Постанова
від 25.04.2024 по справі 766/21922/19
ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер справи: 766/21922/19

Номер провадження: 22-ц/819/108/24

Номер провадження: 22-ц/819/11/24

Номер провадження: 22-ц/819/12/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2024 року м. Херсон

Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Приходько Л. А.,

суддів: Базіль Л. В.,

Бездрабко В. О.,

секретар Доброва К.О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

відповідач - Українське державне підприємство по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс», філія «Херсонський обласний автомобільно-учбовий комбінат» Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс»,

третя особа - Головне управління Національної поліції в Херсонській області,

третя особа - Херсонська обласна прокуратура,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні цивільнусправу заапеляційними скаргами ОСОБА_1 на ухвалуХерсонського міськогосуду Херсонськоїобласті від22січня2021року,рішення Херсонськогоміського суду Херсонськоїобластівід 13жовтня 2021року таухвалу Херсонськогоміського судуХерсонської областівід 21грудня 2023року у складі головуючого судді Ус О.В.,

встановив:

31 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовною заявою до ОСОБА_2 , Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс», треті особи: Головне управління Національної поліції в Херсонській області, Херсонська обласна прокуратура про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення коштів.

Обґрунтовуючи свої вимоги вказував на те, що він перебував у трудових відносинах з Українським державним підприємством по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс», працюючи на посаді викладача філії «Херсонський обласний автомобільно-учбовий комбінат».

Обсяг педагогічного навантаження у 2017 році був більший за нормативний, так за період з 01 листопада 2017 року по 01 лютого 2018 року обсяг педагогічного навантаження складав 811 годин, що перевищує ставку заробітної плати викладача.

Проте, т.в.о. директора філії ОСОБА_2 , наказом № 1011 від 12 липня 2018 року, обсяг педагогічного навантаження був визначений у 102 години за увесь поточний рік.

Його заяви від 23 березня 2018 року вх.№01-258, вх.№01-259, від 19 червня 2018 року вх.№ 01-311, від 21 серпня 2018 року вх.№01-348, від 03 вересня 2018 року вх.№ 01-356, в яких він просив визначити обсяг педагогічного навантаження, керівником філії проігноровані, ставка заробітної плати, її підвищення, доплата і надбавка відповідно до його кваліфікації не встановлені.

Цим же наказом він був призначений викладачем за навчальною програмою підготовки водіїв транспортних засобів категорії «В», яку повністю виконав за виключенням 2 годин іспитів та 6 годин консультацій, які були заплановані на 11 вересня 2018 року.

Проте наказом від 04 вересня 2018 року №65-к він був звільнений. Ознайомившись 10 вересня 2018 року з наказом, він з ним не погодився і в той же день надав свої пояснення та обґрунтування, подавши відповідну заяву вх.№01-358.

Вважає, що його звільнення є незаконним, таким, що здійснено за особистими мотивами з метою позбавитися його за корисних мотивів, а саме у бажанні задоволення особистих потреб та потреб третіх осіб (адмністрації), завдавши йому матеріальну та моральну шкоду.

Також вказував на те, що наказом № 2 від 19 січня 2018 року він був зобов`язаний надати документи про проходження медичного огляду.

29 березня 2018 року наказом №15 від 12 березня 2018 року він був відсторонений від виконання обов`язків викладача у зв`язку із відсутністю документа про проходження медогляду.

Вважає вказані дії роботодавця вчинені з порушенням вимог пунктів 1,2,11 Порядку проведення обов`язкових профілактичних медичних оглядів та видачі особистих медичних книжок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2001 року №559, оскільки обов`язковий медичний огляд не було проведено за рахунок відповідача, роботодавець не склав за погодженням з відповідними головним державним санітарним лікарем список працівників, які повинні пройти огляд.

05 березня 2018 року, наказом №13 позивач був притягнутий до дисциплінарної відповідальності, йому оголошена догана, за неналежне виконання трудових обов`язків, яке виявилося у відсутності на робочому місці 02 березня 2018 року впродовж усього робочого дня.

Вважає вказаний наказ незаконним зазначивши, що він компетентно та ефективно виконує посадові обов`язки викладача та посилаючись на відсутність учнів, належне виконання ним своїх обов`язків відповідно до Посадової інструкції та відсутність відповідної роботи.

Також позивач вказував на те, що керівник філії ОСОБА_2 в порушення вимог Закону «Про доступ до публічної інформації» не надавав йому запитувану інформацію, зокрема накази стосовно діяльності викладача за 2013-2018 роки, договір, положення про оплату праці персоналу тощо. Також вказував на не отримання документів необхідних йому для виконання своїх посадових обов`язків. №930, яким затверджено Типове положення про атестацію

Крім того, зазначав, що в порушення вимог пунктів 3.22, 3.27, 3.29, 4.5, 6.1 наказу Міністерства освіти і наук педагогічних працівників України від 06 жовтня 2010 року № 930, яким затверджено Типове положення про атестацію педагогічних працівників ОСОБА_2 відмовив проводити атестацію відповідача для присвоєння йому кваліфікації категорії «спеціаліст першої категорії».

Посилаючись на викладене вважає, що відповідачем ОСОБА_2 , як керівником філії, відносно нього були вчиненні злочині, у зв`язку із чим він звернувся до прокуратури з проханням внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування щодо незаконних дій т.в.о директора філії ОСОБА_2 складу кримінальних правопорушень, що мають ознаки передбачені статями 172,173,175, 366,367 КК України; витребувати письмові докази відповідно до наданого переліку; зобов`язати відповідальних осіб філії вчинити дії щодо відновлення його прав тощо.

Проте слідчий та прокурор свідомо затягують розслідування, допускають процесуальну недобросовісність і тяганину.

Внаслідок незаконних, на його думку, дій т.в.о. директора філії ОСОБА_2 , йому була заподіяна майнова та моральна шкода.

Майнова шкода полягає у неотриманні позивачем доходу, який він міг би отримати за звичайних обставин, а саме дохід від очікуваного заробітку з урахуванням надбавок відповідно до кваліфікації, стажу роботи. Позивач не зміг скористатися 109 днями невикористаної відпустки.

Крім того, позивачем не отримана очікувана ним субсидія з 01 травня 2018 року у зв`язку із тим, що його середньомісячний дохід був менший ніж мінімальна заробітна плата. У позивача виникли борги зі сплати аліментів.

Порушенням його прав відповідачем йому заподіяно істотної моральної шкоди, яку він оцінює у 88850.00грн.

Під час розгляду справи позивач неодноразово уточнював свої позовні вимоги. Остаточно просив суд:

-поновити строк для звернення до суду з вимогою про поновлення на посаді викладача;

-визнати наказ №65-к від 04 вересня 2018 року «Про звільнення» незаконним, припинити його дію та зобов`язати скасувати вказаний наказ;

-поновити його на посаді викладача з 05 вересня 2018 року;

-визнати неправомірною та протиправною відмову відповідачів у виплаті йому надбавки відповідно до спеціаліста другої кваліфікаційної категорії з 01 листопада 2013 року;

-зобов`язати УДП «Укрінтеравтосервіс» перерахувати та виплатити йому заробітну плату за всі періоди роботи на підприємстві за 2013-2018 роки з урахуванням надбавки для встановленого рівня кваліфікації спеціаліста другої категорії починаючи з 01 листопада 2011 року, з урахуванням сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати;

-зобов`язати УДП «Укрінтеравтосервіс» негайно нарахувати та виплатити заробітну плату позивачу за весь час вимушеного прогулу з 05 вересня 2018 року до часу фактичного поновлення на роботі на посаді викладача з урахуванням надбавки встановленого рівня кваліфікації спеціаліста другої категорії, сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати;

-визнати неправомірною та протиправною відмову у присвоєнні позивачу спеціаліста першої кваліфікаційної категорії з 11 березня 2016 року та зобов`язати уповноважених осіб УДП «Укрінтеравтосервіс» видати відповідний наказ про присвоєння позивачу кваліфікаційної категорії «спеціаліста першої категорії» з 11 березня 2016 року;

-визнати противоправними, неправомірними дії ОСОБА_2 та незаконними: наказ № 13 від 05 березня 2018 року «Про притягнення до дисціплінарної відповідальності»; наказ № 15 від 12 березня 2018 року «Про відсторонення від виконання обов`язків викладача»; наказ № 33 від 31липня 2018 року «Про притягнення до дисціплінарної відповідальності»;

-визнати неправомірними та протиправними дії посадових осіб філії «Херсонський обласний автомобільно учбовий комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс» які складали акти про відсутність на роботі: заступника директора по учбової частині ОСОБА_3 ; старшої методистки навчальної частини ОСОБА_4 ; інспекторки з кадрів ОСОБА_5 ; завідувачки навчально-методичного кабінету ОСОБА_6 ; юрисконсульта ОСОБА_7 ; головного бухгалтера ОСОБА_8 , яка склала табель обліку використання робочого часу;

-визнати неправомірними та протиправними дії осіб профспілкового комітету УДП «Укрінтеравтосервіс», що дали згоду на звільнення відповідача;

-протиправними та неправомірними дії посадових осіб філії «Херсонський обласний автомобільно - учбовий комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс»: т.в.о. керівника директора філії «Херсонський обласний автомобільно учбовий комбінат» ОСОБА_2 ; заступника директора по учбової частині ОСОБА_3 ; старшої методистки навчальної частини ОСОБА_4 ; інспекторки з кадрів ОСОБА_5 ; завідувачки навчально-методичного кабінету ОСОБА_6 ; юрисконсульта ОСОБА_7 ; головного бухгалтера ОСОБА_8

-Стягнути на користь позивача з ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 88850.00грн. грн.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 22 січня 2021 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача філію «Херсонський обласний автомобільно - учбовий комбінат» Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» .

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 13 жовтня 2021 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі.

Рішення мотивовано тим, що позивач пропустивши встановлений трудовим законодавством місячний строк для звернення до суду за захистом своїх прав, не навів достатніх та обґрунтованих підстав об`єктивної неможливості звернення до суду з позовом у передбачений статтею 233 КЗпП України строк. При цьому суд дійшов висновку, що відповідачем при звільненні позивача допущено порушення норм трудового права, проте останній, отримавши 06 вересня 2018 року наказ про звільнення поштою, з відповідним позовом до суду звернувся лише 31 жовтня 2019 року.

Матеріали справи не містять відомостей щодо присвоєння ОСОБА_1 , як педагогічному працівнику, кваліфікаційного звання спеціаліст другої категорії спеціаліста, суд не є органом, який здійснює атестацію педагогічних працівників, а тому відсутні підстави для зобов`язання підприємства здійснити позивачеві перерахунок його заробітної плати за всі періоди роботи на підприємстві за 2013 2018 р. відповідно до надбавки для встановленого рівня кваліфікації спеціаліста другої категорії, з урахуванням сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати.

Факт вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, а саме невиходу на роботу 02 березня 2018 року, знайшов своє підтвердження під час розгляду справи.

Позивачем не зазначено які конкретно його цивільні права та інтереси, що охороняються законом порушені відповідачем наказом № 15 від 12 березня 2018 року «Про відсторонення від виконання обов`язків викладача», з огляду на те, що вказаний наказ на час звернення до суду скасованим скасований відповідачем.

Наказом № 33 від 31липня 2018 року «Про притягнення до дисціплінарної відповідальності» позивач незаконно притягнутий до дисциплінарної відповідальності, однак пропустивши встановлений трудовим законодавством місячний строк для звернення до суду за захистом своїх прав, не навів достатніх та обґрунтованих підстав об`єктивної неможливості звернення до суду з позовом у передбачений статтею 233 КЗпП України строк.

Обраний позивачем спосіб захисту шляхом визнання визнання неправомірними та протиправними дій посадових осіб філії «Херсонський обласний автомобільно-учбовий комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс» які складали акти про відсутність на роботі та визнання визнання наявності вини в діях посадових осіб філії «Херсонський обласний автомобільно-учбовий комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс» не є належним способом захисту прав, а тому вказані вимоги задоволенню не підлягають, оскільки акти є документами, які фіксують певну дію, заповнення табелю використання робочого часу також окремо не відновлює права позивача, крім того, порядок його заповнення та дотримання вимог жодним чином не змінює факту відсутності ОСОБА_1 на робочому місці, судом встановлено, що роботодавцем не доведено неповажність відсутності на робочому місці.

До участі у справі не притягнута в якості співвідповідача первинна профспілкова організація Українського державного підприємства «Укрінтеравтосервіс», яка є окремою юридичною особою, за позовними вимогами щодо визнання неправомірними та протиправними дій осіб профспілкового комітету.

Позовні вимоги щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача моральної шкоди, в порядку статті 237-1 КЗпП України, заявлені до неналежного відповідача. А завдання ОСОБА_2 позивачеві моральних страждань внаслідок вчинення кримінального правопорушення не доведено у встановленому законом порядку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив: скасувати ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 22 січня 2021 року; скасувати рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 13 жовтня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 вказував на те, що філія «Херсонський обласний автомобільно-учбовий комбінат» Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» не є юридичною особою, а тому не може бути залучена до участі у справі в якості співвідповідача.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги на рішення суду ОСОБА_1 вказував на допущення судом порушень норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

У зв`язку із втратою внаслідок збройної агресії РФ 24 лютого 2022 року та окупації м. Херсона судового провадження у справі №766/21922/19ухвалою Херсонськогоапеляційного судувід 02листопада 2023року направлено до Херсонського міського суду Херсонської області матеріали апеляційного провадження у цивільній справі №766/21922/19 для вирішення питання про відновлення втраченого судового провадження.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 18 грудня 2023 року, залишеною без змін постановою Херсонського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року, частково відновлено втрачене судове провадження у цивільній справі № 766/21922/19 позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс», філії «Херсонський обласний автомобільно-учбовий комбінат» Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс», треті особи: Головне управління Національної поліції в Херсонській області, Херсонська обласна прокуратура про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення коштів, в частині рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 13 жовтня 2021 року, копій інших документів, що розпечатані з автоматизованої системи документообігу суду, системи «Електронний суд» та Єдиного державного реєстру судових рішень. Наведено повний зміст рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 13 жовтня 2021 року по справі № 766/21922/19 відповідно до наявного у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Визнано неможливим відновлення втраченого судового провадження повністю.

У грудні 2023 році ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просив ухвалити додаткове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи.

21 грудня 2023 року ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області відмовлено у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

Ухвала мотивована відсутністю підстав встановлених законом для ухвалення додаткового рішення.

В апеляційній скарзі просив скасувати ухвалу від 21 грудня 2023 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, визначивши строк, протягом якого суд першої інстанції має усунути недоліки.

Оскаржуючи ухвалу про відмову в ухваленні додаткового рішення ОСОБА_1 вказував на те, що суд вирішуючи питання про ухвалення додаткового рішення не взяв до уваги його доводи щодо допущенних судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при розгляді справи по суті.

В судовому засіданні ОСОБА_1 свої апеляційні скарги підтримав за обставинами викладеними у скаргах. Просив скасувати ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 22 січня 2021 року; скасувати рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 13 жовтня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги; скасувати ухвалу від 21 грудня 2023 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, визначивши строк, протягом якого суд першої інстанції має усунути недоліки.

Представник Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» Здрілко Є.Є., приймаючи участь у розгляді справи в режимі відеоконференції, апеляційні скарги не визнав. Вказуючи, що, на його думку, судові рішення є законними та обґрунтованими, просив апеляційні скарги залишити без задоволення , а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Інші учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи в судове засідання не з`явилися, причини неявки не повідомили.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Отже, зі змісту вказаної норми права вбачається, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. З врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

З огляду на вказане та враховуючи передбачені чинним процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, обізнаність учасників справи про дату, час та місце розгляду справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за учасників справи, які не з`явилися в судове засідання та не повідомили причини своєї неявки.

Відповідно до частини першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, у визначених цивільно-процесуальним законом межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга на ухвалу залученняспіввідповідача у справі підлягає задоволенню, а апеляційні скарги на рішення суду та на ухвалу про відмову в ухваленні додаткового рішення задоволенню не підлягають.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо оскарження ухвали суду від 22 січня 2021 року.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи судом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільнапроцесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України).

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України),

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (стаття 80 Цивільного кодексу України).

Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення (частина перша статті 89 ЦК України).

Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення (частини перша-третя статті 95 ЦК України).

Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності (частина четверта статті 95 ЦК України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що філії та представництва, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі. Тому справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред`явлено позов, а отже неможливістю вирішення цивільного спору.

В Єдиномудержавному реєстріюридичних осіб,фізичних осіб-підприємцівта громадськихформувань міститьсяінформація проте,що Українське державне підприємство по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» (код ЄДРПОУ 21536845) зареєстроване як юридична особа. У відомостяхпро відокремленіпідрозділи юридичноїособи вказано,зокрема,відокремлений структурнийпідрозділ філія «Херсонський обласний автомобільно-учбовий комбінат» Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» (код ЄДРПОУ 38758154)

Задовольняючи клопотання позивача та залучаючи до участі у справі в якості співвідповідача філію «Херсонський обласний автомобільно-учбовий комбінат» Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» суд першої інстанції виходив з положень частини 1 статті 51 ЦПК України, якою суду надано право за клопотання позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, з метою вирішення трудового спору, пред`явив позов до Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс».

Судом до участі у справі, за клопотанням позивача, залучено в якості співвідповідача філія «Херсонський обласний автомобільно-учбовий комбінат» Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс».

Оскільки філіїта представництва,які неє юридичнимиособами,не наділеніцивільною процесуальноюдієздатністю тане можутьвиступати стороноюу цивільномупроцесі,суд першоїінстанції дійшовпомилкового висновку про наявністьпідстав визначенихцивільним процесуальним законодавствомдля залучення до участі усправі вякості співвідповідача філії «Херсонський обласний автомобільно-учбовий комбінат» Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс».

Зважаючи на викладене апеляційна скарга в частині оскарження ухвали суду від 22 січня 2021 року про залучення до участі в справі в якості співвідповідача філію «Херсонський обласний автомобільно-учбовий комбінат» Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» підлягає задоволенню, ухвалу в цій частині слід скасувати, а провадження в частині вимог заявлених до філії - закрити, оскільки справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред`явлено позов, а отже неможливістю вирішення цивільного спору.

Щодо оскарження рішення суду від 13 жовтня 2021року.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог про визнання наказу про звільнення незаконним, його скасування та поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді викладача з 05 вересня 2018 року, виходив з того, що позивач пропустивши встановлений трудовим законодавством місячний строк для звернення до суду за захистом своїх прав, не навів достатніх та обґрунтованих підстав об`єктивної неможливості звернення до суду з позовом у передбачений статтею 233 КЗпП України строк. При цьому суд дійшов висновку, що відповідачем при звільненні позивача допущено порушення норм трудового права, проте останній, отримавши 06 вересня 2018 року наказ про звільнення поштою, з відповідним позовом до суду звернувся лише 31 жовтня 2019 року.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01 листопада 2013 року перебував в трудових відносинах Українським державним підприємством по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс», працюючи на посаді викладача філії «Херсонський обласний автомобільно-учбовий комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс» (наказ №34 від 01 листопада 2013 року).

Наказом № 65-к від 04 вересня 2018 року ОСОБА_1 звільнений 04 вересня 2018 року через відсутність на роботі більше трьох годин протягом кількох днів з 22 серпня 2018 року по 04 вересня 2018 року без поважних причин, на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України з виплатою компенсації за невикористану відпустку.

В той же день, 04 вересня 2018 року копія наказу та повідомлення про розірвання з ним трудових відносин та необхідність з`явлення до відділу кадрів для отримання трудової книжки та повного остаточного розрахунку направлені ОСОБА_1 поштою та отримані ним 06 вересня 2018 року.

10 вересня 2018 року ОСОБА_1 подана заява із викладенням заперечень щодо його звільнення.

Статтею 43 Конституції Українипередбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений устатті 5-1 КЗпП Україниправовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП трудовий договір може бути розірваний власником підприємства (установи, організації) або уповноваженим ним органом у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогулом, передбаченим пунктом 4 статті 40 КЗпП України, визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

При цьому, факт відсутності працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня (прогул) має бути належним чином зафіксований власником або уповноваженим ним органом, щоб унеможливити порушення трудових прав працівника та його безпідставне притягнення до дисциплінарної відповідальності. З огляду на предмет позову, обов`язок доведення вини працівника у порушенні трудової дисципліни на підприємстві покладено на роботодавця.

Таким чином, крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причин його відсутності. Законодавством не визначено перелік обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази.

Крім того, при звільненні працівника за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40 і пункту 1 статті 41 КЗпП України власником або уповноваженим ним органом мають бути додержані передбачені статтями 147-1,148,149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень.

Гарантії працівників при незаконному звільненні з роботи та порушенні порядку їх звільнення з роботи визначені законодавцем устатті 235 КЗпП України.

Разом з тим згідно з частиною першою статті233 КЗпП Українипрацівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно достатті 234 КЗпП України, в редакції чинній на час звернення позивача до суду, у разі пропуску з поважних причин строків, установленихстаттею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Устатті 234 КЗпП Українине передбачається переліку поважних причин для поновлення строку, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку залежно від конкретних обставин. Вочевидь, що як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині першійстатті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц зазначено, що установленістаттею 233 КЗпП Українистроки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно достатті 234 КЗпП Україниу разі пропуску з поважних причин строків, установленихстаттею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установленийстаттею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку.

За змістом частини третьої статті12, частини першої статті81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина першастатті 76 ЦПК України).

У частині другійстатті 78 ЦПК Українипередбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першоюстатті 80 ЦПК Українидостатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другоїстатті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підтвердження факту відсутності на роботі ОСОБА_1 з 22 серпня 2018 року по 04 вересня 2018 року відповідачем надано табель обліку використаного робочого часу, згідно якого ОСОБА_1 22, 23, 27, 28, 30, 31 серпня 2018 року, 03 та 04 вересня 2018 року був відсутній на роботі протягом всього робочого дня, 29 серпня 2018 року був на роботі 1 годину.

Також відповідачем надані акти: від 22 серпня 2018 року, 23 серпня 2018 року, 27 серпня 2018 року, 28 серпня 2018 року, 30 серпня 2018 року, 31серпня 2018 року, 03 вересня 2018 року про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці з 08.30 год. до 17.00 год.; від 29 серпня 2018 року про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці з 08.30 год. до 14.00 год. та з 15.00 год. до 17.00 год.; від 04 вересня 2018 року про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці з 08.30 год. до 14.45 год. та з 15.25 год. до 17.00 год.

Відомості про ознайомлення ОСОБА_1 з вказаними актами відсутні.

04 вересня 2018 року складений акт про відмову ОСОБА_1 від надання письмових пояснень щодо його відсутності на роботі 29, 30, 31 серпня 2018 року та 3 та 4 вересня 2018 року.

Профспілковим комітетом (первинна профспілкова організація) Українського державного підприємства «Укрінтеравтосервіс» надана згода на звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.

Судом першої інстанції встановлено, що питання про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 розглядалось профспілковим комітетом 31 серпня 2018 року на підставі актів про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці від 01 серпня 2018 року, 02 серпня 2018 року, 03 серпня 2018 року, 06 серпня 2018 року, 07 серпня 2018 року, 09 серпня 2018 року, 10 серпня 2018 року, 13 серпня 2018 року, 14 серпня 2018 року, 15 серпня 2018 року, 16 серпня 2018 року, 17 серпня 2018 року, 20 серпня 2018 року, 22 серпня 2018 року, 23 серпня 2018 року, 27 серпня 2018 року, 28 серпня 2018 року. При цьому протокол засідання профспілкового комітету № 16 від 31 серпня 2018 року не містить будь-яких відомостей ні щодо присутності ОСОБА_1 на засіданні, ні щодо його належного повідомлення про дату, час та місце проведення засідання.

Факт своєї відсутності на робочому місці ОСОБА_1 під час розгляду справи визнав, зауваживши, що у вказані дні або часи не був на роботі у зв`язку з тим, що у нього були відсутні навчальні часи «педагогічне навантаження», а тому за відсутності такого навантаження він не повинний бути на робочому місці.

Жодних доказів встановлення на підприємстві графіку роботи з 08.30 до 17.00 год., та ознайомлення ОСОБА_1 з таким графіком суду не надано.

Вирішуючи спір суд першої інстанцій на підставі належним чином оцінених доказах дійшов висновку про те, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимогпункту 4 статті 40 КЗпП України, оскільки підприємством не доведено встановлення на підприємстві графіку роботи з 08.30 до 17.00 год., обов`язку позивача бути присутнім на роботі з огляду на відсутність викладацьких годин та правомірність застосування до позивача заходів дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення.

В частині визнання звільнення позивача неправомірним рішення суду в апеляційному порядку учасниками справи не оскаржено. Як вбачається з пояснень представника Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс», з висновками суду щодо незаконності звільнення, відповідач погоджується.

Проте, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про пропуск позивачем встановленогостаттею 233КЗпП України строку звернення до суду з огляду на те, що копію наказу про звільнення разом він отримав поштою 06 вересня 2018 року, у зв`язку з чим місячний строк звернення до суду з вимогою про поновлення на роботі сплив 06 жовтня 2018 року, проте з цим позовом ОСОБА_1 звернувся до суду лише 31 жовтня 2019 року, тобто більше ніж рік після отримання копії наказу про звільнення.

Посилання апелянта на те, що він зміг ознайомитися з наказом лише 12 травня 2020 року не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та спростовуються дослідженими судом доказами, зокрема заявою позивача поданою 10 вересня 2018 року в якої він виклав свої заперечення щодо звільнення.

Обґрунтовуючи причини пропуску строку встановленого законом для звернення до суду у позовній заяві посилався на його звернення відразу після звільнення до органів прокуратури та Національної поліції з приводу вирішення питання про законність та обґрунтованість його звільнення.

Відхиляючи доводипозивача пройого зверненнявідразу після звільненнядо органівпрокуратури та Національної поліції з приводу вирішенняпитання прозаконність таобґрунтованість його звільнення,суд першоїінстанції вказувавна те,що звернення до правоохоронних органів не є поважною причиною пропуску строку подання позову про поновлення на роботі, оскільки не є такою, що не залежить від волі особи, яка подає позов.

З огляду на те, що позивачу ще в вересні 2018 року було достеменно відомо про порушення його прав, приймаючи до уваги відсутність фактів, які б свідчили про існування перешкод для звернення до суду, та те, що звернення позивача до органів прокуратури та Національної поліції не може свідчити про існування об`єктивних перешкод для подання ним позову у визначений законодавством строк, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для поновлення пропущеного строку, оскільки помилка заявника в обрані належного порядку захисту його трудових прав не може слугувати достатньою причиною для обґрунтування поважності причин пропуску строків звернення до суду за їх захистом.

Посилання апелянта на відсутність у нього достатнього обсягу документів для звернення до суду також не може слугувати достатньою причиною для обґрунтування поважності причин пропуску строків звернення до суду за їх захистом, оскільки цивільне процесуальне законодавство передбачає можливість сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав, зокрема, витребування необхідних доказів за клопотанням сторони, у разі неможливості самостійно їх надати.

Також є неприйнятними посилання апелянта на те, що з вимогами про поновлення на роботі він звернувся до суду ще в травні 2018 року (справа № 766/8467/18), оскільки вказане звернення до суду відбулося ще до звільнення позивача з роботи та стосувалося законності відсторонення його від роботи. Розгляд цієї справи жодним чином не перешкоджав позивачеві для звернення до суду з позовом про поновлення на роботі.

Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом строк, подання позову. Тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження рішення роботодавця щодо звільнення у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку на звернення до суду з позовом про поновлення на роботі з поважних причин.

Оскільки наведені ОСОБА_1 причини пропуску ним строку для звернення до суду за захистом своїх прав не є непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами для своєчасної реалізації прав щодо оскарження рішення роботодавця щодо його звільнення у строк визначений законом, і підстави, відповідно до вимог статті 234 КЗпП України відсутні, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволені цих позовних вимог у зв`язку із пропуском строку звернення до суду.

Відповідно до частини другої статті 236 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже законодавець пов`язує обов`язок роботодавця сплатити працівникові середній заробіток за час вимушеного прогулу за умови винесення рішення про його поновлення на роботі.

Оскільки судом відмовлено у поновленні ОСОБА_1 на роботі, позовні вимоги щодо сплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу також не підлягають задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про незаконність виплати йому заробітної плати без урахування надбавки для встановленого рівня кваліфікації спеціаліста другої категорії, про неправомірності відмови у присвоєні йому кваліфікації спеціаліста першої категорії, про нарахування та виплату заробітної плати з урахуванням надбавки для встановленого рівня кваліфікації спеціаліста другої категорії суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять відомостей щодо присвоєння ОСОБА_1 , як педагогічному працівнику, кваліфікаційного звання спеціаліст другої категорії спеціаліста, суд не є органом, який здійснює атестацію педагогічних працівників, а тому відсутні підстави для зобов`язання підприємства здійснити позивачеві перерахунок його заробітної плати за всі періоди роботи на підприємстві за 2013 2018 р. відповідно до надбавки для встановленого рівня кваліфікації спеціаліста другої категорії, з урахуванням сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати.

Філія «Херсонський обласний автомобільно-учбовий комбінат» Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» здійснює діяльність на підставі «Положення про філію «Херсонський автомобільно-учбовий комбінат» у сфері професійно-технічної освіти та згідно Закону України «Про професійно-технічну освіту». В своїй діяльності відповідає Вимогам до закладів, що проводять підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, та кваліфікаційних вимог до спеціалістів, які здійснюють таку підготовку, затвердженихНаказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства інфраструктури України, Міністерства соціальної політики України від 05 квітня 2016 року N 255/369/132/344.

Розділом ІV вказаних вимог визначені кваліфікаційні вимоги до спеціалістів, які здійснюють підготовку, перепідготовку водіїв транспортних засобів, згідно яких для проведення занять з Правил дорожнього руху, основ безпеки руху, будови та експлуатації транспортних засобів, надання першої медичної допомоги, навчання керуванню транспортними засобами залучаються особи, які пройшли атестацію в Регіональному сервісному центрі МВС. Спеціалісти повинні мати: для проведення занять з Правил дорожнього руху, основ безпеки руху, будови та експлуатації транспортних засобів - вищу освіту, посвідчення водія на право керування транспортними засобами; для проведення занять з надання першої медичної допомоги- медичну освіту; для проведення занять з навчання керуванню транспортними засобами - освіту не нижче професійно-технічної, посвідчення водія на право керування транспортними засобами відповідної категорії, документ, що підтверджує навички керування транспортним засобом відповідної категорії більше трьох років протягом останнього часу. Спеціалісти, які проводять підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації водіїв, повинні знати законодавство з питань організації перевезень пасажирів і вантажів.

Відповідно до Порядку підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водії транспортних засобів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 487, для вивчення курсантами Правил дорожнього руху, будови та експлуатації транспортних засобів, основ безпеки руху залучаються атестовані спеціалісти, які відповідають кваліфікаційним вимогам, визначеним спільним наказом МВС, МОН, Мінінфраструктури та Мінсоцполітики (пункт 18 Порядку ).

Порядок проведення атестації спеціалістів визначається постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року N 490 «Про затвердження Порядку державної акредитаці закладів, що проводять підготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів та атестації їх спеціалістів» (зі змінами).

За змістом пункту 2 Порядку вбачається, що державна акредитація закладу та атестація його спеціалістів, яка проводитьсятериторіальним органом з надання сервісних послуг МВСне рідше ніж один раз на п`ять років, є основною формою державного контролю діяльності закладу.

Пунктом 18 Порядку, в редакції чинній на час працевлаштування позивача, встановлено, що атестація спеціалістів проводиться комісією, що утворюється керівником управління (відділу) Державтоінспекції головного управління, управління МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі, за участю представників Мінтрансзв`язку та МОЗ з метою визначення відповідності спеціалістів кваліфікаційним вимогам за напрямом підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв. Атестаційна комісія діє на підставі положення, що затверджує МВС.

Пунктом 18 Порядку, в чинній редакції на час проведення атестації позивача у березні 2016 року, встановлено, що атестація спеціалістів проводиться комісією, що утворюється керівникомтериторіального органу з надання сервісних послуг МВС, за участю представниківМінінфраструктури, МОНта МОЗз метоювизначення відповідностіспеціалістів кваліфікаційнимвимогам занапрямом підготовки,перепідготовки іпідвищення кваліфікаціїводіїв. Атестаційна комісія діє на підставі положення, що затверджує МВС.

Відповідно до змісту пункту 22 Порядку, в редакції чинної на час працевлаштування позивача, та проведення його атестації особам, що успішно пройшли атестацію, видається атестат за зразком згідно з додатком 2 протягом трьох робочих днів з дня прийняття рішення атестаційною комісією. Строк дії атестата становить п`ять років.

Отже, законодавством, що встановлює кваліфікаційні вимоги для спеціалістів, що проводять підготовку, перепідготовку водіїв транспортних засобів та визначає порядок проведення їх атестації не передбачає присвоєння таким спеціалістам професійної кваліфікації педагогічного працівника.

Станом на час працевлаштування позивача та його атестації у березні 2016 року регулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної, наукової, загально-культурної підготовки громадян України здійснювалося Законом України «Про освіту» від 23.05.1991 № 1060-XII, який втратив чинність на підставі закону

України від 5 вересня 2017 року N 2145-VIII).

Частинами першою, другою та четвертою статті 54 вказаного Закону визначалось, що педагогічною діяльністюможуть займатисяособи звисокими моральнимиякостями,які маютьвідповідну освіту,професійно-практичнупідготовку,фізичний станяких дозволяєвиконувати службовіобов`язки. Педагогічну діяльність унавчальних закладахздійснюють педагогічні працівники, у вищихнавчальних закладахтретього ічетвертого рівнівакредитації тазакладах післядипломноїосвіти -науково-педагогічніпрацівники. Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівниківвстановлюється КабінетомМіністрів України. Педагогічні працівники підлягають атестації. За результатами атестації визначаються відповідність працівника займаній посаді, рівень його кваліфікації, присвоюються категорії, педагогічні звання. Порядокатестації педагогічнихпрацівників встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти. Переліккатегорій і педагогічних звань педагогічних працівників,порядокїх присвоєння визначаються Кабінетом Міністрів України.

Зокрема порядок проведення атестації педагогічних працівників визначався Типовим положенням про атестацію педагогічних працівників , затвердженим Міністерством освіти і науки України від 06 жовтня 2010 року №930, зі змісту якого вбачається, що атестація педагогічних працівників здійснюється атестаційними комісіями I, II і III рівнів, створеними у навчальних та інших закладах, органах управління освітою щороку до 20 вересня.

За результатами атестації атестаційним комісіям надано право приймати рішення що педагогічний працівник відповідає займаній посаді; про присвоєння педагогічному працівнику кваліфікаційну категорію (спеціаліст", "спеціаліст другої категорії", "спеціаліст першої категорії", "спеціаліст вищої категорії"); про відповідність педагогічного працівника раніше присвоєній кваліфікаційній категорії ("спеціаліст", "спеціаліст другої категорії", "спеціаліст першої категорії", "спеціаліст вищої категорії"); про присвоєння педагогічному працівнику педагогічного звання ("викладач-методист", "учитель-методист", "вихователь-методист", "педагог-організатор-методист", "практичний психолог - методист", "керівник гуртка - методист", "старший викладач", "старший учитель", "старший вихователь", "майстер виробничого навчання I категорії", "майстер виробничого навчання II категорії"); про порушення клопотання перед атестаційною комісією II, III рівнів або атестаційною комісією центрального органу виконавчої влади (залежно від підпорядкування навчального та іншого закладу, в якому створено атестаційну комісію I рівня) про присвоєння педагогічному працівнику кваліфікаційної категорії "спеціаліст вищої категорії";

про порушення клопотання перед атестаційною комісією II, III рівнів або атестаційною комісією центрального органу виконавчої влади (залежно від підпорядкування навчального та іншого закладу, в якому створено атестаційну комісію I рівня) про присвоєння педагогічному працівнику педагогічного звання; про відповідність педагогічного працівника займаній посаді за умови виконання ним заходів, визначених атестаційною комісією; про невідповідність педагогічного працівника займаній посаді.

Судом встановлено, що відповідно до диплому серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 у 1981 році закінчив повний курс Донецького політехнічного інституту за спеціальністю Автомобілі та автомобільне господарство та рішенням ДЕК від 12 червня 1981 року йому присвоєна кваліфікація інженера-механіка.

Педагогічної освіти ОСОБА_1 не має.

11 березня 2016 року ОСОБА_1 отримав атестати спеціаліста для напряму підготовки водіїв «ПДР, основи безпеки руху», «Будова та експлуатація транспортних засобів» та «Навчання водінню транспортних засобів категорій «А1, А, В1, В, С1, С, D1, D, C1E, CE, D1E, DE № 053140, 053141, 053142 відповідно. Атестати видані головою атестаційної комісії Регіонального сервісного центру МВС у Херсонській області МВС України.

Отже, ОСОБА_1 пройшов у березні 2016 року атестацію спеціаліста з підготовки, перепідготовку водіїв транспортних засобів відповідно вимог Порядку проведення атестації спеціалістів визначається постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року N 490 «Про затвердження Порядку державної акредитації закладів, що проводять підготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів та атестації їх спеціалістів»,територіальним органом з надання сервісних послуг МВС,що не даєпідстави дляприсвоєння йому кваліфікаційноїкатегорії відповідно до вимог Закону України«Про освіту» від 23.05.1991 № 1060-XII.

Матеріали справи також не містять жодних доказів,що ОСОБА_1 до йогопрацевлаштування доУкраїнського державногопідприємства пообслуговуванню іноземнихта вітчизнянихавтотранспортних засобів«Укрінтеравтосервіс»,відповідно довимог ЗаконуУкраїни «Про освіту» від 23.05.1991 № 1060-XII, була присвоєна кваліфікаційна категорію педагогічного працівника - спеціаліст другої категорії.

Відповідно до абзацу третього пункту 5.23.1 Положення про філію «Херсонський автомобільно-учбовий комбінат" на посаду педагогічних працівниківпризначаються фахівці виробництва, які мають вищу або професійно-технічну освіту і в подальшому здобувають педагогічну підготовку.Діяльність спеціалістів, що викладають у Філії, визначається їх посадовими інструкціями, які розробляються на основі кваліфікаційних характеристик відповідних працівників та затверджуються в установленому Положенням порядку.

Відповідно до Розділу 4 Положення про філію остання надає освітні послуги, здійснює навчання (підготовку, перепідготовку), підвищує кваліфікацію кадрів для підприємств, установ та організацій, а також за індивідуальними замовленнями фізичних осіб на курсах цільового призначення згідно ліцензованого обсягу, встановленого акредитаційною комісією з державної акредитації закладів, що проводять підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів Міністерства МВС.

Нарахування заробітної плати здійснюється відповідно до штатного розпису, затвердженого генеральним директором Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» та на підставі «Табелів обліку використання робочого часу» за типовою формою №П-5.

Штатним розписом на 2018 рік в учбової частини філії передбачено 9 викладачів без категорії; на 2017 рік 1 викладач 1 категорії, 3 викладача без категорії та 5 вакантних місць викладачів без категорії, штатний розпис з 01 травня 2017 року 3 викладача без категорії, 2016 рік 6,5 штатних посад викладачів без категорії , 4,5 - вакантних місць.

Відповідно до посадової інструкції викладач має такі кваліфікаційні вимоги: викладач належить до професійної групи «фахівці» та має середню професійну освіту або вищу освіту відповідного напряму підготовки (бакалавр або спеціаліст) без вимог до стажу роботи. Режим роботи викладача визначається відповідними Правилами внутрішнього трудового розпорядку, встановленого в філії ХОАУК (розділ V). З вказаною інструкцією ОСОБА_1 ознайомлений 01 листопада 2013 року.

Отже, матеріали справи не містять відомостей,що ОСОБА_9 ,відповідно до вимогЗакону України«Про освіту» від 23.05.1991 № 1060-XII пройшов атестацію педагогічного працівника, за наслідками якої йому були б присвоєні кваліфікаційні категоріїпедагогічного працівника -спеціаліст другоїкатегорії таспеціаліст першоїкатегорії,а проходження позивачем атестації спеціалістаз підготовки, перепідготовкиводіїв транспортних засобів,відповідно вимогвизначених постановою КабінетуМіністрів Українивід 20травня 2009року N490,не даєпідстави якдля присвоєнняйому кваліфікаційноїкатегорії відповідно до вимог Закону України«Про освіту» від 23.05.1991 № 1060-XII, так і для нарахування йому заробітної плати з урахуванням надбавки для відповідної кваліфікаційно категорії педагогічного працівника.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку по необґрунтованість позовних вимог: щодо визнання неправомірною та протиправною відмову у виплаті йому надбавки до заробітної плати для спеціаліста другої категорії; щодо зобов`язати УДП «Укрінтеравтосервіс» перерахувати та виплатити йому заробітну плату за період 2013-2018 роки з урахуванням надбавки для встановленого рівня кваліфікації спеціаліста другої категорії починаючи з 01 листопада 2011 року, з урахуванням сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати; щодо визнання неправомірною відмову у присвоєнні позивачу спеціаліста першої кваліфікаційної категорії з 11 березня 2016 року та зобов`язати уповноважених осіб УДП «Укрінтеравтосервіс» видати відповідний наказ про присвоєння позивачу кваліфікаційної категорії "спеціаліста першої категорії" з 11березня 2016 року та правильно відмовив у задоволені вказаних позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи та не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були наведені у позовній заяві та з урахуванням яких суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог в цій частині.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог щодо визнання незаконним наказу № 13 від 05 березня 2018 року «Про притягнення до дисціплінарної відповідальності» суд першої інстанції виходив з того, що факт вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, а саме невиходу на роботу 02 березня 2018 року, знайшов своє підтвердження під час розгляду справи.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна роботодавця, з яким укладено трудовий договір.

Трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях, відповідно до статті 140 КЗпП України, забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю.

У необхідних випадках заходи дисциплінарного впливу застосовуються стосовно окремих несумлінних працівників.

Згідно частини першоїстатті 147 КЗпПУкраїни,за порушеннятрудової дисциплінидо працівникаможе бутизастосовано тількиодин зтаких заходівстягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Дисциплінарне стягнення, відповідно до вимог статті 148 КЗпП України, застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Порядок застосування дисциплінарних стягнень визначений статтею 149 КЗпП України, згідно якої д о застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення роботодавець повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Наказом № 13 від 05 березня 2018 року на ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани, за неналежне виконання трудових обов`язків, яке виразилось у відсутності на робочому місці 02 березня 2018 року впродовж всього робочого дня. Із наказом про накладення дисциплінарного стягнення позивач ознайомлений, про що свідчить його підпис.

Факт відсутності ОСОБА_1 на робочому місці підтверджується актом про відсутність на роботі від 02 березня 2018 року, складеного о 17 год. 00 хв. комісією в складі старшого методиста навчальної частини, інспектора з кадрів, завідувача навчально - методичним кабінетом філії «Херсонський обласний автомобільно - учбовий комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс» ОСОБА_1 02 березня 2018 року був відсутнім на роботі без поважних причин з 8 год. 30 хв. до 17 год. 00 хв. З даним актом ОСОБА_1 ознайомлений 06 березня 2018 року, що підтверджується його підписом.

Розпорядженням за №7 від 02 березня 2018 року т.в.о директора філії «Херсонський обласний автомобільно - учбовий комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс» викладачу ОСОБА_1 запропоновано в термін до 15 год. 00 хв. 05 березня 2018 року надати письмові пояснення про відсутність на робочому місці 02 березня 2018 року.

З акту від 06 березня 2018 року, складеного комісією в складі заступника директора по учбовій частині, інспектора з кадрів, юрисконсульта, вбачається, що ОСОБА_10 відмовився надати пояснення відносно своєї відсутності на робочому місці 02 березня 2018 року, посилаючись на те, що завжди виконує обов`язки викладача, але йому ніхто не зателефонував та не нагадав з`явитися на роботі.

Вказані обставини встановлені рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 19 листопада 2018 року у справі № 766/8467/18 за позовом ОСОБА_1 до Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» про скасування наказів та зобов`язання відповідача вчинити певні дії, яке набрало законної сили, та відповідно до вимог частини 4 статті 81 ЦПК України доказуванню не підлягають.

Отже, встановивши, що ОСОБА_1 02 березня 2018 року дійсно було допущено порушення трудової дисципліни, а саме неявка на роботу без поважних причин, за яке роботодавцем накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани з додержанням правил і порядку застосування дисциплінарного стягнення встановленими трудовим законодавством, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для визнання наказу № 13 від 05 березня 2018 року незаконним.

Доводи апелянта зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи та не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були наведені у позовній заяві та з урахуванням яких суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог в цій частині.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог щодо визнання незаконним наказу № 15 від 12 березня 2018 року «Про відсторонення від виконання обов`язків викладача» суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не зазначено які конкретно його цивільні права та інтереси, що охороняються законом порушені відповідачем, з огляду на те, що вказаний наказ на час звернення до суду скасованим скасований відповідачем.

Судом встановлено, що наказом №15 від 12 березня 2018 року «Про відсторонення від виконання обов`язків», яким ОСОБА_1 був відсторонений з 01 квітня 2018 року від виконання обов`язків викладача у зв`язку із відсутністю документа про проходження медогляду.

Однак наказом №22 від 17 травня 2018року наказ №15 від 12 березня 2018 року «Про відсторонення від виконання обов`язків» був скасований.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Кожна особамає правов порядку,встановленому цимКодексом,звернутися досуду зазахистом своїхпорушених,невизнаних абооспорюваних прав,свобод чизаконних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 4 ЦПК України, частина перша статті 5 ЦПК України).

Отже особа може звернутися до суду саме за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. При цьому зазначені вище положення законодавства не передбачають оскарження абстрактних обставин.

З огляду на те, що на час звернення позивача з цими вимогами до суду роботодавцем самостійно були усуненні порушення прав позивача, шляхом скасування наказу, а позивачем не зазначено, які конкретно цивільні права та інтереси, що охороняються законом, порушені відповідачем, що унеможливлює у свою чергу забезпечення відновлення порушеного права, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість цих вимог.

Доводи апеляційної скарги не містять посилання на нові факти чи засоби доказування, які б вказували на незаконність рішення суду в цій частині.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог щодо визнання незаконним наказу № 33 від 31липня 2018 року «Про притягнення до дисціплінарної відповідальності» суд першої інстанції виходив з того, що позивач незаконно притягнутий до дисциплінарної відповідальності, однак пропустивши встановлений трудовим законодавством місячний строк для звернення до суду за захистом своїх прав, не навів достатніх та обґрунтованих підстав об`єктивної неможливості звернення до суду з позовом у передбачений статтею 233 КЗпП України строк.

Судом встановлено, що наказом №33 від 31 липня 2018 року ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності за неналежне виконання трудових обов`язків, яке виявилося у систематичній відсутності на робочому місці з 04 липня 2018 року по 13 липня 2018 року впродовж всього робочого дня. ОСОБА_1 оголошено догану. Період в робочому табелі поставлено «прогул» без оплати праці, «відсутність педагогічного навантаження» не є причиною систематичної відсутності на робочому місці.

З даним наказом ОСОБА_1 ознайомлений 02 серпня 2018 року.

Актами, складеними 04 липня 2018 року, 05 липня 2018 року, 06 липня 2018 року, 09 липня 2018 року, 10 липня 2018 року, 11 липня 2018 року, 12 липня 2018 року та 13 липня 2018 року зафіксована відсутність ОСОБА_1 на роботі 04 липня 2018 року, 05 липня 2018 року, 06 липня 2018 року, 09 липня 2018 року, 10 липня 2018 року, 11 липня 2018 року, 12 липня 2018 року та 13 липня 2018 року з 08.30 год. до 17.00 год.

Свою відсутність ОСОБА_1 обґрунтував відсутністю педагогічного навантаження, крім того вказав на те, що ним була написана відповідна заява про надання відпустки з 19 червня 2018 року тривалістю 32 календарних дні.

У табелю обліку використаного робочого часу зафіксовані відомості про прогули ОСОБА_1 04, 05, 06, 09, 10, 11, 12. 13 липня 2018 р.

Під час розгляду справи позивач не заперечував факту його відсутності на роботі у вказані дні, посилаючись на відсутність навчальних годин у зазначений період, а тому і обов`язку находження на робочому місці.

Вирішуючи питання про поважність чи неповажність причин відсутності ОСОБА_1 на робочому місці суд першої інстанції звернув увагу на те, що при вивченні письмових доказів по справі з протоколу засідання профспілкового комітету УДП «Укрінтеравтосервіс» вбачається, що на засідання профспілкового комітету надавалися наказ № 27 від 14 червня 2018 року «Про встановлення графіку роботи підприємства» з 08.30 до 17.00 год. та письмове підтвердження підпису ОСОБА_1 з ознайомленням наказу, однак суду таких доказів не надано.

Враховуючи на те, що вказані докази суду так і не були надані, суд дійшов висновку про недоведеність встановлення відповідного графіку роботи.

Пунктом 2.4.1 Колективного договору Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» визначено, що для працівників підприємства встановлюється 5-денний робочий тиждень (40 годин роботи) з двома вихідними днями, крім категорій працівників, робота яких не може бути встановлена загальним розпорядком роботи. Для даних працівників встановлюється підсумковий облік робочого часу виходячи з 6-денного робочого тижня зі збереженням місячного балансу робочого часу.

З огляду на вказане суд першої інстанції дійшов висновку, що підприємством належними та допустимими доказами не доведено, що для викладачів режим робочого часу має чіткі межі робочого часу, а тому судом не встановлено обов`язку викладача за відсутністю занять за графіком перебувати на робочому місці протягом робочого часу на підприємстві.

Статтею 148 КЗпП України визначено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Отже, ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника, які полягають у порушенні або неналежному виконанні покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Разом з цим, саме на роботодавця покладається обов`язок доказування фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, з яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена провина, як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Суд першої інстанції встановивши недоведеність вини позивача у інкримінованому йому дисциплінарному порушені, зважаючи на відсутність доказів встановлення на підприємстві графіку роботи з 08.30 год. до 17.00 год, а також відсутності у ОСОБА_1 у спірний період викладацьких годин, дійшов висновку про недоведеність підприємством правомірності застосування до позивача заходів дисциплінарного стягнення і, як наслідок, про незаконність притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності шляхом оголошення догани.

В частині визнання незаконним притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності наказом №33 від 31 липня 2018 року рішення суду в апеляційному порядку учасниками справи не оскаржено. Як вбачається з пояснень представника Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс», з висновками суду щодо незаконності цього наказу, відповідач погоджується.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про пропуск позивачем встановленогостаттею 233 КЗпП Українистроку звернення до суду з огляду на те, що з наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 був ознайомлений 02 серпня 2018 року , у зв`язку з чим тримісячний строк звернення до суду з вимогою про визнання незаконним наказу сплив 31 жовтня 2018 року, а з цим позовом ОСОБА_1 звернувся до суду лише 31 жовтня 2019 року, тобто майже через рік та три місяці після ознайомлення з наказом про притягнення до адміністративної відповідальності.

Звернення до органів прокуратури та Національноїполіції з приводу вирішення питанняпро законністьта обґрунтованістьпритягнення йогодо адміністративноївідповідальності не є поважною причиною пропуску строку подання позову про поновлення на роботі, оскільки не є такою, що не залежить від волі особи, яка подає позов.

З огляду на те, що позивачу ще в серпні 2018 року було достеменно відомо про порушення його прав, приймаючи до уваги відсутність фактів, які б свідчили про існування перешкод для звернення до суду, та те, що звернення позивача до органів прокуратури та Національної поліції не може свідчити про існування об`єктивних перешкод для подання ним позову у визначений законодавством строк, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для поновлення пропущеного строку, оскільки помилка заявника в обрані належного порядку захисту його трудових прав не може слугувати достатньою причиною для обґрунтування поважності причин пропуску строків звернення до суду за їх захистом.

Посилання апелянта на відсутність у нього достатнього обсягу документів для звернення до суду, розгляд судом справи за його позовом до Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» про скасування наказів та зобов`язання відповідача вчинити певні дії (справа № 766/8467/18) не доводять наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації позивачем прав щодо оскарження притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Оскільки наведені ОСОБА_1 причини пропуску ним строку для звернення до суду за захистом своїх прав не є непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами для своєчасної реалізації прав щодо оскарження рішення роботодавця щодо його звільнення у строк визначений законом, і підстави , відповідно до вимог статті 234 КЗпП України відсутні, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову ї задоволені цих позовних вимог у зв`язку із пропуском строку звернення до суду.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог щодо визнання неправомірними та протиправними дій посадових осіб філії «Херсонський обласний автомобільно-учбовий комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс» які складали акти про відсутність на роботі: заступника директора по учбовій частині ОСОБА_3 ; старшої методистки навчальної частини ОСОБА_4 ; інспектора з кадрів ОСОБА_5 ; завідувачки навчально-методичного кабінету ОСОБА_6 ; юрисконсульта ОСОБА_7 ; головного бухгалтера ОСОБА_8 , яка склала табель обліку використання робочого часу; визнання наявності вини в діях посадових осіб філії «Херсонський обласний автомобільно-учбовий комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс»: керівника т.в.о. директора філії «Херсонський обласний автомобільно-учбовий комбінат» ОСОБА_2 ; заступника директора по учбовій частині ОСОБА_3 ; старшої методистки навчальної частини ОСОБА_4 ; інспектора з кадрів ОСОБА_5 ; завідувачки навчально-методичного кабінету ОСОБА_6 ; юрисконсульта ОСОБА_7 ; головного бухгалтера ОСОБА_8 суд першої інстанції виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту не є належним способом захисту прав, а тому вказані вимоги задоволенню не підлягають, оскільки акти є документами, які фіксують певну дію, заповнення табелю використання робочого часу також окремо не відновлює права позивача, крім того, порядок його заповнення та дотримання вимог жодним чином не змінює факту відсутності ОСОБА_1 на робочому місці, судом встановлено, що роботодавцем не доведено неповажність відсутності на робочому місці.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції зважаючи на те, що визнання неправомірними та протиправними дій посадових осіб філії «Херсонський обласний автомобільно-учбовий комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс» щодо складання актів про відсутність позивача на роботі та визнання в їх діях наявності вини само по собі жодними чином не впливає на захист прав позивача у даних правовідносинах з огляду на те, що судом вирішений спір щодо законності звільнення та притягнення відповідача до дисциплінарної відповідальності, а самостійного правового значення вказані вимоги не мають.

Крім того, само по собі вчинення працівниками, відповідно до своїх повноважень, дій з оформлення документів, які фіксують певну дію (складання актів, заповнення табелю використання робочого часу ), а саме якими зафіксована відсутність позивача на роботі у конкретні дати, не свідчить про порушення ними цивільних прав чи інтересів позивача та не змінює факту відсутності ОСОБА_1 на робочому місці, який був визнаний самим позивачем під час розгляду справи.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо визнання неправомірними та протиправними дії осіб профспілкового комітету, суд першої інстанції виходив з того, що первинна профспілкова організація Українського державного підприємства "Укрінтеравтосервіс", яка є окремою юридичною особою, не є відповідачем у справі.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, а встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи .

Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучастіє підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад, такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19, від 20 січня 2021 року у справі № 203/2/19.

Якщо заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків іншої особи, яка не залучена до участі у справі в якості відповідача,не можуть бути розглянуті судом, оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть.

Враховуючи, що первинна профспілкова організація Українського державного підприємства "Укрінтеравтосервіс" не залучена позивачем до участі у справі в якості співвідповідача суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги про визнання неправомірними та протиправними дій осіб профспілкового комітету задоволенню не підлягають, оскільки вказані вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків первинна профспілкова організація Українського державного підприємства "Укрінтеравтосервіс" , яка не залучена до участі у справі в якості відповідача іне можуть бути розглянуті судом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача моральної шкоди, в порядку статті 237-1 КЗпП України, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги заявлені до неналежного відповідача.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Отже, підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Обов`язок щодо відшкодування моральної шкоди покладається законодавцем покладений на власника або уповноважений ним органом.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебував в трудових відносинах з Українським державним підприємством по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів "Укрінтеравтосервіс", проте з вимогами в порядку статті 237-1 КЗпП України позивач до власника або уповноваженого ним органу не звертався.

Натомість зазначені вимоги позивачем пред`явлені безпосередньо до відповідача ОСОБА_2 , як фізичної особи, на якого обов`язок по відшкодуванню моральної шкоди в порядку статті 237-1 КЗпП України, законодавцем не покладений, а отже відсутні і підстави для стягнення з нього моральної шкоди.

Також суд першої інстанції правильно зазначив, що відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_2 моральної шкоди заподіяної внаслідок злочину, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, в наслідок якого позивач зазнав моральних страждань.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування чи зміни відсутні, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо оскарження ухвали суду від 21 грудня 2023 року.

Питання ухвалення додаткового судового рішення унормовані положеннями статті 270 ЦПК України.

Частиною першою вказаної статті визначено, що с уд,що ухваливрішення,може зазаявою учасниківсправи чиз власноїініціативи ухвалитидодаткове рішення,якщо: стосовнопевної позовноївимоги,з приводуякої сторониподавали доказиі давалипояснення,не ухваленорішення; суд,вирішивши питанняпро право,не зазначивточної грошовоїсуми,присудженої достягнення,або майно,яке підлягаєпередачі,або дії,що требавиконати; судомне вирішенопитання просудові витрати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Отже, нормами ЦПК України передбачені випадки, коли суд може ухвалити додаткове судове рішення, перелік яких є вичерпним.

Виходячи з викладеного, додатковими судовими рішеннями є додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, які не вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази (для постанов) або вирішені не всі клопотання (для ухвал).

Тобто, додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення (постанови чи ухвали), внаслідок якої залишилися невирішеними певні вимоги особи, яка бере участь у справі.

Додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення, не може змінювати суті основного рішення або містити висновки про права й обов`язки осіб, які не брали участі у справі.

Проаналізувавши рішення суду першої інстанції, яким відмолено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі та вимоги заяви позивача про ухвалення додаткового рішення, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для ухвалення додаткового рішення у справі.

Суд першої інстанції ухвалив рішення стосовно всіх позовних вимог, з приводу яких сторони подавали докази і давали пояснення, а заява про ухвалення додаткового рішення лише містять доводи щодо непогодження з оцінкою судом обставин справи та висновками суду щодо вирішення спору.

Доводи апеляційної скарги також зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи та не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в заяві про ухвалення додаткового судового рішення та з урахуванням яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для ухвалення додаткового судового рішення.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що ухвала суду про відмову в ухвалені додаткового рішення є законною та обґрунтованою і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив питання щодо ухвалення додаткового судового рішення при дотриманні норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

Керуючись статтями 367,375,377, 381-384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 22 січня 2021 року задовольнити.

Ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 22 січня 2021 року в частині залучення до участі в справі співвідповідача - філію «Херсонський обласний автомобільно-учбовий комбінат» Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» скасувати.

Провадження у справі в частині вимог заявлених до Філії «Херсонський обласний автомобільно-учбовий комбінат» Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» закрити.

Апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 13 жовтня 2021 року та ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 21 грудня 2023 року залишити без задоволення.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 13 жовтня 2021 року залишити без змін.

Ухвалу Херсонський міський суд Херсонської області від 21 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складений 07 травня 2024 року.

Головуючий Л. А. Приходько

Судді: Л. В. Базіль

В. О. Бездрабко


Суд	Херсонський апеляційний суд
Дата ухвалення рішення	25.04.2024
Оприлюднено	09.05.2024
Номер документу	118879445
Судочинство	Цивільне
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них про поновлення на роботі, з них

Воронцова Л. П.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 25.04.2024 по справі 766/21922/19ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —766/21922/19

Постанова
від 25.04.2024 по справі 766/21922/19
ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД