Постанова

від 24.04.2024 по справі 295/17522/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 295/17522/21

провадження № 61-10300св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивачі - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Виконавчий комітет Житомирської міської ради, Комунальне підприємство «Регулювання орендних відносин» Житомирської міської ради,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 23 травня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Борисюка Р. М., Галацевич О. М., Микитюк О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Виконавчого комітету Житомирської міської ради (далі - ВК Житомирської міської ради), Комунального підприємства «Регулювання орендних відносин» Житомирської міської ради (далі - КП «Регулювання орендних відносин»), третя особа - ОСОБА_2 , про визнання рішення міської ради незаконним, його скасування, зобов`язання вчинити дії із оформлення продовження договору оренди приміщення, визнання договору оренди продовженим, передання приміщення у користування та зарахування авансових платежів.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що з 30 березня 2006 року до 01 березня 2019 року вона була орендарем нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , відповідно до рішення ВК Житомирської міської ради та договорів оренди нежитлового приміщення під адвокатський офіс.

Останній договір оренди від 01 квітня 2016 року № 2075 укладено між нею та КП «Агентство з управління майном» Житомирської міської ради строком на два роки одинадцять місяців. Після спливу визначеного договором строку вона подала заявку на продовження договору оренди нежитлового приміщення, проте 06 березня 2019 року ВК Житомирської міської ради їй відмовив.

ОСОБА_1 вважала відповідне рішення неправомірним, необґрунтованим та зауважила, що на підставі результатів конкурсу на право оренди зазначеного нежитлового приміщення ВК Житомирської міської ради прийняв рішення від 23 лютого 2006 року № 188 «Про оренду комунального майна», відповідно до пункту 1.1 якого погоджено передачу ОСОБА_1 в оренду цього приміщення на строк одинадцять місяців.

На підставі зазначеного рішення 22 березня 2006 року між нею та ВК Житомирської міської ради (балансоутримувач приміщення) укладено договір оренди вказаного приміщення.

Однак, у зв`язку із вчиненням ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перешкод у переданні їй приміщення від представників власника і орендодавця ВК Житомирської міської ради і судовим розглядом спору щодо права власності на об`єкт оренди, балансоутримувач був позбавлений можливості фактично передати об`єкт оренди фактично у користування.

Із врахуванням такої обставини, ВК Житомирської міської ради рішенням від 15 березня 2007 року № 196 вніс зміни до рішення від 23 лютого 2006 року № 188 і продовжив термін оренди.

13 квітня 2007 року між нею та ВК Житомирської міської ради укладено договір оренди № 213 терміном на два роки одинадцять місяців. Однак об`єкт оренди не було передано, про що складено відповідний акт від 18 квітня 2007 року.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 08 серпня 2008 року у справі № 2-808/08 право власності територіальної громади м. Житомира на об`єкт оренди, яке було порушено ОСОБА_3 та її співмешканцем ОСОБА_4 , відновлено.

18 лютого 2009 року Житомирській міській раді видано свідоцтво на право власності на об`єкт оренди.

Протягом усього часу вона належно виконувала умови договорів оренди та сплачувала орендні платежі за приміщення, яким жодного дня не користувалася.

З огляду на відповідні обставини ВК Житомирської міської ради погодився врахувати сплачені авансом орендні платежі за 2007-2008 роки в рахунок майбутніх платежів (після передання об`єкта оренди відповідно до акта приймання-передачі), що підтверджується листом ВК Житомирської міської ради від 15 січня 2009 року № 25.

11 лютого 2010 року рішенням ВК Житомирської міської ради № 97 надано дозвіл на продовження договору оренди. 25 лютого 2010 року між нею та КП «Агентство з управління майном» Житомирської міської ради укладено договір № 1006/1 терміном на два роки одинадцять місяців.

27 лютого 2010 року балансоутримувачем КВЖРЕП-8 складено акт про неможливість передачі об`єкта оренди.

Також не було передано у користування спірне приміщення і згідно з останнім за часом укладення договором оренди від 01 квітня 2016 року № 2075, укладеним між нею та КП «Агентство з управління майном» Житомирської міської ради.

Таким чином, ВК Житомирської міської ради не вчиняло будь-яких дій, спрямованих на повернення у своє розпорядження об`єкта комунальної власності і фактично дозволяє, всупереч інтересам громади, безоплатно користуватися майном третім особам.

ОСОБА_1 вважала, що ВК Житомирської міської ради неправомірно, без належного обґрунтування, всупереч раніше прийнятим власним рішенням, змінив свою позицію в питанні орендних відносин, чим порушив її право на продовження договору оренди нежитлового приміщення. Також ВК Житомирської міської ради своєю протиправною бездіяльністю протягом тривалого часу позбавив її можливості створити адвокатський офіс з умовами, які б забезпечили створення адвокатської контори з певною кількістю помічників та дозволили розширити її адвокатську практику, що свідчить про втрату з його вини доходів, які могли б реально бути отримані нею за звичайних обставин.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати незаконним і скасувати пункт 8 рішення ВК Житомирської міської ради від 06 березня 2019 року № 202 «Про оренду комунального майна та внесення змін в рішення міськвиконкому»;

- визнати договір оренди нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , укладений з адвокатом Левчук Т. В., продовженим на новий строк терміном на два роки одинадцять місяців;

- зобов`язати ВК Житомирської міської ради як орган місцевого самоврядування і управління комунальним майном вчинити дії із оформлення продовження договору оренди нежитлового приміщення АДРЕСА_1 з адвокатом Левчук Т. В. на строк, визначений попередньо укладеним договором оренди від 01 квітня 2016 року № 2075, - два роки одинадцять місяців з орендною платою 27,32 грн за 1 кв. м, з призначенням - під офіс (адвокатську контору);

- зобов`язати КП «Регулювання орендних відносин» передати у фактичне користування на підставі акта приймання-передачі нежитлового приміщення адвокату Левчук Т. В. як орендареві об`єкт оренди - нежитлове приміщення № 3, загальною площею 57,4 кв. м, що розташовано за адресою: АДРЕСА_2 , у стані, що відповідає призначенню майна - під офіс (адвокатську контору), з наданням відмикаючих пристроїв до вхідних дверей об`єкта оренди;

- зобов`язати зарахувати авансові платежі, сплачені ОСОБА_1 за півторарічний період під час дії договорів оренди, згідно з листом ВК Житомирської міської ради від 15 січня 2009 року № 25/Л-10638, у рахунок оплати орендної плати за користування об`єктом оренди, починаючи з дати підписання акта про передання ОСОБА_1 у фактичне користування нежитлового приміщення АДРЕСА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 27 жовтня 2022 року, ухваленим у складі судді Лєдньова Д. М., у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що визнання незаконним та скасування рішення ВК Житомирської міської ради, прийнятого щодо об`єкта нерухомого майна, власником якого на час ухвалення рішення, а також станом на день розгляду справи, є інші особи, не може вважатися виконанням завдань судочинства як судового спостереження процесуальної протидії сторони позивача та сторони відповідача, діями якого завдано порушення та/або дії якого можуть призвести до відновлення права.

Скасування рішення виконавчого комітету внаслідок невідповідності кількості осіб, що голосували, із загальною кількістю осіб, які брали участь у засіданні, також не може бути ефективним поновленням невизнаних прав позивача, оскільки орган місцевого самоврядування (Житомирська міська рада) позбавлений можливості вирішувати питання юридичної долі майна, що не належить до об`єктів комунальної власності.

Суд зазначив, що у спорі, який виник, позивач не пред`являв будь-яких вимог до власників майна, оцінка правомірності набуття такими особами у власність об`єкта нерухомого майна не входить до повноважень суду за характером пред`явлених вимог.

Вимога про визнання договору продовженим не підлягає задоволенню, оскільки продовженим може бути визнано лише правочин, що має юридичне значення. Така вимога з одночасним зобов`язанням передати майно може пред`являтися лише власнику майна.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 23 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 27 жовтня 2022 року скасовано і ухвалено нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено з інших правових підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову з інших правових підстав, суд апеляційної інстанції виходив із того, що на час розгляду справи, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, власником спірного нежитлового приміщення є ОСОБА_2 , який протокольною ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 13 вересня 2022 року залучений до участі у цій справі як третя особа.

Клопотань про заміну відповідачів у справі або про залучення до участі у справі інших співвідповідачів протягом підготовчого провадження від позивача не надходило.

Отже, розглядаючи справу, суд першої інстанції на порушення вимог частини п`ятої статті 12 та статті 51 ЦПК України не вирішив питання про можливість залучення до участі у справі ОСОБА_2 як співвідповідача, хоча цей спір безпосередньо зачіпає його майнові права та інтереси. Відсутність у ОСОБА_2 , як власника спірного нежитлового приміщення, належного процесуального статусу вцій справі унеможливлює правильне вирішення спору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У липні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просила суд скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 23 травня 2023 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправомірно дійшов до висновку, що нежитлове приміщення АДРЕСА_1 перебувало у комунальній власності з 18 лютого 2009 року, а у подальшому власником цього нежитлового приміщення в період з 31 жовтня 2014 року до 19 червня 2019 року був ОСОБА_5 , оскільки 31 жовтня 2014 року право власності Територіальної громади м. Житомира на майно - об`єкт оренди не припинялося. Тому Житомирська міська рада має право розпоряджатися (укласти договір) з нею і права ОСОБА_2 не порушуються.

Підставою касаційного оскарження постанови Житомирського апеляційного суду від 23 травня 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема судом застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 25 лютого 2015 року у справі № 6-10цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-146цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2027цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-182цс16, постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17 (провадження № 14-68цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 530/212/17 (провадження № 14-330цс18), від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19), від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц (провадження № 14-545цс20), та у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 390/1207/16-ц (провадження № 61-15763св18), від 27 січня 2021 року у справі № 573/629/17 (провадження № 61-28536св18), від 09 лютого 2021 року у справі № 923/681/19.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2023 року ВК Житомирської міської ради подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, власником спірного нежитлового приміщення є ОСОБА_2 , тому просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін як таку, що ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2023 року поновлено ОСОБА_1 процесуальний строк для подачі касаційної скарги, звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подачу касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У липні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У справі № 2-808/08 за позовом ОСОБА_3 до ВК Житомирської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю, зустрічним позовом ВК Житомирської міської ради до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні орендованим майном та визнання договору купівлі-продажу недійсним, Богунський районний суд м. Житомира ухвалив рішення 08 серпня 2008 року, яким:

у задоволенні позову ОСОБА_3 до ВК Житомирської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю відмовлено;

позов ВК Житомирської міської ради до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу недійсним задоволено;

визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 55,8 кв. м, житловою площею 46,4 кв. м, що складається з трьох кімнат, укладений 18 травня 2006 року, між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 ;

зобов`язано ОСОБА_3 та ОСОБА_6 звільнити приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 55,8 кв. м, житловою площею 46,4 кв. м, та передати його у володіння ВК Житомирської міської ради і в користування орендарю ОСОБА_1 ;

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні орендованим майном та визнання договору купівлі-продажу недійсним задоволено частково;

зобов`язано ОСОБА_3 та ОСОБА_6 не чинити перешкод ОСОБА_1 , як орендарю, в користуванні приміщенням АДРЕСА_1 шляхом звільнення приміщення від внесених в приміщення речей, будматеріалів та будівельних конструкцій, зняття будівельних конструкцій з вхідних дверей, приведення запірних дверних замків у придатний для експлуатації стан та передачі ключів від вхідних дверей;

заборонено іншим особам, що з дозволу ОСОБА_3 та ОСОБА_6 мають доступ до спірного приміщення, займати спірне приміщення.

У іншій частині позовних вимог відмовлено. Рішення набрало законної сили (т. 1, а. с. 85, 86).

Вказаним судовим рішенням встановлено, що рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 09 березня 2006 року позов ОСОБА_3 до ВК Житомирської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1 задоволено та визнано за ОСОБА_3 право власності на домоволодіння на АДРЕСА_1 .

В подальшому ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 09 червня 2006 року рішення Богунського районного суду м. Житомира від 09 березня 2006 року було скасоване.

Але до скасування рішення суду першої інстанції ОСОБА_3 встигла відчужити спірне приміщення, а саме: 18 травня 2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 55,8 кв. м, житловою площею 46,4 кв. м, що складається з трьох кімнат.

Проте зазначений договір від 18 травня 2006 року купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 08 серпня 2008 року визнано недійсним (т. 1, а. с. 85, 86).

Відповідно до свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення серії НОМЕР_1 від 18 жовтня 2009 року Територіальній громаді м. Житомира в особі Житомирської міської ради належить в цілому нежитлове приміщення, яке складається з нежитлових приміщень (приміщення за № 3-1, 3-2, 3-3, 3-4), загальною площею 57,4 кв. м, відповідно до інвентаризаційної справи № 4406, за адресою: АДРЕСА_2 . Свідоцтво видане на підставі рішення виконкому Житомирської міської ради від 12 лютого 2009 року за № 119 (т. 1, а. с. 186-189).

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 28 березня 2014 року у справі № 295/1425/14-ц позов ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про визнання права власності задоволено.

Визнано за ОСОБА_7 право власності на предмет іпотеки за договором іпотеки від 18 липня 2006 року, укладеним між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (далі - ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк») та ОСОБА_6 , - квартиру АДРЕСА_4 . Рішення набрало законної сили (т. 1, а. с. 141, 142).

Додатковим рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 06 червня 2014 року визнано за ОСОБА_7 право власності на предмет іпотеки за договором іпотеки від 18 липня 2006 року, укладеним між Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (далі - ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк») та ОСОБА_6 , - незавершене будівництвом житлове приміщення розміром 5,70 на 7,97 м, площею 45,42 кв. м, 10 % готовності, до квартири АДРЕСА_1 . Рішення набрало законної сили (т. 1, а. с. 143).

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 04 березня 2021 року, закрито провадження за апеляційною скаргою Житомирської міської ради на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 28 березня 2014 року та додаткове рішення Богунського районного суду м. Житомира від 06 червня 2014 року, в зв`язку із пропуском строку на апеляційне оскарження (апеляційна скарга подана після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного судового рішення) (т. 1, а. с. 145-154).

У судових рішеннях суду першої інстанції у справі № 295/1425/14-ц встановлені такі обставини:

18 липня 2006 року між ОСОБА_6 та ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» укладено кредитний договір № 99, за яким позичальник отримав у кредит 5 000,00 дол. США. У подальшому між сторонами договору укладалися додаткові угоди до кредитного договору від 20 червня 2008 року та 27 листопада 2008 року.

Зобов`язання позичальника за вищевказаним кредитним договором забезпечено іпотекою згідно з договором іпотеки, укладеним між ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та ОСОБА_6 18 липня 2006 року. Предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 55,8 кв. м. Згідно з інформацією, наданою на запит суду Реєстраційною службою Житомирського міського управління юстиції, на момент розгляду справи іпотека є чинною.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, а спадкоємцем померлого стала його сестра ОСОБА_8 , яка прийняла спадщину та до якої на підставі статті 1216 ЦК України перейшли права та обов`язки спадкодавця, внаслідок чого позивачем ОСОБА_7 до неї заявлено позов.

16 вересня 2013 року між ОСОБА_7 та ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» укладено договір відступлення права вимоги.

27 вересня 2013 року ОСОБА_7 прийняла оригінали договорів за актом приймання-передачі, сплатила заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 166,10 грн, комісію в розмірі 1 500,00 грн за закриття позичкового рахунку боржника № НОМЕР_2 за кредитним договором.

Таким чином, до ОСОБА_7 перейшли всі права, якими володіло ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» на підставі кредитного та іпотечного договорів від 18 липня 2006 року.

31 жовтня 2014 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Рогальською Р. І., зареєстрований в реєстрі за № 1446, відповідно до якого ОСОБА_7 передала, а ОСОБА_5 прийняв у власність квартиру за АДРЕСА_1 . Квартира складається з трьох житлових кімнат та службових приміщень, загальною площею 55,8 кв. м, в тому числі житловою площею 46,4 кв. м, та незавершеного будівництвом житлового приміщення розмірами 5,70 на 7,97 м, площею 45,42 кв. м, 10 % готовності. Ця квартира належить продавцю ОСОБА_7 на підставі рішення Богунського районного суду м. Житомира від 06 червня 2014 року у справі № 295/1425/14-ц (т. 1, а. с. 197).

Отже, власником нежитлового приміщення літ. «А», загальною площею 101,22 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , у період з 31 жовтня 2014 року до 19 червня 2019 року був ОСОБА_5 .

У справі, що переглядається, встановлено, що 01 квітня 2016 року між ОСОБА_1 та КП «Агентство з управління майном» Житомирської міської ради, в особі виконуючого обов`язки директора ОСОБА_9 , яка діяла на підставі статуту та розпорядження міського голови від 01 квітня 2016 року за № 222, укладено договір оренди нерухомого майна № 2075, за умовами якого КП «Агентство з управління майном» Житомирської міської ради (орендодавець) передало у користування ОСОБА_1 (орендар) нежитлове приміщення для розміщення офісу за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 57,4 кв. м. Договір укладено строком до 01 березня 2019 року (т. 1, а. с. 239, 240).

Відповідно до пункту 8.4 цього договору заявка орендаря на укладення договору на новий термін повинна бути надана орендодавцю за два місяці до закінчення строку дії цього договору. Договір оренди може бути укладений на новий термін лише при наявності відповідного дозволу (рішення) виконавчого комітету міської ради. При цьому зазначені дії оформляються новим договором.

Згідно з актом прийому-передачі приміщення, орендованого ОСОБА_1 , від 01 квітня 2016 року об`єкт приміщення не досліджувався у зв`язку із фактичним непереданням об`єкта оренди орендарю (т. 1, а. с. 241).

Відповідно до протоколу засідання комісії у справах використання нежитлових приміщень комунальної власності міста Житомира від 22 лютого 2019 року № 2 ВК Житомирської міської ради рекомендовано надати дозвіл ОСОБА_1 на укладення договору оренди нежитлових приміщень, загальною площею 57,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , для розміщення офісу на новий термін чотири місяці (т. 1, а. с. 242-244).

Згідно з пунктом 8 рішення ВК Житомирської міської ради від 06 березня 2019 року № 202 ОСОБА_1 відмовлено в укладенні договору оренди на новий термін на нежитлове приміщення у зв`язку із закінченням строку, на який він був укладений.

Зі змісту протоколу засідання ВК Житомирської міської ради від 06 березня 2019 року № 7 відомо, що у засіданні виконавчого комітету міської ради прийняли участь 17 осіб. Після обговорення пункту 8 проекту рішення щодо продовження ОСОБА_1 договору оренди приміщення строком на 4 місяці висловились за - 12 осіб, проти - немає, утримались - немає.

Відповідно до інформацій з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 05 вересня 2022 року № 308969150, від 18 квітня 2023 року № 329416699 власником незавершеного будівництвом нежитлового приміщення літ. «А» (відсоток готовності 55 %), загальною площею 101,22 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , з 03 грудня 2020 року є ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 183-185, т. 2, а. с. 93).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції не повною мірою відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства України.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив виключно з того, що суд першої інстанції на порушення вимог частини п`ятої статті 12 та статті 51 ЦПК України не вирішив питання про можливість залучення до участі у справі ОСОБА_2 як співвідповідача, хоча цей спір безпосередньо зачіпає його майнові права та інтереси, оскільки ОСОБА_2 є власником спірного нерухомого майна і приймав участь в справі лише як третя особа.

Колегія суддів Верховного Суду не погоджується із таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

У частині першій статті 761 ЦК України передбачено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Відповідно до статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк. Законом можуть бути встановлені максимальні (граничні) строки договору найму окремих видів майна. Якщо до спливу встановленого законом максимального строку найму жодна із сторін не відмовилася від договору, укладеного на невизначений строк, він припиняється зі спливом максимального строку договору. Договір найму, строк якого перевищує встановлений законом максимальний строк, вважається укладеним на строк, що відповідає максимальному строку.

Якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (стаття 764 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 770 ЦК України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця.

Не переглядаючи спір по суті та зазначаючи, що суд першої інстанції на порушення вимог статей 12, 51 ЦПК України не вирішив питання про залучення до участі у справі ОСОБА_2 як співвідповідача, суд апеляційної інстанції не врахував, що ОСОБА_2 залучений до участі у справі як третя особа, і вказаний процесуальний статус наділяє його певними процесуальними правами і обов`язками, в тому числі подавати докази, подавати заяви та клопотання, надавати суду пояснення, наводити свої доводи, міркування з питань, що виникають під час судового розгляду, оскаржувати судові рішення тощо.

При цьому апеляційний суд не звернув уваги, що зміст позовних вимог ОСОБА_1 стосується виключно права та обов`язку відповідачів, а не ОСОБА_2 . Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на те, що суд першої інстанції відмовив у позові, а відповідно права інших осіб не порушуються. При цьому сам ОСОБА_2 рішення суду першої інстанції, зокрема щодо мотивації суду, не оскаржував.

Тому помилковим є висновок апеляційного суду про те, що участь ОСОБА_2 у цій справів процесуальному статусі третьої особи порушує його права та унеможливлює правильне вирішення спору.

Таким чином, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції з підстав незалучення до участі у справі всіх належних учасників (відповідачів), дійшов такого висновку передчасно.

За таких обставин суд апеляційної інстанції самоусунувся від вирішення спору по суті, залишивши права та обов`язки сторін без урегулювання. Рішення суду має остаточно вирішити спір по суті і захистити порушене право.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, збирати нові докази та давати їм оцінку, а судом апеляційної інстанції не правильно застосовано норми права, а спір по суті не переглядався, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляд справи апеляційному суду необхідно врахувати зазначене, всебічно, повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки апеляційний суд порушив норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для справи, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час перегляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, усунути вказані недоліки на стадії касаційного перегляду неможливо, тому у суду касаційної інстанції відсутні підстави для ухвалення нового рішення або зміни судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин постанова апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалена з порушенням норм процесуального права, що відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції належить урахувати викладене у цій постанові, надати належну оцінку доводам і запереченням сторін та поданим ними доказам, встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 23 травня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець