Рішення

від 17.04.2024 по справі 643/433/22

ОКТЯБРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ПОЛТАВИ

Дата документу 17.04.2024Справа № 643/433/22 Провадження № 2/554/2681/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.04.2024 року м. Полтава

Октябрський районний суд м. Полтави у складі:

головуючого судді - Материнко М.О.,

за участю секретаря судового засідання Литвин А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за позовною заявою ТОВ" АГРОПРОДУКТ ПОДІЛЛЯ" (м. Харків, вул. Державінська 38 літ. Н-3) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), про стягнення безпідставно набутих коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропродукт поділля» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути на свою користь безпідставно набуті кошти.

Свій позов мотивував тим, щоПозивач мав намір укласти з Відповідачем договір про відступлення права вимоги, проте, сторони не змогли досягтизгоди з істотних умов майбутнього договору, тому, такий договір так і не було підписано сторонами. При цьому, під час ведення переговорів між сторонами, внаслідок помилки, допущеної особою, відповідальною за проведення безготівкових розрахунків від імені товариства, Позивач здійснив перерахування грошової суми у розмірі 850000,00 грн. на розрахунковий рахунок Відповідача. Такий перерахунок коштів підтверджується копіями наступних платіжних доручень, а саме: платіжним дорученням № 421 від 04.08.2021 року 149000,00 грн.; платіжним дорученням № 424 від 05.08.2022 року - 351 000,00грн.; платіжним дорученням № 425 від 05.08.2021 року 350000,00 грн.

Враховуючі викладені обставини, Позивач вважає, що грошові кошти у розмірі 850000,00 грн. перераховані за вказаними платіжними дорученнями, набуті Відповідачем безпідставно, оскільки між Відповідачем та Позивачем відсутні будь-які правовідносини, в рамках яких могли бути проведені зазначені оплати.

Позивачем було направлено на адресу Відповідача вимогу щодо повернення помилково направлених на його рахунок грошових коштів у розмірі 850000,00 грн., однак, вказана вимога залишилася без задоволення, у зв`язку з чим, Позивач змушений звернутися до суду за захистом свої прав з відповідним позовом.

Крім того, враховуючи те, що Відповідач у добровільному порядку не виконав вимогу Позивача та самостійно не повернув безпідставно отримані грошові кошти, тому Позивачем також була нарахована пеня, 3 % річних та інфляційні витрати.

Посилаючись на вказані обставини, Позивач просив стягнути з Відповідача на свою користь 932545, 60 грн., з яких : основна сума заборгованості у розмірі- 850000,00 грн.; 3 % річних - 8872,60 грн.; інфляційні витрати - 24885,33 грн.; пеня 48787,67 а також судовий збір в сумі 13 282,35 грн.

Відповідач, в особі свого представника, подав суду відзив на позовну заяву в якому позов не визнав. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що під час розгляду даної справи слід врахувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду : від 06.02.2020 у справі №910/13271/18; від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18, а також в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) - «доктрина venirecontrafactumproprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «nonconceditvenirecontrafactumproprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Також представник Відповідача у відзиві зазначив про те, що саме Позивач ініціював переговорний процес з Відповідачем щодо укладення між ними договору про відступлення права вимоги, за умовами якого Відповідач відступає на користь Позивача, належне Відповідачу право вимоги за Договором позики (безвідсоткової) від 24 березня 2020 року, запис в реєстрі № 865 «Основний договір» - п. 1 Договору. За передане право вимоги до Боржника за «Основним договором», Позивач погодився сплатити Відповідачу суму у розмірі 900000,00 грн. у строк до 15 листопада 2021 року. Сторони погоди, що розрахунки за цим Договором між Позивачем та Відповідачем відбуваються безготівковим способом шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Відповідача.Саме такі умови містить Договір про відступлення права вимоги, проєкт якого Позивач направив на електронну пошту Відповідача. Таким чином, на думку Відповідача, всі істотні умови Договору (предмет, ціна, строк) були погоджені сторонами. В подальшому, на виконання умов вказаного Договору Позивачем було переведено на поточний рахунок Відповідача: 04.08.2021 року - 149000,00 грн., платіжне дорученням № 421; 05.08.2022 року - 351 000,00грн., платіжне дорученням № 424; 05.08.2021 року 350000,00 грн., платіжне дорученням № 425. Кожен раз, перерахунок грошових коштів, уповноважена особа Позивача ретельно обговорювала з Відповідачем, який надавав реквізити для перерахунку. Позивач тричі перерахував грошові кошти на рахунок Позивача та тричі вказав у платіжних дорученнях : плата за договором відступлення права вимоги № 0507/1 від 05.07.2021 року, що відповідає умовам п. п. 3, 4. Договору про відступлення права вимоги. Відповідач вважає, що такі Позивача у вигляді певних поведінкових актів (конклюдентних дій) направлення проєкту договору, обговорення його умов,почергова сплата грошових за Договором, свідчать про подальше схваленняправочину з боку Позивача.

Враховуючи викладене, Відповідач вважає, що в задоволенні позову щодо стягнення безпідставно набутих грошових коштів слід відмовити повністю через його необґрунтованість та недоведеність належними та допустимими доказами.

Дослідивши матеріали справи суд встановив такі фактичні обставини та відповідні ним правовідносини.

Судом встановлено та не заперечується сторонами у справі той факт, що Позивач та Відповідач мали намір укласти Договір про відступлення права вимогиза Договором позики (безвідсоткової) від 24 березня 2020 року. Позивач зазначає, що вказаний договір не був підписаний через те, що сторонами не було досягнуто згоди за всіма істотними умовами цього договору, однак, не зазначає яких саме.

Відповідач, в свою чергу також наполягає на тому, що між ним та Відповідачем було досягнуто згоди щодо укладення Договору відступлення права вимоги. При цьому, ініціатором укладення такого договору був саме Позивач, направивши його проєкт на електронну адресу Відповідача. За умовами цього Договору Відповідач відступає на користь Позивача, належне Відповідачу право вимоги за Договором позики (безвідсоткової) від 24 березня 2020 року, запис в реєстрі № 865 «Основний договір» - п. 1 Договору. За передане право вимоги до Боржника за «Основним договором», Позивач погодився сплатити Відповідачу суму у розмірі 900000,00 грн. у строк до 15 листопада 2021 року. Сторони погоди, що розрахунки за цим Договором між Позивачем та Відповідачем відбуваються безготівковим способом шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Відповідача.

Відповідач пояснив, що передумовою укладення Договору, мав місце факт прострочки Боржником (Товариство з обмеженою відповідальністю «СОФІЯ-КИЇВСЬКА») виконаннязобов`язання за «Основним договором Договором позики від 24 березня 2020 року», відповідно до умов якого ОСОБА_1 надав ТОВ «СОФІЯ-КИЇВСЬКА» грошові кошти у розмірі 17771840,00 грн., що за курсом становив еквівалент 62720,00 доларів США на момент надання позики строком виконання до 01 серпня 2020 року.У забезпечення належного виконання умов «Основного договору» між Відповідачем та Боржником було укладено Договір забезпечення 24 березня 2020 року, відповідно до умов якого цей договір забезпечує вимоги Позикодавця із Договору позики від 24 березня 2020 року, укладеного між Позикодавцем та Боржником. В забезпечення виконаннязобов`язання, вказаних у п. 1.1. цього Договору Боржник передає у заставу належне йому майно : майбутній врожай 2020 року посивів озимої пшениці на земельних ділянках загальною площею 170 га, що розташовані в межах території Софіївської сільської ради Близнюківського району Харківської області та орендуєтьсяБоржником. У зв`язку з неналежним виконання Боржником свого зобов`язання за Договором позики від 24.03.2020 року, ПНХМНО ОСОБА_2 21.05.2021 року було видано виконавчий напис, яким встановлено, що строк платежу по Договору позики настав, Боржником допущено прострочення платежу, а тому стягнення проводиться за період: 24.03.2020-01.08.2020 року, розмір якої складає 1323780,00 грн, з яких: 661800,00 грн. заборгованість за позикою; 661890,00 грн. штраф у розмірі 100 % від суми позики. Відповідачем було отримано виконавчий напис нотаріуса, який Відповідач мав намір звернути до виконання, через виконавчу службу.

Однак, звернення стягнення до виконання з боку Відповідача виконавчого напису до виконання, призвело б до негативних наслідків для Позивача, оскільки останній на підставі договору суборенди, користувався земельними ділянками (здійснив на них посів врожаю та розраховував на безперешкодний збір цього врожаю), які є предметом застави.

Маючи намір вчасно та безперешкодно зібрати врожай з земельних ділянок, які є предметом застави, Відповідач запропонував Відповідачу сплати борг за Боржника частинами, уклавши відповідний договір про відступлення права вимоги. Позивач не заперечує той факт, що між ним та Відповідачем дійсно тривав процес перемовин щодо укладення вказаного Договору, однак цей Договір так і не був підписаний сторонами.

Разом з цим, матеріалами справи та наданими Позивачем платіжними дорученнями підтверджується, що Позивачем на поточний рахунок Відповідача було переведено:

04.08.2021 року - 149000,00 грн. (платіжне доручення № 421- призначення платежу - плата за договором відступлення права вимоги № 0507/1 від 05.07.2021 року);

05.08.2022 року - 351 000,00грн. (платіжне дорученням № 424призначення платежу - плата за договором відступлення права вимоги № 0507/1 від 05.07.2021 року);

05.08.2021 року 350000,00 грн. (платіжне дорученням № 425 призначення платежу - плата за договором відступлення права вимоги № 0507/1 від 05.07.2021 року).

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що Позивач тричі перерахував грошові кошти на рахунок Позивача та тричі вказав у платіжних дорученнях : плата за договором відступлення права вимоги № 0507/1 від 05.07.2021 року, без ПДВ, без ПДФО та ВС, що відповідає умовам п. п. 3, 4. Договору про відступлення права вимоги, не спростовуючи того факту, що між сторонами була домовленість щодо укладення цього договору.

В обґрунтування своїх позовних вимог, заявлених в порядку ст.. 1212-1214 ЦК України, Позивач посилається на помилки уповноваженої особи, проте позовна заява не містить обґрунтованості чим саме була викликана така помилка, що уповноважена особа тричі здійснила перерахунок грошових коштів на один й той же рахунок Відповідача, та тричі у призначенні платежу зазначила - плата за договором відступлення права вимоги № 0507/1 від 05.07.2021 року. Та яка саме уповноважена особа вчинила такі дії та які наслідки ці дії мали для неї.

Відповідно до ч.1ст. 92 ЦК Україниюридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Частиною 2статті 207 ЦК Українипередбачено, що правочин, який вчиняєюридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчимидокументами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, таскріплюється печаткою.

Згідно з ч.1ст. 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5-6ст. 203 ЦКУ.

Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Таким чином, із змісту ч.1ст. 241 ЦК Українивипливає, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу).

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі № 3-59гс14.

Відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженняммайна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права є предметомрегулюванняглави 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1,2ст. 1212 ЦК Україниособа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положенняглави 83 ЦК Українизастосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондиційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чиправочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин умайбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч.2ст.11 Цивільного кодексу України.

Верховний Суд в постанові від 25.01.2018 року у справі № 910/11210/16 зробив правовий висновок з питання застосуванняст.1212 ЦК Українипро те, щоконструкціяст.1212 ЦК України, як і загалом нормглави 83 Цивільного кодексу України,свідчать про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставностінабуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Загальна умова ч.1ст. 1212 ЦК Українизвужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню інший стороні на підставістатті 1212 ЦК Українитільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Таким чином, із змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов`язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття(збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. До таких підстав відноситься також випадок, коли зобов`язання було припинено на вимогу однієї із сторін, якщо це допускається договором або законом. Зокрема, внаслідок відмови кредитора від прийняття виконання у зв`язку тим, що виконання зобов`язання втратило інтерес для нього через прострочення боржника.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.08.2018 року по справі № 910/9055/17.

Тобто, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна,стаття 1212 ЦК Україниможе бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Статтею 11 ЦК Українивизначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що непередбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки;підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та іншіправочини.

Згідно з ч.1 ст.202, ст.205 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована нанабуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин може вчинятисяусно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати формуправочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом невстановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Відповідно до ч.1ст.626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Суд виходить з того, у даній справі, очевидно, що дії Позивача, який звернувся до Позивача з пропозицією щодо повернення заборгованості за Боржника за «Основним договором», з метою уникнення негативних наслідків пов`язаних зі зверненням до виконання виконавчого листа, здійснив часткове погашення цієї заборгованості : 04.08.2021 року 149000,00 грн., платіжне дорученням № 421; 05.08.2022 року - 351 000,00грн., платіжне дорученням № 424; 05.08.2021 року 350000,00 грн., платіжне дорученням № 425 - плата за договором відступлення права вимоги № 0507/1 від 05.07.2021 року, чим підтвердив своє бажання сплати за Боржника заборгованість на підставі Договору відступлення права вимоги, а Позивач, діючи собі на шкоду не звернув до виконання виконавчий лист, оскільки розумно покладався на повернення цієї заборгованість. Проте, після збору всього врожаю, припинив виплати та звернувся з вимогою щодо повернення сплачених коштів, що суперечить його попередній поведінці (конклюдентних дій) направлення проєкту договору, обговорення його умов, почергова сплата грошових коштів за Договором) і є недобросовісним.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок, що «доктрина venirecontrafactumproprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «nonconceditvenirecontrafactumproprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venirecontrafactumproprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Договірний характер правовідносин, що існували між сторонами і на підставі яких виникло право вимоги та обов`язок повернення коштів, виключає можливістьзастосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України, оскільки положення цієї статтірегулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Верховний Суд у своїй постанова від 06.02.2020 у справі №910/13271/18 роз`яснив, що зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України.

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Верховний Суд вказав, що під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений раніше у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.

А якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі №6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі №6-100цс15.

Згідно з правовою позицією, яку висловлено ВСУ у Постанові від 23.03.2016 року (справа № 6-2978цс15), положення ст. 1212 ЦК України застосовуються лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.

Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання). Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений раніше у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.

А якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі №6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі №6-100цс15.

Таким чином, враховуючи вище вказані (конклюдентних дій з боку Позивача направлення проєкту договору, обговорення його умов, почергова сплата грошових коштів за платіжними дорученнями № 421 від 04.08.2021; № 424 від 05.08.2021; № 425 від 05.08.2021 року у загальному розмірі 850000,00 грн. з призначенням платежу зазначено саме «сплата за договором відступлення права вимоги № 0507/1 від 05.07.2021 року», вважаємо що перерахування Позивачем коштів відбулося саме на підставі договору, від якого він в подальшому відмовився, а тому між сторонами склалися договірні правовідносини та виникли зустрічні права та обов`язки на підставі договору у зв`язку з чим положенняст.1212 ЦК Українидо спірних правовідносин не можуть бути застосовані.

Наявність договірних правовідносин з надання послуг між сторонами є тією правовою підставою, яка виключає можливість застосування до спірних правовідносин правилстатті 1212 ЦК України.

Аналогічна правова позиція щодо неможливості застосування до правовідносин, що мають договірний характер, положень частини першоїстатті 1212 ЦК Українитакож відображена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 року у справі №910/9072/17, від 23.05.2018 року у справі № 910/1238/17.

Суд вважає, що твердження Позивача про безпідставність слати коштів Відповідачу ґрунтуються на довільному та помилковому тлумаченні зазначеної ним постанови Верховного суду та норм чинного законодавства, спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1ст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач у своєму позові лише посилається на наявність рахункової помилки з боку уповноваженої особи, одна не доводить її жодними належними доказами, як і особу яка вчинила цю помилку, а також притягнення такої уповноваженої особи до відповідальності за таку помилку.

За таких обставин, Позивач не подав суду належні та достатні докази того, що тричі перераховані ним грошові кошти на рахунок Відповідача є безпідставно набутим майном з боку Відповідача, а тому підлягають поверненню саме в порядку ст.. 1212-1214 ЦК України.

На основі внутрішнього переконання, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд доходить до висновку про необхідність відмовити в позові повністю.

Відповідно до ч. ч. 1, 2ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача;3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позову суд відмовляє, судові витрати на підставі ч. ч. 1, 2ст. 141 ЦПК Українипокладаються судом на позивача.

Керуючись ст. ст.10-13,81,141,259,263-265 ЦПК Українисуд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропродукт Поділля» до ОСОБА_1 про стягнення 932 545,60 гривень відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони у справі:

Позивач- Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропродукт Поділля» (код ЄДРПОУ 30693032) юридична адреса: 61001, м.Харків, вул.Державінська, буд.38, літ.»Н-3».

Відповідач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), місце реєстрації: АДРЕСА_1 ).

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Полтавського апеляційного суду як суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя М.О. Материнко