Рішення

від 06.05.2024 по справі 127/7554/24

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/7554/24

Провадження 2/127/926/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 травня 2024 року

Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Вохмінова О.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№ 1)», Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

06.03.2024 року судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи «Вінницька установа виконання покарань № 1», Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди, яку мотивовано тим, що на підставі вироку Піщанського районного суду Вінницької області від 21.12.2011 року позивач, засуджений до довічного позбавлення волі, з 02.06.2010 року відбуває покарання в ДУ «Вінницька установа виконання покарань № 1» (установа) за адресою: м. Вінниця, вул. Брацлавська, 2.

Під час його утримання в установі були порушені його права на забезпечення належними житлово-побутовими умовами у камерному приміщенні.

Згідно листа Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 19.02.2023 року установлено, що: «Згідно з отриманими з Вінницької окружної прокуратури матеріалами перевірки за зверненнями ОСОБА_1 , 14.04.2023 року окружною прокуратурою начальнику Державної установи «Вінницька установа виконання покарань № 1» було внесено вказівку, в якій зазначено, що під час проведення перевірки за зверненням засудженого ОСОБА_1 встановлено факти недотримання вимог ст. 115 Кримінально-виконавчого кодексу України, Правил внутрішнього розпорядку установи виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 2823/5 від 28.08.2018 року, ст. 22 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».

Зокрема, під час огляду камерного приміщення прокурором встановлено, що в порушення вимог ст. 22 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» камера та санвузол знаходяться в незадовільному стані, підлога потребує фарбування, а стіни побілки, ремонтних робіт.

До того ж, в порушення вимог ч. 1 ст. 51, ч. 1 ст. 52 Кодексу цивільного захисту України, положень Правил пожежної безпеки в Україні, у камерному приміщенні використовуються подовжувачі неналежної якості, з слідами кіптяви, що може призвести до виникнення замикання та пожежі.

Також в порушення норм забезпечення меблями, інвентарем і предметами господарчого призначення виправної колонії максимального рівня безпеки, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 27.07.2012 року, камерне приміщення не обладнано лавою на довжину стола, шафою особистою підставкою під бак для питної води, санвузлом (відгородженим), унітазом, змивним бачком.

В порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 1 ст. 115 Кримінально-виконавчого кодексу України, ст. 22 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», камерне приміщення не облаштоване належним чином, оскільки кабіна з чашею Генуя не має дверей, проглядається через оглядове вічко, не відділена від житлової зони, що в свою чергу принижує людську гідність засудженого».

З подання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 25.04.2023 року, ОСОБА_1 відбував покарання у камерному приміщенні № 133 , облаштованому для 2 засуджених із жилою площею 7, 9 кв.м. при нормі не менше 4 кв.м. на особу та недотриманням вимог ст. 115 КВК України.

Позивач до цього часу відбуває покарання у камерному приміщенні № 133 в умовах, що принижують його людську гідність, кабіна з чашею Генуя не має дверей, проглядається через оглядове вічко, не відділена від житлової зони, камерне приміщення не обладнано лавою на довжину стола, шафою особистою підставкою під бак для питної води, санвузлом (відгородженим), унітазом, змивним бачком.

У зв`язку з триманням позивача в ДУ «ВУВП (№1)» в період з 08 червня 2023 року по 09 червня 2023 року у умовах, що принижують його гідність (порушення законних прав на забезпечення належних житлово-побутових умов у камерному приміщенні) та у зв`язку з поводженням, що порушує ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи характер правопорушення, тривалість та глибину моральних страждань, яких він зазнав, позивач визначив розмір заподіяної йому моральної шкоди - 100 грн.

Зазначаючи правовою підставою позову ч. 1 ст. 28, ч.3 ст. 63 Конституції України, положення Кримінально-виконавчого кодексу України, Європейську конвенцією про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність поводженню чи покаранню, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 23, 1167, 1173 ЦК України, позивач ОСОБА_1 просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку на свою користь моральну шкоду в розмірі 100 грн., що завдана за період з 08.06.2023 року по 09.06.2023 року.

Судом вчинені наступні процесуальні дії.

Ухвалою суду від 11.03.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху.

Ухвалами суду від 15.03.2024 року було звільнено позивача від сплати судового збору при подачі позову та відкрито спрощене позовне провадження у даній справі, яка розглядається без виклику учасників.

02.04.2024 року судом зареєстровано відзив на позовну заяву, що надійшов з Державної казначейської служби України. Представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову, оскільки позивач не навів жодної з підстав, передбаченої ч. 2 ст. 1167 ЦК України, для відшкодування моральної шкоди. Також позивач не навів будь-яких переконливих доказів, які б вказували на те, що у зв`язку з триманням його в установі виконання покарань він дійсно зазнав моральної шкоди, що мало негативний вплив і спричинило негативні емоції та страждання. Зауважив, що державні

органи, як юридичні особи, несуть відповідальність за своїми договірними зобов`язаннями коштами, які є в її розпорядженні. Державна казначейська служба України не є органом, що порушив права та інтереси позивача і не відповідає за зобов`язаннями інших органів державної влади.

27.03.2024 року представник ДУ «ВУВП (№1)» отримав позовну заяву з додатками, ухвалу про відкриття провадження у справі, проте відзиву на позовну заяву не надав.

10.04.2024 року судом зареєстровано відповідь на відзив, в якій представник позивача - адвокат Кравчук М.О. заперечив обставини, викладені у відзиві і зазначив, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків та орган Державної казначейської служби України. Саме казначейська служба здійснює списання коштів з державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Крім того, наголошував, що стягнення моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями, бездіяльністю органів державної влади, має на меті як компенсацію потерпілому завданих збитків, так і запобігання вчинених суб`єктом владних повноважень такого у майбутньому, зокрема шляхом здійснення превентивних заходів для удосконалення виконання своїх функцій, спрямованих на інтереси людини. Крім того наголосив, що будь-яка компенсація моральної шкоди не є і не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Заперечень на відповідь на відзив представники відповідача не надали.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Частиною 3 статті 63 Конституції України визначено, що засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.

Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню (частина 1 статті 28 Конституції України).

Відповідно до статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими. Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов`язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.

Згідно зі статтею З КВК України до засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України. Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 7 КВК України держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку. Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду. Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.

За змістом частини першої статті 8 КВК України засуджені мають право, зокрема, на гуманне ставлення до них та на повагу їх людської гідності; засуджені не повинні підлягати жорстокому, нелюдському або такому, що принижує їх гідність, поводженню; на належне матеріально-побутове забезпечення у порядку, встановленому цим Законом та нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Частиною третьою статті 107 КВК України визначено, що засуджені зобов`язані дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами.

Згідно ч. 1 ст. 115 КВК України, особам, які відбувають покарання у виправних і виховних колоніях, створюються необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Засуджені, як правило, тримаються в приміщеннях блочного типу. Норма жилої площі на одного засудженого не може бути менш як чотири квадратні метри, а у лікувальних закладах при виправних колоніях, у виправних колоніях, призначених для тримання і лікування хворих на туберкульоз, у стаціонарі - п`яти квадратних метрів.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до статей 55, 56 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

В судовому засіданні встановлено, що засуджений до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відбуває покарання в ДУ «Вінницька установа виконання покарань (№1)» з 02.06.2010 року по даний час.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що під час його утримання в ДУ «ВУВП (№1)» були порушені його права, зокрема, на забезпечення належних житлово-побутових умов у камерному приміщенні. В зв`язку з цим він неодноразово звертався до адміністрації установи, Вінницької окружної та обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, Міністерства юстиції України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Листом від 29.12.2023 року Вінницька окружна прокуратура на звернення позивача від 08.12.2023, від 21.12.2023 року повідомила, що з питань умов тримання засуджених у Вінницькій УВП № 1 окружною прокуратурою систематично проводяться перевірки та вносяться відповідні документи прокурорського реагування, попередня така вказівка була внесена 30.10.2023 року. Однією із проблем по усуненню деяких порушень законодавства в діяльності Вінницької УВП № 1 є відсутність належного державного фінансування установи для проведення певного виду ремонтних робіт в камерних та інших приміщеннях установи, зокрема, в умовах воєнного стану та з урахуванням конструктивних особливостей будівель установи (а.с. 17).

З питань незадовільних умов утримання окремих засуджених до довічного позбавлення волі в камерних приміщеннях окружною прокуратурою 20.12.2023 року внесено відповідну вказівку начальнику Вінницької УВП №1.

25.04.2023 року Уповноважений ВРУ з прав людини звернувся до міністра юстиції із поданням щодо вжиття заходів, спрямованих на недопущення у подальшому порушень прав ОСОБА_1 на належні умови утримання в ДУ «ВУВП №1», неухильне дотримання вимог ст. 115 КВК України під час розміщення та утримання засуджених до довічного позбавлення волі в ДУ «ВУВП №1», невідкладного перегляду планового наповнення ДУ «ВУВП №1» та приведення його у відповідність до вимог ч. 1 ст. 115 КВК України, забезпечення неухильного додержання вимог ст.ст. 53, 64, 115 КВК України Департаментом з питань виконання кримінальних покарань МЮУ під час затвердження наказів про встановлення та зміни наповнення установ виконання покарань (а.с. 24-25).

Листом від 25.05.2023 року Міністерство юстиції України повідомило Уповноваженого ВРУ з прав людини щодо порушення прав засудженого ОСОБА_1 на належні умови тримання в ДУ «Вінницька УВП №1», зокрема, що засуджений до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 з 27.01.2022 року тримається один в камері загальною площею 7,9 кв.м, що відповідає нормі житлової площі на 1 засудженого згідно з вимогами ст.ст. 8, 64, 115, 107, 151 КВК України. Матеріально-побутові умови тримання засудженого ОСОБА_1 в установі задовільні. У камері, де він перебуває, встановлені радіатори опалення, розетка з електричним струмом,освітлення, всі комунікації знаходяться у справному стані, стіни та стеля пофарбовані водним розчином вапна, панелі пофарбовані емаллю (а.с. 22).

В листі, крім іншого, зауважено, що враховуючи особливість установ виконання покарань, в яких функціонують сектори для засуджених до довічного позбавлення волі, а також архітектурні особливості приміщень, відсутність достатнього фінансування для проведення необхідних робіт з реконструкції камер, забезпечити їх розміщення з дотриманням вимог ст. 115 КВК України на цей час неможливо. Після завершення воєнного стану, проведення стабілізаційних заходів та фінансування із загального фонду державного бюджету буде вжито системних заходів для забезпечення норм житлової площі відповідно до Європейських стандартів з дотриманням прав засуджених та осіб, взятих під варту.

Між іншим, в листі вказано, що інфраструктура тюремної системи і до війни не відповідала міжнародним стандартам, а умови тримання, зокрема, в багатьох установах виконання покарань не задовольняють базові потреби засуджених та прирівнюються Європейським судом з прав людини до катувань. Вирішення ключових проблем в системі виконання покарань залежить від прийняття законопроектів, забезпечення фінансування будівництва та відновлення інфраструктури. Зокрема, зауважено, що стан дотримання прав засуджених в установах виконання покарань перебуває на постійному контролі Міністерства юстиції України (а.с. 22).

Разом з тим, з приводу звернення ОСОБА_1 щодо умов його утримання Уповноважений ВРУ з прав людини звернувся до міністра юстиції листом від 19.07.2023 року, в якому, зокрема, повідомив: «Згідно з отриманими з Вінницької окружної прокуратури матеріалами перевірки, 14.04.2023 року прокуратурою внесено начальнику Вінницької УВП №1 вказівку про те, що під час проведення перевірки за зверненням засудженого ОСОБА_1 встановлено факти недотримання вимог ст. 115 КВК України, Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом МЮУ № 2823/5 від 29.08.2018 року, ст. 22 ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (а.с. 21).

Зокрема, під час огляду камерного приміщення прокурором встановлено, що в порушення вимог ст. 22 ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» , камера та санвузол знаходяться в незадовільному стані, підлога потребує фарбування, а стіни побілки, ремонтних робіт. До того ж в порушення вимог ч. 1 ст. 51, ч. 1 ст. 52 Кодексу цивільного захисту України, положень Правил пожежної безпеки в Україні, у камерному приміщенні використовуються подовжувачі неналежної якості, з слідами кіптяви, що може призвести до виникнення замикання та пожежі.

Також у порушення норм забезпечення меблями, інвентарем і предметами господарчого призначення виправної колонії максимального рівня безпеки, затверджених Наказом МЮУ від 27.07.2012 року № 1118/5, камерне приміщення не обладнане лавою на довжину стола, шафою особистою, підставкою під бак для питної води, баком для питної води ємністю 15 літрів з водорозбірним краном, санвузлом (відгородженим), ванною для миття ніг (для чоловіків), килимком гумовим, унітазом, змивним бачком.

Більше того, в порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 1 ст. 115 КВК України, ст. 22 ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» у камерному приміщенні санвузол не обладнано належним чином, оскільки кабіна з чашею Генуя не має дверей, проглядається через оглядове вічко, не відділена від житлової зони, що в свою чергу принижує людську гідність засудженого.» (а.с. 21).

Зазначеним листом вказано, що Міністерством юстиції України у відповідь на подання Уповноваженого від 25.04.2023 року надано недостовірну інформацію.

Крім того, вказаним листом, зокрема, запропоновано ініціювати та провести службову перевірку за фактом надання неправдивої інформації у відповідь на подання від 25.04.2023 року, взяти на особистий контроль стан вжиття заходів, спрямованих на недопущення у подальшому порушень прав ОСОБА_1 на належні умови утримання в Державній установі «Вінницька установа виконання покарань №1»; про вжиті заходи пропонувалось повідомити у місячний строку.

Отже, перевіркою Вінницької окружної прокуратури за зверненням ОСОБА_1 встановлено, що житлово-побутові та санітарно-гігієнічні умови утримання засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 , який утримується камерному приміщенні № 133 ДУ «Вінницька УВП (1)» не відповідають встановленим стандартам як міжнародного, так і національного законодавства.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Разом з тим, спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, або їх посадовою чи службовою особою, визначені ст.ст. 1173, 1174 ЦК України.

Так, відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

В постанові від 07 червня 2022 року у справі № 570/2918/20 (провадження № 61-90991св21), в якій спірні правовідносини були подібними (особа, засуджена до довічного позбавлення волі, пред`явила позов до ДУ «Городищенська ВК» про відшкодування моральної шкоди, завданої неналежними умовами її утримання у виправній установі), Верховним Судом викладені такі правові висновки.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.

Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії чи бездіяльності цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. І довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб`єкта такої відповідальності.

Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, інші докази (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19).

Позивач ОСОБА_1 надав суду докази щодо житлово-побутових умов перебування у камерному приміщенні, проте позивач не надав належних доказів протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності ДУ «Вінницька установа виконання покарань (№1)» або її посадових чи службових осіб, що є необхідним для застосування норм статей 23, 1173, 1174 ЦК України і встановлення всіх складових цивільно-правової відповідальності саме цієї установи, а не іншого органу державної влади чи його посадових осіб.

Листи, звернення, переписка між ОСОБА_1 , Вінницькою окружною прокуратурою, Міністерством юстиції України, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини підтверджують вжиття необхідних заходів щодо недопущення порушення прав засудженого, проте не є належними і допустимими доказами в розумінні ст.ст. 77, 78 ЦПК України протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності відповідача.

Згідно ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст. 77 ЦПК України). Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 81 ЦПК України).

Враховуючи наведені обставини і норми закону, а також те, що позивач не довів позовних вимог, в задоволенні позову ОСОБА_1 до ДУ «Вінницька установа виконання покарань (№1)», Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди слід відмовити.

На підставі ст. 141 ЦПК України судовий збір залишити за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 23, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 5, 10, 12, 76-82, 89, 263-265 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

в задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№ 1)», Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Судовий збір залишити за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржене. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до вимог 354, 355 ЦПК України.

Повне судове рішення складене 06.05.2024 року.

Суддя: