Постанова

від 12.06.2024 по справі 734/4/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

12 червня 2024 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 734/4/21

Головуючий у першій інстанції Домашенко Ю. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/929/24

Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої-судді: Шитченко Н.В.,

суддів: Мамонової О.Є., Онищенко О.І.,

із секретарем: Зіньковець О.О.,

позивач: заступник керівника Ніжинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації;

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, ОСОБА_1 ;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Деснянська селищна рада Чернігівської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 03 січня 2023 року у справі за позовом заступника керівника Ніжинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, ОСОБА_1 про визнання недійсним наказу, скасування запису про державну реєстрацію та повернення земельної ділянки,

У С Т А Н О В И В:

У грудні 2020 року заступник керівника Ніжинської місцевої прокуратури звернувся з позовом в інтересах держави в особі Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації (далі Департамент) до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, ОСОБА_1 , в якому просив: визнати недійсним наказ ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 30 серпня 2016 року № 25-13709/14-16-сг про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Деснянської селищної ради Козелецького району Чернігівської області, площею 1,4770 га (кадастровий номер 7422083600:27:093:0003) для ведення особистого селянського господарства; скасувати рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1,4770 га з кадастровим номером 7422083600:27:093:0003 від 20 вересня 2016 року № 16587937; зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 7422083600:27:093:0003 площею 1,4770 га у відання держави в особі регіонального ландшафтного парку «Міжрічинський».

Мотивуючи заявлені вимоги, зазначав, що рішенням 2 сесії 24 скликання Чернігівської обласної ради від 20 червня 2002 року «Про створення регіонального ландшафтного парку «Міжрічинський» (РЛП "Міжрічинський") на території Козелецького та Чернігівського районів створено РЛП «Міжрічинський», площа якого відповідно до рішення Чернігівської обласної ради від 26 січня 2007 року «Про внесення змін до рішення обласної ради від 28 грудня 2004 року «Про виключення частини лісових угідь з господарської зони РЛП «Міжрічинський», у зв`язку з неодноразовими змінами меж парку становить 78753,95 га, та затверджено Положення про його функціонування. РЛП «Міжрічинський» є природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою місцевого значення, що створений з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Наказом ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 30 березня 2016 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Деснянської селищної ради (колишньої Короп`ївської сільської ради) орієнтовним розміром 2,00 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Указував, що наказом ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 30 серпня 2016 року № 25-13709/14-16-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 із земель сільськогосподарського призначення державної власності земельної ділянки площею 1,4770 га (кадастровий номер 7422083600:27:093:0003), розташованої на території Деснянської селищної ради та передано її у власність для ведення особистого селянського господарства. На підставі наведених наказів прийнято рішення про державну реєстрацію права власності за відповідачем на спірну земельну ділянку, про що до реєстру внесено запис про право власності № 16587937. Зазначена земельна ділянка знаходиться в зоні регульованої рекреації РЛП «Міжрічинський», проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки не погоджувався з органами екології. Формування земельної ділянки з кадастровим номером 7422083600:27:093:0003, розташованої на території РЛП «Міжрічинський», проведено всупереч вимогам п. 1 ч. 3 ст. 186-1 ЗК України.

Наголошував, що передача ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства із визначенням її категорії за основним цільовим призначенням як земель сільськогосподарського призначення призвело до фактичного зменшення меж РЛП «Міжрічинський». Таким чином, ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку площею 1,4770 га всупереч вимог чинного законодавства України, зокрема, ст. 84, 150 ЗК України.

Ухвалою Козелецького районного суду від 18 серпня 2022 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Деснянську селищну раду (т. 2 а.с. 78-79).

Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 03 січня 2023 року у задоволенні позову заступника керівника Ніжинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської ОДА до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, ОСОБА_1 про визнання недійсним наказу, скасування запису про державну реєстрацію та повернення земельної ділянки відмовлено.

В апеляційній скарзі заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури, вважаючи, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, наданим сторонами доказам та нормам матеріального права ст. 19, 20, 43, 83-84, 122, 186-1 ЗК України, ЗУ «Про природно-заповідний фонд України», просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до помилковості висновку суду першої інстанції про те, що за відсутності проекту землеустрою щодо організації та встановлення меж території природно-заповідного фонду відсутні докази формування спірної земельної ділянки за рахунок земель об`єкта ПЗФ. Суд помилково зазначив, що проект відведення земельної ділянки не підлягав погодженню з органом виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища, оскільки проект землеустрою щодо організації і встановлення меж території об`єкта ПЗФ РЛП «Міжрічинський» не розроблявся, відомості про встановлення його меж до Державного земельного кадастру не внесено.

Скаржник зазначає, що при вирішенні спору поза увагою суду залишилися положення ч. 4 ст. 7 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України», згідно з якою до встановлення меж територій та об`єктів ПЗФ в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду. Також районним судом не враховано рішення Чернігівської обласної ради від 20 червня 2002 року та проект організації території, охорони, відтворення та рекреаційного використання природних комплексів і об`єктів РЛП «Міжрічинський», в розділі 1.1 якого визначено межі об`єкта ПЗФ.

Звертає увагу суду на те, що оскільки ведення Державного земельного кадастру відноситься до виключної компетенції органів Держгеокадастру, відповідальність за своєчасність та повноту внесення відомостей до Державного земельного кадастру повинні нести виключно органи Держгеокадастру. Поза увагою суду залишився факт погодження 07 серпня 2003 року Козелецьким районним відділом земельних ресурсів проекту організації території, охорони, відтворення та рекреаційного використання природних комплексів і об`єктів РЛП «Міжрічинський». Помилковим є висновок суду про те, що відсутність землевпорядної документації щодо об`єкта ПЗФ РЛП «Міжрічинський» звільняє органи державної влади та громадян (у даному випадку ГУ Держгеокадастру в Чернігівській області та ОСОБА_1 ) від необхідності виконувати обов`язки щодо погодження проектів відведення земель у межах об`єктів ПЗФ з уповноваженим на те органом охорони навколишнього природного середовища.

Вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про неправильно обраний позивачем спосіб захисту, враховуючи, що вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за ст. 16 ЦК України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактичним підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень. Наведене узгоджується з правовою позицією, наведеною ВПВС у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 916/1979/13.

Зауважує на тому, що згідно з практикою Верховного Суду наразі ефективними способами судового захисту порушених прав та інтересів є: судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав, отже, позивачем обрано ефективні способи захисту, які відповідають вимогам чинного законодавства та правовим позиціям Верховного Суду.

Також наголошує на тому, що зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об`єктів ПЗФ проводиться відповідно до ст. 51-53 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України» за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, на підставі відповідного експертного висновку. У матеріалах справи відсутні документи, які підтверджують факт розгляду питання про скасування статусу об`єкта ПЗФ РЛП «Міжрічинський», отже, є помилковими висновки суду, за якими факт існування об`єкта ПЗФ пов`язується з існуванням юридичної особи, створеною з метою збереження цього об`єкта.

Апеляційна скарга містить посилання на безпідставність відхилення судом як доказу, інформації, наданої ФОП ОСОБА_2 , згідно з якою спірна земельна ділянка знаходиться в межах РЛП «Міжрічинський», та висновку відділу Держгеокадастру у Козелецькому районі від 04 липня 2016 року по проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 .

У наданому відзиві ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, не погоджуючись з доводами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи відзиву зводяться до того, що факт погодження проекту організації території РЛП «Міжрічинський» начальником Козелецького районного відділу земельних ресурсів у 2003 році не може бути доказом підтвердження обізнаності Головного управління про місцезнаходження парку, оскільки в проекті воно визначене в системі фізико-географічного районування, тоді як при вирішенні питання про надання дозволів на розробку документації із землеустрою та прийняття рішень про передачу у власність земельних ділянок Головне управління використовує відомості Державного земельного кадастру, тобто визначає об`єкти в геопросторовій інформаційній системі з урахуванням просторово-часових координат. На час прийняття Головним управлінням рішення про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки у Державному земельному кадастрі були відсутні відомості про встановлені межі територій ПЗФ та іншого природоохоронного призначення РДП «Міжрічинський».

Відповідач зазначає, що проект організації території, охорони, відтворення та рекреаційного використання природних комплексів і об`єктів РЛП «Міжрічинський» є видом документації з планування території парку. Відповідно до приписів ч. 5 ст. 21 ЗУ «Про державний земельний кадастр» відомості про обмеження у використанні земель вносяться до Державного земельного кадастру на підставі проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій ПЗФ, іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон. Тобто підставою для внесення відомостей до Державного земельного кадастру є відповідна землевпорядна документація, в інший спосіб відомості до кадастру не можуть бути внесені.

Наголошує на тому, що РЛП «Міжрічинський», як територія, є об`єктом ПЗФ, а не суб`єктом у правовідносинах, тому земельна ділянка може бути повернута лише у розпорядження відповідного суб`єкта, проте рішенням Чернігівської обласної ради від 26 червня 2019 року припинено юридичну особу РЛП «Міжрічинський» шляхом її ліквідації, про що в ЄДР внесено відповідний запис від 06 листопада 2020 року. Тому висновок суду про те, що спірна земельна ділянка не може бути повернута у відання РЛП «Міжрічинський», який припинив своє існування, не є помилковим. Крім того, заявивши вимогу про зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку у відання держави в особі РЛП «Міжрічинський», прокурор не визначив цю юридичну особу в якості учасника справи.

Указує, що, звернувшись з позовом в інтересах держави в особі Департаменту, прокурор посилається на порушення права землекористувачів, що підлягають захисту в порядку, передбаченому ст. 152 ЗК України. Перелік органів та їх повноваження на розпорядження землями державної власності від імені держави визначено у ст. 122 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), і серед цих суб`єктів не зазначено ні органів у сфері охорони навколишнього природного середовища, ні відповідних структурних підрозділів обласної державної адміністрації. Ураховуючи наведене, а також залучення за клопотанням прокурора Деснянської селищної ради в якості третьої особи, у даному спорі Департамент не може бути позивачем, оскільки його права у відповідних земельних правовідносинах не порушено, і він не є органом, що від імені держави, як власник майна, має право вимагати повернення земельної ділянки у власність держави.

Посилається на обрання прокурором неефективного способу захисту в частині визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані, що узгоджується з відповідною практикою Верховного Суду розгляду справ цієї категорії.

Департамент екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації у відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі. Доводи відзиву є аналогічними доводам апеляційної скарги Чернігівської обласної прокуратури.

Іншими учасниками справи відзив на апеляційну скаргу у встановлений термін не подавався.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури залишено без задоволення, а рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 03 січня 2023 року без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 травня 2024 року касаційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури задоволено частково. Постанову Чернігівського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 30 травня 2024 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи на 12 червня 2024 року о 15 год. (т. 3 а.с. 88)

Порядок направлення судових повісток та повідомлень визначений ст. 128 ЦПК України. Так, відповідно до ч. 5 даної норми судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення завчасно.

За правилами ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).

Судова повістка на ім`я ОСОБА_1 надіслана 31 травня 2024 року за адресою: АДРЕСА_1 , проте повернулася не врученою у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою, що підтверджується довідкою Укрпошти про причини повернення (т. 3 а.с. 97) та роздруківкою трекінгу відправлень Укрпошти (т. 3 а.с. 98).

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, відповідно до положень ст. 128 ЦПК України та наведених обставин вважається належним чином повідомленим про час і місце судового розгляду.

Вислухавши суддю-доповідача, заслухавши пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить висновку, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частинами 2, 5 ст. 263 ЦПК України визначено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову заступника керівника Ніжинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської ОДА, суд першої інстанції виходив з того, що проект землеустрою щодо встановлення меж території природно-заповідного фонду РЛП «Міжрічинський» не розроблений та не затверджений. У Державному земельному кадастрі відомості про встановлені межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного значення відсутні. Таким чином відсутні підстави вважати, що в даному випадку проект землеустрою мав погоджуватися з органами у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Районний суд указав, що на момент відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 жодних обмежень (обтяжень) не було зареєстровано, що підтверджується висновком відділу Держгеокадастру у Козелецькому районі Чернігівської області по проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 04 липня 2016 року, тому ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області при передачі у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки діяло в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.

Суд указав, що прокурором не надано доказів на підтвердження того, що перебування земельної ділянки у власності ОСОБА_1 чинить негативний вплив на стан природних об`єктів, перешкоджає збереженню в природному стані, а також забезпеченню умов організованого відпочинку населення, та створює загрозу його існуванню, перешкоджаючи ефективному розвитку туризму та інших видів рекреаційної діяльності. Зазначив, що прокурором не доведено, в якій саме частині відбулася зміна меж РЛП «Міжрічинський» та їх зменшення.

Судом констатовано, що згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 02 лютого 2021 року РЛП «Міжрічинський» припинений як юридична особа, а відомості про його правонаступників відсутні. Всі нормативні документи РЛП «Міжрічинський» припинили свою дію разом з припиненням юридичної особи, якої вони стосувалися, тобто, спірна земельна ділянка не може бути повернута у відання РЛП «Міжрічинський», який припинив своє існування. Рішенням Чернігівської обласної ради від 04 квітня 2019 року створено КЗ «РЛП «Міжрічинський» Чернігівської обласної ради, а рішенням Чернігівської обласної ради від 12 травня 2020 року затверджено проект організації території РЛП «Міжрічинський», охорони, відтворення та реакційного використання його природних комплексів та об`єктів, проте, останній не є правонаступником ліквідованого РЛП «Міжрічинський». Також з п. 1.5 Положення про КЗ «РЛП «Міжрічинський» Чернігівської обласної ради, затвердженого рішенням Чернігівської обласної ради від 26 червня 2019 року, вбачається, що комунальний заклад створювався без вилучення земель у існуючих власників.

Відмовивши у задоволенні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, районний суд послався на неефективність обраного позивачем способу захисту в цій частині.

Апеляційний суд не погоджується з наведеними у судовому рішенні висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

У справі встановлено, що рішенням Чернігівської обласної ради від 20 червня 2002 року на території Козелецького району створено РЛП «Міжрічинський» площею 87 672,9 га за рахунок земель, що включаються до його складу без вилучення у землевласників та землекористувачів (т. 1 а.с. 15-17).

Наказом ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 30 березня 2016 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої на території Короп`ївської сільської ради Козелецького району Чернігівської області. Орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га за цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (т. 1 а.с. 22).

05 травня 2016 року ПП «СІНАВ» розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,4770 га у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Деснянської селищної ради Козелецького району (т. 1 а.с. 19-21).

Наказом ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 30 серпня 2016 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 на території Деснянської селищної ради Козелецького району Чернігівської області. Надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1,4770 га, кадастровий номер 7422083600:27:093:0003, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Деснянської селищної ради (т. 1 а.с. 18).

В довідці відділу Держгеокадастру у Козелецькому районі Чернігівської області від 02 червня 2016 року зазначено, що відповідно до земельно-облікових даних (державна статистична звітність) за формою № 6-зем станом на 01 січня 2016 року земельна ділянка загальною площею 1,4770 га, розташована на території Деснянської селищної ради (Короп`ївська сільська рада) за межами населеного пункту (та передбачається згідно проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства), обліковується в рядку 12.1 «Землі запасу» шифр рядка 94, землі державної власності у графі 12 пасовище (т. 1 а.с. 22 зворот).

У листі від 23 листопада 2017 року, скерованому ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, Департамент просив довести до відома всіх структурних підрозділів перелік територій та об`єктів ПЗФ Чернігівської області станом на 01 листопада 2017 року (т. 1 а.с. 39-41).

Рішенням Чернігівської обласної ради від 26 червня 2019 року припинено юридичну особу РЛП «Міжрічинський» шляхом її ліквідації. Створено комісію з ліквідації юридичної особи РЛП «Міжрічинський» (т. 1 а.с. 115-116).

Іншим рішенням Чернігівської обласної ради від 26 червня 2019 року затверджено Положення КЗ «РЛП «Міжрічинський» Чернігівської обласної ради (т. 1 а.с. 104, 105-113).

У листі Департаменту від 27 квітня 2020 року повідомляється про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 7422083600:27:093:0003 відноситься до зони регульованої рекреації РЛП «Міжрічинський», який створено за рахунок земель без вилучення у землевласників та землекористувачів (т. 1 а.с. 37).

Листом від 11 серпня 2020 року директор Департаменту повідомила прокуратуру Чернігівської області про те, що на офіціному сайті Департаменту у розділі «Природно-заповідний фонд» розміщено наявну інформацію про природно-заповідні території та об`єкти Чернігівської області. Інформацію про РЛП «Міжрічинський» Департамент надав в електронному вигляді листом від 23 липня 2020 року, а саме, копію проекту організації території РЛП «Міжрічинський», охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів та об`єктів; картографічні матеріали парку (т. 1 а.с. 42, 43-100).

Згідно з Інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові на земельну ділянку від 13 серпня 2020 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 1,4770 га, кадастровий номер 7422083600:27:093:0003, для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Деснянської селищної ради, категорія земель землі сільськогосподарського призначення (т. 1 а.с. 35).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 19 серпня 2020 року земельна ділянка площею 1,4770 га, кадастровий номер 7422083600:27:093:0003, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, розташована на території смт Десна, зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 30 серпня 2016 року (т. 1 а.с. 36).

У листі Департаменту від 20 серпня 2020 року зазначено, що погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки РЛП «Міжрічинський» 7422083600:27:093:0003, розташованої на території Деснянської селищної ради, у власність ОСОБА_1 . Департаментом не надавалось. Відомості про порушення земельного законодавства у Департаменті відсутні. Встановлення фактів надання земель ПЗФ без погодження Департаменту, відповідно до Положення про Департамент, не відноситься до повноважень Департаменту. Відповідно до проекту, згідно з вимогами чинного законодавства (ст. 24 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України»), територія РЛП «Міжрічинський» розділена на чотири зони: заповідна зона, зона регульованої рекреації, зона стаціонарної рекреації та господарська зона, для яких встановлюється диференційований режим щодо охорони, відтворення та використання його природних ресурсів (т. 1 а.с. 38).

Звернувшись в інтересах держави з позовом про визнання недійсним наказу, скасування запису про державну реєстрацію та повернення земельної ділянки, заступник керівника Ніжинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської ОДА зазначав, що передача спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 відбулась з порушенням вимог чинного законодавства, а саме, за рахунок земель ПЗФ РЛП «Міжрічинський» на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 30 серпня 2016 року, яке вийшло за межі своїх повноважень та прийняло неправомірне рішення про виведення земельної ділянки з власності держави та передачі її у власність фізичній особі.

Відповідно до приписів ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

За змістом ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтями 13, 14 Конституції України визначено, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами ст. 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє український народ загалом (ст. 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю у поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані із вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

У частинах 1 та 2 ст. 116 ЗК України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з ч. 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

У ч. 1 ст. 186-1 ЗК України встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Розробник подає на погодження до вказаного органу за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Частиною 3 ст. 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки: природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, земельної ділянки, розташованої на території чи в межах об`єкта природно-заповідного фонду або в межах прибережної захисної смуги, підлягає також погодженню з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Згідно зі ст. 9 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України» (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) території природно-заповідного фонду можуть використовуватися у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

В частинах 1-4 ст. 7 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України» визначено, що землі природно-заповідного фонду це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.

На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. На землях територій та об`єктів природно-заповідного фонду, які створюються в зоні відчуження та зоні безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, забороняється будь-яка діяльність, що не забезпечує режим радіаційної безпеки.

Межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно зі ст. 54 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України» зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об`єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до ст. 51-53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на підставі відповідного експертного висновку.

Як визначено ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з пунктами «а», «в» ч. 3 ст. 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Системний аналіз вищенаведених норм права дозволяє зробити висновок про те, що землі природно-заповідного фонду, що перебувають у державній, комунальній власності, не підлягають приватизації. Такі землі можуть перебувати у приватній власності лише у зв`язку з формуванням на цих земельних ділянках об`єктів природно-заповідного фонду чи включення земельних ділянок, що належать фізичним чи юридичним особам, до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення).

У ч. 1 та 3 ст. 152 ЗК України визначено, що власник або землекористувач земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі: шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Проаналізувавши у повній мірі вищенаведені норми та вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог в частині скасування запису про державну реєстрацію та повернення земельної ділянки не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

За матеріалами справи встановлено, що рішенням Чернігівської обласної ради від 20 червня 2002 року на території Козелецького району було створено РЛП «Міжрічинський» площею 87 672, 9 га за рахунок земель, що включаються до його складу без вилучення у землевласників та землекористувачів. Цим же рішенням було підпорядковано РЛП «Міжрічинський» Державному управлінню екології та природних ресурсів в Чернігівській області. Додатком № 1 до зазначеного рішення встановлено межі РЛП «Міжрічинський»: з півночі від межі південної частини с. Теремці Київської області по прямій на рівній відстані між мисливськими базами військового товариства і УТМР і далі до північної частини с. Тужар по дорозі на с. Городок, с. В. Гута по межі Чернігівського району до р. Десна; зі сходу по р. Десна від межі Чернігівського району до межі Київської області; з півдня по межі Київської області від р. Десна до Київського водосховища; з заходу по Київському водосховищу до с. Теремці. У додатку № 2 до рішення зазначено перелік місцевих рад із зазначенням площі парку, яку він займає на території місцевих рад, в тому числі, на території Короп`ївської сільської ради 2 266,83 га. Додатком № 3 визначено перелік землекористувачів, землі яких включаються до складу РЛП «Міжрічинський» без вилучення.

Рішенням 8 сесії 24 скликання Чернігівської обласної ради від 27 листопада 2003 року затверджено проект організації території, охорони, відтворення та рекреаційного використання природних комплексів і об`єктів РЛП «Міжрічинський». Зазначений проект погоджено, в тому числі, з начальником Козелецького районного відділу земельних ресурсів (т. 1 а.с. 94).

Наказом ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 30 серпня 2016 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 1,4770 га (кадастровий номер 7422083600:27:093:0003) у власність ОСОБА_1 на території Деснянської селищної ради Козелецького району та надано у власність ОСОБА_1 зазначену земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Державна реєстрація права приватної власності на вищезазначену земельну ділянку за ОСОБА_1 проведена у визначеному чинним законодавством порядку та підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З наявних у матеріалах справи фрагментів карти РЛП «Міжрічинський» із зазначенням земельної ділянки відповідно до проекту організації території, охорони, відтворення та рекреаційного використання природних комплексів і об`єктів РЛП «Міжрічинський» станом на 2003 та 2019 роки вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 7422083600:27:093:0003, передана у власність ОСОБА_1 , знаходиться в межах РЛП «Міжрічинський (т. 2 а.с. 229, 230).

Звертаючись до суду з цим позовом, заступник керівника Ніжинської місцевої прокуратури посилався на те, що у межах Чернігівської області на землях Козелецького району рішенням Чернігівської обласної ради від 20 червня 2002 року створено РЛП «Міжрічинський» площею 87 672,9 га. Відповідно до пунктів 1.4, 2.2 Положення про РЛП «Міжрічинський», затвердженого рішенням 2 сесії 24 скликання Чернігівської обласної ради від 20 червня 2002 року, РЛП «Міжрічинський» входить до складу ПЗФ України та є природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою регіонального значення.

У листі Департаменту від 27 квітня 2020 року наявна інформація про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 7422083600:27:093:0003 відноситься до зони регульованої рекреації РЛП «Міжрічинський», який створено за рахунок земель без вилучення у землевласників та землекористувачів.

Прокурор, стверджуючи, що земельна ділянка з кадастровим номером 7422083600:27:093:0003 знаходиться в межах РЛП «Міжрічинський», посилався на інформацію з Державного земельного кадастру та викопіювання з картосхеми РЛП «Міжрічинський».

З огляду на те, що ці надані прокурором докази стороною відповідача у належний спосіб не спростовано, апеляційний суд вважає доведеним те, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах земель РЛП «Міжрічинський».

Верховний Суд у постанові від 11 жовтня 2023 року у справі № 734/1560/20 дійшов висновку, що землі природно-заповідного фонду, що перебувають у державній, комунальній власності, не підлягають приватизації. Такі землі можуть перебувати у приватній власності лише у зв`язку з формуванням на цих земельних ділянках об`єктів ПЗФ чи включенням земельних ділянок, що належать фізичним чи юридичним особам, до земель ПЗФ та іншого природоохоронного значення. Вилучення (викуп) земель ПЗФ з комунальної власності можливе тільки за рішенням відповідної місцевої ради за обов`язковим погодженням з Верховною радою України. При задоволенні негаторного позову прокурора вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку, яка знаходиться в межах земель ПЗФ, відповідає ефективному захисту порушених прав держави.

Отже, стосовно земель ПЗФ закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною. Таким чином, законним власником та володільцем земельної ділянки, яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 , є держава, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 83 ЗК України заволодіння приватними особами землями ПЗФ державної форми власності є неможливим. Право державної власності на спірну земельну ділянку не могло припинитися внаслідок рішення ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, яке відповідно до компетенції не було наділено повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками ПЗФ.

Апеляційним судом встановлено, що спірна земельна ділянка розташована в межах РЛП «Міжрічинський», належала парку до виникнення спірних правовідносин 14 років і відноситься до земель ПЗФ. ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області з огляду на те, що 07 серпня 2003 року Козелецьким районним відділом земельних ресурсів погоджено проект організації території, охорони, відтворення та рекреаційного використання природних комплексів і об`єктів РЛП «Міжрічинський», могло і повинно було знати про те, що ця ділянка впродовж багатьох років перебуває у межах об`єкта ПЗФ РЛП «Міжрічинський». Отже, апеляційний суд відхиляє твердження цього відповідача про відсутність інформації щодо земель ПЗФ у Державному земельному кадастрі, і як наслідок, відсутність обтяжень щодо ділянки ОСОБА_1 . Отже, оформлення документів про перехід земельної ділянки у приватну власність є порушенням закону, оскільки припинило право державної власності на неї.

Колегія суддів погоджується з доводами прокурора про те, що нерозроблення уповноваженим органом проекту землеустрою земельної ділянки, на якій знаходиться РЛП «Міжрічинський», та, як наслідок, невнесення до Державного земельного кадастру меж такої земельної ділянки із зазначенням обмежень щодо режиму її використання, не свідчить про відсутність таких обмежень та можливість перебування спірної земельної ділянки у приватній власності громадян, зокрема, відповідача ОСОБА_1 . Крім того, формування спірної земельної ділянки на території РЛП «Міжрічинський» проведено з порушенням ч. 3 ст. 186-1 ЗК України та ст. 51-54 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України», оскільки її відведення у власність відповідача не погоджувалось з органом виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Відсутність розробленої документації із землеустрою зі встановленням у натурі меж земельної ділянки природно-заповідного фонду згідно з ч. 4 ст. 7 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України» не може бути єдиною підставою для висновку про відсутність об`єкта природно-заповідного фонду, межі якого були визначені рішенням органу місцевого самоврядування (рішення Чернігівської обласної ради від 20 червня 2002 року, рішення Чернігівської обласної ради від 27 листопада 2003 року).

Припинення РЛП «Міжріченський», а також створення комунального закладу «РЛП «Міжрічинський» Чернігівської обласної ради не свідчить про необґрунтованість позовних вимог прокурора. Аналогічний висновок зроблено в постанові Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 734/1560/20.

У постановах від 13 серпня 2019 року у справі № 910/11164/16, від 26 лютого 2020 року у справі № 911/3315/17, від 16 вересня 2022 року у справі № 752/3090/19 Верховний Суд звертав увагу, що до встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проєктів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду, що узгоджується із положеннями ч. 4 ст. 7 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України», а неналежне оформлення земельної ділянки не змінює її цільового призначення як віднесеної до земель природно-заповідного фонду і не звільняє органи державної влади від обов`язку діяти відповідно до встановленого чинним законодавством України порядку зміни цільового призначення та вилучення земельної ділянки.

Розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 31 січня 2019 року за № 46 затверджено Положення про Департамент екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації, пунктом 1 якого передбачено, що Департамент забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів на території Чернігівської області.

Відповідно до цього положення саме Департамент екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації відповідно до покладених на нього завдань здійснює забезпечення реалізації державної політики у сфері заповідної справи державного управління та регулювання у сфері охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду України на території Черінігівської області і заходів зі збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, формування, збереження та використання екологічної мережі області відповідно до чинного законодавства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 вказано, що: «в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (п. 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20 листопада 2018 року, п. 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18). Отже, апеляційний суд відхиляє доводи ГУ Держгеокадстру в Чернігівській області про неналежність позивача.

Виходячи з наведеного вище у сукупності, апеляційний суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги прокурора про зобов`язання ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку у відання держави в особі РЛП «Міжрічинський», оскільки формування такої земельної ділянки на території ландшафтного парку проведено з порушенням положень ч. 3 ст. 186-1 ЗК України та ст. 51-54 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України».

Також підлягає задоволенню заявлена вимога про скасування рішення про державну реєстрацію від 20 вересня 2016 року, яким за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку, враховуючи те, що задоволення вимоги прокурора про повернення земельної ділянки у державну власність не є правовою підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про припинення права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 . При задоволенні негаторного позову прокурора вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірну земельну ділянку відповідає ефективному способу захисту порушених прав держави. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11 жовтня 2023 року у справі № 734/1560/20.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що вимога про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 30 серпня 2016 року № 25-13709/14-16-сг про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Деснянської селищної ради Козелецького району Чернігівської області, площею 1,4770 га (кадастровий номер 7422083600:27:093:0003) для ведення особистого селянського господарства задоволенню не підлягає.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 22 червня 2022 року в справі № 676/1795/20 зазначено, що: «рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (п. 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (п. 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (п. 52)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. […] cуд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення. […] Апеляційний суд зробив правильний висновок про те, що ефективним способом захисту порушеного права держави є саме вимога про повернення земельної ділянки. У той же час оспорення розпорядження органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади про передачу такої земельної ділянки у власність фізичної особи не є необхідним, оскільки суд у будь-якому випадку зобов`язаний надати йому оцінку в мотивувальній частині судового рішення, що й було зроблено судом апеляційної інстанції в цій справі.

За таких обставин пред`явлення прокурором окремої позовної вимоги про визнання недійсним рішення про передачу відповідачу спірної земельної ділянки у власність не відповідає критерію ефективності способу захисту порушеного права».

Беручи до уваги неправильність застосування районним судом норм матеріального права, апеляційний суд відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України скасовує рішення суду першої інстанції і ухвалює нове рішення про часткове задоволення позову з підстав, наведених вище.

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Ніжинська місцева прокуратура звернулась з позовом у січні 2021 року, заявивши три вимоги немайнового характеру (визнання недійсним наказу, скасування запису про державну реєстрацію та повернення земельної ділянки), за які, враховуючи приписи ст. 7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та п.п. 2 п. 1 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір», розмір судового збору становить 6 306 грн (2 102 х 3).

З наявних у справі копій платіжних доручень від 14 серпня 2020 року та від 30 грудня 2020 року вбачається, що платником судового збору в сумі 6 306 грн за подачу позову є прокуратура Чернігівської області (т. 1 а.с. 1, 2). Крім того, за подачу апеляційної та касаційної скарг Чернігівською обласною прокуратурою сплачено судовий збір відповідно 9 459 грн та 12 612 грн, що підтверджується копіями платіжних доручень від 20 січня 2023 року (т. 2 а.с. 160) та від 19 травня 2023 року (т. 3 а.с. 9).

Оскільки суд апеляційної інстанції частково задовольняє апеляційну скаргу, скасовує рішення суду першої інстанції та частково задовольняє позовні вимоги в частині скасування запису про державну реєстрацію та повернення земельної ділянки, з ОСОБА_1 на користь Чернігівської обласної прокуратури підлягає стягненню судовий збір 18 918 (4 204 + 6 306 + 8 408) грн судового збору за розгляд справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Керуючись ст. 141, 367, 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 03 січня 2023 року скасувати.

Позов заступника керівника Ніжинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, ОСОБА_1 про визнання недійсним наказу, скасування запису про державну реєстрацію та повернення земельної ділянки задовольнити частково.

Скасувати рішення від 20 вересня 2016 року № 16587937 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1,477 га з кадастровим номером 7422083600:27:093:0003.

Зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 1,477 га з кадастровим номером 7422083600:27:093:0003 у відання держави в особі Регіонального ландшафтного парку «Міжрічинський».

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Чернігівської обласної прокуратури (вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000, ЄДРПОУ 02910114) 18 918 (вісімнадцять тисяч дев`ятсот вісімнадцять) грн судового збору за розгляд справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 17 червня 2024 року.

Головуюча: Н.В. Шитченко

Судді: О.Є. Мамонова

О.І. Онищенко