Постанова

від 01.05.2024 по справі 183/4349/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2024 року

м. Київ

справа № 183/4349/21

провадження № 61-3113св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: Новомосковський міський голова Дніпропетровської області Рєзнік Сергій Олександрович, виконавчий комітет Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, комунальне підприємство «Новомосковський комбінат комунальних підприємств», Новомосковська міська рада Дніпропетровської області;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 червня 2022 року у складі судді Сороки О. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Новомосковського міського голови Дніпропетровської області Рєзніка С. О., виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, комунального підприємства «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» (далі - КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств»), Новомосковської міської ради Дніпропетровської області (далі - Новомосковська міська рада) про визнання розпорядження про звільнення неправомірним та його скасування, зобов`язання вчинити певні дії, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 07 жовтня 2019 року ним та між виконавчим комітетом Новомосковської міської ради в особі міського голови ОСОБА_2 було укладено контракт з керівником підприємства, що є у комунальній власності, відповідно до якого він призначений на посаду директора КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» на строк з 07 жовтня 2019 року по 31 грудня 2020 року. В подальшому додатковою угодою № 1 від 02 жовтня 2020 року про внесення змін до контракту з керівником підприємства, що є у комунальній власності, строк дії контракту був змінений до 31 грудня 2025 року.

Розпорядженням Новомосковського міського голови від 19 травня 2021 року № 302-к його було звільнено з посади директора КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» згідно з пунктом 8 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), а також прийнято рішення про розірвання з ним контракту з наступного дня після закінчення тимчасової втрати працездатності відповідно до листка непрацездатності. З цим розпорядженням він був ознайомлений 03 червня 2021 року, після виходу з лікарняного.

Позивач вважає, що при винесенні розпорядження про звільнення були порушені процедура звільнення керівника комунального підприємства та розірвання з ним контракту, а також міський голова діяв всупереч повноваженням, наданих законом.

Пункт 1.2 укладеного з ним контракту передбачає наявність трудових відносини між керівником підприємства та виконавчим комітетом Новомосковської міської ради. Згідно з пунктом 2.7 контракту виконавчий комітет Новомосковської міської ради звільняє керівника, у разі закінчення контракту достроково за вимогою керівника, а також у випадку порушень законодавства та умов контракту. В пункті 5.3 контракту встановлено, що керівник може бути звільнений з посади, а цей контракт розірваний з ініціативи виконавчого комітету Новомосковської міської ради до закінчення терміну його дії.

Тобто умовами контракту передбачено його дострокове розірвання лише за наявності ініціативи виконавчого комітету Новомосковської міської ради і право звільнення належить саме виконавчому комітету Новомосковської міської ради.

Перед його звільненням розпорядженням Новомосковського міського голови від 16 січня 2021 року № Р-9 «Про проведення перевірки КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» зобов`язано відділ внутрішнього контролю та аудиту виконавчого комітету Новомосковської міської ради провести перевірку КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» за період з 01 січня 2019 року по поточний час та оцінити ефективність його фінансово-господарської діяльності.

22 лютого 2021 року на ім`я заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ОСОБА_3 надійшла доповідна записка начальника відділу внутрішнього контролю та аудиту ОСОБА_4 , в якій йде мова про ненадання ОСОБА_1 окремих витребуваних документів, а також міститься пропозиція щодо застосування до нього дисциплінарного стягнення - звільнення.

15 березня 2021 року міським головою видано розпорядження № 160-К «Про проведення службового розслідування», зі змісту якого вбачається, що міським головою вирішено провести службову перевірку, створено комісію з проведення службового розслідування та відсторонено ОСОБА_1 від виконання повноважень керівника КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» на час проведення службового розслідування з 17 березня 2021 року до 14 травня 2021 року. Таке рішення міського голови було мотивоване необхідністю всебічної, повної, неупередженої перевірки фактів, що наведені в доповідній записці від 22 лютого 2021 року ОСОБА_4 щодо перешкоджання керівником комунального підприємства проведенню перевірки, невиконання рішень Новомосковської міської ради, виконавчого комітету Новомосковської міської ради, розпоряджень міського голови, вимог чинного законодавства України.

Створеною комісією 14 травня 2021 року складено акт службового розслідування, а 19 травня 2021 року Новомосковським міським головою видано розпорядження № 302-к «Про звільнення ОСОБА_1 з посади директора КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств», згідно з яким на підставі допущених ОСОБА_1 порушень, зазначених в акті службового розслідування від 14 травня 2021 року, з урахуванням пропозицій комісії з проведення службового розслідування щодо звільнення ОСОБА_1 та розірвання контракту.

При цьому міський голова керувався Законом України «Про місцеве самоврядування», підпунктами «а», «в», «і» пункту 5.3 контракту з керівником підприємства, що є у комунальній власності від 07 жовтня 2019 року, рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)/2019 у справі № 3-425/2018(6960/18), пунктом 8 частини першої статті 36, частиною третьою статті 40 КЗпП України.

Підпунктами «а», «в», «і» пункту 5.3 контракту передбачено, що контракт може бути розірваний до закінчення терміну його дії:

- за систематичне невиконання керівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього цим контрактом (підпункт «а» пункту 5.3 контракту);

- у разі виникнення у підприємства податкового боргу (підпункт «в» пункту 5.3 контракту);

- у разі неподання виконавчому комітету Новомосковської міської ради квартальної та річної фінансової звітності (підпункт «і» пункту 5.3 контракту).

ОСОБА_1 зазначає, що таких порушень ним на посаді керівника не допускалося.

Крім того, однією з підстав винесення розпорядження від 19 травня 2021 року № 302-к стали пропозиції комісії з проведення службового розслідування, викладені в акті службового розслідування від 14 травня 2021 року, однак ОСОБА_1 вважає, що службове розслідування, яке проводилося на підставі розпорядження Новомосковського міського голови від 15 березня 2021 року № 160-К, було призначене та проводилося з порушенням вимог законодавства.

При цьому позивач посилається на пункт 1 Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та осіб, які для цілей Закону України «Про запобігання корупції» прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року № 950, у редакції, чинній на час проведення службового розслідування та складення акта від 14 травня 2021 року (далі - Порядок № 950), який передбачає випадки, у яких може бути проведено службове розслідування, однак розпорядження від 15 березня 2021 року № 160-К «Про проведення службового розслідування» містить посилання на необхідність перевірки фактів щодо перешкоджання директором КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» ОСОБА_1 проведенню перевірки, невиконання рішень Новомосковської міської ради, виконавчого комітету Новомосковської міської ради, розпоряджень міського голови, вимог чинного законодавства України.

В свою чергу, укладений з керівником комунального підприємства контракт містить права та обов`язки керівника. ОСОБА_1 наполягає на тому, що не порушував обов`язки керівника, викладені у контакті, а тому не вбачає підстав для проведення службового розслідування.

Крім того позивач посилається на те, що пункт 2.6 контракту передбачає дії виконавчого комітету Новомосковської міської ради, у разі якщо керівник допустив невиконання чи неналежне виконання своїх обов`язків щодо управління підприємством та розпорядження майном. У таких випадках саме виконавчий комітет має право вимагати від керівника достроковий звіт про його дії.

Таким чином контрактом встановлена інша процедура, ніж проведення службового розслідування, на підставі якої саме виконавчий комітет може зробити висновки щодо невиконання керівником своїх обов`язків.

Також, позивач посилається на те, що 03 березня 2021 року відбулося засідання виконавчого комітету Новомосковської міської ради, на якому після його звіту робота підприємства була визнана задовільною, а вже 15 березня 2021 року було призначено службове розслідування, яке призначене з порушенням пункту 3 Порядку № 950, у відповідності до якого рішенням щодо проведення службового розслідування визначаються голова комісії з проведення службового розслідування, інші члени комісії, предмет і дата початку та закінчення службового розслідування. Строк службового розслідування не може перевищувати двох місяців.

ОСОБА_1 звертає увагу на те, що розпорядження від 15 березня 2021 року № 160-К не містить дату початку та закінчення службового розслідування, яке повинно проводитися відносно особи, визначеної у пункті 1 Порядку № 950, а не з метою проведення повної перевірки роботи та фінансового стану підприємства.

Пунктом 6 Порядку № 950 надається право членам комісії з виїздом на місце ознайомлюватися і вивчати відповідні документи, у разі потреби знімати з них копії та долучати їх до матеріалів службового розслідування.

Між тим, позивач зауважує, що жоден з документів, на які є посилання в акті службового розслідування від 14 травня 2021 року, не долучений до цього акту, що не дає можливості встановити відповідність висновків комісії обставинам розслідування.

Крім того, в порушення пункту 7 Порядку № 950 ОСОБА_1 не було забезпечено можливість в ході розслідування надати пояснення, а в акті службового розслідування від 14 травня 2021 року відсутні обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, не вказані причини та умови, що призвели до порушення, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення чи обставини, що знімають з особи, стосовно якої проведено службове розслідування, безпідставні звинувачення або підозру. Також відсутні обґрунтовані пропозиції щодо усунення виявлених порушень, що є порушенням пункту 8 Порядку № 950.

Обґрунтовуючи наявність допущених порушень процедури звільнення, ОСОБА_1 посилався на те, що при звільненні працівника за систематичне невиконання керівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього контрактом, роботодавець повинен навести конкретні факти допущеного ним невиконання обов`язків, зазначити, коли саме вони мали місце. Крім того, необхідна наявність застосованого й не втратившого юридичної сили за давністю або не знятого заходу дисциплінарного чи громадського стягнення, а не фактична наявність сукупності невиконання працівником своїх обов`язків.

При цьому, згідно з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 206/52351/16-ц (206/2351/16-ц), незважаючи на те, що звільнення відбулося за пунктом 8 частини 1 статті 36 КЗпП України (з підстав, передбачених контрактом), воно повинно відбутися з дотриманням вимог законодавства про працю, а саме пункту 3 статті 40 КЗпП України, оскільки позивача звільнено саме за систематичне невиконання покладених на нього обов`язків.

Між тим, за період його роботи до нього не було застосоване жодне дисциплінарне стягнення, до застосування дисциплінарного стягнення не встановлена вина працівника, від нього не відбирали письмові пояснення, при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган не врахував ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Особливу увагу ОСОБА_1 звертає на виникнення у підприємства податкового боргу, що також стало підставою для його звільнення.

Так, у висновках комісії з проведення службового розслідування зазначено, що «за період діяльності ОСОБА_1 заборгованість з податку на додану вартість за даними бухгалтерського обліку зросла на 2 674,82 грн. Крім того, станом на 31 грудня 2020 року має місце заборгованість із земельного податку з юридичних осіб у сумі 231 502,50 грн. Станом на 01 березня 2021 року податковий борг підприємства становить 4,18 млн. грн, що підтверджується рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2021 року у справі № 160/7205/20. За службовою довідкою головного бухгалтера КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» податковий борг на кінець 2018 року становив лише 1,5 млн. грн».

Однак податковий борг виник у підприємства не за період його роботи, такий борг існував до укладення з ним контракту, а він, в свою чергу, вживав заходів для його зменшення. За період його керівництва підприємством був зменшений податковий борг з ПДВ на сотні тисяч гривень, земельний податок сплачувався у повному обсязі. Крім того, за період його роботи на підприємстві з`явилася оранжерея, в якій вирощувалися квіти для озеленення міста, парків, скверів, що економило бюджетні кошти, на закупівлю квітів такі кошти не витрачалися, а кошти, отримані підприємством від діяльності, були використані за бюджетними призначеннями, виключно на визначені потреби.

Також в позовній заяві ОСОБА_1 навів доводи на спростування відомостей, викладених в акті службового розслідування щодо неподання виконавчому комітету Новомосковської міської ради квартальної та річної фінансової звітності (підпункт «і» пункту 5.3 контракту).

У зв`язку із незаконним звільненням він зазнав негативних наслідків, що виразилися, зокрема у зміні життєвого укладу, значному погіршенні стану здоров`я та душевних стражданнях, які заподіяні йому внаслідок посягання на його трудові права та інтереси. На час звернення з позовом він не працює та не може знайти роботу саме внаслідок незаконного його звільнення, його сім`я позбавлена засобів до існування, а він особисто позбавлений можливості жити повноцінним життям.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження Новомосковського міського голови від 19 травня 2021 року № 302-к «Про звільнення ОСОБА_1 з посади директора КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств»;

- визнати незаконним розірвання контракту з керівником підприємства, що є у комунальній власності, від 07 жовтня 2019 року, укладеного між ним та міським головою ОСОБА_2 від імені виконавчого комітету Новомосковської міської ради, та його звільнення за пунктом 8 частини 1 статті 36 КЗпП України;

- поновити його на роботі в КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» на посаді директора з 03 червня 2021 року;

- стягнути з КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу;

- стягнути з Новомосковської міської ради на його користь 150 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 червня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Новомосковського міського голови Дніпропетровської області від 19 травня 2021 року № 302-к «Про звільнення ОСОБА_1 з посади директора КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств». Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств». Стягнуто з КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 389 232,91 грн. Стягнуто з виконавчого комітету Новомосковської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 816 грн. В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щона підтвердження вчинення ОСОБА_1 порушень посадових обов`язків відповідачами надано лише акт службового розслідування, який є внутрішнім документом юридичної особи, однак встановлені у зазначеному акті факти не доведені належними, допустимими та достовірними доказами, тоді як саме на відповідача у такій категорії справ покладається обов`язок надати докази правомірності своїх дій при прийнятті рішення про звільнення особи за виявлені порушення при виконанні посадових та службових обов`язків.

Тому суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання протиправним та скасування розпорядження Новомосковського міського голови від 19 травня 2021 року № 302-к, що є підставою для поновлення позивача на роботі на посаді директора КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» зі стягненням у відповідності до частини другої статті 235 КЗпП України з КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тобто з 03 червня 2021 року по 02 червня 2022 року, у розмірі 389 232,91 грн.

Розмір середнього заробітку суд обчислив виходячи з відомостей, які містилися в довідці КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» про середню заробітну плату ОСОБА_1 за останні два календарні місяці перед звільненням (квітень 2021 року - 31 795 грн, травень 2021 року - 15 897 грн), з урахуванням положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, суд виходив з того, що ці вимоги заявлені саме до Новомосковської міської ради, яка в даному конкретному випадку не може відповідати за позовом в цій частині, оскільки відповідно до частини першої статті 176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зобов`язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом.

Додатковим рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2022 року стягнуто з виконавчого комітету Новомосковської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 29 000 грн.

Додаткове рішення місцевого суду мотивоване тим, що під час розгляду справи позивачем не було подано доказів на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу, однак до закінчення судових дебатів стороною позивача було повідомлено та 07 червня 2021 року, тобто протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, адвокатами Ужвою К. В. та ОСОБА_6 подано засобами поштового зв`язку до суду заяви щодо судових витрат у справі, до яких додано акти виконаних робіт з детальним описом робіт (наданих послуг) та квитанції про сплату позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 7 000 грн та 22 000 грн.

За таких обставин, оскільки означені суми є співмірними з обсягом наданих адвокатами послуг та виконаних робіт, часом, витраченим адвокатами на виконання відповідних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони, то суд дійшов висновку про стягнення цих витрат з відповідача на користь позивача.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року апеляційні скарги Новомосковського міського голови Рєзніка С. О. та виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області залишено без задоволення, а рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 червня 2022 року та додаткове рішення цього суду від 26 липня 2022 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційних скарг не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

01 березня 2023 року виконавчий комітет Новомосковської міської ради подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу, а 24 квітня 2023 року - уточнену касаційну скаргу на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 червня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення таухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 389, пункту 5 частини першої, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо:

- реалізації виключних повноважень міського голови, наданих йому згідно з пунктом 10 частини четвертої статті 42, частини третьої статті 12 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», а саме, чи може бути обмежено виключне право міського голови щодо звільнення керівників комунальних підприємств;

- застосування пункту 8 статті 36 КЗпП Українипри звільненні керівників комунальних підприємств у разі, якщо контракт укладений з керівником комунального підприємства містить умови його розірвання саме за систематичне не виконання службових обов`язків керівником комунального підприємства, та чи є обов`язковою умовою наявність застосованого й не втратившого юридичної сили за давністю або не знятого заходу дисциплінарного чи громадського стягнення, а не фактична наявність сукупності невиконання працівником своїх обов`язків при звільненні керівника комунального підприємства на підставі пункту 8 статті 36 КЗпП України;

- питання, який саме документ є підтвердженням податкового боргу, що є сумою узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків, непогашеної пені відповідно до пункту 14.1.175 статті 14 Податкового кодексу України.

При цьому суди не дослідили зібрані у справі докази та розглянули справу за відсутності представника Новомосковського міського голови Рєзніка С. О. та виконавчого комітету Новомосковської міської ради, належним чином не повідомивши їх про дату, час і місце судового засідання.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

16 червня 2023 року справа № 183/4349/21 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга виконавчого комітету Новомосковської міської ради мотивована тим, що за його клопотанням судом першої інстанції було залучено в якості свідка начальника відділу внутрішнього контролю та аудиту виконавчого комітету Новомосковської міської ради ОСОБА_4., який не був допитаний у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану та його мобілізацією до лав Збройних Сил України. Посилаючись на ці обставини, оскільки показання цього свідка є важливими для розгляду справи, то представники виконавчого комітету заявляли клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 31 травня 2022 року, однак суд першої інстанції не допитав зазначеного свідка та 02 червня 2022 року ухвалив оскаржуване рішення.

При цьому представник Новомосковського міського голови Рєзніка С. О. та виконавчого комітету Новомосковської міської ради не отримували судових повісток та не були належним чином повідомлені про перенесення розгляду справи на 02 червня 2022 року.

Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що Новомосковський міський голова Рєзнік С. О. не мав права одноособово звільняти ОСОБА_1 з посади директора КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств», оскільки відповідно до пункту 10 частини четвертої статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міський голова призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, крім випадків, передбачених частиною другою статті 21 Закону України «Про культуру».

Також суди попередніх інстанцій не дали належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, які підтверджують зростання податкового боргу КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» за час роботи ОСОБА_1 на посаді директора підприємства, систематичне не виконання позивачем своїх службових обов`язків, не подання ним річної фінансової звітності, та обставинам, які були встановлені в акті службового розслідування від 14 травня 2021 року, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 березня 2021 року та постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року у справі № 160/7205/20, службовими записками начальника відділу внутрішнього контролю та аудиту виконавчого комітету Новомосковської міської ради ОСОБА_4.В свою чергу, в порушення принципу диспозитивності позивач не надав жодного доказу на спростування доказів, на які послалося КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств».

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

07 жовтня 2019 року між міським головою ОСОБА_2 , який діяв на підставі статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», та ОСОБА_1 було укладено контракт, відповідно до якого ОСОБА_1 призначений на посаду директора КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» з 07 жовтня 2019 року по 31 грудня 2020 року (т.1 а.с. 73-75).

02 жовтня 2020 року між цими ж сторонами було укладено додаткову угоду до контракту з керівником підприємства, що є у комунальній власності, відповідно до якої контракт діє з 07 жовтня 2019 року по 31 грудня 2025 року (т.1 а.с. 76).

ОСОБА_1 , працюючи керівником комунального підприємства був посадовою особою юридичної особи публічного права.

Відповідно до пункту 1.4 контракту керівник підприємства підзвітний виконавчому комітету Новомосковської міської ради та міському голові у межах, встановлених законодавством, статутом підприємства та цим контрактом.

Аналізуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що Новомосковський міський голова має право призначення службових перевірок, притягнення до дисциплінарної відповідальності керівника КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств».

16 січня 2021 року Новомосковським міським головою прийнято розпорядження № Р-9 «Про проведення перевірки КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств», відповідно до якого відділ внутрішнього контролю та аудиту виконавчого комітету Новомосковської міської ради зобов`язано провести перевірку зазначеного підприємства за період з 01січня 2019 року по поточний час та оцінити ефективність його фінансово-господарської діяльності, під час проведення перевірки при потребі залучити працівників інших підрозділів виконавчих органів, установ і підприємства Новомосковської міської ради за погодженням з їх керівниками, по завершенню перевірки надати висновок про її результати, контроль за виконанням розпорядження покладено на заступника міського голови ОСОБА_3 (т.1 а.с. 70).

22 лютого 2021 року на адресу заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ОСОБА_3 надійшла доповідна записка начальника відділу внутрішнього контролю та аудиту ОСОБА_4 , у якій він повідомив про неможливість проведення перевірки, оскільки директор КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» ОСОБА_1 не надав перелік документів, який необхідний для здійснення перевірки. При цьому ОСОБА_4 у доповідній записці виклав ряд фактів діяльності підприємства, які він вважає незаконними, тому пропонує застосувати до керівника підприємства дисциплінарне стягнення у виді звільнення (т.1 а.с. 66-69).

15 березня 2021 року Новомосковським міським головою видано розпорядження № 160-К «Про проведення службового розслідування», за яким з метою всебічної, повної, неупередженої перевірки фактів, що наведені в доповідній записці від 22 лютого 2021 року ОСОБА_4 щодо перешкоджання ОСОБА_1 проведенню перевірки, невиконання рішень Новомосковської міської ради, виконавчого комітету Новомосковської міської ради, розпоряджень міського голови, вимог чинного законодавства України міським головою вирішено провести службову перевірку, створено комісію з проведення службового розслідування та відсторонено з 17 березня 2021 року ОСОБА_1 від виконання повноважень керівника КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» на час проведення службового розслідування до 14 травня 2021 року. За результатами роботи комісії зобов`язано скласти акт службового розслідування та надати його міському голові не пізніше 14 травня 2021 року (т.1 а.с.71-72).

14 травня 2021 року складено та затверджено акт службового розслідування, а 17 травня 2021року ОСОБА_1 надав свої зауваженнядо цього акта (т.1а.с.57-65).

19 травня 2021 року Новомосковським міським головою видано розпорядження № 302-к «Про звільнення ОСОБА_1 з посади директора КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств», згідно з яким на підставі допущених ОСОБА_1 порушень, зазначених в акті службового розслідування від 14 травня 2021 року, з урахуванням пропозицій комісії з проведення службового розслідування щодо звільнення ОСОБА_1 та розірвання контракту, керуючись Законом України «Про місцеве самоврядування», підпунктами «а», «в», «і» пункту 5.3 контракту з керівником підприємства, що є у комунальній власності від 07 жовтня 2019 року, рішенням Конституційного суду України від 04 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)/2019 у справі № 3-425/2018(6960/18), пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, частини третьої статті 40 КЗпП України, вирішено звільнити ОСОБА_1 з посади директора КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» згідно з пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України та розірвати з ним контракт від 07 жовтня 2019 року з наступного дня після закінчення тимчасової втрати працездатності відповідно до листка непрацездатності.

На момент прийняття міським головою розпорядження про звільнення ОСОБА_1 перебував на лікарняному, тому його звільнення відбулося з наступного дня після закінчення тимчасової втрати працездатності, тобто 03 червня 2021 року, про що свідчить запис в трудовій книжці позивача (т. 1 а.с. 93-94, 99).

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для розірвання контракту з керівником комунального підприємства, визначених у розпорядженні про звільнення ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій виходили з наступного.

Пунктом 5.3 контракту передбачено, що контракт може бути розірваний з ініціативи виконавчого комітету Новомосковської міської ради до закінчення терміну його дії:

- у разі систематичного невиконання керівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього цим контрактом (підпункт «а» пункту 5.3 контракту);

- у разі виникнення у підприємства податкового боргу (підпункт «в» пункту 5.3 контракту);

- у разі неподання виконавчому комітету Новомосковської міської ради квартальної та річної фінансової звітності (підпункт «і» пункту 5.3 контракту).

Контракт з керівником комунального підприємства був укладений між виконавчим комітетом Новомосковської міської ради, від імені якого діяв міський голова, розірвання контракту на підставі пункту 5.3 можливе за ініціативи виконавчого комітету, однак таке розірвання було проведене міським головою одноособово, доказів ініціювання розірвання контракту зі сторони виконавчого комітету суду не подано.

Крім того, в даному випадку звільнення ОСОБА_1 з посади, відбулося на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України.

Між тим, відповідно до пункту 3 статті 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірвано в разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо раніше до нього застосовувались заходи дисциплінарного стягнення.

Оскільки звільнення ОСОБА_1 відбулося, в тому числі, за систематичне невиконання керівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього контрактом (підпункт «а» пункту 5.3 контракту), то суди дійшли висновку про те, що при звільненні працівника з підстав, передбачених цією нормою закону, роботодавець повинен навести конкретні факти допущеного ним невиконання обов`язків, зазначити, коли саме вони мали місце, які проступки вчинив працівник після застосування до нього стягнення та коли. Чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок, за який не застосовувалися інші заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, та чи можна вважати його вчинення систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Отже, необхідна наявність застосованого та не втратившого юридичної сили за давністю або не знятого заходу дисциплінарного чи громадського стягнення, а не фактична наявність сукупності застосованих заходів дисциплінарного стягнення, що викладені в акті службового розслідування.

Таких доказів застосування до ОСОБА_1 дисциплінарних чи громадських стягнень протягом його роботи суду не подано.

Вирішуючи питання щодо неподання на затвердження виконавчому комітету Новомосковської міської ради квартальної та річної фінансової звітності, що також стало підставою для розірвання контракту, суди попередніх інстанцій звернули увагу на таке.

В акті службового розслідування вказано, що не зважаючи на те, що у контракті з керівником підприємства, що є у комунальній власності не визначено відповідний структурний підрозділ виконавчого комітету Новомосковської міської ради, який контролює своєчасність надання інформації, визначеної у пунктах 2.2, 2.3, 2.5 контракту, ОСОБА_1 не виконує зазначені пункти, що є підставою для розірвання такого контракту.

На підтвердження своєї позиції щодо неподання виконавчому комітету Новомосковської міської ради квартальної та річної фінансової звітності (пункти 2.2, 2.3, 2.5 контракту) виконавчим комітетом Новомосковської міської ради подані службові записки начальника відділу внутрішнього контролю та аудиту на адресу начальника відділу з питань економіки та торгівлі, начальнику відділу кадрової роботи, начальнику управління житлово-комунального господарства (т.1 а.с. 139-144).

Зазначені особи повідомили начальника відділу внутрішнього контролю та аудиту Миколу Кошевого, який не був членом комісії з проведення службового розслідування, про те, що такі звіти від КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» не надходили.

Між тим, вказані службові записки та повідомлення на них не були додатками при складанні акту службового розслідування, а тому суди попередніх інстанцій вважали, що вони не можуть бути оцінені як належні та допустимі докази.

Крім того, під час розгляду справи судом першої інстанції в судовому засіданні була допитана свідок ОСОБА_5 , яка працювала начальником планово-економічного відділу КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» та вказала, що всі квартальні та річні фінансової звіти готувалися за її безпосередньої участі, направлялися їх підприємством за першою вимогою виконавчого комітету Новомосковської міської ради у визначені ним строки, були випадки, коли ці звіти вона особисто доставляла до виконавчого комітету.

Також матеріали справи містять докази про розгляд звітів про фінансово-господарську діяльність, в тому числі КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» за 2020 рік, за результатами розгляду яких виконавчим комітетом Новомосковської міської ради прийнято рішення про визнання роботи КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» задовільною (т.1 а.с. 101).

На підтвердження своєї позиції щодо складання квартальної та річної фінансової звітності та подання її виконавчому комітету позивачем надано відповідні докази (т.1 а.с. 205-251, т.2 а.с. 1-10).

Зазначені докази отримані позивачем, в спосіб, передбачений нормами ЦПК України, а тому оцінені судом першої інстанції як належні та допустимі, а також визнано такими, що спростовують позицію відповідача в частині невиконання ОСОБА_1 умов пунктів 2.2, 2.3, 2.5 контракту.

Оцінюючи подані докази щодо виникнення податкового боргу підприємства за час керівництва ОСОБА_1 , яке стало підставою для розірвання з ним контракту, місцевий суд виходив з наступного.

Акт службової перевірки містить дані про те, що за час діяльності ОСОБА_1 заборгованість з податку на додану вартість за даними бухгалтерського обліку зросла на 2 674,82 грн. Крім того, має місце заборгованість зі сплати земельного податку на суму 231 502,50 грн. Така масштабна динаміка податкового боргу свідчить про незадовільну діяльність керівника підприємства для його зменшення Станом на 01 березня 2021 року податковий борг підприємства становить 4,18 млн. грн, за службовою довідкою головного бухгалтера податковий борг на кінець 2018 року становив 1,5 млн. грн (т.1 а.с. 51-52).

На підтвердження наявності податкового боргу відповідачем подано постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року у справі № 160/7205/20, якою було залишено без змін рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 березня 2021 року про стягнення з КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» на користь держави податкового боргу в сумі 4 189 813,46 грн (т.2 а.с. 97-100).

Жодних доказів, які оцінювала комісія при проведенні службової перевірки, при виявленні податкового боргу, в суді першої інстанції не подано.

При цьому місцевий суд встановив, що вищевказана постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року у справі № 160/7205/20 не містить даних за який період виник податковий борг у КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» на суму 4 189 813,46 грн, а також виходив з того, що службова записка головного бухгалтера про те, що на кінець 2018 року за підприємством рахувалася податкова заборгованість у розмірі 1,5 млн. грн, не може бути доказом виникнення податкового боргу за час керівництва підприємством ОСОБА_1 , як і не може бути розцінена судом, як самостійна беззаперечна підстава для розірвання контракту відповідно до підпункту «в» пункту 5.3 контракту (у разі виникнення у підприємства податкового боргу).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 5 частини першої, пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Касаційна скарга виконавчого комітету Новомосковської міської ради підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом касаційної скарги судові рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються лише в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 , а тому в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом переглядаються лише в означеній частині.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно зі статтею 3 КЗпП України до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

У статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Щодо проведення службового розслідування

В пункті 1 Порядку № 950 передбачено, що відповідно до цього Порядку стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та осіб, які для цілей Закону України «Про запобігання корупції» (далі - Закон) прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може бути проведено службове розслідування:

- у разі невиконання або неналежного виконання ними службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об`єднанню громадян;

- у разі недодержання посадовими особами місцевого самоврядування законодавства про службу в органах місцевого самоврядування, антикорупційного законодавства;

- на вимогу особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або особи, яка для цілей Закону прирівнюється до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, з метою зняття безпідставних, на її думку, звинувачень або підозри;

- з метою виявлення причин та умов, що призвели до вчинення корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення чи невиконання вимог Закону в інший спосіб, за поданням спеціально уповноваженого суб`єкта у сфері протидії корупції або приписом Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - Національне агентство) за рішенням керівника органу, підприємства, установи, організації, в якому працює особа, стосовно якої пропонується проведення службового розслідування, а у разі його відсутності - особи, яка виконує його обов`язки (далі - керівник органу).

За анонімними повідомленнями, заявами та скаргами службове розслідування не проводиться, крім випадків, коли анонімне повідомлення стосується порушення вимог Закону та наведена в ньому інформація стосується конкретної особи, містить фактичні дані, які можуть бути перевірені.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 950 рішення щодо проведення службового розслідування приймається керівником органу, в якому працює особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або особа, яка для цілей Закону прирівнюється до особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої планується проведення службового розслідування (далі - особа, стосовно якої проводиться службове розслідування).

Згідно з абзацом 1 пункту 3 Порядку № 950 рішенням щодо проведення службового розслідування визначаються голова комісії з проведення службового розслідування, інші члени комісії, предмет і дата початку та закінчення службового розслідування. Строк службового розслідування не може перевищувати двох місяців.

Відповідно до абзацу 1 пункту 4 Порядку № 950 службове розслідування проводиться з відстороненням особи, стосовно якої проводиться службове розслідування, від здійснення повноважень на посаді або без такого відсторонення. Рішення про відсторонення приймається керівником органу.

Абзацом 1 пункту 13 Порядку № 950 передбачено, що акт службового розслідування підписує голова, інші члени комісії з проведення службового розслідування, і він подається на розгляд суб`єкту призначення або керівнику органу в одному примірнику.

Щодо осіб, які прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування

Згідно з підпунктом «а» пункту 2 частини першої статті 3 Закону України «По запобігання корупції» суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема, посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті.

Відповідно до частини другої статті 167 та частини другої статті 169 ЦК України державні та комунальні підприємства, а також навчальні заклади, спільні комунальні підприємства належать саме до юридичних осіб публічного права, безвідносно до мети їхньої діяльності.

Під посадовими особами юридичних осіб публічного права потрібно розуміти осіб, які мають повноваження здійснювати організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції.

Організаційно-розпорядчі функції (обов`язки) - це обов`язки щодо здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, комунальних підприємств, установ, організацій, структурних підрозділів, їхні заступники, особи, які керують ділянками робіт.

Так, посадовими особами підприємства є керівник, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємств.

Щодо повноважень міського голови

Статтею 17 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування. Органи місцевого самоврядування при здійсненні повноважень у сфері контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення можуть проводити перевірки, які не належать до заходів державного нагляду (контролю), на підприємствах, в установах та організаціях, що перебувають у комунальній власності відповідної територіальної громади.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об`єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста.

Відповідно до пункту 10 частини четвертої статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, крім випадків, передбачених частиною другою статті 21 Закону України «Про культуру».

Згідно з пунктами 19, 20 частини четвертої статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова здійснює інші повноваження місцевого самоврядування, визначені цим та іншими законами, якщо вони не віднесені до виключних повноважень ради або не віднесені радою до відання її виконавчих органів. Видає розпорядження у межах своїх повноважень.

Відповідно до частини восьмої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова, голова районної у місті, районної, обласної ради в межах своїх повноважень видає розпорядження.

Щодо розірвання контракту з керівником підприємства, що є у комунальній власності.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення (пункт 3 частини першої статті 40 КЗпП).

У пункті 8 частини першої статті 36 КЗпП України встановлено, що підставами припинення трудового договору є: підстави, передбачені трудовим договором з нефіксованим робочим часом, контрактом.

Щодо поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України).

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.

Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком № 100.

У справі, яка переглядається, роботодавець визначив підставами для розірвання контракту з позивачем - систематичне невиконання керівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього контрактом (підпункт «а» пункту 5.3 контракту), виникнення у підприємства податкового боргу (підпункт «в» пункту 5.3 контракту), неподання виконавчому комітету Новомосковської міської ради квартальної та річної фінансової звітності (підпункт «і» пункту 5.3 контракту). При цьому на підтвердження вчинення ОСОБА_1 порушень посадових обов`язків відповідачі послалися на акт службового розслідування від 14 травня 2021 року.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що наданий відповідачем акт службового розслідування від 14 травня 2021 року є внутрішнім документом юридичної особи, а встановлені у цьому акті факти не доведені належними, допустимими та достовірними доказами. Тому суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання протиправним та скасування розпорядження Новомосковського міського голови від 19 травня 2021 року № 302-к, що є підставою для поновлення позивача на роботі на посаді директора КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» зі стягненням у відповідності до частини другої статті 235 КЗпП України з КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тобто з 03 червня 2021 року по 02 червня 2022 року, у розмірі 389 232,91 грн.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд зазначив, що звільнення ОСОБА_1 відбувалося, в тому числі, за систематичне невиконання керівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього контрактом, однак подані відповідачем докази не містять даних, в чому саме полягає систематичне невиконання ОСОБА_1 своїх обов`язків та які заходи дисциплінарного стягнення до нього було застосовано.

За таких обставин апеляційний суд вважав обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що звільнення ОСОБА_1 мало відбуватися з дотриманням вимог законодавства про працю, а саме за пунктом 3 статті 40 КЗпП України, оскільки позивача звільнено, в тому числі, за систематичне невиконання покладених на нього обов`язків.

Однак вказані висновки апеляційного суду ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблені з порушенням норм процесуального права з огляду на таке.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України).

У справі, яка переглядається, позивач не оскаржував та не просив скасувати акт службового розслідування від 14 травня 2021 року, однак посилався на те, що службове розслідування було призначене з порушенням пункту 3 Порядку № 950, а також заперечував обставини, які були викладені в зазначеному акті службового розслідування та стали підставою для прийняття оспорюваного розпорядження Новомосковського міського голови від 19 травня 2021 року № 302-к «Про звільнення ОСОБА_1 з посади директора КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств».

В постанові від 29 листопада 2019 року у справі №808/965/17 (адміністративне провадження № К/9901/20831/18) Верховний Суд зазначив, що службове розслідуванням - це комплекс заходів, які здійснюються з метою уточнення причин, установлення обставин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення, відповідальність за яке передбачена законодавством України, та ступеня вини особи (осіб), яка вчинила це правопорушення.

Висновок службового розслідування, в якому відображено узагальнений опис виявлених порушень норм законодавства, не є рішенням суб`єкта владних повноважень, яке безпосередньо породжує правові наслідків для суб`єктів відповідних правовідносин і має обов`язковий характер.

За своєю правовою природою висновок службового розслідування є службовим документом, який фіксує факт проведення службового розслідування і є носієм доказової інформації про обставини, що стали підставами для його призначення.

Висновки службового розслідування не породжують обов`язкових юридичних наслідків. Зафіксовані в результатах службового розслідування обставини можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень суб`єкта владних повноважень, в основу яких покладені зазначені в ньому висновки. Отже, висновок за результатами службового розслідування є лише носієм певної інформації.

Однак, у справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що акт службового розслідування від 14 травня 2021 року було складено за процедурою, передбаченою Порядком № 950, та не дали належної оцінки обставинам, викладеним в цьому акті службового розслідування.

У постанові Верховний Суд у складі колегії Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 серпня 2018 року у справі № 463/3091/15 (провадження № 61-32076св18) зазначено, що з врахуванням особливостей контрактної форми трудового договору наявність чи відсутність вини не є визначальним для припинення дії контракту. Визначальним у такому випадку є самий факт порушення, а встановлена вина керівника лише додатково підтверджує законність оскаржуваного наказу, тому суди попередніх інстанції дійшли правомірного висновку про відсутність правових підстав вважати оспорювані накази незаконними.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2019 року у справі № 235/774/18 (провадження № 61-47942св18) вказано, що згідно з пунктами 16, 17 постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, щоє у державній власності» контракт з керівником підприємства може бути розірваний на підставах, установлених чинним законодавством, а також передбачених у контракті. При цьому розірвання контракту з ініціативи органу управління майном або керівника підприємства повинно провадитися з урахуванням гарантій, установлених чинним законодавством. При розірванні контракту з підстав, установлених у контракті, але не передбачених чинним законодавством, звільнення провадиться згідно з пунктом 8 статті 36 КЗпП України, про що робиться відповідний запис у трудовій книжці керівника підприємства.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2021 року у справі 757/62834/19-ц (провадження № 61-10812св20) зазначено, що, вирішуючи позови про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що на підставі цієї норми припиняється трудовий договір при наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання. [...] Порушення хоча б одного з пунктів контракту є підставою для його дострокового розірвання.

Отже, укладаючи контракт, позивач погодився з його умовами, в тому числі з підвищеною відповідальністю за порушення його умов. Порушення хоча б одного з пунктів контракту є підставою для його дострокового розірвання.

Таку позицію підтримав і Конституційний Суд України, який у своєму рішенні від 09 липня 1998 року у справі щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України зазначив, що незважаючи на ці та інші застереження, що містяться в Кодексі законів про працю та інших актах трудового законодавства і спрямовані на захист прав громадян під час укладання ними трудових договорів у формі контрактів, сторонами в контракті можуть передбачатися не вигідні для працівника умови: зокрема, це, як правило, тимчасовий характер трудових відносин, підвищена відповідальність працівника, додаткові підстави розірвання договору тощо.

Верховний Суд України у постанові від 22 лютого 2017 року у справі № 757/42262/15-ц вказав, що відповідно до пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України підстави, передбачені контрактом, є самостійною підставою припинення трудового договору, а його розірвання з підстав, передбачених контрактом, які не містять ознак дисциплінарного порушення, не є дисциплінарним стягненням, а тому положення статті 149 КЗпП України на спірні правовідносини не поширюється.

Такі висновки Верховного Суду України підтримав Верховний Суд у постановах від 23 січня 2018 року у справі № 170/226/16-ц (провадження № 61-773св17), від 17 квітня 2019 року у справі № 235/774/18 (провадження № 61-47942св18), від 09 липня 2021 року у справі № 382/1820/18 (провадження № 61-19828св19) та вказав, що звільнення на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України не носить характеру дисциплінарного стягнення, а є звільненням за невиконання умов трудового контракту, а тому відсутня необхідність встановлення обставин, які передбачені Главою Х КЗпП України.

Також суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про відсутність підстав для розірвання контракту за підпунктом «в» пункту 5.3 контракту, посилаючись на те, що суду не надано жодних доказів, які оцінювала комісія при проведенні службової перевірки, при виявленні податкового боргу, а постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року у справі № 160/7205/20 не містить даних за який саме період виник податковий борг у КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» на суму 4 189 813,46 грн.

Однак апеляційний суд не звернув увагу на те, що обставини щодо наявності податкового боргу у КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» були встановлені рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 березня 2021 року у справі № 160/7205/20, яке й було залишено без змін вищезазначеною постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року.

У справі, яка переглядається, відповідачі звертали увагу на вказані обставини в апеляційних скаргах на рішення місцевого суду, однак апеляційний суд не дав правової оцінки і не зробив висновків з приводу цих доводів відповідачів.

Крім того, апеляційний суд вважав правильними висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для розірвання контракту за підпунктом «і» пункту 5.3 контракту, оскільки надані виконавчим комітетом Новомосковської міської ради службові записки та повідомлення начальника відділу внутрішнього контролю та аудиту Миколи Кошевого щодо неподання ОСОБА_1 квартальної та річної фінансової звітності не можуть бути оцінені як належні та допустимі докази, оскільки ці документи не були додатками при складанні акту службового розслідування. При цьому матеріали справи містять докази про розгляд звітів про фінансово-господарську діяльність КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств», в тому числі за 2020 рік, і допитана свідок ОСОБА_5 , яка працювала начальником планово-економічного відділу КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств», підтвердила, що всі квартальні та річні фінансової звіти готувалися та направлялися за першою вимогою виконавчого комітету Новомосковської міської ради у визначені ним строки.

В апеляційних скаргах на рішення місцевого суду, відповідачі посилалися не лише на вищевказані обставини, але й обґрунтовували підстави для розірвання контракту за підпунктом «і» пункту 5.3 контракту тим, що відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов`язані проводити інвентаризацію активів і зобов`язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка. Проведення інвентаризації забезпечує керівник підприємства, однак за підсумками 2019 та 2020 років інвентаризація КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» не проводилась, хоча вона в обов`язковому порядку повинна проводитися перед складанням річної фінансової звітності.

Однак, переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд не дав правової оцінки і не зробив висновків з приводу вищенаведених аргументів відповідачів, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти російської федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції не усунув усіх порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий апеляційний розгляд.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович