Рішення

від 07.05.2024 по справі 199/8202/22

АМУР-НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 199/8202/22

(2/199/631/24)

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

07.05.2024 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі головуючого судді Авраменка А.М.,

при секретарі судового засідання Куземі О.Г.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Виробничо-технічне підприємство «Укренергочормет» про стягнення невиплаченої при звільненні заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги, грошової компенсації за невикористану відпустку, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

31 жовтня 2022 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернулась позивач через свого представника із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послалась на те, що позивач перебувала у трудових відносинах з відповідачем, була звільнена з посади 09 вересня 2022 року на підставі ст.40 п.1 КЗпП України. При звільненні позивачу не була виплачена ненарахована заробітна плата за період з березня 2022 року по 09 вересня 2022 року в розмірі 42647,73 гривень, компенсація за невикористані 33 дні відпустки в розмірі 7012,5 гривень, вихідна допомога при звільненні в розмірі 6750 гривень. За таких обставин позивач звернулась до суду із даним позовом, в якому просила стягнути означену заборгованість, а також розрахований станом на дату звернення до суду середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 7862,5 гривень. Також позивач просила покласти на відповідача судові витрати по справі.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2022 року позовну заяву передано на розгляд за підсудністю до Дзержинського районного суду м. Харкова.

Постановою Дніпровського апеляційного суду 24 березня 2023 року вищевказану ухвалу суду першої інстанції скасовано, справу повернуто для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 31 березня 2023 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строку для усунення виявлених недоліків її позову.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2023 року у зв`язку із повним та своєчасним усуненням позивачем недоліків її позову позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження із викликом сторін.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 червня 2023 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесення до протоколу судового засідання, підготовче провадження у справі закрито, а справу призначено до судового розгляду по суті.

27 вересня 2023 року за наслідками розгляду цивільної справи по суті Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська ухвалено заочне рішення, яким позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 листопада 2023 року прийнято до розгляду заяву відповідача про перегляд заочного рішення суду.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада 2023 року заяву відповідача про перегляд заочного рішення суду задоволено, заочне рішення суду від 27 вересня 2023 року у даній цивільній справі скасовано, а справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження з викликом сторін у підготовче засідання.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2024 року частково задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2024 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесення до протоколу судового засідання, підготовче провадження у справі закрито, а справу призначено до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги свого довірителя підтримав, наполягав на задоволенні позову в повному обсязі з викладених у позові підстав та обставин, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, правом на подання відзиву не скористався, заяв/клопотань про розгляд справи за своєї відсутності не подавав.

За таких обставин суд вважає за можливе на підставі ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України провести судове засідання та здійснити розгляд даної цивільної справи за відсутності відповідача в заочному порядку відповідно до Глави 11 Розділу ІІІ ЦПК України.

Вислухавши представника позивача та дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку з таких підстав.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що позивач з 01 березня 2021 року по 09 вересня 2022 року перебувала у трудових відносинах із відповідачем, працюючи на посаді інженера-технолога 3 категорії, будучи звільненою на підставі наказу №ВС/20-к (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) від 09 вересня 2022 року на підставі ст.40 ч.1 п.1 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки позивача, копією вказаного наказу, а також копією наказу про скорочення чисельності працівників та внесення змін до штатного розкладу товариства, попередженням.

Згідно з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального старування, який містить індивідуальні відомості про позивача, відповідачем, як роботодавцем позивача, за звітний 2021 рік сплачувались відповідні страхові внески із заробітної плати позивача.

Зі змісту наявних в матеріалах справи табелів обліку використання робочого часу за лютий-вересень 2022 року вбачається, що позивач за період з лютого 2022 року по день свого звільнення 09 вересня 2022 року не мала пропусків робочих днів за відповідний період.

В той же час, наказом №12 від 24 лютого 2022 року «Про оголошення простою» за підписом голови правління-генерального директора відповідача було оголошено простій і зупинено на період з 01 березня 2022 року по 31 березня 2022 року роботу відповідача відповідно до ст.113 КЗпП України з можливістю продовження простою до закінчення воєнного стану або активних бойових дій у м. Харкові. Працівників під час простою звільнено від обов`язку бути присутніми на робочих місцях з установленням оплати у розмірі 2/3 окладу. Копія означеного наказу наявна в матеріалах справи.

Крім того, наказом голови правління-генерального директора відповідача №12/1 від 24 березня 2022 року «Про призупинення дії трудових договорів» вирішено з 01 квітня 2022 року призупинити дію трудових договорів з працівниками, які зазначені у Додатку 1 до цього наказу, що не тягне за собою припинення трудових відносин. Цей наказ діє протягом воєнного стану відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та втрачає чинність з моменту скасування воєнного стану на всій території України або на території м. Харкова. Зміст Додатку 1 до зазначеного наказу у п.64 списку містить анкетні дані та посаду позивача, як працівника, з яким відповідачем було призупинено дію трудового договору. Наведені обставини підтверджуються копією наказу з додатком.

Також судом встановлено, що в день звільнення позивача із нею не було проведено остаточний розрахунок у відповідності до вимог ст.116 КЗпП України, чого не було здійснено і в подальшому, в зв`язку із чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем по ненарахованій і невиплаченій заробітній платі та вихідній допомозі. За таких обставин позивачем здійснено розрахунок та пред`явлено до стягнення за даним позовом заборгованість по заробітній платі за період з березня 2022 року по 09 вересня 2022 року, компенсацію за 33 дні невикористаної відпустки в розмірі 7012,5 гривень, вихідну допомогу в розмірі 6750 гривень, а також нараховано середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні станом на дату звернення до суду в розмірі 7862,5 гривень.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами Конституції України, ЦК України, КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про відпустки», Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі Порядок), Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Так, відповідно до ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. За змістом ст.ст.2, 221, 231, 232 КЗпП України працівник має право звернутися до суду для вирішення трудового спору, захисту свого порушеного права.

Відповідно до ст.43 ч.7 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ст.1 Закону України «Про оплату праці», ст.94 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною 1 ст.21 Закону України «Про оплату праці» визначено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Положеннями ст.115 КЗпП України, ст.24 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Нормою ст.15 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Положеннями ст.113 КЗпП України передбачено, що час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Згідно ст.44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п.6 ст.36 та п.п.1, 2 і 6 ст.40, п.6 ч.1 ст.41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (п.3 ст.36) у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (ст.ст.38, 39) у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у п.5 ч.1 ст.41, у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Положеннями ст.47 КЗпП України передбачено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно ст.83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Аналогічні норми містить ст.24 Закону України «Про відпустки».

В свою чергу, нормою ст.116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (шість місяців).

Положеннями п.2 розділу ІІ Порядку визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Положеннями п.3 розділу ІІІ Порядку визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Положеннями 7 розділу IV Порядку передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки. Святкові та неробочі дні (ст.73 КЗпП України), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

Положеннями п.8 розділу IV Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

Відповідно до ст.233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Окрім того, положеннями ст.238 КЗпП України визначено, що при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Згідно ст.13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (в редакції станом на час прийняття відповідачем наказів про оголошення простою та призупинення дії трудових договорів) призупинення дії трудового договору це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Пунктом 2 Глави ХІХ Прикінцеві положення КЗпП України передбачено, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указами Президента України №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14 березня 2022 року, №259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 18 квітня 2022 року, №341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 17 травня 2022 року, №573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 12 серпня 2022 року, №757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 07 листопада 2022 року, №№58/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06 лютого 2023 року, №254/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 01 травня 2023 року, №451/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 26 липня 2023 року, №734/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06 листопада 2023 року, №49/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 05 лютого 2024 року продовжено строк дії воєнного стану в Україні останній раз з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб.

За змістом ст.ст.12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає їх належними, допустимими та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені судом на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті наведених вище норм законодавства, враховуючи, що в судовому засіданні знайшли підтвердження належними та допустимими доказами заявлені позивачем факти її перебування у трудових відносинах із відповідачем, звільнення із займаної посади без виконання відповідачем вимог трудового законодавства щодо здійснення повного розрахунку із працівником при звільненні шляхом виплати позивачу боргу по заробітній платі, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову шляхом стягнення зі відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі за березень 2022 року, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача.

Правова позиція суду, покладена в основу такого результату розгляду справи, ґрунтується на тому, в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє до теперішнього часу. Згідно з п.3 цього Указу, у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені ст.ст.30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України. Воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. 15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який визначає особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Частинами 1 та 2 ст.1 Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до ст.ст.43, 44 Конституції України. Згідно з п.2 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Відповідно до ст.13 Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України. Отже, роботодавцю надано право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.

Стосовно обставин спірних правовідносин сторін у даній цивільній справі, то відповідачем 24 березня 2022 року було видано наказ №12/1 «Про призупинення дії трудових договорів», яким у відповідності до наведених абзацом вище норм законодавства з 01 квітня 2022 року призупинено дію трудового договору в тому числі з позивачем на час дії воєнного стану в Україні. Такий наказ позивачем не оскаржувався, відповідних позовних вимог щодо цього нею не заявлено, беззаперечних доказів щодо неправомірності цього наказу суду не подано, а тому вказаний наказ вважається чинним, що зумовлює необхідність врахування його при ухваленні даного рішення суду як правомірного. Останнє, в свою чергу, з огляду на зміст ч.3 ст.13 Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» унеможливлює покладення на відповідача обов`язку з відшкодування позивачу заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат, що були/мали б бути нараховані та виплачені позивачу протягом періоду призупинення дії трудового договору. Таким чином, позовні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з квітня 2022 року по 09 вересня 2022 року та вихідної допомоги при звільненні задоволенню не підлягають, оскільки з огляду на наведені норми законодавства ПАТ «ВТП «Укренергочормет» не є належним відповідачем за такими позовними вимогами, оскільки матеріальну відповідальність законодавство України в такому випадку покладає на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Разом з тим, як встановлено судом в ході розгляду справи, відповідачем було допущено виникнення заборгованості перед позивачем по заробітній платі за березень 2022 року, тобто по заробітній платі, яка мала б бути виплачена позивачу ще до зупинення дії її трудового договору на підставі наказу №12/1 «Про призупинення дії трудових договорів» від 24 березня 2022 року. Розмір такої заборгованості, з огляду на зміст ст.113 КЗпП України та наказу відповідача №12 від 24 лютого 2022 року «Про оголошення простою», становить 2/3 окладу позивача, тобто 4333,33 гривень (відомості про оклад містять у наданій стороною позивача табелю обліку використання робочого часу за березень 2022 року). Відтак, саме така сума заборгованості по заробітній платі підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в порядку часткового задоволення позову.

Крім того, оскільки вищевказана заборгованість по заробітній платі позивача не була сплачена останній в день її звільнення, а також дотепер, суд приходить до висновку про правомірність та обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заявленої до стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Задовольняючи таку позовну вимогу, суд вважає за необхідне навести правильний розрахунок середнього заробітку, який у відповідності до п.8 розділу IV Порядку має наступний вигляд: середньоденна заробітна плата позивача 257,94 гривань (10833,33 гривень заробітна плата за лютий та березень 2022 року (останні два місяці роботи позивача до призупинення її трудового договору) / 42 робочі дні у вказаних двох місяцях) х 36 (робочі дні за період з 10 вересня 2022 року (наступний день після дати звільнення позивача) по 31 жовтня 2022 року (обраний стороною позивача останній день розрахунку, зазначений і представником позивача в судовому засіданні на запитання суду) = 9285,84 гривень. Саме такий розмір середнього заробітку і мав би стягуватись на користь позивача з відповідача. Однак, оскільки суд, керуючись принципом диспозитивності цивільного судочинства (ст.13 ЦПК України), не може вийти за межі заявлених позовних вимог, то стягненню з відповідача підлягає не розрахований судом розмір середньої заробітної плати, а заявлений позивачем в її позові 7862,5 гривень.

Наведений вище результат часткового задоволення позовну, зокрема з урахуванням наявності наказів №12 від 24 лютого 2022 року «Про оголошення простою» та №12/1 від 24 березня 2022 року «Про призупинення дії трудових договорів», узгоджується із актуальною практикою Верховного Суду, викладеною у постановах від 31 січня 2024 року по справі №161/8196/22, від 14 лютого 2024 року по справі №464/2944/22, від 14 лютого 2024 року по справі №201/791/23, від 28 лютого 2024 року по справі №465/3919/22, від 27 березня 2024 року по справі №753/12518/22, від 27 березня 2024 року по справі №507/1435/22, від 17 квітня 2024 року по справі №933/411/22 та інших, де предметом спору були в тому числі і правомірність аналогічних наказів про оголошення простою, про призупинення дії трудових договорів. І саме скасування таких наказів повністю чи частково було передумовою для подальшого стягнення з роботодавця належних працівникові сум, що мали бути нараховані/виплачені за період тимчасового призупинення трудового договору. В той же час, як зазначалось вище, позивач не оспорює означених наказів, їх правомірність та законність. Разом з тим, призупинення дії трудового договору з позивачем унеможливлює як продовження виконання нею трудових обов`язків у відповідача, так і нарахування та виплату їй заробітної плати за такий період. Відтак, за умови збереження чинності наказу про призупинення дії трудового договору позивача надані стороною позивача копії табелів обліку використанні робочого часу за період з квітня 2022 року по 09 вересень 2022 року, достовірність яких категорично заперечується відповідачем, не можуть слугувати належним, допустимим та самодостатнім доказом для висновку про наявність заборгованості відповідача перед позивачем по заробітній платі за період з квітня 2022 року по 09 вересень 2022 року.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд критично оцінює та не приймає до уваги твердження сторони відповідача, викладені зокрема у заяві про перегляд заочного рішення суду, про наявність форс-мажорних обставин як підстав для звільнення відповідача від відповідальності у вигляді обов`язку сплати на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Правова позиція суду ґрунтується на тому, що стягуваний судом за даним рішенням борг по заробітній платі фактично виник ще до призупинення дії трудового договору з позивачем на підставі наказу №12/1 «Про призупинення дії трудових договорів», а тому підстави такого призупинення не можуть сприйматись як доказ відсутності вини відповідача. Більш того, відповідно до усталеної судової практики та із загальних логічних міркувань беззаперечним є висновок, що самі по собі факти запровадження воєнного стану, військова агресія, як форс-мажорні обставини/обставини непереборної сили, не мають преюдиційного характеру, при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання/обов`язку, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих особі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними обставами/обставинами непереборної сили саме для цієї сторони та цього конкретного випадку виконання зобов`язання/обов`язку. Сертифікат ТПП, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Саме з урахуванням вищенаведених висновків судами здійснюється розгляд справ, у яких сторони стверджують про існування форс-мажорних обставин, посилаючись, зокрема, на лист ТПП від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1. Тобто відповідач, його представник мали довести не тільки запровадження воєнного стану та здійснення військової агресії, а й їх конкретний вплив на можливість вказаного відповідача провести остаточний розрахунок із позивачем при її звільненні, зокрема наявність чи відсутність коштів, можливості її перерахування тощо. Мали довести причинно-наслідковий зв`язок між зазначеними ними форс-мажорними обставами/обставинами непереборної сили та виникненням заборгованості перед позивачем по заробітній платі. Таких доказів стороною відповідача взагалі не приведено і не подано суду, причинно-наслідковий зв`язок не доведено. Означена правова оцінка суду узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 14 вересня 2022 року по справі №420/143/22, від 14 вересня 2022 року по справі №160/26479/21, від 28 жовтня 2022 року по справі №904/3910/21.

Не підлягає задоволенню позовна вимоги про стягнення з відповідача компенсації за 33 дні невикористаної відпустки, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів дійсності наявності у позивача на момент звільнення вказаної кількості днів невикористаної відпустки. Не вказано в позові та в будь-яких інших матеріалах справи, за які роки роботи така відпустка мала б бути надана позивачу. При цьому, відповідач в жодній із заяв по справі не визнавав факту наявності у позивача вказаної кількості невикористаних днів відпустки, а у відповідності до ст.81 ч.6 ЦПК України доказування, а відтак і судове рішення, не може ґрунтуватись на припущеннях.

Не приймає суд до уваги як підставу для задоволення позову твердження сторони позивача про продовження здійснення відповідачем господарської діяльності після оголошення простою, призупинення дії трудових договорів, оскільки матеріли справи містять докази лише часткового відновлення діяльності відповідача тільки з 01 травня 2023 року (копія ухвали Східного апеляційного господарського суду від 28 листопада 2023 року по справі №922/3484/23), в той час як позивач була звільнена з 09 вересня 2022 року, а відтак, вказаний факт часткового відновлення діяльності відповідача не впливає на результат розгляду справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, керуючись нормами ст.ст.133, 141 ЦПК України, враховуючи види судових витрат по справі, кількість та характер заявлених позовних вимог, а також результат розгляду справи, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачений останньою судовий збір пропорційно до розміру позовних вимог, тобто в сумі 290,17 гривень.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 124 Конституції України, ст.ст.2, 44, 47, 83, 94, 113, 115, 116, 117, 221, 231, 232, 233, 238 КЗпП України, ст.ст.1, 15, 21, 24, 34 Закону України «Про оплату праці», п.2 розділу ІІ, п.3 розділу ІІІ, п.п.7, 8 розділу IV Порядку, ст.ст.1, 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 281, 289, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Виробничо-технічне підприємство «Укренергочормет» про стягнення невиплаченої при звільненні заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги, грошової компенсації за невикористану відпустку, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Виробничо-технічне підприємство «Укренергочормет» (ЄДРПОУ 00192494; адреса місцезнаходження: 61051, м. Харків, вул. Ключківська, 339) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) заборгованість по заробітній платі за березень 2022 року в розмірі 4333,33 гривень, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10 вересня 2022 року по 31 жовтня 2022 року в розмірі 7862,5 гривень, а всього 12195,83 гривень.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

У рахунок відшкодування судових витрат по справі стягнути з Приватного акціонерного товариства «Виробничо-технічне підприємство «Укренергочормет» (ЄДРПОУ 00192494; адреса місцезнаходження: 61051, м. Харків, вул. Ключківська, 339) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 290,17 гривень.

Повторне заочне рішення суду у відповідності до ст.288 ч.3 ЦПК України може бути оскаржене сторонами в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Рішення судунабирає законноїсили післязакінчення строкуподання апеляційноїскарги всімаучасниками справи,якщо апеляційнускаргу небуло подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне заочне рішення суду складено 08 травня 2024 року.

Суддя А.М. Авраменко