Постанова

від 28.08.2024 по справі 183/4349/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6502/24 Справа № 183/4349/21 Суддя у 1-й інстанції - Сорока О. В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді: Халаджи О.В.

суддів: Космачевської Т.В., Максюти Ж.І.,

секретар Піменова М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційні скаргиНовомосковського міськогоголови ОСОБА_1 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 червня 2022 року та виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 червня 2022 року та додаткове рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Новомосковського міського голови Рєзніка Сергія Олександровича, виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, Комунального підприємства «Новомосковський комбінат комунальних підприємств», Новомосковської міської ради про визнання неправомірним та скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди (суддя першої інстанції Сорока О.В.)

В С Т А Н О В И В:

У липні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до Новомосковського міськогоголови РєзнікаСергія Олександровича,Виконавчого комітетуНовомосковської міськоїради,Комунального підприємства«Новомосковський комбінаткомунальних підприємств»,Новомосковської міськоїради провизнання неправомірнимта скасуваннярозпорядження прозвільнення,поновлення нароботі,стягнення середньогозаробітку зачас вимушеногопрогулу таморальної шкоди,в якомупросив:

визнати протиправним та скасувати Розпорядження Новомосковського міського голови №302-к від 19 травня 2021 року «Про звільнення ОСОБА_2 з посади директора Комунального підприємства «Новомосковський комбінат комунальних підприємств»;

визнати розірвання Контракту з керівником підприємства, що є у комунальній власності, від 07 жовтня 2019 року, укладеного між ОСОБА_2 та міським головою ОСОБА_4 від імені виконавчого комітету Новомосковської міської ради, та звільнення ОСОБА_2 за п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України незаконним;

поновити його на роботі в КП «НККП» на посаді директора з 03 червня 2021 року;

стягнути з КП «НККП» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу;

стягнути з Новомосковської міської ради моральну шкоду у розмірі 150 000,00 грн.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 червня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_2 до Новомосковського міського голови Рєзніка Сергія Олександровича, Виконавчого комітету Новомосковської міської ради, Комунального підприємства «Новомосковський комбінат комунальних підприємств», Новомосковської міської ради про визнання неправомірним та скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано розпорядження Новомосковського міського голови №302-к від 19 травня 2021 року «Про звільнення ОСОБА_2 з посади директора КП «НККП». Поновлено ОСОБА_2 на роботі на посаді директора КП «НККП».

Стягнуто з КП «НККП» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 389 232 грн 91 коп.

Стягнуто з виконавчого комітету Новомосковської міської ради на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 816 грн. В іншій частині позову відмовлено. Рішення в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.

Додатковим рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2022 року стягнуто з виконавчого комітету Новомосковської міської ради на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 29 000 грн.

Із вказаними рішеннями суду не погодився виконавчий комітет Новомосковської міської ради, Новомосковський міський голова ОСОБА_1 та подали апеляційній скарги, в яких зазначили, що оскаржувані рішення були ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права та без належного з`ясування обставин, які мають значення для справи.

Скарги мотивовані тим, що Новомосковський міський голова ОСОБА_1 мав право звільняти ОСОБА_2 з посади директора КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств».

Вказують на те, що податкова заборгованість підтверджується рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 4 березня 2021 року у справі № 160/7205/20 про стягнення з комунального підприємства на користь ГУ ДПС у Дніпропетровській області 4189813,46 грн.

З 07.10.2019 року директором підприємства є позивач, ревізія фінансово-господарської діяльності на момент зміни директора не проводилась.

Зазнають, що систематичне не виконання ОСОБА_2 своїх обов`язків встановлено при проведенні перевірки діяльності комунального підприємства. Ні за підсумками 2019 року ні за підсумками 2020 року інвентаризація на комунальному підприємстві не проводилась.

Також зазначено, що впродовж 2019-2020 року від керівництвом ОСОБА_2 між КП «НККП» та ТОВ «Торговий дім «Ватра-Дніпро», ТОВ «Фаворит-електро», ФОП ОСОБА_5 було укладено договорів на суму 1507708,18 грн. з порушенням вимог ст. 3 Закону України «Про публічні закупівлі».

Новомосковський міський голова ОСОБА_1 просив рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 червня 2022 року скасувати та ухвалити нове,яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Виконавчий комітет Новомосковської міської ради просив рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 червня 2022 року та додаткове рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2022 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Відзив на апеляційні скарги не надходив.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року апеляційні скарги Новомосковського міського голови Рєзніка Сергія Олександровича та Виконавчого комітету Новомосковської міської ради залишено без задоволення.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 червня 2022 року та додаткове рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2022 року залишено без змін.

На вказані судові рішення виконавчим комітетом Новомосковської міської ради Дніпропетровської області була подана касаційна скарга.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 травня 2024 року, касаційну скаргу виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області задоволено частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

16 травня 2024 року цивільна справа № 183/4349/21 надійшла до Дніпровського апеляційного суду (м. Дніпро).

У судовому засіданні представник Новомосковського міського голови Рєзніка С.О. та виконкому Новомосковської міської ради адвокат Фролов П.І. та ОСОБА_6 представник КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» доводи апеляційних скарг підтримали та просили її задовольнити.

Позивач ОСОБА_2 та його представник адвокат Гудименко В.Г. у судовому засіданні проти задоволення апеляційних скарг заперечували та просили відмовити у їх задоволенні.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що вони підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 07 жовтня 2019 року між міським головою ОСОБА_4 , який діяв на підставі статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», та ОСОБА_2 було укладено контракт, відповідно до якого ОСОБА_2 призначений на посаду директора КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» з 07 жовтня 2019 року по 31 грудня 2020 року (т.1 а.с. 73-75).

02 жовтня 2020 року між цими ж сторонами було укладено додаткову угоду до контракту з керівником підприємства, що є у комунальній власності, відповідно до якої контракт діє з 07 жовтня 2019 року по 31 грудня 2025 року (т.1 а.с. 76).

ОСОБА_2 , працюючи керівником комунального підприємства був посадовою особою юридичної особи публічного права.

16 січня 2021 року Новомосковським міським головою прийнято розпорядження № Р-9 «Про проведення перевірки КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств», відповідно до якого відділ внутрішнього контролю та аудиту виконавчого комітету Новомосковської міської ради зобов`язано провести перевірку зазначеного підприємства за період з 01січня 2019 року по поточний час та оцінити ефективність його фінансово-господарської діяльності, під час проведення перевірки при потребі залучити працівників інших підрозділів виконавчих органів, установ і підприємства Новомосковської міської ради за погодженням з їх керівниками, по завершенню перевірки надати висновок про її результати, контроль за виконанням розпорядження покладено на заступника міського голови ОСОБА_7 (т.1 а.с. 70).

22 лютого 2021 року на адресу заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ОСОБА_7 надійшла доповідна записка начальника відділу внутрішнього контролю та аудиту ОСОБА_8 , у якій він повідомив про неможливість проведення перевірки, оскільки директор КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» ОСОБА_2 не надав перелік документів, який необхідний для здійснення перевірки. При цьому ОСОБА_9 у доповідній записці виклав ряд фактів діяльності підприємства, які він вважає незаконними, тому пропонує застосувати до керівника підприємства дисциплінарне стягнення у виді звільнення (т.1 а.с. 66-69).

15 березня 2021 року Новомосковським міським головою видано розпорядження № 160-К «Про проведення службового розслідування», за яким з метою всебічної, повної, неупередженої перевірки фактів, що наведені в доповідній записці від 22 лютого 2021 року ОСОБА_10 щодо перешкоджання ОСОБА_2 проведенню перевірки, невиконання рішень Новомосковської міської ради, виконавчого комітету Новомосковської міської ради, розпоряджень міського голови, вимог чинного законодавстваУкраїниміськимголовоювирішено провести службову перевірку, створено комісію з проведення службового розслідування та відсторонено з 17 березня 2021 року ОСОБА_2 від виконання повноважень керівника КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» на час проведення службового розслідування до 14 травня 2021 року. За результатами роботи комісії зобов`язано скласти акт службового розслідування та надати його міському голові не пізніше 14 травня 2021 року (т.1 а.с.71-72).

14 травня 2021 року складено та затверджено акт службового розслідування, а 17травня2021року ОСОБА_2 надавсвоїзауваженнядоцьогоакта(т.1а.с.57-65).

19 травня 2021 року Новомосковським міським головою видано розпорядження № 302-к «Про звільнення ОСОБА_2 з посади директора КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств», згідно з яким на підставі допущених ОСОБА_2 порушень, зазначених в акті службового розслідування від 14 травня 2021 року, з урахуванням пропозицій комісії з проведення службового розслідування щодо звільнення ОСОБА_2 та розірвання контракту, керуючись Законом України «Про місцеве самоврядування», підпунктами «а», «в», «і» пункту 5.3 контракту з керівником підприємства, що є у комунальній власності від 07 жовтня 2019 року, рішенням Конституційного суду України від 04 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)/2019 у справі № 3-425/2018(6960/18), пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, частини третьої статті 40 КЗпП України, вирішено звільнити ОСОБА_2 з посади директора КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» згідно з пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України та розірвати з ним контракт від 07 жовтня 2019 року з наступного дня після закінчення тимчасової втрати працездатності відповідно до листка непрацездатності.

На момент прийняття міським головою розпорядження про звільнення ОСОБА_2 перебував на лікарняному, тому його звільнення відбулося з наступного дня після закінчення тимчасової втрати працездатності, тобто 03 червня 2021 року, про що свідчить запис в трудовій книжці позивача (т. 1 а.с. 93-94, 99).

Частково задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що наданий відповідачем акт службового розслідування від 14 травня 2021 року є внутрішнім документом юридичної особи, а встановлені у цьому акті факти не доведені належними, допустимими та достовірними доказами. Тому суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 в частині визнання протиправним та скасування розпорядженняНовомосковського міського голови від 19 травня 2021 року № 302-к, що є підставою для поновлення позивача на роботі на посаді директораКП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» зі стягненням у відповідності до частини другої статті 235 КЗпП Україниз КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тобтоз 03 червня 2021 року по 02 червня 2022 року, у розмірі 389 232,91 грн.

Апеляційний суд не погоджується з даним висновком суду першої інстанції.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно зі статтею 3 КЗпП України до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

У статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

В пункті 1 Порядку № 950 передбачено, що відповідно до цього Порядку стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та осіб, які для цілей Закону України «Про запобігання корупції» (далі Закон) прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може бути проведено службове розслідування:

у разі невиконання або неналежного виконання ними службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об`єднанню громадян;

у разі недодержання посадовими особами місцевого самоврядування законодавства про службу в органах місцевого самоврядування, антикорупційного законодавства;

на вимогу особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або особи, яка для цілей Закону прирівнюється до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, з метою зняття безпідставних, на її думку, звинувачень або підозри;

з метою виявлення причин та умов, що призвели до вчинення корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення чи невиконання вимог Закону в інший спосіб, за поданням спеціально уповноваженого суб`єкта у сфері протидії корупції або приписом Національного агентства з питань запобігання корупції (далі Національне агентство) за рішенням керівника органу, підприємства, установи, організації, в якому працює особа, стосовно якої пропонується проведення службового розслідування, а у разі його відсутності - особи, яка виконує його обов`язки (далі керівник органу).

За анонімними повідомленнями, заявами та скаргами службове розслідування не проводиться, крім випадків, коли анонімне повідомлення стосується порушення вимог Закону та наведена в ньому інформація стосується конкретної особи, містить фактичні дані, які можуть бути перевірені.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 950 рішення щодо проведення службового розслідування приймається керівником органу, в якому працює особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або особа, яка для цілей Закону прирівнюється до особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої планується проведення службового розслідування (далі особа, стосовно якої проводиться службове розслідування).

Згідно з абзацом 1 пункту 3 Порядку № 950 рішенням щодо проведення службового розслідування визначаються голова комісії з проведення службового розслідування, інші члени комісії, предмет і дата початку та закінчення службового розслідування. Строк службового розслідування не може перевищувати двох місяців.

Відповідно до абзацу 1 пункту 4 Порядку № 950 службове розслідування проводиться з відстороненням особи, стосовно якої проводиться службове розслідування, від здійснення повноважень на посаді або без такого відсторонення. Рішення про відсторонення приймається керівником органу.

Абзацом 1 пункту 13 Порядку № 950 передбачено, що акт службового розслідування підписує голова, інші члени комісії з проведення службового розслідування, і він подається на розгляд суб`єкту призначення або керівнику органу в одному примірнику.

Згідно з підпунктом «а» пункту 2 частини першої статті 3 Закону України «По запобігання корупції» суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема, посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті.

Відповідно до частини другої статті 167 та частини другої статті 169 ЦК України державні та комунальні підприємства, а також навчальні заклади, спільні комунальні підприємства належать саме до юридичних осіб публічного права, безвідносно до мети їхньої діяльності.

Під посадовими особами юридичних осіб публічного права потрібно розуміти осіб, які мають повноваження здійснювати організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції.

Організаційно-розпорядчі функції (обов`язки) це обов`язки щодо здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, комунальних підприємств, установ, організацій, структурних підрозділів, їхні заступники, особи, які керують ділянками робіт.

Так, посадовими особами підприємства є керівник, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємств.

Статтею 17 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування. Органи місцевого самоврядування при здійсненні повноважень у сфері контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення можуть проводити перевірки, які не належать до заходів державного нагляду (контролю), на підприємствах, в установах та організаціях, що перебувають у комунальній власності відповідної територіальної громади.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об`єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста.

Відповідно до пункту 10 частини четвертої статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, крім випадків, передбачених частиною другою статті 21 Закону України «Про культуру».

Згідно з пунктами 19, 20 частини четвертої статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова здійснює інші повноваження місцевого самоврядування, визначені цим та іншими законами, якщо вони не віднесені до виключних повноважень ради або не віднесені радою до відання її виконавчих органів. Видає розпорядження у межах своїх повноважень.

Відповідно до частини восьмої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова, голова районної у місті, районної, обласної ради в межах своїх повноважень видає розпорядження.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення (пункт 3 частини першої статті 40 КЗпП).

У пункті 8 частини першої статті 36 КЗпП України встановлено, що підставами припинення трудового договору є: підстави, передбачені трудовим договором з нефіксованим робочим часом, контрактом.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України).

Вимушений прогул це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.

Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком № 100.

У справі, яка переглядається, роботодавець визначив підставами для розірвання контракту з позивачем систематичне невиконання керівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього контрактом (підпункт «а» пункту 5.3 контракту), виникнення у підприємства податкового боргу (підпункт «в» пункту 5.3 контракту), неподання виконавчому комітету Новомосковської міської ради квартальної та річної фінансової звітності (підпункт «і» пункту 5.3 контракту). При цьому на підтвердження вчинення ОСОБА_2 порушень посадових обов`язків відповідачі послалися на акт службового розслідування від 14 травня 2021 року.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що наданий відповідачемакт службового розслідування від 14 травня 2021 року є внутрішнім документом юридичної особи, а встановлені у цьому акті факти не доведені належними, допустимими та достовірними доказами. Тому суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 в частині визнання протиправним та скасування розпорядженняНовомосковського міського голови від 19 травня 2021 року № 302-к, що є підставою для поновлення позивача на роботі на посаді директораКП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» зі стягненням у відповідності до частини другої статті 235 КЗпП України з КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тобтоз 03 червня 2021 року по 02 червня 2022 року, у розмірі 389 232,91 грн.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що у справі, яка переглядається, позивач не оскаржував та не просив скасувати акт службового розслідування від 14 травня 2021 року, однак посилався на те, що службове розслідування було призначене з порушенням пункту 3 Порядку № 950, а також заперечував обставини, які були викладені в зазначеному акті службового розслідування та стали підставою для прийняття оспорюваного розпорядження Новомосковського міського голови від 19 травня 2021 року № 302-к «Про звільнення ОСОБА_2 з посади директора КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств».

В постанові від 29 листопада 2019 року у справі №808/965/17 (адміністративне провадження № К/9901/20831/18) Верховний Суд зазначив, що службове розслідуванням це комплекс заходів, які здійснюються з метою уточнення причин, установлення обставин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення, відповідальність за яке передбачена законодавством України, та ступеня вини особи (осіб), яка вчинила це правопорушення.

Висновок службового розслідування, в якому відображено узагальнений опис виявлених порушень норм законодавства, не є рішенням суб`єкта владних повноважень, яке безпосередньо породжує правові наслідків для суб`єктів відповідних правовідносин і має обов`язковий характер.

За своєю правовою природою висновок службового розслідування є службовим документом, який фіксує факт проведення службового розслідування і є носієм доказової інформації про обставини, що стали підставами для його призначення.

Висновки службового розслідування не породжують обов`язкових юридичних наслідків. Зафіксовані в результатах службового розслідування обставини можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень суб`єкта владних повноважень, в основу яких покладені зазначені в ньому висновки. Отже, висновок за результатами службового розслідування є лише носієм певної інформації.

Однак, у справі, яка переглядається, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що акт службового розслідування від 14 травня 2021 року було складено за процедурою, передбаченою Порядком № 950, та не надав належної оцінки обставинам, викладеним в цьому акті службового розслідування.

У постанові Верховний Суд у складі колегії Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 серпня 2018 року у справі № 463/3091/15 (провадження№61-32076св18) зазначено, що з врахуванням особливостей контрактної форми трудового договору наявність чи відсутність вини не є визначальним для припинення дії контракту. Визначальним у такому випадку є самий факт порушення, а встановлена вина керівника лише додатково підтверджує законність оскаржуваного наказу, тому суди попередніх інстанції дійшли правомірного висновку про відсутність правових підстав вважати оспорювані накази незаконними.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2019 року у справі № 235/774/18 (провадження № 61-47942св18) вказано, що згідно з пунктами 16, 17 постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, щоє у державній власності» контракт з керівником підприємства може бути розірваний на підставах, установлених чинним законодавством, а також передбачених у контракті. При цьому розірвання контракту з ініціативи органу управління майном або керівника підприємства повинно провадитися з урахуванням гарантій, установлених чинним законодавством. При розірванні контракту з підстав, установлених у контракті, але не передбачених чинним законодавством, звільнення провадиться згідно з пунктом 8 статті 36 КЗпП України, про що робиться відповідний запис у трудовій книжці керівника підприємства.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2021 року у справі 757/62834/19-ц (провадження № 61-10812св20) зазначено, що, вирішуючи позови про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що на підставі цієї норми припиняється трудовий договір при наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання. Порушення хоча б одного з пунктів контракту є підставою для його дострокового розірвання.

Отже, укладаючи контракт, позивач погодився з його умовами, в тому числі з підвищеною відповідальністю за порушення його умов. Порушення хоча б одного з пунктів контракту є підставою для його дострокового розірвання.

Таку позицію підтримав і Конституційний Суд України, який у своєму рішенні від 09 липня 1998 року у справі щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України зазначив, що незважаючи на ці та інші застереження, що містяться в Кодексі законів про працю та інших актах трудового законодавства і спрямовані на захист прав громадян під час укладання ними трудових договорів у формі контрактів, сторонами в контракті можуть передбачатися не вигідні для працівника умови: зокрема, це, як правило, тимчасовий характер трудових відносин, підвищена відповідальність працівника, додаткові підстави розірвання договору тощо.

Верховний Суд України у постанові від 22 лютого 2017 року у справі № 757/42262/15-ц вказав, що відповідно до пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України підстави, передбачені контрактом, є самостійною підставою припинення трудового договору, а його розірвання з підстав, передбачених контрактом, які не містять ознак дисциплінарного порушення, не є дисциплінарним стягненням, а тому положення статті 149 КЗпП України на спірні правовідносини не поширюється.

Такі висновки Верховного Суду України підтримав Верховний Суд у постановах від 23 січня 2018 року у справі № 170/226/16-ц (провадження № 61-773св17), від 17 квітня 2019 року у справі № 235/774/18 (провадження № 61-47942св18), від 09 липня 2021 року у справі № 382/1820/18 (провадження № 61-19828св19) та вказав, що звільнення на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України не носить характеру дисциплінарного стягнення, а є звільненням за невиконання умов трудового контракту, а тому відсутня необхідність встановлення обставин, які передбачені Главою Х КЗпП України.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, про відсутність підстав для розірвання контракту за підпунктом «в» пункту 5.3 контракту, посилаючись на те, що суду не надано жодних доказів, які оцінювала комісія при проведенні службової перевірки, при виявленні податкового боргу, а постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року у справі № 160/7205/20 не містить даних за який саме період виник податковий борг уКП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств»на суму 4 189 813,46 грн.

Однак суд не звернув увагу на те, що обставини щодо наявності податкового боргу уКП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» були встановленірішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 березня 2021 року у справі № 160/7205/20, яке й було залишено без змін вищезазначеною постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року.

Відповідачі звертали увагу на вказані обставини, однак місцевий суд не дав правової оцінки і не зробив висновків з приводуцих доводів відповідачів.

Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для розірвання контракту за підпунктом «і» пункту 5.3 контракту, оскількинадані виконавчим комітетом Новомосковської міської ради службові записки та повідомлення начальника відділу внутрішнього контролю та аудиту Миколи Кошевого щодо неподання ОСОБА_2 квартальної та річної фінансової звітності не можуть бути оцінені як належні та допустимі докази, оскільки ці документи не були додатками при складанні акту службового розслідування. При цьому матеріали справи містять докази про розгляд звітів про фінансово-господарську діяльність КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств», в тому числі за 2020 рік, і допитана свідок ОСОБА_11 , яка працювала начальником планово-економічного відділу КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств», підтвердила, що всі квартальні та річні фінансової звіти готувалися та направлялися за першою вимогою виконавчого комітету Новомосковської міської ради у визначені ним строки.

В апеляційних скаргах відповідачі посилаються не лише на вищевказані обставини, але й обґрунтовували підстави для розірвання контракту за підпунктом «і» пункту 5.3 контракту тим, що відповідно до частини першої статті 10Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов`язані проводити інвентаризацію активів і зобов`язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка.Проведення інвентаризації забезпечує керівник підприємства, однак за підсумками 2019 та 2020 років інвентаризація КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» не проводилась, хоча вона в обов`язковому порядку повинна проводитися перед складанням річної фінансової звітності.

Однак, під час розгляду справи у суді першої інстанції місцевий суд не дав правової оцінки і не зробив висновків з приводу вищенаведених аргументів відповідачів, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування це процесуальний обов`язок суду.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти російської федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В оскаржуваному рішенні суд в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

Враховуючи,що внаслідокненалежного дослідженнята оцінкизібраних доказівсудом першоїінстанції невстановлені фактичніобставини,які маютьзначення дляправильного вирішеннясправи,ухвалене нимсудове рішенняне можевважатися законнимі обґрунтованим,а томупідлягає скасуваннюіз відмовоюу задоволенніпозовуОСОБА_2 до Новомосковського міського голови Рєзніка Сергія Олександровича, Виконавчого комітету Новомосковської міської ради, Комунального підприємства «Новомосковський комбінат комунальних підприємств», Новомосковської міської ради про визнання неправомірним та скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 червня 2022 року підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У постановіВерховного Судув складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі №530/1731/16-ц(провадження№ 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо касаційна інстанція, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює судове рішення про скасування судових рішень та ухвалення нового судового рішення або змінює судові рішення повністю або частково (стаття 412 ЦПК України), цей суд вирішує питання про розподіл судових витрат.Якщо суд касаційної інстанції скасував судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (стаття 411 ЦПК України) або постановлено будь яке інше судове рішення, крім передбаченого статтею 412 ЦПК України,то розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

З матеріалів справи вбачається, що при поданні апеляційних скарг відповідачами було сплачено судовий збір у розмірі 4974,00 грн., що підтверджується оригіналами квитанції (т.3 а.с.195,203).

Також матеріалами справи встановлено, що виконавчий комітет Новомосковської міської ради Дніпропетровської області за подачу касаційної скарги сплатив судовий збір у розмірі 11418 грн. 60 коп.. що також підтверджується квитанцією (т.4 а.с.94).

Враховуючи викладене,оскільки приновому апеляційномуперегляді апеляційнийсуд дійшоввисновку,про задоволенняапеляційних скаргта скасуванняоскаржуваного рішеннята враховуючите,що позивачазвільнено відсплати судовогозбору,то відповідачам,Новомосковському міському голові ОСОБА_1 та Виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області необхідно компенсувати судовий збір за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно п.2оПостанови ПленумуВерховного СудуУкраїни №14від 18.12.2009року «Просудові рішенняу цивільнійсправі» уразі скасуваннярішення усправі ухваленедодаткове рішення втрачає силу.

Оскільки, рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 червня 2022 року скасовано апеляційним судом, то і додаткове рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області 26 липня 2022 року про стягнення правничої допомоги втрачає законну силу.

Керуючись ст.ст.141 367,374,376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційні скарги Новомосковського міського голови Рєзніка Сергія Олександровича та виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області задовольнити частково.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 червня 2022 року та додаткове рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2022 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Новомосковського міського голови Рєзніка Сергія Олександровича, виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, Комунального підприємства «Новомосковський комбінат комунальних підприємств», Новомосковської міської ради про визнання неправомірним та скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди відмовити.

Компенсувати Новомосковському міському голові ОСОБА_1 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4974,00 грн.

Компенсувати виконавчому комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4974,00 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 11418 грн. 60 коп., всього 16392 грн. 60 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О.В. Халаджи

Т.В. Космачевська

Ж.І. Мксюта

Повний текст судового рішення складено 29 серпня 2024 року.

Головуючий-суддя О. В. Халаджи