Постанова

від 24.04.2024 по справі 761/22538/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 761/22538/20 Головуючий у суді І інстанції Саадулаєв А.І.

Провадження № 22-ц/824/1796/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційними скаргами приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» та ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2023 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Елпіс-Україна» до ОСОБА_1 , приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди,

в с т а н о в и в:

У липні 2020 року товариство з обмеженою відповідальністю «Елпіс-Україна» (далі - ТОВ «Елпіс-Україна») звернулося до суду з вказаним вище позовом, обґрунтовуючи його тим, що 21 липня 2019 року в м. Києві на пл. Перемоги, 1 сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля «Lexus LX 570», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та автомобіля «Volkswagen Tiguan», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , в результаті якої належний позивачу на праві власності транспортний засіб «Volkswagen Tiguan»отримав механічні пошкодження.

Винним у скоєнні вказаної ДТП визнано ОСОБА_1 постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 02 вересня 2019 року у справі № 761/29892/19.

Відповідно до висновку № 1804 експертного дослідження, складеного 03 жовтня 2019 року, завданий позивачу матеріальний збиток складає 468 383,77 грн.

Згідно із інформацією з веб-сайту МТСБУ станом на 21 липня 2019 року цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на момент ДТП була застрахована у приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «АРКС» (далі - ПрАТ «СК «АРКС») на підставі полісу № АО/3461403.

Позивач вказав, що страховик не виконав свій обов`язок за договором страхування і не виплатив йому, як потерпілій особі, суму страхового відшкодування в межах встановленого ліміту відповідальності у розмірі 100 000,00 грн. Вважає, що ОСОБА_1 як особа, відповідальна за відшкодування завданої ним у ДТП шкоди, відповідно до вимог чинного законодавства зобов?язаний відшкодувати різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою у розмірі 368 383,77 грн.

Посилаючись на викладене та збільшивши позовні вимоги, ТОВ «Елпіс-Україна»просило суд стягнути з ПрАТ «СК «АРКС» на його користь матеріальну шкоду у розмірі 100 000,00 грн, а з ОСОБА_1 - у розмірі 568 774,76 грн, а також солідарно стягнути з відповідачів витрати по сплаті судового збору.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2023 рокупозов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Елпіс-Україна» 31 975,15 грн матеріальної шкоди.

Стягнуто з ПрАТ «СК «АРКС» на користь ТОВ «Елпіс-Україна» 436 408,62 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідачі подали до суду апеляційної інстанції апеляційні скарги.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ПрАТ «СК «АРКС» зазначило, що в заяві про збільшення позовних вимог позивач просив стягнути з ПрАТ «СК «АРКС» матеріальну шкоду у розмірі 100 000,00 грн, а з ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 568 774,76 грн, тобто ТОВ «Елпіс-Україна» не змінювало позовних вимог до ПрАТ «СК «АРКС».

Разом із тим, суд першої інстанції, стягнувши з ПрАТ «СК «АРКС» на користь ТОВ «Елпіс-Україна»436 408,62 грн, що перевищує 100 000,00 грн, тобто більше тієї суми, яка була заявлена до стягнення, вийшов за межі позовних вимог та самостійно змінив предмет позову, чим допустив порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення по справі, яке в цій частині підлягає скасуванню.

Крім того, ПрАТ «СК «АРКС» не погоджується із висновком суду першої інстанції в тій частині, що ДТП, яка була підставою для пред`явлення позову, є страховим випадком.

Постановами Київського апеляційного суду по справах № 761/39575/19 та № 761/29892/19, на які посилався позивач, як на наявність підстав для визнання факту пошкодження автомобіля «Volkswagen Tiguan», д.н.з. НОМЕР_2 , страховим випадком та які безпідставно взяв до уваги суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення, лише встановлено певні обставини, зокрема те, що 21 липня 2019 року в м. Києві на перетині вул. Дмитрівської та пр. Перемоги за участі автомобіля «Lexus LX 570», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та керованого ОСОБА_2 автомобіля «Volkswagen Tiguan», д.н.з. НОМЕР_2 , відбулася ДТП.

Решта тверджень, які наведені Київським апеляційним судом в постановах у справах № 761/39575/19 та № 761/29892/19, є лише результатом правової оцінки обставин, які пов`язані з ДТП і не мали обов`язкового характеру для наслідків вирішення даної справи Шевченківським районним судом м. Києва, оскільки у матеріалах справи є належні та допустимі докази, які спростовують результати такої оцінки, проте які були залишені судом першої інстанції без належної оцінки та дослідження.

Зокрема, до таких належних та допустимих доказів, які спростовують вину ОСОБА_3 в пошкодженні належного позивачу автомобіля «Volkswagen Tiguan», д.н.з. НОМЕР_2 , є результати висновку експерта № 4401-Е від 18 липня 2023 року, складеного експертами Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, який відповідає вимогам частини п`ятої статті 106 ЦПК України, тобто прирівнюється до висновку, складеного за зверненням суду та який підлягав оцінці судом першої інстанції разом з іншими доказами по справі.

Виходячи з результатів висновку експерта № 4401-Е від 18 липня 2023 року, саме дії та бездіяльність ОСОБА_2 , як водія автомобіля «Volkswagen Tiguan», д.н.з. НОМЕР_2 , призвели до пошкодження в ДТП керованого ним транспортного засобу. Проте, результати наведеного висновку експерта судом першої інстанції взагалі були проігноровані та їм не надані правової оцінки, в зв`язку з чим суд дійшов помилкового та необґрунтованого висновку про наявність та настання «страхового випадку» в розумінні статті 6 Закону № 1961-IV, та в зв`язку з цим наявність підстав для стягнення з ПрАТ «СК «АРКС» страхового відшкодування на користь позивача.

Розмір первісних позовних вимог позивача та сума стягнутого страхового відшкодування суд першої інстанції обґрунтовував результатами висновку № 1804 експертного дослідження від 03 жовтня 2019 року, складеного ФОП ОСОБА_4 , у відповідності до якого вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Volkswagen Tiguan», д.н.з. НОМЕР_2 , в результаті його пошкодження внаслідок ДТП складає 468 383,77 грн. Про те, що даний висновок є неналежним та недостатнім доказом, на підставі якого у цій справі може бути встановлений розмір збитку, завданий власнику автомобіля «Volkswagen Tiguan», д.н.з. НОМЕР_2 , ПрАТ «СК «АРКС» доводило до відома суду першої інстанції.

Крім того, позивачем під час розгляду справи підтверджено, що ним вже було здійснено відновлення автомобіля після його пошкоджень в ДТП, проте доказів на підтвердження ремонту та фактичної вартості ремонту надано не було. Інші докази на підтвердження розміру завданої шкоди або вартості відновлювального ремонту автомобіля «Volkswagen Tiguan», д.н.з. НОМЕР_2 , позивачем не надано, відповідно у справі був відсутній належний та допустимий доказ, який підтверджує розмір завданого позивачу збитку.

На підставі викладеного, ПрАТ «СК «АРКС» просить рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2023 рокускасувати в частині задоволених позовних вимог до нього та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині безпідставного посилання суду першої інстанції при встановлені його вини у ДТП на постанови Київського апеляційного суду у справах № 761/39575/19 та № 761/29892/19 і в частині визнання судом належним і допустимим доказом на доведення розміру заподіяної шкоди висновку № 1804 експертного дослідження ФОП ОСОБА_4 є аналогічними доводами апеляційної скарги ПрАТ «СК «АРКС».

Також ОСОБА_1 стверджував, що мотивуючи необхідність залучення його до участі у справі, суд в оскаржуваному рішенні посилався на те, що ані положеннями законодавства, ані положеннями договору страхування не передбачено відшкодування втрати товарної вартості пошкодженого транспортного засобу, тому заявлена сума відшкодування не покривається страховою сумою в повному обсязі. Утім, даний висновок є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсності, а позивачем обрано неналежний спосіб захисту, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

На момент скоєння ДТП між ОСОБА_1 (страхувальник) та ПрАТ «СТ «АРКС» (страховик) діяв договір добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів, розмір страхової суми за яким становить 1 000 000,00 грн, що повністю покриває заявлений розмір завданої шкоди (навіть за умови її доведеності).

Що ж до відсутності у страхової компанії обов`язку відшкодовувати втрату товарної вартості, то ані її наявність, ані розмір не встановлено з викладених вище причин. Оскільки повторна експертиза транспортного засобу не проводилася, а наявний висновок експерта не є належним доказом, то пред`явлення позовних вимог до ОСОБА_1 є передчасним та суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

З викладеного випливає, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, з огляду на що позовна вимога про стягнення матеріальної шкоди з ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Також відповідач вважає, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, чим порушив засади диспозитивності цивільного судочинства, оскільки присуджена до відшкодування вимога суттєво перевищує заявлений у позовній вимозі розмір: 436 408,62 грн замість 100 000,00 грн.

З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову до нього відмовити повністю.

У відзиві на апеляційні скарги третя особа ОСОБА_2 просить вказані апеляційні скарги відповідачів залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи, надав належну оцінку наданим сторонами доказам та обставинам справи, ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Свої заперечення обґрунтовує зокрема тим, що в апеляційній скарзі, яка подана представником ОСОБА_1 , необґрунтовано зазначене власне трактування обставин ДТП, щодо якого є дві постанови суду у справах про адміністративне правопорушення, які ігноруються відповідачем. Останній протиправно перебирає на себе функції судів, які уже прийняли постанови по вказаному ДТП, та висновки експертиз, які були враховані судом апеляційної інстанції під час прийняття постанов по справам про адміністративне правопорушення у цій справі.

В апеляційних скаргах відповідачів міститься твердження, що суд не взяв до уваги висновок експерта № 4401-Е від 10 липня 2023 року, що був долучений представником ОСОБА_1 , та зміст якого підтверджує винуватість ОСОБА_2 .

Однак, вказаний висновок містить інформацію та обставини, які суперечать не тільки постановам про адміністративне правопорушення, а й висновку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 31 липня 2020 року, який призначався судом (на відміну від вказаних висновків, які виготовлені на замовлення відповідача) та на яке питання визначали ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як учасники справ про адміністративне правопорушення.

Необґрунтованими є твердження апеляційної скарги представника ОСОБА_1 про те, що висновок № 1804 експертного дослідження від 03 жовтня 2019 року не є належним та допустимим доказом у справі, оскільки був оформлений із порушенням встановлених вимог, а відтак не може бути покладений в основу судового рішення.

Спростовуючи ці твердження, представник третьої особи - адвокат Козій Д.О. зазначає, що відповідно до вказаного висновку № 1804, складеного 03 жовтня 2019 року ФОП ОСОБА_4 (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності Фонду державного майна України № 424/17 від 12 травня 2017 року, експерт-автотоварознавець - свідоцтво Міністерства юстиції України № 416, дійсне до 07 червня 2022 року, свідоцтво про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів № 852 від 07 травня 2002 року стаж експертної роботи з 1993 року) матеріальний збиток, завданий позивачу складає 468 383,77 грн. В матеріалах вказаного висновку наявні докази виклику всіх учасників по цій справі на проведення експертного дослідження. Однак, відповідачі не тільки не з`явилися на експертне дослідження, а за три роки розгляду справи не заявили будь-яких клопотань щодо призначення іншого експертного дослідження у цій справі, тобто фактично погоджуючись з вказаним експертним дослідженням.

Необґрунтованими є також твердження апеляційної скарги представника ПрАТ «СК «АРКС» щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме положень частини першої статті 13 та частини другої статті 264 ЦПК України.

Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що із страховика підлягає стягненню розмір відновлювального ремонту транспортного засобу без коефіцієнту втрати товарної вартості пошкодженого транспортного засобу, оскільки полісом № АО/3461403, договором добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів № 96820гд9кпа від 05 квітня 2019 року та Законом № 1961-IV не передбачено відшкодування втрати товарної вартості пошкодженого транспортного засобу, у зв`язку із чим суд відхилив доводи ОСОБА_1 про те, що заявлена сума шкоди повністю покривається страховою сумою, а отже належним відповідачем у даній справі є безпосередньо страхова компанія, тобто ПрАТ «СК «АРКС».

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ПрАТ «СК «АРКС» - адвокат Шишлов О.Є. підтримав свою апеляційну скаргу та аргументи, викладені в ній, просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Сініченко І.С. підтримав свою апеляційну скаргу та доводи, наведені в ній, просив скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Представник ТОВ «Елпіс-Україна» -адвокат Євглевський В.О. та представник ОСОБА_2 - адвокат Козій Д.О. заперечували проти задоволення апеляційних скарг, просили залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників учасників справи в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, а також заперечень відзиву на них, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід залишити без задоволенняз таких підстав.

За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом першої інстанції встановлено, що 21 липня 2019 року приблизно о 18 год. 40 хв. в м. Києві на пл. Перемоги, 1 водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Lexus LX 570», д.н.з. НОМЕР_1 , повертаючи ліворуч при зеленому сигналі світлофору, не надав перевагу в русі автомобілю «Volkswagen Tiguan», д.н.з. НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 , що рухався в зустрічному напрямку прямо на дозволяючий (зелений) сигнал світлофору, що призвело до зіткнення транспортних засобів та їх механічних пошкоджень, чим порушив вимоги пункту 16.6 ПДР України та вчинив правопорушення, передбачене статтею 124 КУпАП.

02 вересня 2019 року Шевченківським районним судом м. Києва прийнято постанову у справі № 761/29892/19, якою ОСОБА_1 за скоєння вказаного ДТП притягнуто до адміністративної відповідальності, оскільки автомобіль «Lexus LX 570», д.н.з. НОМЕР_1 ,після виїзду на пл. Перемоги розташовувався на зустрічній смузі руху відносно автомобіля «Volkswagen Tiguan», д.н.з. НОМЕР_2 , який рухався на зелений сигнал світлофору, а тому відповідно відповідач зобов`язаний був надати дорогу автомобілю під керуванням ОСОБА_2

01 листопада 2021 року Київським апеляційним судом прийнято постанову у справі № 761/29892/19, якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 02 вересня 2019 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, залишено без змін.

12 червня 2020 року Шевченківським районним судом м. Києва прийнято постанову у справі № 761/39575/19, якою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та закрито провадження по адміністративній справі у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності.

04 березня 2021 року Київським апеляційним судом прийнято постанову у справі № 761/39575/19, якою апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено,постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 12 червня 2020 року про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП скасовано та провадження по справі закрито за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 01 березня 2019 року власником автомобіля «Volkswagen Tiguan», д.н.з. НОМЕР_2 , є ТОВ «Елпіс-Україна».

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 , як водія автомобіля «Lexus LX 570», д.н.з. НОМЕР_1 , на момент ДТП була застрахована у ПрАТ «СК «АРКС» згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АО/3461403 від 05 квітня 2019 року, відповідно до якого ліміт відповідальності (страхова сума) за шкоду, заподіяну майну одного потерпілого становить 100 000,00 грн, франшиза -2 000,00 грн.

Крім того, відповідальність ОСОБА_1 при експлуатації вказаного автомобіля була забезпечена ПрАТ «СК «АРКС» на підставі договору добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів№ 96820гд9кпа від 05 квітня 2019 року, згідно із яким страхова сума складає 1 000 000,00 грн по кожному і всякому страховому випадку за ризиками настання цивільної відповідальності за шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок ДТП - в розмірі більшої страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, встановленої Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» або відповідним розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, для договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на дату укладення цього договору.

Відповідно до висновку № 1804 експертного дослідження, який складено 03 жовтня 2019 року суб`єктом оціночної діяльності - ФОП ОСОБА_4 , матеріальний збиток, завданий власникові автомобіля «Volkswagen Tiguan», д.н.з. НОМЕР_2 , в результаті його пошкодження при ДТП складає 468 383,77 грн, з яких: 438 408,62 грн - вартість відновлювального ремонту КТЗ; 29 975,15 грн - втрата товарної вартості КТЗ.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для покладення на відповідачів обов`язку по відшкодуванню ТОВ «Елпіс-Україна» майнової шкоди, завданої внаслідок вищевказаного ДТП, оскільки є встановленою судовим рішенням, яке набрало законної сили, вина ОСОБА_1 в його скоєнні, а цивільно-правова відповідальність винуватця ДТП була застрахована у ПрАТ «СК «АРКС», відтакдо стягнення зі страховика підлягає 436 408,62 грн, тобто сума завданих позивачу збитків у вигляді вартості відновлювального ремонту транспортного засобу за наданим висновком експертного дослідження, а з ОСОБА_1 - 31 975,15 грн в якості втрати товарної вартості пошкодженого автомобіля позивача та безумовної франшизи.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції виходячи з такого.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом вказаної норми, за загальним правилом: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала, шкода підлягає відшкодуванню.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Проте із вказаних правил є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).

Розрізняють добровільну та обов`язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України «Про страхування»).

Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства (частина перша статті 6 Закону України «Про страхування»).

Законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України).

Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).

Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Саме на забезпечення таких зобов`язань було ухвалено Закон № 1961-IV, яким визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди.

Згідно з статтею 3 Закону №1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

За статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (абзац 1 пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961 IV).

Крім того, згідно частини першої статті 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961 IV). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц та від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №147/66/17).

Таким чином Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошувала, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.

Водночас відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

За положеннями статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Вказана норма у главі 82 ЦК України визначає особливості розподілу повної відповідальності (стаття 1166 ЦК України) між особою, яка заподіяла шкоду та її страховиком. Стаття 1194 ЦК України, встановивши межі відповідальності особи, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність у розмірі, що перевищує страхове відшкодування, тим самим покладає решту відповідальності на страховика.

З огляду на вказане, стаття 1194 ЦК України застосовується до будь-яких правовідносин, в яких бере участь особа, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність.

Колегія суддів звертає увагу на те, що як право потерпілого на відшкодування заподіяної шкоди так і кореспондуючий обов`язок страховика (страхової компанії) здійснити його відшкодування виникає на підставі настання страхового випадку - ДТП.

При цьому зазначений закон встановлює як підстави відшкодування шкоди і відмови страховика у такому відшкодуванні, так і процедури, за якими така шкода відшкодовується.

Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, відповідальність якого застрахована за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Виходячи з наведеного, слід дійти висновку, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом № 1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик за Законом №1961-IV не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату).

Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком.

Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20).

Деліктне зобов`язання - первісне, основне зобов`язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, внаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок.

При цьому потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за договором: на його користь страховик зобов`язаний виконати обов`язок зі здійснення страхового відшкодування, тобто відшкодовує шкоду замість її завдавача у межах обумовленої у договорі суми.

Згідно із статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Тобто, розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент ДТП або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

У пункті 14 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам роз`яснено, що при визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід враховувати положення статті 1192 ЦК України. Наприклад, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Як при відшкодуванні шкоди в натурі, так і при відшкодуванні реальних збитків потерпілий має право вимагати відшкодування упущеної вигоди.

Статтею 28 Закону № 1961-IV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого - це шкода, пов`язана зокрема з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.

Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісного транспортного засобу чи його складника та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092).

Відповідно до вимог статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» у випадку завдання збитку проведення незалежної оцінки є обов`язковим.

Виходячи з аналізу зазначених норм, визначення розміру матеріального збитку при настанні ДТП (страхового випадку) повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який має відповідати вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (з відповідними змінами).

Звіт про оцінку майна є належним і допустимим доказом на підтвердження завданих збитків, внаслідок ДТП, у вигляді витрат, які власник пошкодженого автомобіля мусить зробити для відновлення свого майна (вартості відновлювального ремонту).

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 760/5618/16-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 761/14285/16-ц, від 21 липня 2021 року у справі № 757/33065/18-ц.

Як вбачається з матеріалів справи, факт скоєння ОСОБА_1 ДТП, внаслідок якого було пошкоджено належний ТОВ «Елпіс-Україна» на праві власності транспортний засіб, є встановлений постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 02 вересня 2019 року у справі № 761/29892/19, яка набрала законної сили після її перегляду в апеляційному порядку.

Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність вини ОСОБА_1 у заподіянні шкоди позивачу під час ДТП, яка мала місце 21 липня 2019 року в м. Києві на пл. Перемоги, 1, а також причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та майновою шкодою, завданою позивачу.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 234/16272/15-ц, з огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України), особа звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини. Таким чином цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов`язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи цей позов, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. У такому разі і призначення відповідної експертизи не вимагається.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь - якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, вина ОСОБА_1 у вчинені ДТП є встановленою та не підлягала окремому доведенню в судовому порядку при вирішенні позову про відшкодування шкоди, тому суд першої інстанції вірно не взяв до уваги висновок експерта № 4401-Е від 18 липня 2023 року, складений експертами Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Доводи апеляційних скарг про те, що судом першої інстанції неправильно застосовано до спірних правовідносин у даній справі приписи статті 82 ЦПК України колегія суддів відхиляє як безпідставні.

Загальні положення про оцінку доказів встановлені у параграфі 1 глави 5 ЦПК України.

Відповідно до статей 76, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Такі випадки встановлені, зокрема, статтею 82 ЦПК України, яка регулює підстави звільнення від доказування.

Згідно з частинами четвертою, шостою, сьомою цієї статті обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Таким чином, стаття 82 ЦПК України встановила, що постанова у справі про адміністративне правопорушення є обов`язковою для суду, який розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої прийнята ця постанова, лише у питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

ОСОБА_1 є особою, стосовно якої прийнята постанова Шевченківського районного суду м. Києва від 02 вересня 2019 року у справі № 761/29892/19, залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 листопада 2021 року. Вказаними судовими рішеннями ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні ДТП, яка сталася 21 липня 2019 року, та притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, оскільки автомобіль «Lexus LX 570», д.н.з. НОМЕР_4 , під його керуванням після виїзду на площу Перемоги розташовувався на зустрічній смузі руху відносно автомобіля «Volkswagen Tiguan», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , який рухався на зелений сигнал світлофору, а тому відповідно водій автомобіля «Lexus LX 570» зобов`язаний був надати дорогу водію автомобілю «Volkswagen Tiguan».

Отже, викладені у вказаних постановах Шевченківського районного суду м. Києва від 02 вересня 2019 року та Київського апеляційного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 761/29892/19 обставини і висновки судів щодо порушення саме ОСОБА_1 Правил дорожнього руху і його вини у ДТП, яка сталася 21 липня 2019 року, мають преюдиційне значення при вирішенні цієї справи.

У свою чергу, ОСОБА_2 є особою, стосовно якої прийнята постанова Київського апеляційного суду від 04 березня 2021 року у справі № 761/39575/19 щодо закриття провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП, за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.

Частина четверта статті 82 ЦПК України, на яку посилається ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі, не підлягає застосуванню у даному випадку, оскільки урегульовує принцип урахування судом обставин, встановлених рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі щодо особи, яка брала участь у розгляді цих справ. Відповідач помилково ототожнює поняття адміністративної справи і справи про адміністративні правопорушення.

Оскільки постановами Шевченківського районного суду м. Києва від 02 вересня 2019 року та Київського апеляційного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 761/29892/19 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, встановлено наявність саме у його діях складу вказаного адміністративного правопорушення, що має преюдиційне значення у цій справі при вирішенні питання щодо відшкодування майнової шкоди, завданої потерпілій особі (власнику майн) у ДТП, а тому це питання не підлягало встановленню судом першої інстанції на загальних підставах.

Встановлено, що розмір завданої шкоди під час розгляду даної справи в суді першої інстанції не спростований і встановлений на підставі висновку експертного дослідження № 1804 від 03 жовтня 2019 року, складеного кваліфікованим оцінювачемза результатом проведення автотоварознавчого дослідження пошкодженого транспортного засобуна замовлення позивача, а відповідачами не надано відповідний висновок експерта із цього самого питання і ніяким чином не обґрунтовано, що вказаний висновок суб`єктом оціночної діяльності викликає сумніви щодо його правильності.

Колегія суддів відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційних скарг про те, що наданий позивачем висновок про вартість завданого матеріального збитку як висновок експерта є неналежним і недопустимим доказом у справі. Такі доводи ґрунтуються на помилковому сприйнятті відповідачами цього висновку (звіту) про визначення вартості матеріального збитку, який є загальним письмовим доказом, а не висновком експерта, до якого статтею 102 ЦПК України встановлені відповідні вимоги. Натомість у позовній заяві та в рішенні суду першої інстанції будь-які мотиви чи висновки про те, що зазначений звіт слід розглядати як висновок експерта, відсутні.

Позивачем надано належні і допустимі докази на підтвердження завданих збитків, внаслідок ДТП, що сталась з вини відповідача, у вигляді витрат, які власник пошкодженого автомобіля мусив зробити, для відновлення свого майна (вартості відновлювального ремонту), а відповідачами вказаний розмір збитків не спростовано.

За таких обставин, оскільки передбачених законом підстав для відмови у здійсненні ТОВ «Елпіс-Україна» страхової виплати у ПрАТ «СК «АРКС» не було, а факт ДТП, причини та обставини її настання, розмір заподіяних ОСОБА_1 позивачу збитків, а також наявність невиконаного зобов`язання за договорами страхування підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення зі страховика завдавача шкоди на користь позивача, як потерпілої особи, суми страхового відшкодування у межах ліміту його відповідальності за виключенням втрати товарної вартості транспортного засобу іфраншизи у розмірі 436 408,62 грн.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої статті 22 ЦК України).

Згідно зі статтями 29, 32 Закону № 1961-IV у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого в порядку, встановленому законодавством. Шкоду, пов`язану з утратою товарної вартості транспортного засобу, страховик не відшкодовує.

Згідно з пунктом 2.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (далі - Методика), вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі - КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Відповідно до пункту 8.3. Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.

Отже, за змістом указаних положень законодавства величина втрати товарної вартості входить до вартості матеріального збитку (реальних збитків).

Пунктом 1.6. Методики визначено, що величина втрати товарної вартості - це умовна величина зниження ринкової вартості КТЗ, відновленого за нормативними вимогами після пошкодження, порівняно з ринковою вартістю подібного непошкодженого КТЗ.

Пунктом 8.6. Методики передбачено два випадки, коли в разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту виникає фізичний знос, яким характеризується величина втрати товарної вартості: 1) унаслідок передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду; 2) унаслідок зниження міцності чи довговічності окремих елементів складових частин, захисних властивостей покриттів або застосування для ремонту складових частин, які були в ужитку чи в ремонті.

Отже, показник передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду транспортного засобу є однією зі складових показника величини втрати товарної вартості транспортного засобу.

Втрата товарної вартості транспортного засобу розглядається в Методиці як економічне поняття, що охоплює, серед іншого, і втрату товарного (зовнішнього) вигляду.

Враховуючи зміст викладеного, втрату товарної вартості можна визначити як зменшення вартості транспортного засобу, викликане передчасним погіршенням товарного (зовнішнього) вигляду автомобіля та (або) його експлуатаційних якостей у результаті зниження міцності чи довговічності окремих деталей, вузлів й агрегатів, з`єднань і захисних властивостей покриттів унаслідок ДТП і подальшого ремонту. Передчасні зміни геометричних параметрів, фізико-хімічних властивостей, конструктивних матеріалів і характеристик інших процесів транспортного засобу, які є результатом проведення окремих видів ремонтних робіт, призводять до погіршення зовнішнього (товарного) вигляду, функціональних та експлуатаційних характеристик і зниження безвідмовності й довговічності транспортного засобу. Втрата товарного (зовнішнього) вигляду транспортного засобу є однією з причин фізичного зносу (у разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту), яким характеризується величина втрати товарної вартості.

Економічна характеристика втрати товарного вигляду дозволяє віднести витрати на його відновлення до конкретних виявів реальних збитків.

Відповідно до пункту 8.6.1. Методики величина втрати товарної вартості нараховується у разі потреби проведення ремонтних робіт з відновлення пошкоджених складових частин усіх типів КТЗ.

Тобто величина втрати товарної вартості нараховується в разі потреби проведення ремонтних робіт, що здійснюються як методами відновлення, так і методами заміни пошкодженої: деталі, складової одиниці чи комплектувального виробу, які відповідають вимогам конструкторської документації, усіх типів КТЗ.

Пунктом 8.6.2. Методики визначено вичерпний перелік випадків, коли величина втрати товарної вартості КТЗ не нараховується, зокрема в разі заміни окремих складників, що не потребують фарбування та не погіршують зовнішній вигляд КТЗ (скло, фари, бампери, декоративні накладки, пневматичні шини, зовнішня і внутрішня фурнітура тощо) (підпункт «е»).

Таким чином, нарахування втрати товарної вартості передбачено, коли проводиться ремонт окремих деталей, вузлів і агрегатів, а також у разі заміни деталей, якщо це впливає на зовнішній вигляд й експлуатаційні якості транспортного засобу. Втрата товарної вартості не нараховується у разі заміни деталей, вузлів і агрегатів, що не потребують фарбування, за умови, що це не впливає на зовнішній вигляд й експлуатаційні якості автомобіля (заміна двигуна на новий, заміна фар, ліхтарів, скла, шин тощо). Якщо ж у разі заміни деталей, вузлів і агрегатів буде потрібне фарбування, то за умови, що це впливає на зовнішній вигляд транспортного засобу, втрата товарної вартості нараховується.

Системний аналіз пункту 32.7. частини першої статті 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статті 22, абзацу третього пункту 3 частини першої статті 988, статей 1166, 1187, 1194 ЦК України, пунктів 1.6., 8.6., 8.6.1., 8.6.2. Методики дає можливість дійти висновків, що власник пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди.

При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі майнова шкода в вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку.

Подібні правові висновки висловлено у постанові Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 420/998/18 та від 07 квітня 2021 року у справі № 757/29950/14-ц.

Окрім того, пунктом 36.6. статті 36 Закону № 1961-IV передбачено, що страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

Частково задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Елпіс-Україна» до ОСОБА_1 про відшкодування втрати товарної вартості транспортного засобу, суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, врахувавши вказані норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що завдана позивачу майнова шкода у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу, а також безумовна франшиза у загальному розмірі 31 975,15 грн підлягають стягненню з відповідача як особи, винної у вчиненні ДТП.

Аргументи поданих апеляційних скарг про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, стягнувши з ПрАТ «СК «АРКС» на користь ТОВ «Елпіс-Україна»більшу суму, а з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Елпіс-Україна» меншу суму, які були заявлені позивачем до стягнення, не заслуговують на увагу.

Згідно із принципом диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до статті 50 ЦПК України позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, а встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (близькі за змістом висновки сформульовані у пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17).

Спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, провадження № 14-67 цс 20 (пункт 58); постанова Великої Палата Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, провадження № 14-182цс21.

Указане відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи в суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц зробила висновок про те, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

У постанові від 14 грудня 2021 року у справі №147/66/17 (провадження № 14-95цс20) Велика Палата Верховного Суду підтвердила вищезазначений висновок, вказавши, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ). Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в такому випадку в цій справі відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника. Іншої норми, яка визначала б особливості відповідальності осіб, що застрахували свою цивільну відповідальність, у главі 82 ЦК України немає. Тому частка відповідальності особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, становить різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У справі, яка переглядається, позов пред`явлений з метою захисту права позивача на відшкодування у повному обсязі заподіяної йому внаслідок ДТП матеріальної шкоди.

Судом першої інстанції встановлено, що шкода позивачу була завдана внаслідок неправомірних дій ОСОБА_1 , отже він є відповідальною особою за її відшкодування.

Разом із тим, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована за полісом обов`язкового страхування у ПрАТ «СК «АРКС», а також за договором добровільного страхування. Загальний ліміт відповідальності за обома договорами за мінусом франшизи становить 1 098 000,00 грн.

Позов пред`явлений ТОВ «Елпіс-Україна» до двох відповідачів ОСОБА_1 та ПрАТ «СК «АРКС» і його загальним предметом є відшкодування шкоди у розмірі 668 774,76 грн з урахуванням поданої заяви про збільшення позовних вимог.

Ця відповідальність була розподілена позивачем між обома відповідачами на власний розсуд, виходячи з наявної у нього інформації про поліс обов`язкового страхування № АО/3461403 від 05 квітня 2019 року, без врахування додатково укладеного між відповідачами договору добровільного страхування № 96820гд9кпа від 05 квітня 2019 року.

Встановивши, що ліміт відповідальності ПрАТ «СК «АРКС» за обома договорами страхування не перевищує розмір завданих збитків, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що саме страховик має нести основний обов`язок по відшкодуванню позивачу завданої шкоди за вирахуванням втрати товарної вартості пошкодженого транспортного засобу, а також франшизи.

При цьому суд не вийшов за межі позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 та ПрАТ «СК «АРКС» не є відповідачами за різними вимогами позивача, а є відповідачами за однією вимогою про відшкодування шкоди у відповідному розмірі, а розподіл обов`язку між відповідачами щодо її відшкодування належить до виключної компетенції суду.

Колегія суддів вважає, що при вирішенні такого виду спору суд може не погодитися із запропонованим варіантом відшкодування збитків та провести відновлення прав позивача у інший спосіб, враховуючи установлені обставини справи, норми матеріального права та сталу судову практику. Таким чином, обрання судом при вирішенні спору варіанту відшкодування шкоди з урахуванням обсягу відповідальності кожного з відповідачів, при наявності відповідної вимоги, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога - це відшкодування шкоди і вона є незмінною при будь-якому варіанті компенсації завданих збитків.

Отже, аргументи апеляційних скарг відповідачів ґрунтуються на власному тлумаченні і розумінні ними спірних правовідносин, положень чинного законодавства та судової практики, вони не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що районним судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційних скарг відповідачів.

Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційних скаргах, відсутні.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачами судового збору за подання апеляційних скарг не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2023 року у даній справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 07 травня 2024 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: Т.А. Слюсар

Д.О. Таргоній