Постанова

від 29.04.2024 по справі 288/1380/22

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №288/1380/22 Головуючий у 1-й інст. Митюк О.В.

Категорія 23 Доповідач Коломієць О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Коломієць О.С.

суддів Талько О.Б., Шевчук А.М.

з участю секретаря

судового засідання Бузган А.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №288/1380/22 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кухарук і К» про розірвання договору оренди землі, стягнення орендної плати

за апеляційнимискаргами ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Пащенко Петро Миколайович, та Товариства з обмеженою відповідальністю «Кухарук і К»

на рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 06 червня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Митюк О.В.

в с т а н о в и в:

У серпі 2022 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому з урахування заяви про збільшення позовних вимог від 13.12.2022 року просив:

- розірвати договір оренди землі, укладений 20 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Кухарук і К» щодо оренди земельної ділянки площею 2,1942 га, кадастровий номер: 1825281200:04:000:0040, який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29.12.2014 року, номер запису 8320746;

- стягнути з ТОВ «Кухарук і К» на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті орендної плати за використання земельної ділянки у розмірі 27 393,73 грн.;

- стягнути з ТОВ «Кухарук і К» на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати за оплату судового збору у розмірі 1 984,80 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

На обґрунтування позову вказував, що 20 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Кухарук» було укладено договір оренди землі, відповідно до предмету якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. В оренду було передано земельну ділянку загальною площею 2,1942 га, кадастровий номер 1825281200:04:000:0040, яка знаходиться на території Бистріївської сільської ради Ружинського району Житомирської області, державну реєстрацію договору було здійснено 29.12.2014 року, номер запису 8320746.

30 жовтня 2017 року додатковою угодою до вказаного вище договору оренди землі зі згоди орендодавця права та обов`язки орендаря передбачені в договорі оренди було передано Фермерському господарству «Кухарук і К» (код ЄДРПОУ 41677348).

В лютому 2020 року проведено державну реєстрацію реорганізації ФГ «Кухарук і К», відповідно до якої було змінено організаційно-правову форму на Товариство з обмеженою відповідальністю «Кухарук і К» (код 41677348).

Відповідно до умов укладеного договору оренди землі, з урахуванням додаткової угоди, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 9% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що складає 8 584,69 грн. за рік оренди (п. 9 договору оренди в редакції додаткової угоди).

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції (п. 10 договору оренди). Орендна плата вноситься у такі строки: орендна плата за поточний рік сплачується в строк до 31 грудня кожного поточного року (п.11 договору оренди).

В порушення умов договору оренди землі відповідачем не було сплачено орендну плату за 2019 рік, 2020 рік та за 2021 рік. Індекс інфляції за 2019 рік становив 104,1%, за 2020 рік - 105%, за 2021 рік - 110%. З урахуванням індексів інфляції відповідач мав сплатити позивачу наступні розміри орендної плати: за 2019 рік - 8 584,69 грн. х 104,1 % = 8 936,66 грн.; за 2020 рік - 8 584,69 грн. х 105 % = 9 013,92 грн.; за 2021 рік - 8 584,69 грн. х 110% = 9 443,15 грн.

Загальний розмір заборгованості по виплаті орендної плати за використання земельної ділянки складає 27 393,73 грн.

Окрім того, укладаючи вказаний договір оренди землі сторони передбачили можливість припинення договору оренди землі шляхом його розірвання в односторонньому порядку.

Відповідно до п. 39 договору оренди землі умовами розірвання договору в односторонньому порядку є повідомлення орендодавцем орендаря про рішення розірвати договір шляхом надсилання орендарю листа-повідомлення (написаного від руки орендодавцем) не пізніше ніж за 6 місяців до моменту розірвання договору.

Даний пункт договору містить можливість одностороннього розірвання договору, не обумовлюючи таке розірвання настанням будь-яких подій зі сторони орендаря.

У травні 2019 року орендодавець, керуючись п. 39 вказаного вище договору оренди землі, надіслав орендарю лист-повідомлення, в якому повідомив про своє прийняте рішення розірвати в односторонньому порядку договір оренди землі.

Всупереч вказаним нормам законодавства та умовам договору орендар орендовану земельну ділянку не повернув, та здійснює володіння та користування земельною ділянкою шляхом її оброблення, що створює перешкоди орендодавцю у користуванні своєю власністю та завдає йому збитки.

Рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 06 червня 2023 року позов задоволено частково. Розірвано договір оренди землі укладений 20 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Кухарук і К», щодо оренди земельної ділянки площею 2,1942 га, кадастровий номер 1825281200:04:000:0040, який зареєстрованийу Державномуреєстрі речовихправ нанерухоме майно29.12.2014,номер запису8320746.В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ТОВ «Кухарук і К» сплачений ОСОБА_1 судовий збір в сумі 992,40 грн.

Не погоджуючисьіз вказанимсудовим рішеннямв частинізадоволеної позовноївимоги пророзірвання договоруоренди земельноїділянки,представник відповідача ТОВ«Кухарук іК»подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту з`ясування обставин справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення в цій частині та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні вказаної позовної вимоги.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті, вважав, що оскільки договором оренди землі від 20.12.2014 року передбачено його розірвання в односторонньому порядку, а тому наявні правові підстави для задоволення позовної вимоги про розірвання договору землі у судовому порядку. Однак, ТОВ «Кухарук і К» із таким висновком суду не погоджується, оскільки позивачем обрано неефективний спосіб захисту своїх прав. Вказує, що законодавцем виокремлено три самостійні підстави розірвання договору, а саме: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору.

У даній справі, встановлено, що укладеним між сторонами договором оренди передбачено розірвання договору у односторонньому порядку, зацікавленою стороною дотримано процедуру його розірвання, тобто він відповідно є розірваним у порядку, визначеному договором, що прямо передбачено законом, а тому і не потребує додаткового визнання розірваним у судовому порядку.

З урахуванням того, що договір оренди землі, який укладено 20 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та відповідачем щодо оренди земельної ділянки площею 2,1942 га, кадастровий номер 1825281200:04:000:0040 є розірваним у силу вимог закону, відсутнє суб`єктивне цивільне право, яке б підлягало захисту в судовому порядку шляхом визнання розірваним цього договору.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Пащенко П.М. також подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту з`ясування обставин справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити вимоги про стягнення орендної плати та судових витрат на правничу допомогу.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивач вказував, що в порушення умов договору оренди землі відповідачем не було сплачено орендну плату за 2019 рік, 2020 рік та за 2021 рік. Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що орендна плата за 2019 рік сплачено відповідно до відомості на виплату готівки, за 2020 рік - сплачено поштовим переказом, який повернувся відповідачу, за 2021 рік - сплачено також поштовим переказом, який також повернувся відповідачу.

Вважає, що належними доказами сплати коштів за оренду є: видатковий касовий ордер, виписаний орендарем та підписаний орендодавцем; видаткова накладна, підписана сторонами; довідка, видана податковою інспекцією, про наявність сплати коштів із земельного податку та оренди землі. Виплата орендної плати (її частини) у грошовій формі здійснюється через касу підприємства. Разом з тим, під час розгляду справи відповідач не довів належними та допустимими доказами належне виконання ним умов договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати, у будь-який спосіб, передбачений договором.

Звертає увагу суду, що копії документів, доданих до відзиву на позовну заяву, не містять обов`язкових реквізитів засвідчення копій доказів, тому не можуть розцінюватися судом як належний та допустимий доказ.

Також вважає, що застосований судом першої інстанції підхід щодо обчислення розміру орендної плати відповідно до положення ст. 21 Закону України «Про оренду землі» у поєднанні зі ст. 289 ПК України є помилковим та протиправним. Так відповідно до п. 10 договору оренди обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. У вказаному пункті відсутні жодні вказівки на обчислення розміру орендної плати з урахуванням індексації нормативно грошової оцінки. Застосований судом спосіб у поєднанні зі ПК України є безпідставним щодо збільшення розміру орендної плати внаслідок індексації нормативної грошової оцінки земельної ділянки, здійснення якої не передбачена ані умовами первісної редакції договору оренди, ані додатковою угодою, оскільки за умовами договору оренди передбачено лише обчислення розміру орендної плати з урахуванням індексу інфляції, що не є тотожним індексації нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Додає, що висновок суду першої інстанції про відмову у відшкодуванні витрат на правничу допомогу через відсутність доказів оплати вказаних послуг не узгоджується з нормами чинного процесуального законодавства та висновками Верховного Суду. Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.11.2021 року у справі №910/7520/20). Цивільний процесуальний кодекс України імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Пащенко П.М. подав відзив на апеляційну скаргу ТОВ «Кухарук і К», в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині без змін.

На спростування доводів апеляційної скарги вказує, що укладаючи вказаний договір оренди землі, сторони передбачили можливість припинення договору оренди землі шляхом його розірвання в односторонньому порядку. У травні 2019 року орендодавець, керуючись п. 39 договору оренди землі, надіслав орендарю лист-повідомлення, в якому повідомив про своє прийняте рішення розірвати в односторонньому порядку договір оренди землі.

Відповідно до п. 1 ст. 34 Закону України «Про оренду землі» у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Відповідно до п. 21 договору оренди землі після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Всупереч вказаним нормам законодавства та умовам договору орендар орендовану земельну ділянку не повернув, та здійснює володіння та користування земельною ділянкою шляхом її оброблення, що створює перешкоди орендодавцю у користуванні своєю власністю та завдає йому збитки.

Листом №6 від 23.07.2020 року відповідач не визнавав, що договір є розірваним, навпаки наголошував, що відповідач є належним користувачем земельної ділянки. Листом №427 від 05.08.2021 року відповідач повторно не визнавав, що договір є розірваним, також наголошував, що відповідач є належним користувачем земельної ділянки.

У своєму відзиві на позовну заяву відповідач неодноразово наголошував, що ним належним чином виконуються умови договору оренди землі та відсутні підстави для його розірвання в односторонньому порядку. Також відповідач у відзиві на позовну заяву наголошував, що право на розірвання договору в односторонньому порядку може бути вирішено лише в судовому порядку, оскільки між сторонами існує спір щодо розірвання договору.

Відповідач, посилаючись на презумпцію чинності договору оренди землі, наголошував, що саме він є належним користувачем і наголошував про своє бажання користуватися земельною ділянкою позивача до закінчення терміну дії договору.

Отже, на момент звернення позивача до суду було наявне суб`єктивне цивільне право позивача, яке не визнавалось відповідачем, тому позивач змушений був звернутися до суду за захистом свого майнового права.

Відповідач лише в своїй апеляційній скарзі повністю визнав дотримання позивачем процедури при розірванні договору в односторонньому порядку та вказав, що договір є розірваним.

Представник ТОВ «Кухарук і К» також скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині без змін.

Вказує, що твердження позивача щодо несплати орендної плати за період 2019-2021 роки не відповідає дійсності. Відповідач намагався сплатити орендну плату за 2020-2021 роки шляхом надсилання коштів грошових переказом через АТ «Укрпошта», але позивач відмовився отримувати дані кошти. З аналізу постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду по справі №371/628/18 від 19.03.2020 року вбачається, що сплата орендної плати шляхом надсилання коштів грошовим переказом на адресу орендодавця через АТ «Укрпошта» є належним виконанням орендарем своїх зобов`язань з оплати орендної плати, навіть у випадку, якщо орендодавець відмовився від отримання даних коштів.

Крім того, вказує, що у ТОВ «Кухарук і К» були відсутні банківські реквізити позивача для перерахування розміру орендної плати за 2020-2021 роки. Представники відповідача неодноразово зверталися до позивача з проханням, щоб останній або надав банківські реквізити для перерахування орендної плати, або самостійно звернувся до офісу відповідача за отриманням в повному обсязі орендної плати. Позивач так і не виконав такі прохання відповідача, навмисно ухилявся від отримання орендної плати, штучно створюючи підстави для розірвання договору оренди землі.

Додає, що оскільки позивачем (його представником) не було долучено до матеріалів справи будь-яких доказів, що свідчать про оплату гонорару (довідка, квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки) судом першої інстанції було правомірно відмовлено у задоволенні заяви про стягнення з відповідача понесених витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.

Представник відповідача у судовому засіданні доводи апеляційної скарги ТОВ «Кухарук і К» підтримав, просив задовольнити її вимог, скасувати рішення в частині задоволеної позовноївимоги пророзірвання договоруоренди земельноїділянкита ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні вказаної позовної вимоги.

Позивач та його представник у судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, надіслати до суду заяву, в якій просили розгляд справи провести без участі сторони позивача.

За приписами ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися в судове засідання.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та їх вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ТОВ «Кухарук і К» задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом під час розгляду справи встановлено, що позивач є власником земельної ділянки площею 2,1942 га з кадастровим номером 1825281200:04:000:0040, яка знаходиться на території Бистріївської сільської ради Ружинського району Житомирської області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЖТ039910 від 28.10.2003 року (а.с.12, т.1).

20 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Кухарук» був укладений договір оренди землі відповідно до предмету якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку площею 2,1942 га з кадастровим номером 1825281200:04:000:0040, яка знаходиться на території Бистріївської сільської ради Ружинського району Житомирської області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.6-7, т.1).

Відповідно до п. 39 договору оренди землі умовами розірвання договору в односторонньому порядку є повідомлення орендодавцем орендаря про рішення розірвати договір шляхом надсилання орендарю листа-повідомлення (написаного від руки орендодавцем) не пізніше ніж за 6 місяців до моменту розірвання договору.

Відповідно до п. 1 додаткової угоди до вказаного вище договору оренди землі від 30.10.2017 року, зі згоди орендодавця права та обов`язки орендаря передбачені в договорі оренди було передано Фермерському господарству «Кухарук і К» (код ЄДРПОУ 41677348) (а.с.8, т.1).

Також відповідно до п. 3.2 додаткової угоди внесено зміни в пункт 9 договору та викладено його у наступній редакції «п. 9 орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 9% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що складає 8584,69 грн. за рік оренди.»

Пунктом 3.4 додаткової угоди передбачено, що прикінцеві положення договору доповнено п. 45 наступного змісту: у разі не погодження орендаря з розірванням договору в односторонньому порядку згідно п. 39 цього договору орендар письмово повідомляє про це орендодавця шляхом направлення листа-повідомлення в термін 10 календарних днів після отримання листа про розірвання договору в односторонньому порядку. В подальшому сторони вирішують питання шляхом переговорів, а у разі недосягнення згоди в судовому порядку.

28 травня 2019 року ОСОБА_1 направив ТОВ «Кухарук і К» лист-повідомлення, в якому повідомив орендаря про своє право на розірвання договору оренди землі від 20.12.2014 року в односторонньому порядку (а.с.121, т.1).

Листом від 23.07.2020 року №06 ТОВ «Кухарук і К» повідомило, що пункт 39 договору оренди землі від 20.12.2014 року містить виключний перелік підстав припинення договору, в якому такої підстави як відсутнє бажання орендаря, немає, тому вважав, що товариство є належним користувачем її земельної ділянки (а.с.9, т.1).

Листом від 05.08.2021 року №427 ТОВ «Кухарук і К» повідомило, що пункт 39 договору оренди землі від 20.12.2014 року містить виключний перелік підстав припинення договору, в якому такої підстави як відсутнє бажання орендаря, немає. ТОВ «Кухарук і К» висловило бажання і надалі користуватися земельною ділянкою на правах оренди до закінчення терміну дії договору. Щодо зауваження щодо не виплати орендної плати за 2019-2020 роки, повідомило, що відповідно до відомості на виплату готівки №18 за 18 вересня 2019 року, ОСОБА_1 було виплачено орендну плату за 2019 рік в сумі 6 910,68 грн. За 2020 рік ОСОБА_1 отримав орендну плату в сумі 6 910,68, яка направлялась поштовим переказом. Просило надати платіжні реквізити (номер картки), на які в подальшому буде можливість перераховувати орендну плату (а.с.10, т.1).

Задовольняючи позовну вимогу про розірвання договору оренди землі, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 були дотримані вимоги п. 39 договору щодо порядку та строків повідомлення орендаря про розірвання договору в односторонньому порядку та вжито всіх необхідних заходів щодо врегулювання даного спору в досудовому порядку, тому керуючись умовами договору оренди землі та нормами цивільного законодавства України вказаний вище договір оренди землі від 20 грудня 2014 року розірваний в односторонньому порядку з 28 грудня 2019 року.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду, виходячи із наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 серед іншого, просив суд розірвати договір оренди землі від 20.12.2014 року щодо оренди земельної ділянки, загальною площею 2,1942 га, кадастровий номер 1825281200:04:000:0040, яка знаходиться на території Бистріївської сільської ради Ружинського району Житомирської області, укладений між ним та ФГ «Кухарук і К», правонаступником якого є ТОВ «Кухарук і К», посилаючись на те, що він як орендодавець в односторонньому порядку висловив бажання розірвати оспорюваний договір.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частинами першою та третьою статі 651 ЦК України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до частин другої та третьої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюються або припиняються з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Аналізуючи зміст вищезазначених норм матеріального права можна зробити висновок, що якщо укладеним між сторонами договором передбачено розірвання договору в односторонньому порядку і зацікавленою стороною дотримано порядок його розірвання, він відповідно є розірваним у порядку, визначеному договором.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина друга статті 792 ЦК України).

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

Оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (статті 1, 13 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно із частиною четвертою статті 31 Закону України «Про оренду землі» розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Тлумачення указаного положення свідчить, що за загальним правилом не допускається розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку. Проте сторони в договорі оренди можуть встановити як умову про одностороннє розірвання договору оренди землі, так і процедуру її реалізації.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 16 травня 2018 року у справі № 420/504/16-ц (провадження № 61-6268св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 623/2953/16-ц (провадження № 61-19304св18), від 24 січня 2019 року у справі № 388/1253/15-ц (провадження № 61-26231св18), від 17 липня 2019 року у справі № 388/1251/15-ц (провадження № 61-12233св18), від 23 жовтня 2019 року у справі № 623/3418/16-ц (провадження № 61-33241св18), від 17 лютого 2021 року у справі № 623/1198/18 (провадження № 61-4441св19), від 22 грудня 2022 року у справі № 709/83/19 (провадження № 61-13685св19). Судова практика у цій категорії справ є сталою, а відмінність залежить лише від фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У справі, що переглядається, судом встановлено, що відповідно до пункту 39 договору оренди землі від 20.12.2014 року розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається. Умовами розірвання договору в односторонньому порядку є повідомлення орендодавцем орендаря про рішення розірвати договір шляхом надсилання орендарю листа-повідомлення (написаного від руки орендодавцем) не пізніше ніж за 6 місяців до моменту розірвання договору.

Додатковою угодою від 30.10.2017 року до вказаного вище договору оренди землі передбачено, що прикінцеві положення договору доповнено п. 45 наступного змісту: у разі не погодження орендаря з розірванням договору в односторонньому порядку згідно п. 39 цього договору орендар письмово повідомляє про це орендодавця шляхом направлення листа-повідомлення в термін 10 календарних днів після отримання листа про розірвання договору в односторонньому порядку. В подальшому сторони вирішують питання шляхом переговорів, а у разі недосягнення згоди в судовому порядку.

Ураховуючи наведене, встановивши, що позивач виявив бажання розірвати укладений із відповідачем договір оренди належної йому на праві власності земельної ділянки, що відповідає чинному законодавству та умовам договору, направив ТОВ «Кухарук і К» відповідну заяву (лист-повідомлення), написану від руки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання оспорюваного договору оренди землі розірваним із 28 грудня 2019 року.

Позивачем дотримані умови, порядок і строки подання відповідної заяви. Натомість, відповідач у порушення пункту 45 оспорюваного договору, лише 23 липня 2020 року направив позивачу лист, в якому висловив свою незгоду з розірванням договору, тоді як мав це зробити протягом десяти календарних днів після отримання листа від позивача.

Системний аналіз положень статей 317, 319, 321 ЦК України дозволяє зробити висновок про те, що власникові належать права володіння, користування та управління майном, якими він користується на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Отже, тлумачення відповідачем умов договору на свою користь зводиться до звуження права орендаря на володіння своїм майном. Розділ оспорюваного договору «Зміна умов договору і припинення його дії» не містить конкретних застережень на якій підставі, або за якою умовою, договір може бути розірваний в односторонньому порядку.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції в оскаржуваній частині, правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Посилання в апеляційній скарзі на неврахування судами відповідних висновків Верховного Суду відхиляються апеляційним судом, оскільки висновки у цій справі та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів пришла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги ТОВ «Кухарук і К» та скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволеної позовної вимоги про розірвання договору оренди землі.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про стягнення орендної плати суд першої інстанції виходив із того, що в ході судового розгляду представником відповідача було доведено факт сплати орендної плати позивачу, в суду немає підстав сумніватися в правдивості вказаних відомостей про перерахунок орендної плати, при цьому суд вважає, що в даному випадку позивач створив перешкоди для належного виконання орендарем обов`язку зі сплати орендної плати вчасно.

Однак, колегія суддів у повній мірі не може погодитися із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом у ході розгляду справи встановлено, що орендна плата за 2019 рік в розмірі 6 910,68 грн. була сплачена позивачу ОСОБА_1 , що підтверджується відомостю на виплату готівки №18 від 18.09.2019 року, тому підстави для стягнення орендної плати за 2019 рік відсутні.

Колегія суддів вважає, що вимоги про стягнення орендної плати за 2020-2021 року є безпідставними, з огляду на наступне.

Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.

Частиною першою статті 785 ЦК України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Частиною першою статті 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

Відповідно до частини першої та другої статті 34 Закону України «Про оренду землі» у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

У разі невиконання орендарем обов`язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.

Згідно частини першої статті 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

За змістом наведених норм, договір оренди землі є підставою виникнення права орендаря користуватися орендованим об`єктом упродовж строку дії договору зі сплатою орендодавцю орендної плати, погодженої умовами договору; а припинення або розірвання договору є підставою виникнення обов`язку орендаря негайно повернути орендодавцю земельну ділянку на умовах, визначених договором.

Апеляційний суд зауважує, що користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета оренди та суб`єктів договірних правовідносин.

Відносини оренди у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок негайно повернути наймодавцеві річ.

Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 ЦК України («плата за користування майном») і охоронна норма частини другої статті 785 ЦК України («обов`язки наймача у разі припинення договору найму») не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що користування земельною ділянкою після розірвання договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов неправомірне користування земельною ділянкою, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування земельною ділянкою за умовами договору, що був розірваний суперечить змісту правовідносин за договором оренди землі та регулятивним нормам ЦК України та Закону України «Про оренду землі».

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення орендної плати, однак помилився щодо мотивів такого рішення, тому оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення орендної плати підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції цієї постанови.

Ухвалюючи рішення судом першої інстанції було помилково застосовано положення статті 289 ПК України щодо обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності з урахуванням індексації, тобто індексації нормативно грошової оцінки землі, оскільки із змісту позовних вимог вбачається, що ОСОБА_1 просив стягнути орендну плату з урахуванням індексу інфляції, що було передбачено умовами договору.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про оренду землі» обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Отже, суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права, неправильно визначивши норми закону та вийшовши за межі позовних вимог, однак апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вказаної позовної вимоги з інших підстав.

Відмовляючи у стягненні витрат на правничу допомогу суд першої інстанції посилався на те, що будь-яких доказів, що свідчать про оплату гонорару (довідка, квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки) позивачем (його представником) не надано.

Однак, колегія суддів не може погодитися із таким висновком суду з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги частина третя статті 137 ЦПК України.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.11.2021 у справі № 346/5196/19 зроблено висновок, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

На підтвердженнявитрат направничу допомогув судіпершої інстанціїпредставник позивача адвокат Пащенко П.М.надав договір №260-10/22 про надання правничої допомоги від 01.10.2022 року, акт наданої правничої допомоги відповідно до договору про надання правничої допомоги №260-10/22 від 01.10.2022 року (детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (а.с.122-124).

Відповідно до п. 4.1 вищевказаного договору за надання послуг відповідно до пункту 1.2. договору щодо ведення та представництва у судовій справі у суді першої інстанції, клієнт сплачує адвокату витрати на правничу допомогу, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу пов`язану зі справою у фіксованому розмірі 10 000,00 грн. Вказана сума оплачується протягом двадцяти календарних днів після завершення розгляду справи в суді відповідної інстанції.

В акті наданої правничої допомоги зазначено, що адвокат надав, а клієнт прийняв таку правничу допомогу:

- попередня консультація та аналіз матеріалів справи (1,0 год.) х 2500,00 = 2 500,00 грн.;

- підготовка, складання, друк та відправка заяви про збільшення позовних вимог і додатків до неї (2,0 год.) х 2500,00 = 5 000,00 грн.;

- участь в судових засіданнях з урахуванням прибуття до суду (до 1.0 год.) х 2500,00 = 2 500,00 грн., а всього 10000,00 грн.

Колегія суддів приходить до висновку, що позивачем було надано належні та допустимі докази на підтвердження витрат, понесених на забезпечення професійної правничої допомоги у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, а тому, враховуючи принципи розумності і співмірності, складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт та часом витраченим на їх виконання, часткове задоволення позовних вимог та заперечення сторони відповідача, вважає, що відшкодуванню підлягають витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кухарук і К» залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,інтересиякогопредставляє адвокатПащенкоПетроМиколайович, задовольнити частково.

Рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 06 червня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кухарук і К» про стягнення орендної плати змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 06 червня 2023 року в частині відмови у відшкодуванні ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кухарук і К» на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 06 травня 2024 року.

Головуючий Судді