Рішення

від 02.05.2024 по справі 480/12534/23

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 травня 2024 року Справа № 480/12534/23

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бондаря С.О.,

за участю секретаря судового засідання - Заіченко А.М.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Тихонової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/12534/23 за позовом ОСОБА_1 до Сумської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за затримку виплати вихідної допомоги,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Сумської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 116 080,62 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що при звільненні з роботи йому не було виплачено вихідну допомогу, у зв`язку з чим він звернувся до суду з відповідним позовом. Рішенням суду позовні вимоги були задоволені: на користь позивача з Сумської обласної прокуратури стягнута сума вихідної допомоги. На виконання рішення суду позивачу виплачена вихідна допомога, але із затримкою у 842 робочі дні з моменту звільнення. Тому, згідно із ст. 117 Кодексу законів про працю України, просить стягнути з відповідача 116080,62 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Ухвалою суду від 04.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Сумською обласною прокуратурою подано відзив на позовну заяву, у якому заперечує проти задоволення позовних вимог з тих підстав, що позивачу був виплачений середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з поновленням його на посаді на виконання рішення суду, а тому подвійне стягнення середнього заробітку є неприпустимим, про що неодноразово зазначав Верховний Суд.

Згідно з ухвалою від 10.04.2024суд вирішив призначити у справі судове засідання з викликом сторін.

В судовому засіданні ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник Сумської обласної прокуратури Тихонова О.М. проти позову заперечувала з підстав, викладених у відзиві на позов.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши надані сторонами докази, встановив такі обставини.

Згідно з наказом прокурора Сумської області від 02.06.2020 № 132к ОСОБА_1 був звільнений з посади прокурора відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру». В день звільнення з ним проведено розрахунок - нарахована сума розрахункових становила 1 025,79 грн.

Не погодившись з наказом про звільнення ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про поновлення на посаді.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 10.02.2021 у справі № 480/3785/20 частково задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до Сумської обласної прокуратури (прокуратури Сумської області), Офісу Генерального прокурора, визнано протиправними та скасовано наказ прокурора Сумської області від 02.06.2020 № 132к. Поновлено ОСОБА_1 на раніше займаній посаді з 03.06.2020.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01.09.2021 рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови у задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, прийнято в цій частині постанову, якою стягнуто з Сумської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03.06.2020 по 10.02.2021 у сумі 172 576, 69 грн.

На підставі виконавчого листа Сумського окружного адміністративного суду у справі № 480/3785/20 від 11.11.2021 Головним управлінням Державної казначейської служби України у Сумській області з рахунку Сумської обласної прокуратури 18.11.2021 на користь ОСОБА_1 проведено безспірне списання коштів середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 03.06.2020 по 10.02.2021 на загальну суму 172 576,69 грн.

Проте, постановою Верховного Суду від 15.02.2022 рішення першої та апеляційної інстанції про поновлення на посаді ОСОБА_1 та виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу у справі № 480/3785/20 скасовані та у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Крім того, Сумською обласною прокуратурою ОСОБА_1 було відмовлено у виплаті вихідної допомоги при звільненні, передбаченої ст. 44 Кодексу законів про працю України.

Не погодившись із вказаним рішенням прокуратури, ОСОБА_1 09.06.2021 звернувся до суду з адміністративним позовом до Сумської обласної прокуратури, в якому просив стягнути з відповідача вихідну допомогу, у зв`язку зі звільненням, в розмірі 19836,40 грн. та середній заробіток за затримку виплати вихідної допомоги в розмірі 252914,10 грн.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 22.12.2021 у справі № 480/4947/21 позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача вихідну допомогу при звільненні у розмірі 19836,40 грн. та середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 19836,40 грн., а всього 39672,80 грн., в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 30.06.2022 скасовано рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.12.2021 в частині стягнення з Сумської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 19836,40 грн., прийнято в цій частині постанову, якою відмовлено в задоволенні цієї частини позовних вимог. В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду залишено без змін.

При цьому в постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 30.06.2022 зазначено: "позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Однак, стягнення такого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є можливим за наявності двох умов, а саме: факту невиплати належних працівникові сум при звільненні та факту проведення з працівником остаточного розрахунку.

Судовим розглядом встановлено, що станом на час звернення позивача до суду з цим позовом та станом на час винесення рішення суду першої інстанції від 22.12.2021 р., остаточного розрахунку із позивачем ще не проведено, тобто, відповідач не виплатив позивачу вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку.

В спірних правовідносинах невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу є триваючим правопорушенням, у зв`язку з чим, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким с день фактичного розрахунку.

Таким чином, для проведення розрахунків належної до виплати суми компенсації втрати частини доходів суд має, зокрема, встановити розмір недоплаченої суми, визначити істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника та період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості.

Оскільки станом на час винесення рішення судом апеляційної інстанції відповідачем не виплачено позивачу вихідної допомоги при звільненні, то у суду апеляційної інстанції відсутня можливість встановити період затримки (прострочення) належної позивачу виплати, що є однією з умов проведення розрахунку суми компенсації втрати частини доходів.

Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, за відсутності факту проведення із позивачем остаточного фактичного розрахунку, є передчасними, а тому задоволенню не підлягали, у зв`язку з чим рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.12.2021р., відповідно до ст. ст. 315, 317 Кодексу адміністративного судочинства України підлягало скасуванню в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 19836,40 грн."

Проведення з позивачем остаточного фактичного розрахунку відбулося 20.09.2023, оскільки цього дня на особовий рахунок ОСОБА_1 зарахована сума вихідної допомоги.

Тому, згідно із ст. 117 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України), ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача 116 080,62 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку, враховуючи затримку виплати на 842 робочі дні та практику Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами статті 43 Конституції України регламентовано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно із статтею 117 КЗпП України (у редакції чинній по 18.07.2022) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ, який набув чинності 19.07.2022, до вказаної норми внесені зміни, саме період, за який підприємство, установа чи організація повинні виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку, обмежено шістьома місяцями.

У даній справі заперечення відповідача висновуються на тому, що Сумська обласна прокуратура вже понесла відповідальність за ст. 117 КЗпП України, оскільки виплатила позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з поновленням його на посаді на виконання рішення суду, а тому не може повторно нести відповідальність перед позивачем за вказаною нормою закону, поза як це призведе до подвійного стягнення середнього заробітку, що є неприпустимим.

Суд не погоджується з такою позицією відповідача з огляду на таке.

Приписами КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, Верховним Судом у постановах від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 16 липня 2020 року у справі № 812/1259/17, від 16 липня 2020 року у справі № 825/1540/17, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 808/610/18.

Аналіз наведених правових норм та висновків Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду дає підстави для висновку, що у разі несвоєчасної виплати належних звільненому працівникові сум, працівник має право на відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.

Тобто, роботодавець повинен провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, незалежно від обставин, з яких такі суми не були виплачені останньому.

У даній справі судом встановлено, що при звільненні позивача 02.06.2020, йому не було нараховано та не виплачено усі належні до виплати суми, зокрема, не нараховано та не виплачено вихідну допомогу при звільненні у розмірі 19836,40 грн. Вказаний розрахунок проведено лише 20.09.2023 на підставі рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.12.2021 у справі № 480/4947/21, тобто остаточний розрахунок з позивачем було здійснено із порушенням строків, встановлених статтею 116 КЗпП України.

Таким чином, у суду наявні правові підстави, визначені статтею 117 КЗпП України, для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23 грудня 2020 року у справі від 825/1732/17, та Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц вбачається наступне.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Водночас суд зазначає, що за своєю суттю і призначенням вихідна допомога при звільненні і середній заробіток, стягнення/виплату якого передбачено статтями 117, 235 Кодексу законів про працю України є різними виплатами, адже мають різну правову природу. В контексті спірних правовідносин суд зазначає, що стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України є своєрідною відповідальністю відповідача за невиплату вихідної допомоги (під час звільнення). Водночас вихідна допомога розглядається як гарантія (у грошовій формі) працівникові, звільненому з об`єктивних причин.

Саме такої правової позиції дотримується Верховний Суд у своїх постановах від 11 серпня 2021 року у справі №640/9375/20 та від 08 червня 2023 року у справі № 640/20633/21.

Щодо посилань відповідача на судову практику, зокрема викладених у постановах Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справі № 280/880/21, від 05.08.2020 у справі № 686/20491/18 та Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 суд зазначає, що обставини у наведених справах не є подібними до обставин цієї справи.

Так, подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Разом з тим, спір у справі №280/880/21 стосувався наявності у позивача права на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середньомісячного заробітку відповідно до статті 44 КЗпП України.

У справі № 686/20491/18 спір стосувався стягнення компенсації за вимушений прогул через невчасне повернення трудової книжки з дня звільнення по день повернення трудової книжки; середнього заробітку за час затримки належних при звільненні сум; заборгованості з оплати днів тимчасової непрацездатності в сумі; заборгованості, яка утворилася внаслідок невиплати заробітної плати, невиплати авансів в узгодженому при прийомі розмірі на роботу; компенсації за невикористану відпустку; зобов`язання відповідача здійснити всі обов`язкові відрахування до бюджету та ЄСВ, які виникнуть у зв`язку з виконанням постановленого рішення суду.

У справі № 755/12623/19 спір стосувався стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Натомість у справі, що розглядається, предметом позову є стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги. При цьому, саме питання стягнення вихідної допомоги не є спірним у цій справі, оскільки таке вирішено у іншій справі №480/4947/21 на користь позивача.

Отже, зважаючи на предмет правового регулювання, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені фактичні обставини суд вважає, що правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справі № 280/880/21, від 05 серпня 2020 року у справі №686/20491/18 та Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 до спірних правовідносин не застосовується, оскільки правовідносини у вказаних справах та справі, яка розглядається, не є подібними.

Посилання відповідача на те, що позивачу був виплачений середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03.06.2020 по 10.02.2021 на загальну суму 172 576,69 грн. на виконання рішення суду у справі № 480/3785/20, яке набрало законної сили, але в подальшому було скасоване постановою Верховного Суду від 15.02.2022 та ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні позовних вимог, а тому позивачу необхідно відмовити у стягненні середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги є не обгрунтованими з наступних підстав.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03.06.2020 по 10.02.2021 на загальну суму 172 576,69 грн. був виплачений позивачу на виконання рішення суду, яке набрало законної сили. Подальше скасування такого рішення Верховним Судом не повинно позбавляти права позивача на отримання середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги.

Щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги, суд погоджується з наданим позивачем розрахунком суми стягнення.

Так, вказаний розрахунок проведений позивачем відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, з урахуванням правового висновку, викладеного у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30.11.2020 (справа №480/3105/19).

Варто зауважити, що розрахована позивачем сума 116080,62 грн. не перевищує розміру середнього заробітку позивача за шість місяців (ст.117 КЗпП України).

Крім того, розрахунок суми середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача, відповідачем не оспорюється.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне стягнути із Сумської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток у розмірі 116 080,62 грн. за затримку виплати вихідної допомоги.

У зв`язку із задоволенням позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, відповідно до ст. 139 КАС України, підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1160,80 грн, сплачених за квитанцією від 27.11.2023.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , і.н. НОМЕР_1 ) до Сумської обласної прокуратури (вул. Герасима Кондратьєва, 33, м. Суми, Сумська область, код ЄДРПОУ 03527891) про стягнення середнього заробітку за затримку виплати вихідної допомоги задовольнити.

Стягнути з Сумської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 116080,62 грн середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 1160,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань Сумської обласної прокуратури.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 07.05.2024.

Суддя С.О. Бондар