Постанова

від 01.05.2024 по справі 734/4/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2024 року

м. Київ

справа № 734/4/21

провадження № 61-7769св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Ніжинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації;

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, ОСОБА_1 ;

третя особа - Деснянська селищна рада Чернігівської області;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Чернігівської прокуратури на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 03 січня 2023 року у складі судді Домашенка Ю. М. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Шарапової О. Л., Євстафіїва О. К., Скрипки А. А.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року заступник керівника Ніжинської місцевої прокуратури Чернігівської області в інтересах держави в особі Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області), ОСОБА_1 про визнання недійсним наказу, скасування запису про державну реєстрацію та повернення земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням 2 сесії 24 скликання Чернігівської обласної ради від 20 червня 2002 року «Про створення регіонального ландшафтного парку «Міжрічинський» на території Козелецького та Чернігівського районів створено регіональний ландшафтний парк «Міжрічинський» (далі - РЛП «Міжрічинський») площею 87 672,9 га та затверджено Положення про функціонування РЛП «Міжрічинський».

Відповідно до рішення Чернігівської обласної ради від 26 січня 2007 року «Про внесення змін до рішення обласної ради від 28 грудня 2004 року «Про виключення частини лісових угідь з господарської зони РЛП «Міжрічинський», у зв`язку з неодноразовими змінами меж парку, його площа становить 78 753,95 га.

РЛП «Міжрічинський» є природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою місцевого значення, що створений з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 30 березня 2016 року № 25-4802/14-16-сг ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Деснянської селищної ради (колишньої Короп`ївської сільської ради) Козелецького району Чернігівської області орієнтовним розміром 2,00 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 30 серпня 2016 року № 25-13709/14-16-сг затверджено проєкт землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 із земель сільськогосподарського призначення державної власності земельної ділянки площею 1,4770 га, кадастровий номер 7422083600:27:093:0003, розташованої на території Деснянської селищної ради Козелецького району Чернігівської області та передано її у власність для ведення особистого селянського господарства.

На підставі цих наказів було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку, про що внесений запис про право власності № 16587937.

Зазначена земельна ділянка знаходиться в зоні регульованої рекреації РЛП «Міжрічинський», однак проєкт землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки не погоджувався з органами екології. Передача ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області вказаної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства із визначенням її категорії за основним цільовим призначенням як земель сільськогосподарського призначення призвело до фактичної зменшення меж РЛП «Міжрічинський».

Таким чином ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку площею 1,4770 га з кадастровим номером 7422083600:27:093:0003 усупереч вимогам чинного законодавства України.

Враховуючи викладене, заступник керівника Ніжинської місцевої прокуратури Чернігівської області просив:

- визнати недійсним наказ ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 30 серпня 2016 року № 25-13709/14-16-сг про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Деснянської селищної ради Козелецького району Чернігівської області, та передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1,4770 га з кадастровим номером 7422083600:27:093:0003 для ведення особистого селянського господарства;

- скасувати рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1,4770 га з кадастровим номером 7422083600:27:093:0003 від 20 вересня 2016 року № 16587937;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 1,4770 га з кадастровим номером 7422083600:27:093:0003 у відання держави в особі РЛП «Міжрічинський»;

- стягнути з відповідача на користь Чернігівської обласної прокуратури судовий збір в сумі 6 306 грн.

За заявою прокурора Козелецької окружної прокуратури Чернігівської області ухвалою Козелецького районного суду Чернігівської області від 18 серпня 2022 року Деснянська селищна рада Чернігівської області залучена до участі у справі як третя особа.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 03 січня 2023 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що проєкт землеустрою щодо встановлення меж території природно-заповідного фонду - РЛП «Міжрічинський» не розроблений та не затверджений. В державному земельному кадастрі відомості про встановлені межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного значення відсутні. Таким чином відсутні підстави вважати, що в даному випадку проєкт землеустрою мав погоджуватися з органами у сфері охорони навколишнього природного середовища.

На момент відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 жодних обмежень (обтяжень) не було зареєстровано, що підтверджується висновком Відділу Держгеокадастру у Козелецькому районі Чернігівської області по проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 04 липня 2016 року № 27-2511-99.2-295/41-16. Тому ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області при передачі у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки діяло в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.

Крім того, прокурором не надано доказів на підтвердження того, що перебування земельної ділянки у власності ОСОБА_1 чинить негативний вплив на стан природних об`єктів, перешкоджає збереженню в природному стані, а також забезпеченню умов організованого відпочинку населення та створює загрозу його існуванню, перешкоджаючи ефективному розвитку туризму та інших видів рекреаційної діяльності. Так само прокурором не доведено, в якій саме частині відбулася зміна меж РЛП «Міжрічинський» та їх зменшення.

Також судом першої інстанції зазначено, що згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 02 лютого 2021 року РЛП «Міжрічинський» був припинений як юридична особа, а відомості про його правонаступників відсутні. Всі нормативні документи РЛП «Міжрічинський» припинили свою дію разом з припиненням юридичної особи, якої вони стосувалися. Тобто, спірна земельна ділянка не може бути повернута у відання РЛП «Міжрічинський», який припинив своє існування.

Рішенням Чернігівської обласної ради від 04 квітня 2019 року № 15-17/VII створено комунальний заклад «РЛП «Міжрічинський» Чернігівської обласної ради, а рішенням Чернігівської обласної ради від 12 травня 2020 року № 14-23/VII затверджено Проєкт організації території РЛП «Міжрічинський», охорони, відтворення та реакційного використання його природних комплексів та об`єктів. Однак останній не є правонаступником ліквідованого РЛП «Міжрічинський».

Також з пункту 1.5 Положення про комунальний заклад «РЛП «Міжрічинський» Чернігівської обласної ради, затвердженого рішенням Чернігівської обласної ради від 26 червня 2019 року № 18-18/VII, вбачається, що комунальний заклад створювався без вилучення земель у існуючих власників.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2023 року заступник керівника Чернігівської прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 03 січня 2023 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 911/3315/17, від 16 вересня 2022 року у справі № 752/3090/19, від 13 серпня 2019 року у справі № 910/11164/16 тощо, а також - не дослідили зібрані у справі докази.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Козелецького районного суду Чернігівської області.

26 червня 2023 року справа № 734/4/21 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 квітня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що при вирішенні спору судами неправильно застосовано положення статей 19, 20, 43, 83-84, 122, 186-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), Закону України «Про природно-заповідних фонд України». При прийняті наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 30 серпня 2016 року № 25-13709/14-16-сг не було враховано факт розміщення спірної земельної ділянки у межах об`єкта природно-заповідного фонду - РЛП «Міжрічинський», загальною площею 87 672,9 га, який створено на території Козелецькогорайону рішенням Чернігівської обласної ради від 20 червня 2002 року.

Апеляційний суд не звернув увагу на копії картографічних матеріалів, долучених Департаментом екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації до відзиву на апеляційну скаргу, з яких вбачається, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах господарської зони об`єкта природно-заповідного фонду за проєктами організації території, охорони, відтворення та рекреаційного використання природніх комплексів і об`єктів РЛП «Міжрічинський» 2003 та 2019 років.

Межі парку в натурі не встановлено, тому за частиною четвертою статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» ці межі визначаються відповідно до проєкту створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду. В такому випадку проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, земельної ділянки, розташованої на території чи в межах об`єкта природно-заповідного фонду або в межах прибережної захисної смуги, підлягає погодженню з органом виконавчої влади.

Відповідно до інформації Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації від 02 квітня 2020 року № 08-07/1059 проєкт землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 . Департаментом не погоджувався. Таким чином визначена статтею 186-1 ЗК України процедура погодження проєктів землеустрою щодо відведення особливо цінних земель була порушена, у зв`язку з чим передача у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, що належить до земель РЛП «Міжрічинський», є неправомірною.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У липні 2023 року Департамент екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому підтримав її доводи та просив задовольнити, оскаржувані судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

У липні 2023 року ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області також подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Чернігівської обласної ради від 20 червня 2002 року на території Козелецького та Чернігівського районів було створено РЛП «Міжрічинський» площею 87 672, 9 га за рахунок земель, що включаються до його складу без вилучення у землевласників та землекористувачів.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 30 березня 2016 року № 25-4802/14-16-сг ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Деснянської селищної ради (колишньої Короп`ївської сільської ради) Козелецького району Чернігівської області орієнтовним розміром 2,00 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

05 травня 2016 року ПП «Сінав» розроблено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,4770 га у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Деснянської селищної ради.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 30 серпня 2016 року № 25-13709/14-16-сг затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 на території Деснянської селищної ради Козелецького району Чернігівської області. Надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1,4770 га, кадастровий номер 7422083600:27:093:0003, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Деснянської селищної ради.

В довідці Відділу Держгеокадастру у Козелецькому районі Чернігівської області від 02 червня 2016 року № 28-2511-99.2-1887/72-16 зазначено, що відповідно до земельно-облікових дани (державна статистична звітність) за формою № 6-зем, станом на 01 січня 2016 року земельна ділянка загальною площею 1,4770 га, яка розташована на території Деснянської селищної ради (Короп`ївська сільська рада) за межами населеного пункту (та передбачається згідно проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства), обліковується в рядку 12.1 - «Землі запасу» шифр рядка 94, землі державної власності у графі 12 - пасовище (т.1 а.с.22 зворот).

Згідно з Інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові на земельну ділянку від 13 серпня 2020 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 1,4770 га, кадастровий номер 7422083600:27:093:0003, для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Деснянської селищної ради, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення (т.1 а.с.35).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 19 серпня 2020 року № 220879327, земельна ділянка площею 1,4770 га, кадастровий номер 7422083600:27:093:0003, для ведення особистого селянського господарства, розташована на території смт Десна, зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 30 серпня 2016 року № 25-13709/14-16-сг (т.1 а.с.36).

Згідно з листом Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації від 27 квітня 2020 року № 08-07/1245 земельна ділянка з кадастровим номером 7422083600:27:093:0003 відноситься до господарської зони РЛП «Міжрічинський», який створений за рахунок земель без вилучення у землевласників та землекористувачів (т.1 а.с.37).

Листом ФОП ОСОБА_2 заступника керівника Ніжинської місцевої прокуратури повідомлено про те, що земельна ділянка площею 2 га з кадастровим номером 7422083600:27:093:0003, для ведення особистого селянського господарства, відповідно до її фактичного місця розташування згідно Державного земельного кадастру та згідно з картосхеми проекту організації території РЛП «Міжрічинський» знаходиться в межах зазначеного парку. Також земельна ділянка нанесена на картосхему проекту організації території РЛП «Міжрічинський» (т.1 а.с.101).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Касаційна скарга заступника керівника Чернігівської прокуратури підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.

За загальним правилом, передбаченим статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У частинах першій та другій статті 116 ЗК України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з частиною п`ятою статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

У частині першій та четвертій статті 186-1 ЗК України встановлено, що проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Розробник подає на погодження до вказаного органу за місцем розташування земельної ділянки оригінал проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Частиною третьою статті 186-1 ЗК України проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки: природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, земельної ділянки, розташованої на території чи в межах об`єкта природно-заповідного фонду або в межах прибережної захисної смуги, підлягає також погодженню з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) території природно-заповідного фонду можуть використовуватися у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

В частинах першій-четвертій статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» визначено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.

На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. На землях територій та об`єктів природно-заповідного фонду, які створюються в зоні відчуження та зоні безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, забороняється будь-яка діяльність, що не забезпечує режим радіаційної безпеки.

Межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно зі статтею 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об`єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на підставі відповідного експертного висновку.

У частині першій та третій статті 152 ЗК України визначено, що власник або землекористувач земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі: шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор посилався на те, що у межах Чернігівської області на землях Козелецького та Чернігівського районів рішенням Чернігівської обласної ради від 20 червня 2002 року створений РЛП «Міжрічинський» площею 78 753, 95 га. Відповідно до пунктів 1.4-1.5, 2.1 Положення про РЛП «Міжрічинський», затвердженого наказом Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Чернігівській області від 17 травня 2013 року, РЛП «Міжрічинський» є природоохоронною, науково-дослідною, культурно-освітньою, рекреаційною установою регіонального значення.

РЛП «Міжрічинський» входить до складу природно-заповідного фонду України і є науково-практичним полігоном для наукових досліджень у галузі природничих наук, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання.

Відповідно до проєкту організації території, охорони, відтворення та рекреаційного використання природних комплексів і об`єктів РЛП «Міжрічинський», затвердженого рішенням Чернігівської обласної ради від 27 листопада 2003 року «Про затвердження проєкту організації території РЛП «Міжрічинський», спірна земельна ділянка знаходиться у межах РЛП «Міжрічинський» та відноситься до зони регульованої рекреації.

Також прокурор на підтвердження того, що земельна ділянка з кадастровим номером 7422083600:27:093:0003 знаходиться в межах РЛП «Міжрічинський» посилався на інформацію з Державного земельного кадастру та викопіювання з картосхеми РЛП «Міжрічинський».

Ухвалюючи судове рішення про залишення апеляційної скарги заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд не дав належної оцінки доводам прокурора щодо порушення порядку передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , не дослідив належним чином докази на підтвердження її місцезнаходження, не звернув уваги на межі РЛП «Міжрічинський», визначені у додатку № 1 до рішення Чернігівської обласної ради від 20 червня 2002 року, обмежившись висновками про те, що на час передання у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки вона за даними органів Держгеокадастру відносилася до земель сільськогосподарського призначення.

Відсутність розробленої документації із землеустрою зі встановленням у натурі меж земельної ділянки природно-заповідного фонду згідно з частиною четвертою статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» не може бути єдиною підставою для висновку про відсутність об`єкта природно-заповідного фонду, межі якого були визначені рішенням органу місцевого самоврядування (рішення Чернігівської обласної ради від 20 червня 2002 року, рішення Чернігівської обласної ради від 27 листопада 2003 року).

Припинення РЛП «Міжріченський», а також створення комунального закладу «РЛП «Міжрічинський» Чернігівської обласної ради не свідчить про необґрунтованість позовних вимог прокурора.

Аналогічний висновок зроблено в постанові Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 734/1560/20 (провадження № 61-12427св22).

Отже апеляційний суд неналежним чином дослідив зібрані у справі докази, неправильно застосував положення статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Зокрема у постановах від 13 серпня 2019 року у справі № 910/11164/16, від 26 лютого 2020 року у справі № 911/3315/17, від 16 вересня 2022 року у справі № 752/3090/19 Верховний Суд звертав увагу, що до встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проєктів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду, що узгоджується із положеннями частини четвертої статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», а неналежне оформлення земельної ділянки не змінює її цільового призначення як віднесеної до земель природно-заповідного фонду і не звільняє органи державної влади від обов`язку діяти відповідно до встановленого чинним законодавством України порядку зміни цільового призначення та вилучення земельної ділянки.

Крім того, за змістом постанови від 11 жовтня 2023 року у справі № 734/1560/20 (провадження № 61-7616св23), Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про те, що нерозроблення уповноваженим органом проєкту землеустрою щодо земельної ділянки, на якій знаходиться РЛП «Міжрічинський», та невнесення до Державного земельного кадастру меж такої земельної ділянки із зазначенням обмежень щодо режиму її використання, не свідчить про відсутність таких обмежень і можливість перебування спірної земельної ділянки у приватній власності, у тому числі відповідачки. Відведення у власність останньої спірної земельної ділянки не було погоджено з органом виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища. Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку про задоволення негаторного позову прокурора про зобов`язання відповідача повернути спірну земельну ділянку у відання держави в особі РЛП «Міжрічинський», оскільки формування такої земельної ділянки на території РЛП «Міжріченський» проведено з порушенням положень частини третьої статті 186-1 ЗК України та статей 51-54 Закону України «Про природно-заповідний фонд».

Таким чином, у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог прокурора, не дав належної та повної оцінки усім доводам апеляційної скарги прокурора, не аргументував належним чином відхилення доводів позивача.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти російської федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції не усунув усіх порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий апеляційний розгляд.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Чернігівської прокуратури задовольнити частково.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович