Рішення

від 29.04.2024 по справі 921/103/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29 квітня 2024 року м. ТернопільСправа № 921/103/24

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Гирили І.М.

за участі секретаря судового засідання Коляска І.І.

розглянув матеріали справи

за позовом заступника керівника Тернопільської обласної прокуратури, вул. Листопадова, 4, м. Тернопіль, 46000, в інтересах держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств (Укрдержфонд), вул. Януша Корчака, 9/12, м. Київ, 03190

до відповідача Фермерського господарства "Відродження", с. Дзвиняч, Заліщицький р-н, Тернопільська обл., 48650

про стягнення коштів в сумі 151 598, 03 грн

за участі представників

прокурора: Пагут О. С.

позивача: не прибув

відповідача: не прибув

В порядку ст. 8, 222 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) здійснюється повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів, а саме: за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку: vkz.court.gov.ua.

Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених ст. 35-37 ГПК України не надходило.

Суть справи:

23.02.2023 заступник керівника Тернопільської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом в інтересах держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств (Укрдержфонд), далі - позивач, до Фермерського господарства "Відродження", далі відповідач, про стягнення коштів в загальній сумі 151 598, 03 грн, з яких: 150 000, 00 грн - основний борг (неповернута сума фінансової підтримки), 946, 03 грн пеня та 652, 00 грн - індексація у зв`язку з інфляцією.

Підставою позову визначено порушення відповідачем умов Договору №157ФГ-2020 від 21.12.2020 про надання фінансової підтримки на поворотній основі фермерському господарству в частині виконання обов`язку щодо своєчасного повернення коштів фінансової підтримки в сумі 150 000, 00 грн, у зв`язку із чим заявником нараховано та заявлено до стягнення 946, 03 грн пені та 652, 00 грн інфляційних нарахувань.

В підтвердження позовних вимог до матеріалів справи долучено належним чином засвідчені копії Договору №157ФГ-2020 від 21.12.2020 про надання фінансової підтримки на поворотній основі фермерському господарству; платіжного доручення №157 від 23.12.2020 на суму 417 200, 00 грн; виписок Державної казначейської служби з рахунку Укрдержфонду за 20.10.2021, 30.11.2021, 21.12.2021, 06.03.2023, 26.04 2023; картки-рахунку 6113, контрагент ФГ "Відродження"; претензії №53-19/12 від 27.03.2023 з доказами її надіслання відповідачу; розрахунок заявлених до стягнення сум тощо.

Позовні матеріали розподілено на розгляд судді Гирили І. М. (протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.2024 - в матеріалах справи).

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 28.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі 921/103/24; постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін; судове засідання призначено на 09:05 год. 27.03.2024; запропоновано сторонам у справі подати/надіслати суду заяви по суті спору чи з процесуальних питань (при наявності).

У судовому засіданні, яке відбулось 27.03.2024 за участі прокурора, суд, зважаючи на неявку представників сторін, відклав розгляд справи № 921/103/24 по суті на 09:05 год. 15.04.2024, про що постановив відповідну ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання. Присутнього у судовому засіданні 27.03.2024 прокурора про судове засідання 15.04.2024 повідомлено під розписку (в матеріалах справи); Український державний фонд підтримки фермерських господарств (Укрдержфонд) та Фермерське господарство "Відродження" - ухвалою від 27.03.2024.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 15.04.2024, враховуючи клопотання прокурора та неявку в судове засідання учасників процесу, розгляд справи по суті відкладено на 10:20 год. 29.04.2024.

В судове засідання 29.04.2024 прокурор прибув. Позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві та посилаючись на долучені до неї письмові докази.

Позивач явки свого уповноваженого представника в судове засідання 29.04.2024 не забезпечив, причин неприбуття не повідомив, жодних заяв по суті справи чи з процесуальних питань суду не надав, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином (довідка про доставку електронного листа ухвали про відкладення розгляду справи від 15.04.2024 до електронного кабінету Українського державного фонду підтримки фермерських господарств (Укрдержфонд) 17.04.2024 в матеріалах справи).

Відповідач явки свого уповноваженого представника в судове засідання 29.04.2024 не забезпечив, причин неявки не повідомив, запропонованих судом в ухвалі від 28.02.2024 заяв по суті справи не надав, хоча про дату, час та місце проведення даного судового засідання був повідомлений належним чином (рекомендоване повідомлення за № 0600261444698 в матеріалах справи).

Ст. 42 ГПК України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому норми вказаної статті зобов`язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно з ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

Приписами ст. 248 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (ч. 8 ст. 252 ГПК України).

Ч. 1 ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За даних обставин, беручи до уваги закінчення визначеного ч. 1 ст. 248 ГПК України процесуального строку розгляду справи, зважаючи на те, що сторони були належним чином повідомлення про дату час та місце розгляду справи, що наявних у матеріалах справи документів достатньо для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка представників позивача та відповідача не перешкоджає вирішенню справи, суд вважає за доцільне розглянути спір у даному судовому засіданні, за наявними у справі матеріалами.

Щодо звернення прокурора у даній справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (ч. ч. 1-3 ст. 4 ГПК України ).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (близькі за змістом правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у п. 6.21, 6.22 постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, у п. 4.19, 4.20 постанови від 26.02.2019 у справі №915/478/18, у п. 26 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

У судовому процесі, зокрема у господарському, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (близький за змістом правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у п. 27 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, п. 35 постанови від 27.02.2019 у справі №761/3884/18).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі (рішення Конституційного Суду України у від 01.04.2008 № 4-рп/2008).

П. 3 ч. 1 ст. 1311 Конституції України передбачено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з ч. 3, 5 ст. 53 ГПК України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Ч. 4 ст. 53 ГПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII від 14.10.2014, з наступними змінами (далі Закон №1697-VII) яка визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції (ч. 3). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абз. 1-3 ч. 4).

Системне тлумачення положень ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону №1697-VII дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах;

2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах

Звертаючись до суду з позовом, прокурор має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону №1697-VII, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Верховний Суд України неодноразово зазначав, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Ч. 7 ст. 23 Закону №1697-VII передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Відтак, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Правовий аналіз наведених вище норм чинного законодавства свідчить про те, що для звернення з позовом до суду прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону №1697-VII, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічні висновки викладено у п. 38-40, 42, 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Як вже зазначалось вище, предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача коштів поворотної фінансової допомоги за Договором про надання фінансової підтримки на поворотній основі фермерському господарству.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про фермерське господарство" № 973-IV від 19.06.2003, з наступними змінами (далі Закон № 973-IV), державною бюджетною установою, яка виконує функції з реалізації державної політики щодо фінансової підтримки становлення і розвитку фермерських господарств, діє на основі Статуту, який затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики є Український державний фонд підтримки фермерських господарств.

П. 3 Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для надання підтримки фермерським господарствам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1102 від 25.08.2004, з наступними змінами, в чинній на день укладень правочину редакції, визначено, що фінансова підтримка надається в межах коштів, передбачених у державному бюджеті на відповідні цілі (далі - бюджетні кошти).

Згідно з п. 31 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України (далі БК України) бюджетні позички та фінансова допомога з бюджету на поворотній основі належать до кредитів з бюджету. Кредитування бюджету - операції з надання коштів з бюджету на умовах повернення, платності та строковості, внаслідок чого виникають зобов`язання перед бюджетом (надання кредитів з бюджету), та операції з повернення таких коштів до бюджету (повернення кредитів до бюджету).

Ч. 1 ст. 50 БК України передбачено, що у разі надання кредитів з бюджету у позичальників виникає заборгованість перед бюджетом. З моменту надання кредитів з бюджету на суму отриманих з бюджету коштів права кредитора та право вимагати від позичальників повернення таких кредитів до бюджету у повному обсязі переходять до держави (Автономної Республіки Крим, територіальної громади). Позовна давність на вимоги щодо погашення такої заборгованості не поширюється.

Джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині кредитування є повернення кредитів, наданих з державного бюджету фермерським господарствам (п. 3 ч. 3 ст. 30 БК України).

Обґрунтовуючи підстави для звернення до суду з даним позовом, прокурор вказав, що Фонд є державною спеціалізованою кредитно-господарською організацією, кошти якого формуються за рахунок коштів державного, обласного та місцевих бюджетів, передбачених для надання фінансової підтримки фермерським господарствам. Порушення відповідачем умов договору, не повернення наданої фінансової допомоги завдає шкоди економічним інтересам держави та унеможливлює реалізацію державної політики з надання кредитів суб`єктам господарювання. При цьому тривале невжиття Фондом заходів, спрямованих на усунення порушень вимог законодавства, стягнення з відповідача заборгованості, є встановленими ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" виключними випадками, які дають прокурору право пред`явити такий позов з метою захистів інтересів держави.

З матеріалів справи вбачається, що 20.11.2023 Тернопільське відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств звернулась до прокуратури Тернопільської області з листом за №53-19/51, відповідно до якого просило, у зв`язку із відсутністю коштів для сплати судового збору, пред`явити позов в інтересах держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств до ФГ "Відродження" про стягнення 150 000 грн неповернутої вчасно фінансової допомоги.

20.12.2023, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави, Тернопільська обласна прокуратура звернулась до Українського державного фонду підтримки фермерських господарств та його Тернопільського відділення з листом за №15-696вих-23, у якому просила надати інформацію про те, чи вживалися Укрдержфондом заходи до стягнення заборгованості за Договором №157ФГ-2020 від 21.12.2020 про надання фінансової підтримки на поворотній основі фермерському господарству, в тому числі шляхом звернення до суду; чи планується самостійне звернення до суду з таким позовом, якщо ні, то вказати причини та розмір простроченої заборгованості по наданих державою коштів як фінансової підтримки і реквізити для її повернення.

Листом за №53-4/09 від 05.01.2024 Український державний фонд підтримки фермерських господарств повідомив, що ведення претензійно-позовної роботи в Укрдержфонді відповідно до наказу №1 від 04.01.2022 покладено на регіональні відділення. Станом на 01.10.2023 заборгованість ФГ "Відродження" становить 70 000,00 грн основного боргу. У зв`язку із відсутністю фінансової можливості сплатити судовий збір Укрдержфонд не має можливості звернутись із позовною заявою до суду та просить прокуратуру надати допомогу в захисті державних інтересів в суді шляхом подання позову про стягнення простроченої заборгованості на користь держави.

Листом за №53-19/04 від 04.01.2024 Тернопільське відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств повідомило, що досудові заходи до стягнення заборгованості з ФГ "Відродження" вживались ним шляхом надіслання листів та претензій останньому; стягнення заборгованості в судовому порядку не проводилось з огляду на відсутність асигнувань у 2024 році на сплату судового збору.

Листом за № 51-130вих-24 від 16.02.2024 Тернопільська обласна прокуратура повідомила Український державний фонд підтримки фермерських господарств про прийняття рішення про звернення до Господарського суду Тернопільської області з позовом в інтересах держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств до ФГ "Відродження" про стягнення коштів у сумі 151 598, 03 грн.

Враховуючи наведене, суд визнає обґрунтованими аргументи прокурора про наявність у нього підстав для звернення з даним позовом до суду в інтересах держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств.

Встановлені судом обставини справи:

21.12.2020 між Українським державним фондом підтримки фермерських господарств, з однієї сторони, та Фермерським господарством "Відродження", з другої сторони, укладено Договір про надання фінансової підтримки на поворотній основі фермерському господарству №157ФГ-2020 (далі Договір), за умовами п. 1 якого Укрдержфонд надає фінансову підтримку на поворотній основі фермерському господарству "Відродження" в сумі 417 200, 00 грн, а фермерське господарство зобов`язується використати її за цільовим призначенням і повернути зазначену суму фінансової підтримки у строк та на умовах, що визначені Договором.

П. 2 Договору визначено, що на підставі довідки від 17.12.2020 №157, виданої конкурсною комісією, фінансова підтримка на поворотній основі надається для придбання обладнання, будівництва і реконструкції виробничих і невиробничих приміщень та поновлення обігових коштів відповідно до Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для надання підтримки фермерським господарствам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1102 від 25.08.2004.

Пп. 3.1.2 п. 3.1 Договору сторони передбачили право Укрдержфонду вимагати від фермерського господарства повернення фінансової підтримки на поворотній основі відповідно до графіка повернення (пп 3.4.2 цього Договору). У разі прострочення фермерським господарством графіка повернення коштів більш ніж на 30 днів в односторонньому порядку розірвати Договір з достроковим поверненням повної суми наданої фінансової підтримки та застосуванням штрафних санкцій відповідно до пп. 5.1, 5.2 цього Договору.

Пп. 3.2.1 п. 3.2 Договору сторони визначили обов`язок Укрдержфонду надати обумовлену Договором суму фінансової підтримки у безготівковому порядку шляхом перерахування зазначеної суми платіжним дорученням на поточний рахунок фермерського господарства, відкритий у банківській установі.

Згідно з пп. 3.4.1-3.4.2 п. 3.4 Договору фермерське господарство зобов`язане у тримісячний строк з моменту отримання коштів надати Укрдержфонду документи, що підтверджують цільове використання коштів фінансової підтримки на поворотній основі. Повернути кошти фінансової підтримки Укрдержфонду згідно з встановленим графіком: до 01.11. 2021 в сумі 80 000 грн; до 01.11.2022 в сумі 80 000 грн; до 01.11.2023 в сумі 80 000 грн; до 01.11.2024 в сумі 80 000 грн до 01.11.2025 в сумі 97 200 грн. Повернення коштів здійснюється на розрахунковий рахунок в Державній казначейській службі України.

Відповідно до п. 4.1 Договору фінансова підтримка надається фермерському господарству з кінцевим терміном привернення 01 листопада 2025 року та повертається останнім згідно з встановленим графіком, крім випадків зміни умов Договору та/або розірвання Договору Укрдержфондом в односторонньому порядку та вимоги від фермерського господарства дострокового повернення фінансової підтримки.

П. 5.1, 5.2 Договору сторони передбачили, що відповідно до законодавства України у випадку прострочення строку виконання зобов`язання з повернення коштів фінансової підтримки Укрдержфонду фермерське господарство зобов`язане сплатити суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежу. За несвоєчасне повернення коштів фінансової підтримки фермерське господарство сплачує Укрдержфонду пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення.

Цей Договір набирає чинності з дати його підписання повноважними представниками Сторін, діє до повного повернення фермерським господарством коштів фінансової підтримки та повного виконання ним будь-яких інших грошових зобов`язань, передбачених цим Договором (п. 7.1-7.2 Договору).

Зазначений правочин підписано повноважними представниками сторін, підписи скріплені печатками юридичних осіб. Відомості про одностороннє розірвання Договору чи визнання його недійсним у судовому порядку відсутні.

З матеріалів справи вбачається, що 23.12.2020 на виконання взятих на себе зобов`язань за Договором Укрдержфонд відповідно до платіжного доручення за №157 перерахував на рахунок ФГ "Відродження" грошові кошти в сумі 417 200, 00 грн.

Відповідач взяті на себе зобов`язання щодо повернення частини коштів фінансової підтримки згідно з встановленим у пп. 3.4.2 п. 3.4 Договору графіком (до 01.11.2021 в сумі 80 000 грн; до 01.11.2022 в сумі 80 000 грн; до 01.11.2023 в сумі 80 000 грн) виконав неналежним чином. Оплату згідно Договору провів лише на суму 90 000, 00 грн, а саме: 20.10.2021 50 000, 00 грн; 30.11.2021 10 000, 00 грн; 21.12.2021 10 000, 00 грн; 06.03.2023 10 000 грн та 26.04.2023 10 000, 00 грн. Враховуючи наведене, станом на день звернення прокурора до суду з даним позовом заборгованість ФГ "Відродження" становить 150 000, 00 грн, які прокурор і просить стягнути в судовому порядку.

Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка наведених аргументів.

Ч. 1-4 ст. 9 Закону № 973-IV в чинній на момент укладення договору редакції визначено, що новоствореним фермерським господарствам у період становлення (перші три роки після його створення, а у трудонедостатніх населених пунктах - п`ять років), фермерським господарствам з відокремленими фермерськими садибами, фермерським господарствам, які провадять господарську діяльність та розташовані у гірських населених пунктах, на поліських територіях, визначених в установленому порядку Кабінетом Міністрів України, та іншим фермерським господарствам надається допомога за рахунок державного і місцевого бюджетів, у тому числі через Український державний фонд підтримки фермерських господарств.

Кабінет Міністрів України щорічно в проекті Державного бюджету України передбачає кошти на підтримку фермерських господарств.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування щорічно передбачають кошти в проектах місцевих бюджетів на підтримку фермерських господарств.

Кошти Державного бюджету України спрямовуються на меліорацію земель, у тому числі їх зрошення та осушення, а також на консервацію та рекультивацію малопродуктивних сільськогосподарських угідь, на придбання сільськогосподарської техніки (комбайнів, тракторів, автомашин, бульдозерів, сівалок тощо).

За рахунок місцевих бюджетів фермерським господарствам може надаватися допомога у будівництві об`єктів виробничого і невиробничого призначення, житла, проведенні заходів щодо землеустрою.

Порядок використання коштів Державного бюджету України для надання підтримки новоствореним фермерським господарствам, фермерським господарствам з відокремленими фермерськими садибами, фермерським господарствам, які провадять господарську діяльність та розташовані у гірських населених пунктах, на поліських територіях, визначених в установленому порядку Кабінетом Міністрів України, та іншим фермерським господарствам установлюється Кабінетом Міністрів України.

Ч. 3 ст. 11 Закону № 973-IV передбачено, що фермерським господарствам надається допомога за рахунок Державного бюджету України і місцевих бюджетів, у тому числі через Український державний фонд підтримки фермерських господарств, на поворотній основі строком до п`яти років на такі цілі: придбання техніки, обладнання, поновлення обігових коштів, на виробництво та переробку сільськогосподарської продукції, будівництво та реконструкцію виробничих і невиробничих приміщень, у тому числі житлових, закладення багаторічних насаджень, розвиток кредитної та сільськогосподарської кооперації, зрошення та меліорацію земель.

Механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті Мінекономіки для надання підтримки новоствореним фермерським господарствам та фермерським господарствам з відокремленими фермерськими садибами, іншим фермерським господарствам (далі - фінансова підтримка) через Український державний фонд підтримки фермерських господарств (далі - Фонд) і його регіональні відділення визначено Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для надання підтримки фермерським господарствам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України за №1102 від 25.08.2004, з наступними змінами (далі - Порядок).

Згідно з п. 2 Порядку фінансова підтримка надається на конкурсних засадах: фінансова підтримка надається на конкурсних засадах: новоствореним фермерським господарствам у період становлення (перші три роки після їх державної реєстрації, а в трудонедостатніх населених пунктах - п`ять років) та фермерським господарствам з відокремленими фермерськими садибами, фермерським господарствам, які провадять господарську діяльність та розташовані у гірських населених пунктах, на поліських територіях, на безповоротній основі за бюджетною програмою "Фінансова підтримка фермерських господарств" і на поворотній основі за бюджетною програмою "Надання кредитів фермерським господарствам"; іншим фермерським господарствам - на поворотній основі за бюджетною програмою "Надання кредитів фермерським господарствам". Фінансова підтримка не надається фермерським господарствам, які мають заборгованість перед Фондом та його регіональними відділеннями, яких визнано банкрутами, щодо яких порушено справу про банкрутство та які перебувають у стадії ліквідації, а також у яких виявлено факти незаконного одержання та/або нецільового використання бюджетних коштів.

Фінансова підтримка на конкурсних засадах на поворотній основі надається у розмірі, що не перевищує 500 тис. гривень, із забезпеченням виконання зобов`язання щодо повернення бюджетних коштів: новоствореним фермерським господарствам та фермерським господарствам з відокремленими фермерськими садибами, фермерським господарствам, які провадять господарську діяльність та розташовані у гірських населених пунктах, на поліських територіях, - строком від трьох до п`яти років для виробництва, переробки і збуту виробленої продукції, провадження виробничої діяльності; іншим фермерським господарствам - строком до п`яти років для придбання техніки, обладнання, поновлення обігових коштів, у тому числі для придбання маточного поголів`я сільськогосподарських тварин (телиць, нетелей, корів, свиноматок, ярок, вівцематок, кізочок та козоматок) та проведення оцінки відповідності виробництва органічної продукції (сировини), виробництва та переробки сільськогосподарської продукції, будівництва та реконструкції виробничих і невиробничих приміщень, для закладення багаторічних насаджень, розвитку кредитної та обслуговуючої кооперації, у тому числі для сплати вкладів до статутних капіталів сільськогосподарських кооперативів, утворених фермерськими господарствами самостійно або разом з членами особистих селянських господарств, зрошення та меліорації земель (п. 6 Порядку).

П. 12 Порядку передбачено, що для перерахування коштів фінансової підтримки, у разі надання фінансової підтримки на поворотній основі, Фонд надає органу Казначейства платіжні доручення і договір. Видатки щодо надання фінансової підтримки здійснюються шляхом перерахування коштів на поточні рахунки фермерських господарств, відкриті в установах банків. Фермерські господарства у тримісячний строк після надходження коштів фінансової підтримки подають до Фонду засвідчені головою фермерського господарства копії документів, що підтверджують цільове використання зазначених коштів.

Кошти фінансової підтримки, наданої фермерським господарствам на конкурсних засадах на поворотній основі, повертаються згідно з укладеними відповідно до цього Порядку договорами на відповідний рахунок Фонду, відкритий в Казначействі за місцем реєстрації, і протягом двох робочих днів перераховуються до державного бюджету (п. 13 Порядку).

Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно з ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525, 526 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст. 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №911/2768/20, від 30.06.2021 у справі №910/3140/19).

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Ч. 1 ст. 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Ст. 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 86 ГПК України).

Факт надання відповідачу кредиту (фінансової підтримки на поворотній основі) в сумі 417 200 грн згідно Договору №157ФГ-2020 від 21.12.2020, його часткове (на загальну суму 90 000, 00 грн) повернення фермерським господарством підтверджено наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями платіжного доручення за №157 від 23.12.2020 та виписок Державної казначейської служби з рахунку Укрдержфонд за 20.10.2021, 30.11.2021, 21.12.2021, 06.03.2023, 26.04 2023.

Докази добровільної, своєчасної та повної оплати, передбачених у пп. 3.4.2 п. 3.4 Договору графіку платежів, зокрема строк оплати яких настав 01.11.2022 та 01.11.2023, в матеріалах справи відсутні.

Відповідач в судове засідання не прибув, не спростував належними та допустимими доказами встановлених судом обставин, доказів оплати існуючої станом на день звернення прокурора до суду з даним позовом заборгованості в сумі 150 000, 00 грн (70 000,00 грн залишок несплаченого платежу, строк оплати якого настав 01.11.2022 та 80 000, 00 грн платежу, строк оплати якого настав 01.11.2023) не надав.

За даних обставин, позовні вимоги про стягнення з ФГ "Відродження" 150 000, 00 грн основного боргу суд задовольняє в повному обсязі.

Щодо вимог про стягнення пені та індексації у зв`язку з інфляцією.

Ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України (далі ГК України) передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Ст. 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові від 14.01.2020 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

В силу ст. 546-551 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. При цьому неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання і її розмір (ч. 2 ст. 551 ЦК України) встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що пеня нараховується в розмірі, встановленому умовами договору, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який стягується пеня.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

У постанові від 10.09.2020 у справі № 916/1777/19 Верховний Суд зазначив, що: "Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

У постановах від 07.06.2019 у справі №910/23911/16, від 13.09.2019 у справі №902/669/18, від 12.06.2018 у справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 у справі № 903/962/17 Верховний Суд висловив позицію про те, що "умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції".

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" № 2120-IX від 15.03.2022 розділ "Прикінцеві положення та перехідні положення Цивільного кодексу України" доповнено зокрема п. 18 яким передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

З матеріалів справи вбачається, що відповідальність відповідача у вигляді сплати заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за прострочення строку виконання зобов`язання з повернення коштів фінансової підтримки та пені за несвоєчасне їх повернення передбачена п. 5.1-5.2 Договору.

На підставі наведених норм законодавства та умов договору до стягнення заявлено 946, 03 грн пені та 652, 00 грн індексації у зв`язку із інфляцією.

З долученого до позовної заяви розрахунку вбачається, що і пеня в загальній сумі 946, 03 грн, і індексація у зв`язку з інфляцією в загальній сумі 652, 00 грн нараховані на допущену відповідачем прострочку в оплаті платежу строк сплати якого настав 01.11.2021, з врахуванням здійснених фермерським господарством 20.10.2021, 30.11.2021 та 21.12.2021 оплат, а також положень п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

При цьому нарахування пені проведено наступним чином: 405, 21 грн нараховано за період з 01.11.2021 по 29.11.2021 на заборгованість в розмірі 30 000, 00 грн; 201, 64 грн - за період з 30.11.2021 по 20.12.2021 на заборгованість в сумі 20 000, 00 грн та 339, 18 грн - за період з 21.12.2021 по 23.02.2022 на заборгованість в сумі 10 000, 00 грн.

Інфляційні втрати в сумі 240,00 грн нараховані за період з 01.11.2021 по 29.11.2021 на заборгованість в розмірі 30 000, 00 грн, в сумі 120, 00 грн за період з 30.11.2021 по 20.12.2021 на заборгованість в сумі 20 000, 00 грн та в сумі 292, 00 грн за період з 21.12.2021 по 23.02.2022 на заборгованість в сумі 10 000, 00 грн.

Згідно із усталеною судовою практикою застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань "господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості".

Досліджуючи наявний в матеріалах справи розрахунок заявленої до стягнення суми пені, суд вважає за доцільне зазначити, що за умовами пп. 3.4.2 Договору перший платіж з повернення коштів фінансової підтримки в сумі 80 000, 00 грн відповідач повинен був здійснити до 01.11.2021.

У постанові від 27.09.2022 року у справі №918/1195/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зауважив, що прийменник "до" з календарною датою в українській мові вживають на позначення кінцевої календарної дати чинності включно або виконання чого-небудь (аналогічна правова позиція наведена і у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 803/350/17 та у справі №815/4720/16, від 13.06.2018 у справі №815/1298/17, від 14.08.2018 у справі №803/1387/17, від 28.08.2018 у справі №814/4170/15, від 08.10.2018 у справі №927/490/18).

Таким чином, суд доходить до висновку, що 01.11.2021 є останнім днем виконання зобов`язання по сплаті визначеного у п. 4.3.2 Договору графіку першого платежу, відповідно, прострочка має місце та право на нарахування пені виникає з 02.11.2021. Отже, правомірним є нарахування пені за період з 02.11.2021 по 23.02.2022.

З врахуванням наведених обставин, суд, за допомогою інформаційно-аналітичного центру "Ліга", провів перерахунок заявленої до стягнення суми пені.

Згідно з проведеним судом перерахунком обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають до задоволення є вимоги про стягнення пені в загальній сумі 932, 05 грн, з якої: 391, 23 грн за період з 01.11.2022 по 29.11.2021 на заборгованість в розмірі 30 000, 00 грн; 201, 64 грн - за період з 30.11.2021 по 20.12.2021 на заборгованість в сумі 20 000, 00 грн та 339, 18 грн - за період з 21.12.2021 по 23.02.2022 на заборгованість в сумі 10 000, 00 грн.

Пеня в сумі 13, 98 грн за 01.11.2021 нарахована та заявлена до стягнення безпідставно. Відповідно, у даній частині позову суд відмовляє.

Окрім того, суд, за допомогою інформаційно-аналітичного центру "Ліга", в межах визначених позивачем періодів, з врахуванням наведеної у постанові 14.01.2020 у справі №924/532/19 позиції Верховного Суду, провів перерахунок заявлених до стягнення сум інфляційних втрат, відповідно до якого правомірним є нарахування таких в загальній сумі 652, 08 грн.

Разом із тим, беручи до уваги диспозитивність судового процесу, а також те, що суд позбавлений права вийти за межі заявлених позовних вимог, обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають до задоволення суд визнає вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат в загальній сумі 652, 00 грн.

Згідно з ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору в сумі 3 027, 72 грн, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд покладає на відповідача.

На підставі наведеного, керуючись ст. 12-14, 53, 73-74, 76-79, 86, 123, 129, 165, 202, 232-233, 236-238, 240, 241, 326, 327 ГПК України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фермерського господарства "Відродження", с. Дзвиняч, Заліщицький р-н, Тернопільська обл., 48650, ідентифікаційний код 37399700, на користь Українського державного фонду підтримки фермерських господарств (Укрдержфонд), вул. Януша Корчака, 9/12, м. Київ, 03190 (р/р UA508201720355159055000015503, банк отримувача ГУДКСУ у м. Києві, код отримувача за ЄДРПОУ 20029342, МФО 820172), 150 000 грн заборгованості за договором №157ФГ-2020 від 21.12.2020 про надання фінансової підтримки на поворотній основі фермерському господарству; 932 грн 05 коп. пені та 652 грн індексації у зв`язку з інфляцією.

3. Стягнути з Фермерського господарства "Відродження", с. Дзвиняч, Заліщицький р-н, Тернопільська обл., 48650, ідентифікаційний код 37399700, на користь Тернопільської обласної прокуратури, вул. Листопадова 4, м. Тернопіль, 46000 (р/р UA498201720343190002000004091 в ДКСУ в м. Київ, МФО 820172, ідентифікаційний код одержувача 02910098, код економічної класифікації видатків бюджету 2800) 3 027 грн 72 коп. в повернення сплаченого судового збору.

4. В решті позову відмовити.

5. Накази видати стягувачам після набрання судовим рішенням законної сили.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення, в порядку визначеному ст. 256-257 ГПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 07.05.2024

Суддя І.М. Гирила