Постанова

від 08.05.2024 по справі 904/5096/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.05.2024 року м.Дніпро Справа № 904/5096/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кощеєва І.М. (доповідач),

суддів: Дарміна М.О., Чус О.В.

розглянувши у порядку письмового провадження

без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ВИШНЕВЕ"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.12.2023р.

(суддя Бєлік В.Г., м. Дніпро, повний текст рішення складено 20.12.2023р.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд-Дніпро", м. Кам`янське, Дніпропетровська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ВИШНЕВЕ", с. Вишневе, Криничанський район, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості за договором поставки дизельного палива № ДТ-1602/2023 від 16.02.2023р., у загальному розмірі 132 114,03 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю ГРАНД-ДНІПРО звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, у якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОФІРМА ВИШНЕВЕ заборгованість за Договором поставки № ДТ-1602/2023 від 16.02.2023р., у загальному розмірі 132 114,03 грн., з яких: основна заборгованість у розмірі 100 000,00 грн., пеня в сумі 29 282,18 грн., інфляційні втрати у розмірі 977,28грн., 3% річних у розмірі 1 854,57 грн..

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № ДТ-1602/2023 поставки палива дизельного від 16.02.2023 р., а саме в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого позивачем товару, внаслідок чого виникла заборгованість, у загальному розмірі 132 114,03 грн..

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.12.2023р. позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОФІРМА ВИШНЕВЕ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ГРАНД-ДНІПРО суму основної заборгованості у розмірі 100 000,00 грн., пеню в розмірі 28 536,99 грн., інфляційні втрати у розмірі 977,28 грн., 3% річних у розмірі 1 770,41 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 667,15 грн.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, через систему "Електронний суд", Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ВИШНЕВЕ" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду та прийняти нове рішення, яким закрити провадження в частині стягнення суми основоного боргу, у розмірі 60000,00 грн., у зв`язку із відсутністю предмету спору та відмовити у задоволенні позову про стягнення пені та 3% річних, шляхом їх зменшення до суми 1000 грн..

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник посилається на те, що залишок заборгованості в дійсності склав не 100 000,00 грн., а 40 000,00 грн., однак Позивач не повідомив про ці обставини суд першої інстанції, а в свою чергу ТОВ Агрофірма Вишневе не було обізнане про наявність судового спору та сплачувало вказані кошти незалежно від будь-яких судових процедур.

Скаржник вказує на непропорційність нарахування пені, інфляційних втрат та 3 % річних та вважає, що нарахування пені можливе, за період з 24.02.2023р. по 15.03.2023р., від суми заборгованості 132 000,00 грн., що становить 3 616,44 грн. та з 16.03.2023р. по 20.09.2023р., від суми заборгованості 100 000,00 грн., що становить 24 920,55 грн., а всього 28 536,99 грн.

Скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції, що судом першої інстанції було невірно застосовано положення статей 551 ЦК України та 233 ГК України, та не враховано правових висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм.

Скаржник також вказує на те, що оскільки він вчиняє можливі дії по погашенню існуючої заборгованості, суд може це врахувати і зменшити розмір пені, тим більше, що в даному випадку сума пені є майже такою, якою є розмір основної заборгованості Відповідача перед Позивачем, що не було враховано судом першої інстанції через неповідомлення Позивачем про здійснення відповідачем заходів із погашення заборгованості.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Позивач не скористався своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.01.2024р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Кощеєв І.М. (доповідач), судді Чус О.В., Дармін М.О.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.01.2024р. витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи №904/5096/23. Розгляд питання про залишення апеляційної скарги без руху, про повернення апеляційної скарги, відмову у відкритті апеляційного провадження або про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ВИШНЕВЕ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.12.2023 у справі № 904/5096/23 відкладено до надходження матеріалів оскарження до суду апеляційної інстанції.

17.01.2024р. матеріали справи № 904/5096/23 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.01.2024р. відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ВИШНЕВЕ" про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ВИШНЕВЕ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.12.2023 р. у справі № 904/5096/23 залишено без руху, надано апелянту строк для надання суду доказів сплати судового збору, у розмірі 3220 грн. 80 коп. та доказів реєстрації ТОВ "Агрофірма "ВИШНЕВЕ" електронного кабінету, відповідно до ст. 6 ГПК України.

Від Скаржника до суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.

Ч. 13 ст. 8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ч. 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Ч. 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.02.2024 відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ВИШНЕВЕ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.12.2023р., для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

7. Встановлені судом обставини справи

16.02.2023р. між Товариством з обмеженою відповідальністю ГРАНД-ДНІПРО (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю АГРОФІРМА ВИШНЕВЕ (Покупець) укладено договір № ДТ-1602/2023 поставки палива дизельного (Договір).

Відповідно до положень п.1.1. Договору Постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі передати у власність Покупцю продукцію, а Покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі прийняти та оплатити продукцію.

За приписами п. 1.3. Договору, кількість, найменування (вартість) окремої партії Продукції вказується у товарній накладній та/або у акті прийому-передачі по кожній окремій товарній поставці (товарній партії) Продукції, та/або додаткових угодах до цього договору що є невід`ємними частинами.

Умовами договору в п.4.2. погоджено, що оплата Продукції здійснюється Покупцем безготівково шляхом банківського переказу грошових коштів на поточний банківський рахунок Постачальника. Датою оплати Товару вважається дата зарахування коштів на рахунок Постачальника.

Згідно п.3.6. Договору, право власності на Продукцію переходить від Постачальника до Покупця в момент підписання товарної накладної або акту прийому-передачі Продукції, якщо інше не погоджено Сторонами у додатковій угоді до цього Договору.

ТОВ ГРАНД-ДНІПРО поставило і передало, а ТОВ АГРОФІРМА ВИШНЕВЕ замовило і отримало, за видатковою накладною №518 від 17.02.2023р. та товарно-транспортною накладною №518 від 17.02.2023р. паливо дизельне ДП-3-Євро5-ВО (код УКТ ЗЄД 2710194300), в кількості 5 110 літрів, вартістю 214 607,23 грн..

Факт доставки (перевезення) товару підтверджується наявним в матеріалах справи товарно-транспортною накладною №518 від 17.02.2023р.

Вказана товарно-транспортна накладна підписана та скріплено печатками сторін.

Для проведення оплати позивачем виставлено відповідачу рахунок № 339 від 17.02.2023р., на загальну суму 214 607,23 грн.

Пунктом 4.1. Договору встановлено, що Покупець оплачує товар за ціною та на умовах, встановлених Постачальником. Покупець зобов`язаний провести розрахунок на протязі 3 (трьох) банківських днів з дати отримання товару.

Отже, ТОВ АГРОФІРМА ВИШНЕВЕ мала сплатити ТОВ ГРАНД-ДНІПРО за поставлений товар 214 607,23 грн. в строк до 23.02.2023р.

ТОВ АГРОФІРМА ВИШНЕВЕ сплатила ТОВ ГРАНД-ДНІПРО, згідно платіжних інструкцій №445 від 24.02.2023р. - 82 607,23 грн. та №454 від 15.03.2023р. 32 000,00 грн., всього - 114 607,23 грн.

ТОВ ГРАНД-ДНІПРО стверджує, що виконало свій обов`язок з поставки товару, а ТОВ АГРОФІРМА ВИШНЕВЕ свого обов`язку з оплати Товару, в сумі 114 607,23 грн. виконало несвоєчасно, а суму 100 000,00 грн. взагалі не сплатило, що призвело до виникнення заборгованості перед позивачем на суму 100 000,00 грн.,

Позивачем також нараховано Відповідачу суму пені, в розмірі 29 282,18 грн., інфляційні втрати, у розмірі 977,28грн., 3% річних, у розмірі 1 854,57 грн..

Позивач зазначає, що Відповідачем вказану суму не оплачено, що і стало підставою для звернення з позовом до суду.

За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст.ст. 74, 76, 77 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Причиною спору у даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача вартості дизельного палива, поставленого на підставі договору поставки, пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Нормами ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) встановлено, що господарським визначається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншими учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно із ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Ч. 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві в строк, установлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 530 ЦК України якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Так, відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Як зазначалось раніше, 16.02.2023р. між Товариством з обмеженою відповідальністю ГРАНД-ДНІПРО (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю АГРОФІРМА ВИШНЕВЕ (Покупець) укладено договір № ДТ-1602/2023 поставки палива дизельного, за умовами п.1.1. якого, Постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі передати у власність Покупцю продукцію, а Покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі прийняти та оплатити продукцію.

На виконання умов договору поставки, ТОВ ГРАНД-ДНІПРО поставило Відповідачу паливо дизельне ДП-3-Євро5-ВО (код УКТ ЗЄД 2710194300), в кількості 5 110 літрів, вартістю 214 607,23 грн., що підтверджується видатковою накладною №518 від 17.02.2023р. та товарно-транспортною накладною №518 від 17.02.2023р. підписаною та скріплено печатками сторін.

Отже, ТОВ ГРАНД-ДНІПРО свої зобов`язання згідно договору з поставки товару виконало.

Для проведення оплати позивачем виставлено відповідачу рахунок № 339 від 17.02.2023р., на загальну суму 214 607,23 грн.

Пунктом 4.1. Договору встановлено, що Покупець оплачує товар за ціною та на умовах, встановлених Постачальником. Покупець зобов`язаний провести розрахунок на протязі 3 (трьох) банківських днів з дати отримання товару.

Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку (ч. 3 ст. 254 Цивільного кодексу України).

Отже, ТОВ АГРОФІРМА ВИШНЕВЕ мало сплатити ТОВ ГРАНД-ДНІПРО за поставлене дизельне паливо 214 607,23 грн. в строк до 23.02.2023р.

Судом першої інстанції, під час розгляду справи, зроблено висновок, що ТОВ АГРОФІРМА ВИШНЕВЕ мало сплатити ТОВ ГРАНД-ДНІПРО за поставлене дизельне паливо 214 607,23 грн. в строк до 23.02.2023р., однак ТОВ АГРОФІРМА ВИШНЕВЕ сплатило ТОВ ГРАНД-ДНІПРО, згідно платіжних інструкцій №445 від 24.02.2023р. - 82 607,23 грн. та №454 від 15.03.2023р. 32 000,00 грн., всього - 114 607,23 грн., внаслідок чого залишок заборгованості склав суму 100 000,00 грн..

Однак, як вбачається з наданих Скаржником пояснень та розрахунків, на момент винесення оскаржуваного рішення відповідачем було частково сплачено решту заборгованості за договором № ДТ-1602/2023 від 16.02.2023р., а саме: 12.10.2023р. -здійснено оплату у сумі 20 000,00 грн., 20.10.2023р. - здійснено оплату, у сумі 20 000,00 грн., 25.10.2023 р. - здійснено оплату, у сумі 20000,00 грн.

Таким чином, Відповідачем ще було сплачено частково заборгованість за договором поставки № № ДТ-1602/2023 від 16.02.2023р., у розмірі 60 000 грн.

Отже, на момент винесення оскаржуваного рішення у відповідача перед позивачем була наявна заборгованість, у розмірі 40 000, 00 грн. (100 000,00 грн. 20 000,00 грн. - 20 000,00 грн. - 20 000,00 грн.).

Таким чином, загальна заборгованість відповідача перед позивачем складає 40 000,00 грн., яка підлягає стягненню на користь позивача.

Статтею 231 ГПК України визначено підстави для закриття провадження у справі.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі у разі відсутності предмета спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Одночасно слід зазначити, що предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Враховуючи те, що внаслідок часткової сплати заборгованості відповідачем, розмір основної заборгованості зменшився на 60 000,00 грн. (100 000,00 грн. 20 000,00 грн. - 20 000,00 грн. - 20 000,00 грн.), тобто має місце відсутність предмета спору, судова колегія, керуючись положеннями п.у 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України та ч. 1 ст. 278 ГПК України, дійшла висновку про необхідність зміни оскаржуваного рішення в цій частині та закриття провадження у справі щодо вимог про стягнення з відповідача основної заборгованості, у розмірі 60 000,00 грн.

У даному контексті судом враховано, що відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення суду першої інстанції, у разі подання апеляційної скарги, набирає законної сили після прийняття постанови апеляційним господарським судом за наслідками апеляційного перегляду, а відтак залишення без змін рішення суду першої інстанції про стягнення боргу, якого не існувало на момент прийняття такого рішення апеляційним судом, свідчить про невиправдане втручання у право особи на мирне володіння його майном. Незважаючи на те, що суд першої інстанції в межах наданих доказів прийняв законне і обґрунтоване рішення про задоволення позову в частині стягнення основного боргу, зайвий формалізм не повинен створювати надмірний тягар для сторін, адже суд має враховувати, що господарські відносини перебувають у постійному русі та змінюються, внаслідок чого виникають нові життєві ситуації.

Подібна правова позиція щодо необхідності закриття провадження у справі викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі №13/51-04 та постановах Верховного Суду від 09.03.2021р. у справі №914/1034/18, від 25.07.2019р. у справі № 916/144/18.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на положення ч. 1 ст. 43 ГПК України, яка визначає, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

За висновками Верховного Суду, викладених у постанові від 08.05.2018р. у справі №910/1873/17, принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

У даному випадку позивач, отримавши від відповідача оплату за договором поставки № ДТ-1602/2023 від 16.02.2023р., не повідомив про зменшення розміру заборгованості суд першої інстанції. Зазначені дії позивача призвели до прийняття судом першої інстанції рішення, яке підлягає зміні в частині розрахунку основної заборгованості.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Положеннями ч. 4 ст. 231 ГПК України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно із ч. 6 цієї ж статті, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).

Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, що відповідальність сторін за договором поставки № ДТ-1602/2023 від 16.02.2023р., передбачена п.5.2 договору.

Так, відповідно до п.5.2. Договору у випадку прострочення термінів оплати фактично поставленої Продукції Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від простроченої суми заборгованості за кожний день прострочення.

Таким чином, сторони узгодили в договорі конкретний розмір пені, то нарахування позивачем пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ є правомірним.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу 3% річних з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п.3.2 п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань).

Відповідно до роз`яснення Верховного Суду викладеного в постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19, сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов`язання щодо своєчасної оплати отриманий товар, є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм ст. 625 ЦК України.

У зв`язку з порушенням відповідачем грошового зобов`язання за договором поставки, Позивачем також було заявлено про стягнення з Відповідача інфляційних втрат, в розмірі 977,28 грн. та пені в розмірі 29 282,18 грн., 3% річних, у розмірі 1 854,57 грн..

Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у відповідній частині, а саме: задоволенню підлягає пеня, у сумі 28 536,99 грн., а в частині заявленої пені, у розмірі 745,19 грн. слід відмовити, за безпідставністю нарахування. Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, період та порядок їх нарахування, суд першої інстанції дійшов висновку, що задоволенню підлягає заявлена позивачем сума інфляційних втрат, у розмірі 977,28 грн. Перевіривши розрахунок 3% річних за заявлений позивачем період, суд першої інстанції встановив, що він є арифметично неправильним та належний розмір 3% річних, за розрахунком суду, становить 1 770,41 грн., тому позовні вимоги в частині нарахування 3% річних підлягають частковому задоволенню, у розмірі 1 770,41 грн.. В задоволенні 3% річних, у розмірі 84,16 грн. слід відмовити.

Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, Скаржник не оскаржує порядку нарахування суми штрафних санкцій, а лише вказує на те, що місцевий господарський суд безпідставно не зменшив заявлені до стягнення з відповідача суми пені, інфляційні втрати та 3% річних, на підставі ч.3 ст.551 ЦК України та ч.1,2 ст.233 ГК України, враховуючи не співмірність присуджених до стягнення пені, відсотків та інфляційних втрат з наслідками невиконання відповідачем зобов`язання, ступенем його виконання, а також не врахував тяжкий майновий стан відповідача та складну ситуацію у державі. Разом з тим, посилаючись на те, що судом першої інстанції не враховано правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020р. у справі № 902/417/18.

Проте, суд апеляційної інстанції відхиляє вказані доводи скаржника, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Норми матеріального права, а саме ст. 233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст. 551 ЦК України встановлює, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

При цьому неустойка, виходячи з приписів ст.ст. 546, 549 ЦК України та ст. 230 ГК України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки, як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності, є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання. Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак це повинно здійснюватися з дотриманням не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.

Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

Правовий аналіз названих статей ЦК і ГК свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Судом при цьому враховуються фактичні обставини справи та надається оцінка наявним доказам, якими заявник обґрунтовує свої заперечення.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Колегія суддів зазначає, що нараховані позивачем штрафні санкції є співмірними з розміром основного боргу та не перевищують його. Крім того, на думку суду, пеня - це фінансова санкція, спрямована на спонукання сторони, винної у порушенні зобов`язання, до його виконання та дотримання в подальшому, а не засіб безпідставного збагачення.

Щодо посилання апелянта на висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020р. у справі № 902/417/18 в обґрунтування зменшення нарахованих 3 % річних то, колегія суддів зазначає наступне.

Так, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки останні виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. (Аналогічні правові позиції зазначені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 р. у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).

Разом з цим, звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Водночас, з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності Велика Палата Верховного Суду у постанові 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18 дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Однак, проаналізувавши зазначену вище постанову (на яку посилається апелянт), суд апеляційної інстанції зазначає, що правовідносини у справі № 902/417/18 не є релевантними обставинам даної справи, оскільки у вказаній справі між сторонами змінено розмір процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України і встановлено її в розмірі 40 % річних від несплаченої загальної вартості, що суттєво відрізняється від обставин даної справи, де розмір річних визначено 3%.

Тому суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання можливості зменшення нарахованих позивачем сум 3 % річних та інфляційних втрат, дійшов висновку, що по даному спору відсутні обставини, які б зумовлювали можливість їх зменшення. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.01.2022р. у справі № 910/15116/18.

Також в цій частині суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника щодо того, що через військову агресію, останній перебуває у скрутному фінансовому становищі. Водночас, надання переваги одному із учасників вказаних правовідносин (шляхом звільнення від виконання зобов`язань та від відповідальності) призведе до порушення балансу та рівності сторін в розумінні ст. 2, 7 ГПК України з урахуванням забезпечення виконання умов договору позивачем як до повномасштабного вторгнення, так і під час нього.

Враховуючи вищевикладене, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.12.2023р. у справі № 911/1959/22 підлягає зміні щодо сплати основного боргу у розмірі 60 000,00 грн., в іншій частині рішення слід залишити без змін.

Провадження у справі в частині вимог про стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 60 000,00 грн. підлягає закриттю, у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Таким чином, позовні вимоги у даній справі підлягають частковому задоволенню.

Усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

При цьому, Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі Серявін проти України від 10 травня 2011 року, пункт 58).

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі викладеного, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду відповідно до ст. 277 ГПК України підлягає частковому скасуванню із закриттям провадження у справі у відповідній частині.

10. Судові витрати

За змістом ч.ч. 1, 9 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

У разі закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог норма ч. 9 ст. 129 ГПК України, яка передбачає, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, не застосовуються і не може бути підставою для стягнення з Відповідача на користь Позивача судового збору у повному обсязі, в тому числі і щодо частини із заявлених вимог, за якою провадження було закрито ( постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.02.2020 р. у справі № 903/181/19 ).

Верховний Суд у п. 4.9. вказаної постанови підкреслює, що у зазначеній нормі ГПК йдеться про здійснення розподілу судових витрат між сторонами у справі у разі вирішення спору по суті. Водночас, така норма не застосовується, якщо Закон України "Про судовий збір" у такому випадку передбачає повернення судового збору з Державного бюджету України.

Зокрема, у п. 5 ч. 1 ст. 7 цього Закону прямо встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

З огляду на зазначене, у справі, що переглядається, судом було вирішено лише спір у частині суми основного боргу, у розмірі 40 000,00 грн., суми пені, в розмірі 28 536,99 грн., 3% річних, у сумі 1 770,41 грн. та інфляційних втрат, в сумі 977,28 грн., тому відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, Відповідач зобов`язаний відшкодувати Позивачу судовий збір лише за розгляд позовних вимог в цій частині, тобто, в сумі 1069,27 грн. Натомість, витрати по сплаті судового збору за подання позову до господарського суду, в сумі 900,00 грн. Відповідач не зобов`язаний відшкодовувати Позивачу, оскільки в цій частині судовий збір підлягає поверненню з Державного бюджету України.

Крім того, оскільки апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ВИШНЕВЕ" задоволено частково, то колегія суддів приходить до висновку про необхідність стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ГРАНД-ДНІПРО на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ВИШНЕВЕ" у відшкодування судового збору за подання апеляційної скарги - 1462,74 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ВИШНЕВЕ" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.12.2023р. у спаві № 904/5096/23 змінити, резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

" Закрити провадження у справі в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОФІРМА ВИШНЕВЕ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ГРАНД-ДНІПРО суми основного боргу, у розмірі 60 000,00 грн.

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОФІРМА ВИШНЕВЕ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ГРАНД-ДНІПРО суму основної заборгованості, у розмірі 40 000,00 грн., пеню в розмірі 28 536,99 грн., інфляційні втрати у розмірі 977,28 грн., 3% річних, у розмірі 1 770,41 грн., а також витрати по сплаті судового збору, у розмірі 1448,20 грн., про що видати наказ.

В задоволенні пені, у розмірі 745,19 грн. та 3% річних, у розмірі 84,16 грн. - відмовити."

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ГРАНД-ДНІПРО на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОФІРМА ВИШНЕВЕ 1462,74 грн. витрат по платі судового збору, за подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду, про що видати наказ.

Видачу відповідних наказів, з урахуванням необхідних реквізитів, доручити Гоподарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу.

Головуючий суддя І.М. Кощеєв

Суддя М.О.Дармін

Суддя О.В. Чус