Ухвала

від 07.06.2024 по справі 553/3573/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

07 червня 2024 року

м. Київ

справа № 553/3573/21

провадження № 61-7598ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця», яка підписана представниками Прядкою Віталієм Олексійовичем та Пономаренко Мариною Анатоліївною , на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 23 січня 2024 року у складі судді: Путрі О. Г., та постанову Полтавського апеляційного суду від 02 травня 2024 року у складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Дряниця Ю. В., Чумак О. В., у справі за позовом ОСОБА_3 до акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа: незалежна профспілка залізничників Полтавщини, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час відсторонення,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2021 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця»), третя особа: незалежна профспілка залізничників Полтавщини, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час відсторонення.

Позовна заява мотивована тим, що з 24 листопада 1999 року ОСОБА_3 працює у відокремленому підрозділі Вагонного депо Полтава, регіональної філії «Південна залізниця», АТ «Українська залізниця» на посаді слюсаря рухомого складу.

Наказом начальника виробничого підрозділу «Вагонне депо Полтава» № 129/ОС від 08 грудня 2021 року позивача відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 09 грудня 2021 року у зв`язку з відсутністю вакцинації від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 чи медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації, до усунення причин відсторонення. Передувало викладеному попередження про відсторонення позивача від роботи, яке він, позивач, отримав 26 листопада 2021 року.

ОСОБА_3 вважав своє відсторонення від роботи неприпустимим та таким, що порушує його права як громадянина України та працівника, а дії роботодавця незаконними та такими, що поставили його у скрутне становище, оскільки він не може влаштуватися на іншу роботу для забезпечення свого фінансового становища.

Позивач наголошував у позові, що ні в трудовому контракті, ні в посадовій інструкції, погоджених сторонами, такого зобов`язання з боку позивача немає, так само, як і не передбачено повноваження відповідача на його відсторонення від посади з підстав відсутності такого щеплення.

Натомість, Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» щеплення від COVID-19 не встановлено як обов`язкове, а тому відсторонення працівника з підстав частини другої статті 12 цього Закону є незаконним та безпідставним. Також зазначений наказ прийнятий за відсутності визначеного законом порядку відсторонення, оскільки ні стаття 46 КЗпП України, ні стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не містить порядку для відсторонення працівників, які не щеплені проти COVID-19. Тоді як норма пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України № 1236, яка містить вимогу про «взяття до відома», не містить імперативних приписів про порядок здійснення відсторонення працівників, а лише вказує на рекомендації до усвідомлення інформації, висловленої Кабінетом Міністрів України.

ОСОБА_3 просив: захистити порушене право та визнати незаконним і скасувати наказ відповідача про відсторонення його від роботи, стягнувши середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з моменту незаконного відсторонення від роботи до дати ухвалення рішення у справі.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 23 січня 2024 року позов ОСОБА_3 задоволено:

визнано незаконним та скасовано наказ начальника виробничого підрозділу «Вагонне депо Полтава» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» №129/ОС від 08 грудня 2021 року «Про відсторонення від роботи»;

стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_3 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 23 145,66 грн;

у частині стягнення середнього заробітку у межах платежу за один місяць рішення суду допущено до негайного виконання;

вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

оскаржений наказ не містить посилань на посадові обов`язки позивача та порядок їх реалізації, а отже, нагальну потребу у відстороненні його від роботи. Відтак, необґрунтованими є подальші висновки роботодавця, що обіймаючи посаду слюсаря з ремонту рухомого складу у відокремленому підрозділі вагонне депо Полтава регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця», він міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників підприємства;

фактично позивач мав справу з машинами та механізмами, тоді як його відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, об`єктивної необхідності під час їх виконання особистого контактування з іншими працівниками, а оскаржуваний наказ не містить відомостей щодо кола особистих контактів позивача з іншими працівниками та достатнього обґрунтування, що перебуваючи на посаді слюсаря з ремонту рухомого складу, він міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників підприємства;

таке відсторонення не можна вважати пропорційній меті охорони здоров`я населення та самого позивача, а оскаржуваний наказ підлягає скасуванню, як незаконний із виплатою середнього заробітку, який обраховується за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 02 травня 2024 року апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» залишено без задоволення, а рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 23 січня 2024 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

з урахуванням висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) апеляційний суд зазначив, що судом першої інстанції правильно установлено, що в оспорюваному наказі не надана оцінка виконуваним трудовим обов`язкам позивача, не вказано коло його особистих контактів з іншими працівниками, у зв`язку з займаною ним посадою слюсаря з ремонту рухомого складу 5 розряду підсобно-заготівельної дільниці 1 групи візкового відділення, не досліджено можливості організації дистанційної чи надомної роботи;

з робочої інструкції слюсаря з ремонту рухомого складу 5-го розряду візкового відділення підсобно-заготівельної дільниці, яка становила предмет дослідження суду першої інстанції та який дійшов обґрунтованого висновку щодо характеру виконуваної ним роботи, пов`язаної з машинами та механізмами, вбачається, що слюсар виконував відповідні підготовчі та завершальні роботи на початку і в кінці робочого дня (зміни), а сама робота працівників відділення була поетапною і не передбачала значної кількості соціальних контактів працівника на робочому місці, оскільки становила контакт орієнтовно з 4 працівниками, у порівнянні зі штатною чисельністю 304 штатних одиниць. При цьому, під час карантину були заборонені масові заходи, у яких бере участь понад 10 осіб, а проведення виробничих нарад не вимагає особистої присутності працівника, оскільки не виключає його участь у режимі відеоконференцзв`язку. Отже, відсторонюючи позивача від роботи, роботодавцем, з урахуванням визначених робочою інструкцією обов`язків слюсаря, не було проаналізовано ймовірність потенційної загрози, яку може нести невакцинований працівник, тобто не здійснено заходів по визначенню індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, яка має передувати відстороненню працівника від роботи. При цьому, сама по собі загальна кількість працюючих на підприємстві осіб іще не свідчить про наявність з ними прямого контакту слюсаря, який фактично займається слюсарним обробленням деталей, розбирає, ремонтує та виконує дефектацію вузлів. Крім того, обговорюючи питання ймовірних контактів з невакцинованою особою, яка може нести потенційну загрозу оточуючим, необхідно брати до уваги вимоги Стандарту медичної допомоги «Короновірусна хвороба Ковід-19», затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України № 722 від 28 березня 2020 року, які дають чітке визначення що таке контакт в розумінні ймовірності передачі збудника хвороби;

суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, правильно встановивши, що в оспорюваному наказі не обґрунтовано нагальної потреби у відстороненні саме позивача від роботи, а також того, що обіймаючи посаду слюсаря він міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників підприємства;

апеляційний суд відхилив твердження відповідача про те, що позивач, як невакцинована особа, яка в силу своїх посадових обов`язків, мала широкий особистий контакт з іншими людьми, а відтак несла потенційні ризики для оточуючих, оскільки судом вірно встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відстороненню позивача від роботи не передувала здійснена роботодавцем індивідуальна оцінка виконуваних нею трудових обов`язків та не аналізувалась ймовірність такої загрози з урахуванням кількості соціальних контактів на її робочому місці (прямих чи непрямих). Наведені в апеляційній скарзі обставини не спростовують висновки суду першої інстанції про те, що таке відсторонення позивача від роботи не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого працівника, зокрема, в контексті наявних у нього зобов`язань зі сплати аліментів. В контенті таких висновків суду заслуговують на увагу і положення п.3 резолюції 2361 (2021) Парламентської Асамблеї Ради Європи, яка при вирішенні етичних, правових та практичних питань застосування вакцини СОVІD закликає та рекомендує інформувати громадян про те, що ніхто не може зазнавати політичного, соціального чи іншого тиску для проходження вакцинації, а також забезпечити, щоб ніхто не піддавався дискримінації за те, що не пройшов вакцинацію. За вказаних обстави, колегія суддів зробила висновок, що в ході розгляду справи роботодавцем не було обґрунтовано та доведено належними доказами необхідність у відстороненні позивача від роботи внаслідок створення ним, як слюсарем, загрози поширення захворювання, яка б, у свою чергу, вимагала вжиття роботодавцем такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, як позбавлення позивача заробітку.

АТ «Українська залізниця» 21 травня 2024 року засобами поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представниками Прядкою В. О. та Пономаренко М. А. , на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 23 січня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 02 травня 2024 року, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження судових рішень АТ «Українська залізниця» у касаційній скарзі зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: у справі № 130/3548/21; у справі № 191/4364/21; від 01 травня 2024 року у справі № 323/3723/21; від 24 квітня 2024 року у справі № 205/1329/22; від 27 березня 2024 року у справі № 191/4364/21; від 28 лютого 2024 року у справі № 130/76/22; від 24 січня 2024 року у справі № 592/809/22; від 10 січня 2024 року у справі № 203/917/22; від 22 листопада 2023 року у справі № 537/1718/22; від 15 листопада 2023 року у справі № 205/266/22; від 15 серпня 2023 року у справі № 203/216/22; від 09 серпня 2023 року у справі № 203/965/22; від 12 квітня 2023 року у справі № 621/4155/21; від 12 квітня 2023 року у справі № 130/3554/21; від 12 квітня 2023 року у справі № 130/3573/21; від 12 квітня 2023 року у справі № 206/26/22; від 12 квітня 2023 року у справі № 130/3505/21; від 29 березня 2023 року у справі № 206/462/22; від 29 березня 2023 року у справі № 130/3509/21; від 22 березня 2023 року у справі № 130/3531/21; від 22 березня 2023 року у справі № 472/5/22.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

при вирішенні питання про тимчасове відсторонення позивача від роботи АТ «Українська залізниця» не порушила статтю 43 Конституції України;

зв`язок між конституційними правами, передбаченими у статтях 27 та 49 Конституції України полягає у тому, що недостатні, несвоєчасні та неефективні заходи держави у сфері охорони здоров`я в умовах пандемії можуть означати безпосереднє посягання на право кожної людини на життя;

відсторонюючи позивача від роботи АТ «Українська залізниця» одночасно виходила як з Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 зі змінами, так і оцінки загрози, яку потенційно позивача міг нести на роботі, як невакцинований працівник. Обставинами. Які враховувались роботодавцем, зокрема були: кількість соціальних контактів даного працівника на робочому місці (прямих/непрямих), форма організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим, умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження ковідо-19 та інші;

судами не було ураховано, що у трудовому законодавстві відсутні норми, які б визначали типовий зразок наказу про відсторонення від роботи, жодним нормативно-правовим актом не передбачено необхідності передбачати у розпорядчих документах з кадрових питань аналіз обставин праці працівника та не визначено необхідність письмового оформлення здійсненої роботодавцем оцінки пропорційності відсторонення працівника від роботи;

жодним нормативно-правовим актом не визначено, що індивідуальний підхід та оцінка пропорційності (тобто аналіз всіх обставин, які виділяє Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21) має бути відображений у наказі про відсторонення працівника від роботи;

судами не ураховано надані відповідачем пояснення про те, що орієнтовна кількість соціальних контактів позивача у період його праці на робочому місці на протязі кожної робочої зміни мінімально складала 18 осіб, а вірогідність періодичного контакту з іншими працівниками депо зі штатною чисельністю 304 штатних одиниць з різних питань орієнтовно складала 40-45 осіб у зміну;

апеляційний суд необґрунтовано зробив висновки про те, що відсторонення позивача було непропорційним меті охорони здоров`я населення, зазначаючи, що позивача фактично мав справу з машинами та механізмами. У переважній більшості зазначених у касаційній скарзі судових справ позивачами, як і ОСОБА_3 , є працівники АТ «Українська залізниця» робітничих професій, які також мають справу з машинами та механізмами, але Верховний Суд у цих справах не пов`язував дані обставини з відсутністю соціальних контактів позивачів на робочому місці та зазначив про правомірність їх відсторонення;

апеляційний суд в постанові не зазначив на підставі яких даних та критеріїв зроблено висновок, що умови праці позивача, у яких він виконує трудові обов`язки, не збільшують вірогідність зараження ковід-19 самого позивача та інших працівників, що є порушенням підпункту в пункту 3 статті 382 ЦПК України. Верховний Суд, урахувавши статті 27, 49 Конституції України, пункти «б», «г» частини першої статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» від 19 листопада 1992 року та висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 130/3548/21 зробив висновки про те, що АТ «Українська залізниця» правомірно було змушене ухвалити рішення про відсторонення позивачів від роботи, зокрема у постановах у справах № 323/3723/21, № 130/76/22, № 592/809/22, № 537/1718/22, № 203/216/22;

у разі не відсторонення від роботи позивача посадові особи роботодавця могли бути притягнені до відповідальності відповідно до статті 44-3 КУпАП;

при вирішенні справи судами не було дотримано справедливого балансу між інтересами позивача та інтересами суспільства, в тому числі інших працівників АТ «Українська залізниця». Роботодавець, відсторонивши позивача від роботи реалізував свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників робочого процесу.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_3 наказом роботодавця від 23 листопада 1999 року прийнятий на роботу учнем слюсаря по ремонту рухомого складу візкового відділення підсобно-заготівельного цеху; 27 липня 2015 року - переведений бригадиром (звільнений) підприємств залізничного транспорту та метрополітенів 6 розряду; 23 квітня 2021 року - переведений слюсарем з ремонту рухомого складу 5 розряду підсобно-заготівельної дільниці 1 групи візкове відділення, що підтверджується записами у трудові книжці серія НОМЕР_1 .

Відповідно до робочої інструкції, затвердженої начальником виробничого підрозділу «Вагонне депо Полтава» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» Ткаченко С. В. 01 березня 2021 року встановили, що слюсар з ремонту рухомого складу 5-го розряду візкового відділення підсобно-заготівельної дільниці має наступні завдання та обов`язки: 1) раціонально й ефективно організовує працю на робочому місці; 2) виконує відповідні підготовчі та завершальні роботи на початку і в кінці робочого дня (зміни); 3) читає креслення просторових металоконструкцій; 4) додержується норм технологічних процесів ремонту та модернізації візків вантажних вагонів; 5) виконує ремонт візків вантажних вагонів в обсязі технічного обслуговування з відчепленням; 6) розбирає, ремонтує, виконує дефектацію вузлів, випробовує і складає вузли візків вантажних вагонів, що працюють в умовах напружених та міцних посадок (включаючи тріангелі в зборі); 7) виконує слюсарне оброблення деталей візків за 6-7-м квалітетами (1-2-м класами точності); 8) перевіряє правильність складання вузлів візка; 9) виконує механічне оброблення деталей візка шліфувальною машинкою після наплавлення та під постановку клейм; 10) регулює та випробовує гальмівну важільну передачу візка в складеному стані; 11) використовує в разі необхідності засоби попередження і усунення непередбачених виробничих негативних явищ (пожежі, аварії тощо); 12) дотримується правил внутрішнього трудового розпорядку, охорони праці, техніки безпеки, пожежної безпеки згідно з інструкціями.

Суди встановили, що листом-ознайомлення, який є додатком до наказу начальника вагонного депо Полтава від 26 листопада 2021 року № 632/ВД, доведено до відома працівників необхідність пред`явлення безпосередньому керівнику документу, який підтверджує вакцинацію від COVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань проведення профілактичних щеплень проти COVID-19.

08 грудня 2021 року ОСОБА_3 звернувся до роботодавця із заявою, у якій повідомляє про прийняте ним рішення тимчасово утриматися від щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 до моменту опублікування в офіційних джерелах результатів, які містять в сукупності науково обґрунтовані докази, у тому числі дані адекватних та добро контрольованих досліджень, які дають змогу вважати, що вакцина або інші медичні імунобіологічні препарати можуть бути ефективними для профілактики коронавірусної хвороби та не несуть загрози життю та здоров`ю вакцинованих. Просить забезпечити йому безкоштовне проходження ПЛР-тестування кожні 72 години, а в разі відсутності відповідного фінансування перевести його на дистанційний режим роботи чи оплатити простій.

Наказом начальника виробничого підрозділу «Вагонне депо Полтава» С. В. Ткаченко від 08 грудня 2021 року № 129/ОС ОСОБА_3 , слюсаря з ремонту рухомого складу 5 розрядку Візкового відділення підсобно-заготівельної дільниці 1 групи, відсторонено з 09 грудня 2021 року від роботи, як особу, що ухиляється від проведення обов`язкових щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та не надав медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, або не пред`явив електронний COVID-сертифікат про одужання з мобільного застосунку «Дія» (з визначеним терміном дії), до моменту усунення причин відсторонення; наказано не допускати до робочого місця ОСОБА_3 до видання окремого наказу про його допуск до роботи (п. 2. 2.); на час відсторонення ОСОБА_3 оплату праці не проводити (п. 3). ОСОБА_3 із наказом ознайомлений 09 грудня 2021 року, що підтверджується його підписом на наказі з відміткою про незгоду з ним.

10 грудня 2021 року ОСОБА_3 звертався до роботодавця із запереченнями на лист-ознайомлення направлений листом від 23 листопада 2021 року № Ц-3-91/4589-21 та заяву заперечення.

Згідно із довідкою АТ «Укрзалізниця» від 13 грудня 2021 року дохід позивача ОСОБА_3 за період із червня 2021 року по листопад 2021 року, без урахування аліментів, складав 60 303,89 грн.

Наказом роботодавця від 01 березня 2022 року №32/ОС ОСОБА_3 допущено до роботи із 01 березня 2022 року до завершення воєнного стану в Україні.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що

«нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) вказано, що:

«застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку».

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України).

Якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Таким чином, у разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що:

«чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. […] У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суди встановили, що:

характер виконуваної позивачем ОСОБА_3 , слюсарем з ремонту рухомого складу 5-го розряду візкового відділення підсобно-заготівельної дільниці, свідчить, що вона пов`язана з машинами та механізмами, і позивач виконував відповідні підготовчі та завершальні роботи на початку і в кінці робочого дня (зміни), а сама робота працівників відділення була поетапною і не передбачала значної кількості соціальних контактів працівника на робочому місці, оскільки становила контакт орієнтовно з 4 працівниками, у порівнянні зі штатною чисельністю 304 штатних одиниць;

відсторонюючи позивача від роботи, роботодавцем, з урахуванням визначених робочою інструкцією обов`язків слюсаря, не було проаналізовано ймовірність потенційної загрози, яку може нести невакцинований працівник, тобто не здійснено заходів по визначенню індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, яка має передувати відстороненню працівника від роботи;

в оспорюваному наказі про відстороненні позивача не обґрунтовано нагальної потреби у відстороненні саме позивача від роботи, а також того, що обіймаючи посаду слюсаря він міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників підприємства.

За таких обставин, суди зробили обґрунтований висновок про задоволення позову.

Посилання у касаційній скарзі на висновки, зроблені у постановах Верховного Суду у справах у справі № 130/3548/21, від 27 березня 2024 року у справі № 191/4364/21; від 28 лютого 2024 року у справі № 130/76/22; від 24 січня 2024 року у справі № 592/809/22; від 10 січня 2024 року у справі № 203/917/22; від 22 листопада 2023 року у справі № 537/1718/22; від 15 листопада 2023 року у справі № 205/266/22; від 15 серпня 2023 року у справі № 203/216/22; від 09 серпня 2023 року у справі № 203/965/22; від 12 квітня 2023 року у справі № 621/4155/21; від 12 квітня 2023 року у справі № 130/3554/21; від 12 квітня 2023 року у справі № 130/3573/21; від 12 квітня 2023 року у справі № 206/26/22; від 12 квітня 2023 року у справі № 130/3505/21; від 29 березня 2023 року у справі № 206/462/22; від 29 березня 2023 року у справі № 130/3509/21; від 22 березня 2023 року у справі № 130/3531/21; від 22 березня 2023 року у справі № 472/5/22 необґрунтовані, оскільки не свідчить про те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування указаних висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

У пункті 1 частини третьої статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Оскільки суд касаційної інстанції зробив висновок про необґрунтованість касаційної скарги на підставі пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України, то відсутні підстави для висновку про те, що суд не дослідив зібрані у справі докази згідно пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства «Українська залізниця», яка підписана представниками Прядкою Віталієм Олексійовичем та Пономаренко Мариною Анатоліївною , на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 23 січня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 02 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_3 до акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа: незалежна профспілка залізничників Полтавщини, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час відсторонення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков