзв`язку.

Отже, відсторонюючи позивача від роботи, роботодавцем, з урахуванням визначених робочою інструкцією обов`язків слюсаря, не було проаналізовано ймовірність потенційної загрози, яку може нести невакцинований працівник, тобто не здійснено заходів по визначенню індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, яка має передувати відстороненню працівника від роботи.

При цьому, сама по собі загальна кількість працюючих на підприємстві осіб іще не свідчить про наявність з ними прямого контакту слюсаря, який фактично займається слюсарним обробленням деталей, розбирає, ремонтує та виконує дефектацію вузлів.

Крім того, обговорюючи питання ймовірних контактів з невакцинованою особою, яка може нести потенційну загрозу оточуючим, необхідно брати до уваги вимоги Стандарту медичної допомоги «Короновірусна хвороба Ковід -19», затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України №722 від 28.03.2020, які дають чітке визначення що таке контакт в розумінні ймовірності передачі збудника хвороби.

За вказаних обставин, висновки районного суду щодо недоведеності відповідачем обставин, якими він обґрунтовував свої заперечення, а саме не надання доказів про проведення оцінки об`єктивної необхідності застосування до позивача саме такої суворої міри як відсторонення від роботи, співмірність такого заходу в порівнянні з ймовірною загрозою невакцинованого працівника з огляду на фактичні контакти слюсаря з іншими працівниками, можливість організації для нього дистанційної чи надомної роботи - заслуговують на увагу та приймається колегією суддів як правове обґрунтування постановленого по справі рішення.

Таким чином, вірно встановивши, що в оспорюваному наказі не обґрунтовано нагальної потреби у відстороненні саме позивача від роботи, а також того, що обіймаючи посаду слюсаря він міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників підприємства, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги таких висновків суду першої інстанції не спростовують та не місять посилань на обставини, які б свідчили про їх помилковість.

Так, не заслуговують на увагу твердження відповідача про те, що позивач як невакцинована особа, яка в силу своїх посадових обов`язків, мала широкий особистий контакт з іншими людьми, а відтак несла потенційні ризики для оточуючи, оскільки судом вірно встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відстороненню позивача від роботи не передувала здійснена роботодавцем індивідуальна оцінка виконуваних нею трудових обов`язків та не аналізувалась ймовірність такої загрози з урахуванням кількості соціальних контактів на її робочому місці (прямих чи непрямих).

Наведені в апеляційній скарзі обставини не спростовують висновки суду першої інстанції про те, що таке відсторонення позивача від роботи не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого працівника, зокрема, в контексті наявних у нього зобов`язань зі сплати аліментів.

В контенті таких висновків суду заслуговують на увагу і положення п.3 резолюції 2361 (2021) Парламентської Асамблеї Ради Європи, яка при вирішенні етичних, правових та практичних питань застосування вакцини СОVІDзакликає та рекомендує інформувати громадян про те, що ніхто не може зазнавати політичного, соціального чи іншого тиску для проходження вакцинації, а також забезпечити, щоб ніхто не піддавався дискримінації за те, що не пройшов вакцинацію.

За вказаних обстави, колегія суддів приходить до висновку, що в ході розгляду справи роботодавцем не було обґрунтовано та доведено належними доказами необхідність у відстороненні позивача від роботи внаслідок створення ним, як слюсарем, загрози поширення захворювання, яка б, у свою чергу, вимагала вжиття роботодавцем такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, як позбавлення позивача заробітку.

Твердження відповідача, що рішенням суду визнано незаконним та скасовано наказ від 08.12.2021 №129/ОС «Про відсторонення від роботи», якого не існує, а наявний у справі наказ має найменування «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 » не спростовує правильність висновків суду першої інстанції про незаконність відсторонення позивача від роботи, як і підставність стягнення на користь працівника заробітної плати, оскільки на час відсторонення оплата праці йому не проводилася. Тоді як допущення платежу за один місяць до негайного виконання у розумінні статті 376 ЦПК України не є підставою для скасування судового рішення.

Натомість, подальше допущення позивача до роботи має тимчасовий характер, до завершення воєнного стану в Україні, та не є обставиною, та не забезпечує належного відновлення порушеного права працівника. Наведена відповідачем практика Верховного Суду не спростовує обов`язковість застосування позиції Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21 (провадження № 14-82цс22). Оскільки Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц).

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та є припущеннями. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення, яке ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 23 січня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 06.05.2024.

Головуючий суддя Л.І. Пилипчук

Судді Ю.В. Дряниця

О.В. Чумак