Ухвала

від 07.10.2024 по справі 183/4349/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 183/4349/21

провадження № 61-13128ск24

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Гулейкова І. Ю., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Новомосковського міського голови Рєзніка Сергія Олександровича, виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, Комунального підприємства «Новомосковський комбінат комунальних підприємств», Новомосковської міської ради про визнання неправомірним та скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Новомосковського міського голови Рєзніка С. О., Виконавчого комітету Новомосковської міської ради, Комунального підприємства «Новомосковський комбінат комунальних підприємств» (далі - КП «НККП»), Новомосковської міської ради про визнання неправомірним та скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 червня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Новомосковського міського голови від 19 травня 2021 року № 302-к «Про звільнення ОСОБА_1 з посади директора КП «НККП». Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді директора КП «НККП». Стягнуто з КП «НККП» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 389 232,91 грн. Стягнуто з виконавчого комітету Новомосковської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 816,00 грн. В іншій частині позову відмовлено. Рішення в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.

Додатковим рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2022 року стягнуто з виконавчого комітету Новомосковської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 29 000,00 грн.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року апеляційні скарги Новомосковського міського голови ОСОБА_3 та Виконавчого комітету Новомосковської міської ради залишено без задоволення. Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 червня 2022 року та додаткове рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2022 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 01 травня 2024 року касаційну скаргу виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року апеляційні скарги Новомосковського міського голови ОСОБА_3 та виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області задоволено частково. Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 червня 2022 року та додаткове рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2022 року скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

У вересні 2024 року шляхом формування документу в підсистемі «Електронний суд» ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року.

Питання про відкриття касаційного провадження не може бути вирішено з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі має бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

Пунктами 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Заявник зауважує, що оскаржує судові рішення на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає постанови Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 637/228/17, від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц, від 14 травня 2018 року у справі № 756/14304/16-ц, від 18 лютого 2021 року у справі № 727/9908/17-ц.

Водночас, посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Також посилання в касаційній скарзі на те, що суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України) за відсутності обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Крім того, представник заявника вказує підставою касаційного оскарження пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України, при цьому не зазначає які саме докази, взяті судом апеляційної інстанції до уваги, вважає недопустимими.

Отже, заявник не виконав у повному обсязі вимоги процесуального закону стосовно зазначення підстав касаційного оскарження.

Для усунення зазначених недоліків заявнику необхідно надати до суду нову редакцію касаційної скарги, оформлену з врахуванням вимог цієї ухвали щодо зазначення підстав касаційного оскарження та їх належного обґрунтування.

Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року залишити без руху.

Надати для усунення зазначених недоліків строк тривалістю в десять днів від моменту отримання копії цієї ухвали суду.

У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя І. Ю. Гулейков