Постанова

від 24.04.2024 по справі 905/1540/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2024 року м. Харків Справа № 905/1540/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О. , суддя Пуль О.А.

за участю секретаря Андерс О.К

за участю учасників справи:

від позивача - не з`явився;

від відповідача - Воронкова В.О., ордер ВН 1312962 від 15.12.2023 ;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр з будівництва та ремонту колії" (вх. № 612 Д/2-5) на рішення Господарського суду Донецької області від 19.02.2024 (ухвалене у приміщенні Господарського суду Донецької області суддею Левшиною Г.В., повний текст складено 19.02.2024) у справі № 905/1540/23

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця", м.Київ в особі філії "Центр з будівництва та ремонту колії", м.Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Топоблпаливо", м.Костянтинівка Донецької області

про стягнення штрафу в сумі 663674,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр з будівництва та ремонту колії" звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Топоблпаливо" про стягнення штрафу в сумі 663674 грн. за порушення умов договору поставки від 16.07.2021 №ЦБРК-21-95.

Позов обґрунтовано невиконанням відповідачем обов`язків за договором поставки від 16.07.2021 №ЦБРК-21-95 щодо поставки позивачу за його заявкою від 08.11.2021 вих. № ЦБРК-18/580 товару на загальну суму 3318370 грн. та застосуванням у зв`язку з цим до нього передбаченої пунктом 8.3.1. Договору відповідальності за не поставку товару у вигляді штрафу в розмірі 20 % від вартості непоставленого товару .

Рішенням Господарського суду Донецької області від 19.02.2024 у справі № 905/1540/23 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Топоблпаливо" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" штраф у сумі 100000,00 грн. та судовий збір в сумі 9955,11 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

В обґрунтування рішення суд послався на доведеність факту порушення відповідачем умов договору поставки від 16.07.2021 №ЦБРК-21-95, на яке послався позивач, та правомірність нарахування за таке порушення спірної суми штрафу згідно з пунктом 8.3.1. Договору, а також на можливість часткового задоволення заяви відповідача про зменшення заявленої до стягнення суми неустойки через наявність виняткових обставин, які відповідно до стетті 233 Господарського кодексу України та ч. 3 статті 551 Цивільного кодексу України є підставою для застосування судом дискреційних повноважень на зменшення розміру штрафу до 100000,00 грн.

При цьому, в обгрунутвання висновку про наявність виняткових обставин для зменшення спірної суми неустойки суд врахував в сукупності те, що: в забезпечення виконання договору, згідно з пунктом 13.1, постачальник надав покупцю безвідкличну безумовну банківську гарантію у розмірі 173693,50 грн., що становить 5% від вартості даного договору та позивач отримав від банку відповідну сплату у сумі 173693,50 грн., що підтверджується платіжним дорученням №79025 від 09.12.2021; листом від 15.09.2021 відповідачем було повідомлено покупця про те, що постачальник не в змозі здійснити вчасно поставку вугілля в повному обсязі, у зв?язку з відсутністю на ринку України вугільної продукції марки ДГ (13-100) внаслідок Указу Президента України №452/2021 від 28.08.2021, та, одночасно, відповідач все ж таки вживав заходів для недопущення господарського правопорушення, про що свідчить, зокрема, поставка позивачеві вугілля у загальному розмірі 50 тонн, що підтверджується актами приймання-передачі товару від 08.10.2021 на суму 78123,20 грн. та від 13.10.2021 на суму 77376,80 грн.; відсутність у позивача шкоди або прямих збитків внаслідок не належного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, а, отже, за вищевказаних обставин, стягнення штрафу у заявленому розмірі виглядає саме як застосування каральних санкцій; стягнення всієї заявленої суми штрафних санкцій за наявності економічного спаду в період збройної агресії може негативно вплинути на діяльність відповідача та лягти непомірним фінансовим тягарем, що не відповідає справедливості та пропорційності у господарських відносинах між сторонами. Застосування значного розміру штрафних санкцій не може бути підставою для матеріального збагачення іншої сторони за її рахунок.

Разом з цим суд відхилив заперечення позивача на заяву відповідача про зменшення штрафу, в обґрунтування яких він послався на те, що за своєю правовою природою гарантія має автономний (незалежний) характер від основного зобов?язання та відповідно не залежить від обставин припинення основного зобов`язання, у зв`язку з цим виплата гарантом суми, на яку видано гарантію, не усуває фанту допущеного порушення зобов?язання та не позбавляє кредитора права на задоволення своїх вимог за рахунок гарантії, тоді як неналежне виконання зі сторони ТОВ "Топоблпаливо" своїх зобов`язань за договором спричинило збій у нормальній роботі позивача - АТ "Укрзалізниця", який в умовах воєнного стану має особливе значення та виняткову роль для України, пославшись на те, що позивачем не заявлено вимоги про виконання відповідачем основного зобов`язання, а позовними вимогами є лише стягнення з відповідача неустойки у вигляді штрафу, який за своєю суттю є господарською санкцією, яка, згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19), має бути спрямована передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника, та не може розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Позивач подав на зазначене рішення до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на нез`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить це рішення скасувати в частині відмови в позові та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.

В обгрунутвання апеляційної скарги позивач послався на необґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо наявності виняткових обставин для зменшення судом на підставі ст 233 Господарського кодексу України та ч. 3 статті 551 Цивільного кодексу України спірної суми штрафу, з огляду на те, що суд визнав позовні вимоги обґрунтованими, на момент виконання умов Договору відповідачем не було надано жодних підтверджуючих документів щодо неможливості поставки товару та сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір, за своєю правовою природою гарантія має автономний (незалежний) характер від основного зобов?язання та відповідно не залежить від обставин припинення основного зобов`язання, у зв`язку з цим виплата гарантом суми, на яку видано гарантію, не усуває факту допущеного порушення зобов?язання та не позбавляє кредитора права на задоволення своїх вимог за рахунок гарантії, тоді як неналежне виконання зі сторони ТОВ "Топоблпаливо" своїх зобов`язань за договором спричинило збій у нормальній роботі позивача який в умовах воєнного стану має особливе значення та виняткову роль для України.

При цьому позивач зауважив, що з початку повномасштабної агресії російськой федерації вантажні перевезення, які є ключовим джерелом прибутку АТ «Укрзалізниця», скоротилися на 65%, внаслідок обстрілів було зруйновано майже 6300 км. колій та 5616 одиниць майна, що призвело до втрат доходів в сумі 3,30 млрд. грн., а внаслідок знецінення курсу національної валюти втрати курсових різниць фінансові втрати Товариства становлять 2,72 млрд. грн.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача - Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр з будівництва та ремонту колії" (вх. № 612 Д/2-5) на рішення Господарського суду Донецької області від 19.02.2024 у справі № 905/1540/23 та призначено її до розгляду з повідомленням сторін на 24.04.2024 о 12:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 104.

01.04.2024 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 4618 ), згідно з яким він просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення -без змін .

22.04.2024 від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача, який приймав участь в судовому засіданні в режимі відео конференції з використанням власних технічних засобів, проти доводів апеляційної скарги заперечив, з підстав, наведених у відзиві на неї.

З огляду на заяву позивача про розгляд справи за його відсутності, викладення ним своєї правової позиції в апеляційній скарзі, враховуючи, що відповідно до ч. ч. 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, справа розглядається за відсутності зазначеного учасника

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представника відповідача, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає,зважаючи на таке.

26.07.2021 між Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі філії "Центр з будівництва та ремонту колії" (далі - покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Топоблпаливо" (далі - постачальник, відповідач) укладено договір поставки №ЦБРК-21-95 (далі - договір), згідно з п.1.1 якого постачальник зобов`язується у 2021 році поставити і передати у власність покупцю певну продукцію, далі товар, відповідно до специфікації №1 (додаток №1), а покупець зобов`язується прийняти і оплатити цей товар на умовах даного договору.

Найменування товару: вугілля кам`яне марки ДГ (13-00) (п.1.2 договору).

Пунктом 3.2 договору сторони погодили, що загальна сума договору становить 3473870,00 грн. без ПДВ, згідно з абзацом 1 пункту 45 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України.

Оплата за поставлений товар здійснюється покупцем у безготівковій формі у відповідності до рахунку-фактури на дану партію товару. Термін оплати - не менше 45 банківських днів з дати підписання акту приймання-передачі поставленої партії товару. Датою оплати вважається дата відправлення коштів покупцем за банківськими реквізитами постачальника (п.п.4.1-4.3 договору).

У відповідності до п.5.1 договору постачальник здійснює поставку товару за власний рахунок на умовах DDP/FCA (відповідно до вимог "ІНКОТЕРМС" у редакції 2010 року) автомобільним або залізничним транспортом, згідно заявки покупця з зазначеними в заявці реквізитами/залізничними реквізитами та кількістю товару до поставки, структурних підрозділів філії "Центр з будівництва та ремонту колій".

Поставка товару здійснюється постачальником за його рахунок та його транспортом на вказане місце постачання. Термін поставки не повинен перевищувати 15 робочих днів від дати отримання заявки на постачання покупця, підписаної уповноваженими представниками покупця. Відповідальність за достовірність інформації, яка вказується у заявці, несе покупець. Зі сторони покупця заявку підписують, з урахуванням вимог статуту покупця, щонайменше дві уповноваженні особи, з них директор філії (особа, що виконує обов`язки), заступник директора філії (особа, що виконує обов`язки) (п.5.2 договору).

За змістом п.5.3 договору заявка покупця на товар направляється ним на електронну адресу topoblpalivo@ukr.net та поштову адресу постачальника зазначену в даному договорі, повідомлення про вручення або вручається уповноваженому представнику постачальника під розпис.

Датою поставки товару вважається дата підписання покупцем видаткової накладної та акту приймання-передачі. Зі сторони покупця акт приймання-передачі підписують уповноважені особи структурних підрозділів, зазначених у п.5.1, відповідно до виданих довіреностей (п.5.6 договору).

Пунктом 8.3.1 договору сторони погодили, що за несвоєчасну поставку товару постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 20% від суми непоставленого в строк товару.

Постачальник до дати укладання договору зобов`язаний надати забезпечення виконання даного договору у вигляді банківської гарантії, у розмірі 173693,50 грн., що становить 5% від вартості даного договору. Надана постачальником у якості забезпечення виконання договору банківська гарантія повинна свідчити про безумовний та безвідкличний обов`язок банківської установи сплатити на користь покупця суму забезпечення у разі невиконання або неналежного виконання постачальником своїх зобов`язань за договором, при цьому в гарантії строк розгляду вимоги покупця повинен становити не більше 5-ти банківських днів з дати отримання такої вимоги (п.п.13.1-13.2 договору).

У відповідності до п.13.6 договору в разі порушення постачальником умов цього договору а саме: невиконання та/або неналежного виконання ним своїх зобов`язань за договором, в тому числі не постачання товару у термін встановлений п.5.2 договору, покупець вимагає стягнення забезпечення виконання договору та має право в односторонньому порядку розірвати даний договір, письмово повідомивши про це постачальника.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання та дає до 31 грудня 2021 року включно, а в частині розрахунків та гарантійних зобов`язань - до повного виконання їх сторонами (п.14.1 договору).

Додатком 1 до договору №ЦБРК-21-95 від 16.07.2021 є підписана сторонами специфікація №1 на загальну суму 3473870,00 грн., в якій сторони узгодили найменування товару, його кількість та ціну.

26.07.2021 сторони уклали додаткову угоду №1 до договору №ЦБРК-21-95 від 16.07.2021, якою внесли зміни до п.17 договору "Місцезнаходження та банківські реквізити сторін".

Договір з додатком №1 та додаткова угода до нього підписані повноважними представниками сторін без зауважень та скріплені печатками підприємств.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов пунктів 5.2 та 5.3 договору, позивачем 15.09.2021 направлено на адресу відповідача заявку №ЦБРК-18/477 на поставку вугілля кам?яного марки ДГ (13-100) виробництва ТОВ "Вуглепостач Транс" у кількості 1117 тонн на загальну суму 3473870,00 грн.

15.09.2021 постачальник повідомив покупця про те, що він не в змозі здійснити вчасно поставку товару в повному обсязі, у зв?язку з відсутністю на ринку України вугільної продукції марки ДГ (13-100) внаслідок Указу Президента України №452/2021 від 28.08.2021 року "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30.07.2021 року "Про заходи нейтралізації загрози в енергетичній сфері", відповідно до якого Кабінету Міністрів України доручено проведення низки заходів задля стабілізації ситуації у енергетичній сфері, а також отримання державними добувними підприємствами наказу профільного міністерства щодо прямої заборони відвантаження вугілля на комунально-побутові потреби та забезпечення вугіллям лише підприємства паливно-енергетичного комплексу. Окрім того, постачальником було зазначено, що в разі непогодження та однозначної вимоги виконання заявки у термін 15 робочих днів відповідно до п.5.2 договору, останній буде змушений наполягати на розірванні договору у зв`язку з неможливістю його виконання виходячи із форс-мажорних обставин, які склалися на ринку вугільної продукції в Україні.

01.10.2021 покупцем на адресу постачальника було направлено лист-заявку №ЦБРК-18/528 на поставку вугілля в розмірі 50 тонн на суму 155500,00 грн. Одночасно, покупець зазначив, що попередня заявка на поставку №ЦБРК-18/477 від 15.09.2021 вважається недійсною.

На виконання вимог заявки на поставку №ЦБРК-18/528 від 01.10.2021, постачальник поставив покупцю вугілля кам?яне марки ДГ (13-100) у загальному розмірі 50 тонн, що підтверджується актами приймання-передачі товару від 08.10.2021 на суму 78123,20 грн. та від 13.10.2021 на суму 77376,80 грн.

10.11.2021 покупцем на адресу постачальника було направлено лист-заявку №ЦБРК-18/580 від 08.11.2021 на поставку вугілля в розмірі 1067 тонн на суму 3318370,00 грн., що підтверджується поштовою накладною від 10.11.2021, описом вкладення у цінний лист та фіскальним чеком.

Як зазначає позивач, відповідач своїх обов`язків з поставки кам`яного вугілля не виконав, у зв`язку із чим 02.12.2021 позивач звернувся до АТ "Кристалбанк" з письмовою вимогою №ЦБРК-18/766 про сплату суми банківської гарантії. Зазначену вимогу банк задовольнив та сплатив позивачу банківську гарантію у сумі 173693,50 грн., що підтверджується платіжним дорученням №79025 від 09.12.2021.

Окрім того, 17.12.2021 позивачем було направлено на адресу відповідача претензію №ЦБРК-18/865, у якій покупець вимагав сплатити штрафні санкції, нараховані за неналежне виконання постачальником зобов`язань з поставки вугілля. Дана претензія була отримана відповідачем 30.12.2022, що підтверджується трекінгом поштових відправлень АТ "Укрпошта".

Оскільки відповідачем зазначена претензія була залишена без відповіді та задоволення, позивач звернувся із даним позовом до суду для захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновками господарського суду першої інстанції про часткове задоволення позову з огляду на наступне.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарськізобов`язання таорганізаційно-господарські зобов`язання.

Згідно зі статтею 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 174 Господарського кодексу України серед підстав виникнення господарських зобов`язань передбачено господарські договори.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексуУкраїни підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу Україн, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то вонопідлягаєвиконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За частиною першою статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша та друга статті 217 ГК України).

Згідно зі статтями 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов`язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов`язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

За змістом положень частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Оскільки, як зазначено вище, відповідач в порушення умов Договору, не поставив товар на суму 3318370 грн., позивачем правомірно застосовано передбачений пунктом 8.3.1. Договору за таке порушення штраф в розмірі 20% вартості непоставленого товару в сумі 663674 грн., стягнення якого з відповідача становить предмет позову у даній справі.

При цьому, здійснивши аналіз наявного в матеріалах справи листа відповідача від 15.09.2021, яким було повідомлено покупця про те, що постачальник не в змозі здійснити вчасно поставку товару за заявкою №ЦБРК-18/477 від 15.09.2021 в повному обсязі, у зв?язку з відсутністю на ринку України вугільної продукції марки ДГ (13-100) внаслідок Указу Президента України №452/2021 від 28.08.2021 року, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що з нього не вбачається обставин, які можуть бути підставою для звільнення від відповідальності, з огляду на наступне.

Відповідно до п.9.1. Договору жодна зі сторін не несе відповідальність за повне або часткове невиконання будь-яких умов у разі настання наступних обставин: повінь, пожежа, землетрус, катастрофа або інших, незалежних від сторін обставин, або ембарго, накладених державною владою на експорт або імпорт, якщо вони виникнуть після вступу даного договору в силу, прийняття нормативного акту, який унеможливлює виконання умов даного договору. Якщо будь-яка з вищевказаних обставин прямо вплине на своєчасність виконання умов, що передбачені даним договором, то вони будуть продовжені на період рівний по тривалості цим обставинам.

Статтею 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Отже, відсутність на ринку товару, необхідного для виконання зобов`язання законодавством прямо виключається з обставин, які можуть слугувати підставою для звільнення від відповідальності.

За змістом наведених норм чинного законодавства випадком (казусом) як підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язань є подія, що могла бути, але не була відвернута відповідальною стороною при застосуванні обов`язкової для боржника обачності та турботливості через раптовість її настання, тобто через її непередбачуваність.Тобто випадок є суб`єктивно невідворотною подією.

Натомість непереборною силою в якості підстави для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язань є обставина, яка характеризується одночасно надзвичайністю та невідворотністю як самої події, так і її наслідків, і при цьому невідворотність при непереборній силі на відміну від випадку є об`єктивною та при визначенні події непереборною силою не має значення ,чи можливо було передбачити її настання.

Разом з тим, форс-мажор є окремою,самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов`язань, яка характеризується тим, що обставини форс-мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов`язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі.

Згідно зі сталою практикою Верховного Суду, зокрема, викладеною в постановах від 01.06.21 у справі № 910/9258/20, від 21.07.21 у справі № 912/3323/20, від 20.10.21 у справі № 911/3067/20, від 08.07.21 у справі № 910/8040/20, від 31.08.22 у справі № 910/15264/21, від 25.01.22 у справі № 904/3886/21, від 31.08.22 у справі № 910/15264/21, сама по собі обставина непереборної сили (форс-мажору), навіть підтверджена сертифікатом ТПП, не є безумовною підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, оскільки за змістом наведених положень законодавства, для такого звільнення має бути наявним причинно-наслідковий зв`язок між відповідною непереборною обставиною (подією) і неможливістю виконання зобов`язання у спірних правовідносинах, тобто, що дана обставина безпосередньо вплинула на можливість своєчасного виконання певних зобов`язань.

В пункті 9.2. Договору сторони погодили, що вони у п`ятиденний термін повинні сповістити одна одну про початок вказаних обставин, що має бути підтверджено відповідними компетентними органами. Строк дії форс-мажорних обставин підтверджується довідкою Торгово-промислової палати України.

При цьому колегія суддів зауважує, що саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

Про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення має бути прямо зазначено в договорі (подібний за змістом правовий висновок міститься у п.5.63 постанови Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №904/5328/21).

Як правомірно зазначив суд першої інстанції відповідачем не виконано умови договору щодо обов`язку повідомлення про форс-мажорні обставини оскільки, як свідчать матеріали справи, спірна заявка №ЦБРК-18/580 від 08.11.2021 на поставку вугілля в розмірі 1067 тонн на суму 3318370,00 грн. залишилась проігнорованою з боку постачальника. Жодних сповіщень від постачальника з приводу неможливості виконання поставки у зв`язку із настанням форс-мажорних обставин саме за заявкою №ЦБРК-18/580 від 08.11.2021 матеріали справи не містять, правом на розірвання укладеного між сторонами договору відповідач не скористався.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що матеріали справи не містять підстав для звільнення відповідача від відповідальності за неналежне виконання договору від 26.07.2021 №ЦБРК-21-95.

Разом з цим відповідач у відзиві на позов просив суд зменшити розмір заявленого до стягнення штрафу до 17369,35 грн. , що складає 10% від отриманої позивачем компенсації негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником за банківською гарантією.

Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення вказаної заяви.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України, застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Положеннями частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі 67/1346/15-ц.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Згідно з положеннями частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

При цьому, ані у зазначених нормах, ані в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18.

Підстави та розмір зменшення стягуваної пені повинні бути мотивовані та обґрунтовані в рішенні суду.

Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення пені, і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16.

Частина друга статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до положень статті 3, частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

В обгрунутвання висновку про на наявність виняткових обставин для зменшення спірної суми неустойки суд першої інстанції правомірно врахував в сукупності те, що: в забезпечення виконання договору, згідно з пунктом 13.1, постачальник надав покупцю безвідкличну безумовну банківську гарантію у розмірі 173693,50 грн., що становить 5% від вартості даного договору та позивач отримав від банку відповідну сплату у сумі 173693,50 грн., що підтверджується платіжним дорученням №79025 від 09.12.2021; листом від 15.09.2021 було повідомлено покупця про те, що постачальник не в змозі здійснити вчасно поставку вугілля в повному обсязі, у зв?язку з відсутністю на ринку України вугільної продукції марки ДГ (13-100) внаслідок Указу Президента України №452/2021 від 28.08.2021 та одночасно, відповідач все ж таки вживав заходів для недопущення господарського правопорушення, про що свідчить, зокрема, поставка позивачеві вугілля у загальному розмірі 50 тонн, що підтверджується актами приймання-передачі товару від 08.10.2021 на суму 78123,20 грн. та від 13.10.2021 на суму 77376,80 грн.; відсутність у позивача будь-якої шкоди або прямих збитків внаслідок не належного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, а, отже, за вищевказаних обставин стягнення штрафу у заявленому розмірі виглядає саме як застосування каральних санкцій; стягнення всієї заявленої суми штрафних санкцій за наявності економічного спаду в період збройної агресії, може негативно вплинути на діяльність відповідача та лягти непомірним фінансовим тягарем, що не відповідає справедливості та пропорційності у господарських відносинах між сторонами. Застосування значного розміру штрафних санкцій не може бути підставою для матеріального збагачення іншої сторони за її рахунок.

При цьому суд обґрунтовано відхилив заперечення позивача на заяву відповідача про зменшення штрафу, в обґрунтування яких він послався на те, що за своєю правовою природою гарантія має автономний (незалежний) характер від основного зобов?язання та відповідно не залежить від обставин припинення основного зобов`язання, у зв`язку з цим виплата гарантом суми, на яку видано гарантію, не усуває факту допущеного порушення зобов?язання та не позбавляє кредитора права на задоволення своїх вимог за рахунок гарантії, тоді як у зв`язку з неналежним виконанням зі сторони ТОВ "Топоблпаливо" своїх зобов`язань за договором спричинило збій у нормальній роботі позивача який в умовах воєнного стану АТ "Укрзалізниця" має особливе значення та виняткову роль для України, пославшись на те, що позивачем не заявлено вимоги про виконання відповідачем основного зобов`язання, а позовними вимогами є лише стягнення з відповідача неустойки у вигляді штрафу, який за своєю суттю є господарською санкцією, яка, згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 18.03.2020 в справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19), має бути спрямована передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не може розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Щодо посилання позивача в апеляційній скарзі на обставини понесення ним внаслідок повномасштабної агресії російськой федерації збитків із зазначенням їх певних розмірів , колегія суддів зазначає, що на ці обставини позивач не посилався в тому числі у відповіді на відзив, в якому він виклав заперечення на заяву відповідача про зменшення розміру штрафу, яка в свою чергу міститься у відзиві на позов, та не надавав жодних доказів, з яких би вбачались відповідні відомості судами першої та апеляційної інстанцій.

Посилання позивача в апеляційній скарзі в обґрунтування своїх доводів щодо відсутності підстав для зменшення штрафу через визнання судом в мотивувальній частині правомірності його нарахування у заявленому розмірі колегія суддів відхиляє як такі, що не ґрунтуються на законодавстві, оскільки за своєю суттю надане суду дискреційне право для зменшення неустойки за наявності виняткових обставин може бути застосовано лише до правомірно нарахованого у відповідності до вимог законодавства та умов договору розміру неустойки, а в іншому випадку суд відмовляє в позові за необґрунтованістю, що в подальшому виключає необхідність у зменшенні заявленої до стягнення суми. З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції також відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скарги щодо того, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір, оскільки в разі, коли неустойку не встановлено в законі, правомірним є її нарахування лише в розмірі, що визначений сторонами в договорі, в той час як положення статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України не обмежують дискреційне право суду на зменшення неустойки лише випадками, встановлення її законом.

Приймаючи до уваги наведене, дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру заявлених до стягнення суми штрафних санкцій, оцінивши надані сторонами докази, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про винятковість даного випадку та наявність у зв`язку з цим підстав скористатися дискреційними повноваженнями, наданими йому чинним законодавством, а саме статтею 233 Господарського кодексу України та статтею 551 Цивільного кодексу України, та зменшити розмір заявленого до стягнення штрафу до 100000 грн.

При цьому обґрунтованість заявленої до стягнення суми основної заборгованості та недоведеність відповідачем наявності форс-мажорних обставин як підстави для його звільнення від відповідальності за порушення умов Договору не виключають передбачене ст. 551 Цивцільного кодексу України та ч. 3 ст. 233 Господарського кодексу України право суду зменшити розмір штрафних санкцій за наявності виняткових обставин, які, як наведено вище, мають місце у спірних правовідносинах.

При цьому колегія суддів враховує висновок об"єднаної палати Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов"язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального та мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції постановлено при повному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим рішення Господарського суду Донецької області від 19.02.2024 у справі № 905/1540/23 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Виходячи з наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч.1 ст. 275, ст. 276, ст.ст. 281, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивача -Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр з будівництва та ремонту колії" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Донецької області від 19.02.2024 у справі № 905/1540/23

залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.Порядок і строк її оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 06.05.2024.

Головуючий суддя І.В. Тарасова

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя О.А. Пуль