Постанова

від 14.11.2007 по справі 31/166-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

31/166-07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 14 листопада 2007 р.                                                                                    № 31/166-07  

Вищий  господарський  суд  України  у  складі  колегії  суддів:

головуючого      Козир Т.П.

суддів :Мележик Н.І.,Подоляк О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

ТОВ “Союз-ТоргБуд”

на постановувід 27.07.2007 р. Дніпропетровського апеляційного господарського суду

у справі№ 31/166-07

за позовом ТОВ “Капіталгруп”

доТОВ “Союз-ТоргБуд”

треті особи без самостійних вимог на стороні позивача

АКБ “Новий”;ТОВ Будівельно-інвестиційна компанія “ДАФІ”

провизнання недійсними договорів

за участю представників:

від позивача-  не з'явились

від відповідача-  Сіренко Ю.В. (31.10.2007 р.)

від третьої особи-1-  не з'явились

від третьої особи-2-  не з'явились

В С Т А Н О В И В:

В березні 2007 р. ТОВ “Капіталгруп” звернулось до суду з позовом про визнання недійсними договору позики грошових коштів від 11.05.2006 р., договору іпотеки майнових прав від 17.05.2006 р. та договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 26.05.2006 р. на підставі ст. 232 ЦК України, мотивуючи вимоги тим, що правочини вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною.

ТОВ “Союз-ТоргБуд” проти задоволення позову заперечувало з підстав недоведеності та необґрунтованості пред'явлених вимог.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 06.06.2007 р. (суддя Мороз В.Ф.) визнано недійсними договір іпотеки майнових прав від 17.05.2006 р. та договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 26.05.2006 р.; в іншій частині в позові відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.07.2007 р. (судді: Голяшкін О.В., Білецька Л.М., Джихур О.В.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.06.2007 р. скасовано частково та визнано недійсним договір позики від 11.05.2006 р.; в решті рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою, ТОВ “Союз-ТоргБуд” звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи із наступного.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями, рішення є законним  тоді,  коли  суд,  виконавши  всі  вимоги процесуального  законодавства  і  всебічно перевіривши обставини,  вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.

Відповідно до приписів ст. ст. 45, 47, 43 ГПК України судові рішення приймаються судом за результатами обговорення усіх обставин справи та за умови здійснення за своїм внутрішнім переконанням оцінки доказів, що ґрунтується на  всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Прийняті у справі рішення та постанова вказаним вимогам не відповідають.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 11.05.2006 р. між ТОВ “Лідер-К” (позикодавець) та ТОВ “Капіталгруп” (позичальник) укладено договір позики грошових коштів, відповідно до умов якого позикодавець передає позичальнику грошові кошти в сумі 523600 грн., які позичальник зобов'язується повернути. 17 травня 2006 р. між ТОВ “Капіталгруп” (іпотекодавець) та ТОВ “Лідер-К” (іпотекодержатель) укладено договір іпотеки майнових прав, у відповідності до умов якого іпотекодержатель має переважне право у випадку невиконання іпотекодавцем зобов'язань за договором позики від 11.05.2006 р. одержати задоволення за рахунок майнових прав на об'єкт нерухомості. 26 травня 2006 р. між ТОВ “Лідер-К” та ТОВ “Капіталгруп” укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до умов якого з метою задоволення вимог іпотекодержателя за договором позики від 11.05.2006 р. іпотекодавець передає у власність іпотекодержателя майнові права на об'єкт нерухомості, що випливають із інвестиційного договору про участь в будівництві № 59 від 24.09.2005 р., укладеного між ТОВ Будівельно-інвестиційна компанія “ДАФІ” та ТОВ “Капіталгруп”.

Судами досліджено, що правонаступником ТОВ “Лідер-К” є ТОВ “Союз-ТоргБуд”.

Оспорювані договори зі сторони ТОВ “Лідер-К” підписані на підставі статуту і протоколу про призначення директором Клімовим О.Ю., а зі сторони ТОВ “Капіталгруп” підписані на підставі статуту і протоколу про призначення директором Такшиним Д.В.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 2 постанови “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” від 28.04.1978 р. № 3, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. При цьому суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Вирішуючи спір про визнання угод недійсними, господарські суди не врахували положення законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, належним чином не встановили наявність обставин, які б були підставою для визнання договорів недійсними відповідно до ст. 232 ЦК України.

Згідно ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної  домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Таким чином, до предмету доказування у справі відноситься встановлення та дослідження питання щодо зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, у даному випадку директора ТОВ “Лідер-К” Клімова О.Ю. та директора ТОВ “Капіталгруп” Такшина Д.В.

Проте, вказані обставини судами належним чином не досліджувались, юридична оцінка надана не була.

Не встановивши обставини зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, господарські суди дійшли необґрунтованих та передчасних висновків про необхідність визнання оспорюваних договорів недійсними.

Неповне дослідження фактичних обставин та неналежне з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін унеможливлює правильне застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини.

Викладене свідчить про те, що судами при розгляді справи не були достатньо враховані вимоги законодавства. Як наслідок, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають ст. ст. 84, 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями.

Згідно ст. ст. 1115, 1117 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Касаційна інстанція не має права встановлювати або  вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над  іншими, збирати  нові докази або додатково перевіряти докази.

У зв'язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи рішення та постанову, суди надали неповну та невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушили і неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст.1117 ГПК України), рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд місцевому господарському суду.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТОВ “Союз-ТоргБуд” задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.06.2007 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.07.2007 р. у справі № 31/166-07 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Головуючий, суддя                                                                      Т. Козир

С у д д і:                                                                                          Н. Мележик

                                                                                                        О. Подоляк