Ухвала

від 07.06.2024 по справі 553/3573/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

07 червня 2024 року

м. Київ

справа № 553/3573/21

провадження № 61-7598ск24

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Крата В. І. розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця», яка підписана представниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 23 січня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 02 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_3 до акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа: незалежна профспілка залізничників Полтавщини, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час відсторонення,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця»), третя особа: незалежна профспілка залізничників Полтавщини, у якому просивзахистити порушене право та визнати незаконним і скасувати наказ відповідача про відсторонення його від роботи, стягнувши середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з моменту незаконного відсторонення від роботи до дати ухвалення рішення у справі.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 23 січня 2024 року позов ОСОБА_3 задоволено:

визнано незаконним та скасовано наказ начальника виробничого підрозділу «Вагонне депо Полтава» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» №129/ОС від 08 грудня 2021 року «Про відсторонення від роботи»;

стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_3 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 23 145,66 грн;

у частині стягнення середнього заробітку у межах платежу за один місяць рішення суду допущено до негайного виконання;

вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 02 травня 2024 року апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» залишено без задоволення. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 23 січня 2024 року залишено без змін.

АТ «Українська залізниця» 21 травня 2024 року засобами поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 23 січня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 02 травня 2024 року, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі АТ «Українська залізниця» підставою касаційного оскарження судового рішення зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, у постановах Верховного Суду: від 01 травня 2024 року у справі № 323/3723/21; від 24 квітня 2024 року у справі № 205/1329/22.

Касаційна скарга підлягає поверненню у цій частині з таких мотивів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Про повернення касаційної скарги постановляється ухвала (частина шоста статті 393 ЦПК України).

Оскаржена постанова Полтавського апеляційного суду ухвалена 02 травня 2024 року. Постанови Верховного Суду: від 01 травня 2024 року у справі № 323/3723/21; від 24 квітня 2024 року у справі № 205/1329/22, на які міститься посилання у касаційній скарзі, оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень після ухвалення оскарженого судового рішення. Тому посилання на указані постанови Верховного Суду не може бути підставою касаційного оскарження судового рішення і згідно пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга у цій частині підлягає поверненню.

Керуючись статтями 260, 389, 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця», яка підписана представниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 23 січня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 02 травня 2024 року в частині посилання у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду: від 01 травня 2024 року у справі № 323/3723/21; від 24 квітня 2024 року у справі № 205/1329/22, повернути.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя В. І. Крат