Ухвала

від 06.05.2024 по справі 120/5665/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

м. Вінниця

06 травня 2024 р.Справа № 120/5665/24

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Дмитришена Руслана Миколаївна, розглянувши матеріали позовної заяви за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеренергосервіс" до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу

ВСТАНОВИВ:

У Вінницький окружний адміністративний суд звернулося з адміністративним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтеренергосервіс" до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу.

У позовній заяві позивач просить визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 03.01.2023 № 7 в частині пункту 1.2.2 стосовно надання права підпису розрахунків фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, від імені Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області - працівникам відділу обслуговування громадян (Сервісних центрів), а саме начальником відділів обслуговування громадян, їх заступникам та головним спеціалістам.

Відповідно до п. п. 3, 5, 6 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Оглянувши позовну заяву і додані до неї матеріали, доходжу висновку, що у відкритті провадження в адміністративній справі за даним позовом слід відмовити з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - спір, зокрема, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у вказаній процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Згідно з п. п. 18, 19 ст. 4 КАС України нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Так, правовий акт - це акт волевиявлення (рішення) уповноваженого суб`єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни, припинення) на основі цих норм прав і обов`язків учасників конкретних правовідносин.

При цьому, правові акти індивідуальної дії своїми приписами мають породжувати права і обов`язки конкретних осіб, на яких спрямована їх дія. У такому випадку реалізується компетенція видавця цього акту як суб`єкта владних повноважень, уповноваженого управляти поведінкою іншого суб`єкта і відповідно інший суб`єкт зобов`язаний виконувати його вимоги.

Тобто особливою відмінністю правового акту від інших управлінських актів є наявність у ньому змісту управління певної особи шляхом встановлення прав і обов`язки для інших суб`єктів.

Суд звертає увагу на юридичні позиції Конституційного Суду України, який, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні та конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Суд враховує й рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004, у якому зазначено, що поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.03.2023 у справі № 9901/41/21 сформулювала висновок, згідно з яким позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права та інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване в законах України право на належний судовий захист прав та інтересів особи передбачає можливість звернення до суду лише в разі існування спірних правовідносин, тобто в разі встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

У зазначеній вище постанові Великої Палати Верховного Суду звернуто увагу й на норми статей 124 та 125 Конституції України, відповідно до яких юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

За змістом ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у передбачений процесуальним законом спосіб.

Однак належить враховувати, що право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої воно прийняте або щодо прав, свобод та інтересів якої воно безпосередньо стосується. Такий висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2019 у справі № 9901/414/19.

Питання щодо оскарження акту індивідуальної дії вже вирішувалось Верховним Судом й у постановах від 20.08.2019 у справі № 461/2935/16-а та від 30.01.2023 у справі № 160/1457/20, у яких колегія суддів звертала увагу на правову позицію Верховного Суду України стосовно права на оскарження індивідуальних актів, викладену, зокрема, у постанові 11.11.2015 у справі № 2а-2885/12/1470.

У вказаній вище справі Верховний Суд України виклав висновки про те, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Водночас суб`єктивна оцінка порушення права не є абсолютною. В деяких випадках сам законодавець визначає коло осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок бездіяльності, вчинення суб`єктом владних повноважень певних дій чи прийняття актів, правомірно обмежуючи право інших осіб на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод або інтересів.

Верховний Суд України вказував, що зі змісту регулювання, яке міститься у Кодексі адміністративного судочинства України, також убачається, що і право оскаржити індивідуальний акт має особа, якої він стосується.

Доповнюючи такий висновок Верховний Суд у постанові від 20.08.2019 у справі № 461/2935/16-а зауважив, що застосовану Верховним Судом України категорію "особа, якої стосується акт" необхідно відрізняти від категорії з більш вузьким значенням - "особа, стосовно якої прийнято акт", оскільки індивідуальний акт, який хоч не прийнято стосовно певної особи, фактично, може стосуватись її прав.

Отже, для визначення кола осіб, що мають право на оскарження індивідуального акта, необхідно з`ясувати осіб, яких він стосується, тобто порушує права чи інтереси, а не лише стосовно кого він прийнятий.

Так, позивач оскаржує наказ Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 03.01.2023 № 7 "Про надання права підпису на окремих документах" в частині пункту 1.2.2 стосовно надання права підпису розрахунків фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, від імені Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області - працівникам відділу обслуговування громадян (Сервісних центрів), а саме начальником відділів обслуговування громадян, їх заступникам та головним спеціалістам.

Проте даний наказ не є актом індивідуальної дії, а його зміст, характер та юридичне спрямування не дають підстав стверджувати, що вказаний наказ створює чи може створювати юридично значущі наслідки для позивача, не зумовлює впливу на його права, обов`язки або інтереси, що унеможливлює їх порушення з боку Головного управління.

При цьому, як вже було зазначено, згідно з приписами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Беручи до уваги вищевикладене, суд зазначає, що Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена, зокрема, у постановах від 15.02.2018 у справі № П/800/526/17 та від 10.05.2018 у справах № 800/227/17 та № П/9901/385/18 та інших).

Оскільки з позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеренергосервіс" не встановлено наявності спору, який може бути розглянутий як в порядку адміністративного судочинства, так і судом взагалі, суд дійшов висновку про те, що у відкритті провадження у справі за такою заявою належить відмовити з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України.

При цьому, не підлягає роз`ясненню заявнику до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи, оскільки, як зазначено вище, такий спір не підлягає судовому розгляду.

Керуючись ст.ст. 170, 248, 256 КАС України, -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеренергосервіс" до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу.

2. Роз`яснити позивачу, що згідно з ч. 5 ст. 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

3. Копію ухвали невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

СуддяДмитришена Руслана Миколаївна