Постанова

від 15.08.2024 по справі 127/7554/24

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/7554/24

Провадження № 22-ц/801/1473/2024

Категорія: 44

Головуючий у суді 1-ї інстанції Вохмінова О. С.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2024 рокуСправа № 127/7554/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів: Сала Т. Б., Шемети Т. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№ 1)», Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Кравчука Михайла Олександровича на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 06 травня 2024 року у м. Вінниці суддею цього суду ОСОБА_2 , дата складання його повного тексту відповідає даті його ухвалення,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2024 року до суду подано позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи «Вінницька установа виконання покарань № 1» (далі - установа, ДУ «ВУВП (№1)»), Державної казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди, яку мотивовано тим, що на підставі вироку Піщанського районного суду Вінницької області від 21.12.2011 року позивач засуджений до довічного позбавлення волі, а з 02.06.2010 року він відбуває покарання в установі, де були порушені його права на забезпечення належними житлово-побутовими умовами у камерному приміщенні.

Згідно листа Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 19.02.2023 року установлено, що: «Згідно з отриманими з Вінницької окружної прокуратури матеріалами перевірки за зверненнями ОСОБА_1 , 14.04.2023 року окружною прокуратурою начальнику Державної установи «Вінницька установа виконання покарань № 1» було внесено вказівку, в якій зазначено, що під час проведення перевірки за зверненням засудженого ОСОБА_1 встановлено факти недотримання вимог ст. 115 Кримінально-виконавчого кодексу України, Правил внутрішнього розпорядку установи виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 2823/5 від 28.08.2018 року, ст. 22 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».

Зокрема, під час огляду камерного приміщення прокурором встановлено, що в порушення вимог ст. 22 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» камера та санвузол знаходяться в незадовільному стані, підлога потребує фарбування, а стіни побілки, ремонтних робіт.

До того ж, в порушення вимог ч. 1 ст. 51, ч. 1 ст. 52 Кодексу цивільного захисту України, положень Правил пожежної безпеки в Україні, у камерному приміщенні використовуються подовжувачі неналежної якості, з слідами кіптяви, що може призвести до виникнення замикання та пожежі.

Також в порушення норм забезпечення меблями, інвентарем і предметами господарчого призначення виправної колонії максимального рівня безпеки, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 27.07.2012 року, камерне приміщення не обладнано лавою на довжину стола, шафою особистою підставкою під бак для питної води, санвузлом (відгородженим), унітазом, змивним бачком.

В порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 1 ст. 115 Кримінально-виконавчого кодексу України, ст. 22 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», камерне приміщення не облаштоване належним чином, оскільки кабіна з чашею Генуя не має дверей, проглядається через оглядове вічко, не відділена від житлової зони, що в свою чергу принижує людську гідність засудженого».

З подання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 25.04.2023 року вбачається, що ОСОБА_1 відбував покарання у камерному приміщенні № 133, облаштованому для 2 засуджених із жилою площею 7, 9 кв.м. при нормі не менше 4 кв.м. на особу та недотриманням вимог ст. 115 КВК України.

Позивач до цього часу відбуває покарання у камерному приміщенні № 133 в умовах, що принижують його людську гідність, кабіна з чашею Генуя не має дверей, проглядається через оглядове вічко, не відділена від житлової зони, камерне приміщення не обладнано лавою на довжину стола, шафою особистою підставкою під бак для питної води, санвузлом (відгородженим), унітазом, змивним бачком.

У зв`язку з триманням позивача в ДУ «ВУВП (№1)» в період з 08 червня 2023 року по 09 червня 2023 року у умовах, що принижують його гідність (порушення законних прав на забезпечення належних житлово-побутових умов у камерному приміщенні) та у зв`язку з поводженням, що порушує ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи характер правопорушення, тривалість та глибину моральних страждань, яких він зазнав, позивач визначив розмір заподіяної йому моральної шкоди у 100 грн.

Посилаючись на положення ч. 1 ст. 28, ч.3 ст. 63 Конституції України, Кримінально-виконавчого кодексу України, Європейську конвенцією про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність поводженню чи покаранню, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 23, 1167, 1173 ЦК України, позивач просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь моральну шкоду в розмірі 100 грн., що завдана за період з 08.06.2023 року по 09.06.2023 року.

06 травня 2024 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, представник ОСОБА_1 адвокат Кравчук М.О. подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невірне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову. Хоча апелянт послався на наявність вказаних підстав для скасування оскаржуваного рішення, однак у чому конкретно вони полягають не зазначив, обмежившись лише цитуванням ряду норм матеріального права, рішень ЄСПЛ та Верховного Суду.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з таких підстав.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що засуджений до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відбуває покарання в ДУ «Вінницька установа виконання покарань (№1)» з 02.06.2010 року по даний час.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що під час його утримання в ДУ «ВУВП (№1)» були порушені його права, зокрема, на забезпечення належних житлово-побутових умов у камерному приміщенні. В зв`язку з цим він неодноразово звертався до адміністрації установи, Вінницької окружної та обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, Міністерства юстиції України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Листом від 29.12.2023 року Вінницька окружна прокуратура на звернення позивача від 08.12.2023, від 21.12.2023 року повідомила, що з питань умов тримання засуджених у Вінницькій УВП № 1 окружною прокуратурою систематично проводяться перевірки та вносяться відповідні документи прокурорського реагування, попередня така вказівка була внесена 30.10.2023 року. Однією із проблем по усуненню деяких порушень законодавства в діяльності Вінницької УВП № 1 є відсутність належного державного фінансування установи для проведення певного виду ремонтних робіт в камерних та інших приміщеннях установи, зокрема, в умовах воєнного стану та з урахуванням конструктивних особливостей будівель установи (а.с. 17).

З питань незадовільних умов утримання окремих засуджених до довічного позбавлення волі в камерних приміщеннях окружною прокуратурою 20.12.2023 року внесено відповідну вказівку начальнику Вінницької УВП №1.

25.04.2023 року Уповноважений ВРУ з прав людини звернувся до міністра юстиції із поданням щодо вжиття заходів, спрямованих на недопущення у подальшому порушень прав ОСОБА_1 на належні умови утримання в ДУ «ВУВП №1», неухильне дотримання вимог ст. 115 КВК України під час розміщення та утримання засуджених до довічного позбавлення волі в ДУ «ВУВП №1», невідкладного перегляду планового наповнення ДУ «ВУВП №1» та приведення його у відповідність до вимог ч. 1 ст. 115 КВК України, забезпечення неухильного додержання вимог ст.ст. 53, 64, 115 КВК України Департаментом з питань виконання кримінальних покарань МЮУ під час затвердження наказів про встановлення та зміни наповнення установ виконання покарань (а.с. 24-25).

Листом від 25.05.2023 року Міністерство юстиції України повідомило Уповноваженого ВРУ з прав людини щодо порушення прав засудженого ОСОБА_1 на належні умови тримання в ДУ «Вінницька УВП №1», зокрема, що засуджений до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 з 27.01.2022 року тримається один в камері загальною площею 7,9 кв.м, що відповідає нормі житлової площі на 1 засудженого згідно з вимогами ст.ст. 8, 64, 115, 107, 151 КВК України. Матеріально-побутові умови тримання засудженого ОСОБА_1 в установі задовільні. У камері, де він перебуває, встановлені радіатори опалення, розетка з електричним струмом,освітлення, всі комунікації знаходяться у справному стані, стіни та стеля пофарбовані водним розчином вапна, панелі пофарбовані емаллю (а.с. 22).

В листі, крім іншого, зауважено, що враховуючи особливість установ виконання покарань, в яких функціонують сектори для засуджених до довічного позбавлення волі, а також архітектурні особливості приміщень, відсутність достатнього фінансування для проведення необхідних робіт з реконструкції камер, забезпечити їх розміщення з дотриманням вимог ст. 115 КВК України на цей час неможливо. Після завершення воєнного стану, проведення стабілізаційних заходів та фінансування із загального фонду державного бюджету буде вжито системних заходів для забезпечення норм житлової площі відповідно до Європейських стандартів з дотриманням прав засуджених та осіб, взятих під варту.

Серед іншого в листі вказано, що інфраструктура тюремної системи і до війни не відповідала міжнародним стандартам, а умови тримання, зокрема, в багатьох установах виконання покарань не задовольняють базові потреби засуджених та прирівнюються Європейським судом з прав людини до катувань. Вирішення ключових проблем в системі виконання покарань залежить від прийняття законопроектів, забезпечення фінансування будівництва та відновлення інфраструктури. Зокрема, зауважено, що стан дотримання прав засуджених в установах виконання покарань перебуває на постійному контролі Міністерства юстиції України (а.с. 22).

Разом з тим, з приводу звернення ОСОБА_1 щодо умов його утримання Уповноважений ВРУ з прав людини звернувся до міністра юстиції листом від 19.07.2023 року, в якому, зокрема, повідомив: «Згідно з отриманими з Вінницької окружної прокуратури матеріалами перевірки, 14.04.2023 року прокуратурою внесено начальнику Вінницької УВП №1 вказівку про те, що під час проведення перевірки за зверненням засудженого ОСОБА_1 встановлено факти недотримання вимог ст. 115 КВК України, Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом МЮУ № 2823/5 від 29.08.2018 року, ст. 22 ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (а.с. 21).

Зокрема, під час огляду камерного приміщення прокурором встановлено, що в порушення вимог ст. 22 ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» , камера та санвузол знаходяться в незадовільному стані, підлога потребує фарбування, а стіни побілки, ремонтних робіт. До того ж в порушення вимог ч. 1 ст. 51, ч. 1 ст. 52 Кодексу цивільного захисту України, положень Правил пожежної безпеки в Україні, у камерному приміщенні використовуються подовжувачі неналежної якості, з слідами кіптяви, що може призвести до виникнення замикання та пожежі.

Також у порушення норм забезпечення меблями, інвентарем і предметами господарчого призначення виправної колонії максимального рівня безпеки, затверджених Наказом МЮУ від 27.07.2012 року № 1118/5, камерне приміщення не обладнане лавою на довжину стола, шафою особистою, підставкою під бак для питної води, баком для питної води ємністю 15 літрів з водорозбірним краном, санвузлом (відгородженим), ванною для миття ніг (для чоловіків), килимком гумовим, унітазом, змивним бачком.

Більше того, в порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 1 ст. 115 КВК України, ст. 22 ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» у камерному приміщенні санвузол не обладнано належним чином, оскільки кабіна з чашею Генуя не має дверей, проглядається через оглядове вічко, не відділена від житлової зони, що в свою чергу принижує людську гідність засудженого.» (а.с. 21).

У зазначеному листі вказано, що Міністерством юстиції України у відповідь на подання Уповноваженого від 25.04.2023 року надано недостовірну інформацію та запропоновано ініціювати та провести службову перевірку за фактом надання неправдивої інформації у відповідь на подання від 25.04.2023 року, взяти на особистий контроль стан вжиття заходів, спрямованих на недопущення у подальшому порушень прав ОСОБА_1 на належні умови утримання в Державній установі «Вінницька установа виконання покарань №1»; про вжиті заходи пропонувалось повідомити у місячний строку.

Отже, перевіркою Вінницької окружної прокуратури за зверненням ОСОБА_1 встановлено, що житлово-побутові та санітарно-гігієнічні умови утримання засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 , який утримується камерному приміщенні № 133 ДУ «Вінницька УВП (1)» не відповідають встановленим стандартам як міжнародного, так і національного законодавства.

Частиною 3 статті 63 Конституції України визначено, що засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.

Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню (частина 1 статті 28 Конституції України).

Відповідно до статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими. Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов`язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.

Згідно зі статтею З КВК України до засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України. Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 7 КВК України держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку. Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду. Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.

За змістом частини першої статті 8 КВК України засуджені мають право, зокрема, на гуманне ставлення до них та на повагу їх людської гідності; засуджені не повинні підлягати жорстокому, нелюдському або такому, що принижує їх гідність, поводженню; на належне матеріально-побутове забезпечення у порядку, встановленому цим Законом та нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Частиною третьою статті 107 КВК України визначено, що засуджені зобов`язані дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами.

Згідно ч. 1 ст. 115 КВК України, особам, які відбувають покарання у виправних і виховних колоніях, створюються необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Засуджені, як правило, тримаються в приміщеннях блочного типу. Норма жилої площі на одного засудженого не може бути менш як чотири квадратні метри, а у лікувальних закладах при виправних колоніях, у виправних колоніях, призначених для тримання і лікування хворих на туберкульоз, у стаціонарі - п`яти квадратних метрів.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до статей 55, 56 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Разом з тим, спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, або їх посадовою чи службовою особою, визначені ст.ст. 1173, 1174 ЦК України.

Так, відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

В постанові від 07 червня 2022 року у справі № 570/2918/20 (провадження № 61-90991св21), в якій спірні правовідносини були подібними ( засуджена до довічного позбавлення волі особа пред`явила позов до ДУ «Городищенська ВК» про відшкодування моральної шкоди, завданої неналежними умовами її утримання у виправній установі), Верховним Судом зроблені такі правові висновки.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.

Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії чи бездіяльності цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. І довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб`єкта такої відповідальності.

Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, інші докази (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

ОСОБА_1 надав суду докази щодо житлово-побутових умов перебування у камерному приміщенні, проте позивач не надав належних доказів протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності ДУ «Вінницька установа виконання покарань (№1)» або її посадових чи службових осіб, що є необхідним для застосування норм статей 23, 1173, 1174 ЦК України і встановлення всіх складових цивільно-правової відповідальності саме цієї установи, а не іншого органу державної влади чи його посадових осіб.

Листи, звернення, переписка між ОСОБА_1 , Вінницькою окружною прокуратурою, Міністерством юстиції України, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини підтверджують вжиття необхідних заходів щодо недопущення порушення прав засудженого, проте не є належними і допустимими доказами в розумінні ст.ст. 77, 78 ЦПК України протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності установи.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст. 77 ЦПК України). Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 81 ЦПК України).

Встановивши вказані вище обставини справи, суд першої інстанції, керуючись наведеними нормами матеріального та процесуального права, врахувавши факти, що мають бути встановлені судом при розгляді такої категорії справ, дійшов вірних висновків, що позивач не довів позовних вимог, а тому обґрунтовано відмовив йому в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги про наявність таких підстав для скасування оскаржуваного рішення як неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невірне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права не можна визнати обґрунтованими, оскільки у чому конкретно вони полягають апелянт не зазначив, обмежившись лише цитуванням ряду норм матеріального права, рішень ЄСПЛ та Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, тому відповідно до положень ст.375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кравчука Михайла Олександровича залишити без задоволення, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 травня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді: Т. Б. Сало

Т. М. Шемета